Головне управління юстиції у Тернопільській області Борщівське районне управління юстиції - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Міністерство юстиції України Головне управління юстиції у Тернопільській... 1 125.28kb.
Головне управління юстиції у Тернопільській області Борщівське районне... 1 77.66kb.
Головне управління юстиції у Тернопільській області Борщівське районне... 1 94.64kb.
Головне управління юстиції у Тернопільській області Борщівське районне... 1 173.46kb.
Головне управління юстиції у Тернопільській області Борщівське районне... 1 34.45kb.
Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у тернопільській... 1 163.68kb.
Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у тернопільській... 1 326.35kb.
Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у тернопільській... 1 334.24kb.
Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у тернопільській... 1 158.36kb.
Начальнику Головного управління юстиції у Тернопільській області... 1 75.95kb.
Положення про Дніпровське районне управління юстиції у м. Херсоні... 1 120.31kb.
Цивільне право ● Господарське право 1 193.02kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Головне управління юстиції у Тернопільській області Борщівське районне управління - сторінка №1/1


Головне управління юстиції у Тернопільській області

Борщівське районне управління юстиції

ЯК ВИЗНАЧИТИ ВЗАЄМНІ МАЙНОВІ ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ У ШЛЮБІ?

ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР

Борщів 2013

Матеріал підготовлено працівниками Борщівського районного управління юстиції з метою охорони прав і свобод громадян, які вступили у шлюбні відносини.


Регулювання майнових відносин подружжя.

Шлюбний договір
Шлюбний договір (контракт) - це можливість осіб, що вступають у шлюб, або подружжя, визначити взаємні майнові права і обов’язки у шлюбі та (або) у разі його розірвання. У всьому світі шлюбний контракт - поширена практика.

Незважаючи на деяку новизну такого регулювання майнових відносин подружжя для України, історія шлюбного контракту йде все ж углиб століть. Так, у Стародавній Греції і Римі чоловік і жінка, перш ніж створити сім’ю, оформляли угоду, де описували свої майнові відносини, відразу обговорюючи також і питання спадкоємства в майбутньому спільно нажитого майна. Така традиція існувала аж до приходу християнства, з яким шлюб полягав і регулювався виключно церквою. В Англії до 1882 року вважалося, що майно подружжя належить чоловікові. Навіть те, чим дружина володіла до шлюбу, переходило у власність чоловіка. Саме розвиток капіталізму і поглядів суспільства у зв’язку з ним, призвело до прийняття Закону про власність заміжніх жінок, яким заміжній жінці було надано право вступати в договори з приводу цієї власності, право заповідати її.

Таким чином, саме історично склалася необхідність повернення до шлюбних договорів для захисту свого капіталу від стороннього втручання. Враховуючи особливості розвитку нашої країни, з розвитком інститутів приватної власності і капіталізму, можна з упевненістю прогнозувати неминучість розвитку і зміцнення інституту шлюбного договору і в Україні.

В Україні, в силу сформованих традицій, поки така форма не отримала широкого застосування, хоча з кожним роком кількість сімей, які укладають шлюбні договори, зростає. Як і у вищеописаних історичних обставинах, поштовхом до розвитку інституту шлюбного договору послужив відхід суспільства від соціалістичного ладу і розвиток інституту приватної власності.

В Україні законодавство дозволило укладати шлюбні договори тільки починаючи з 1992 року, з внесенням змін до Кодексу про шлюб та сім’ю. З набранням чинності з 1 січня 2004 року Сімейного кодексу України, умови та законодавче регулювання шлюбного договору були розширені, що, на сьогоднішній день, дозволяє врегулювати в такому договорі досить широке коло питань.

Шлюбний договір є якимось організуючим і стримуючим фактором, що дає чітке розуміння і рамки майнових відносин і претензій, які можуть виникати як під час шлюбу, так і після його розірвання.

