Короткий конспект лекцій Тема Вступ до курсу "Економічна історія" План Предмет і завдання економічної історії - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Програма курсу "економічна історія" 1 102.78kb.
№ уроку Дата Тема уроку Домашнє завдання вступ (1 год) 1 1 108.02kb.
Конспект лекцій І тестові завдання з курсу «історія сучасного світу»... 7 790.77kb.
Конспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет і завдання курсу. 3 1169.82kb.
Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин) 1 78.45kb.
Лекція №1 Предмет і задачі курсу План Предмет історії економічних... 2 469.59kb.
Конспект лекцій Вступ Предмет і об’єкт курсу Ключова термінологія 13 2439.17kb.
Програма курсу «Соціальна психологія» для студентів 4 курсу радіофізичного... 1 240.51kb.
Тема вступ. Предмет І завдання курсу 1 48.09kb.
В.І. Програма курсу "історія І теорія світової та вітчизняної культури"... 1 145.71kb.
Конспект лекцій Черкаси 2004 Зміст тема №1. предмет мікроекономіки 9 1115.92kb.
Робоча програма з латинської мови та основ медичної термінології... 3 610.62kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Короткий конспект лекцій Тема Вступ до курсу "Економічна історія" План Предмет і - сторінка №1/7



ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ

(короткий конспект лекцій)
Тема 1. Вступ до курсу “Економічна історія”

План


  1. Предмет і завдання економічної історії.

  2. Місце економічної історії в системі наук.

  3. Критерії періодизації курсу.

Економічна історія або історія народного господарства є однією із соціально-економічних дисциплін, вивчення якої сприяє глибокому засвоєнню як загальнотеоретичних економічних дисциплін, так і конкретних економік (економіки промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо).

Економічна історія – наука, яка вивчає еволюцію господарської діяльності, господарського буття людства від первісного суспільства до сучасності.

Економічна історія як наука та навчальна дисципліна виконує декілька дуже важливих завдань. Найважливішим з них є узагальнення та аналіз нагромадженого людством господарського досвіду - позитивного й негативного. Вивчення цього досвіду дозволяє вченим створити короткотермінові та довготермінові прогнози економічного розвитку, розробляти найбільш доцільну економічну стратегію й тактику, давати практичні рекомендації.

Найважливішою функцією економічної історії є також формування у економістів та фахівців інших галузей знань певного типу мислення, завдяки якому можна знайти та проаналізувати історичні корені сучасних економічних проблем.

Економічна історія як наука виникла в ХVІІІ ст. Відтоді швидко та неухильно розширяється перелік тем, які є предметом її аналізу, ускладнюються методи дослідження, зростає кількість наукових шкіл. На сучасному етапі економічна історія вивчає дуже велике коло різноманітних питань. Вона є джерелом фактичного матеріалу для всіх економічних наук, перш за все для економічної теорії (політекономії). У системі економічних наук історія господарства відіграє фундаментальну роль.

Економічна історія обов`язково включає вивчення внутрішньої і зовнішньої політики держави, суспільних рухів, війн, національних ї етнографічних особливостей, законів релігійних культур, науки і мистецтва тощо. Але всі ці проблеми вивчаються не самі по собі, а тільки з точки зору їхньої ролі в розвитку економіки.

З часу виникнення історії господарства як науки робилися численні спроби її періодизації. Російський історик-економіст Л.І.Мечніков в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б.Гільдебранд застосовував для цього історію грошей. Інші дослідники історії господарства брали за основу торгівлю й обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію тощо. Так, американець Є.Хентінгтон такою вважав клімат, англієць А.Тойнбі – культуру, релігію.

У 60-х роках ХІХ ст. популярними стали теорії “індустріального суспільства” французького соціолога Р.Арона і “стадії економічного розвитку” американського соціолога У.Ростоу.

Продовженням цих узагальнень стала теорія про постіндустріальне суспільство. У концепції стверджується, зокрема, що залежно від технічного рівня суспільства в історичному аспекті послідовно домінує “первинна” сфера господарської діяльності – сільське господарство; “вторинна” сфера економічної діяльності – промисловість, а на сучасному етапі – “третинна” сфера – сфера послуг та інформатики в якій провідна роль належить науці та освіті.

Формаційний (марксистсько-ленінський) підхід до періодизації історії, в т.ч. історії господарства, не виправдав себе.

