Міністерство юстиції україни гадяцьке районне управління юстиції - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Гадяцьке районне управління юстиції 1 23.77kb.
Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у полтавській... 1 71.41kb.
Міністерство юстиції України Головне управління юстиції у Тернопільській... 1 125.28kb.
Положення про Дніпровське районне управління юстиції у м. Херсоні... 1 120.31kb.
Програма правової освіти населення Диканскього району на 2009-2011... 1 26.38kb.
Міністерство юстиції україни шишацьке районне управління юстиції 3 471.77kb.
Програма правової освіти населення Диканскього району на 2012-2016... 1 20.95kb.
Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у полтавській... 1 168.44kb.
Міністерство юстиції України Пирятинське районне управління юстиції 1 209.72kb.
Головне управління юстиції у Тернопільській області Борщівське районне... 1 77.66kb.
Головне управління юстиції у Тернопільській області Борщівське районне... 1 83.29kb.
Сім’я і родинна обрядовість План 1 100.78kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Міністерство юстиції україни гадяцьке районне управління юстиції - сторінка №1/3


МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ГАДЯЦЬКЕ РАЙОННЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ









м. Гадяч 2011


ЗМІСТ:





Вступ …………………………………………………….............

2




Поняття насильства в сім'ї та його види……………………….

3




Кримінологічна характеристика особи, яка вчинює насильство в сім'ї………………………………………………...

7




Кримінологічна характеристика жертви насильства в сім'ї…...

13




Модель факторів, що обумовлюють насильство в сім'ї…….…

21




Органи та установи, які здійснюють попередження насильства в сім'ї………………………………………………....

24




Юридична відповідальність за вчинення насильства в сім'ї:







1. Кримінально-правові заходи протидії насильству в сім'ї…..

31




2. Адміністративно-правові заходи протидії насильству в сім'ї

33




3. Цивільно-правові заходи протидії насильству в сім'ї……….

37




Використана література ……………………………………….…

46


ВСТУП

Останніми роками громадськість України все більше турбує проблема насильства в сім'ї як одного з найболючіших соціальних явищ. Впровадження соціальних програм, на жаль, не призводить до зменшення кількості фактів сімейного насильства.

Дослідження цього явища бере початок у 60-х роках минулого століття з так званих «дитячих» проблем. Слід зазначити, що вже у XIX ст. у США неналежне ставлення до дітей було предметом пильної громадської уваги. Разом з тим, більшість людей були переконані в тому, що факти насильства в сім'ї носять одиничний, випадковий характер і породжуються винятково психологічними вадами.

У 70-ті роки XX ст. у США та Європі знайшла підтримку ідея рівноправності чоловіків і жінок у шлюбі та на роботі. Наприкінці 80-х років поширюється суспільна поінформованість про сімейну жорстокість - подружнє насильство визнається неприпустимим. Проблема насильства в сім'ї поступово «відкрилася» і для канадського суспільства завдяки зусиллям неурядових жіночих організацій, фахівців у сфері тендерних досліджень і соціальних працівників.

На Заході вже в 70-ті роки минулого століття під тиском громадськості виділялись державні субсидії на відкриття кризових центрів і притулків для жінок, які пережили насильство. У 1981 році при Міністерстві охорони здоров'я і соціального захисту США було створено Центр аналізу і синтезу інформації з питань сімейного насильства. У 1984 році Б. Леві видав книгу, присвячену сімейній жорстокості, висновком якої було те, що це явище має місце і поширене серед представників усіх прошарків суспільства.

У Радянському Союзі насильству в сім'ї приділяли увагу спеціалісти у сфері соціології, кримінології, кримінального права. Однак це питання не досліджувалося достатньою мірою у зв'язку з тим, що сімейне насильство в СРСР не могло бути визнано серйозною проблемою, а тим більше типовим, поширеним явищем внаслідок певних політичних та ідеологічних особливостей держави. Як правило, вивчення насильства в сім'ї зводилося до розгляду фізичного насильства відповідно до статей Кримінального кодексу. Про багатогранність цього соціального явища згадувалося лише в контексті взаємозв'язку з фізичним насильством.

Про насильство в сім'ї голосно заговорили недавно. У 1993 році з ініціативи жіночих громадських організацій у засобах масової інформації з'явилися перші публікації, присвячені цій проблемі. Нині в Україні створюються телефони довіри, кризові центри, притулки для потерпілих.

Насильство в сім'ї стало найпоширенішою формою агресії в сучасній Україні. Нині 30-40 % тяжких насильницьких злочинів вчиняється саме в сім'ї. Жертви сімейно-побутових конфліктів складають найчисленнішу групу серед загиблих і потерпілих від будь-яких злочинів.

Насильство в сім'ї є поширеним явищем в усьому світі. Серед жінок, які стали жертвами насильства, має місце у п'ять разів більше спроб самогубства, ніж у жінок, які не зазнали цього лиха. Майже третина жінок, яким були завдані побої, страждає на довготривалі депресії, деякі з них долучаються до вживання алкоголю і наркотиків, багатьом потрібна допомога психіатра. На цьому ґрунті вчинюються вбивства з метою звільнення від обов'язків догляду за хворими і немічними членами родини, а також заволодіння їхнім майном.

За даними Світового банку, майже 70 % жінок України страждають від сімейного насильства, 30 % самогубств та 60 % вбивств жінок пов'язані з насильством в сім'ї. На жаль, не існує об'єктивної та достовірної інформації про масштаби цього соціального явища. Офіційна статистика не відбиває реального стану насильства в сім'ї через те, що більшість жертв не звертаються за допомогою в органи внутрішніх справ.


ПОНЯТТЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї ТА ЙОГО ВИДИ
Динаміка розвитку людства свідчить, що насильство є універсальним інструментом розв'язання будь-якої проблеми. Але прогрес суспільства призвів до усвідомлення необхідності обмеження силових варіантів досягнення мети у розв'язанні соціальних конфліктів. Деякі вчені вважають, що насильницька злочинність є результатом невідповідності між імпульсами дикої природи у генній пам'яті людини та ідеями гуманізму в соціальних відносинах. Історично ставлення суспільства і держави до проявів жорстокості в сім'ї змінилося. Раніше насильство в побуті було фактично узаконеним. Держава, дотримуючись формального принципу невтручання в сімейні справи, наділяла чоловіка широкими владними повноваженнями стосовно інших членів сім'ї. Наприклад, у Лондоні на початку XIX століття існувало таке правило: «Чоловік сварливої дружини має право побити її в оселі за умови, що ціпок, який він використовує, не буде товстішим за великий палець його руки». У США в 1824 році закон офіційно звільняв чоловіків від відповідальності за помірне фізичне покарання дружини у разі «крайньої необхідності».

Кримінально-правова наука розрізняє фізичне або психічне насильство, а також переходи однієї форми в іншу. Проаналізуємо кримінально-правовий зміст цих понять.

У Законі України «Про попередження насильства в сім'ї» під насильством в сім'ї розуміють будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї відносно іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю. Насильство в сім'ї може розглядатися за кількома векторами: чоловік - жінка, батьки - діти, дорослі діти - батьки, старші діти - молодші діти, член сім'ї - кілька членів цієї ж сім'ї, член сім'ї - інші родичі, гомосексуальні партнери. Насильство в сім'ї як соціальне явище має такі види:

1. Фізичне насильство - умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, завдання шкоди його честі й гідності. Фізичне насильство може виражатись у нанесенні ударів, побоїв, поранень, іншому впливі на зовнішні покрови тіла людини за допомогою фізичної сили, холодної чи вогнепальної зброї або інших предметів, рідин, речовин, а також у впливі на внутрішні органи людини без ушкодження зовнішніх тканин (наприклад, шляхом отруєння). Злочинні насильницькі дії розрізняють за розміром фізичної шкоди, завданій жертві.

2 Сексуальне насильство - протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканність іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена сім'ї.

3 Психологічне насильство - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, що викликає емоційну невпевненість, нездатність захистити себе та може завдати шкоду психічному здоров'ю.

4. Економічне насильство - умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я.

При використанні терміну «насильство в сім'ї» у більш широкому сенсі охоплюється жорстоке поводження з дітьми (фізичне, психологічне або сексуальне), насильство між дітьми одних батьків, погане поводження або байдужість стосовно осіб похилого віку, а також погане поводження дітей з батьками.

Поняття родини визначається досить широко, до її членів відносять (незалежно від факту їхнього спільного або роздільного проживання) осіб, які перебувають (або раніше перебували) в юридичному або фактичному шлюбі, у родинних взаєминах будь-якого характеру чи ступеня (по прямій лінії, повнородинні або неповнородинні). Сюди відноситься і будь-яка форма нагляду за неповнолітніми, які залишилися без піклування батьків (у тому числі їх фактичне виховання), та інших осіб, які потрапили в матеріальну, психологічну або іншу залежність внаслідок нездатності забезпечити себе самостійно і захистити свої права (наприклад, непрацездатний утриманець).

Об'єктом домашнього насильства можуть бути окремі члени сім'ї. Виходячи з цього, маємо такі типи сімейного насильства:



  1. з боку батьків стосовно дітей;

  2. з боку одного з подружжя стосовно іншого;

  3. з боку дітей і онуків стосовно їх родичів.

Як показує практика, спочатку має місце психічне насильство, яке у певний момент доповнюється різними за ступенем тяжкості фізичними діями, а згодом фізичне насильство доповнюється економічним.

Насильство існує у всіх соціальних групах незалежно від рівня доходу, походження, положення в суспільстві.

Незважаючи на незначну частку насильницьких злочинів у загальній структурі злочинності, вони відрізняються підвищеною суспільною небезпекою, оскільки пов'язані з настанням тяжких наслідків для потерпілих. Сучасна насильницька злочинність у багатьох випадках носить побутовий або ситуативний характер. Разом з тим, збільшується кількість заздалегідь підготовлених злочинів, які відрізняються особливою жорстокістю та зухвалістю.

Збільшується кількість посягань, що супроводжуються елементами цинізму, знущання, садизму. Крім того, має місце певне зниження «порогу» мотивації при посяганні на особу, зростає кількість так званих невмотивованих злочинів. Привертає увагу характеристика особи, яка вчинює насильницькі злочини. Серед них збільшується частка непрацюючих суб'єктів. Викликає занепокоєння тенденція до зростання кількості насильницьких злочинів, вчинених жінками.

Складну проблему становлять насильницькі злочини, вчинені з сексуальних мотивів. Зростає кількість умисних убивств, пов'язаних із зґвалтуванням. Ці злочини надзвичайно небезпечні: вони свідчать про особливу егоцентричну спрямованість особи винного, його розбещеність, жорстокість.

Особам, які здійснюють насильницькі посягання, притаманні грубість, агресивність, жорстокість, зухвалість, нахабство. Вказані особливості сприяють тому, що при виникненні складних проблем останні розв'язуються за допомогою насильства. При цьому в більш як 60 % випадків ці наміри реалізуються під дією алкоголю. Такі особи характеризуються чітко вираженою дезадаптованістю (не мають роботи), а ті, які працюють, зазвичай самі провокують конфлікти в сім'ї, хоча винуватими в цьому вважають інших.

Значна частина осіб, які вчиняють насильницькі злочини в сім'ї, страждає певними психічними аномаліями, що не виключають стану осудності.

Коли йдеться про сімейне насильство, потрібно мати на увазі специфічні умови в родині. Сімейна організація має свої соціальні правила, власні межі, порядок, атмосферу. Ґрунтуючись на системі саморегулювання, вона не може достатньою мірою контролюватися ззовні. У випадках застосування подружнього насильства фактично порушуються рівні права чоловіка та жінки. Правові норми і практика їх застосування мають за основу ідеологію невтручання у внутрішні справи сім'ї, що в кінцевому рахунку не сприяє боротьбі з насильством у сім'ї.

