Дмитро мирон: повернення у слові (передмова) - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Іван Франко Франко (псевдоніми Джеджалик, Живий, Кремінь, Мирон та ін. 1 104.45kb.
Передмова Дитина до десятилітнього віку потребує забав, і ці потреби... 4 735.28kb.
І місце Гордійчук Дмитро Крижанівський Дмитро Бариш Назар Заверуха... 1 66.22kb.
Передмова. Втуп передмова 1 108.74kb.
Серця трьох передмова 24 3623.78kb.
Дмитро Васильович Павличко Підгірському селі Стопчатові 28 верес­ня... 1 198.78kb.
Дмитро Васильович Павличко – поет нової доби Підгірському селі Стопчатові... 1 204.83kb.
Дмитро Єрофійович Остен-Сакен 1 15.14kb.
Зміст Передмова. 2 Загальні поняття й означення. 3 Лінійні нерівності. 5 997.06kb.
Степовик Дмитро Власович 1 15.9kb.
Дмитро Донцов творець українського інтегрального націоналізму 1 34.2kb.
Журналу «Вісник Київського національного університету технологій... 1 164.83kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Дмитро мирон: повернення у слові (передмова) - сторінка №1/17
ДМИТРО МИРОН: ПОВЕРНЕННЯ У СЛОВІ

(передмова)
Останнє десятиріччя для України головно стало десятиріччям випробувань. Випробувань на перспективність і життєздатність нації і держави в площині політично-економічній, випробувань на перспективність і життєздатність ідей і програм в площині світоглядово-ідеологічній.

Для багатьох стало очевидним, що будувати без фундаменту неможливо, неможливо будувати без проекту будови, без плану. Тобто, неможливо будувати, не знаючи, що будувати, як будувати, для кого будувати, з чого будувати і, зрештою, навіщо будувати. І, хоча це є очевидним, все ж дехто цього не хоче усвідомлювати.

Значною мірою для України ці 10 років стали роками втрачених можливостей, похованих надій завдяки тому, що своєчасно не було дано вірних відповідей на вище перераховані питання.

Наші попередники свого часу добре попрацювали і залишили нам неабияку ідейно-теоретичну спадщину. І півбіди, що вона десятиліттями була для нас недоступною, біда, що і сьогодні вона не є достатньо вивченою, проаналізованою, використаною в сучасних умовах.

Дякуючи, насамперед, когорті сподвижників-ентузіастів, останніми роками в Україні вийшли друком ряд ґрунтовних праць наших великих теоретиків: Дмитра Донцова, Юрія Липи, Ярослава Стецька, Степана Бандери.

Незважаючи на те, що з часу їх написання пройшло не одне десятиріччя, ідеї і твори цих мислителів залишаються актуальними і мають неабияку вартість не лише в історично-науковому плані.

Молодіжний Конгрес Українських Націоналістів поставив за мету поповнити список перевиданих творів авторів, повернення яких давно очікує молода Україна. Так побачили світ чотири брошурки маловідомих праць доктора Дмитра Донцова, дві збірки творів Ярослава Стецька, одна – Юрія Липи.

І ось зараз Ти, шановний читачу, тримаєш в руках легендарну працю Дмитра Мирона   “Орлика” “Ідея і Чин України”, котра кілька десятиліть перебувала в таємних спецхранах “під московським караулом у тюрмі” за № 7612.

На мою думку, “Ідею і Чин України” можна вважати найбільш ґрунтовним і докладним популярним викладом ідеології, теорії, тактики і мети українського націоналізму 30-х років.

В своїй праці автор показує глибинне коріння, органічність і традицію українського націоналізму, історичний шлях його боротьби і утвердження, викладає його світогляд і мету.

Твір є безцінним історичним документом епохи і, безумовно, буде корисним як політикам і політологам, так і історикам, насамперед дослідникам українського національно-визвольного руху. Особливо корисно ознайомитися з цією працею молодим українцям, членству націоналістичних організацій.

Зокрема праця Дмитра Мирона допоможе розвінчувати облудні московські міфи про ОУН, знімати комуністичні пропагандивні ярлики про “тотожність українського націоналізму і фашизму”.

