Організація роботи навчання дошкільників з навчання розповіданню за ілюстраціями - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Організація роботи навчання дошкільників з навчання розповіданню за ілюстраціями - сторінка №1/1
Організація роботи навчання дошкільників з навчання розповіданню за ілюстраціями

Найголовнішою ознакою держави та її нації є рідна мова. Рівень розвитку мови відображає рівень розвитку нації, її культури. «Мова - це наша національна ознака, в мові - наша культура, ступінь нашої свідомості...» як зазначає І. Огієнко.

На думку Сухомлинського, рідна мова - це безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління у покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Він образно називає рідну мову «невмирущим джерелом», з якого дитина черпає перші уявлення про довкілля.

І. Лозинський у передмові до своєї «Граматики», заглиблюючись у філософію мови, підкреслював, що «будь-яка мова робить людину здатною до передачі своїх думок іншим, забезпечує співжиття в суспільстві, зумовлює формування її духовної сутності. Через те кожну мову не тільки можна, а й треба розвивати».

Рідна мова є загальною основою навчання і виховання дітей у навчальному закладі. Оволодіння рідною мовою як засобом пізнання і способом специфічного людського спілкування є найвагомішим досягненням дошкільного дитинства.

В українській лінгводидактиці проблему мовленнєвого розвитку досліджуівли вчені А. Богуш, О. Білан, Н. Водолага, Н. Гавриш, С. Русова, Л. Фесенко та інші.

Навчання рідної мови, за С. Русовою, є головним завданням дошкільного виховання і повинно проводитися за такими напрямками: навчання дітей виразного вимовляння всіх звуків, заучування віршів та їх декламування, слухання казок та оповідань, переказування і драматизація їх, складання дітьми казок та невеликих оповідань за темою та за малюнками.

В. Сухомлинський дійшов висновку, що перше завдання школи -«навчити дітей добре мислити і говорити», а розпочинати цю роботу треба вже

зі старшими дошкільниками. Весь зміст навчання, характер духовного життя, розумового розвитку дитини повинен стояти на таких «трьох китах»: «яскрава думка, живе слово і творчість дитини».

Основна мета розвитку мовлення, за В. Сухомлинським, озброїти дітей умінням правильно, з дотриманням високої мовленнєвої культури, зв'язко висловлювати свої думки. Завдання навчання дітей рідної мови акумулюється у Базовому компоненті дошкільної освіти України та в Державній базовій про­грамі «Я у Світі». Саме у них одним із завдань є вміння самостійно складати розповіді.

Як зазначає А. Бородич, розповідь - це зв'язний розгорнутий виклад якого-небудь факту. Розповідь як літературний жанр відрізняється тим, що має сюжет, послідовність якого визначається природним ходом подій. Він завжди динамічний. Розповідь переважно невелика, характеризується невеликою кількістю персонажів, невеликою тривалістю дії та нескладною композицією. В розповіді виділяють три частини: зав'язка, кульмінація, розв'язка.

Щоб дитина навчилася створювати розповідь, вона має знати її структуру, а також роль зав'язки, кульмінації, розв'язки.

Вміння розповідати формується у дошкільників поступово впродовж усього перебування у дошкільному навчальному закладі, при системному навчанні. А оскільки навчання розповіді базується переважно на наочному матеріалі, й перш за все на малюнках, ілюстраціях, через які збагачується світогляд дітей і розвивається їхнє образне мислення та зв'язне мовлення, то саме вони є найціннішим: матеріалом у роботі з дошкільниками.

Сучасні психологи пов'язують використання наочності з формуванням конкретних уявлень і понять, збагаченням чуттєвого досвіду. Наочні засоби виробляють у дітей логіку мислення, здатність до пошуку найточніших виразних мовленнєвих засобів (Д. Богоявленський, М. Жинкін, О. Леонтьєв та інші).

Користь малюнків, на думку К. Ушинського в тому, що дитина привчається тісно пов'язувати слово з уявленнями про предмет, вчиться логічно і послідовно висловлюватися; малюнок одночасно розвиває і мислення, і

мовлення. «Малюнок є одним із найкращих засобів, який спонукає до розмови навіть наймовчазніших дітей», - говорив К. Ушинський.

