І. Г. Ткаченко – педагог – новатор сучасності - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
І. Г. Ткаченко – педагог – новатор сучасності - сторінка №1/1
Надія Калініченко

До 90-річчя від дня народження



І. Г. ТКАЧЕНКО – педагог – новатор сучасності

З 1944 по 1979 рік Іван Гурович Ткаченко (1919-1994 рр.) працював директором Богданівської середньої школи № 1 Знам’янського району. За період педагогічної діяльності він показав себе талановитим керівником і організатором педагогічного колективу, активним громадським діячем.

З 1945 року І.Г. Ткаченко – науковий кореспондент Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР, він автор 9 книг та брошур, 80 наукових статей в педагогічних журналах і збірниках, більше 150 наукових статей в центральних та регіональних газетах з проблем трудової підготовки учнівської молоді.

За багаторічну і плідну працю у 1960 році його нагороджено орденом Леніна, а в 1962 році присвоєно звання «Заслуженого вчителя Української РСР». З 1970 року І.Г. Ткаченко впродовж 20-и років був керівником школи передового досвіду директорів шкіл Кіровоградської області. Він брав активну участь у районних, обласних, республіканських, всесоюзних педагогічних читаннях та науково-практичних конференціях, річних зборах Академії педагогічних наук СРСР, вів значного обсягу громадську роботу. Обирався депутатом Знам’янської районної ради, Верховної Ради УРСР, членом Президії Верховної Ради УРСР. Творчий досвід, глибокі знання, відчуття нового забезпечили йому високий авторитет і повагу серед учителів та громадськості району, області, республіки й бувшого Союзу. У школі реалізовувалися новаторські ідеї з трудової підготовки та виховання учнів на хліборобських традиціях. І.Г. Ткаченко один із перших ініціював організацію учнівських навчально-виробничих бригад та комсомольсько-молодіжних таборів праці і відпочинку в Україні.

Нагромаджений І. Г. Ткаченком досвід проведення науково-дослідної роботи в учнівській навчально-виробничій бригаді знайшов втілення в практиці не тільки педагогічних колективів шкіл Знам’янського району, але і шкіл області, республіки та СРСР. З 1971 року на базі школи працювала науково-дослідна лабораторія з проблем трудового виховання і професійної орієнтації учнів сільської школи Інституту педагогіки України.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 липня 1971 року І.Г. Ткаченку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».

У 1973 році він успішно захистив дисертацію на тему «Пути и методы усовершенствования политехнического обучения и трудового воспитания старшеклассников сельской школы» і об’єднана вчена рада Науково-дослідних інститутів педагогіки і психології Української РСР присвоїла йому науковий ступінь кандидата педагогічних наук.

У 1975 році вийшла з друку книга І.Г. Ткаченка «Богданівська середня школа», яка удостоєна другої премії республіканського педагогічного товариства. Друга книга «Трудове виховання старшокласників» була відзначена третьою премією.

Педагога також було відзначено медалями «За трудову відзнаку», Н.К. Крупської, А.С. Макаренка, медаллю ВДНГ СРСР.

Дружба, новаторство, творчий пошук міцно зв’язували І.Г. Ткаченка з видатним педагогом сучасності В.О. Сухомлинським, який назвав Івана Гуровича дійсно народним учителем. З 1982 року до останніх днів свого життя І.Г. Ткаченко працював доцентом кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного інституту.

І.Г. Ткаченко з трудовим колективом Богданівської середньої школи №1 розробив і апробував ефективну систему трудової підготовки учнівської молоді, залучення школярів до суспільно корисної праці, підготовки до самостійного трудового життя [2, 3, 5].

Висока професійна майстерність, принциповість, любов до праці і вчительської професії проявлялись у його повсякденній діяльності.

Він розглядав трудову підготовку як загальношкільне завдання, яке реалізується при вивченні предметів з основ наук, у процесі трудового навчання та суспільно корисної продуктивної праці; у позакласній та позашкільній роботі. Система трудової підготовки, теоретично обґрунтована і розроблена педагогом-новатором, базувалася на принципах гуманізації, демократизації, інтеграції, диференціації та індивідуалізації і здійснювалася за такими основними напрямами: трудове та економічне навчання і виховання, політехнічна освіта, профорієнтаційна робота, розвиток творчості та ініціативи учнів, поєднання навчання з продуктивною працею.

Мета даного аспекту нашого дослідження полягає в науковому аналізі теорії і практики трудової підготовки школярів, дидактичних основ виробничого навчання в педагогічній спадщині І.Г. Ткаченка, сприяння трансформації його провідних ідей у педагогічну науку та практику освітніх закладів. У роботі ми використали комплекс взаємопов’язаних методів, які дали можливість простежити компоненти цілісної системи трудової підготовки школярів у спадщині педагога-новатора. Це, зокрема, теоретичний та порівняльний аналіз науково-методичної літератури (книги, статті, програми, архівні матеріали та документи фондів Кіровоградського обласного державного архіву), що сприяло виявленню, узагальненню й систематизації провідних педагогічних ідей автора з проблеми дослідження.