Ще в кінці 30-их років, до того, коли німецький націонал-соціалізм продемонстрував світові своє справжнє обличчя, в той час, коли Молотов і Ріббентроп ділили сфери впливу, а бійці Вермахту і Красної Армії спільними парадами дефілювали в Бресті, Дмитро Мирон доволі критично поставився до тоталітарних рухів в Італії й Німеччині. Він виразно розрізняв фашизм і націонал-соціалізм і піддавав ці явища докладному аналізу і ґрунтовній критиці, втім, як і інші чужинецькі ідеологічні доктрини та суспільні рухи, а зокрема демолібералізм і більшовизм. Як знаємо з архівів, у Києві в 1942 році працював Дмитро Мирон над новою, зміненою редакцією “Ідеї і Чину України” та писав нову основну політичну працю.

Даючи оцінку праці “Ідея і Чин України”, маємо врахувати наступне:

а)  праця була написана автором в кінці 30-их років в підпільних умовах, до того ж перший варіант твору був втрачений і вдруге Дмитро Мирон писав цю працю по пам’яті і то в дуже стислий термін. Відповідно, і час, і умови написання твору наклали свій відбиток на його стиль і зміст;

б)   метою написання твору було подати до потреб організованого націоналістичного руху своєрідну “Абетку Націоналіста” — працю, в якій загально і доступно викладено основоположні засади, методи і завдання українського націоналізму. Тобто, це не є наукова праця, а, насамперед, своєрідний курс лекцій для активу і провідного членства ОУН тих часів, викликаний нагальною потребою.

Для зручності сприйняття змісту твору нашим сучасним читачем ми дозволили собі дещо виправляти мову автора відповідно до вимог сучасного правопису, проте залишаючи оригінальний авторський стиль, а також зробили деякі незначні скорочення в тексті, котрі, однак, суттєво не впливають на зміст.

На превеликий жаль, ім’я Дмитра Мирона, його життєвий шлях і творчий доробок практично невідомі не те, що ширшому загалу українців, а, мабуть, і більшості тих, хто сьогодні безпосередньо причетний до націоналістичного руху, зокрема молодшому поколінню.

Ми вирішили заповнити цю, без сумніву, значну прогалину. 5 листопада 2001 року ми відзначаємо 90-ліття з дня народження Дмитра Мирона, і тому нехай перевидання його праці стане нашим скромним внеском у відзначення цієї ювілейної дати.

Як додаток ми також вирішили помістити передрук статті Дмитра Мирона з підпільного видання ОУН “За Самостійність” – 1942р. “Наші завдання: Українська Націоналістична Революція на тлі нової імперіялістичної війни”, в якій з’ясовується становище і завдання ОУН в нових умовах збройного зудару двох імперських тоталітаризмів та текст 44-х правил життя українського націоналіста.

Не перестаємо дивуватись ґрунтовності, різнобічності і концептуальності теоретичної спадщини Дмитра Мирона. 30-і 40-і роки дали нам ціле сузір’я ідеологічних і теоретичних праць з ідеології українського націоналізму. Ці твори виростали з нагальної потреби часу і давали відповідь на актуальні питання доби, окреслюючи мету і шлях її досягнення, формуючи і кристалізуючи візію майбутнього і світогляд визнавців руху, членства ОУН.

Дмитро Мирон   “Орлик”, провідний діяч ОУН, був не лише блискучим теоретиком, публіцистом (до речі, – автором “44-x правил життя українського націоналіста”, які написав у польській тюрмі і разом з “рядом статей і думок передає на маленьких папірцях незамітно друзям на світ”), але і революціонером-борцем “з крови і кости”. “У свойому житті не знав ніколи і не любив ні хвилини безділля й спокою вигоди, алькоголю, курення чи інших слабостей. Ніхто не чув ніколи від нього ні одного слова жалю, нарікання, зневіри чи сумніву. Ніхто не бачив у його очах страху тоді, коли певна смерть чекала всіх. У нього був лише якийсь дивний, твердий усміх, неначе короткий гострий полиск сталі й негайне тверде рішення”. Він жив і боровся так, як вчив жити і боротися інших. Залишив нам невмирущий заповіт не лише полум’яним Словом, але і блискучим Чином. Тому, на наше глибоке переконання, молоді українці повинні знати і шанувати Дмитра Мирона, виховуватися на його творах і його прикладі.

Його ім’я в Пантеоні Героїв Нації стоїть поруч з іменами Степана Бандери, Євгена Коновальця, Романа Шухевича, Ярослава Стецька, Юрія Липи, Степана Ленкавського, Петра Полтави.

Нове покоління українців зобов’язане переможно довершити їхню справу, і нехай нам в цьому допоможе життєвий подвиг чільного діяча ОУН Дмитра Мирона та його праці, зокрема “Ідея і Чин України”.



