Фізико-географічна та соціально-економічна характеристика кіровоградської області загальні відомості про Кіровоградську область - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Фізико-географічна та соціально-економічна характеристика кіровоградської... 1 412.82kb.
"Соціально-економічна характеристика Знам’янського району Кіровоградської... 3 501.43kb.
Загально-географічна характеристика Кіровоградської області 1 213.33kb.
Фізико-географічна характеристика природного комплексу чорного моря. 1 89.77kb.
Програма науково-практичної конференції " Актуальні проблеми географічної... 1 49.72kb.
Перу. Економічна і географічна характеристика 1 193.15kb.
Урок на тему: „ Економіко географічна характеристика Німеччини. 1 92.75kb.
Виховання духовності учнів у сучасній багатопрофільній гімназії №9... 1 204.5kb.
Повідомлення про виникнення особливої інформації про емітента Загальні... 1 37.89kb.
Повідомлення про виникнення особливої інформації про емітента Загальні... 1 10.91kb.
Соціально-економічна характеристика сільського населеного пункту 3 412.13kb.
П. М. Якібчук програма фахових вступних випробувань з 3 484.14kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Фізико-географічна та соціально-економічна характеристика кіровоградської області - сторінка №1/4




. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА

ХАРАКТЕРИСТИКА КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Загальні відомості про Кіровоградську область

Кіровоградську область утворено 10 січня 1939 року. Площа території області становить 24,6 тис. км2, тобто Кіровоградщина займає 4,07 % території держави. За територією область посідає 11-те місце серед областей України.

Розташована Кіровоградщина в центральній частині України у межиріччі Дніпра та Південного Бугу. На півночі межує з Черкаською, на північному-сході з Полтавською, на сході й південному-сході - з Дніпропетровською, на півд­ні - з Миколаївською, на південному заході — з Одеською, на заході - з Вінницькою областями.

Протяжність області з півночі на південь - майже 150 км, зі сходу на захід - понад 300 км.

Крайні точки Кіровоградщини розташовані поблизу та­ких населених пунктів: північна - смт Власівка, південна -с. Юр'ївки Веселівської сільської ради Бобринецького ра­йону, західна - с. Котовки Гайворонського району, східна - с. Куцеволівки Онуфріївського район.

Відстань від Кіровограда до Києва залізницею - 392 км, шосейними дорогами - 317 км.

Сприятливими факторами географічного розташування області є безпосереднє сусідство з розвинутими в промисло­вому відношенні Придніпров'ям і Донбасом, наявність густої мережі транзитних залізниць та автомагістралей, газопро­водів та нафтопроводів, вихід до Дніпра (пристань у Світло­водську). Кіровоградщина лежить у межах двох фізико-гео­графічних зон - лісостепової і степової (більша частина). Агрокліматичні та агрогрунтові умови області сприятливі для розвитку сільського господарства. В області - 21 район, 12 міст, у т. ч. 4обласного та 8 районного підпорядкування, 26 селищ міського типу, 1015 сіль­ських населених пунктів.

Історія дослідження природи

Знання про природні умови Кіровоградщини нагрома­джувалися протягом тривалого періоду, починаючи з анти­чних часів. Найдавніші відомості про рельєф, річки, озера, ліси в межах України наведені у творах Геродота, Страбона, Птолемея та інших видатних античних авторів. Чимало інформації природничого змісту вміщують літописи Київ­ської Русі (ІХ-ХП ст.). Наприклад, у «Повісти временних літ» (1114-1116 рр.) є описи конкретних річок, низин і височин, лісів та степів, тваринного світу території сучасної України.

З XVI ст. територія України зображується на картографіч­них матеріалах. Перші достовірні карти Правобережжя були складені французьким військовим інженером Г. Бопланом, який 1630-1640 рр. будував фортеці на південних кордо­нах Речі Посполитої. На картах Боплана детально позна­чені басейни Дніпра, Південного Бугу, Тясмину, Синюхи та Інгулу. Досить відомою є також невелика за обсягом робота Г. Боплана «Опис України», видана 1651 р. у Франції.

Початок систематичного збору відомостей про терито­рію нашого краю пов'язаний з діяльністю експедиції Петер­бурзької академії наук, що була відряджена на Південь Росії у другій .половині XVIII століття. Експедицію очолив відо­мий російський дослідник та мандрівник, академік І. Гільденштедт. У його публікаціях «Дневник путешествия в Южную Россию академика Санкт-Петербургской Академии наук Гильденштедта в 1773-1774 гг.» узагальнені географічні, ботанічні та етнографічні матеріали з Олександрійського та Єлисаветградського повітів Херсонської губернії. Зокрема, він писав про те, що по річках Цибульнику, Тясмину і Інгуль­цю росли будівельні ліси з дуба, клена, ясена, граба та інших дерев. Через територію нашого краю пролягав також шлях мандрівника Василя Зуєва, який здійснив подорож від Санкт-Петербурга до Херсона у 1781 -1782 рр.

У 90-х роках XVIII ст. території Олександрійського та Єлисаветградського повітів досліджував відомий німецький ботанік Ліндеманн. Його увага була спрямована на природні ділянки, розташовані між Єлисаветградом, Новомиргородом, Крюковом та Куцівкою. Місцем для проживання було вибрано Єлисаветградку. Дослідник зібрав значну колекцію рослин, яка потім зберігалася в Природно-історичному музеї Херсонського губернського земства.

У другій половині XIX ст. на території краю проводилися геологічні дослідження. М. П. Барбот-де-Марні, перевіривши існуючі на той час відомості та базуючись на власних спо­стереженнях, виявив головні особливості літологічного та палеонтологічного складу відкладень у межах Херсонської губернії. Його «Геологический очерк Херсонской губернии (с геологической картой, профилями и рисунками)» (1869) вміщує описи червоних гранітів у долині р. Чорний Ташлик і сірих гранітів по р. Велика Вись, а також покладів мергелів, графіту, вапняків, каолінів, що залягають в надрах Єлисаветградського та Олександрійського повітів.

Геологію околиць Єлисаветграда вивчав у 70-х роках XIX ст. академік Гельмерсен.

Важливою подією в житті Єлисаветграда стало відкриття у 1870 р. земського реального училища. Зусиллями викладачів Р. С. Пржишиховського та Г. Я. Блізніна у закладі було ство­рено метеостанцію. Перші спостереження обмежувалися лише вимірами температури повітря та атмосферного тис­ку, а у 1887 р. розпочалися постійні дослідження вологості ґрунтів.

Завдяки сприянню сільської інтелігенції увесь прилеглий до Єлисаветграда район вкрився сіткою місцевих метеостанцій, що згодом увійшли до складу метеорологічної мережі Півдня Росії.

