Довідка Основні рекреаційні місця області Використана література - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Довідка Основні рекреаційні місця області Використана література - сторінка №1/1

План


План

1. Загальна характеристика Рівненської області

2. Коротка історична довідка

3. Основні рекреаційні місця області



Використана література


1. Загальна характеристика Рівненської області


Рівненська область (до 1991 року — Ровенська область) — область в Україні. Розташована на північному заході країни. Площа області становить 20,1 тис. км² (3,3% площі території України). Населення — 1 164,1 тис. осіб (на 1 січня 2004 року). Центр області — місто Рівне. Утворена 4 грудня 1939 року.

Географічне положення

Територія області розташована між 50°01' та 51°58' північної широти й між 25°01' та 27°38' східної довготи. Протяжність області з півночі на південь 215 км, а із заходу на схід — 186 км. Межує на півночі з Білоруссю, на сході з Житомирською, на південному сході з Хмельницькою, на півдні з Тернопільською, на південному заході зіЛьвівською, на заході з Волинською областями.

Рельєф

За висотою своєї поверхні область поділяється на північну частину, яка розташована в межах Поліської низовини, у тому числі Клесівської рівнини, (переважні висоти 140—180 м, мінімальна висота 134 м у долині річки Горинь), та південну частину, яка розташована на Волинській височині (переважні висоти 200—300 м). Найвищими її ділянками, що піднімаються понад 300 м, є Повчанська височина (до 361 м), Мізоцький кряж (до 342 м), а також Рівненське плато і Гощанське плато. На крайньому півдні в межі області заходять схили Подільської височини, зокремаКременецькі гори, де розташована найвища точка Рівненщини — 372 м.

Річки. Озера

Всього в області налічується 171 річка завдовжки понад 10 км. Усі вони належать до басейну Дніпра. Головною водною артерією є річка Горинь (довжина в межах області 386 км) зі своєю найбільшою притокою Случем. З інших значних річок на Рівненщині протікають Стир, Льва, Ствига, на крайньому північному заході — Прип'ять.

В області понад 500 озер різного походження (карстові, заплавні та інші). Серед них — Нобель, Біле, Лука, Велике Почаївське. Збудовано 31 водосховище (найбільші — Хрінницьке, Млинівське, Боберське) та понад 300 ставків.

Адміністративний устрій

До складу області входять 16 районів, 4 міста обласного підпорядкування, 7 міст районного підпорядкування, 16 селищ, 1002 сільський населений пункти.

Населення

На 1 грудня 2009 року чисельність населення Рівненської області становило 1151.7 тис. З них 550.2 тис. міського та 601.5 тис. - сільського.

З початку 2009 року природний приріст склав +2069 осіб, внаслідок перевищення народжуваності (16103 осіб) над смертністю (14034 осіб), міграційний приріст від'ємний –1353 осіб (число прибулих 5759 осіб, число вибулих 7112 осіб).

Для населення Рівненської області характерні значні міжрайонні відмінності у народжуваності та смертності. Найвищі показники народжуваності характерні для північних поліських районів - Рокитнівського - 22.3 на 1000 осіб (середньоукраїнський показник - 11.3), Володимирецького - 21.6, Березнівського - 20.7, Сарненського - 19.0 та інших. Для цих же районів характерна і найнижча смертність - 12.0 у Сарненському районі (середньоукраїнський показник 15.3), Рокитнівському районі - 12.4, Березнівському - 13.4. Народжуваність у південних районах є меншою - від 8.9 у місті Острог та 11.5 у Демидівському районі до 15.2 у Корецькому. Загалом для всіх південних районів області крім Рівненського та міст Рівне та Дубно характерна депопуляція. Найбільше скорочується населення Демидівського району –7.0 на 1000 осіб.