Генеза трудової підготовки учнів у Богданівській середній школі ґрунтувалася на педагогічних концепціях і аналізі практичної діяльності видатних педагогів: Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Г.С. Сковороди, К.Д. Ушинського, С.Т. Шацького, А.С. Макаренка. А також П. Р. Атутова, К.Ш. Ахіярова, С.І. Гореславського, М.М. Грищенка, Л.П. Дроздова, М.А. Жидельова, К.А. Івановича, Г.С. Костюка, І.Я. Лернера, М.Ф. Лесика, В.М. Мадзігона, Н.Г. Ничкало, М.М. Скаткіна, А.Є. Ставровського, Д.А. Сметаніна, Д.О. Тхоржевського, Б.О. Федоришина, С.Х. Чавдарова, С.М. Шабалова, А.А. Шибанова, І.К. Шульги, М.Д. Ярмаченка.

І.Г. Ткаченко зумів пізнати й одним з перших оцінити й підтримати свого друга та колегу, директора Павлиської середньої школи Василя Олександровича Сухомлинського в розбудові гуманістичної моделі освітнього закладу – «школи радості», де одним з визначальних факторів розвитку особистості дитини було трудове навчання і виховання. Колеги, соратники, друзі – В.О. Сухомлинський і І.Г. Ткаченко, були дуже близькими за педагогічними поглядами і переконаннями. Ще в 50-х роках вони визначили стратегію і тактику трудової підготовки учнівської молоді, яку розвивали і вдосконалювали впродовж наступних десятиліть.

З погляду історії проблеми цікавим є те, що В.О. Сухомлинський свій педагогічний експеримент розпочав з вирішення організації праці дітей, а І.Г. Ткаченко, з його ініціативи, тему дитячої праці, її виховного потенціалу визначив як провідну в науковій і практичній діяльності. Тривалий педагогічний експеримент, основні його праці «Трудове виховання старшокласників», «Богданівська середня школа», більше 50 наукових статей і кандидатська дисертація присвячені трудовому навчанню і вихованню старшокласників.

Богданівська школа в колишньому Радянському Союзі славилася вдумливою, змістовною, орієнтованою на дитину системою навчально-виховної роботи й оригінальною новаторською моделлю трудового навчання і виховання. І.Г. Ткаченко розвинув, закріпив і перевірив на практиці в умовах сільської школи принципи трудового виховання, сформовані вперше в історії вітчизняної педагогіки В.О. Сухомлинським.

Провідними напрямами в практиці трудової підготовки школярів у Богданівській середній школі в 60-70-х роках були:

– наукове обґрунтування навчально-виробничої діяльності учнівської бригади як складової навчально-виховного процесу;

– визначення змісту системи навчання і виховання, її провідних компонентів: у процесі вивчення основ наук, зокрема предметів природничо-математичного циклу; в позакласній роботі: гуртках, секціях, наукових товариствах; у процесі колективної та індивідуальної праці в агропромисловому виробництві; у творчих колективах винахідників і раціоналізаторів базового господарства; у родинах школярів;

– організаційно-методичне вдосконалення форм трудового навчання і виховання, які дали можливість створити ефективну, новаторську модель трудової підготовки учнівської молоді;

– добір і обґрунтування видів праці відповідно до віку, здоров’я, індивідуальних особливостей учнів як обов’язкової і вирішальної умови розвитку їх природних здібностей, пізнавальних інтересів [5].

Педагогічний колектив Богданівської школи під керівництвом директора розробив і наповнив конкретним змістом етапи залучення школярів до творчості, дослідництва в процесі трудової підготовки [7].

На першому етапі учні виконували досліди навчально-практичного характеру, і в ході практичної діяльності перевіряли наукові рекомендації. Індивідуальна практика учня дозволяла робити особисті наукові й морально-етичні надбання.

Другий етап – досліди навчально-пізнавального характеру, де учні практично використовували набуті знання в умовах сільськогосподарського виробництва, вчилися у процесі порівняння відслідковувати наукові закономірності, збагачували пам’ять знаннями й розвивали інтелект, уяву, творчість.

На третьому етапі проводилися досліди творчого характеру, розраховані на тривалий час. Їх виховне і розвивальне значення полягало в тому, що учні самостійно опрацьовували науково-теоретичні джерела, вдосконалювали схему і методику досліду, набували практичних умінь дослідника, відкривали для себе особливості світу професій, зокрема в галузі селекції.

Вихованці Богданівської школи мали широкий спектр творчого застосування знань, освоювали методи наукового пізнання, отримували нові ґрунтовні усвідомлені знання, були діяльнісними й ініціативними в організації пошукової, творчої праці, вчилися переборювати труднощі. Колектив Богданівської середньої школи розв’язав ряд завдань методичного плану щодо трудової підготовки старшокласників під час уроків з основ природничих наук і виробничого навчання [6].

Була розроблена й апробована програма навчально-виробничої практики відповідно до провідних тенденцій розвитку агропромислового комплексу і конкретних умов роботи місцевого господарства. Створена відповідна навчально-матеріальна база з виробничого навчання, визначені провідні фактори, які забезпечували його змістовність і ефективність. Для кожного класного колективу на два роки розроблялися перспективні трудові завдання, які передбачали створення матеріальних цінностей суспільного значення.

Досвід колективу школи свідчить, що ефективність трудової підготовки на уроках з природничих наук і виробничого навчання залежав як від змісту наукової інформації, яку добирав учитель, так і від педагогічних технологій, методичних прийомів, котрі він застосовував. Вчителька Богданівської середньої школи Г.Р. Григор’єва, розкриваючи власний досвід роботи, зазначала, що «...у процесі ручної праці в класі і на навчально-дослідній ділянці в учнів виховується соціалістичне ставлення до праці; діти привчаються до колективної роботи; у них закладаються початкові навички культури праці; прищеплюється звичка розкладати в порядку матеріал і інструменти, тримати робоче місце в чистоті, бережливо відноситись до майна, економно витрачати матеріал» [10]. Учителька для виховання «справжніх будівників нового життя» використовувала бесіди, пояснення, розповіді, демонстрації, практичні роботи.

