Методична вказівка студентам VІ медичного факультету - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
Схожі роботи
Методична вказівка студентам VІ медичного факультету - сторінка №1/4
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


«ЗАТВЕРДЖЕНО»

на методичному засіданні кафедри

акушерства та гінекології з курсом

дитячої та підліткової гінекології БДМУ

“___”_____________200 р.

протокол №____

В.о. зав. кафедрою,

д.мед.н., професор О.А.Андрієць




МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА

студентам VІ медичного факультету

(спеціальність “Лікувальна справа”)

Для самостійної роботи під час підготовки до практичного заняття

«Фізіологія вагітності, пологів, післяпологового періоду.

Перинатальна охорона плода. Фармакотерапія в акушерстві.

Питання медичної етики та деонтології»

МОДУЛЬ 4: Акушерство і гінекологія
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 8: Фізіологічне акушерство

Чернівці – 2010



1. Актуальність теми. Основною метою системи антенатального нагляду є профілактика материнської та перинатальної смертності. Загальновизнаним є той факт, що перебіг вагітності визначається чималою кількістю чинників, проте першочергове значення відводиться процесу запліднення та розвитку плідного яйця, плацентації, органогенезу, розвитку плідних оболонок, функціонуванню нового органу – плаценті, яка з’єднує організм матері та плода.

Зниженню материнської та перинатальної захворюваності та смертності сприяють знання про тератогенний та ембріотоксичний ефекти чиннників зовнішнього середовища щодо ембріона та плода в критичні терміни.

Для забезпечення життєдіяльності, росту і розвитку ембріона та плода в організмі матері відбуваються суттєві зміни, які стосуються практично всіх систем організму. Компенсаторні зміни в орга­нах і системах організму вагітної призводять гомеостаз у стан нестійкої напруженої рівноваги. Порушення цієї рівноваги можуть спричинити зміни гомеостазу та реалізацію тієї чи іншої акушерської чи екстрагенітальної патології, про що треба знати лікарям всіх спеціальностей.

Діагностика вагітності у ранні строки (до 12 тижнів) важлива у загальній підготовці лікаря будь-якого фаху, оскільки раннє виявлення вагітності дозволяє своєчасно діагностувати акушерську та екстрагенітальну патологію і вирішувати питання щодо доцільності подальшого виношування вагітності. Лише такий підхід є запорукою сприятли­вого завершення вагітності для матері та плода.

За останні роки в практичному акушерстві відбулися ряд змін у переусвідомленні напрямків надання допомоги породіллям, які засновані на принципах доказової медицини, більш гуманістичному ставленню у післяпологовий період до жінки й уникнення фармакологічної та лікарської агресії, що сприяло більш фізіологічному перебігу післяпологового періоду, зниженню частоти ускладнень у післяпологовому періоді, швидкої психологічної адаптації жінки після пологів.

Незважаючи на те, що післяпологовий період є фізіологічним процесом, він потребує від лікаря знання усіх його етапів і особливостей, а саме: процесів інволюції в органах та системах жінки після пологів, лактації, що дозволяє своєчасно виявити початкові ознаки захворювань та ускладнень, які можуть виникати у породіллі.


2. Тривалість заняття: 4 год.

3. Навчальна мета.

ЗНАТИ:

  1. Будову статевих клітин.

  2. Запліднення та розвиток плідного яйця.

  3. Що таке капацитація, клітинний фактор запліднення.

  4. Як відбувається плацентація. Органогенез. Розвиток плідних оболонок.

  5. Про навколоплідні води та їх фізіологічне значення.

  6. Будову і функції плаценти.

  7. Критичні періоди розвитку ембріона і плода. Вплив на ембріон і плід шкідливих факторів навколишнього середовища.

    1. Які вади розвитку виникають під впливом негативних чиннників зовнішніо середовища залежно від терміну вагітності.

    2. Що таке ембріотоксична і тератогенна дії?

      1. Критичні періоди розвитку плода.

  8. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності (Зміни психологічного стану та в ЦНС, зміни в ендокринній системі, зміни в гені таліях та молочних залозах, зміни в серцево-судинній, дихальної системах та системі крові, зміни в шлунково-кишковому тракті та нирках, зміни в обміні речовин,. зміни з боку шкіри; зміни в кістково-м'язовій системі, що спостерігаються у вагітних).