У 2007-2008 роках середня очікувана тривалість життя становила 68.90 років (чоловіки 62.97,жінки 75.36)
Туризм

На території Рівненської області розташовано: 1088 пам’яток археології (з них — 20 національного значення), 1761 пам’ятка історії, 352 пам’ятки архітектури та містобудування (з них — 109 національного значення), 84 пам’ятки монументального мистецтва. До Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 13 населених пунктів Рівненської області: Березне, Володимирець, Гоща, Дубно, Дубровиця, Клевань, Корець, Мізоч, Млинів, Острог,Радивилів, Рівне, Степань.

2. Коротка історична довідка


Перша згадка про Рівне в історичних документах датується 1283 роком. Сучасна територія області — частина земель історичної Великої Волині. Територія міста та його околиці були заселені з давніх часів. Про це свідчать археологічні знахідки - римський щит, прикрашений різьбленням, і окремі римські монети (II). Виявлено залишки поселень, що існували тут у добу бронзи. Місто приваблює своєю історією та архітектурою. Безцінними є архітектурні пам'ятки - дерев'яна Успенська церква з дзвіницею (1756) і будинок колишньої гімназії, де викладав історик М. Костомаров і навчався письменник В. Короленко.

Історія краю тісно пов’язана з просвітництвом в Україні. Тут жили і творили автор першого у Східній Європі підручника граматики і логіки Мелетій Смотрицький, першодрукар Іван Федоров та інші світочі української культури і писемності. Наша земля дала Україні Пересопницьке Євангеліє, яке відкрило і благословило дорогу до творчості рідною мовою. Саме на Пересопницькому Євангелії складають присягу президенти України.

У Рiвненськiй гiмназiї в 1844–1845 роках викладав видатний український iсторик, письменник та громадсько-полiтичний дiяч Микола Костомаров, у 1866–1871 — навчався вiдомий письменник-гуманiст Володимир Короленко. Національний університет «Острозька Академія» є унікальним закладом — правонаступником першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії, заснованої у 1576 році, з якою пов’язується ренесанс українського народу. Хроніка відродження академії починається з 1994 року, у 2003 році вона отримала статус національного університету.

Рівненщина багата на історичні та архітектурні пам’ятки. На державний облік взято 2933 пам’яток археології, 1761 — історії, 84 — монументального мистецтва. Серед них: комплекс пам’яток державного історико — меморіального заповідника «Поле Берестецької битви» в с. Пляшева Радивилівського району; Мурована, Кругла, Татарська вежі ХІУ ст., Богоявленська церква ХУ ст. у м. Острог; Межиріцький монастир ХУ ст. в с. Межирічі Острозького району; палаци князів Острозьких і Любомирських ХУІ-ХУІІІ ст. в м. Дубно та інші. Відновлено археологічні дослідження літописних міст Дорогобуж (Гощанський район) та Пересопниця (Рівненський район).

Територія сучасної Рівненщини увійшла до складу величезної Волинської губернії Російської імперії і проіснувала до її краху. Після громадянської війни та інтервенції вона була захоплена Польщею і в 1921 р. за Ризьким договором знову відійшла до неї, а на початку Другої світової війни, після захоплення Польщі фашистською Німеччиною ці землі разом з іншими західноукраїнськими землями були возз'єднані у складі Української РСР.

Незважаючи на значні руйнування під час світових і громадянських воєн на Рівненщині збереглися фортифікаційні і монастирські споруди, закладені ще в середньовіччі, різностильові православні, католицькі та іудейські культові споруди ХVII-XX ст. Архітектурна спадщина цивільного призначення представлена переважно житловими і адміністративними будинками та історичними пам'ятками ХVII-XX ст. На території області розташований природний заповідник і кілька інших визначних природних пам'яток загальнодержавного значення.

3. Основні рекреаційні місця області


Пам’ятка садово-паркового мистецтва – парк ім. Т.Шевченка.

Парк ім. Т.Шевченка – улюблене місце відпочинку рівнян, пам’ятка паркового мистецтва площею майже 30 гектарі. Він і сьогодні дивує своїми затишними алеями, витворами природи та людини. В парку концертні, спортивні та дитячі майданчики, затишні кафе.