Сімейна кримінологія, яка дотримується традицій вітчизняної науки про злочинність, формує концепцію причин насильства в сім'ї, суперечностей сімейної сфери, зокрема, шлюбу. Серед них є причини, обумовлені власними інтересами кожного з членів сім'ї у сфері матеріальних претензій, влади, сексуальної свободи тощо, а також історично мінливі, наприклад такі, що проявляються під час ломки сімейних традицій (протиріччя між подружньою суспільною ролями жінки, тобто професійною кар'єрою і материнством). Не останню роль відіграють невміння спілкуватися, непідготовленість до сімейного життя.

В Україні проблема насильства в сім'ї досить актуальна. Хоча рівень загальної злочинності поступається багатьом розвиненим країнам, однак рівень тяжких насильницьких злочинів набагато випередив західноєвропейські і північноамериканські країни наблизившись до латиноамериканського рівня. В Україні як для чоловіків, так і для жінок імовірність стати жертвою насильницького посягання з боку члена сім'ї дуже велика. Зокрема, серед усіх насильницьких злочинів приблизно 30-40 % навмисних убивств вчинюється на сімейному ґрунті. Особливо часто відбувається вбивство одного з членів подружжя. Щорічне число жертв подружніх вбивств в Україні виміряється тисячами. Вбивства відбуваються на ґрунті небажання враховувати інтереси партнера по шлюбу, в зв'язку з подружньою зрадою або внаслідок прагнення одного з членів сім'ї позбутися від обтяжуючих його турбот (утримання непрацездатного партнера по шлюбу, небажана вагітність і т.п.). Джерелом для розвитку подружнього конфлікту є зловживання алкоголем або наркотиками. Для вбивств, обумовлених ревнощами, типовим є невміння людини управляти своїми емоціями. У кримінологічній літературі відзначається підвищення загального рівня жіночої агресивності.

Виходячи з вищезазначеного, насильство в сім'ї можна охарактеризувати такими рисами:


  1. насильство й образлива поведінка чергуються з обіцянками змінитися і вибаченнями кривдника;

  2. спроба розірвати стосунки може бути небезпечною для жертви;

  3. якщо фізичне насильство вже мало місце, то, як правило, з кожним наступним разом зростає частота його повторення і ступінь жорстокості.



КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИ, ЯКА ВЧИНЮЄ НАСИЛЬСТВО В СІМ'Ї

Класифікувати типи осіб, які вчинили насильницькі злочини в сім'ї, можна таким чином:



Ситуативний тип. Злочинці цього типу до вчинення злочину характеризуються позитивно або нейтрально, загалом схильні до наслідування загальноприйнятих правил соціальної взаємодії. Аморальні елементи свідомості й поведінки такої особи, її мікро-середовища виражені незначною мірою. Більш істотні дефекти механізму взаємодії соціального середовища й особи виявляються у складній конфліктній ситуації, у тому числі внаслідок непідготовленості до неї. Для таких осіб характерні невміння стримуватися в конфліктній ситуації, соціальний інфантилізм, відсутність інтелектуальних, емоційних і вольових ресурсів, необхідних для вирішення складної конфліктної ситуації, нездатність прогнозувати наслідки своїх вчинків і т.п.

Насильницькі злочини у сім'ї вчинюються представниками нього типу (всупереч їх загальній соціально-позитивній спрямованості) під вирішальним впливом конфліктної ситуації, що виникає раптово і не випливає з їх попередньої поведінки. Через особистісні психологічні особливості вони потрапляють у стійку залежність від ситуації, і внаслідок недостатнього морального виховання не знаходять соціально прийнятного способу її розв'язання. Представники цього типу мають відношення до приблизно третини випадків насильства (30,9 %). Разом з тим, у рамках ситуаційного типу треба виділити три підтипи.



Раптово-конфліктний підтип. Особи цього підтипу досить орієнтовані на загальноприйняті правила поведінки, схильні будувати її з урахуванням групових норм, враховувати думку свого оточення. Рівень їх агресивності відповідає середньому рівню. Такі особи здатні до диференційованої, адаптивної й опосередкованої поведінки і конструктивного розв'язання виникаючих міжособистісних протиріч. Вони володіють достатніми особистісними ресурсами для вирішення більшості виникаючих проблемних ситуацій.

«Різкий збій» системи саморегуляції у таких осіб відбувається лише в екстремальних, гостро травматичних, стресових, конфліктних ситуаціях, за яких погроза найбільш значимим для них цінностям виникає зненацька, раптово і носить виражений характер. Подібні конфліктні ситуації, як правило, змушують їх приймати негайні, нестандартні рішення. З одного боку, у раптово-виникаючих конфліктних ситуаціях найбільшою мірою виявиться властива таким особам емоційна нестійкість, яка послаблює їх здатність до виважених і продуманих дій, з другого - властива їм афективна ригідність відображається в труднощах оперативного вибору оптимальних способів реагування на дану ситуацію за вкрай високої значимості результату. При ухваленні рішення випадає зазвичай властивий цим особам етап співвіднесення цього рішення з морально-етичними і юридичними нормами.

Джерелом раптово виникаючої гострої конфліктної ситуації, як правило, буває власне потерпілий, дії якого містять грубу провокацію насильства, що виявляється в образах, приниженнях або застосуванні фізичної сили. Тому власні насильницькі дії сприймаються ним як суб'єктивно виправдані. Частка злочинців даної категорії в структурі «ситуативного» типу складає 36,6 %, а серед усіх злочинців - 11,3 %.

Афективний підтип. У зазначену групу ввійшли злочинці, які вчинили кримінальне насильство в сім'ї у стані сильного емоційного потрясіння, напруження. Для таких осіб характерна орієнтація на дотримання загальноприйнятих норм і правил, низька агресивність. У конфліктах вони прагнуть знайти компроміс, але разом з тим мають низьку емоційну стійкість і слабку стресову толерантність. Злочинцям цієї групи найменш притаманні риси афективної ригідності, що перешкоджає тривалій кумуляції негативних переживань і сприяє більш гнучкій поведінці.