  9. Гігієна і дієтичне харчування вагітної.

  10. Методи обстеження вагітної.

  11. Методи зовнішнього акушерського обстеження:

  12. мету та методику проведення І, II, ІІІ, IV прийомів Леопольда;

  13. метод вимірювання висоти стояння дна матки (ВДМ) та складання гравідограми;

  14. метод вимірювання обводу живота (ОВ);

  15. методи розрахування передбачуваної маси плода;

  16. методи тазовимірювання;

  17. метод вислуховування серцебиття плода;




  1. Діагностика ранніх строків вагітності:

    1. Сумнівні, імовірні та вірогідні ознаки вагітності та їх діагностичну цінність.

    2. Діагностику вагітності у ранні строки методом гінекологічного обстеження.

    3. Апаратні методи діагностики вагітності у ранні строки.

    4. Протипоказання до апаратних методів дослідження у ранні строки.

    5. Лабораторні (імунологічні) методи діагностики вагітності у ранні строки.

    6. показання та методику проведення внутрішнього акушерського обстеження.

    7. Акушерську термінологію. Розташування плода у порожнині матки (положення, особливості перебігу І, ІІ та ІІІ періодів пологів;

    8. особливості ведення всіх періодів пологів;

    9. нормальні механізми відшарування плаценти та виділення посліду;

  2. позиції, види, передлежання плода, малий і великий сегменти голівки плода).

  3. Визначення життя і смерті плода.

  4. Визначення допологової відпуски (методи діагностики 30-тижневої вагітності.) і дати пологів.

  5. Що таке перинатологія, як науковий напрямок в акушерстві.

  6. особливості перебігу І, ІІ та ІІІ періодів пологів;

  7. особливості ведення всіх періодів пологів;

  8. нормальні механізми відшарування плаценти та виділення посліду;

  9. Поділ післяпологового періоду на ранній і пізній.

  10. Особливості інволюції статевих органів, характер лохій.

  11. Становлення та перебіг лактації.

  12. Функціонування органів та систем жінки в різні етапи післяпологового періоду.

  13. Особливості ведення раннього і пізнього післяпологового періоду.

  14. Заходи профілактики ускладнень у післяпологовий період.



ВМІТИ:

  1. Оцінити скарги жінки, які виникли у зв'язку з вагітністю.

  2. Діагностувати дискомфортні стани, що виникають під час вагітності.

  3. Визначити кількість навколоплідних вод (за даними УЗД).

  4. .Визначити критичні періоди розвитку плода..

  5. Диференціювати фізіологічні зміни в організмі матері під час вагітності з патологічними.

  6. Провести огляд зовнішніх статевих органів і шийки матки та оцінити іх стан.

  7. Провести вагінальне дослідження та визначити розміри матки.

  8. Скласти план додаткового обстеження для діагностики вагітності у ранні строки.

  9. Оцінити результати апаратного та лабораторного (імунологічного) методів дослідження при вагітності ранніх строків.

  10. Провести зовнішнє (визначення положення, позиції, виду плода, передлеглої частини, обчислення передбачуваної маси плода) акушерське обстеження.

  11. Встановити строк вагітності в пізні терміни, визначити передбачуваний строк пологів..

  12. Діагностувати 30-тижневу вагітність, визначити допологову відпустку.

  13. Скласти і оцінити гравідограму.

  14. Провести внутрішнє акушерське обстеження вагітних, оцінити зрілість шийки матки.

  15. Вислухати серцебиття плода та за даними інструментальних методів оцінити функціональний стан та фізичний розвиток плода під час вагітності.

  16. Визначити рівень розміщення дна матки відносно лонного зчленування та консистенцію матки.

  17. Оцінити характер та кількість лохій.

  18. Зробити висновок про відповідність стану матки і лохій фізіологічній нормі
    післяпологового періоду.

  19. Визначити стан молочних залоз та характер лактації, навчити породіллю
    правильно годувати малюка та зціджувати молоко.

  20. Проводити туалет промежини породіллі.

  21. На підставі обстеження породіллі з урахуванням даних лабораторних методів
    дослідження, оцінити перебіг післяпологового періоду.