Батьківщина Уласа Самчука

Дермань Здолбунівського району відома не тільки комплексом Свято-Троїцького монастиря, а й і як батьківщина Уласа Самчука та Бориса Тена – видатних українських письменників. Як писав Улас Самчук: „Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився...Але також тому, що це справді „село неначе писанка”, з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Федорівською учительською семінарією...” За радянських часів твори Уласа Самчука можна було прочитати лише в спецфондах. Найвідоміші твори, які принесли письменнику світове визнання: трилогія „Волинь”, повість „Гори говорять”, романи „Кулак”, „Марія”.


Березнівський дендропарк

Дендропарк площею 30 га створювався пртягом 20 років кропіткою працею ентузіастів, студентів та викладачів Березнівського лісового коледжу. В ньому росте біля 900 видів різноманітних порід дерев. Щоб ознайомитись з дендро-флорою, необхідно пройти біля 7 км оглядових доріг дендропарку.



Тараканівський форт.

Визначною історико-архітектурною пам’яткою кінця ХІХ ст. є Тараканівський форт, який був збудований за останнім словом військової техніки на той час.

Це бетонно-земляне укріплення, виконане з використанням цегли, цементу, чавунно-ливарних деталей. В центрі чотирикутного форту знаходилась двоповерхова казарма для господарських, складських і житлових приміщень гарнізону, який складався з артилерійської роти і штату коменданта, а також гарнізонна фортечна церква.

Форт-застава біля Дубно був збудований силами головного інженерного укріплення при військовому міністерстві Російської імперії.


Твердиня над Іквою.

Місто Дубно згадується у літописах під 1100 р. як Дубен. Воно було розташоване серед неприступних боліт над рікою Іквою. З пізньосередньовічного міста-фортеці збереглися Луцькі брами ХУ-ХУІ ст.

Вражає своєю величчю замок князів Острозьких, Любомирських ХУ-ХУІІІ ст., який протягом віків декілька разів перебудовувався.

“Золотий” період Дубна припадає на останню чверть ХУІІІ ст., коли зі Львова традиційні контрактові ярмарки, що славилися на всю Польщу, були перенесені до Дубна. Контракти сприяли росту чисельності жителів міста: купців, ремісників.

В Дубно в різні часи перебували видатні українські діячі: І.Вишенський, Г.Сковорода, Б.Хмельницький, Т.Шевченко, В.Лисенко, польські – Т.Чацький, А.Мальчевський, французький принц Конде та інші.

Сучасне місто залишається архітектурною скарбницею. Крім замкового комплексу тут знаходяться історико-архітектурні пам’ятки: синагога ХУІ ст., Спасо-Преображенська церква ХУІІ ст., корпус келій монастиря кармеліток та комплекс будівель колишнього монастиря бернардинів ХУІІ (костел якого у 1855 році був перебудований та освячений у Свято-Миколаївський православний собор), Іллінська та Георгіївська церкви поч. ХХ ст.

При в’їзді в Дубно з Рівного, на острові, знаходився вже не існуючий Хрестовоздвиженський монастир, настоятелем якого на рубежі ХУІ та ХУІІ століть був Ійов Залізо (Іов Почаївський).
Волинські Афіни.

На протязі віків Острог був культурним центром українських земель (перша літописна згадка відноситься до 1100 р.). Тут три століття знаходилась резиденція славетного князівського роду Острозьких, що дав Україні видатних полководців, меценатів, покровителів православної церкви. В ХУІ-ХУІІ ст. В Острозі діяла перша вища школа у східних слов’ян – слов’яно-греко-латинська академія. Острозька друкарня в 1581 р. здійснила перше в світі повне видання біблійних книг старого і нового заповіту церковнослов’янською мовою.

В сузір’ї імен, що походженням, навчанням та викладанням в академії, науковою та літературною співпрацею пов’язані з Острогом – Герасим та Мілетій Смотрицькі, Іван Федоров, Іван Вишенський, Дем’ян та Северин Наливайки, Кирило Лукаріс, Петро Конашевич-Сагайдачний. Місто відвідали Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський, тут здобули освіту Агатангел Кримський та Іван Огієнко.