Як правило, з боку злочинців афективного підтипу кримінальній ситуації сімейного насильства передували конфліктні стосунки з потерпілим. При цьому такі злочинці неодноразово безуспішно робили спроби ненасильницького розв'язання сімейного конфлікту. Ініціатива в загостренні конфлікту найчастіше надходила від потерпілих (як правило, погрози або реальне застосування насильства). Це призводило до наростання емоційного напруження, формування під час конфлікту афективно насиченої мети, вираженого звуження свідомості і фіксації останньої на афектогенному об'єкті. У результаті істотно порушувалася здатність до цілісного осмислення й оцінки конфліктної ситуації, різко погіршувалися якість контролю за своїми діями і здатність прогнозувати їх можливі наслідки. Представники злочинців «ситуаційного» типу складають 21,9 %, а серед усіх вивчених типів сімейних злочинців - 6,8 %.



Накопичувально-афективний підтип. Ця група об'єднує б які вчинили насильство у стані гострого емоційного напруження спровокованого діями потерпілих. Винні характеризувалися високим рівнем асоціальності та найнижчим, порівняно з іншими типами, рівнем агресивності. Для них характерні афективна ригідність, емоційна нестійкість, конформність, схильність До самозвинувачення, напруженість, тривожність, високий контроль емоцій і поведінки, високий інтелект, позитивно спрямовані цінності схильність прогнозувати наслідки своєї поведінки та інші особливості, що перешкоджають прояву агресивно-насильницьких спонукань в поведінці. Зазначені особистісні особливості сприяють формуванню у злочинців даного підтипу схильності до тривалого накопичення негативних переживань, фіксації на них, внаслідок чого насильство в сім'ї вчинюється в умовах тривалої психотравмуючої ситуації, викликаної систематичною протиправною і (або) аморальною поведінкою потерпілого. Ситуативні психотравмуючі чинники у взаємодії з гальмуючою агресією призводять до кумуляції (накопичення) емоційної напруженості, яка розряджалася в насильницьких діях через механізм «останньої краплі».

Таким чином, одна з головних відмінностей згаданого підтипу від попередніх полягає у тому, що злочинці цієї групи тривалий час зберігали самоконтроль, витримували великі емоційні навантаження, «трималися до останнього», використовуючи всі наявні ресурси самовладання. У подальшому «зрив» механізмів саморегуляції мав у них більш глибокий і руйнівний характер. У таких випадках реалізовувався накопичувальний афект, а множинність ушкоджень, їх тотальний, руйнівний характер були наслідками цього афекту. Питома вага злочинців «ситуативного» типу складає 41,5%, а серед усіх вивчених типів злочинців – 12,8.



Нестійкий тип. До цього типу належать особи, які загалом характеризуються негативно і які раніше допускали порушення моральних норм і вчинювали різні правопорушення, у тому числі й у сфері сімейних відносин. Вони неналежно виконують вимоги суспільно прийнятих соціальних ролей, але спрямованість на вчинення насильницьких дій проти особи у них явно не виражена. Вчинення насильницьких злочинів нерідко стає для них засобом досягнення особливо значимих цілей, заволодіння певним «благом» (наприклад, утвердження в ролі глави сім'ї, самоствердження, підпорядкування своїй волі, заволодіння матеріальними цінностями і т.п.).

Цим особам властиві найбільш полярні характеристики, вони відрізняються частковою криміногенною ураженістю, в якій поєднуються риси злочинця (байдужість до суспільної думки, безвідповідальність, надії на безкарність, зловживання спиртним, вживання наркотиків, невміння протистояти негативному впливу найближчого оточення, відсутність позитивних звичок і стійких стереотипів правомірної поведінки тощо), і характерні риси законослухняного громадянина. Ці особи формуються, як правило, у суперечливому мікросередовищі, що поєднує позитивний та негативний вплив.

Насильницька поведінка осіб цього типу багато в чому визначається дефектами їх емоційно-вольової сфери, слабким самоконтролем, вкрай низькою емоційною стійкістю, підвищеною дратівливістю, афективною ригідністю. Вони поверхово орієнтовані в існуючих соціальних нормах, здатні до конструктивного аналізу складних ситуацій. Загалом їх насильницька поведінка в сім'ї будується, як правило, під впливом виникаючих ситуативних імпульсів і спонукань, скоріше афективно обумовлених, ніж раціонально спланованих.

Разом з тим, насильницький злочин у сім'ї значною мірою обумовлюється несприятливою ситуацією (наприклад, конфлікти з іншими членами сім'ї). При цьому вирішальне значення у генезисі сімейного насильства мають саме взаємозв'язки, взаємодоповнення негативних ознак особи з негативними характеристиками середовища (ситуації). До злочину таку особу штовхає його мікросередовище і весь попередній спосіб життя, закономірним розвитком якого є ситуація злочину. Представники цього типу складають 27,1 %.



Стійкий тип. Для представників цього типу характерна і стійка агресивно-насильницька спрямованість, сформованість стереотипу застосування грубої сили. Вони виникають у мікросередовищі, де норми моралі і права систематично порушувалися. Їхня злочинна насильницька поведінка в сім'ї випливає зі звичного стилю життя та обумовлюється стійкими антигромадськими поглядами, асоціальними установками й орієнтаціями. Ці особи ведуть аморальний, антигромадський спосіб життя.

Мотивація їх злочинної поведінки пов'язана насамперед з такими негативними емоціями, як роздратування, злість, помста, заздрість і т.п. Для них досить незначного приводу, аби примітивний стереотип самоствердження, пов'язаний із застосуванням фізичної сили, реалізувався в насильницькому злочинному посяганні. Вони, як правило, самі створюють у сім'ї провокуючу ситуацію. Разом з тим, агресивно-насильницький спосіб міжособистісної взаємодії для них є не єдиним доступним способом, але найефективнішим. Значна частка цих осіб раніше була засуджена за насильницькі злочини, у тому числі вчинені в сім'ї, іноді неодноразово. Вони також вчинювали адміністративні правопорушення, як правило, агресивної спрямованості або пов'язані зі зловживанням спиртними напоями. Багато хто з них перебував в ОВС на профілактичному обліку в якості сімейних дебоширів.