Засвоїти практичні навички:


  1. Методами зовнішнього акушерського обстеження вагітних із використанням прийомів Леопольда.

  2. Проведення аускультації.

  3. Сформувати акушерський діагноз на основі акушерських термінів.

  4. Методами визначення терміну вагітності (за даними анамнезу та об’єктивного дослідження).

  5. Методами визначення гестаційного віку плода і його маси, визначення передбачуваного строку пологів.

  6. трактувати дані лабораторних та інструментальних методів обстеження (уявлення щодо діагностики хромосомної та набутої уродженої патології).

  7. Провести туалет породілі, взяти мазки з трьох місць, оцінити характер лохій, зняти шви з промежини, обробити шви на промежини, зробити вагінальне дослідження.

  8. На підставі даних обстеження породілі з використанням лабораторних методів дослідження, показників пульсу, АТ, температури тіла оцінити перебіг післяпологового періоду, дати вказівки щодо гігієни цього періоду.


4. Базові знання, вміння, навички, що необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)


Назви попередніх дисциплін

Отримані навики

Кафедра нормальної анатомії людини

визначати анатомічнубудову зовнішніх та внутрішніх статевих органів.

Кафедра біологічної хімії

Описувати особливості обміну речовин у вагітної біохімічну характеристику навколоплідних вод.

Кафедра імунології

Застосовувати імунологічні тести діагностики.

Кафедра гістології

Описувати будову статевих клітин. запліднення та розвиток плідного яйця, плацентацію, органогенез, розвиток плідних оболонок.

Кафедри нормальної та патологічної фізіології

визначити особливості фізіологічних змін в організмі жінки під час вагітності, вплив на ембріон і плід шкідливих факторів навколишнього середовища.

Кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб

збір анамнезу, проведення фізикального обстежен­ня, розпізнавання клінічних синдромів та симптомів, визначення необхідного об’єму та послідов­ності методів обстеження, оцінка результатів параклінічних методів

Кафедра топографічної анатомії

визначати анатомічнубудову зовнішніх та внутрішніх статевих органів.

5. Поради студенту.

5.1. Зміст теми:

БудовА статевих клітин
Гаметогенез. У плодовому періоді первинні статеві клітини диференціюють в овогонії у яєчниках або в сперматогонії – в яєчках. На шляху від ово- або сперматогоніїв до гамет розрізняють кілька стадій, протягом яких здійснюється мейоз: 1) поділ(розмноження); 2) ріст; 3) дозрівання; 4) формування (цієї стадії в овогенезі немає). Сперматогенез (утворення чоловічих статевих клітин – сперматозоонів, або сперміїв) починається з періоду статевого дозрівання і триває до старості. Тривалість розвитку зрілих сперматозоонів із початкових клітин, сперматогоніїв, становить близько 72 днів.

У яєчниках, які диференціюються, овогоній проходить стадію розмноження, утворюючи первинні овоцити. До 7 місяців внутрішньоутробного розвитку стадія поділу припиняється і первинні овоцити у профазі І (мейотичного поділу І) набувають оболонок, які складаються з фолікулярних епітеліоцитів, тобто утворюються примордіальні фолікули. Кількість примордіальних фолікулів у новонародженої дівчинки становить близько 2 млн.

Протягом мейозу послідовно здійснюються 2 поділи. Під час мейотинчного поділу І відбувається низка важливих процесів: генетична рекомбінація шляхом кросинговеру між материнськими й батьківськими гомологічними хромосомами; зменшення кількості хромосом, вмісту ДНК, плоїдності клітинних нащадків; значний синтез РНК. Після досягнення піку лютропіну мейотичний поділ І завершується. Сигналом для завершення мейотичного поділу ІІ є запліднення. Вторинний овоцит поділяється з утворенням зрілої яйцеклітини (гаплоїдний набір хромосом Х) і другого полярного тіла.

У процесі мейозу утворюються сперматозоони з різними статевими хромосомами: або Х, або Y.



