Нан україни, м. Донецьк Правове регулювання відповідальності при здійсненні експортних (імпортних) операцій суб’єктами зовнішньоекон - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Закон про зед передбачено, що у сфері зовнішньоекономічної діяльності... 1 134.4kb.
Тема 27. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності 1 97.46kb.
Податкова накладна та її реєстрація 1 10.85kb.
Розклад занять 1 161.13kb.
Вадима гетьмана кафедра міжнародного та європейського права 5 1133.62kb.
Закон україни про державне регулювання імпорту сільськогосподарської... 1 82.43kb.
Положення про реєстрацію укладених договорів (контрактів) суб’єктів... 1 137.36kb.
2. Правове регулювання фінансового контролю в Україні і участь в... 1 321.3kb.
Інтранет (реєстрація у відповідальними співробітниками); спільна... 1 10.02kb.
Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної... 1 197.79kb.
Законом України «Про державне регулювання виробництва і реалізації... 1 29.78kb.
Володимир-Волинський Фонд підтримки підприємництва „бізнес-центр” 1 48.13kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Нан україни, м. Донецьк Правове регулювання відповідальності при здійсненні експортних - сторінка №1/1
ПРАВО

Бабак О. А.

аспірантка Інституту

економіко-правових досліджень

НАН України, м. Донецьк


Правове регулювання відповідальності при здійсненні експортних (імпортних) операцій суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності

Загальні засади відповідальності у Зовнішньоекономічній діяльності містить Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. (далі – Закон про ЗЕД), згідно з яким експорт це продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. А експорт капіталу – вивезення за межі України (ввезення з-за меж України) капіталу у будь-якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) з метою одержання прибутків від виробничої та інших форм господарської діяльності.

Судячи з визначення термінів, зазначених статтею 1 Закону про ЗЕД в діючому законодавстві є певні прогалини та протиріччя. Перш за все є певні розбіжності в визначенні понять зовнішньоекономічної діяльності. Законом передбачено, що ЗЕД – це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Слід зазначити, що ця норма не є діючою, бо суперечить ГК України, де зазначено, що зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання є господарська діяльність, яка у процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою. Значна відмінність вищезазначених норм полягає у „перетинання митного кордону...”. Тобто, якщо суб’єкти ЗЕД будуть вступати у взаємовідносини без перетинання кордону майном (робочою силою), то це вже не буде зовнішньоекономічною діяльністю та суб’єкти будуть нести господарську відповідальність, замість відповідальності у ЗЕД.

Згідно із нормою ГК митницю повинно перетинати „майно та/або робоча сила”, а така категорія як „послуги” не зазначена. З цього слід зробити висновки, що визначення терміну „експорт” не відповідає повною мірою діючим нормам і потребує вдосконалення.

Заслуговує уваги визначення поняття, яке надає Д. Минюк: „ЗЕД – це заснована на законах, підзаконних нормативних актах України та міжнародних правових документах, узгоджена діяльність суб’єктів підприємницької діяльності на території України або за її межами, яка в процесі її здійснення потребує перетинання товарами, капіталами та робочою силою митного кордону України” [1, с.127].

Правове забезпечення має важливе значення для здійснення експорту (імпорту) та можливості попереджати або уникати взагалі відповідальності у ЗЕД, що сприятиме товарообміну між суб’єктами цієї діяльності, виходу на світову арену українського товаровиробника, та підйому національної економіки.

А під зовнішньоекономічною діяльністю традиційно розумілася зовнішньоторговельна діяльність, в контексті експортно-імпортних операцій із сировиною та готовою продукцією [2, с.84].

Недоліки та протиріччя, які дають змогу уникати відповідальності, містяться у багатьох законах, які регулюють окремі напрямки зовнішньоекономічної діяльності стосовно експорту (імпорту) та реекспорту.

Наприклад, відступи та пільги забезпечує Закон України „Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”. Готова продукція, яка вироблена з давальницької сировини не обкладається податком при перетинанні митного кордону України. Це призводить до того, що суб’єкти ЗЕД вивозять готову продукцію як давальницьку сировину і таким чином уникають обкладання вивізним експортним митом. Цей факт свідчить про недосконалість правового забезпечення у цій галузі та дозволяє уникати відповідальності за такі дії.

Важливе значення для правового регулювання відповідальності при здійсненні експорту (імпорту) відіграє Закон України „Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” від 23.12.98р. (далі – Закон про бартер), згідно з яким порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортуються за бартерним договором, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка вартості неодержаних товарів (робіт, послуг), що імпортуються за бартерним договором.

З наведеного можна зробити висновки, що зазначений закон притягує до відповідальності тільки резидента, навіть, якщо за контрактом на нього не були покладені зобов’язання ввезення товару на митну територію України.

Слід зазначити, що на практиці бартерні операції не є діючими. Товарообмінна (бартерна) операція, згідно з Законом про бартер – це один з видів експортно-імпортних операцій між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

По-перше, така категорія як „послуги” у ГК України при визначенні „зовнішньоекономічної діяльності” не зазначена, про що вже йшлося раніше. А по-друге, не завжди можливо обміняти товар, збалансований за вартістю. Згідно з текстом закону різницю у вартості товарів, що підлягають обміну, зарахувати не можливо, тобто не можна зробити обмін, не опосередкований рухом коштів.

Важливим є той факт, що Закон про бартер суперечить ще і нормам, що регулюють розрахунки між суб’єктами ЗЕД за експорт (імпорт) товарів. Здійснення розрахунків в іноземній валюті між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності регулюється згідно із Законом України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.94 р. згідно з яким виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується.

У частині 1 ст. 7 Декрету „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.93 р. встановлено, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами у рамках торгівельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються тільки через уповноваженні банки. І на практиці які-небудь відступи від встановленого порядку розрахунків визнаються недійсними, є правопорушеннями, тягнуть відповідальність суб’єктів ЗЕД. Тобто здійснення розрахунків між резидентами та нерезидентами в межах торгівельного обороту без участі уповноважених банків веде за собою накладання штрафу. Це свідчить про те, що Закон про бартер також не може бути діючим, бо виключає участь банківських установ та рух коштів.

При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності щоб не вступати у бартерні відносини суб’єкти ЗЕД укладають між собою контракти з експорту (імпорту) товарів, а після ввезення/вивезення таких товарів припиняють зобов’язання згідно із ст. 217 Цивільного Кодексу України. Тобто відбувається зарахування зустрічних однорідних вимог. Але ж у таких випадках ніякого зарахування на рахунок резидента не відбувається також, що теж призводить до відповідальності у вигляді застосування санкцій.

Навіть судова практика свідчить про недосконалість правового забезпечення щодо здійснення зазначених дій, які не можуть бути підставою для звільнення резидента від відповідальності у ЗЕД [3, с.82].

Зроблений аналіз дає змогу констатувати, що розбіжності у законодавчих актах створюють певні проблеми у правозастосуванні щодо здійснення експорту/імпорту та притягнення до відповідальності за правопорушення у цій галузі, та потребують більш детальнішої правової регламентації і вдосконалення.



Література:

  1. Минюк Д. Правове поле зовнішньоекономічної діяльності: реальність, перспективи // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №11. – С. 125–127.

  2. Юсупов В. Визначеність зовнішньоекономічної політики держави – основний чинник її законодавчого забезпечення. – 2005. – №5. – С. 82–85.

  3. Боєнко Л., Кулик Ю. Зарахування зустрічної однорідної вимоги в сфері зовнішньоекономічної діяльності // Юридичний журнал. – 2003. – №6. – С. 79–84.