Інформація про проектантів - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Інформація Вступ Розділ I. Основні відомості про емітента Розділ II. 5 630.46kb.
Інформація про Замовника торгів Інформація про предмет закупівлі... 9 1251.6kb.
Інформація про замовника торгів Інформація про предмет закупівлі... 2 510.52kb.
Інформація про замовника торгів Інформація про предмет закупівлі... 4 528.94kb.
Інформація про конкурсні торги І. Загальні положення Отримання документації... 23 6710.3kb.
Інформація про конкурсні торги І. Загальні положення Отримання документації... 4 628.44kb.
Інформація про предмет закупівлі та дата проведення розкриття цінових... 1 174.63kb.
Методичний центр “Будівництво сучасні технології” 1 50.13kb.
Інформація про громадські організації Черкаської області. Для зручності... 4 749.33kb.
Інформація про майновий стан та фінансово-господарську діяльність... 9 1396.56kb.
Інформація про компанію Назва компанії Ваші продукти чи послуги Адреса... 1 30.73kb.
Визначаємо форму предмета за допомогою геометричної фігури: прямокутник 1 293.98kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Інформація про проектантів - сторінка №1/1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОХТИРСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ № 8

ОХТИРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Українська література

Позакласне читання. Література рідного краю
Поети Охтирщини,

жанрове розмаїття

їхніх творів

Урок – творчий проект

Виконала

учитель української

мови та літератури,

Гребенюк В.Г.

м. Охтирка
І. Загальна інформація

про проектантів
Учасники проекту – учні 6 класу Охтирської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 8 Охтирської міської ради Сумської області. У своїй діяльності проектний колектив тісно співпрацював з бібліотеками школи та міста, із письменниками літературно-мистецького об’єднання «Заспів».

ІІ. Опис проблеми
В історії людства існують проблеми, які є вічними. Одна з найважливіших – одухотворення життя людини, заохочення її до творчого мислення, до здобуття знань шляхом пошуку. Як відомо, найкращим накопичувачем досвіду є саме життя, упродовж якого людина пізнає себе і навколишній світ, оцінює вчинки інших людей, освоює суму знань, необхідних для розвитку особистості, оволодіває різними професіями, робить відповідні висновки. І все ж цей досвід буде далеко не повним без літератури. Знайомство з літературою рідного краю, із ї творцями є необхідним для формування патріотичних почуттів підростаючого покоління – любові до батька-матері, усвідомлення себе значущою частинкою свого багатого на таланти народу.


ІІІ. Мета проекту
Допомогти юній особистості зорієнтуватися в сьогоденні сучасної української літератури завдяки глибинному знанню творчості письменників рідного краю, громадській активності в навчальному закладі й поза ним.

Сформувати духовний світ особистості через пізнання рідного, через пошуково-дослідницьку діяльність.

Розвинути діяльнісний, науковий аспекти навчання.

Поповнити знання учнів елементами теорії – родами та жанрами літератури.

Заохотити учнів до систематичного читання сучасної української літератури – творів письменників-земляків – задля постійного підвищення культурного рівня та покращення якості й ефективності процесу читання.

ІV. Завдання проекту
Залучити до громадської та позакласної діяльності учнів.

Створити аудіо- та відеобанки матеріалів, фоторепортажі, друковані видання – буклети про письменників Охтирщини та жанрове розмаїття їхньої творчості.

Надати інформаційні послуги усім зацікавленим особам.

Провести презентацію даної проектної діяльності із написанням статей до місцевих друкованих ЗМІ.



V. Робочий план проекту
Практичну частину впровадження проекту проведено протягом березня 2012 року.


п/п


Зміст діяльності учнів


Термін

1

Обговорення теми. Формування груп за напрямками проектної діяльності:

  • Катерина Квітчаста. Барвисті рушники поезій;

  • Людмила Сахно. «Мій отчий краю, материнський край!»

  • Олександр Галкін. «Творю так, як на душу лягає»;

  • Анатолій Залавський. Усе життя з піснею.