Запліднення та розвиток плідного яйця

Шлях сперматозоона. Протягом 2 год. більшість сперматозоїдів є нерухомими. Найрухливіші з них пенетрують слизову пробку шийки матки (протягом 90 с. після сім’явиверження). Після обсіменіння сперматозоони потрапляють до маткових труб через 5 хв., де вони можуть перебувати до 85 год. після статевого акту. З 200 – 300 млн. сперматозоонів, що надходять до піхви, тільки близько 100 досягають яйцеклітини.

Процес трансформації сперматозоонів, набуття ними гіперактивних властивостей пенетрацї яйцеклітини, називають капацитацією. Крім посилення рухливості сперматозоонів процес капацитації охоплює також зміну їх поверхневих характеристик (усунення плазматичних сім’яних антигенів, модифікація їх поверхневого заряду, зменшення рецепторної мобільності). Цей процес пов’язаний зі зменшенням стабільності навкологоловкої цитоплазми і зовнішньої акросомної мембрани. Подальша модифікація мембран капацитованих сперматозоонів відбувається поблизу яйцеклітини або протягом їх інкубації у фолікулярній рідині. Відбувається розпад або злиття цитоплазматичної та зовнішньої акросомної мембран (акросомна реакція). Акросомна реакція характеризується надходженням іонів кальцію і спричиняє до виходу акросомних ферментів(гіалуронідази, акрозину тощо), які сприяють пенетрацї яйцеклітини сперматозооном. Таким чином, капацитація готує сперматозоони до акросомної реакції і далі до пенетрацї прозорої зони.



Шлях яйцеклітини охоплює інтервал від овуляції до проходження яйцеклітини в матку. Близько 3 днів яйцеклітина проходить по матковій трубі.

Запліднення. Шлях яйцеклітини через ампулу до перешийка маткової труби триває близько 30 год. У перешийку яйцеклітина затримується протягом такого самого часу, а потім починає швидко пересуватися далі через трубу. Перший клітинний поділ зиготи – клітини, що утворюється внаслідок запліднення яйцеклітини сперматозооном, - відбувається приблизно через 24 год., наступний через 12 год. Зародок потрапляє до матки в стадії морули. (від 16 до 32 клітин - бластометрів). Коли морула досягає матки, в ній формується порожнина, заповнена рідиною, і морула перетворюється на бластоцисту. Бластоциста диференціюється на внутрішню клітинну масу (ембріобласт), що дає початок ембріону (через низку стадій), і трофобласт – попередник хоріона, плаценти. Після завершення ембріонального періоду (8 тижнів) ембріон вважається плодом.

Важливою умовою для настання вагітності є синхронність у змінах ендометрія і розвитку заплідненої яйцеклітини.

Оптимальний час, протягом якого яйцеклітина може бути заплідненою до її загибелі, приблизно становить 12 – 24 год. Період здатності сперматозоонів до запліднення не перевищує 48 годин.

Прозора зона (zona pellucida) навколо яйцеклітини від моменту овуляції до імплантації містить специфічні рецептори для сперматозоонів. Пенетрація прозорої зони відбувається швидко і може бути прискореною протеазою акрозином, що містить на внутрішній акросомній мембрані сперматозоони. Оволема яйцеклітини в місці прикріплення сперматозоона утворює горбок, куди він потрапляє. Ядра чоловічої і жіночої гамет перетворюються на про нуклеуси, зближуються і зливаються. Виникає зигота, і до кінця першої доби після запліднення починається дроблення.



Дроблення. Зигота дробиться на клітини – бластомери. В середньому один поділ на добу. Перший поділ здійснюється через 30 год. після запліднення, внаслідок чого утворюються дві клітини – бластомери, потім – три, і через 4 год. настає стадія чотирьох бластомерів. Через 50 – 60 год. він має вигляд щільного утворення – морули, а на 3 – 4-ту добу розпочинається формування бластоцисти, яка протягом трьох діб перебуває у матковій трубі, а через 4 – 4,5 доби вона складається вже з 32 – 64 клітин, має добре розвинений трогфобласт і розміщену всередині внутрішню клітинну масу (ембріобласт). Через 5 – 5,5 діб бластоциста потрапляє до матки, а на 6 – 7-му добу відбувається її імплантація (нідація) в стінку матки за інтерстиціальним типом.