Отже, роль ілюстрації у навчанні та вихованні дітей величезна, тому завдання вихователя під час організації заняття - навчити дітей сприймати та розуміти зміст ілюстрації та зв'язно його передавати.

Отже, всі розповіді можна класифікувати так:



  1. за змістом (фактичні, придумані):

  2. за формою (описові, сюжетні).

А. Богуш, О. Лещенко, О. Соловйова, Л. Федоренко та інші ви­окремлюють такі заняття з навчання дітей розповідання:

  • опис предметів, іграшок, репродукцій картин, дидактичних картинок;

  • описові розповіді порівняльного характеру про два предмети, дві картинки з контрастними ознаками;

  • сюжетна розповідь про зображення на картині;

  • розповідь із власного досвіду;

  • розповідь за опорними словами;

  • розповідь за планом вихователя;

  • творчі розповіді.

Розповіді класифікуються таким чином:

1) творчі розповіді на наочній основі:



  • розповідання за сюжетно-ігровою ситуацією;

  • сюжетна розповідь про одну іграшку;

  • розповідь за малюнком, ілюстрацією (серією ілюстрацій) з придумуваням початку чи кінцівки зображення подій;

  • порівняльна розповідь за картиною та ілюстрацією;

  • розповідь за ілюстраціями, створеними різними художниками до одного твору.

2) творчі розповіді на словесній основі:

  • розповідь за поданим початком;

  • розповідь на запропоновану тему;

  • складання казок;

  • розповідь-міркування;

  • розповідь за опорними словами.

Щоб розповідь була зв'язною, ставляться певні вимоги. Ф. Солохін зазначає, що розповідь повинна бути довільною; вона має плануватися, повинні накреслюватися віхи, за якими буде розгортатися розповідь. Формування цих здібностей у простих формах зв’язного мовлення слугує основою переходу до складніших його форм (наприклад, творчих розповідей.)

Вимоги до розповідей дітей.

Розповіді дітей мають бути:



  • змістовними (повно та цікаво передавати зміст літературного тексту чи власної розповіді);

  • логічно послідовними (діти мають уміти починати виклад, чітко висловлювати зав'язку, логічно переходити від однієї частини розповіді до іншої, не допускати зайвих повторень, придумувати логічне завершення розповіді);

  • граматично правильними (за структурою простих і складних речень, за використанням зв'язку між ними);

  • точними (використовувати слова і словосполучення, які найточніше позначають предмети, явища/ властивості; передавати думку за змістом розповіді);

  • виразними (багатими на використання різноманітних мовленнєвих засобів виразності);




  • зрозумілими слухачам, достовірними (правильно відображати об'єктивну дійсність);

  • короткими;

  • самостійними (у повному розумінні монологічними, не пере­риватися додатковими запитаннями вихователя);

• цілеспрямованими (говорити по темі, не відволікатися від змісту).
Треба зазначити, що оволодіння зв'язними формами висловлювання - це

складний і тривалий процес, що потребує вмілого керівництва педагога. Вчити

дітей розповідати - це значить формувати зв'язне мовлення. А мовлення дітей розвивається в єдності з формуванням їхнього мислення. Є. Тихеєва з цього приводу писала: «Перш за все і головним чином потрібно піклуватися про те, щоб всіма засобами при підтримці слова сприяти формуванню в свідомості дітей багатого і міцного внутрішнього змісту, сприяти точному мисленню, виникненню і зміцненню значних за цінністю думок, уявлень і творчої здатності комбінувати. При відсутності всього цього мова втрачає свою цінність і значення».

Щоб про щось зв'язно розповісти, потрібно уявити собі об'єкт розповіді, вміти аналізувати, встановлювати причинно-наслідкові, часові та інші зв'язки між предметами та явищами. Для досягнення зв'язності треба вміти використовувати необхідні для цього мовні засоби: інтонацію, логічний наголос, добирати найвлучніші для вираження даної думки слова, вміти будувати складні речення, використовувати різні мовні засоби для зв'язку речень і переходу від одного речення до другого.

