Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у полтавській області козельщинське районне управління юстиції «історія укра - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Програма правової освіти населення Диканскього району на 2009-2011... 1 26.38kb.
Міністерство юстиції України Головне управління юстиції у Тернопільській... 1 125.28kb.
Програма правової освіти населення Диканскього району на 2012-2016... 1 20.95kb.
Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у полтавській... 1 71.41kb.
Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у полтавській... 1 397.1kb.
Міністерство юстиції України Головне управління юстиції у Полтавській... 1 151.12kb.
Головне управління юстиції у Тернопільській області Борщівське районне... 1 77.66kb.
Положення про Дніпровське районне управління юстиції у м. Херсоні... 1 120.31kb.
Головне управління юстиції у Тернопільській області Борщівське районне... 1 83.29kb.
Наказ №253/4 Зареєстровано Головним управлінням юстиції у Полтавській... 3 610.32kb.
Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у Полтавській... 2 378.31kb.
Закон про національну персональну автономію від 9 січня 1918 р. 1 48.32kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у полтавській області козельщинське - сторінка №1/1


МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

КОЗЕЛЬЩИНСЬКЕ РАЙОННЕ

УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

«ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОНСТИТУЦІЇ»

Козельщина 2013

Добірку підготував:

Селецький О.В. – начальник Козельщинського районного управління юстиції

ЗМІСТ

Вступ.

1. Пилип Орлик.
2. Наукові погляди щодо Конституції Пилипа Орлика.
3. Конституція: історія, поняття, функції.
4. Політико-правові ідеї в Україні у ХІХ – на початку ХХ ст.
5. Конституційний устрій Української держави 1917-1920 рр.
6. Конституційні декларації та реалії в часи Української Радянської Соціалістичної Республіки.
7. Нова Конституція України у контексті становлення правової держави


Використана література
ВСТУП

Конституція будь-якої держави є її основним, найголовнішим законом. Конституція виступає як джерело права. Вона закріплює відносини, що склалися, дає перспективи, напрямки розвиткувона встановлює фундаментальні, принципові положення організації і діяльності, як держави та і взагалі суспільства,констатує правовий статус особистості. Економіка, політика, соціальні відносини, духовне життя та питання культури знаходять свої, окреслені основним законом правила функціонування, розвитку. Конституція установлює норми взаємовідносин особистості і держави, права та обов'язки сторін – «особистість - держава», гарантії та межі прав і свобод людини в даному суспільстві, правила взаємовідносин між людьми. Основний закон виконує також важливу моральну, філософську функцію, і з цієї точки зору, є своєрідним джерелом для появи концепцій, принципів, цілей формування особистості, що була б адекватна демократичному, відкритому суспільству, виховання в дусі поваги прав та свобод людини, терпимості, відповідальності, миру та толерантності. Конституційні положення про людину, її права і свободи як найвищу цінність, є ідейною платформою ринкової економіки, економічних свобод; політичного плюралізму, правової держави, громадянського суспільства.


Україна – держава дуже молода. І, нажаль, конституційний досвід нашої країни досить сумний: ми не змогли створити Основний закон з першого разу, а коли прийняли його вдруге, то самі не завжди його виконуємо (більшість законів в нашій державі розбігаються з Конституцією, а іноді – прямо їй суперечать). Чому так?

Постає питання: «А чи завжди так було? Невже до влади ніколи не приходила людина, яка мала достатній талант та освіту, щоб щось змінити на краще?»…