У процесі виготовлення виробів значна увага відводилася естетичному вихованню, розвитку емоцій і уяви дітей, їх творчих здібностей. З метою формування інтересу до праці, вона практикувала виставки дитячих робіт, навчальні екскурсії. Вчителька наполегливо працювала над вдосконаленням власних умінь і навичок по виготовленню виробів, передбачених навчальною програмою.

Висловлюючи пропозиції щодо підвищення кваліфікації вчителів трудового навчання, Г.Р. Григор’єва зазначає: «...протягом літньої перерви слід організувати для вчителів семінари-практикуми, екскурсії, семінари з обміну досвідом роботи. Узагальнювати роботу вчителів з методики проведення уроків ручної праці. Організувати виставки, щоб учитель міг порівняти роботи і побачити кращі зразки дитячої творчості» [10, арк. 5].

У педагогічній практиці вчителів фізики В.Г. Попова та Л.І. Платонової найефективнішими методичними прийомами виявились такі: організація і проведення самостійних спостережень учнів за тематикою, визначеною учителем з урахуванням навчальних програм з фізики і виробничого навчання, та з подальшим використанням одержаних результатів у процесі засвоєння нових знань; використання на уроках характерних прикладів з виробничого оточення і трудової діяльності як учнів, так і дорослих; розв’язування задач з виробничим змістом; самостійні роботи учнів за річними темами (наукові реферати) на матеріалах сільськогосподарського виробництва [9]. Учителі, вивчаючи закони фізики, майстерно вводили елементи сільськогосподарського виробництва в зміст уроків, розробляли систему запитань і завдань.

Учням пропонувалася найрізноманітніша тематика домашніх завдань з фізики дослідницького (пошукового) характеру. Приведемо кілька прикладів:


  1. Розгляньте тракторний плуг. Які прості механізми (похила площа, клин, гвинт, важіль) використано в конструкції плуга? Огляньте лапи культиватора і зуби борони. За яким принципом вони діють?

  2. Розгляньте будову автонапувалки. Який простий механізм використовується в конструкції її робочих частин?

  3. З’ясуйте принцип роботи реактивної центрифуги для очищення масла в тракторі.

Політехнічне спрямування уроків хімії також сприяло теоретичній і практичній підготовці учнів до роботи в сільськогосподарському виробництві. Учителі хімії в змісті уроків передбачали: демонстрування ілюстративного матеріалу, пов’язаного з виробничим оточенням і трудовою діяльністю учнів; наукове обґрунтування виробничих дослідів з використанням хімічних речовин, розв’язування розрахункових задач на дозування мінеральних добрив; проведення лабораторно-практичних робіт, орієнтованих на сільськогосподарське виробництво; виконання учнями в процесі виробничої практики навчальних завдань з хімії. Розроблялися навчальні картки річних завдань з хімії, за якими учні десятого класу складали залік.

І.Г. Ткаченко на основі аналізу науково-методичної літератури і продуктивної педагогічної практики збагатив теорію і методику уроку трудового навчання. «Урок, – говорив Іван Гурович, – це педагогічний твір, тому він повинен відрізнятись цілісністю, внутрішнім взаємозв’язком, єдиною логікою в діяльності учителя і класу» [6, арк. 61].

Педагог-новатор розглядав урок як джерело наукової інформації, що містить певний обсяг знань, оволодіння якими формує науковий світогляд учнів і готує їх до трудової діяльності; як синтез «мислі учителя», продукт його всебічної підготовки з використанням першоджерел та поточної інформації. Урок був засобом підготовки учня до його майбутньої трудової діяльності. В основу авторської концепції уроку трудового навчання покладені такі закономірності: взаємозв’язок навчання, виховання і розвитку учня; єдність навчання й виховання; перехід навчання в самонавчання, а виховання у самовиховання.

Урок не тільки процес навчання, а й процес пізнання – утверджував власною творчою лабораторією І.Г. Ткаченко. Знання учнем здобуваються, а не даються у готовому вигляді. Він збільшував кількість видів наукової інформації і майстерно використовував слово учителя, експеримент, лабораторні роботи, виробництво, поточну інформацію, кіно, радіо, телебачення. Забезпечував на уроці двосторонню діяльність учителя, який навчає, і учня, який вчиться; єдність теорії і практики в процесі реалізації навчальних завдань. І.Г. Ткаченко збільшував питому вагу самостійних робіт у навчальному процесі, особливо з предметів політехнічного циклу. У кожній самостійній роботі передбачав формування практичних умінь і навичок загального і конкретного характеру, які мають загальноосвітнє значення, зв’язок з трудовою підготовкою. Це практичні, пізнавальні творчі завдання. Він підсилив міжпредметні зв’язки, шукав шляхи активізації навчальної трудової діяльності учнів, спонукав учителів до самоосвітньої роботи. Особливу увагу І.Г. Ткаченко приділив розробці методики уроків формування вмінь і навичок (уроків тренувальних вправ), уроків-семінарів, контрольно-залікових уроків [6, арк. 62-77].