До архітектурних пам’яток міста належить замковий комплекс: житлова оборонна башта “Вежа мурована” – “Замок князів Острозьких” ХІУ-ХУІІ ст., Богоявленська церква ХУ-ХУІ-к.ХІХ ст., “Башта Нова” ХУІ ст., а також: Успенський костел ХУІ-к.ХІХ ст., Синагога ХУІ ст., Луцька надбрамна башта ХУ-ХУІ ст. В Острозі діють експозиції державних музеїв: історичного, музею книги та друкарства з нумізматичним відділом та музею історії Острозької академії, відродженої в 1996 р.


Межирічі Острозькі

Острозька земля славиться своєю красою та великими православними святинями. Між річками Збитенкою та Вілією знаходиться мальовниче село Межиричі. В цьому колишньому містечку-фортеці з замком, оборонними мурами і вежами добре зберігся ансамбль будівель Троїцького монастиря-фортеці ХУ-ХУІІ ст., Троїцька церква ХУ ст., стіни та башти поч. ХУІІ ст., піч ХУІІ ст.

Свято-Троїцький чоловічий монастир заснований монахами Києво-Печерської Лаври та вперше згадується в літописах у ХІІІ ст. Монастирське життя відроджене у 1991 році. Головною святинею його є ікона Божої Матері “Життєдательниця”, написана у ХІУ ст. і привезена від Вселенського Патріарха князем Острозьким, як подарунок і благословення за вірність, великі турботи та охорону святого православ’я.
Місцями козацької слави.

У затишному куточку Малого Полісся, в районі сполучення трьох областей Волинської, Львівської та Рівненської знаходиться державний історико-меморіальний заповідник “Поле Берестецької битви”. Тут, у цих священних для українців місцях, змагались та гинули за волю народу наші славні предки.

Влітку 1651 р. на полях сіл Пляшева і Острів відбулась одна з найбільших битв визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. під проводом Б.Хмельницького.

Для вшанування героїв Берестечка поблизу місця битви у 1910-1912 рр. було створено архітектурний комплекс “Козацькі могили”, центром якого є Георгієвська церква в стилі українського бароко. Іконостас церкви, а також деякі внутрішні розписи виконані відомим українським художником І.С.Іжакевичем. На територію заповідника з сусіднього с.Острів була переведена Михайлівська церква (побудована в 1650 р.).


Корець – обитель християнства.

Корець (перша писемна згадка: 1150 р. Іпатіївський літопис), в давнину знаходився на торговельному шляху, що з’єднував Русь з Західною Європою, відігравав помітну роль в історії давньоруської держави.

У 1258 р. в Корці перебував князь Данило Галицький, організовуючи оборону Волині від татаро-монгол. Протягом віків місто належало князям Острозьким, Корецьким, Чарторийським. У ХУІІІ ст. стає одним з найбільших промислових міст Волині. Тут діяла фарфорово-парцелянова фабрика, вироби якої користувались великим попитом за межами краю.

Упродовж своєї історії Корець для багатьох ставав місцем історичного пошуку та творчого натхнення. У 1612-1619 рр. тут мешкав педагог і перекладач Лаврентій Зизаній, автор “Граматики словенської”. Через Корець пролягали маршрути просвітителя філософа Григорія Сковороди. Відвідував Корець М.Костомаров. Тут перебував Т.Шевченко, Л.Українка, І.Франко.

В сучасному Корці зберігаються пам’ятки історії та архітектури: залишки замку князів Корецьких, який упродовж століть змінювався від оборонної споруди з неприступними мурами до панського палацу у стилі бароко, церква св.Миколая ХІХ ст, базиліанський монастир, малий палац кн.Чарторийських - яскравий взірець світської архітектури ХУІІІ ст., костел св. Антонія.