Часто ми забуваємо, що ми, українці є європейською нацією, яка завжди тягнулася у своєму розвитку на Захід, хоча доля іноді розпоряджалася інакше. А тому ця нація нерідко була здатна народити політика західного типу, якій міг би провести свою націю до Європи не через «вікно», а широкою дорогою своєчасного прогресу.
1. Пилип Орлик
В славетному ряду таких людей, рядом з Мазепою та Хмельницьким, стоїть гетьман Пилип Орлик, автор першого у світі конституційного твору Це був один із найвидатніших діячів ХVІІ-ХVІІІ ст., самовідданий український патріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України. Він походив із чеського роду, одна лінія якого подалася до Польщі. Він народився 1672 року на Віленщині, вчився в Києво-Могилянській колегії і був учнем славетного вченого Стефана Яворського, що був пізніше «місцеблюстителем» патріаршого престолу в Москві. Орлик працював у Генеральній Військовій Канцелярії, де його пізнав й оцінив Мазепа. З 1700 року став він генеральним писарем і одним із найближчих і найбільш довірених людей гетьмана. Він належав до нової формації Мазепиних співробітників, не зв'язаний з родовою старшиною (крім шлюбу з дочкою Полтавського полковника Герцика) і всім був зобов'язаний своїм здібностям та гетьманській ласці. Довгий час він єдиний був утаємничений в політичні плани Мазепи й залишився вірним йому до смерті.
«Пакти й Конституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та його співробітниками Г. Герциком, А. Войнаровським, були прийняті 5 квітня 1710 р. у Бендерах, і є першою європейською ;конституцією в сучасному її розумінні.
2. Наукові погляди щодо Конституції Пилипа Орлика
Щодо історії створення цього визначного документу та його практичного застосування існують неоднозначні погляди та висновки. Наприклад, видатний канадський вчений О. Субтельний писав наступне:
«У 1710 р. Пилипа Орлика (1710—1742), що при Мазепі був генеральним писарем, обирають гетьманом у вигнанні. Намагаючись завоювати собі підтримку, Орлик складає проект так званої Бендерської конституції. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу на Україні. За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою й на початку 1711 р. розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян на Україні. Після кількох вражаючих успіхів цей похід провалився. Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї справи. Врешті-решт гетьмана на вигнанні інтернували в Оттоманській імперії. Проте він не припиняв бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від «московського ярма» ».
Українські вчені А. Г Слюсаренко та М. В. Томенко навпаки без жодних вагань заявляють, що ««Пакти й Конституції» … і є першою європейською конституцією в сучасному її розумінні, а Конституція Пилипа Орлика діяла на Правобережній Україні до 1714 р.».
Н. Полонська-Василенко так характеризує цю подію: «Ця конституція, в якій гармонійно поєднано інтереси гетьманату, старшини як провідної верстви України, та Запоріжжя, як її військової сили, була в той же час маніфестом державної волі української нації перед цілим культурним світом … До цього можна додати, що поява її негайно після Полтавської катастрофи може в значній мірі пояснити, чому саме плани великого гетьмана зазнали поразки: вона свідчить, що він не мав під собою твердого грунту, не мав середовища, на яке міг спиратися, не мав і тієї сили, яка могла б примусити всі середовища схилятися перед нею … Гетьманування Пилипа Орлика пройшло поза Україною, але в боротьбі за її незалежність.»
«При тім списано інтересні постанови, яке має бути правління гетьманське, хоч сі постанови не були здійснені, бо взяти Україну в свої руки сим людям не удалося ніколи, - але вони цікаві, як вираз поглядів і бажань сих людей, що - звязали свою долю з визволенням України. В постановах сих багато нового, що могло б бути важним кроком наперед», - зауважує М. С. Грушевський
Отже, як ми бачимо, погляди більш авторитетних вчених схиляються до того, щоб вважати «Пакти і Конституції…» лише талановитим твором людей, котрі попередили час на майже 70 років (а саме через стільки часу з'явилися перші конституції Європи та США). Але, приймаючи до уваги історичні обставини епохи Північної війни, було б занадто ризиковано розглядати цей документ як такий, що приніс би українському народові реальну користь.
Незважаючи на це, сучасна їсторична нука України намагається розглядати твір Пилипа Орлика як першу конституцію в світовій історії. Що ж мають на увазі вчені-історики, використовуючи цей термін, такий простий та звичний на перший перший погляд? Що виступає критерієм надання тому чи іншому документу статусу конституції?