Віктор Рог,

м.Київ

Дмитро Мирон – “Орлик” як теоретик і практик української національно-визвольної боротьби


(біографічний нарис)
“Ідея і Чин України” Дмитра Мирона – твір світоглядово-ідеологічний. У ньому зібрано й систематизовано головні засади ідеології українського націоналістичного руху 30-их років ХХ століття. На цих ідеях виховувалось Юнацтво ОУН, формувався світогляд членів Організації. Для тодішнього покоління націоналістичної молоді ідеологія націоналізму сприймалась не лише як наукова теорія, а насамперед як віра. Найбільшою цінністю вважалось добро української нації, а першою заповіддю життя націоналіста, моральним наказом, стало: “Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за Неї!” І що дуже притаманне для тодішніх послідовників націоналістичного світогляду, що вони якнайтісніше, воєдино, з’єднували Ідею і Чин строго сповідуючи головну християнську заповідь: “Віра без Дії мертва!”. Саме ця категорична вимога реалізації сповідуваних і проповідуваних ідей дуже активізувала діяльність учасників націоналістичного руху, сприяла здійснюванню їх у щоденному житті. Тому ця ідея звучить і в назві твору. Потреба у написанні такого підручника відчувалася давно. Питання націоналістичної ідеології часто були темою студентських дискусій, підпільної преси, вишкільних курсів. Але особливої гостроти ця справа набрала наприкінці 30-х років, коли націоналістичний рух став масовим явищем і вишкіл підпільних кадрів набув першочергового значення.

Ідеологічно-політична проблематика завжди була в центрі уваги й зацікавлень Дмитра Мирона і особливо після його звільнення з тюрми у серпні 1938 року й призначення його у лютому наступного року на становище ідеологічно-політичного референта Крайової Екзекутиви ОУН. Саме тоді він і написав “Ідею і Чин України” з наміром видати її за кордоном, куди він був запрошений як один з делегатів Крайової Екзекутиви ОУН на ІІ-ий Великий Збір ОУН в Римі. Готовий до друку примірник рукопису Дмитро передав на зберігання зв’язковій КЕ Олені Нєдзвєдській, тоді студентці Краківського університету. Вона ж, з конспіративних причин, заховала цей рукопис у своєї подруги. Коли ж надійшов до подруги тривожний сигнал, що у неї може бути поліцейський обшук, вона рукопис спалила. Про таку трагічну долю свого рукопису довідався друг Дмитро від своєї зв’язкової Оленки (згодом дружини Миколи Климишина) перед самим від’їздом поїзда, коли від’їздив за кордон. (Про це докладніше у спогадах М.Климишина “В поході до волі”, т.1, вид.2, Детройт, стор.271).

Після ліквідації Польської держави, у вересні 1939 року, Дмитро Мирон переселився до Кракова й тут у незвичайно важких і несприятливих для наукових досліджень обставинах відтворив первісний варіант свого рукопису. Книжка була надрукована підпільно у 1940 році на циклостилі під псевдонімом Максим Орлик дуже малим накладом й призначалася головним чином для вишколу Юнацтва ОУН та молодіжних організацій.

Влітку 1942 року на розі вулиць тоді Фундуклеївської ( нині Богдана Хмельницького ) і Театральної у бою з німецько-гітлерівськими окупантами 24 липня був смертельно поранений, а 25 липня помер славної пам’яті Дмитро Мирон — “Максим Орлик”, “Андрій”, “Роберт”, “Брюс”, “Піп”.

У Києві він очолював революційну підпільну Організацію Українських Націоналістів, яка вела тоді збройну боротьбу проти німецько-гітлерівських поневолювачів України. У цій священній боротьбі загинули десятки тисяч найкращих синів і дочок нашого українського народу. Поклав свою голову в столиці України Києві й великий, славний син України Дмитро Мирон. Людина неабияких інтелектуальних здібностей, небувалого гарту волі, високоморальний духовний проповідник-виховник і знаменитий оратор. Він усе своє життя, від юнацьких років і до останніх днів, присвятив Великій Ідеї визволення українського народу з неволі. Завжди був у перших лавах борців за волю України, за її державну незалежність.

Народився Дмитро Мирон 5 листопада 1911 року в селі Рай біля міста Бережани на Тернопільщині у робітничій родині муляра-будівельника Данила Мирона та Марії, з дому Ковальковської. У 1916 році, коли Дмитрові було 5 років, померла його мати, осиротивши п’ятеро дітей.