1 – 2 березня

2012 р.


2

Формування завдання й вироблення плану дій:

  • визначення джерел, засобів збору, методів аналізу інформації;

  • вибір засобів представлення

результатів.

7 березня

2012 р.


3

Добір інформації:

  • робота з художньою літературою;

  • робота з довідковою літературою;

проведення інтерв’ю із застосуванням технічних засобів.

9 – 12 березня

2012 р.


4

Аналіз:

  • узагальнення зібраних матеріалів;

  • аналіз інформації;

  • відбір найістотнішого;

  • формування висновків.



14 березня

2012 р.


5

Створення науково-матеріальної бази:

  • монтаж аудіо- та відеозаписів;

  • упорядкування матеріалів для фоторепортажу;

  • виготовлення буклетів.

19 – 21 березня

2012 р.


6

Презентація проекту:

  • публічний захист ;

  • популяризація буклету.

22 березня

2012 р.



VІ. Забезпечення життєдіяльності проекту після презентації
Життєдіяльність проекту буде досягнуто шляхом формування й накопичення бази даних на електронних, аудіо- та відео носіях завдяки впровадженню ідей у навчальні та виховні програми закладу. Охоплені проектною діяльністю учні ділитимуться набутими знаннями з рідними, друзями і сприятимуть популяризації літератури рідного краю, а отже сприятимуть розвитку національно свідомої особистості.


Катерина Квітчаста

Народилася Катерина Іванівна Квітчаста в селі Груні Охтирського району Сумської області 20 серпня 1937 року. Батько і мати були хліборобами. «Усі в родині любили співати: від старого до малого. Мати дуже любила говорити прислів’ями , і що б вона не казала, у речення завжди вставляла якесь слівце, приказку чи афоризм, тобто мова її була дуже красивою, що й дало початок зародженню написання моїх поезій», – згадувала Катерина Іванівна. Батька зовсім не пам’ятає письменниця, бо була дуже маленькою , коли його забрав «чорний ворон».

Спочатку навчалася в середній. Грунській школі, потім у технікумі на факультеті товарознавства, після закінчення якого працювала 10 років за цією спеціальністю. Потім почала працювати в клубі, але потрібно було мати вищу освіту, і Катерина Іванівна заочно навчалася в Московському університеті мистецтв, котрий закінчила в 1983 році. Під час роботи на ниві культури брала активну участь у художній самодіяльності, разом із колегами їздили з концертами по селах, будинках відпочинку.

Подорожувала поетеса дуже багато, особливо по містах України (Львів, Харків, Київ, Суми…), де відбувалися поетичні вечори: співали пісні, читали вірші.

Кохання своє зустріла Катерина Іванівна в автобусі. «Одного разу, коли ми з подругами їхали в автобусі й співали, до нас підійшли і завели розмову хлопці, серед яких був і мій майбутній чоловік - Юрій. У нас є дочка , вона працює на заводі, заміжня, має двох доньок, одна з яких – Наталія – у 18 років уже видала дві книжки, першу – навчаючись у сьомому класі», –розповідала письменниця. Запрошували її жити до Києва , до Канади , але Катерина Іванівна відмовилася, бо дуже важко було розлучатися з рідними, домівкою.

І про творчі плани ділилася Катерина Іванівна: «А щодо рукописів, то їх у мене зараз нараховується чотири, але через брак коштів вони вимушені почекати . І так: перший рукопис - це про любов до рідної мови - " 3 молитви рідної мови". Далі - другий - про Катерину Білокур (до ювілею цієї талановитої людини). Це буде друга книга про неї і її картини. А третю книгу мені допоміг написати мій знайомий, який приніс альбом її картин. Також у мене є рукопис про Івана Багряного, якому у 2006 році відзначали ювілей – 100 років із дня народження.. Щодо четвертого рукопису - я знайома з багатьма викладачами з музичної школи міста Охтирки – і от вирішила написати про музику і поезію «Зростає музика зорі». Ось це мої плани на майбутнє , але все це вимагає коштів».