У 1881 р. на території нашого краю працювала експедиція «Вольного зкономического общества», очолювана видат­ним російським ґрунтознавцем В. В. Докучаєвим, що мала на меті продовження досліджень російського чорнозему. Маршрут експедиції пролягав на вододілі Дніпра і Південно­го Бугу; зі сходу на захід. Під час роботи експедицією були взяті зразки ґрунтів біля Крюкова, Протопопівки, Знам'янки, Єлисаветграда та Голованівська. Аналіз їхнього мінералогіч­ного складу наведений у монографії В. В. Докучаєва «Русский чернозем» (1883).

У той же час, за ідеєю В.В. Докучаєва, біля с Онікеєве було здійснено насадження чотирьох ґрунтозахисних лісосмуг, що нині являють собою цікавий лісомеліоративний об'єкт кінця XIX століття, відомий як «докучаєвські лісосмуги». До­вжина лісосмуг - від 1 131 до 3 492 м, ширина - близько 40 м. У деревостані домінують дуб, ясен, берест та жовта ака­ція. Однак перші лісосмуги в нашому краї були закладені ще у 1876 р. біля Єлисаветграда. Вони створювалися одним із засновників ґрунтозахисного лісорозведення у Херсонській губернії А. А. де Карієром.

Наприкінці XIX ст. в Олександрійському та Єлисаветградському повітах вже існували впорядковані парки, такі як «Міський сад» в Єлисаветграді, Онуфріївський парк та дендропарк «Веселі Боковеньки». Між іншим, міський сад був створений у 50-60-х роках XVIII ст., тобто ще за часів існування фортеці Св. Єлизавети; Онуфрїївський парк з'явився на земельних володіннях графа М. Толстого у 50-х роках XIX ст.; дендропарк «Веселі Боковеньки» був закладе­ний М. Л. Давидовим у 1893 р. в с. Іванівці (поблизу с. Долинської).

У 50-х роках XIX ст. в північних районах території сучасної Кіровоградщи­ни працювала наукова експедиція професора зоології Київського університету К. Ф. Кесслера. В околицях Златополя (нині Новомиргород) учений вперше виявив та описав новий вид кажана, якого згодом було названо на честь видат­ного російського зоолога П. Є. Палласа. Сфера наукових інтересів експедиції охоплювала також найбільший лісовий масив нашого краю - Чорний ліс.

Чорний ліс - один з найцікавіших дубових масивів на межі лісостепової і степової природних зон. У 1848 р. лісничий Бронич провів у Чорному лісі пер­ші досліди штучного лісорозведення, здійснивши посадку під борону насіння ясена, береста, дуба та берези. Лісорозведенням у Чорноліській дачі займалися також лісничі Г. Квест, О. Хітрово та іншї.-У 1888 р. було засновано Чорноліську лісову школу, яка вже більше 100 років готує спеціалістів лісового господарства для всієї України. Початок організованого ведення лісокультурних робіт в Чор­ному лісі був покладений у 1899 Р- у зв'язку зі створенням спеціальної Комісії з відтворення лісу.

Дослідженням Чорного лісу займалися: Г. І. Танфільєв (1894), П. В. Отецький (1896, 1906), М. Прохоров (1905), В. С. Доктуровський (1907), Г.Ф. Морозов (1911,1931), Й.К. Пачоський (1915), Г.М. Висоцький (1925), О. Браунер (1928), П.С. Погребняк (1944, 1949), О.П. Кришталь (1953), О.С.Скородумов (1954), Ю.Р. Шеляг-Сосонко (1980, 1987), М.А.Воїнственський (1950) та ін. Проте перший опис Чорного лісу належить ієромонаху Арсенію Іващенкову, він був опублікований у 1858 р. під назвою «Черный лес и его окрестности».

Упродовж 1894, 1896 та 1902 років у цьому лісовому масиві працював про­фесор Новоросійського університету, геоботанік Г. І. Танфільєв, який вивчав південні межі поширення лісів на Півдні Росії.

У 1905 р. лісознавець А. Прохоров дослідив та виділив типи дубових наса­джень Чорного лісу та склав флористичний список масиву.

Рослинний покрив Чорного лісу також вивчав відомий природознавець В. Доктуровський. Геоботанічним дослідженням цього ж лісового масиву присвячена його публікація «О растительности Черного леса» (1907). У ній наведений опис незвичайного для степової місцевості сфагнового болота, розташованого біля великого озера в балці Чорнолісці.

В.Доктуровський вперше наголосив на реліктовому походженні болота. Свій висновок він пов'язав з розташуванням унікального об'єкта біля південної межі льодовикових валунів, яка проходила через північно-східний кут Олександрій­ського повіту Херсонської губернії.

Значний внесок у наукові дослідження нашого краю зроблений видатним ботаніком Й. К. Пачоським. Учений узагальнив відомості про Чорний та Чутянський ліси і відніс їх при цьому до лісів подільського типу з участю північних форм. Оцінюючи рослинність Чорного лісу, вчений робить висновок про те, що масив являє собою справжнє чорнолісся.

Протягом 1898-1913 років Й. К. Пачоський збирав гербарій природної фло­ри Херсонської губернії, у тому числі Олександрійського та Єлисаветградського повітів. До складу цього гербарію були приєднані також рослини, зібрані О.Г. Комшею (у Єлисаветградському та Ананьївському повітах), О.О. Браунером (у Єлисаветградському та Олександрійському повітах), Є.В. Яцентковським (довкола Єлисаветграда). На початку XX ст. ця колекція рослин зберігалася в Природно-історичному музеї Херсонського губернського земства, засно­ваному Й.К. Пачоським у 1899 р. У фондах музею знаходився і гербарій рос­лин з Олександрійського повіту вчителя І.3. Рябкова. Слід уважити, що частина гербарних зборів останнього була використана Шмальгаузеном під час об­робки матеріалів для його праці «Флора Средней й Южной России, Крыма и Северного Кавказа» (1897).

У 1925 р., за пропозицією ботанічної секції Сільськогосподарського науко­вого комітету України, відбулося вивчення річкових долин Інгулу та Інгульця. Цю роботу проводив М.І. Котов спільно з помічником - студентом М. Горді­єнком. Того ж року з'явилася публікація М.І. Котова «Ботанічно-географічний нарис долини р. Інгульця», а у 1934 р. спільно з В. Г. Танфільєвим вийшла стаття «Ботаніко-географічний нарис долини р. Інгулу».

Фізико-географічними особливостями Кіровоградської області займався у 50-х роках викладач Кіровоградського педінституту Г.П. Міщенко. Він є авто­ром багатьох публікацій з цих питань, а саме: «Фізико-географічні райони Кі­ровоградської області» (1956), «Геоморфологія долини верхньої і середньої те­чії Інгулу» (1956), «Кіровоградська область (географічний нарис)» (1961) та ін.