Для періодизації економічної історії світу й України обрана схема, яка найповніше відповідає потребам і запитам історико-економічної науки, а саме:

І. Господарські форми первісної доби та перших цивілізацій(від найдавніших часів – V ст. н.е.).

ІІ. Господарські форми доби середньовіччя (VІ- ХV ст.).

ІІІ. Господарські форми періоду формування індустріального суспільства (ХVІ - перша половина ХІХ ст.).

ІV. Господарські форми індустріального та постіндустріального суспільства (друга половина ХІХ-ХХ ст.).

Звичайно, це найбільш узагальнена схема періодизації економічної історії світу, яка дозволяє зрозуміти внутрішню логіку розвитку господарської діяльності.

Знання економічної історії важливе для розуміння того, як діяти більш ефективно і раціонально, змінюючи економічний порядок, а також як краще передбачати соціально-економічні процеси.
Тема 2. Основні етапи господарського розвитку первісного суспільства.

План


  1. Основні риси первісного суспільства і господарства перших цивілізацій (загальна характеристика).

  2. Господарство українських земель у період від найдавніших часів до V ст. н.е.

Первісна доба – найтриваліша в історії людства. Вона існувала від появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (ІV-ІІІ тис. до н.е.). Первісне суспільство поділяється умовно на кам`яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), міднобронзовий і залізний віки. Кожному із цих етапів світової історії були притаманні певні риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя праці.

Основними рисами первісного ладу є такі:



  • вкрай низький рівень розвитку виробничих сил;

  • колективна праця;

  • общинна власність на засоби виробництва;

  • зрівнювальний розподіл продуктів виробництва;

  • залежність людини від зовнішнього середовища у зв`язку з крайньою примітивністю засобів праці.

Розширення товарного виробництва, поглиблення розподілу общинної праці і посилення обміну поступово сприяли розпаду общинного виробництва і колективної власності, в разі чого поширювалася та зміцнювалася приватна власність на засоби виробництва, яка була зосереджена в руках патріархальної знаті.

Війни між общинами та племенами призвели не тільки до захвату нових територій, але і до появлення полонених, котрі ставали рабами. Поява рабів, майновий розпад всередині общини неминуче призвели до появлення класів і формування класового суспільства і держави.

Перехід від первіснообщинного способу виробництва, заснованого на колективній праці і общинній власності, до класового суспільства і держави є закономірними процесами історії розвитку людства.

Територія України була заселена із найдавніших часів . Перші людські поселення з`явилися тут приблизно 1,5 млн. років тому. Люди селилися в основному на півдні сучасної України, їхнє житло нагадувало курені, накриті шкурами звірів. Основними заняттями були збиральництво та полювання.

Найвіромішою культурою періоду ІV-ІІІ тис. до н.е. була трипільська, найменування якої походить від с.Трипілля на Київщині. Трипільці селилися майже на всій території сучасної України. Основними заняттями трипільців було хліборобство. Було добре розвинене ремесло. Трипільці були праосновою Українського народу, їхні господарські здобутки ставлять трипільську культуру поряд із шумерською, мікенською культурою, дають підставу сучасним науковцям вважати трипільців одним із найцивілізованіших народів неолітичної доби.

У VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. на наших землях проживали скіфи. Наприкінці VІ ст. до н.е. в причорноморських степах формується могутнє державне об`єднання на чолі зі скіфами – Велика Скіфія з столицею поблизу сучасного м.Кам`янки-Дніпровської на Запоріжжі. До її складу входили різні за походженням народи. Це були перші паростки власне державності на території сучасної України.

Важливим заняттям скіфів було ремесло. Скіфські ремісники володіли технологією виплавки міді та заліза, виготовляли зброю, військову амуніцію.

Добре розвиненою була торгівля між скіфськими племенами та грецькими містами-колоніями. Скіфи вивозили хліб, солону рибу, полотно, мед, віск, хутро, а ввозили різні вина, золото і срібло, вироби з дорогоцінних металів, зброю, дорогі тканини та інші товари.

У ІІІ ст. до н.е. почався занепад могутньої держави скіфів.

Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля призвели до розпаду первісної господарської системи. Створюються передумови для виникнення державних утворень – центрів світової цивілізації.



Тема 3. Економічний розвиток країн Стародавнього Сходу та античного світу

План

  1. Господарство та соціально-економічні відносини у країнах Стародавнього сходу.

  2. Античні рабовласницькі суспільства.