3. Конституція: історія, поняття, функції.
Термін конституція (як вважається, від лат. Constitutio – устрій, установлення) у різні часи використовувався в різних значеннях. Так, зокрема, у Стародавньому Римі конституціями називали деякі акти імператора, а у середньовічній Європі - акти, в яких закріплювалися привілеї та вольності феодалів (Велика хартія вольностей 1215 р. в Англії, Великий березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо). В той же час ні в античному світі, ні в середні віки сучасного поняття конституції не існувало. Як не було і таких законів, які можна було б розглядати як юридичну базу чинної нормотворчості, як акти, які б визначали належну організацію державної влади, закріплювали гарантії прав і свобод людини.
Сучасна наука конституційного права використовує термін «конституція» у кількох значеннях: конституція юридична, конституція фактична, конституція соціальна.
Юридична конституція - це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації і функціонування органів публічної влади (органів державної влади і органів місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави.
У залежності від способу вираження цих норм, юридичні конституції, в свою чергу, можуть мати формальний або матеріальний характер.
Формальна конституція становить собою закон (або кілька законів), який приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу по відношенню до всіх інших законів).
Матеріальна конституція становить собою акт або велику кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, судових рішень та конституційних звичаїв, які визначають засади державного ладу, основи організації органів державної влади, закріплюють та гарантують права і свободи людини, регулюють її взаємовідносини з державною владою.
Матеріальна конституція не носить формалізованого характеру, тобто акти, які її складають, не мають вищої юридичної сили по відношенню до ін­ших законів.
Фактична та соціальна конституція - ці терміни застосовуються для характеристики реальний стан суспільних відносин, які складають предмет конституційного регулювання, вони позначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами та свободами людини тощо.
Найбільш поширеним є використання терміну «конституція» в його формально-юридичному значенні, тобто як основного закону держави що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи.
В переважній більшості країн, в тому числі й в Україні, юридична формальна конституція представлена одним і єдиним актом. Такі конституції іменують кодифікованими або консолідованими конституціями. Кодифікована конституція є більш зручною з точки зору користування її текстом, будь-якій особі набагато простіше ознайомитися з конституційними нормами, тощо.
У деяких джерелах термін «матеріальна конституція» використовується як тотожний термінам «фактична конституція», «соціальна конституція».
Видатні мислителі 17-18 ст. (Д. Локк та Т. Гоббс в Англії, Ш. Монтеск'є, Сієс,- у Франції, І. Кант - в Німеччині, Т. Пейн - в Америці та інші) сформулювали теоретичні положення, які були використані під час розробки перших писаних конституцій та зберігають своє значення і сьогодні.
Основні з них полягають у наступному:
1. Конституція - це акт, за допомогою якого встановлюється така організація державної влади, яка б забезпечила захист людини, гарантованість її природних прав і свобод (тобто належна організація влади).
Належна організація державної влади повинна базуватися на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, що ускладнює можливість узурпації всієї повноти влади і, тим самим, дозволяє захистити людину від деспотії.
Установлювати, конституювати належним чином організовану державу може лише народ, якому, і тільки якому, належить верховне право вирішувати власну долю (звідси випливає право народу на насильницьке повалення тиранічної, неналежним чином організованої влади, яка посягає на природні права і свободи людини).
Конституція як акт установчої влади народу, за допомогою якого народ установлює належним чином організовану державу, характеризується найвищою юридичною силою по відношенню до актів державної влади, оскільки остання має похідну від установчої влади народу природу (це, в свою чергу, також означає, що жоден орган державної влади не може на свій розсуд змінювати конституційні положення, які визначають установлений народом характер організації державної влади).