На початку 70-х років було проведене часткове вивчення флори і рослин­ності у лісостеповій частині Кіровоградщини. Науковці Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного Д. Я. Афанасьєв та Б.Б. Ситенко обстежили рослинний покрив у басейні р. Велика Вись (1970) та долині р. Тясмин (1974), В. Курган під керівництвом Ю. Р. Шеляг-Со-сонка вивчала рослинність та флору Чорного лісу (1980).

З 1991 р. в Кіровоградській області працює експедиція між­відомчої комплексної лабораторії наукових засад заповідної справи НАН України та Мінекобезпеки України під керівни­цтвом доктора біологічних наук Т.Л.Андрієнко. Роботою нау­кової експедиції покладений початок системному комплек­сному дослідженню природних особливостей нашого краю, розмаїття його флори і фауни, типових ландшафтів, водних об'єктів, цікавих геологічних утворень, джерел, боліт тощо. Визначаються основні шляхи збереження найцінніших діля­нок природи через їх заповідання, тобто розширення мережі природно-заповідного фонду.

Нині активізується науково-дослідницька робота виклада­чів та студентів кафедр біології і географії створеного природничо-географічного факультету Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка.



Природні умови та ресурси

Геологічна будова.

У геоструктурному відношенні територія області лежить у межах центральної частини Українського кристалічного щита - Кіровоградського тектонічного блоку і Білоцерківсько-Одеського тектонічного блоку. Кристалічний фунда­мент утворений протерозойськими метаморфізованими по­родами (гранітами, гнейсами, сланцями), зібраними в лінійні складки, та їхніми продуктами вивітрювання. Відслонюються ці породи лише в річкових долинах. Осадочний чохол потуж­ністю від кількох до 150 м залягає на денудаційній поверхні фундаменту. На всій території в його будові беруть участь кайнозойські, лише на крайньому північному заході - також мезозойські відклади. Палеоген представлений пісками, бу­рим вугіллям, глинами, мергелями, неоген - піщано-глинис­тими відкладами полтавської (у північній і центральній час­тині області) і балтської (на півдні й південному заході) свит. Повсюдно поширені нижньоантропогенові червоно-бурі глини. Антропогенові відклади на плато представлені лесами, у річкових долинах - давнім і сучасним алювієм.



Рельєф

Область лежить у межах Придніпровської височини. По­верхня її - хвиляста рівнина заввишки 150-250 м (найвища точка - 269 м - у верхів'ї р. Чорний Ташлик, мінімальна -39 м - у заплаві Інгулу). Характерне чергування вододільних

них долин. Льодовик вкривав північну частину Кіровоград­щини, його південна межа проходила приблизно по лінії Верхівка (Черкаська область)-Бірки-Омельгород-Трилі-си-Федорівка-Іванівці-Федірки-Янів-Миронівка- Талова Балка – Іванівна - Лозуватка (Онуфріївський район Кірово­градської області). Річкові долини та балки добре вироблені. У місцях, де на поверхню виходять кристалічні породи Українського щита, вони мають скельні круті схили, спостерігається чергування розширених ділянок (ширина 2-3 км) та вузьких каньйоноподібних; у річищах трапляються перекати і пороги.

Клімат

Клімат Кіровоградської області помірно континенталь­ний. Територією області з південного заходу на північний схід проходить смуга високого атмосферного тиску (вісь Воєйкова), На півночі від якої переважають вологі повітряні маси, що їх приносять західні вітри з Атлантичного океану, на півдні - континентальні повітряні маси.

Зима м'яка, з частими відлигами, літо тепле, сухе.

Середньорічна температура повітря в області становить 7,7-8,4 °С тепла. Найхолоднішими були 1985 та 1987 роки з середньорічною температурою повітря 5,6-6,4 °С, а найтеплішими 1967, 1975 та 1989 роки - 9,6-10,3 °С

Найхолодніший місяць року - січень (середньомісячна температура повітря в середньому по області становить 5-6 °С морозу. Вона коливається від -5,4 °С на півдні до -6,5 °С на північному сході). Але навіть в січні максимальні температури повітря іноді підвищуються до 9-14 °С тепла. Абсолютна мінімальна температура повітря відмічалася в 1935 році і становила 34-36 °С морозу. Тільки в літні місяці (червень-серпень) у повітрі не було температур нижче 0 °С.

Найтепліший місяць року - липень, коли середньомісячна температура повітря досягає в середньому +20-21 °С. Абсо­лютний максимум температури повітря відмічався в 1909 та 1929 роках і складав +37-40 °С, а в Кіровограді +38,7 °С.

Річна амплітуда коливання температури повітря сягає 70-75 °С.

Тривалість періоду плюсових температур 160-170 днів, сума активних температур 2696-2994 °С.

Середньорічна кількість опадів становить 499-582 мм. Максимальна кількість їх випадає у теплий період року (близько 70 96). Річна кількість опадів на півночі 420-470 мм, на півдні - 400-430 мм. Найбільше випадає опадів в липні 57-85 мм, а найменше в березні 27-34 мм.

Інколи спостерігаються сильні зливи. Так, у травні 1879 р. в районі Єлисаветграда за добу випало 122 мм, а 18 липня 1972 р. в Знам'янці випало 136 мм, 26 липня 2001 року в Світловодську - 129 мм. В окремі роки опадів випадає 723-858 мм або лише 235-267 мм.

Середньорічна відносна вологість повітря становить 73-76 відсотків.

Звичайно сніговий покрив встановлюється в третій декаді листопада, а сходить в другій декаді березня. Найбільшої висоти сніговий покрив досягає в третій декаді січня - 8 см в південних районах та 9-14 см в північних, західних і північно-східних районах області. Максимальна висота снігового покриву в полі сягала 33-51 см.

Взимку часто бувають відлиги, іноді відбувається повний схід снігу або ж сніг залягає нетривалий час.

Максимальне промерзання ґрунту досягає 98-144 см. Бувають зими, коли промерзання не перевищує-10-16 см.

На території області переважають північно-східні та північно-західні вітри, у травні різко збільшується кількість східних вітрів.

Грози бувають майже цілий рік, за винятком грудня та січня.

Найраніше дата першого осіннього заморозку в повітрі відмічена в області 5-8 вересня, а середня дата -6-10 жовтня. Останні заморозки в повітрі спосте­рігаються навесні в середньому 23-26 квітня, найпізніше - 15-24травня.

Середня дата переходу середньодобової температури повітря: через 0° на­весні 13-18 березня, восени 25-29 листопада, через +15 °С (тобто тривалість метеорологічного літа) 16-17 травня, а восени 14-18 вересня.

Серед несприятливих кліматичних явищ слід відмітити посухи, суховії, пи­лові (чорні) бурі, град, зливи.

Північно-західна та північна частини області лежать у недостатньо воло­гій, але теплій агрокліматичній зоні, південна і східна - у посушливій і дуже теплій.