Під імплантацією розуміють процес прикріплення бластоцисти до стінки матки. Імплантація починається в період між 6 – 7-м днем після запліднення і через 2-3 дні після того, як запліднена яйцеклітина досягає матки (близько 21-го дня менструального циклу).



Розрізняють 2 стадії імплантації: адгезію (прилипання) й інвазію (проникнення). На стадії адгезії трофобласт прикріплюється до стінки матки і починає диференціюватися в цитотрофобласт і синцитіотрофобласт. Під час інвазії синцитіотрофобласт, виробляючи протеолітичні ферменти, руйнує слизову оболонку матки.

Гаструляція. Гаструляція розпочинається наприкінці 2-го тижня вагітності і полягає в розшаруванні зародка, морфогенетичних переміщеннях. Одношарова бластоциста перетворюється послідовно на дво-, тришарову бластулу, целобластулу, гаструлу. Клітинна маса одношарової бластоцисти, що оточена клітинами трофобласта, диференціюються в зародкову масу, потім – в зародковий диск. Два шари трофобласта – цитотрофобласт і синцитіотрофобласт – є джерелом утворення майбутньої плаценти.

Протягом третього тижня вагітності відокремлюється третій шар зародкових клітин – мезобласт. Шляхом складних процесів перетворення (інвагінації, імміграції, інволюції тощо) клітин розвиваються первинні зародкові листки: ектодерма, мезодерма й ендодерма. Із зовнішнього шару, ектодерми, утворюється нейроектодерма, з якої беруть свій початок нервова тканина й епідерміс; із середнього, зародкової мезодерми, розвивається скелет, м’язи сполучна тканина, система крові і кровообігу; похідними внутрішнього шару, зародкової ендодерми, є травні залози, епітелій травного каналу й дихальних шляхів.



Позародкові органи. Плацентація. Будова і функції плаценти. Органогенез.

Протягом фази гаструляції активно формуються зовнішньозародкові органи:



  1. хоріон;

  2. амніон;

  3. алантоїс;

  4. жовтковий мішок.

Амніон – амніотична порожнина, заповнена амніотичною рідиною. До 7 го тиж. Його сполучна тканина починає контактувати із сполучною тканиною хоріона. При цьому епітелій епітелій амніона переходить на пупковий канатик і вділянці пупкового кільця з’єднується з ектодермальним покривом шкіри ембріона. Амніотична рідина захищає зародок від струсів, дає змогу плоду рухатись, запобігає зрощенню його частин з суміжними тканинами, перешкоджає проникненню до плода шкідливих агентів.

Жовтковий мішок – частина первинної кишки, що розміщена за межами зародка. Основна роль – кровотворна, до 7-8 тижня вагітності.



Алантоїс – невеликий виріст задньої стінки жовткового мішка, який формується на 16 день розвитку.

Функції:


бере участь у формуванні судинної системи плаценти;

проксимальний відділ має відношення до формування сечового міхура.



Плацента здійснює зв’язок плода з організмом матері.

Розрізняють:



  • плодову (зародкову) частину плаценти;

  • материнську частину плаценти.

Плодова (зародкова) частина побудована з трофобластичного епітелію. Материнська частина плаценти утворюється основним чином за рахунок відпадаючої оболонки – децидуальної оболонки. [1, стор 46-48, 2 , стор 98].

У середині імплантації навколо бластоцисти, яка занурилась в ендометрій (8-9 день) виникають численні порожнини, заповнені материнськими еритроцитами та секретом маткових залоз, що відповідає преворсинчастій, або лакунарній, стадії розвитку ранньої плаценти.

Початок періоду плацентації характеризується посиленою проліферацією примітивного цитотрофобласта, який із стінки зародкового мішка проникає в бік лакун і утворює між ними клітинні колони або первинні ворсини (9 день оньогенезу), вкриті спочатку частково, а в подальшому повністю шаром синцитіотрофобласта. Тим самим встановлюється спеціалізація синцитіо- та цитотрофобласта: перший тип стає типовим покривним епітелієм, а другий - активізує свої інвазивні здібності. У цей час із материнськими еритроцитами контактує тільки синцитіотрофобласт, тобто, формується гемохоріальний тип плаценти. Цитотрофобласт у складі первинних ворсин проникає глибоко в дистальному напрямку, утворюючи імплантаційну площадку і зовнішній покрив зародкового мішка.