Вчителі використовували демонстраційний експеримент на уроках фізики, хімії, біології, виробничого навчання; лабораторно-практичні роботи з виробничо-технічним спрямуванням, спостереження учнів у процесі навчально-виробничої практики у сільському господарстві, проведення і наукове обґрунтування виробничих дослідів, розв’язування задач з виробничим змістом.

Вдосконалювалася методика лабораторно-практичних занять з виробничого навчання. При вивченні систем трактора вчитель використовував метод монтажно-демонтажних робіт за спеціально виготовленими картками. Практикувалися звіти учнів, які передбачали: опис послідовності виконуваних учнями операцій; приклади на застосування законів техніки в конкретних з’єднаннях вузла, механізму. Форма звіту учням давалася після вступного інструктажу, що дисциплінувало весь процес практичної роботи. Виконання монтажно-демонтажних робіт поєднувалося з вправами на читання технічних креслень. Це сприяло розвиткові технічно-просторових уявлень учнів, формувало важливі професійні навички.

Виключно актуальним був метод навчально-технічних досліджень, суть якого полягав у тому, що учням пропонувалося дослідити або навіть експериментально перевірити певне технічне явище. Наприклад: дослідити й пояснити явище спрацювання гільз циліндра; чому в одноциліндрових двигунах є противаги на колінчастому валу, а в багатоциліндрових немає? Науково обґрунтувати конструкцію колінчастого вала в одноциліндрових і в багатоциліндрових двигунах.

У процесі підготовки тракторного агрегату до роботи майстер виробничого навчання застосовував метод «технічних дефектів», коли учні мали виявити несправність, фіксуючи її ознаки, вчилися усувати причини, що її викликали. Завдяки таким навчальним ситуаціям у старшокласників виховувалася самостійність, ініціатива, професійне технічне мислення, що важливо і в розв’язанні навчальних завдань учнями сучасної школи.

У навчальному процесі практикувалися задачі з виробничим змістом, які здебільшого мали комплексний характер і потребували ґрунтовних знань з основ природничих наук і виробничого навчання.

Колектив школи створив ефективну модель організації навчально-виробничої практики, яка проходила переважно на базі навчально-дослідного господарства учнівської бригади [6, арк. 61-64].

При організації експериментальної роботи в учнівських виробничих бригадах з розміщенням земельних ділянок у сівозмінах рільничих бригад колгоспу І.Г. Ткаченко виявляє ряд істотних недоліків. Це, зокрема, обмеженість трудової діяльності членів бригади, адже всі основні роботи – оранка, сівба, збирання врожаю виконувалися колгоспними механізаторами, а члени бригади, у кращому випадку, були помічниками. Для членів бригади залишалася ручна праця, яка не забезпечувала інтелектуального змісту виробничих процесів.

Мало місце часте порушення кращих строків у проведенні комплексу агрозаходів, оскільки керівники колгоспу користувалися мотивами раціонального використання техніки для обробітку великих масивів посівів. Агрозаходи, котрі проводив колгосп, не були зорієнтовані на розклад виробничого навчання і виробничої практики. Віддаленість полів бригади від школи створювала додаткові труднощі у виконанні системи агрозаходів. Крім цього, розміщення полів у різних сівозмінах колгоспу утруднювало догляд за просапними культурами, які потребували майже одночасного обробітку. Оскільки ланки працювали розрізнено, порушувалася цілісність виховного впливу на колектив бригади і кожного вихованця.

Тому педагог-новатор одним з перших у колишньому СРСР створює експериментальне навчально-дослідне господарство учнівської виробничої бригади, що мало сукупність засобів виробництва, постійно закріплених за бригадою з метою організації продуктивної праці, дослідницької роботи з впровадження експериментальних методів вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур і збільшення виробництва продуктів тваринництва. Навчально-дослідне господарство у Богданівській середній школі було економічно-господарською і технічною базою виробничого навчання, лабораторно-практичних занять і виробничої практики членів учнівської бригади [7].

Ще у 1954 році у доповіді «Про підготовку учнів до практичної діяльності» на засіданні обласної ради по народній освіті І.Г. Ткаченко розкриває сутність і значення політехнічного навчання, яке реалізовувалося на уроках, при проведенні навчальних екскурсій, у процесі роботи на навчально-дослідній ділянці.

Доповідь була аргументована прикладами зі шкільної практики, детальною характеристикою сівозмін та дослідницької роботи на ділянці. Вона розкриває системний підхід у підготовці учнів до практичної діяльності, цілеспрямовану, творчу роботу директора, вчителів та учнів. Тільки протягом літньо-осінніх робіт у колгоспі учні заготовили 100 т силосу, просапали 40 га кукурудзи, 5 га картоплі, зібрали кукурудзу з площі 50 га, картоплю з площі 3 га, здали 300 кг коконів тутового шовкопряда, підібрали кошики соняшника після комбайна на площі 28 га. У квітні 1954 року десятикласники на площі, відведеній під шкільний сад, посадили 126 яблунь 14 сортів [11, арк. 1-20].

У 1959 році за планом МО УРСР у Богданівській середній школі відбувся республіканський семінар з метою вивчення досвіду роботи учнівської бригади з трудового виховання. 120 учасників семінару ознайомилися з організацією і проведенням навчально-виробничої практики старшокласників. З цією ж метою за завданням МО УРСР НДІ проводить виїзне засідання відділу професійного навчання сільськогосподарського профілю (1960 р.).