Такі особи орієнтовані переважно на власні інтереси, мають високий рівень агресивності, вороже ставляться до свого оточення, не схильні стримувати зовнішні прояви негативних емоцій, дратівливі, неврівноважені, емоційно хиткі. Насильство в сім'ї вчинювалося цією категорією злочинців в умовах міжособистісних протиріч, які не були для них гостро травматичними або суб’єктивно безвихідними. У них спостерігається деяка емоційна напруга у плануванні, самоконтролі, саморегуляції, прогнозуванні можливих наслідків своїх дій.

Насильство для осіб цього типу носить більш інструментальнии характер, тобто використовується як засіб досягнення іншої не пов'язаної із заподіянням шкоди, злочинної мети. Питома вага злочинців такого типу складає 24,8 %.



Злісний тип. Ці злочинці відрізняються чіткою і стійкою агресивно-насильницькою спрямованістю, яка має глибоко укорінений, домінуючий, злісний характер, внаслідок чого їхні злочинні дії значною мірою втрачають ситуаційний характер. Провокація з боку потерпілого, як правило, взагалі відсутня, або незрівнянна з наслідками, які наступили. Зазвичай вони самі створюють конфліктну ситуацію для задоволення власного бажання застосувати до потерпілого насильство (часто насильство в сім'ї вчинюється ними в умовах відсутності будь-яких міжособистісних протиріч). У них спостерігається максимально високий рівень агресивності, що є для них домінуючим способом самоствердження і має характер самоцінності. Тому сімейне насильство для них є самоціллю.

Представники цього типу вчинюють злочини у стані слабко вираженої емоційної напруги або відносно нейтральному емоційному стані. Вони, як правило, були неодноразово засуджені, у тому числі до позбавлення волі, за насильницькі злочини (спеціальний рецидив). Злочинне посягання на життя або здоров'я члена своєї сім'ї було для них закономірною ланкою в ланцюзі постійних актів агресивної поведінки, що не припинялася у різних сферах життя. Відчуваючи хронічну емоційно-психологічну напруженість, тривожність, вони готові до імпульсивної розрядки за найнезначнішими приводами.

Основними особистісними характеристиками таких осіб є вкрай виражений егоцентризм, озлобленість, дратівливість, жорстокість, цинізм, нездатність до співпереживання, антигромадська спрямованість, переважна орієнтація на власні інтереси і потреби, немотивована ворожість у відносинах з оточенням, деформація морально-етичної сфери, афективна ригідність, злопам'ятність, підвищена емоційна нестійкість, вкрай низький рівень самоконтролю, самовиправдання, перекладання відповідальності і власної провини на оточуючих. Серед загальної кількості осіб, засуджених за насильницькі злочини в сім'ї, представники цього типу складають 17,2 %.

Слід зазначити, що була виявлена така закономірність: чим криміногенною є особа, тим більшу роль у мотивації її злочинної поведінки відіграють несприятливі зовнішні обставини. Ця типологія має умовний характер і не кожен злочинець може бути безповоротно віднесений до того чи іншого типу (підтипу). Зустрічаються також і змішані типи злочинців, яким притаманні риси різних типів. Загалом, особа злочинця, який вчинив насильство в сім'ї, характеризується істотною соціально-правовою і морально-психологічною деформацією. Разом з тим слід пам'ятати, що немає єдиної спільної риси характеру особи, яка викликала б відхилення в поведінці і вирізняла осіб, схильних до такої поведінки, серед осіб, які дотримуються соціальних норм. Принципово розрізняє злочинців і незлочинців не одна якась властивість або їх сума, а якісно неповторне сполучення та комплекс особистісних якостей, що мають характер системи.



КРИМІНАЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЖЕРТВИ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї
Останніми роками значну увагу вітчизняних і зарубіжних дослідників привертають проблеми віктимології, тобто жертви злочину, її кримінологічна характеристика, необхідність захисту її прав та інтересів, порушених злочином. Щодо віктимології внутрішьосімейних насильницьких злочинів, то вона як комплексна кримінологічна проблема досліджена вкрай недостатньо. Розглянуто лише деякі ознаки осіб, які постраждали від насильства в сім’ї, їх стосунки зі злочинцем, у тому числі поведінка у передкримінальній ситуації та безпосередньо в умовах вчинення злочину, також деякі особливості ситуацій, в яких підвищується можливість заподіяння шкоди. Особлива увага в літературі приділена взаєминам членів сім'ї, результатом яких стало вбивство. Комплексних же досліджень, що розкривають віктимологічні проблеми спектра насильницької злочинності в сім'ї, не проводилося.

Віктимологічна оцінка ситуацій, пов'язаних із вчиненням насильницьких злочинів на сімейному грунті, неможлива без з'ясування характеру стосунків між злочинцем і його жертвою.

Статистичні дані свідчать, що найчастіше потерпілими від насильства в сім'ї виявляються дружина (співмешканка) (48,1 %), діти (15,6 %), а також батьки (14,2 %) винного. Крім того, зазначені злочини вчинюються проти чоловіків (співмешканців) (5,1 %), рідних сестер і братів (3,8 %), а також інших родичів або близьких винного - дідусів, бабусь, онуків, дядьків, тіток, племінників, батьків і рідних братів (сестер) чоловіка і жінки (співмешканців) тощо - (13,2 %). Підвищений ступінь віктимності мають члени сім'ї жіночої статі, питома вага яких серед усіх вивчених жертв внугрішньосімейних насильницьких злочинів складає 75,8 %. Пояснення високої віктимізації жінок при вчиненні насильницьких злочинів варто шукати не у фатальній схильності всіх жінок стати жертвами, а у подвійному стандарті моралі, характері і стереотипах статевих відносин, що історично склалися і домінують у сучасному суспільстві.