Найперша метеостанція на території теперішньої області була відкрита в Єлисаветграді в 1874 р.

Нині в області за погодними умовами спостерігають Кіровоградський об­ласний центр з гідрометеорології та шість метеостанцій: у Новомиргороді, Бобринці, Долинській, Гайвороні, Знам'янці, Помічній, а також авіаційна метеорологічна станція (Кіровоград) та Світловодська гідрометеорологічна обсерваторія. Крім того, в області знаходяться дві хімлабораторії, які спостері­гають за станом забруднення атмосферного повітря, поверхневих вод та суші, і 6 гідрологічних постів, які здійснюють нагляд за водними об'єктами.


Поверхневі води

Річки Кіровоградщини належать до басейнів Дніпра і Південного Бугу.

Усього в області 438 річок загальною довжиною 5 558 км, у т. ч. довжиною понад 10 км - 120, понад 25 км - 45. Є ще 1 074 річечки і струмочки загальною довжиною 2 595 км.

На північно-східній межі протікає Дніпро (його основні притоки Цибульник, Інгулець), на південно-західній - Південний Буг (його притоки Інгул, Си­нюха, Синиця).

Річки рівнинного типу мають широкі долини, що звужуються в місіях ви­ходів кристалічних порід. Густота річкової сітки на заході 0,31-0,38 км/км2, на південному сході - 0,20-0,23 км/км2.

На північному сході Кіровоградщину омивають Кременчуцьке та Дніпродзержинське водосховища, у межах області створено багато водосховищ (у т. ч. Іскрівське, Новоархангельське, Червонохутірське, Гайворонське, Тернівське, Кіровоградське, Олександрійське, Інгуло-Кам'янське) і ставків.



Грунти

У ґрунтовому покриві переважають чорноземи, в північ­ній частині поширені глибокі та опідзолені, в південній час­тині - звичайні середньогумусні й малогумусні чорноземи. Є також сірі лісові, болотні та ін. ґрунти.

Область відзначається багатством земельних ресурсів, значною природною родючістю ґрунтів.

Кіровоградщина розташована в межах центральнолісостепової підвищеної агроґрунтової провінції та Дністровсько-Дніпровської північностепової агроґрунтової провінції. У лісостеповій частині області переважають чорноземи типо­ві середньо- і малогумусні, чорноземи опідзолені (95 % площі), ясно-сірі та сірі лісові ґрунти; у степовій - чорноземи звичай­ні середньо- і малогумусні (95 % площі). У долинах багатьох річок поширені чорноземно-лучні й лучно-болотні ґрунти; є ділянки слабо закріплених пісків. Еродованість земель ста­новить: у південно-східній частині - 53 %, у західній - 43 %.


Флора та фауна

Кіровоградщина лежить у межах Східноєвропейської лі­состепової геоботанічної провінції та Причорноморської (Понтичної) степової геоботанічної провінції. Природна рослинність збереглася лише на крутих схилах річкових до­лин та балок.

Лісами (граб, дуб, ясен, клен, липа, сосна) і чагарниками вкрито 144,6 тис. га. Ліси і лісонасадження становлять 6,8 % території.

У лісостеповій зоні є значні лісові масиви на вододілах (Чорний ліс, Нерубайський, Голочанський та ін.), у степовій невеликі байрачні ліси, степові чагарники. Основні лісоутворюючі породи: дуб, ясен, берест, в'яз, клен, липа, граб, у підліску - ліщина, бруслина, калина, глід, терен, жостір, шипшина, дереза, бузина, ожина тощо.

Понад 76 % степової і понад 70 % лісостепової частин об­ласті займають орні землі. Природна степова рослинність (типчак, тимофіївка степова, зрідка ковила, тонконіг лучний, тонконіг вузьколистий, пирій повзучий, стоколос, а також волошка, молочай, ромашка, конюшина, гвоздика, шавлія, сокирки, цикорій тощо) збереглася на невеликих ділянках по схилах річкових долин та балок, на узліссях. У заплавах річок поширена лучна і болотна рослинність (очерет, рогіз, осока, жовтець, щавель кінський, подорожник тощо).

Фауна області представлена тваринами лісу і степу (64 види ссавців, 280 - птахів, 59 - риб, 11 - земноводних, 13 - плазунів). Із ссавців тут трапляються козуля, лось, свиня дика, вовк, лисиця, заєць-русак, куниці, борсук, хом'як, ховрах та ін.; серед птахів - горлиця, яструб, дятел, жайворонок, пе­репел, рідше куріпка сіра, орел. З плазунів є, зокрема, ящірка, жовтобрюх, гадюка степова, вуж звичайний, із земноводних ропуха сіра, жаба зелена, часничниця, кумка, тритон, чере­паха степова та ін. У заростях Дніпра та інших річок водяться видра, водяний щур, кутора, з птахів - коровайка, бугайчик, крижень, чирок, лиска, кулики, курочка водяна, чайка; у річках, водосховищах і ставках - короп, карась, плітка, окунь, сом, лящ, щука та ін. Акліматизовано єнотоподібного собаку, ондатру, нутрію, норку.



Населення

Населення Кіровоградської області на 1.01.2005 р. (за оцінкою) становило 1085,7 тис. чол. (приблизно 2 % населення України). Для порівняння станом на 5 грудня 2001 року, за уточненими даними Всеукраїнського перепису, на Кіровоградщині мешкало 1133,1 тис. осіб, що свідчить про процеси депопуляції. На 1 км2 припадає 46 осіб при 80 чол. на 1 км2 в Україні. Найменша густота населення у Світловодському (14 осіб/км2), Устинівському (17 осіб/км2), Компаніївському (18 осіб/км2) та Новгородківському (19 осіб/км2) районах. Найгустіше за­селені Гайворонський (62 особи/км2) та Маловисківський (43 особи/км2) райони. Міське населення становить 60,6 % населення області. Об­ласна система міських поселень сформована слабко. Серед них переважають малі міста. Найбільші міста: Кіровоград, Олександрія, Світловодськ, Знам'янка. Сільське населення становить 39,4 % від усього населення Кіровоградщини.

В області мешкають представники понад 30 національ­ностей. У національному складі населення області переважа­ють українці (90,1 %). Живуть також росіяни (7,5 %), білоруси, молдовани, євреї та ін.