Навчально-дослідне господарство учнівської бригади Богданівської середньої школи і місцевого колгоспу «Родина» було рекомендоване як зразкове для сільських шкіл і представлене педагогічному загалу республіки у методичних листах МО УРСР «Стан і заходи по поліпшенню виробничого навчання учнів середніх шкіл з сільськогосподарських спеціальностей» (1960 р.) та «Організація виховної роботи в учнівській комплексній навчально-виробничій бригаді» (1964 р.).

До складу господарства входили такі виробничі об’єкти: сільськогосподарські угіддя, де вирощувалися польові і овочеві культури; садок і пасіка; міні-ферма; сільськогосподарська техніка – трактори, комбайни, сівалки, знаряддя для обробітку ґрунту; ручні знаряддя праці та сільськогосподарський інвентар; транспорт – машини, причепи, візки та інше; складські приміщення, теплиця, парники.

Таким чином, у школі було створено комплекс політехнічної трудової підготовки школярів, який забезпечував:

– науково-теоретичну підготовку старшокласників, де провідними виступали природничі науки і основи сільськогосподарського виробництва;

– систему практичних робіт старшокласників у технічних гуртках та гуртках сільськогосподарського дослідництва;

– виконання трудових завдань під час навчально-виробничої практики в навчально-дослідному господарстві учнівської бригади.

У процесі науково-дослідної роботи була реалізована ідея виробничої періодизації в роботі учнівської бригади. Акцентувалась увага на використанні виробничого оточення з метою ефективної профорієнтаційної роботи з урахуванням психолого-фізіологічних особливостей кожного вихованця. «Нам, вихователям сільських шкіл, треба чітко усвідомлювати, яку величезну роль відіграє школа у виборі учнем майбутньої професії. Кожен учень на уроках і в процесі позакласної роботи застосовує набуті знання. Оригінально розв’язана задача, грамотно виконана вправа, ефективно проведена лабораторна робота, змістовно написаний твір з літератури – все це приносить йому моральне задоволення й певною мірою готує до майбутньої професії» – неодноразово зазначав Іван Гурович [8]. І.Г. Ткаченко вважав, що ефективне керівництво навчально-виробничою діяльністю учнівської бригади ставить особливі вимоги до педагогічного колективу, зокрема до підвищення рівня теоретичних та технологічних знань учителів у галузі загальної і професійної освіти.. Учнівська бригада об’єднувала учнів ІХ-ХІ класів, мала відповідну організаційну структуру, органи керівництва бригадою. Педагогічне керівництво навчально-виробничою діяльністю і роботою колективу учнівської бригади подаємо на рис. 1 [ 5, с . 70].


ШКОЛА



КОЛГОСП

Спільне засідання правління колгоспу і педради школи

Керівник виробничого навчання і бригади

Загальні збори членів бригади



Головний агроном колгоспу та інші спеціалісти с/г

Учителі-вихователі виробничих ланок бригади

Рада бригади

Тракторна бригада колгоспу



Бригадир, обліковець і ланкові бригади

Виробничі ланки учнівської бригади


№ 1

ІХ – А кл.



№ 4

Х – Б кл.



№ 3

Х – А кл.



№ 2

ІХ – Б кл.



№ 5

ХІ – А кл.



№ 6

ХІ – Б кл.



Рис. 1


Керівництво навчально-виробничою діяльністю бригади
Богданівської середньої школи

Наукова система організації і ведення навчально-дослідного господарства учнівської бригади розроблялася відповідно до програми з основ сільськогосподарського виробництва та науково обґрунтованої системи організації сільського господарства. Ця система передбачала:



  1. Вирішення організаційних питань (виділення дослідного поля, саду, розміщення сільськогосподарських культур, закріплення виробничих ланок за окремими полями та групами тварин, виділення засобів механізації, транспорту тощо).

  2. Вивчення і складання загальної характеристики колгоспного господарства (природні і кліматичні умови, якість ґрунтів, провідні сільськогосподарські культури, відомості про тваринницькі ферми колгоспу, засоби механізації і транспорту, основні дані про складські приміщення, механізований тік, мінеральні добрива та ін.).

  3. Складання річного плану роботи бригади в навчально-дослідному господарстві і плану використання земельних угідь дослідного поля.

  4. Розробку системи агротехнічних та зооветеринарних заходів (технологічних карт вирощування врожаю сільськогосподарських культур і виробництва продукції тваринництва, використання наукових досягнень та передового досвіду).

  5. Планування навчально-дослідної роботи (тематика і методика дослідів та практичних завдань у землеробстві, рослинництві, садівництві, тваринництві).

  6. Організацію продуктивної праці учнів у навчально-дослідному господарстві (перелік видів відповідно до виробничих періодів у роботі бригади).

  7. Встановлення норм та обсягів по виробітку і оплаті праці школярів відповідно до їх віку, теоретичної і практичної підготовки, ступеня механізації роботи.

  8. Удосконалення навчально-дослідного господарства бригади на основі нових досягнень науки, техніки і передового досвіду [1].

Особливого значення у теоретичній підготовці учнів до виробничої праці, розвиткові творчого мислення І.Г. Ткаченко надавав предметам природничо-математичного циклу й виробничому навчанню. Він розробив дидактичні основи навчальних занять з цих предметів, які включали:

  1. Підготовчі заняття. Їх дидактична мета полягала у повторенні питань, безпосередньо пов’язаних з вивченням нової теми, та виконання спеціально підібраних вправ; доведення знань і умінь учнів до рівня, достатнього для глибокого усвідомлення нового матеріалу; подальший розвиток практичних умінь з використанням раніше отриманих знань. Форми занять – фронтальна й індивідуально-групова робота учнів, пояснення вчителя, бесіди, використання підручників, довідників, наукової літератури. Підготовчі заняття проводилися і у формі виробничих екскурсій.