Як зазначається в літературі, жінка уразлива до насильства через те, що перебуває у певних стосунках із чоловіком. Суспільна концепція, відповідно до якої жінка є власністю і залежить від свого заступника-чоловіка (батька, чоловіка, сина) стає сильним аргументом для виправдання насильства. Культурні соціально-економічні та політичні відносини, в яких домінує влада чоловіків, ставлять жінок у ситуацію економічної й емоційної залежності, перетворюють їх у власність свого заступника-чоловіка. Суспільство, організоване за принципом чоловічих владних відносин, трактує насильство проти жінок як закономірне явище. У ньому насильство набирає форм не тільки фізичного, але й емоційного приниження шляхом погроз, експлуатації, дискримінації.

Однак, при загальному рівні підвищеної віктимності жінок спостерігається тенденція підвищення віктимності чоловіків при вчиненні в сім'ї найбільш тяжких насильницьких злочинів. Більш того, жертвами вбивств на ґрунті сімейно-побутових відносин найчастіше стають саме члени сім'ї чоловічої статі. Так, майже дві третини (64,7 %) жертв сімейних вбивств - чоловіки. Крім того, жертвами насильства в сім'ї, яке вчинюють чоловіки -злочинці, у переважній більшості випадків (80,1 %) є члени сім'ї жіночої статі (дружини, співмешканки, дочки, матері, сестри, бабусі і т.д.), оскільки значна перевага у фізичній силі дозволяє сімейним дебоширам без особливого страху за свою безпеку стверджувати своє «верховенство» у сім'ї шляхом застосування насильства відносно фізично слабких членів сім'ї - жінок, які не можуть чинити опір. Що ж стосується жінок-злочинців, то їхня агресія найчастіше (у 53,8 % випадків) спрямована проти більш фізично сильних членів сім'ї - чоловіків.

Найтяжчим насильницьким злочинам в сім'ї, вчиненим жінкою найчастіше передують екстремальні, гостро травматичні, стресові конфліктні ситуації, за яких погроза найзначимішим для злочинців цінностям виникає зненацька, раптово і носить виражений характер. Ці ситуації часто мають тривалу психотравмуючу дію та супроводжуються станом сильного хвилювання злочинця. Джерелом зазначених ситуацій, як правило, є члени сім'ї чоловічої статі (чоловіки, батьки, сини та ін.), дії яких містять грубу провокацію насильства, що виявляється в образах, приниженнях, знущаннях або застосуванні фізичної сили.

Такі злочини переважно вчинюються проти осіб зрілого віку (26-50 років), питома вага яких у структурі всіх жертв сімейно-побутової насильницької злочинності складає 57,8 %. При цьому найбільш віктимною є вікова група 36-45 років, представники якої страждають від насильства в сім'ї майже в кожному третьому випадку (27,9 %,). Підвищену віктимність мають вікові групи 31-35 років і 46-50 років, питома вага яких у структурі всіх жертв сімейного насильства відповідно 10,9 % і 10,2 %.

Збільшення кількості осіб зрілого віку серед потерпілих від насильницьких злочинів пояснюється тим, що на вікові групи населення 26-50 років припадає найбільша кількість осіб, які перебувають у шлюбі. Ці злочини вчиняють особи, які перебувають у шлюбних і родинних відносинах, спрямованих найчастіше проти чоловіка або жінки (співмешканців) і дітей.

Крім того, вікові межі 26-50 років охоплюють найбільш активну та мобільну в соціальному плані частину населення. Період високої соціальної активності пов'язаний з найбільшими емоційно-психологічними переживаннями, афективним станом та конфліктами особи як усередині її самої, так і в її середовищі. Природно, що ці дві групи протиріч невід'ємні одна від одної, причому в деяких людей при зростанні активності, спробах найти своє місце в суспільстві можуть загострюватися конфлікти індивідуально-психологічного та соціально-психологічного характеру. У сфері сімейних відносин у цей віковий період найгостріше проявляються відсутність любові, несумісність характерів, подружня зрада, пияцтво, жорстокість тощо, що обумовлюють конфліктність відносин і зростання їхньої гостроти. Тому на розглянуту вікову групу припадає найбільша кількість сімейного безладу і конфліктів.

Привертає увагу високий ступінь віктимності неповнолітніх та осіб похилого віку. Так, кожний десятий (10,2 %) сімейно-побутовий насильницький злочин вчинюється відносно неповнолітніх членів сім'ї, з них у 53,3 % випадків - стосовно малолітніх (до 14 років) дітей, 11,6 % - членів сім'ї у віці 51-60 років, а майже кожен сьомий (13,6 %) - осіб у віці 61 рік і старше.

Безперечно, що дитина та особа похилого віку більш уразливі, оскільки вони фізично слабкіші за злочинця і залежать від нього або інших членів сім'ї матеріально та психологічно в силу віку, фізіологічних особливостей, соціального становища.

Таким чином, від насильства в сімї, як правило, страждають найбеззахисніші її члени - жінки, діти, інваліди й особи похилого віку.

«Внесок» потерпілого в сімейно-побутовий насильницький злочин часто характеризується тим, що морально-етичні, освітні, загальнокультурні характеристики жертви і злочинця якщо не однакові, та досить близькі між собою. Особи з низьким культурним рівнем, антигромадською установкою зазвичай менш стримані у своїх проявах і бажаннях, більш егоїстичні. Вони мало або зовсім не поважають норми і правила поведінки в суспільстві, шанують культ грубої фізичної сили. Природно, такі особи частіше інших є не тільки винуватими в сімейному насильстві, але й потерпають від нього самі.

Насильницькі злочини в сім'ї вчиняються відносно осіб з різним рівнем освіти. Привертає увагу той факт, що ці злочини найчастіше вчинюються стосовно членів сім'ї з невисоким освітнім рівнем.