В силу деякої незвичності даного інституту для українського суспільства, ще не виробилося такої традиції, громадської думки, та й знань у цій області. Тим не менш, шлюбний договір є якимось організуючим і стримуючим фактором, що дає чітке розуміння і рамки майнових відносин і претензій, які будуть складатися і розвиватися в шлюбі, впевненість і кордони тих майнових прав, які будуть закріплені після розірвання шлюбу. Причому, всі ці кордони окреслюються в той час, коли подружжя (нинішні або майбутні) чітко розуміють, дотримуються і враховують інтереси і можливості один одного, а не на тій стадії, коли при розриві відносин над ними тяжіють особисті образи і власні інтереси, як це часто буває в разі розірвання шлюбу.

Отже, шлюбний договір - це угода, яка оформлена нотаріально посвідченою письмовою угодою, та яка регулює майнові відносини, визначає майнові права і обов’язки подружжя.

Шлюбний договір може бути укладений як особами, що подають заяву про реєстрацію шлюбу, так і вже знаходяться в шлюбі. У першому випадку він вступає в дію з моменту реєстрації шлюбу, а в другому - з моменту нотаріального посвідчення. При цьому, в подальшому, за взаємною згодою подружжя, умови шлюбного контракту можуть бути змінені або доповнені шляхом укладання додаткової угоди, яка також підлягає нотаріальному посвідченню.

Шлюбний договір може бути укладений як до, так і після укладення шлюбу.

Помилковою є думка, що шлюбний договір застосовується тільки в разі розірвання шлюбу і подальшого поділу майна. Так, наявність шлюбного договору може багато в чому полегшити вирішення багатьох питань і під час шлюбу. Так, згідно зі ст. 65 Сімейного кодексу України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального засвідчення та (або) державній реєстрації, має бути нотаріально завіреною. Уникнути необхідності надання такої згоди при здійсненні кожної операції, особливо якщо укладання таких угод є частим, або навіть є частиною бізнесу одного з подружжя, дозволяє шлюбний договір. Так, при визначенні однією з умов шлюбного договору режиму особистої власності на нерухоме майно того подружжя, на чиє ім’я воно зареєстроване, тим самим відпадає необхідність дачі згоди на розпорядження таким майном другим подружжям.

Багато питань, і навіть нарікань, викликало регулювання режиму власності на частки у статутному капіталі суб’єктів господарювання (зокрема приватних підприємств, товариств з обмеженою відповідальністю). Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 вказувалося, що майно приватного підприємства, фізичної особи-підприємця, як і внесок до статутного капіталу господарського товариства, не є об’єктом права спільної сумісної власності. Така правова позиція обумовлювалася тим, що майно підприємства, як і статутний капітал, належить безпосередньо підприємству-юридичній особі.

Таким чином, спільне майно подружжя, передане підприємству, є власністю саме підприємства, відповідно, не є об’єктом спільної власності подружжя або особистою приватною власністю одного з них. При цьому, в названій постанові вказувалося, що інший із подружжя має право на поділ доходів від використання спільного майна. І судова практика змушена була відгукнутися на цю постанову, незважаючи на численні випадки, коли внутрішнє переконання суддів і обґрунтованість доводів другої сторони часто не співпадали, судді притримувалися при винесенні рішень саме такої правової позиції.

До 19 вересня 2012 року майно приватного підприємства, фізичної особи-підприємця, як і внесок до статутного капіталу господарського товариства, не було об’єктом права спільної сумісної власності. Однак Конституційний Суд Україна, рішенням № 17-рп/2012, змінив цю практику.

Але, рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 повертає судову практику на 180 градусів. Так, аналізуючи ст. 191 Цивільного кодексу України, яка говорить, що «підприємство є єдиним майновим комплексом, використовуваним для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство або його частина може бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів», Конституційний Суд України приходить до правового висновку, прямо протилежного раніше встановленій практиці. Конституційний Суд України відзначає, що «із змісту цієї статті випливає, що відносно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати цивільні права та обов’язки».