Катерина Іванівна видала понад 20 книг, 30 віршів покладено на музику, яку пише сама. Знайома з багатьма письменниками, зокрема з Ганною Черінь із Канади, Дмитром Нитченком та його дочкою Олесею Ткач із Австралії, із іншими митцями.

А про сучасне юне покоління Катерина Іванівна говорила: «Під час перебування в Києві, якраз коли відбувалася Помаранчева революція, я побачила, яка насправді наша молодь сильна і непереможна.

Хлопці й дівчата допомагали нам нести наші сумки до самої бібліотеки, поступалися нам дорогою. І взагалі, вони є нашим продовженням, і я вважаю, що з такого молоддю ми досягнемо бажаного успіху».

На жаль, Катерини Іванівни з нами вже немає. Обірвалася ниточка життя, скінчилася земна дорога. Та не згасла яскрава зоря поетеси, що повсякчас нагадуватиме про неперевершений талант Людини бачити в усьому незвичайне: у буденному щебетанні пташок, у зелені садів, у широкій леваді, що розкинулася перед двором. Адже саме звідси черпала вона снагу, саме рідні простори допомагали творити Поезію: «Адже є просто вірші – римовані рядки, ширвжиток. А є – Поезія» (К.Квітчаста).

Шукай мене у заметілях слова,

Шукай мене у зоряних світах,

Шукай мене на обріях Любові –

Я там живу: моя домівка там…



Із Україною в душі

Слова і музика К.Квітчастої

Де б ти не жив у білім світі

Із Україною в душі -

Скрізь вишня пахне ніжним цвітом,

Гудуть бандурами хрущі.
Куди б не відлітали птиці,

А повертають в рідний край:

Води напитися з криниці,

Снаги напитися з Дніпра.


Де б ти не жив у цьому світі

Із Україною в душі –

Скрізь вишня сяє білим цвітом

На довгім рушнику межі.



К.Квітчаста

Охтирська святиня
(Покровський собор будувався з 1753 до 1768р., за переказом, на честь явлення Охтирської чудотворної ікони Божої Матері)
Де площа Соборна, деку поли в небі –

Покровський собор світ мережить віків,

Хоч сніг спадає. Хоч цвіт вишневий –

Біліє молитва прощення гріхів…

У граціях арок – пагіння бароко.

І погляд Растреллі ляга на вівтар.

Освячено Духом мистецтво високе,

Ікона Охтирська – душі чистота…



К.Квітчаста

До Дніпра широкого

Молюся Ворсклою

До Дніпра широкого,

Хрещуся шляхами.



К.Квітчаста

Зі штучної волі
В ніщо гукати – губити подих…

Нема дороги – ніхто не ходить…

Ця порожнеча, немов провалля:

Не б’ють джерела і степ не родить.



К.Квітчаста

Без тебе
В мене досить й клопоту, і успіху.

Та мені б краплину твого усміху.

Ранок повнить сонцем оболоні,

А я мерзну без твоїх долоней.

Холодніє теплий колір неба,

Коли я одна , одна – без тебе…



К.Квітчаста


Я про тебе співаю
Задивляються зорі

На охтирські ліси,

В хвилях Ворскли прозорих

Зачарована синь.


Я стою над рікою

У полоні краси,

Наливаюсь спокоєм,

Набираюся сил.


Ходять піснею в соснах

Перегуки ланів,

Що приносять у осінь

Зерен лагідний спів.


Колосковий мій краю,

Ти охтирська земля,

Я про тебе співаю,

Я навіки твоя.


Я стою над рікою

У полоні краси,

Наливаюсь спокоєм,

Набираюся сил.



К.Квітчаста


Людмила Сахно


Сахно Людмила Леонідівна (Голець Людмила Леонідівна) народилася 27 березня 1971 року в Охтирці Сумської області. Вісім років навчалася в середній школі №1. Тут же з одинадцяти років, навчаючись у 5 класі, почала робити перші поетичні спроби, продовжуючи їх у Лебединському педучилищі ім. А.С.Макаренка і друкуючись у місцевій газеті.