На прикінці 2-тижня (12-13 день вагітності) зі сторони хоріона в первинні ворсини вростає сполучна тканина, в результаті чого утворюються вторинні ворсини.

Надалі, з 3 тижня, починається васккуляризація вторинних ворсин, що свідчить про трансформацію вторинних ворсин у третинні (васкуляризовані). Васкуляризація ворсинок хоріона закінчується до 10 го тижня вагітності.

Період появи третинних ворсинок (з 3 тижня) називають плацентацією.

Наприкінці ембріонального періоду матково-плацентарна ділянка та плацента сформовані й готові забезпечити потреби плода, який розвивається. Упродовж d.вasalis знаходиться система матково-плацентарних артерій із широким просвітом і постійним кровотоком. Плацента інтенсивно працює як ендокринний орган і готова для дифузії газів і поживних речовин.

Плацента є новою залозою внутрішньої секреції, яка функціонує під час вагітності, виконує чисельніні функції. Для життєзабезпечення матері важливі:


  • функції ранньої плаценти, сприяючі імплантації бластоцисти (протеолітична, фагоцитарна та ін.);

  • синтез гормонів і інших речовин, забезпечуючи гестаційну домінанту, тобто поступову перебудову органів і систем вагітно (хоріонічний гонадотропін, плацентарний лактоген, Прогес-терон, естрогени);

  • імунодепресивна функція;

  • регулювання гемостаз у міжворсинчастому просторі і в системі кровообігу матері.

Для життєзабезпечення плода необхідні наступні функції:

  • трофічна і транспортна (амінокислоти, вуглеводи, жири, мікроелементи, гормони росту, речовини-напівфабрикати для органів плода, що розвивається);

  • газообмінна (дифузія кисню і вуглекислого газу);

  • захисна (бар’єрна, фагоцитарна, антиоксидантна);

  • водно-сольовий обмін;

  • вплив на розвиток і функції окремих органів плода: плацента-надниркові залози, плацента-легені і т.д.

Як ендокринний орган плацента функціонує в рамках материнсько-плацентарно-плодової єдності. Вона отримує і переробляє попередники гормонів як із материнського кровотоку, так і з хоріон-ембріонального кровообігу, а потім розподіляє синтезовані гормони в системі мати-плід. Місцем продукції плацентарних гормонів є синцитіо- і цитотрофобласт, а також децидуальна тканина.

ОРГАНОГЕНЕЗ

Починається на 4-му тижні.

У цей час утворюються зачатки кінцівок і закладаються основні ситеми органів

Серцево-судинна система і кров походять із мезодерми нутрощів (вісцеральної).

19 доба – перші кров’яні острівці.

2 міс. – початок гемопоезу у печінці.

3 міс. - початок гемопоезу в селезінці.

4-5 міс. - початок гемопоезу у кістковому мозку.

8 тиждень – чотирикамерне серце.

Три системи кровообігу:


  1. система жовткового кровообігу;

  2. система плацентарного кровообігу;

  3. власна система кровообігу плода.

Нервова система

Розвивається з ектодерми з 17 –го дня вагітності.



Органи чуття.

Розвивається з ектодерми.



Залози внутрішньої секреції.

Закладаються на 1-2-му місяці вагітності й починають функціонувати до кінця 20-21 тижня вагітності.



Травна система походить із ендодерми та мезодерми.

Дихальна система подібно до травної системи має подвійне походження із ендодерми та мезодерми.

Сечова система утворюється із поміжної мезодерми.

Статеві залози беруть своє походження від потовщення мезонефроса, що має назву статевого горбика.

Скелет, мязи і кінцівки розвиваються з приосьовоїмезодерми.

Імунна система – з 20 –го тиж. плід одержує від матері через плаценту імуноглобулін Gякий забезпечує пасивний імунітет.
Критичні періоди розвитку ембріона і плода.

Критичні періоди розвитку характеризуються найвищою чутливістю до впливу несприятливих чинників зовнішнього середовища.

Виділяють 4 основних критичних періоди:



  1. пре ембріональний (розвиток і дозрівання статевих клітин).