Під час організації навчання розповіданню, як радять Н. Ветлугіна, Н. Орланова, Л. Пеньєвська, О. Ушакова та інші, варто запланувати підготовчий період (1 місяць - вересень).

Суть роботи полягає в тому, щоб розкрити дітям структуру розповіді, особливості використання мовленнєвих засобів виразності. Підготовчий період складається з певних етапів. Основне завдання першого етапу - навчити дітей правильно сприймати художній текст, виділяти в ньому основне, орієнтуватися в послідовності подій. Завдання другого етапу - навчити безпосередньому складанню розповідей.

Провідним методом є розповідання за заданим початком, закінченням або за частиною розповіді. Завдання третього етапу - складати розповіді за сюжетом, ідеєю або назвою ілюстрації, малюнку. В процес навчання в підготовчому періоді необхідно включити ознайомлення дітей із композицією розповіді та виразними засобами розкриття образу. Цю роботу потрібно проводити як частину занять із розвитку мовлення в старшій групі дошкільного навчального закладу. Традиційно в методиці розвитку мовлення дітей

провідними прийомами навчання розповіді за ілюстрацією є:

1) Зразок розповіді вихователя. Навчання розповідання за зразком
вихователя проводять у такій послідовності:


  • бесіда за ілюстраціями;

  • зразок розповіді вихователя;

  • розповіді дітей.

Зразок демонструють на перших 2-3 заняттях. Подаючи дітям розповідь-зразок, вихователь повинен, у першу чергу, врахувати мовленнєві завдання, які він ставить перед дітьми, вправляючи їх у даному виді розповіді. Об'єм розповіді-зразка, його сюжет, зміст, стиль, словниковий склад визначають мовленнєві завдання. Завдяки зразку-розповіді вихователь може показати, на що потрібно звернути увагу під час складання розповіді, і як влучно й виразно можна сказати про зображене на картині, ілюстрації.

2) План розповіді. Це 2-3 основних запитання, які визначають зміст і


послідовність викладу. Деколи дітям дають опорні слова, які
підказують план розповіді. В таких випадках план не обов'язковий.
Розповідь за планом можна побудувати так, що одна дитина
розповідає твір за ілюстраціями від початку до кінця. Можуть
розповідати за ілюстраціями декілька дітей; вони розповідають
лише те, що належить до загального пункту плану. Цей прийом
значно підвищує активність дітей. Зазвичай після 1-2 занять зі
разком розповіді вихователя план стає самостійним, ведучим
прийомом навчання.

  1. Колективний розбір плану. Цей прийом використовують переважно під час придумування дітьми розповідей на перших етапах навчання (за картиною, ілюстрацією або за темою). Суть цього прийому полягає в тому, що один пункт плану пропонують розповісти декільком дітям. Це ще не розповідь, а декілька речень, але цей прийом вчить дітей складному процесові самостійного створення розповіді.

  2. Складання розповіді за частинами, або, інакше кажучи,

колективне складання розповіді. Цей прийом полегшує складання розповіді, бо зменшується об'єм завдання. Заняття стає різноманіт­нішим, цікавішим, розповіді повніші та глибші, вдається опитати більшу кількість дітей. Цілісним розгорнутим висловлюванням дітей за ілюстраціями сприяють запитання. їх можна згрупувати так:

  • запитання на відтворення змісту картини, ілюстрації; запитання, спрямовані на те, щоб дитина пов'язала прослухане зі змістом картини, ілюстрації;

  • запитання, спрямовані на те, щоб дитина пов'язала зміст розповіді з особистим досвідом;

  • запитання, пов'язані з розкриттям того чи іншого образу;

• запитання, що спрямовують увагу дітей на засоби виразності.
Запитання мають допомагати дітям максимально виявляти риси, якості

предметів, персонажів, явищ, вчинків. Перш за все доцільно пропонувати запитання, які спонукають описати обстановку, але це потрібно робити так, щоб вони були пов'язані із зображеним на ілюстрації. Потрібно вчити дітей дивитися на тло, на деталі нібито разом із героєм подій, із його позиції.

В. Котирло пропонує після розповіді за ілюстраціями поставити дітям всієї групи ряд запитань:


  • А може, було якось по-іншому? А чи могло бути по-іншому?