З 1990 року, після закінчення педучилища, працювала вихователем в Охтирській ЗОШ №8, одночасно навчаючись у Полтавському педагогічному інституті ім.В.Г.Короленка.

Зараз працює в тій же ЗОШ №8 на посаді заступника директора з виховної роботи. Дуже любить Людмила Леонідівна свою вчительську роботу, тож і не дивно, що на питання, хто є улюбленим письменником, відповіла, що це Всеволод Нестайко – письменник, який пише про дітей і для дітей. А стати вчителем мріялося їй давно. Правда, навчаючись у 2 класі, у творі «Ким я хочу стати?» написала, що артисткою, бо артисткам дарують квіти, і вони ходять на високих підборах. Але якщо високі підбори для Людмили Леонідівни зараз не основне, то квіти вона любить і досі (до речі, на підвіконнях удома має багато кімнатних красунь).

Ще навчаючись у школі, юна поетеса відвідувала літературний гурток „Світанок", котрим керував учитель української мови та літератури Воропай Юрій Іванович, із яким і досі Людмила Леонідівна підтримує дружні зв’язки. До речі, поради Юрія Івановича і зараз стають у пригоді поетесі. Свої сили пробує вона в різних жанрах лірики, але віддає перевагу пейзажній, інтимній і, звичайно, громадянській ліриці.

У 1992 році стала членом Охтирського літературно-мистецького об'єднання „Заспів". Друкувалася в охтирській міськрайонці «Прапор перемоги», у незалежній газеті «Джерело», двох випусках альманаху сумських письменників «Слобожанщина» та колективних збірках «Охтирськими стежинами».

Людмила Леонідівна – відкрита, щира, добра людина. Вона турбується про те, щоб діти, яких навчає, обов’язково розкрили свої таланти, бо впевнена, що творча людина спроможна зробити світ красивим. Адже недарма говорив Василь Сухомлинський: «Людина, яка тримає в руках скрипку, не здатна зробити погане».



Охтирщині
Мій отчий краю, материнський край,

Благословенна рідна сторона!

Життя дарує різні нам стежки,

Та тільки тут співа моя душа.


Охтирщина! Тут корені мої,

На ноги вперше зіп’ялась тут я,

Мені тут легше пишуться вірші

І веселіше серденько співа.


Люблю я Ворскли тиху течію,

Ромашок цвіт і пахощі бузку,

Бджолиний гул липневої пори,

Дощу розмову й пісню снігову.


Вслухаюсь у святковий Благовіст,

Що лине із собору Покрова.

Вдивляюся у блимання зірок

В Лисичках, Овні й лукові Стрільця.


Трави, як вдома, більше не знайти,

Й не так бродити у чужих дощах.

А прийде час - і буду спочивать

Я на твоїх, Охтирщино, руках.



Л.Сахно

Україні

Моя країно, побажай мені

Натхнення, долі й радісної праці,

Щоб я могла плоди, достиглі вранці,

Тобі до ніг, щаслива, принести.
Йду босоніж між трав твоїх у росах,

Милуюся цвітінням вишняка.

Мій рідний краю, я твоя дочка,

Твою веселку я вплітаю в коси.


Люблю, коли на заході, мов з печі,

Вогнем весь обрій вечір зігріва,

Як Благовіст урочистий луна

Й зливається зі щебетом малечі.


Як у вікно до мене зазира

Печальний місяць, трішечки щербатий ,

Немов дитина вчилась малювати

І так несміло руку повела.


Люблю я верби, по коліна в водах,

Лелеку на вже зораній землі,

Коли «Бувай» курличуть журавлі

І жовтий лист ляга мені під ноги.


Люблю твої незвідані долини,

Безмежні ниви в сонячних тонах,

Широкі ниви в жовтих берегах.