  2. Заняття із засвоєння нових знань і формування практичних умінь та навичок. Уроки цього типу складалися з двох основних компонентів: вивчення теоретичного матеріалу й формування вмінь та навичок застосування його на практиці; самостійне використання теоретичних знань при розв’язанні практичних, пізнавальних, дослідницьких і творчих завдань.

Методика проведення уроків цього типу найчастіше передбачала створення проблемних ситуацій, які сприяли розвиткові творчості та гнучкості мислення. Окремі уроки цього типу проводилися в умовах сільськогосподарського виробництва з використанням виробничих об’єктів.

На них використовувався принцип багатоступеневого навчання, суть якого полягала у диференційованій роботі з учнями при вивченні нового матеріалу, раціональному поєднанні колективної, групової та індивідуальної форм навчання (рис. 2).

Рис.2.

Схема багатоступеневого навчання у Богданівській середній школі



3. Заняття з виконання тренувальних вправ. Основним завданням учителя на уроках цього типу було вироблення в учнів умінь і навичок самостійного застосовування знань у практичній діяльності. Урок, як правило, складався з двох частин. У першій вчитель навчав учнів застосовувати здобуті знання на практиці, у другій – учні самостійно виконували практичні завдання. З метою підготовки учнів до самостійної роботи практикувалися такі форми навчання: – фронтальне повторення теоретичного матеріалу й усне обговорення окремих практичних завдань; – колективне й групове розв’язування вправ.

Учням пропонувалися різні види самостійних завдань:



    • самостійна робота над одним спільним для всього класу завданням;

    • самостійна робота над завданнями в кількох варіантах з додатковим завданням для найбільш підготовлених учнів;

    • самостійна робота над диференційованими завданнями полегшеної, середньої і підвищеної складності;

    • коментування розв’язаного завдання;

    • підведення підсумків і інструктаж щодо виконання домашніх завдань [6, арк. 73-76].

Виконуючи роботи самостійно, учні мали змогу користуватися довідниками, спеціальною літературою.

4. Заняття-семінари. Семінар як форма навчальних занять проводився не менше одного разу на чверть з метою систематизації, узагальнення, поглиблення і закріплення знань, організації і проведення творчих дискусій, повідомлень про новини науки, техніки, виробництва. Семінарські заняття сприяли творчій роботі учнів над підручниками, збірниками вправ і додатковою літературою, по відшукуванню найбільш раціональних способів вирішення завдань виробничого змісту, виготовленню наочних посібників, підготовці інформації про досягнення сільськогосподарської науки й техніки. На семінарських заняттях учні виступали з доповідями, рефератами, демонстрували свої вміння працювати з першоджерелами.

5. Контрольно-залікові заняття. Урок-залік мав на меті перевірку та облік системи знань, умінь і навичок учнів, узагальнення і поглиблення знань з певної теми (розділу). Заліки практикувалися різної форми, як усно так і письмово:


    • усний залік у формі фронтальної бесіди;

    • усний залік у формі індивідуальної бесіди;

    • творчий залік, який поєднував елементи семінару і звіту про виконану роботу;

    • залікова перевірка виконання домашніх практичних робіт з усним опитуванням з теоретичної частини теми;

    • письмова залікова робота;

    • теоретично-практичний залік (найчастіше в умовах виробництва або в школі, але з використанням матеріалів виробництва);

    • письмовий комплексний залік передбачав перевірку знань, умінь і навичок з теми чи розділу. Контрольно-залікові уроки були завершальною формою перевірки і обліку системи знань, умінь і навичок старшокласників, узагальнення і поглиблення знань по вивченій темі (розділу). Розвиваючи дидактичні основи уроку, І.Г. Ткаченко значно збагатив функціональні можливості залікових уроків. Він використовував усний залік у формі фронтальної бесіди; творчий залік, який поєднував елементи семінарського заняття і захисту індивідуального проекту [6, арк. 65-77].

Структура навчальних занять сприяла розвиткові ініціативи та творчого мислення учнів.

У практиці роботи вчителів Богданівської середньої школи використовувались такі основні методи на уроках виробничого навчання:

а) усний виклад навчального матеріалу (розповідь, лекція, бесіда);

б) ілюстрації і демонстрації;

в) практичні і лабораторно-практичні заняття;

г) виробнича практика;

д) виробничі екскурсії.

Зупинимось детальніше на аналізі практичних і лабораторних занять, які широко використовувались учителями виробничого навчання.

Практичні і лабораторні заняття проводилися у шкільному агробіологічному кабінеті, кабінеті механізації, у навчально-дослідних господарствах і в машинно-тракторному парку місцевого колгоспу. На практичних заняттях учні набували умінь і навичок, необхідних для одержання кваліфікаційних розрядів. На практичних заняттях з виробничого навчання вчителі в основному використовували два методи:

а) метод інструктажу – який відноситься до діяльності вчителя;

б) метод вправ – який характеризує діяльність учнів.