Низький рівень освіти та пов'язаний з ним низький рівень культури віктимологічно є очевидним. По-перше, люди малограмотні, з низьким рівнем культури відрізняються помітною агресивністю, частіше вчинюють злочини насильницького характеру, а отже і частіше викликають відповідну реакцію, що призводить до заподіяння їм шкоди. По-друге, низький освітній і культурний рівень не дозволяє оцінити обстановку, можливі наслідки агресивної поведінки, а отже і звернутися за захистом до компетентних органів, які здійснюють захист інтересів особи.

Порівняльний аналіз співвідношення освітнього рівня злочинців і потерпілих залежно від тяжкості вчиненого насильницького злочину дозволяє виявити таку закономірність: з підвищенням тяжкості злочинів збільшується частка потерпілих з більш низьким рівнем освіти, і, відповідно, зменшується частка потерпілих з більш високим рівнем освіти, ніж у злочинців. Отже, найчастіше тяжкі насильницькі злочини вчиняються в сім'ї особами з більш високим освітнім рівнем, ніж у їх жертви, а менш тяжкі - особами з більш низьким рівнем освіти, ніж у їх жертви. Загальна закономірність така: чим вище рівень освіти особи, яка вчинила насильство в сім'ї, тим нижче рівень освіти особи, постраждалої від цього, і навпаки.

Річ у тому, що між освітнім рівнем розглянутої категорії потерпілих і характером їхньої поведінки існує зворотна залежність: зі зниженням рівня освіти зростає частка потерпілих у відповідній освітній групі, які характеризуються негативною поведінкою. Тому потерпілі з низьким рівнем освіти, як правило, провокують насильницький злочин у сім'ї своєю неправомірною або антигромадською поведінкою (образами, приниженнями, знущаннями, жорстоким ставленням, п'яними дебошами, скандалами, побоями членів сім'ї). Таким чином, негативна поведінка потерпілих сприяє тривалому накопиченню у членів сім'ї негативних переживань, емоційної напруженості, що у підсумку розряджається в насильницьких діях за механізмом «останньої краплі».

У стані сильного душевного хвилювання, яскраво вираженого емоційного порушення і напруження найчастіше відбуваються тяжкі внутрішньо-сімейні насильницькі злочини.

Слід мати на увазі, що наявність освіти ще не визначає належний рівень моральної культури людини, зокрема культури спілкування з іншими людьми. Високий освітній ценз сам по собі, у відриві від інших факторів соціального життя, далеко не завжди може служити панацеєю від вчинення стосовно даної особи сімейного насильства. Тому проаналізуємо соціальний стан жертв кримінального насильства в сім'ї.

Особи, позбавлені постійних засобів до існування (це відноситься не тільки до непрацюючих потерпілих, але й жертв із числа учнів шкіл, осіб, які навчаються в ПТУ, технікумах, вузах), зазвичай потрапляють у матеріальну і психологічну залежність від інших членів сім'ї, які починають зловживати своєю роллю «годувальника» сім'ї, намагаючись встановити свою владу, верховенство над залежними членами сім'ї, нерідко вдаючись для цього до насильницьких дій. Тому невипадково, що більше третини жертв кримінального насильства в сім'ї на момент вчинення злочину утримувались злочинцем або іншим членом сім'ї. Більшість потерпілих, які на момент вчинення проти них розглянутих злочинів ніде не працювали і не навчалися, зловживали алкоголем або вживали наркотики, а 39,0 % - вели аморальний, антигромадський спосіб життя. Безумовно, дані обставини сприяють загостренню внутрішньосімейних відносин і значно підвищують віктимність цієї категорії осіб.

Цілком закономірно, що майже кожен п'ятий потерпілий від сімейно-побутового насильницького злочину є пенсіонером, оскільки ця категорія населення, особливо в даний час, є найменш соціально захищеною, насамперед у матеріальному, фізичному і психологічному відношенні, і, відповідно, найбільш беззахисною перед свавіллям сімейних дебоширів.

Загалом, жертви насильства в сім'ї частіше мають більш високий соціальний стан, ніж особи, які насильство вчинюють. При цьому вищий соціальний статус мають потерпілі, які страждають від менш тяжких насильницьких злочинів у сім'ї. Зокрема, зі зменшенням ваги даних злочинів відповідно знижується частка потерпілих, які є низькокваліфікованими або некваліфікованими робітниками, або взагалі ніде не працюють і не навчаються, і, навпаки підвищується частка потерпілих, які належать до категорії висококваліфікованих службовців і фахівців, зайнятих у різних галузях економіки.

Немає сумнівів, що підвищену здатність бути жертвою кримінального насильства в сім'ї мають особи, які характеризуються морально-побутовою розбещеністю, стійкою антигромадською поведінкою.

Найважливішою моральною характеристикою розглянутої категорії потерпілих є їх відношення до вживання алкоголю. Пияцтво відіграє значну роль у криміналізації особи та її віктимізації.

Разом з тим було виявлено таку закономірність: з підвищенням тяжкості вчинених насильницьких злочинів помітно збільшується частка жертв, які зловживають спиртним. Тобто пияцтво потерпілих провокує злочинця до вчинення насильницьких дій. Віктимогенний чинник алкоголю є очевидним і обумовленим через його прямий і досить сильний вплив на психіку, інтелект, емоції, волю, мотивацію поведінки особи. П'яний не може адекватно сприймати зовнішнє оточення, людські вчинки. Втративши самоконтроль, він стає невитриманим, грубим. У мотивації його поведінки на перший план виходять низькі інстинкти, аморальні та антисоціальні схильності, які у тверезому стані стримуються загальноприйнятими поглядами, стосунками і звичками.

Разом з тим, більшість насильницьких злочинів у сім'ї пов'язаноне з одиничним і випадковим, а систематичним, надмірним вживанням потерпілими алкоголю. Систематичне пияцтво обумовлює негативне моральне формування особи, істотно деформує процес її соціалізації, послаблює або підриває соціально-корисні зв'язки в різних мікросередовищах, а також сприяє створенню конкретних життєвих ситуацій криміногенного характеру.