Люблю тебе, люблю, моя країно.



Л.Сахно
* * *

Мова рідна, моя тиха річечка,

Ой не рівні твої береги:

Там підмиті ордою, там зсунулись

Від цензури російських царів.
Ти поволі у русло вливалася,

Набираючись сил від струмків,

Що текли з Полтавщини, зі Львівщини

І з Охтирських озер чи то гір.


По краплині докупи збиралася

Мови нашої чиста вода.

Як з криниці години спекотної

З насолодою п’ю тебе я.


Ти даруєш слова, щоб писалися

Нові пісні, поеми, пісні,

Щоб красою серця наливалися

Й не зробилися душі черстві.


Мово рідна, моя тиха річечка,

Хай не стихне твоя течія.

Україна моя яснозоряна

Хай у чарах твоїх розквіта!



Л.Сахно

* * *

Мої донечки – ясні сонечка,

Сяють посмішки на вустах.

Щебетушечки, реготушечки,

Хай щастить, милі, вам.
Мої діточки – ніжні квіточки,

Розквітайте днем весняним

І життєвих сил набирайтеся –

Днів вам сонячних, осяйних.


Ці дві дівчинки – з неба зірочки.

Нехай доля вас не злама.

Посміхайтеся, звеселяйтеся,

Божа милість хай не мина.



Л.Сахно


Осінні настрої
То там, то там спливають бульбашки.

А то все ідеально рівні кола

В калюжах вимальовують дощі.

А тих дощів – аж ген за видноколо.


І лист золотоокий вже мовчить.

Намок – чи плакав? – де там шарудіти!

У вирій запізнілий птах летить

І де-не-де лиш жевріють ще квіти.


В дні забуття на шовку павутин

Ласкаве літо з сумом відлетіло.

І вороння в жалобі і журбі,

Сполохане, у сіру вись злетіло.



Л.Сахно
Першому підберезнику

присвячується

Поміж берез, під килимом із листя

Свій шлях до сонця пробиває гриб.

На сизій ніжці в дивнім капелюсі,

Він ледь над мохом підвестися встиг.

Напружив плечі, голову втягнувши,

Немов атлант, той килим підніма.

І таємничій силі диво-хлопця

Вже піддалась здивована трава.

Торішнє листя зсунулося вбоки,

Він вже промінню спину підставля.

В собі з 'єднавши силу вод і сонця,

За миттю мить усе собі зроста.

У лісі подих літа особливий:

То пахнуть липа, смолка, бузина.

Та все ж серед буяння ароматів

Вже чути запах першого гриба.

Л.Сахно

Олександр Галкін

Олександр Іванович Галкін народився 1 вересня 1935 року на хуторі Бузовик (нині село Розсоховате Охтирського району), де було близько 45 дворів. У 1952 р. з відзнакою закінчив Розсоховатівську семирічку. У 1954 р. вступив на курси Укр. АГП ГУГК МВС СРСР у Києві, які закінчив у 1954 році – здобув фах молодшого техніка -топографа. У 1962р. закінчив 10-й клас вечірньої школи робітничої молоді

З 1954 р. по 1958 р. був призваний на строкову службу. Після демобілізації працював на Рибінському (Ярославської обл.) заводі № 20 -ливарником. Одружився. У 1959 р. з дружиною переїхав на Охтирщину, де працював ливарником на заводі № 11 Мінзв'язку по 1965 р. Тут, в Охтирці , у міськрайонній газеті «Прапор перемоги» у 1959 році вперше було надруковано вірш Олександра Галкіна «Пісня славних трударів».

У 1963 році вступив до Сумського педагогічного інституту. У 1965 перевівся до Харківського державного університету ім. О.М.Горького (тепер ім. Каразіна), який закінчив у 1969 р. З 1965 р, навчаючись заочно, пішов на викладацьку роботу. Але в проміжках учителювання працював завклубом швейної фабрики (1966 - 1968), заводу «Сільгоспмаш» (1968 – 1970 ), директором Будинку вчителя (1977 – 1979) та Будинку культури (1979 – 1980). Закінчив трудову діяльність директором Охтирського міського краєзнавчого музею (1987 – 2002). Загальний трудовий стаж – 50 років.