Учителі і майстри виробничого навчання використовували три види інструктажу: вступний, поточний і заключний. Проводився він у такій послідовності:



  1. розкриття теми і мети заняття;

  2. повторення теоретичних питань, пов’язаних з темою практичного заняття;

  3. ознайомлення з технічною документацією (ескіз, креслення, малюнок);

  4. огляд матеріалів, інструментів, знарядь праці, які будуть використовуватись у процесі занять;

  5. вказівки вчителя з техніки безпеки та організації робочого місця;

  6. безпосередній показ учителем необхідних прийомів виконання завдання;

  7. попередня перевірка правильності засвоєння окремими учнями необхідних прийомів і вправ;

  8. контроль за якістю виконання роботи.

У вступному інструктажі особлива увага вчителя зверталася на методику і техніку показу виконання операцій на початку вивчення теми та при необхідності вдосконалення навичок чи підвищення продуктивності праці.

При потребі виправлення допущених учнями помилок поточний інструктаж проводився індивідуально. Використовувався фронтальний поточний інструктаж.

Учителі оглядали робочі місця за наміченим планом – на початку роботи для перевірки організації робочого місця, перевірки правильного виконання інструктажу, використання інструментів і знарядь праці; правильності виконання робочих прийомів, послідовності роботи, ступеня її усвідомлення, дотримання правил техніки безпеки та інше.

Заключний інструктаж практикувався з метою підведення підсумків роботи. Заслуховувалися повідомлення окремих учнів і звіти ланкових (старших групи), приймалася і відповідально оцінювалася робота від кожного учня або групи, після чого вчитель давав загальний аналіз роботи, звертав увагу на недоліки і способи їх усунення. Заключний інструктаж мав форму підсумкової бесіди.

Метод вправ використовувався для формування навичок – від простих до складних, пов’язаних з продуктивною працею на виробництві. Проектуючи систему вправ, учителі добирали їх так, щоб усунути монотонність, забезпечували чергування праці з короткочасним відпочинком і виробничою гімнастикою.

Оскільки лабораторно-практичні заняття були основою уроків виробничого навчання, І.Г. Ткаченко спільно з учителями приділяли постійну увагу вдосконаленню методики їх проведення. Всі лабораторно-практичні заняття з основ землеробства відбувалися у шкільному агробіологічному кабінеті, а по темі: «Насіння і способи посіву сільськогосподарських культур» – на базі районної контрольно-насінної лабораторії, яка мала необхідне обладнання, прилади та інструменти.

Плануючи комплексні лабораторно-практичні роботи, вчитель заздалегідь визначав кількість робочих місць, необхідних для класу, зміст кожного завдання, час, потрібний для його виконання. Після складання графіка, він забезпечував виконання підготовчих робіт:


    • профілактичний огляд сільськогосподарських машин і обладнання;

    • готував робочі місця, інструменти;

    • визначав зміст інструктажу та інструктивних карток.

Після завершення практичної роботи учні складали письмовий звіт, де крім теми, мети та обладнання робочого місця, називались основні операції у тій послідовності, у якій вони здійснювалися.

У висновках учень зазначав, які закони та закономірності основ наук, ним помічені, лежать в основі конструкції машин або їх деталей.

Учитель оцінював роботу кожного учня. Для лабораторно-практичних занять з тракторної справи у школі обладнали спеціальний навчальний цех, де були розміщені: ходові частини трактора і автомобіля; тракторний мотор, деталі вузлів тракторів і автомобілів на стелажах; слюсарні тиски, встановлені на верстатах; шафи для наочних посібників та інструментів.

Алгоритм проведення лабораторно-практичних занять з тракторної справи мав такі складові: фронтальний вступний інструктаж учителя на початку уроку; поділ класу на групи; вивчення інструкційної картки і самостійне виконання роботи. Підсумкова бесіда вчителя, усна оцінка роботи кожної групи, а за письмовий звіт – оцінка виконання роботи кожним учнем. Вчителі чітко дозували час, відводячи на самостійну роботу учнів з 90 хвилин занять до 60 хвилин.

Удосконалюючи базу, організацію та методику проведення лабораторно-практичних занять і виробничої практики, І.Г. Ткаченко, спільно з учителями виробничого навчання, значно вдосконалив їх зміст, організаційні форми і технології.

Трудове виховання у Богданівській середній школі здійснювалося на уроках з основ природничих наук та сільськогосподарського виробництва, в процесі навчально-виробничої практики в різних галузях сільського господарства, а також на заняттях технічних гуртків, учнівських наукових товариств, у процесі створення матеріальних цінностей для суспільства.

Ефективність трудового виховання на уроках фізики, хімії та основ сільськогосподарського виробництва визначалась як змістом наукової інформації, так і методичними та логічними прийомами, які використовував учитель. У результаті проведених досліджень найефективнішими прийомами виявились: використання матеріалу спостережень учнів під час виробничих екскурсій з метою виявлення наукових основ виробничих процесів; приклади з виробничого оточення, трудової діяльності самих учнів у сільськогосподарському виробництві; демонстраційний експеримент виробничого змісту; лабораторні роботи з використанням приладів, промислових установок, лабораторного обладнання; розв’язування задач з науково-технічним і виробничим змістом; організація самостійних спостережень учнів за програмою з трудового навчання; дослідницька робота учнів за тематикою сільськогосподарського виробництва, наукових установ.