Віктимність жертв внутрішньосімейного насильства значно підвищувала і такі форма соціальної патології в їх поведінці, як сексуальна розбещеність, відсутність морально-етичної вибору в сфері інтимних стосунків. Так, кожен п'ятий потерпілий до вчинення проти нього насильницького злочину вів аморальний, розгульний спосіб життя. Майже стільки ж жертв внутрішньосімейного насильства вдавалися до подружньої зради. У значної частини осіб, які стали жертвами сімейно-побутових насильницьких злочинів, присутні стійкі відхилення в емоційно-вольовій, ціннісно-нормативній і психологічній сферах.

Нерідко насильницькі злочини в сім'ї відбуваються відносно осіб з психічними розладами, оскільки такі люди надмірно довірливі і не можуть адекватно оцінити ситуацію, що склалася.

Підвищена віктимність осіб із відхиленнями в психіці пояснюється ще й тим, що ті, хто затіває сімейні бійки і сварки, ображають інших членів сім'ї, провокуючи їх на насильство стосовно себе. Важливо зазначити, що сам факт наявності психічної аномалії істотно перешкоджає нормальній соціалізації особи, її моральному вихованню, формуванню необхідної стриманості й обдуманості вчинків.

Положення психології, психофізіології, психіатрії, деякі кримінологічні дані свідчать, що ослаблення або порушення психічної діяльності будь-якого походження сприяє виникненню і розвитку таких рис характеру, як дратівливість, агресивність, жорстокість, призводячи до зниження вольових процесів, підвищення сугестивності, ослаблення стримуючих контрольних механізмів. Ці риси, перешкоджаючи нормальній соціалізації особи, призводять до інвалідності, заважають займатися певними видами діяльності і взагалі працювати, що підвищує ймовірність ведення антигромадського способу життя. Значимість зазначених фактів зростає в сучасних умовах, які характеризуються загальною психічною напруженістю, збільшенням кількості емоційно-стресових розладів, психічною дезадаптацією.

В механізмі вчинення внутрішньосімейних насильницьких злочинів у багатьох випадках важливе, а іноді визначальне місце належить поведінці жертви, яка в ситуації, передуючій злочину, і безпосередньо в ситуації злочину бути позитивною, негативною і нейтральною.

Оскільки безпосереднім приводом значного числа розглянутих злочинних проявів є неналежна, негативна поведінка потерпілого, можна говорити про вину жертви у зародженні та розвитку таких злочинів.



Винною можна вважати таку поведінку жертви, в якій виявляється свідоме або несвідоме відношення до результату злочинного діяння і присутні будь-які причинні фактори, що вплинули на прояв асоціальної поведінки правопорушника. Про вину у віктимології можна говорити у тому випадку, коли поведінка жертви злочину характеризувалася елементами, що сприяли виникненню злочинного наміру та його вчиненню.

Найпоширенішим видом винної поведінки жертв внутрішньосімейних насильницьких злочинів є їхні провокаційні дії стосовно особи, яка вчинила злочин, або інших членів сім'ї.

У сфері сімейних відносин провокації найчастіше мають тривалий характер і протікають у рамках конфліктних ситуацій. Довгостроковий негативний вплив на психіку члена сім'ї «акумулює» в ньому ненависть і, врешті-решт, незначний інцидент породжує бурхливу агресивно-насильницьку реакцію.

Також привертає увагу та обставина, що жінки частіше, ніж чоловіки, вчиняють насильство в сім'ї у відповідь на агресію потерпілого. Наприклад, жінки, на відміну від чоловіків, у 2,7 рази частіше вчиняли такі злочини при погрозах з боку потерпілого вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень і в три рази частіше у відповідь на нанесення потерпілим побоїв.

Таким чином, жертва сімейного насильства характеризується поєднанням соціально-правових, морально-психологічних і біофізичних якостей, прояв яких в умовах або ситуаціях сімейно-побутових насильницьких злочинів зумовлює їх типову поведінку і пов'язані з цим явища.
За даними різноманітних психологічних досліджень, чоловіки, які знущаються над дружинами, характеризуються такими рисами:

- мають низьку самооцінку; поділяють міфи про насильницькі відносини;

- дотримуються традиційних уявлень про провідну роль човіка у сім'ї та суспільстві;

- схильні перекладати свою провину на інших;

- патологічно ревниві;

- мають роздвоєння особистості;

- періодично переживають тяжкий стрес, і у такі періоди можуть зловживати алкоголем та проявляти підвищену схильність до насильства;

- часто використовують агресію у сексуальних відносинах для підвищення самооцінки;

- не усвідомлюють потенційних серйозних наслідків своєї агресивної поведінки.

У свою чергу, більшість жінок, які зазнали насильства, характеризуються такими спільними рисами:

- мають низьку самооцінку;

- поділяють міфи про насильницькі відносини;

- дотримуються традиційних уявлень про родину, про роль жінки в сім'ї та суспільстві, про «жіноче призначення»;

- схильні брати на себе відповідальність за дії кривдника;

- страждають від почуття провини і заперечують почуття гніву стосовно кривдника;

- здебільшого пасивні, але при цьому досить сильні, щоб використовувати оточення для виживання, а іноді - для уникнення чергового акта насильства;

- демонструють ознаки відчутної реакції на стрес і висловлюють скарги, що вказують на психофізіологічні розлади;

- вважають, що сексуальні стосунки можуть стабілізувати відносини в цілому;

- переконані, що ніхто не може допомогти їм розв'язати проблему насильства в сім'ї.

У разі насильства над людьми похилого віку головним психологічним фактором є зміна ролей і залежність батьків від дорослих дітей. Тим часом, деякі характерні риси жертви (наприклад постійні претензії і скарги) також провокують жорстокість. З огляду на зазначене, слід зробити такі висновки. Існує низка теорій (кримінологічних, соціологічних, психологічних та біологічних), які пояснюють насильство в сім'ї.



наступна сторінка >>