За кількістю релігійних організацій та насиченістю ре­лігійної мережі область є типовою для центрального ре­гіону України. За роки незалежності кількість релігійних організацій в області зросла майже в 4 рази (у 1991 р. - 128 релігійних організацій 6 церков, конфесій, течій). Станом на 1.07.2004 р. в області зареєстровано статути 495 релігій­них організацій 32 церков, конфесій, течій. У тому числі: 193 - релігійні громади Української православної церкви Московського патріархату; 44 - Української православної церкви Київського патріархату; 15 - Української автоке­фальної православної церкви; 4 - Руської православної ста­рообрядницької церкви; 2 - Римсько-католицької церкви; 78 - євангельських християн-баптистів; 58 - християн віри євангельської та інших церков цього спрямування; 9 - релі­гійних громад Союзу Церкви Божої України; 12 - громад харизматичного спрямування; 20 - адвентистів сьомого дня; 10 - Свідків Ієгови; 4 - Новоапостольської Церкви; 3 - лютеранської церкви; 7 - іудаїстського віровизнання; 2 - мусульманські громади; 1 релігійна громада буддистів. В області створе­но два єпархіальних управління православних церков (УПЦ та УПЦ-КП), три обласних протестантських об'єднання (ЄХБ та ХВЄ, Союз Церкви Божої України). На ниві милосердя та доброчинності в області працюють 4 місії (до 1991 р. місій не було). Діють два жіночих монастирі: Свято-Богоявленський жіночий монастир УПЦ у селі Диківці Знам'янського району; Свято-Успенський жіночий монастир УПЦ-КП у селі Ясинуватці Олександрійського району. При релігійних громадах працює 110 недільних шкіл. Пасторську роботу здійснюють близько 500 священнослужителів. Зареєстровано 11 періо­дичних релігійних видань.

В області практично завершено передачу релігійним організаціям колишніх культових будівель, на які вони пре­тендували. Релігійним організаціям передано 58 культових споруд, а також 123 приміщення, які переобладнані або при­стосовані під культові будівлі. Серед переданих будівель - 47 пам'яток архітектури, у тому числі 6 загальнодержавно­го значення. У цілому для проведення богослужінь релігій­ні громади використовують 104 типові культові споруди. 181 приміщення пристосоване під молитовні, 143 споруди віруючі орендують.

Упродовж останнього десятиріччя в області побудовано 47 храмів та молитовних будинків, із них 20-у містах, 27 -у сільській місцевості. Будуються ще 32 культових приміщен­ня, у т. ч. 2 3 - у містах, 9-у селах.

Економічно активне населення Кіровоградщини у віці 15-70 років становить 513,5 тис. чол., з них у працездатному віці - 93,7 %. Без робо­ти у віці 15-70 років перебувають 51,4 тис. чол. (у 2000 р. було 76,4 тис. чол.), що становить 10 % до економічно активного населення у віці 15-70 років.

Станом на 1 листопада 2003 р. в області зареєстровано 86 обласних організацій політичних партій. Членством у політичних партіях охоплено близько 4 % жителів облас­ті. На Кіровоградщині діють, більше трьохсот громадських об'єднань. Це молодіжні, жіночі, ветеранські, культурні та інші товариства.

Природно-ресурсний потенціал

Надра Кіровоградщини багаті на корисні копалини. Тут залягають значні поклади бурого вугілля (частина Дніпров­ського буровугільного басейну) — розвідано понад 50 родо­вищ. Є родовища горючих сланців (Бовтиське родовище горючих сланців), торфу. На сході області - поклади залізної руди, у т. ч. залізистих кварцитів (Криворізький залізорудний басейн), на Прибужжі - нікелево-хромових руд, а також гра­фіту (Заваллівське родовище графіту). Поширені різні буді­вельні матеріали (сірий і рожевий граніт, габро, лабрадорит, кварцит, мергель, вогнетривкі й цегельно-черепичні глини, каолін, пісковики, будівельні і скляні піски тощо), трепел, амфіболіти. Виявлено джерела мінеральних вод. У цілому об­ласть добре забезпечена мінерально-сировинними ресурса­ми, особливо будівельними матеріалами.

За останні, 2002 та 2003, роки спостерігається тенденція до збільшення обся­гів видобутку окремих корисних копалин, зокрема каолінів і будівельного каменю. Закінчені роботи з ліквідації двох вугільних шахт і Балахівського розрізу. Розробляється про­ектна документація на закриття шахти «Ведмежоярська». Ве­дуться роботи з рекультивації двох розрізів, що створює ряд екологічних проблем. Зокрема, виникають питання подаль­шої експлуатації водозаборів, очисних споруд і рекультивації порушених земель, а також необхідність проведення спосте­режень за станом підземних вод у зонах впливу затоплених шахт. Якщо на ліквідованих об'єктах підприємств вугільної промисловості рекультиваційні роботи проводяться, то на ряді об'єктів з видобутку будівельних матеріалів вони призу­пинені або ведуться повільними темпами. Через відсутність коштів окремі непрацюючі будівельні організації не спро­можні здійснювати консервацію родовищ.

Область має надзвичайно потужний земельно-ресурс­ний потенціал. Із 2459 тис. га території області 2 042 тис. га (83 %) займають сільськогосподарські угіддя, у тому числі ріллі - 1 765 тис. га (72 %), 172 тис. га (7 %) - лісові землі, 76 тис. га (3 %) - землі під водою, 169 тис. га (7 %) - інші угіддя.

Усього в області 760 тисяч власників землі та землекорис­тувачів, у тому числі: 932 сільськогосподарських підприєм­ства, 5864 організації, установи, підприємства промисловос­ті, транспорту, зв'язку, навчальних закладів та інших органі­зацій; 753 тис. громадян є власниками або користувачами земельних ділянок.

В області своєчасно і з належною якістю виконано роботи з роздержавлення і приватизації земель по всіх 477 колектив­них господарствах, які мали на це право.

У ході перерозподілу земель було передано до земель за­пасу 214 тис. га земель (9 %) та створено резервний фонд земель на площі 192 тис. га (8 %).

Проведено паювання земель колективної власності. Ко­лишнім членам КСП видано 251 тис. сертифікатів, що під­тверджують право на земельну частку (пай), виготовлено та видано 243 тис. державних актів на право приватної власнос­ті на землю, що складає 97 % до виданих сертифікатів і є най­кращим показником серед усіх областей України. Загальна площа земель, переданих у приватну власність, становить 1 258 тис. га (51 %).

Здійснено приватизацію земельних ділянок громадянами для ведення особистого селянського господарства, будівни­цтва та обслуговування житлових будинків і господарських будівель (присадибних ділянок), садівництва, дачного та гаражного будівництва. Приватизацію провели 405 тис. громадян (90% загальної кількості громадян, які мають на те право). Загальна площа приватизованих земельних ділянок становить 108 тис. га (4%). Внаслідок проведеного роздержавлення та приватизації земельних ділянок значні зміни відбулися в структурі форм власності на землю. У приватній власності знаходиться 1431 тис. га (58 %), державній власності - 1 021 тис. га (41%), колективній власності - б тис. га (1 %).