На думку суддів Конституційного Суду України, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об’єкт права спільної сумісної власності подружжя, в який входять усі види майна, включаючи внесок до статутного капіталу і майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Звідси, Конституційний Суд України дійшов висновку, що «статутний капітал і майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об’єктом їх спільної сумісної власності».

Такий переворот регулювання майна приватних підприємств, і, відповідно, поворот судової практики, безумовно, є позитивним, і спрямованим на повний захист інтересів другого з подружжя. Але, в той же час, перетворення таких підприємств в предмет спору і розділу може поставити під загрозу нормальне функціонування такого підприємства, а то й повне припинення його діяльності. Адже, при отриманні частки статутного капіталу одним із подружжя, який раніше не був його учасником, і отриманні, відповідно, прав на управління таким підприємством, можуть виникнути принципові розбіжності, а то й корпоративні конфлікти щодо подальшого розвитку і управління таким підприємством. Адже, в тісному і налагодженому механізмі, наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю, з’являється нова людина, на появу якої ніколи не розраховували інші учасники, компаньйони колишнього подружжя. Причому, такий новоявлений учасник підприємства, як правило, спочатку негативно налаштований як проти свого колишнього подружжя, так і проти його компаньйонів, і, що найстрашніше, у більшості випадків не має ні досвіду, ні вмінь ведення бізнесу, не знає специфіки його функціонування.

Уникнути таких ситуацій, відтепер, дозволяє тільки грамотно складений шлюбний договір. Крім іншого, враховуючи нестабільність українського законодавства, а також несподівані і кардинальні повороти судової практики, ніхто не візьметься прогнозувати регулювання вищеописаних питань у подальшому. Єдиною можливістю закріплення волі і намірів подружжя при веденні одним з них (або обома) бізнесу, є укладення шлюбного договору.

Шлюбний договір регулює тільки майнові відносини між подружжям, їх взаємні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків

Підводячи підсумок вищевикладеного, окреслимо особливості укладання шлюбного договору згідно законодавства України.

Так, шлюбний договір регулює лише майнові відносини між подружжям, їх взаємні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків. Це означає, що шлюбний контракт не може регулювати особисті немайнові відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, встановлених Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Крім того, за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Шлюбним договором можливо урегулювати наступні відносини і права:

- Що з особистого майна кожен з подружжя передає для спільного використання сім’ї;

- Правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу (спільне або особисте майно одного з подружжя, наприклад, в залежності від особистості дарувальника);

- Що з майна, придбаного в період шлюбу буде спільною, а що особистою власністю одного з подружжя (наприклад, вказати, що майно зареєстроване на одного з подружжя, є його особистою власністю);

- Можливі варіанти поділу спільного майна при розірванні шлюбу;

- Можливість використання спільного майна подружжя або особистого майна одного з них їх дітьми або іншими особами (наприклад, право на користування житлом батьками одного з подружжя);

- Порядок користування житлом одного з подружжя під час шлюбу і після розірвання шлюбу (наприклад, обов’язок чоловіка, який не є власником житла, виселитися з житла після розірвання шлюбу з отриманням грошової компенсації або без такої);

- Пайова участь у прибутку одного з подружжя (наприклад, обов’язок передавати іншому з подружжя якийсь відсоток від прибутку під час шлюбу, і інший відсоток у разі розірвання шлюбу);

- Надання одному з подружжя матеріального утримання (аліментів) та їх розмір та інші.



Шлюбний договір припиняється після розірвання шлюбу, а також після визнання судом шлюбу або шлюбного договору недійсним. Якщо в договір вписані якісь післяшлюбні умови, він припиняється після їх виконання.

Отже, шлюбний договір може стати надійним фундаментом відкритих і обміркованих відносин, в яких кожен готовий прийняти на себе свою частку відповідальності.