  • Як ти гадаєш, що відбувалося (відбудеться) перед цим (після цього)? Що могло тут трапитися?

Що нового вносять такі запитання у побудову розповіді?

По-перше, змінюється мотивація: з'являється прагнення не тільки передати враження від сприйнятого, а й обґрунтувати свою думку, тобто усвідомити й послатися на те, що дало змогу дійти саме такого, а не іншого висновку.

По-друге, включається механізм довільної регуляції пізнавальної діяльності, що полягає у посиленні зумисності, цілеспрямованості тих внутрішніх психічних дій, якими реалізується процес пізнання. Запитання

надають йому проблемного характеру, спонукають дітей до пошуку способів розв'язання, до віднайдення найбільш імовірних зв'язків.

Таким чином, за допомогою запитань вихователь учить дітей послідовно й осмислено сприймати ілюстрацію, виділяючи в ній головне, зв'язно розповідати про це. Але якщо педагог часто ставить запитання типу «Хто (що) зображений(не) на ілюстрації (малюнку)?», то він отримуватиме відповідь номенклатурно-перелічуваного характеру. Таким чином діти не будуватимуть зв'язної розповіді, а відтак мовленнєво не розвиватимуться.

Недоречно в роботі зі старшими дошкільниками поспішати педагогові самому охопити запитаннями весь матеріал ілюстрацій. Можна звернутися до дітей із запитанням: «Про що ми ще не розповідали, розглядаючи ілюстрації?» Діти ніби намітять самі план подальшого розглядання ілюстрацій та жвавіше братимуть участь у бесіді.

5) Оцінка. Суть її застосування в тому, щоб діти наслідували те, що вихователь похвалив, і уникали того, що він не схвалив. Оцінка повинна вплинути не лише на оповідача, розповідь якого оцінюється, але й на інших дітей, на їх майбутні розповіді. Тому оцінку вихователь дає під час, а не в кінці заняття, і вчить дітей аналізувати розповіді своїх ровесників. О. Ушакова вважає що в старшому дошкільному віці потрібно урізноманітнювати методичні прийоми навчання розповідання, серед яких:


  • співвідношення фраз тексту з малюнками («Знайди малюнок до таких слів...»);

  • оцінювальне ставлення до картини, ілюстрації;

  • порівняльний аналіз ілюстрації та картини на одну і ту саму тему (співставлення розкриття теми різними видами мистецтва);

  • порівняння ілюстрацій різних художників до одного і того самого твору;

• обговорення ілюстрацій до творів, створених дітьми.
Результативними у роботі з дітьми є структурно-синтаксична схема

розповіді (розроблена Л. Шадріною), супровідне мовлення та розповідь

командами. Окрім того, на заняттях із дітьми старшого дошкільного віку використовують різні види роботи з серіями ілюстрацій до літературних творів.

3. Фльоріна радить, що в тих випадках, коли на ілюстраціях побудована вся бесіда, педагог повинен дібрати серії ілюстрацій у потрібній послідовності, з врахуванням наростання інтересу. Показуючи ілюстрації одна за одною, важливо не поспішати, даючи дітям можливість добре розглянути і поговорити про них. Якщо матеріал для дітей новий, то не варто робити детальних пояснень. Основна увага має бути приділена самому предметові.

Прийом «входження в малюнок», який рекомендувала Є. Тихеєва, націлює дітей на створення зв'язного виразного розповідання та елементів особистої творчості. Дітям пропонують заплющити очі й уявити, що вони потрапили в картинку: «Що ви там почули?» «Що відчули?» Далі будується послідовна розповідь. Варто використовувати прийом «розфарбовування» в уяві ілюстрації для того, щоб вона ожила. Тому дітям пропонують придумати відповідні речення. Таким чином, у розповідь вплітаються ті ознаки, характеристики, властивості, які можна й не побачити.

А. Богуш рекомендує під час навчання дітей розповіданню використовувати прийом опису внутрішнього стану дійових осіб. Дітям пропонують завдання на придумування назв до малюнків. Під час розглядання малюнків із дітьми старшого дошкільного віку проводиться робота на спрямування уяви дітей; вміння розгорнути події, продовжити їх у часі. Старші дошкільники в другому півріччі можуть складати розповіді за ілюстраціями без участі вихователя, самостійно обдумуючи і передаючи їх зміст.