За своєю соціально-політичною сутністю конституція становить собою певний компроміс інтересів різних частин суспільства (класів, соціальних прошарків, територіальних або національних спільнот тощо), своєрідний суспільний договір - угоду між членами суспільства з приводу установлення тієї або іншої конкретної форми організації влади, яка більшістю народу була б визнана справедливою.
Як суспільний договір конституція повинна мати письмову форму, що забезпечує чітке виконання умов договору, однозначне тлумачення його положень.
У досить лаконічній формі призначення конституції та її предмет були сформульовані у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р.: «Будь-яке суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено розподілу влад, не має Конституції».
Функції конституції - це основні напрямки її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним призначенням конституції. Основними з них є:
юридична функція, пов'язана з тим, що конституція є основним джерелом права і вона визначає всю систему правового регулювання в суспільстві;
політична функція полягає в тому, що конституція визначає основні принципи політичної діяльності, функціонування інститутів політичної системи суспільства;
ідеологічна функція полягає у виховній ролі конституції, яка встановлює взаємовідносини держави з людиною, інститутами громадянського суспільства на основі їх взаємної відповідальності.
В деяких джерелах до найважливіших функцій конституції також відносять: закріплення безперервності, спадкоємності державної влади, протидію лівому і правому радикалізму, протидія територіальному розпаду держави.
Вимоги до документів конституційного характеру висвітлені біль ніж чітко та ясно. Розглянемо документ, створений П. Орликом більш детально, щоб доказати його право першим стояти в одному ряду з Конституціями США, Франції, Польші.
4. Політико-правові ідеї в Україні у ХІХ – на початку ХХ ст.
Майбутня доля України була головним предметом шукань та діяльності і в народницьку добу. Постають перші політичні організації з українською програмою та продовжує наповнюватися відповідним змістом українська ідея державницького спрямування. Теоретичні набутки інтелектуалів «Новгород-Сіверського патріотичного гуртка» (саме з його діяльністю історики пов’язують створення «Історії Русів») були розвинуті українськими масонами.
Показовою щодо цього була полтавська ложа «Любов до істини» (1818р.), членом якої серед інших був Іван Котляревський. Один із найвизначніших учасників ложі Василь Лукашевич намагався створити «Малоросійське товариство» з метою відокремлення України від Росії, проте не знайшов достатньо прихильників.
Важливу роль у розвитку української громадсько-політичної думки в цей період відіграло Кирило-Мефодіївське товариство (1846- 1847 рр.). Виходячи з ідей панславізму, воно розробило модель суспільства, що базується на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Основні документи кирило-мефодіївців виходили з ідеї необхідності створення слов’янського союзу. Один з членів товариства Георгій Андрузький розробив «Начерки Конституції Республіки», особлива увага в якому приділялася питанням самоврядування. Документ визначав особливості функціонування громади як основи суспільного життя, описував механізми діяльності округу, області, штату. Держава мала об’єднати сім автономних штатів зі своїми президентами: 1) Україна з Чорномор’ям, Галичиною та Кримом; 2) Польща з Познанню, Литвою і Жмуддю; 3) Бессарабія з Молдавією і Валахією; 4) Остзея; 5) Сербія; 6)Болгарія; 7) Дон.
Українська політико-правова платформа дістала розвиток у працях Михайла Драгоманова в останній чверті ХІХ століття, який створив концепцію суспільства - федералізм з максимальною децентралізацією та самоврядуванням громад і областей. М.Драгоманов розробив конституційний проект перетворення Російської імперії на децентралізовану федеративну державу - «Проэктъ основаній Устава украинскаго общества «Вольный союзъ» - «Вільна спілка» (1884 р.).
Спадкоємцем політико-правових концепцій кирило-мефодіївців та М.Драгоманова став історик та політичний діяч Михайло Грушевський. Конституційний проект Михайла Грушевського 1905 року ґрунтується на двох основних принципах: репрезентаційний уряд; національно-територіальна децентралізація.
Націонал-радикальне крило українського руху запропонувало в тому ж 1905 році свій варіант конституційного проекту. Основний закон «Самостійної України» Спілки народу українського (Микола Міхновський), пропонував створення президентської республіки, де законодавчу владу обіймає рада представників та сенат.