А найчарівнішою перлиною в архітектурному ансамблі Корця є жіночий Свято-Троїцький монастир, що був заснований у 1620 р. На його території похована покровителька корецької обителі Анна Оленіна-Андро, яка в юні роки полонила О.Пушкіна.


Гощанське Погориння.

Гощанський район розташований на межі двох природних та етнографічних зон – Волині і Полісся, займає територію басейну річки Горинь, найдовшої річки в Рівненській області (в минулому судноплавної).

Село Дорогобуж згадується в давньоруських літописах як центр удільного князівства Погориння. Перша літописна згадка відноситься до 1084 року. З 1972 року на вцілілій частині давньоруського городища проводяться археологічні розкопки. Недалеко від городища знаходиться пам’ятка архітектури ХVI ст. Дорогобузька Свято-Успенська церква. Церковна реліквія, перлина українського мистецтва – ікона Дорогобужської Божої матері (ХІІІ ст.) нині знаходиться в Рівненському краєзнавчому музеї. В науковий обіг ця ікона ввійшла під назвою „Богородиця Одигітрія з Дорогобужа”.

Саме смт. Гоща відоме Свято-Михайлівською церквою (1639р.) та Гощанським парком, який є частиною палацового ансамблю графів Валевських. Будинок Валевських – пам’ятка архітектури ІІ половини ХІХ ст.

На території Гощанського Погориння знаходиться і одне з небагатьох сіл області, де збереглась пам’ятка народної архітектури – вітряний млин кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. Це село Красносілля. Село Витків, що розташоване поруч, також має подібну пам’ятку. Вік Витківського млина, за свідченнями мешканців села, понад 200 років. Обидва млини потребують реставрації, після якої стануть не тільки окрасою Рівненських пейзажів, а й діючими млинами.
Пересопницьке Євангеліє.

Пересопниця (перша письмова згадка датується 1149-м р.), столиця значного князівського уділу (літописної Погорини), була претендентом на роль політико-економічного центру східної Волині.

На пересопницькому престолі сиділи відомі представники династії Мономаховичів. Один з них, за легендою, Мстислав Ярославович (Німий) заснував монастир Різдва Пречистої Богородиці, зі стін якого судилося вийти в світ славетному Пересопницькому Євангелію (“Українська першокнига” 1556-1561 рр.). За встановленою з 1991 р. традицією на цій реліквії присягають на вірність державі Президенти України.

Уславив с.Городок, яке нині славиться унікальною пам’яткою природи - мальовничою Вишневою горою, барон фон Штейнгель Федір Рудольфович, відомий громадський, політичний, державний діяч української держави, останній власник Городоцького маєтку. Разом з відомим українським істориком, археологом, етнографом М.Ф.Біляшівським у 1896 р. він відкрив в городку перший на Волині музей старожитностей.

На автотрасі Рівне-Луцьк знаходиться Клевань, згадувана під 1113 р. Коливань в “Повісті времінних літ”. Про історичні події в Клевані нагадують залишки замку князів Чарторийських та ранньобарочний Благовіщинський костел 1610 р.
Млинів

Перші відомості про Млинів належать до періоду панування литовського князя Олександра (1492-1506р.). В 1566 р. Млинівські землі стали власністю Григорія Ходкевича, каштеляна віденського та гетьмана литовського.

Палац, який став однією з найбільших резиденцій польської знаті на Волині, був закладений в 1780 році за проектом Єфрема Шрегера, придворного архітектора польського короля Станіслава Августа, а парк впорядкований садівником Діонісієм Міклером – одним з найвизначніших садівників свого часу.

До 1939 року Ходкевичі проживали у флігелі палацу, який є пам’яткою архітектури класицизму на Україні. Зараз в колишньому приміщенні флігеля знаходиться Млинівський краєзнавчий музей.