  3. Економічні причини розквіту та занепаду країн античного світу.

До країн Стародавнього Сходу відносяться Стародавній Єгипет, державні утворення Межиріччя (Шумер, Ур, Вавилонське царство)), Стародавня Індія, Китай та інші.

Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних рис, разом з тим відзначалося певними особливостями, що відрізняли їх від країн античного світу (стародавня Греція та Рим), які виникли і розвивалися на господарській та духовній основі Сходу, але значно пізніше.

Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвиткові землеробства на високоврожайних поливних землях долини річки Ніл у Єгипті. Найбільшим досягненням єгиптян стала зрошувальна система землеробства, яка перетворила Єгипет у могутню централізовану державу, квітучий оазис світу. Особливо високого рівня розвитку досягли обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, інші архітектурні пам`ятки.

До країн східного рабства належали також державні утворення Межиріччя (Месопотамії). У долинах рік Тигр і Євфрат місцеві жителі успішно займалися землеробством, споруджували греблі, канали, інші іригаційні споруди. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. У часи існування могутнього централізованого Вавилонського царства значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Як свідчить кодекс законів царя Хаммурані, у Вавилонському царстві існувало лихварство.

Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавньому Китаї та Індії.

Для суспільно-економічного устрою країн Стародавнього Сходу характерним було так зване східне рабство. Особливість його полягає у тому, що основною продуктивною силою суспільства тут були селяни-общинники, землероби, а також вільні ремісники. Раби становили незначний відсоток населення, належали в основному державі, використовувались як домашня прислуга в господарствах царів, численних чиновників, при храмах.

В країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер, сільська община була домінуючою в економіці цих країн.

Іншим і незалежним від країн Стародавнього Сходу шляхом формувались класове суспільство і держава в античному світі. Рабовласницькій устрій, який склався в Стародавній Греції і Стародавньому Римі, суттєво відрізнявся від стародавньосхідного рабства як відносно більш високим рівнем розвитку виробничих сил, так і найбільш зрілими рабовласницькими виробничими відносинами.

У світовій історії після занепаду Вавилонського царства на Єгипту розпочинається новий період – античний (давній). В авангард світового прогресу стає Греція, яка була розташована на межі трьох континентів – Європи, Азії та Африки, що сприяло взаємодії різних культур. Значне місце в господарстві країни займали ремесла, виплавлення металів, зокрема. Висока могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яке було під контролем держави. Особливо успішно в Стародавній Греції розвивались будівельна справа, обробка каменю. Розвиток ремесел призвів до спеціалізації виробників . Повільніше розвивалося сільське господарство.

Перенаселення Греції і гостра нестача землі у VІІІ-VІ ст. до н.е. зумовила колонізацію та утворення грецьких міст-колоній на берегах Мармурового, Чорного та Егейського морів і т.д. Міста-колоній стали центрами торгівлі греків із сусідніми народами. Широкого розвитку набули в Стародавній Греції торгівля і товарно-грошові відносини.

Однією з основних причин розквіту Стародавньої Греції було широке використання праці величезної кількості рабів.

В античному рабстві на відміну від східного рабська праця стала основною продуктивною силою суспільного виробництва.

У 338 р. Греція завоювала Македонія, а в ІІ ст. до н.е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської держави.

Історія Стародавнього Риму одна з найцікавіших сторінок розквіту і занепаду рабовласницького господарства, яка досягла класичних форм.

В економічному житті Стародавнього Риму вирішальна роль належала сільському господарству, яке було багатогалузевим. Фінансова система Риму була розвинена і трималася на експлуатації римських провінцій.

У ІІІ-ІV ст. н.е. господарство Стародавнього Риму починає занепадати. Причиною кризи стало загострення внутрішніх суперечностей та конфліктів. Вичерпала себе рабовласницька система господарювання. Зросло значення невеликих господарств. Провідною формою виробничих відносин у сільському господарстві став колонат, тобто прикріплення до латифукрій колонів – дрібних землеробів та рабів, відпущених на волю. Економічний занепад охопив також ремесло і торгівлю. Зменшилося населення міст. Зазнала краху завойовницька політика Риму. Римська імперія втратила свою економічну єдність.

Остаточне падіння рабовласницької системи в Європі пов`язують із падінням Римської держави. В 476 р. Римська держава перестала існувати, а на її руїнах виникли нові ранньофеодальні держави.
Тема 4. Епоха феодалізму в Європі



наступна сторінка >>