  2. запліднення

  3. передімплантаційний період ( від запліднення до 6 дня) та імплантація (6-9 день після запліднення).

  4. Органогенез ( особливо 3-6 тиждень ) і плацентація (3- 4 тиждень вагітності).

  5. плодовий (фетальний) період. починається з 9-го тижня вагітності


Вплив на ембріон і плід шкідливих факторів навколишнього середовища.

Основні групи тератогенних чиннників:

  1. Лікарські засоби і хімічні речовини.

  2. Іонізуюче випромінювання.

  3. Інфекції.

  4. Метаболічні порушення і шкідливі звички у вагітної.

За етіологічною ознакою розрізняють три групи вад: а) спадкові, б) екзогенні, в) мультичинникіальні.

1) Спадкові вади виникли в результаті мутацій, тобто стійких змін спадкових структур у статевих клітинах (гаметах) - гаметичні мутації, або у зитоті - зитотичні мутації. Залежно від того, на якому рівні відбулася мутація, на рівні генів або хромосом, спадково зумовлені вади підрозділяють на генні, хромосомні і геномні (хромосомні xвороби).

2) Екзогенні вади зумовлені ушкодженням тератогенними чинниками безпосередньо ембріона або плода. Оскільки вади розвитку, викликані тератогенами, можуть копіювати генетично детерміновані вади розвитку, їх нерідко називають фенокопіями. Достовірних випадків фенокопії хромосомних і генних синдромів множинних уроджених вад у людини не описано.

3) вадами мультичинникіальної етіології називають ті, що відбулися від спільного впливу генетичних і екзогенних чинників, причому жодний із них окремо не є причиною вад.

Серед відомих причин вад біля 20-30% - генні та хромосомні мутації, 40% припадає на вади мультичинникіального походження, 2-5% - екзогенні, 25-50% - невиясненої етіології.

Залежно від об'єкта впливу шкідливих чинників, уроджені вади можуть виникати в результаті: а) гаметопатій; б) бластопатій; в) ембріопатій; г) фетопатій.



Гаметопатії - ураження статевих клітин “гамет”. У походженні вад найбільше значення мають ті гаметопатії, що супроводжуються порушеннями спадкових структур.

Бластопатіями (бластозами) називають ураження бластоцисти, тобто зародка перших 15 днів після запліднення (до моменту завершення диференціації зародкових листків і початку матково-плацентарного кровообігу). Наслідком бластопатій є циклопія, сиреномелія.

Уроджені вади, що виникли в результаті ушкодження ембріона, називають ембріопатіями (ембріозами). До ембріопатій відносяться лише ті, що виникли в результаті впливу ушкоджувального в період від 16-го дня після запліднення до кінця 8-го тижня. До цієї групи відносяться талідомідні, діабетичні, алкогольні і медикаментозні ембріопатії, вади, зумовлені вірусом краснухи.



Фетопатії- ушкодження плода. Плодовий період охоплює період від 9-го тижня до закінчення пологів. Вади цієї групи рідкісні і виникають у результаті впливу тератогенних чинників в антенатальному періоді (персистування ембріональних структур - урахуса, зберігання початкового розташування органів - крипторхізм, пренатальна гіпоплазія органа або всього плода). До фетопатій відносяться вади, пов'язані з деякими ендокринними хворобами, наприклад цукровим діабетом.

Залежно від послідовності виникнення розрізняють первинні і вторинні уроджені вади. Первинні вади безпосередньо зумовлені впливом тератогенного чинника (генетичного або екзогенного). Вторинні вади є ускладненням первинних і патогенетично з ними пов'язані, тобто є “вадами вад”. Наприклад, атрезія водопроводу мозку, яка призвела до гідроцефалії, буде первинною вадою, а гідроцефалія – вторинною. Ризик визначається за основною вадою.

За поширеністю в організмі первинні уроджені вади доцільно підрозділяти на: а) ізольовані, локалізовані в одному органі (наприклад, стеноз воротаря), б) системні - вади в межах однієї системи органів (хондродисплазія, артрогрипоз), в) множинні - вади, локалізовані в органах двох і більше систем. Для визначення групи вад залежно від поширеності виходять із кількості первинних вад.



наступна сторінка >>