Під час розповіді зупиняти, переривати оповідача не можна. Всі зауваження роблять після розповіді.

Дітям варто давати творчі завдання з використанням ілюстрацій і дитячих малюнків, дотримуючись такої системи:

• складання розповідей до власних малюнків за задумом; зразок
творчої розповіді про ілюстрацію з виділенням придуманого змісту;

• придумування розповіді про ілюстрацію за планом вихователя.


Дітям можна запропонувати скласти свою розповідь про те, що було до

того моменту, який зображений на ілюстрації; домислити, що трапилося б з героями, зображеними на ілюстраціях, якби змінилася ситуація; придумати своє закінчення розповіді.

Під час самостійного розповідання дитина має вміти дотримуватися структури (початок, середина, кінець), комбінувати слова в різних словосполученнях. Зосередження уваги на тих чи інших компонентах ілюстрації має проходити в рамках цілісного її сприймання.

Важливо виховати у дітей бажання більше побачити на малюнках і ліпше розповісти. Увагу дошкільнят потрібно привертати до опису обстановки, в якій відбувається подія, до опису зовнішнього вигляду героїв, природи, речей; формувати вміння бачити фон, деталі, сприймати колір як засіб передавання певного настрою для повнішого, емоційного сприймання ілюстрації, глибшого розуміння вчинків героїв. Це сприятиме тому, що розповідь за ілюстраціями у дітей буде зв'язна, логічно викладена.

В оволодінні зв'язним мовленням дошкільники роблять перші кроки. Дітям нелегко знайти потрібні слова для висловлення своїх думок і нелегко викласти думку послідовно. Тому педагог повинен знати, які труднощі виникають у дітей під час розповідання, на що потрібно звернути їхню увагу. Так, встановлено, що в дошкільному віці діти легше засвоюють правильну побудову окремих речень і важче - різні форми зв'язку й узгодження фраз і частин розповіді. Смислові зв'язки між фразами в мовленні дітей або виражені слабо, або зовсім відсутні. Тому дошкільнят потрібно вчити вмінню відображати в своїх розповідях різні види з'язків, виділяти залежність деяких фактів, явищ і їх пояснювати. При цьому потрібно виховувати у дітей орієнтацію на слухача, тобто будувати своє мовлення таким чином, щоб воно було зрозумілим слухачеві.

Є. Тихеєва звертала увагу на формування культури мовлення:


«Розповідаючи, діти повинні звертатися не до одного педагога, а до всіх
товаришів. При цьому їм треба прищепити відповідні культурні навички...» В
цьому випадку збагачується і продуктивніше протікає

міркувально-мовленнєва, пізнавальна діяльність дітей, і в умовах педагогічного

керівництва дошкільники починають оволодівати складними мовленнєвими уміннями.

Саме у старшому дошкільному віці, коли активність дітей зростає, а мова вдосконалюється, з'являється можливість для самостійного складання розповідей за ілюстраціями. На такому занятті вирішуються такі завдання:



  • виховання у дітей інтересу до складання розповідей за ілюстрацією;

  • навчання правильного розуміння її змісту;

  • формування вміння зв'язно, послідовно описувати зображене;

  • активізація і розширення словникового запасу;

  • навчання граматично-правильній побудові мовлення. Поступове ускладнення завдань, методів і прийомів роботи роблять

процес навчання дітей розповідання доступним, цікавим і ефективним.

Дошкільна освіта має бути якісною, і педагог у повному об'ємі повинен виконати завдання Базового компоненту дошкільної освіти та Державної базової програми виховання і навчання дітей дошкільного віку «Я у Світі» з кожною дитиною. Адже, на думку психологів, зокрема Л. Виготського, мовленнєвий розвиток потрібно починати у відповідний період, коли психічні процеси перебувають на стадії становлення. Запізнюючись з навчанням ми втрачаємо можливість скеровувати розвиток дитини у потрібне русло і регулювати цей процес, реалізовуючи великі можливості дитини.