Любов до навчання, до книги прищепила вчителька Чумак Євгенія Михайлівна, якій (уже дорослим) присвятив вірш «Стоять біля школи стрункі осокори». Писати почав з дитинства - з 4 класу, а в 7 класі (1952) за рік написав аж 101 вірша. Мріяв стати кінорежисером або актором. Тож і не дивно, що скрізь, де б не працював Олександр Іванович, робота була пов’язана з культурою.

Перші друки з'явились у 1958 – 1959 роках. У 1992 р. вийшла збірка «З цілющої купелі охтирської землі» у колективному збірнику «Охтирськими стежинами». У 1996 році надруковано художньо-документальну віршовану повість про Івана Багряного «Ізгой», у 2000 – роман «Смолоскипи запалено». Твори письменника друкувалися в колективних книгах та альманахах не лише в Україні, а й за кордоном (книга «Злочин», Австралія).

Нині Олександр Галкін – член Національної Спілки журналістів України та Слобожанської спілки письменників-краєзнавців.

Олександр Іванович бере участь у різноманітних літературних конкурсах, і його роботи обов’язково відзначаються Дипломами, Почесними грамотами, преміями…

У вільний час перегортає сторінки книг улюблених письменників – Д.Лондона, Т.Шевченка, І.Багряного, М.Арунбашева, сучасних охтирських поетів Г.Комісарова, Г.Будянської, А.Дудченка, Л.Буднянської.

Зараз Олександр Іванович Галкін на заслуженому відпочинку, але й на пенсії не сидить без роботи. Він продовжує писати вірші, статті, нариси, веде дослідницьку роботу, працює з молодими авторами.



Пісня про Охтирку
Де хрещаті дороги, ліси і гаї,

Де чарівної Ворскли загини сріблясті,

У далекі віки рідні предки мої

Збудували Охтирку на радість і щастя.


Гей ти, рідна Охтирко, -

Древнє місто моє!

Від козацької слави

Ще теплом віддає.

Від козацької слави

Ще теплом віддає...

Хай щоліта зозуля

Довгі роки кує!


У борні і негодах свою міць берегли

Козаченьки – черкаси Охтирського полку,

І Охтирку ніколи скорить не могли

Вороги під хоругвами сяйного шовку.


Берегти славу тих, хто за щастя стояв,

Козаки нам лишили свої заповіти.

Тож, щоб край наш у щасті буяв,

Будем разом творити й міцніти.

Гей ти, рідна Охтирко, -

Древнє місто моє!

Від козацької слави

Ще теплом віддає.

Від козацької слави

Ще теплом віддає...

Хай щоліта зозуля

Довгі роки кує!



О.Галкін

Етюд
Вже провесінь розсіяла бруньки

На пружні віти, зведенні до сонця.

Піснями пташок ніжно-гомінких

Пульсує у прочинені віконця.

Вітрила сині вітер напина,

Теплом своїм лоскоче все довкола,

І кличе хлібороба борозна,

Своїм розкриллям кличе тепле поле.



О.Галкін
Етюд
Юрба тендітненьких берізок

Босоніж вийшла на узлісок,

Серед проталин зупинилась,

У далеч мрійно задивилась.

Куйовдить вітер юні коси,

Що причесала була осінь

Цнотливі й ніжні, мов дівчата,

Стоять берізоньки на чатах

Край схилу тихо на осонні –

Чи йде тепло з-за оболоні?..

Ще мерзнуть ніжки сніжно-білі,

А сік уже нуртує в тілі.



О.Галкін
Біля Ворскли ходить осінь
Відцвіла вже неба просинь

Спів пташиний порідів.

Біля Ворскли ходить осінь,

Миє ноги у воді.