Дубровиця

На Півночі Волинського краю, серед лісів Полісся розташоване місто з прекрасною назвою – Дубровиця. Археологічні розкопки на території міста та в його околицях свідчать про те, що людські поселення існували тут ще за часів неоліту. В історичних джерелах Дубровиця згадується починаючи з 1005 року. Це означає, що вона є найдавнішим містом Рівненської області. В ХІ столітті Дубровиця стає центром однойменного удільного князівства. Його жителі захищали свої землі від монголо-татарської навали 1240 року.

За історію свого існування місто мало чимало власників та було частиною різноманітних державних утворень.

Уславили Дубровицю представники волинського князівського роду Гольшанських.

Улянія Гольшанська прирівняна до православних святих, а Анастасія відома як меценат створення української першокниги – Пересопницького Євангелія.

21 вересня 2005 року місто відзначило своє тисячоліття. Цього дня було відкрито місцевий музей історії та етнографії, пам’ятники князівнам Гольшанським та Великому Кобзареві.

Старовинна Дубровиця повниться християнськими храмами, які безперечно варті уваги туристів. До цих пір Дубровицькі ліси, що обіймають місто своїми зеленими крилами, мають безліч мальовничих куточків. Справжньою окрасою міста є річка Горинь. Поспішаючи до Прип’яті вона перетинає безліч ярів і виямок, що роблять рельєф її берегів крутим, а краєвиди навколо - ще мальовничішими.

Щедра Поліська природа завжди визначала загальний портрет міста, яке приваблювало до себе людей з різних куточків світу, що залишатися тут назавжди та ставали творцями Дубровицької історії.

Відчути особливість та унікальність цього міста не можна не побувавши тут.
Вузькоколійка

Чи раз у житті у кожного з нас виникало непереборне бажання зупинити час? Скільки разів ми відчували своє безсилля у боротьбі з Кроносом? Однак життя – чудова і дивна річ: позбавляючи нас права керувати годинником воно дарує безліч хвилин, миттєвостей та ситуацій, коли ми відчуваємо, що час зупинився або повернув назад.

Ви самі можете переконатися у цьому здійснивши подорож єдиною найдовшою діючою вузькоколійною залізницею в Європі, що розташована в Північних районах Рівненської області (Володимирецький та Зарічненський).

Адже тут усе, починаючи від чотирьохвагонного потягу з тепловозом, що є раритетним свідченням минулих років, до охайного шляху, на якому лежать рельси „музейного” року випуску, та рідкісної техніки, що і досі використовується в обслуговуванні вузькоколійної залізниці, створює відчуття нереальності та відкидає подорожуючих на років п’ятдесят у минуле, у ті часи, коли залізниця набула свого сучасного вигляду.

Потяг іде досить повільно - 30-40 км/год. Це чудова можливість насолодитися усією красою чудового пейзажу, незіпсованого цивілізацією: пісок, сосни, мішаний ліс, заболочені луки, відсутність людей та відчути свіжий подих ранкового вітру.

Потяг перетинає унікальний залізнодорожний дерев’яний міст через річку Стир, поблизу с. Млинок Зарічненського району.

Неподалік звідси розташовані славнозвісні озера Українського Полісся. Тож, у подорожуючих буде чудова нагода не лише проїхатися зазначеним маршрутом, а й зупинитися у мальовничих куточках, покататися на возі, запряженому кіньми покуштувати „юшки” або посмажити шашлик.

І це все – лише часточка того, що можна побачити у дивокраї, оспіваному в повісті О.Купріна „Олеся”.



Використана література


  1. Коротун І. М., Коротун Л. К. Географія Рівненської області: Природа. Населення. Господарство. Екологія. – Рівне, 1996. – С. 7-14.

  2. Панасенко О. Рівненщина: Сторінки минулого: Наук.-попул. навч. посіб. – Рівне, 2001. – 313 с.

  3. Тхор В. І., Сніцаревич В. М., Процюк В. К. Історія нашого краю: Навч. посіб. – Рівне, 2001. – 151 с.

  4. http://uk.wikipedia.org/wiki/

  5. http://www.ogo.ua/rivnenschina/history/korotko