У процесі політехнічного навчання і трудової підготовки учнів ефективним засобом стали уроки-екскурсії в умовах виробництва, де учні виявляли використання фізичних закономірностей в конструкціях машин і виробничих процесах. Аналіз матеріалів експерименту підтверджує, що виробничі екскурсії практикувалися перед і після закінчення вивчення теми. До кожної теми з курсу фізики в ІХ-Х класах учителі добирали типові приклади з сільськогосподарського оточення, пов’язуючи викладання фізики з сільськогосподарським виробництвом, технікою, трудовою діяльність учнів. На уроках фізики використовувались демонстраційні експерименти виробничого характеру, лабораторно-практичні роботи з виробничо-технічним спрямуванням, розв’язування задач виробничого змісту. Учні самостійно добирали матеріал і теж складали задачі з цікавим змістом. Виконували завдання на спостереження у процесі навчально-виробничої практики в сільському господарстві.

Учителі виробничого навчання на основі аналізу навчальних програм і соціального замовлення визначали теми семінарських занять з розрахунку 4-5 на поточний рік, повідомляли учням терміни їх проведення, готували списки літератури, яку можна використати під час підготовки до семінару. Крім роботи з підручником, учні працювали над першоджерелами, а при необхідності отримували від учителя консультації. На семінарські заняття відводилося два спарених уроки; на виступ до 10 хвилин (кількість виступаючих визначалась у межах 6-8 осіб); інші учні виступали з рецензіями та доповненнями.

Учитель повідомляв тему й мету заняття, вів семінар, підводив підсумки, оцінював знання учнів.

Учні за завданням учителя готували інформації про новини науки, техніки, передовий досвід у сільському господарстві. Зміст наукового повідомлення мав органічно доповнювати тему семінарського заняття.

При написанні конспекту реферату учні, під керівництвом учителів, дотримувалися таких умов: перша – виготовити наочність і використати її під час своєї доповіді; друга – використати не менше двох першоджерел наукової інформації з теми виступу; третя – включити у зміст реферату свій особистий досвід виробничої діяльності, свої спостереження оточуючого сільськогосподарського середовища, економічні показники місцевого колгоспу й досягнення передовиків виробництва.



Досвід проведення в Богданівській середній школі семінарських занять з виробничого навчання у ІХ-Х класах підтверджує, що в період їх підготовки й проведення ефективно вирішувалася як дидактична, так і виховна мета, зокрема:

    • процес навчання тісно пов’язувався з життям, з безпосередньою практикою трудової діяльності самих учнів в умовах сільського господарства;

    • учні збагачували свій навчальний потенціал новими знаннями, які вони самостійно здобували із наукової літератури і безпосередньо з навколишнього сільськогосподарського оточення;

    • тривала праця над конспектом реферату та наступний виступ виховували в учнів відповідальність за якість і обсяг знань, сприяли розвитку усної і писемної мови, формували навички логічного мислення.

Література

  1. Ткаченко І. Г. Планування та організація праці в учнівській бригаді / І. Г. Ткаченко // Трудове навчання : зб. статей. – К.: Рад. шк., 1978. – С. 43–50.

  2. Ткаченко І. Г. Виступ на ІV з’зді учителів Української РСР (28–30 березня 1977 р.) / І. Г. Ткаченко // Четвертий з`їзд учителів Української РСР. – К.: Рад. шк., 1977. – С. 63–66.

  3. Ткаченко І. Г. Богданівська середня школа ім. В. І. Леніна / І. Г. Ткаченко. – К.: Рад. шк., 1975. – 274 с.

  4. Ткаченко І. Г. Виробнича екскурсія як форма профорієнтаційної роботи / І. Г. Ткаченко, П. Д. Зеленгур // Радянська школа. – 1974. – № 1.– С. 60–66.

  5. Ткаченко І. Г. Трудове виховання старшокласників / І. Г. Ткаченко. – К.: Рад. шк., 1971. – 144 с.

  6. Ткаченко І.Г. Організація трудового навчання й виховання в процесі навчально-виробничої практики в сільськогосподарському виробництві : дис. ... канд. пед. наук. Т. ІІІ. Методика. Рукопис. 1968 р. // ДАКО. – Ф. 7138. – Оп. 1. – Арх. 16. – 255 арк.

  7. Ткаченко І. Г. Керівництво навчально-дослідним господарством / І. Г. Ткаченко // Радянська школа. – 1964. – № 10. – С. 71–76.

  8. Ткаченко І. Г. Деякі питання організації і методики виробничого навчання в сільській школі / І. Г. Ткаченко // Радянська школа. – 1963. – № 1. – С. 12–19.

  9. Ткаченко І. Г. Політехнічне навчання на уроках і в позакласній роботі з фізики в ІХ-Х класах / І. Г. Ткаченко // Радянська школа. – 1956. – № 7. – С. 20–27.

  10. З досвіду трудового навчання вчительки Богданівської середньої школи Григор`євої Г.Р. // ДАКО. – Ф. 4789. – Оп. 4. – Арх. 70. – 6 арк.

  11. Доклад директора Богдановской средней школы тов. Ткаченка И.Г. “О подготовке учащихся к практической деятельности” 22 октября 1954 г. на заседании Совета по народному образованию при Облоно и ИУУ // ДАКО. – Ф. 4789. – Оп. 4. – Арх. 77. – 20 арк.

Анотація

У статті розкриваються дидактичні аспекти виробничого навчання, розроблені педагогом-новатором І. Г. Ткаченком, й успішно апробовані в педагогічній діяльності Богданівської середньої школи, сільських середніх школах Кіровоградщини, УРСР та бувшого Радянського Союзу. Вони залишаються актуальними й перспективними і в умовах розбудови національної сільської школи України.