Приватна власність на землю сприяє розвитку ринку землі. Значним джерелом надходження коштів до бюджету є продаж земельних ділянок несільськогосподарського при­значення. Протягом 2001-2003 років в області продано 398 земельних ділянок несільськогосподарського призначення площею 51 га на загальну суму 5,4 млн грн.

Водно-ресурсний потенціал області представлений міс­цевим поверхневим стоком річок в кількості 950 млн м3, прогнозними запасами підземних вод у кількості 150 млн м3. Транзитний стік із суміжних територій річок Дніпра і Пів­денного Бугу становить 49,2 кубокілометри. Він протікає від­повідно на північно-східному і південно-західному кордоні області незначними ділянками, що обмежує можливість його використання в найбільш розвинених промислових центрах і маловодних сільськогосподарських районах. Об'єктивно виникає необхідність подачі води на значні відстані.

Поверхневі водні ресурси Кіровоградської області фор­муються в басейнах двох річок - Південний Буг (63 %) та Дніпро (37 %). Пло­ща, зайнята водними об'єктами, становить 3,07 % від загальної площі області (75,6 тис. га). Гідрографічна мережа складається з 438 річок загальною довжи­ною 5 558 км. Основними великими річками області є Південний Буг та Дніпро, середніми - Синюха, Інгул, Інгулець, Чорний Ташлик, Велика Вись, Тясмин, Висунь, Ятрань. На Кіровоградщині налічується 202 малі річки довжиною біль­ше 10 км.

За об'ємом формування поверхневих водних ресурсів Кіровоградська об­ласть знаходиться на 19-му місці в Україні. Менші водні ресурси мають тільки Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, Дніпропетровська та Запорізька об­ласті, але ряд із них за доступністю використання транзитного стоку р. Дніпро мають більші можливості.

Доступність місцевого стоку окремих територій області можлива тільки за умо­ви його регулювання, тому що до 70 відсотків річкового стоку припадає на період весняної повені, в інші періоди водність річок невисока, аж до їх пересихання.

На території області густота річкової мережі дуже висока. Усьо­го побудовано у різні періоди 2 185 ставків загальним об'ємом 221,2 млн м3 з площею водного дзеркала 16,1 тис. га та 85 водосховищ загальним об'ємом 279,6 млн м3 з площею водного дзеркала 9,98 тис. га.

Із наявних водних об'єктів тільки близько 20-25 % побудовані спеціалізова­ними організаціями згідно з проектною документацією та забезпечені водорегулюючими спорудами. Інші у переважній більшості не регулюються. Такі водойми, як правило, значно замулені та зарослі водяною рослинністю і не можуть бути джерелами водопостачання.

Підземні водні ресурси області також незначні та малодоступні для викорис­тання, тому що вони формуються в розломах кристалічних порід Українського кристалічного масиву, на якому розташована Кіровоградська область. Близько 30-40 відсотків пробурених свердловин виявляються безводними.

За даними органів геології, на початок 1990-х років за прогнозованими за­пасами підземних вод область займала останнє місце в Україні. На підставі до­даткових матеріалів щодо розвідки у даний час на території області прогнозні запаси підземних вод складають 454,6 млн м3, із них 218,7 млн м3 затверджені.

Використовуються підземні води шляхом будівництва водозабірних сверд­ловин, яких на 1.01.2003 р. налічується 1 697.

Водозабезпеченість одного жителя області становить 220 м3 на рік, що май­же втричі менше, ніж у середньому по Україні (580 м3).

Водоспоживання за 2002 р. усіма галузями народного господарства та насе­ленням склало 174,5 млн м3.

70 відсотків населення сіл області користується питною водою з індивіду­альних колодязів. Згідно з паспортизацією, проведеною в 1996 р., якість води у колодязях (у більшості випадків) не відповідає нормативам за показниками, вмістом органічних сполук та хімічним складом.

Важливим кроком поліпшення якості водопостачання населення області є перехід на водопостачання із підземних джерел. За якістю підземні води - як порові, та і тріщинуваті - мають кращі органолептичні та смакові якості в по­рівнянні з дніпровською водою та практично не мають бактеріологічного за­бруднення, завдяки природним сорбентам таким як глина, суглинки, супіски, буре вугілля, через які вони фільтруються. Тому вода, яка отримана з підземних природних джерел, не потребує систематичного хлорування, за винятком окремих свердловин, забруднених у процесі експлуатації при невиконанні санітарного режиму у зонах санітарної охорони. Згідно з гідрологічним що­річником про стан підземних вод Кіровоградської області на 1999 рік Депар­таменту геології та використання надр України та інформації Інституту про­блем природокористування та екології експлуатаційні запаси підземних вод Кіровоградської області з водоносних горизонтів четвертинних, неогенових, палеогенових, кришталевих та докембрійських порід затверджено у кількості 208,7 тис. на добу, усі води з мінералізацією до 1,0 г/дм3. Водовідбір становив 61,7 тис. м3/добу, або 29 % від експлуатаційних запасів.

Із 1 023 сільських населених пунктів з чисельністю жителів 479 249 чоловік забезпечено водопостачанням 271 населений пункт, або 26,5 %, з них лише 29 централізованим водопостачанням, що становить 4 % від загальної кількості. Каналізацією забезпечено лише 5 населених пунктів, або 0,49 % до необхідно­го. У 67 селах із чисельністю населення понад 61 тисяча чоловік в Устинівському, Бобринецькому, Новоукраїнському, Новоархангельському, Долинському, Петрівському, Кіровоградському, Олександрійському, Добровеличківському та Вільшанському районах області, жителі користуються повністю або частково в окремі періоди привізною водою. Основною причиною є відсутність джерел поверхневих і підземних вод належної якості.

Поверхневі джерела водопостачання забруднені пестицидами, легкоокислюваними органічними речовинами, фенолами, нафтопродуктами і за цими по­казниками не відповідають вимогам стандарту для питного водопостачання.

Підземні води мають підвищену загальну жорсткість, підвищений вміст су­хого залишку, заліза, марганцю, нітратів, аміачних сполук.


Екологія, охорона природи

Екологічна ситуація в області протягом останніх років у цілому залишалася стабільною.

Кіровоградщина має досить розчленовану територію. Наявні негативні природні процеси: зсуви, розвиток ерозійних процесів, переробка берегів Кременчуцького водосховища, яроутворення. Згідно з кадастром в області за­реєстровано 82 зсуви площею близько 400 га, на яких знаходяться 49 населе­них пунктів. На жаль, розроблена Програма захисту зсувонебезпечних ділянок на території Кіровоградської області на період 2000-2005 р. не була прийнята на сесії обласної ради, тому заплановані заходи не виконувалися.

Ґрунтовий покрив області характерний для перехідної зони від південно­го Лісостепу до північного Степу і має досить високу родючість. Однак понад 300 тис. га сільськогосподарських угідь є слабко- та середньокислими.