На початку ХХ ст. в Україні конституційно окреслилися два напрямки політико-правової думки: народницько-федеративний та консервативно-державницький. Перший пов’язаний, насамперед, з Михайлом Грушевським і був вельми популярний в Україні; другий - із Миколою Міхновським і проходив стадію становлення.
5. Конституційний устрій Української держави 1917-1920 рр.
З часу створення Центральної Ради (17 березня 1917 р.) розпочався процес розбудови інститутів державності, основою якого, безумовно, стали Універсали Центральної Ради.
Загроза більшовицької окупації та подальший перебіг подій зумовили прийняття 22 січня 1918 року IV Універсалу, який проголошував самостійність і незалежність України та став законодавчою основою нової держави. Хоча, 29 квітня 1918 року на останньому засідання Центральної Ради було заслухано та ухвалено основний закон за назвою «Статут про державний устрій, права і вольности УНР», на його промульгацію та проголошення, на жаль, не вистачило часу. У зв’язку з цим він не набрав правової чинності, проте залишився важливим історико-правовим документом доби Української держави 1917-1918 рр. За Статутом, Україна ставала парламентською республікою з чітким поділом влади між трьома інституціями - законодавчою (Всенародні збори), виконавчою (Рада Міністрів) та судовою (Генеральний Суд). В той же час, на тому ж з засіданні Центральної Ради Михайла Грушевського було обрано першим Президентом України.
Правовими основами діяльності Гетьманату Павла Скоропадського стали «Грамота до всього українського народу» та «Закони про тимчасовий державний устрій України». Незважаючи на вкрай несприятливі внутрішньополітичні обставини, уряд Скоропадського за неповних вісім місяців став найефективнішим в царині розбудови української державності початку ХХ ст.
6. Конституційні декларації та реалії в часи Української Радянської Соціалістичної Республіки
ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад 10 березня 1919 року схвалив першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки. Цей Основний закон, як і Конституція РРФСР, ґрунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату.
У зв’язку з утворенням СРСР та прийняттям Конституції Радянського Союзу, 15 травня 1929 р. ХІ Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив нову Конституцію УСРР, яка внесла зміни щодо адміністративного устрою, зокрема, до складу України до 1940 року входила Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка.
Пізніше, зміна Комуністичною партією політичних орієнтирів зумовлювала відповідне правове забезпечення. Загалом за радянської доби в Україні діяло чотири конституції, які були документами радше політичними і розроблялися спершу в ідеологічних відділах ЦК КПРС.
7. Нова Конституція України у контексті становлення правової держави
Державно-конституційна ідея продовжувала існувати і в часи Радянської України. Громадсько-політичні організації та партії в еміграції обстоювали право на національне самовизначення України, апелювали до міжнародних організацій світу з приводу статусу УРСР у складі Радянського Союзу. Показовою в цього плані є Конституція Миколи Сціборського (1939 року), написана під впливом ідеології Організації українських націоналістів, яка визначала Україну «суверенною, авторитарною, тоталітарною та професійно-становою державою. Автор вважав однаково неприйнятними для українського суспільства доктрини комунізму та економічного лібералізму (демократії), а відтак робив ставку на націю, як на найвищу історичну й духовну цінність. Виходячи з цього, принциповими засадами його конституції було названо національну солідарність, надкласовість та позапартійність.
Вже на перших стадіях політичної боротьби за проголошення незалежності України, починаючи з листопада 1989 року, постало питання необхідності розробки та прийняття нового Основного закону як важливого атрибуту суверенної держави.
Прийняття 28 червня 1996 р голосами 315 народних депутатів України Основного Закону нашої держави - визначна подія в iсторiї України, житті її народу. Завершився тривалий i надзвичайно складний конституційний процес, а у розвитку суспільства i держави розпочався якісно новий період.
Ні у кого немає сумніву, що чинну редакцію Конституції необхідно вдосконалювати.

Використана література

1. Конституція України.


2. Історія української Конституції/ Упоряд. А.Г.Слюсарено, М.В.Томенко. - К.: Право, 1997.
3. Основи конституційного ладу України/ А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. - К.: Либідь, 1997.
4. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.2. Від середини XVII ст. до 1923 р. - Кю: Либідь, 1993.
5. Опришко В. Конституція України - основа розвитку законодавства // Право України. - 1997. - № 8.