А світанками на лузі

Сині роси розсіва,

На гнучкому верболозі

Листя похапцем зрива.

В барноцвітах, чудо-косах,

В теплих пахощах медів

Біля Ворскли ходить осінь,

Миє ноги у воді.



О.Галкін

* * *


Не кажи мені «Ні», якщо серце у згоді.

Не картай мені душу ти помислом злим.

«Я кохаю!» - скажи в ніч осінню. І годі

Чекати далеких та райдужних злив.


Не чекай в самоті весен буйно квітучих,

Якщо в серці поспіла любов восени,

Опали моє серце вогнем тим жагучим,

І весь день для нас сповниться щастям ясним.



О.Галкін
Уривок із поеми «Ізгой»

Серед просторів України,

Де обріям немає меж,

Де на припилених руїнах

Святої Січі – сотні веж,

Де гори є і є долини,

Ліси, гаї і озерця,

Де предковічності сивини

Нащадкам вжалюють серця,

Є край чарівний, заповітний –

Шматочок райської землі,

Що народив чимало гідних

Синів. Що билися в імлі

За Правду, Волю і Свободу

З катами древнього Кремля.

Хвала повік такому роду!

Землі такій хвала, хвала!

О.Галкін

Рідне місто моє

Рідне місто моє – дитинства чарівная пісня.

Сині роси світанків на килимах трав.

Рідне місто моє, на твоїх очах зріс я;

З допомогою тебе на ноги я став.
Рідне місто моє – біля вікон вишень білоцвіття,

Блискавиці громів у травневий розмай,

Чебреців аромат на твоїх передмістях –

Все заповнило душу мою через край.


Рідне місто моє – коханої лагідні очі,

Поцілунку невимовно-радісний щем.

Рідне місто моє –світлі зорі безхмарної ночі,

Вмиті росами ранків і теплим дощем.


Рідне місто моє – мрій юнацьких надійнії крила.

Натхнення поета, наснага і спів,

Материнське тепло, що в дорогу далеку водило,

Коли час той завітний для мене наспів.

Рідне місто моє – невимовно радісна праця,

Щастя успіху, сумніви, смуток невдач.

Рідне місто моє, ти усмішка першого сина-коханця

І не змушений кимось його перший плач.

Рідне місто моє! Охтирщино рідна до болю!

Закохався я в тебе без тями як син.

Так цвіти-процвітай, ти маєш щасливую долю

І в прекрасне майбутнє шлях рівний, ясний.



О.Галкін


Анатолій Залавський


Залавський Анатолій Олексійович, народився 12 липня 1946 року в місті Охтирці в сім’ї службовців. Батько, Залавський Олексій Маркович був кадровим офіцером, учасником Великої Вітчизняної війни з 26 червня 1941 року, старший лейтенант. Мати, Ганна Олексіївна, – учителька.

У 1953 році Анатолій пішов до першого класу базової школи при Охтирському педучилищі, а з 1957 по 1964 року хлопець – учень Охтирської школи-інтернату. Після закінчення фізмату Чернігівського педінституту працював учителем, замісником директора школи з виховної роботи, директором Охтирської станції юних техніків, а з 1988 по 2002 рік очолював Охтирську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №8. Нині Анатолій Олексійович на пенсії.

Писати до міської газети «Прапор перемоги» та обласних газет почав на початку 70-х , це були в основному статті та розвідки на історичну тематику.

Перші віршовані гуморески з’явилися в міській та обласних газетах під псевдонімом Олексій Травкін.

Із 1995 року Анатолій Олексійович почав творити пісні. Музику до них пише і сам автор, і місцеві композитори.