Земельний фонд Кіровоградської області складає 2 458,8 тис. га, 83 % за­гальної площі займають сільськогосподарські угіддя, що свідчить про високий рівень сільськогосподарського освоєння земель. Основними землекористува­чами є сільськогосподарські підприємства (62,3 % від загальної площі області). Розораність земель в області становить 84,5 %.

Поступово проходить зміна в структурі сільськогосподарських земель: зменшення ріллі, пасовищ, багаторічних насаджень та збільшення земель лісо­вого фонду, заказників та заповідних урочищ. Скорочення площ орних земель пояснюється тим, що землі, які розташовані на крутосхилах, виведені в пасови­ща, сіножаті, під залуження, консервацію та заліснення.

У зв'язку з майже повним виведенням зі структури посівних площ гороху, сої, сочевиці, зменшенням посівів люцерни, еспарцету, буркуна, конюшини, зменшенням внесення органічних добрив у ґрунті знижується вміст гумусу

В області прогресує деградація земель. На сьогодні площа таких земель становить 50 %.

Біологічного та хімічного забруднення ґрунтів в області не виявлено. Застосування пестицидів та агрохімікатів при вирощуванні сільськогосподарських культур залишається на низькому рівні. Щорічні обстеження сільськогосподарських угідь області показують, що на землях Вільшанського та Новоархангельського районів, які зазнали деякого впливу аварії на ЧАЕС, спостерігається стабілізація гама-фону.

На території області 46,3 тис. га зрошуваних земель, осно­вна частина яких (38,3 тис. га) належить недержавним сіль­ськогосподарським підприємствам.

У ході реформування аграрного сектору економіки без­хазяйним залишився ряд складів з пестицидами. На довго­строкове зберігання закладено 90 % непридатних та забо­ронених до використання пестицидів, що є на державному обліку. Незадовільно ведуться роботи в цьому напрямку в Добровеличківському, Гайворонському, Олександрійському, Компаніївському, Голованівському районах.

Небезпекою для земель області є водна і вітрова ерозія. Не ведеться комплексне еколого-гідрогеологічне вивчення те­риторії Олександрійського буровугільного регіону, де здій­снюється закриття вуглевидобувних об'єктів.

У надрах області виявлено 30 видів корисних копалин. Ведеться видобуток уранових, залізних і нікелевих руд, графіту, бурого вугілля, будівельної сирови­ни, підземних вод. Маються значні поклади горючих сланців. Незважаючи на значні запаси й різноманітність корисних копалин, видобуток їх з року в рік зменшується, що пов'язано з нестачею коштів на їх розробку.

Лісистість області становить 6,5 % (середній показник по Україні -16,3 %). Стан лісів, які входять до підприємств системи Держлісгоспу України, задовільний. За рештою лісових угідь не проводиться відповідний догляд, ліси розріджуються, захаращуються, відсутня належна охорона лісонасаджень від самовільних вирубок. За рахунок самовільних вирубок та переходу частини лісів у категорію чагарників відбувається зменшення площ лісових насаджень.

У ході земельної реформи виникають проблеми з переоформленням тех­нічної документації (охоронних зобов'язань, положень тощо) заповідних те­риторій та об'єктів, відмовою від підписання необхідних документів або від за­безпечення режиму їх охорони.

З року в рік зменшується чисельність мисливських тварин. До боротьби з цим злом майже не залучається громадськість та зацікавлені організації.

Полезахисні лісові смуги та захисні насадження мають велике значення для збереження водних та земельних ресурсів. З введенням в дію нового Земельно­го кодексу України захисні насадження на смугах відводу автомобільних доріг та залізниць виключені зі складу земель лісового фонду. Внаслідок відсутності єдиного порядку використання полезахисних лісових смуг та захисних лісо­вих насаджень питання здійснення державного контролю за станом їх охоро­ни, захисту, використання та відтворення є проблемним. Практично на всій території області вони залишаються без належного утримання, догляду та охорони.

Область мало забезпечена водними ресурсами. її гідрогеологічні умови (розташована в зоні Українського кристалічного масиву) малосприятливі для формування запасів підземних вод. Це є причиною того, що близько ЗО % про­бурених свердловин безводні, інші мають низькі дебіти, що дає можливість за­безпечувати в основному лише потреби сільськогосподарського виробництва.

Значні обсяги підземної води подаються з відхиленням від стандарту: мають підвищені загальну жорсткість, вміст сухого залишку, заліза, марганцю, нітра­тів та аміачних сполук.

За даними державної статистичної звітності, під наглядом держсанепідслужби області в 2003 р. знаходилось 298 (в 2002 р. - 247) джерел централізованого водопостачання і 3 434 (в 2002 р. - 3 246) джерел децентралізованого водопостачання. Не відповідають санітарним нормам 8,7 % сільських водопроводів і через відсутність зон санітарної охорони - 97 % джерел централізованого водопостачання. Поверхневі джерела водопостачання забруднені пестицидами, легкоокислюваними органічними речовинами, фенолами, нафтопродуктами і за цими показниками не відповідають вимогам ГОСТ 2761-84 «Джерела централізованого господарсько-питного водопостачання», санітарним правилам


та нормам охорони поверхневих вод від забруднення. Як наслідок, необхідні значні витрати для доведення якості водопровідної води до вимог «Вода питна». ,

Як показують моніторингові спостереження, якість поверхневих вод у по­рівнянні з попередніми роками практично не змінилася. Малі річки степової зони області характеризуються значною мінералізацією. Через своє маловоддя вони практично не можуть протистояти обсягам скиду недостатньо очищених зворотних вод. У воді всіх річок області встановлені підвищені концентрації заліза та цинку. Ці метали можна вважати регіональними забруднювачами.

Найбільш забрудненою річкою області залишається одна з найважливіших водних артерій Кіровоградщини - Інгул. Стік її формується за рахунок стоку малих річок Грузька, Сутоклія, Аджамка, Кам'янка, Березівка. Екологічний стан водойми значною мірою залежить від ефективності роботи очисних споруд і санітарного стану на рельєфі басейну. Витрата р. Інгул не перевищує обсягів зворотних вод, які в неї скидаються, і розбавлення майже не відбувається. Це не може позитивно впливати на якість стоку річки. Тому останнім часом Інгул привертає до себе увагу не як джерело водопостачання, а як екологічно не­безпечне джерело можливого виникнення та розповсюдження епідемічних захворювань в області і за її межами. Це пов'язано з дефіцитом фінансових ресурсів, необхідних для належної експлуатації та обслуговування систем во­допостачання та водовідведення Кіровоградщини. У системах комунального водопроводу 21% мереж перебуває в аварійному стані. У системах каналізації амортизовано 24,5 % мереж і 32 % насосних станцій. Амортизовано 33 % насо­сних агрегатів, 38 % потребують заміни.