Дитинство Дмитра проходило у важкі роки Першої світової війни та війни польсько-української у 1918-1919 роках. Середню освіту отримав він у Бережанській та у Головній Львівській гімназіях. У 1930 році він вже студент права (юридичного факультету) Львівського університету.

На революційний шлях став Дмитро ще у гімназії, вступивши у підпільне Юнацтво ОУН. Був він також активним членом молодіжної пластової організації.

Під час університетських студій він член Крайової Екзекутиви ОУН, провідник юнацтва, редактор підпільних юнацьких видань, тримав зв’язок до станиці ОУН у Кракові та за кордон. Вперше був арештований польською поліцією у травні 1932 року під час сутички з нею на Личаківському цвинтарі в часі Зелених свят, коли поліція намагалась розігнати людей, які прийшли сюди шанувати воїнів, полеглих за волю України. Вдруге був арештований у жовтні 1933 року за приналежність до ОУН і поширення революційної літератури, та засуджений польським судом на 7 років тюремного ув’язнення. Покарання Дмитро Мирон відбував у тюрмах центральної Польщі, в містах Равічу та Вронках. Перебуваючи в ув’язненні він продовжував вишколювати друзів-політв’язнів і сам дуже багато читав, студіював, готував матеріали для свого твору про ідеологію українського націоналізму. Потрібну для праці літературу доставляла у в’язницю його сестра Анна. Але на підставі проголошеної у 1936 році амністії йому термін покарання зменшено на два роки і Дмитро Мирон у серпні 1938 року вже вийшов на волю.

Виснажений, заморений, з підірваним здоров’ям, без засобів на прожиток, Дмитро знову поринув у революційну діяльність. До університету його вже не прийняли, як політично неблагонадійного. Працює у популярній патріотичній газеті “Нове Село”, у якій друкує свої статті переважно на виховні та ідеологічні теми. У тому часі Дмитро Мирон багато працює у бібліотеці Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ), збирає матеріали до наукової монографії про націоналістичну ідеологію. Але лише у 1940 році вдалось йому це наукове дослідження завершити. Воно було видано у підпіллі на циклостилі під назвою: Максим Орлик, “Ідея і Чин України”. Це найбільш повний виклад української націоналістичної ідеології того часу й важливий історичний документ політичної думки тодішніх керівників визвольного руху.

У 1939 році Дмитро Мирон знову член Крайової Екзекутиви ОУН, її політично-ідеологічний референт і редактор “Бюлетеню” КЕ ОУН. Провідником ОУН в Західній Україні був тоді Володимир Тимчій-Лопатинський. У серпні 1939 року Дмитро Мирон нелегально приїздить до Риму, як один із делегатів від ОУН в Краю на ІІ-й Великий Збір ОУН, що відбувся у Римі напередодні війни. Після розпаду Польської держави у вересні 1939 року Дмитро Мирон приїздить до Кракова, де зібралось тоді багато членів ОУН, які повиходили з польських тюрем та прийшли з Галичини й Волині, окупованих совєтською армією. Західно-Окраїнні Українські Землі: Лемківщина, Перемищина, Холмщина та Підляшшя окупувала Німеччина і включила їх до Генерального Губернаторства Польщі. Тут також було багато вихідців із Західної України. Жодної політичної діяльності німці не дозволяли. Тому на цих теренах створено нелегальну мережу ОУН. Провід ОУН на цій території очолив Дмитро Мирон. Але вже весною 1940 року він нелегально переходить кордон, повертається до Львова й очолює Провід ОУН в Україні. Становище тут було надзвичайно важке. Масові вивезення населення на заслання, постійні, безперервні арешти, зокрема серед студіюючої молоді зліквідували майже увесь Провід ОУН. Необхідно було створити нове підпільне керівництво та відновити зв’язки з обласними організаціями; виробляти нову тактику й методи боротьби, нові форми конспірації. Агенти НКВД гонились за ним просто по п’ятах, але арештувати Мирона їм не вдалось. Лише заарештували його сестру Тосю й у червні 1941 року її закатували у Тернопільській тюрмі.

У грудні 1940 року він знову нелегально переходить кордон і приїздить до Кракова, щоб доповісти Проводові ОУН про становище в Україні. Тут готує матеріали до нового ІІ Великого Збору ОУН, що відбувся у Кракові в квітні 1941 року.