Кілька разів брав участь у фестивалі «Вишневі усмішки», а в 2002 році став дипломантом Всеукраїнського фестивалю «Боромля – 2002» у номінації «автор-виконавець». Твори письменника друкувалися в міських, обласних газетах, журналах «Філателія СРСР» та «Перець», а також у збірках «Охтирськими стежинами» №1 та №3. Упродовж кількох років пісні, написані Анатолієм Залавським, звучать у виконанні автора та місцевих виконавців. Хор ветеранів війни та праці виконує пісню «Для них не кончилась война», написану як відгук на відому пісню часів Великої Вітчизняної війни «Пісня про Дніпро», а хор села Сонячного – пісню «Рідна земля».

Зараз Анатолій Олексійович, хоч і на пенсії, але продовжує працювати в Охтирській школі № 8. Він є членом літературно-мистецького об’єднання «Заспів».

Охтирське перехрестя
Орди татарської навала

Вкраїну вкрила, наче мла,

Біленькі села сплюндрувала,

Людей в неволю завела.

Гаї затоптані лишились,

В полях зростала ковила…

Там, де шляхи перехрестились

Охтирка зведена була


Та вірилось, що знову буде

Життя небачене, нове.

Прозріють, посміхнуться люди

І перехрестя оживе.


Шляхи ті бачили немало –

Доносить гомін крізь роки:

Як рій гуділи, люд збирали

Щораз Охтирські ярмарки.

За містом далі, біля Ворскли,

Спинялись чумаки завжди

Спочити, спрагу вгамувати

Ковтком джерельної води.


Та вірилось, що знову буде

Життя небачене, нове.

Прозріють, посміхнуться люди

І перехрестя оживе.


Віки минули, та й сьогодні

Шляхи торовані тремтять.

Вже не воли – сталеві коні

По тих дорогах швидко мчать.

Те перехрестя залишилось -

Дорогу ж, що на схід вела,

Народи братнії єднала,

Мов гостра шабля відтяла.


Та віриться, що знову буде

Життя небачене, нове.

Прозріють, посміхнуться люди

І перехрестя оживе.



А.Залавський

Ведмежа послуга

На уроці в п’ятім класі

Вчителька питає:

- Хто створив оцю картину,

Діти, пригадаєм!

На ній бачимо ми ранок

В сосновому лісі,

Ведмежата ось пустують

Прямо на узліссі.

Враз помітила: Сашко

Нічого не слуха:

Всю увагу прикувала

Величезна муха.

- Встань, Сашко! Відповідай!

Краще слухать треба!

Як ти думаєш, хто в лісі

Поламав дерева?

Сашко ледве відірвав

Очі від підлоги,

Пустий погляд красномовно

Просить допомоги.

- Ураганом! – шелеснуло

В притихлому класі...

Шепіт той належав, певно,

Другу його, Васі.

Тут Сашко відчув себе

Не так вже й погано:

- Ті дерева поламали,

Звісно ж, вуркагани!

А.Залавський

Знання – сила

За партами – первачки,

В школі перші кроки –

Для них вчора почались

Дзвінки та уроки.

- Треба добре вчитись вам, –

Вчителька повчає, -

Адже користь від навчання

Кожен певну має.

Руку вгору тягне Федь,

Розмахує нею.

- Ти доповнити щось хочеш?

Ну, говори, Федю!

- Знання –сила! І в житті

Користь з них чимала –

Чув, як дідові про це

Бабуся казала.

Так що буду на „відмінно”

Я уроки вчити:

Обіцяв в десятім класі

Дід „Волгу” купити.

А.Залавський


Сова-графоманка
Сова повадилась листи

В усі інстанції писати,

Що, буцімто, старий Ведмідь

Не може в лісі керувати,

Що хижий Вовк поїв ягнят,

Лисиця хитра курей брала,

У полі Заєць моркву крав

В листах вона повідомляла.

Писала, що на ті листи

Ніяких мір не було вжито,

І лише їй одній завжди

Мишей доводиться ловити”.

Десятки раз оті листи

Комісії перевіряли,

За довгий час у лісі тім

Кого лиш тільки не бувало.

Чи дійсно ж бачила Сова

Про що в листах своїх писала?



Листи писались уночі,

А вдень Сова, як завжди, – спала

А.Залавський