Найбільшими забруднювачами поверхневих вод області є комунальні під­приємства «Кіровоградводоканал» і «Олександріяводоканал». Їх скиди недо­статньо очищених стоків становлять 52,7 % від загального обсягу по області. Комунальне підприємство «Кіровоградводоканал», яке включене до Переліку 100 найбільших забруднювачів України, проводить заходи з добудови очисних споруд, налагодження їх роботи.

На стан атмосферного повітря найбільш суттєво впливають промислові викиди підприємств Олександрії, що пов'язано з виробничою діяльністю Дер­жавної холдингової компанії «Олександріявугілля». Наявні на підприємствам області технологічне обладнання та очисні споруди, призначені для зменшен­ня концентрації забруднюючих речовин у викидах з метою досягнення норма­тивів гранично-допустимих викидів, морально застарілі та фізично зношені. Діючі системи очищення практично не відновлюються у зв'язку з нестачею на підприємствах коштів на виконання таких робіт. Це, насамперед, стосується ТЕЦ № 1-З, брикетних фабрик «Димитрівська» та «Байдаківська» ДХК «Олек­сандрїявутілля», викиди яких становлять приблизно 70 % від стаціонарних джерел забруднення в цілому по області.

Відчутної шкоди завдає повітряному басейну області експлуатація автомобіль­ного транспорту, шкідливі викиди якого становлять близько 60 % від усієї кіль­кості викидів в атмосферу. Причинами такого становища є несправні автомобілі, низька якість палива, незадовільний технічний стан автомобільних доріг.

Метеорологічні умови Кіровограда сприяють накопиченню шкідливих ме­ханічних та хімічних домішок в приземному шарі повітря. Забруднюють атмос­феру пил, діоксиди сірки та азоту, оксиди вуглецю та азоту, сажа, формальдегід, розчинені сульфати тощо. Проте лише середньорічні концентрації пилу пере­вищують встановлені нормативи. Випадків високих та дуже високих забруднень в атмосферному повітрі на контрольованій території не спостерігалося.

На радіаційний стан території Кіровоградської області і Кіровограда впли­вають підприємства гірничої промисловості та енергетики. При їх експлуатації відбувається перерозподіл природних радіонуклідів (уран, торій, продукти їх розпаду та калій40) у навколишньому природному середовищі.

В області здійснюється видобуток уранової руди на Інгульській та Смолен­ській шахтах. Новокостянтинівський рудник, який в 1996 р. був переданий для промислового освоєння, на сьогоднішній день законсервований. У межах на­селених пунктів області та Кіровограда розташовані великі за обсягами відвали гірських порід та позабалансової уранової руди, з поверхні яких відбувається вихід радону.

Характерним для видобутку урану є те, що майже усі відходи - відвали шах­тних порід, скиди шахтних вод, викиди в атмосферне повітря - одночасно є і джерелами радіаційного забруднення .навколишнього природного середо­вища.

На території області є прояви радону та дочірніх продуктів його розпаду, особливо в центральній частині, розташованій на масиві гірських порід гранітоїдного складу з підвищеним та високим кларковим вмістом розсіяних радіоактивних елементів ураново-торієвого ряду. Цю проблему ускладнює використання з будівельною метою місцевої сировини з підвищеним вмістом природних радіонуклідів.

Радіоекологічні дослідження на наявність радону проводяться з метою вияв­лення його аномальних концентрацій у житлових приміщеннях, у першу чергу приватного сектору, у виробничих приміщеннях, які знаходяться на перших поверхах та напівпідвальних рівнях, у дитячих дошкільних та шкільних закла­дах. Середні концентрації радону в Кіровограді та області здебільшого значно перевищують середньостатистичні показники.

99 % загальної кількості утворених відходів складають відходи Схід ГЗК, що скидає хвости збагачення у хвостосховище балки «Щербаківська» Петровського району, та зола олександрійських ТЕЦ 1, 2, 3.

Динаміка утворення та накопичення токсичних відходів І—II класів небез­пеки, які утворювалися на підприємствах області за останні 5 років, дозволяє зробити висновок, що їх склад майже не змінюється, кількість утворюваних відходів стабільна. Проте ситуація щодо поводження з відходами продовжує залишатися складною.

Питання будівництва спеціалізованого полігону для зберігання або захоронення промислових відходів не вирішене. Частково вони зберігаються на території підприємств, де утворилися, що становить загрозу для довкілля та здоров'я людей. Тільки ВАТ «Чисті метали» має спеціально побудований бункер для зберігання токсичних відходів виробництва.

У Кіровоградській області існує розгалужена система спостережень за ста­ном навколишнього природного середовища. З метою підвищення рівня знань про екологічний стан довкілля на території краю, підвищення оперативності й якості інформаційного обслуговування державних органів та інших користу­вачів екологічної інформації, обґрунтування природоохоронних заходів Дер­жавне управління екології та природних ресурсів виступило замовником робіт розробки обласної програми моніторинг довкілля. Кошти на її розробку пе­редбачені в Переліку природоохоронних заходів, які будуть фінансуватися з об­ласного Фонду охорони навколишнього природного середовища в 2004 році.

Мережа природно-заповідного фонду області на 1.01.2004 р. включає 167 за­повідних територій та об'єктів на загальній площі 10,3 7 тис. га. Із них 2 3 природ­но-заповідні території загальнодержавного значення. Процент заповідності на даний час залишається значно меншим від оптимального й становить 0,4 %.

Протягом 2003 р. було заповідано 9 нових природних територій на загаль­ній площі 289,4 га. Заповідання відбулося в Компаніївському, Кіровоградсько­му, Світловодському та Долинському районах.

На Кіровоградщині все більше уваги приділяється збільшенню мережі при­родно-заповідних територій та об'єктів. Зараз їх налічується 158 одиниць загальною площею 10,1 тис. га, з яких 23 природно-заповідні території за­гальнодержавного значення, а також місцевого значення - 48 заказників, 40 пам'яток природи, 42 заповідних урочища, 5 парків-пам'яток садово-пар­кового мистецтва.

Статусу державного значення надано нашим «перлинам»: ландшафтному за­казнику «Чорноліський», гідрологічній пам'ятці природи «Болото Чорний ліс», дендрологічному парку «Веселі Боковеньки», паркам - пам'яткам садово-пар­кового мистецтва «Онуфрїївський парк», «Хутір Надія» та інші. Вони відіграють важливу роль у збереженні зникаючих, рідкісних і реліктових рослин та тва­рин, рідкісних угруповань. По суті, це природні музеї просто неба.

З види рослин і 23 види тварин, виявлених на території Кіровоградської об­ласті, занесені до Європейського червоного списку, 29 видів рослин і 110 видів тварин - до Червоної книги України.



наступна сторінка >>