Назрівала німецько-совєтська війна, а з нею велика надія і реальна можливість здобути державну самостійність. В Україні готується на випадок війни повстання. На заході формуються українські військові частини. В одну з них, що організувалась у Австрії, відправлено Дмитра Мирона для політичної і національно-виховної праці. 22-го червня почалась війна, а вже 30 червня ОУН Бандери скликає у Львові Народні Збори, на яких проголошено відновлення Української Держави та створено уряд — Українське Державне Правління. Вороже становище Німеччини до української державності не зупинило українських революціонерів-націоналістів взяти адміністративну владу на місцях: областях, районах і селах у Західній та Правобережній Україні. Крім того, до Києва спрямовано Особливу групу, яка складалася з провідних членів ОУН під керівництвом Ярослава Старуха, Дмитра Мирона та Василя Кука з метою одразу після звільнення Києва скликати Народні Збори й повторно проголосити Відновлення Української Держави зі столицею у Києві. Ця Київська Особлива група (біля 30 чоловік) добралась до міста Василькова під Києвом. Але фронт надовго затримався на річці Ірпені і німецькій розвідці вдалось напасти на місце перебування групи й 31 серпня арештувати частину її членів, в тому числі й Дмитра Мирона. Арештованих відправляли до Львова через Білу Церкву—Житомир—Луцьк. Допити і тортури почались у Житомирській тюрмі, але ніхто з арештованих не признався навіть до своїх власних прізвищ. У Луцьку трьом в’язням – Миронові Дмитру, Кукові Василеві, та Онишкевичу Тарасові пощастило втекти з-під арешту й через Волинь добратися до Львова.

Після вересневих арештів, що їх провело гестапо в Україні та в Німеччині, ОУН перейшла в глибоке підпілля й почала масову збройну боротьбу проти німецьких окупантів. У вересні 1941р. Дмитро Мирон бере активну участь у І-й Конференції Проводу ОУН, на якій розроблено детальний план підпільної діяльності проти німецьких окупантів. У постановах Конференції зокрема наголошувалось на необхідності поширення революційної діяльності ОУН на всі українські етнографічні землі, включаючи й Кубань. Після закінчення нарад Дмитро Мирон відбув до Києва, де очолив Провід ОУН на Осередньо-Східних Українських Землях.

Німецькі поневолювачі, здобувши Київ, надіялись на швидке завоювання всієї України й перетворення її у свою колонію, життєвий простір ("лєбенсраум") для "вибраної німецької раси". Але так не сталось. Український народ не скорився, підняв зброю й став до боротьби проти німецьких окупантів.

Найбільшими й найнебезпечнішими ворогами німецьких завойовників були українські націоналісти-революціонери — речники відновлення Української Держави. Проти них і повела таємна німецька поліція (гестапо) найжорстокіші переслідування та застосовувала масові вбивства та прилюдні страти.

В умовах тотального терору зорганізувати революційну підпільну організацію було дуже важко. Тут на кожному кроці підстерігала підпільника смерть. І, незважаючи на всі ці небезпеки, Дмитро Мирон з радістю і охоче поїхав саме в Київ, туди  де найнебезпечніше. Київ - була його мрія, його любов. Дмитрові Мирону, в оперті на членів Похідної Групи “Північ”, що її привів сюди Микола Климишин та з допомогою місцевих патріотів, зокрема молоді, вдалося у відносно короткому часі створити сильну підпільну мережу ОУН у всіх областях, що входили в склад Київського Краю. Його помічником і одночасно заступником був киянин Пантелеймон Сак - “Могила”, родом з Бишівського району, що на Київщині. У Києві в тому часі ОУН значну увагу приділяла поширенню національно-патріотичних державницьких ідей, викриванню злочинного характеру й суті як гітлеризму, так і большевизму, та вказувала, як практично, конкретно вести боротьбу проти окупантів. Ідеї революційної визвольної боротьби знаходили прихильний відзив серед населення і, особливо, молоді.

Національно-визвольна боротьба, що її організувала й вела ОУН і УПА проти всіх окупантів, виразно засвідчила, що український народ здібний боротися за свою державну незалежність і ніякому чужинцеві не дозволить над собою панувати.

Свята кров славної пам’яті Дмитра Мирона, що пролилась на вулиці Києва, зродила нових месників-борців, які продовжували і продовжують Велику Справу Визволення України. Пам’ятаймо, що лише спільною боротьбою, повсякденною творчою працею збудуємо таку Велику Українську Соборну Державу, за яку загинув Національний Герой Дмитро Мирон – “Орлик”.
Полковник УПА Василь Кук - Коваль

м.Київ



наступна сторінка >>