Особисті немайнові права батьків І дітей: правове регулювання, порядок та способи захисту - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1сторінка 2
Схожі роботи
Особисті немайнові права батьків І дітей: правове регулювання, порядок та способи - сторінка №1/2

ЗМІСТ




ВСТУП ………………………………………………………………………...

4-15


РОЗДІЛ 1.

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА БАТЬКІВ І ДІТЕЙ: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ, ПОРЯДОК ТА

СПОСОБИ ЗАХИСТУ ………………………………………..



16-63




1.1.

Формування законодавства України про охорону

та захист особистих немайнових прав батьків і дітей ....................................................................................



16-37




1.2.

Правове регулювання особистих немайнових правовідносин батьків і дітей в Україні на сучасному етапі …………………………………………



37-47




1.3.

Порядок та способи захисту особистих

немайнових прав батьків і дітей ……………………...


47-63


РОЗДІЛ 2.

СУДОВИЙ ПОРЯДОК ЯК ОСНОВНИЙ ЗАСІБ ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЗАХИСТУ НЕМАЙНОВИХ ПРАВОВІДНОСИН БАТЬКІВ І ДІТЕЙ ……………………



64-127




2.1.

Порядок подачі позову у справах, що випливають

з немайнових правовідносин батьків та дітей. Визначення юрисдикції та підсудності даних

справ. Відкриття провадження ……………………….


64-73




2.2.

Учасники проваджень в справах щодо

немайнових прав батьків і дітей та їхній процесуальний статус ………………………………….



73-99





2.3.

Доказування у справах щодо немайнових правовідносин батьків і дітей …………………………


99-114




2.4.

Судове рішення як результат розгляду справи, порядок його виконання ………………………………


114-127


РОЗДІЛ 3.

ВИРІШЕННЯ СУДОМ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ

СПРАВ ЩОДО НЕМАЙНОВИХ ПРАВОВІДНОСИН БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ ………………………………………….



128-203




3.1.

Визначення походження дитини за рішенням

суду – підстава виникнення особистих

немайнових прав та обов’язків батьків і дітей ……..



128-157




3.2.

Особливості розгляду судами справ, що випливають із здійснення батьками права на виховання дитини ………………………………………



157-183




3.3.

Позбавлення батьківських прав та відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав як спосіб захисту прав дитини ………………….



183-203


ВИСНОВКИ …………………………………………………………………..

204-209


ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………………….

210-227

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Обрання Україною напрямку на створення докорінно нової правової системи поставило ряд завдань як перед законодавцем, так і перед правовою наукою. За роки, що минули після проголошення незалежності України, в цьому напрямку досягнуто чимало позитивних результатів, до яких без сумніву слід віднести прийняття Конституції, Цивільного та Господарського, Сімейного, Земельного, Кримінального кодексів України, проведення судової реформи, і як результат прийняття Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства. Проте багато проблем залишаються невирішеними, зокрема перешкодою для існування синхронного механізму правового регулювання суспільних відносин виступають суперечності між нормами матеріального права та нормами процесуального права.

Видається, що здійснення докорінних змін у суспільному житті слід розпочинати з сім’ї як первинної організації суспільства. Сім’я – це історично визначена організована соціальна спільність, заснована на шлюбі та спорідненості (або тільки на шлюбі, або тільки на спорідненості), усиновленні і прийнятті дітей на виховання, характерними рисами якої є спільне життя членів сім’ї, взаємна моральна та матеріальна підтримка членів сім’ї і спільне виховання членів сім’ї, в першу чергу підростаючого покоління [166, с. 87]. Сім’я впродовж століть, у всіх її проявах і формах, була не лише джерелом розвитку людського суспільства, а й заклала в нього основи духовності, культури, моралі, а також економічні підвалини розвитку держави в цілому. У зв’язку з цим ідеологія пріоритету сім’ї, її неминуча цінність для життя і розвитку людини й суспільства закріплені у багатьох нормативних актах, одним з основних положень яких є зміцнення й захист інституту сім’ї з боку суспільства, розробка національної сімейної політики, спрямованої на охорону та захист сімейних правовідносин.

Глибока проникливість сімейно-правового регулювання в систему соціальних зв’язків суспільства вимагає досягнення високого рівня цього регулювання, побудови його на тих принципових засадах, які відповідають соціально ціннісним орієнтирам його призначення. Захист сім’ї є конституційним обов'язком держави (ч. 3 ст. 51 Конституції України). При цьому слід відзначити, що сьогодні в Україні, як і в інших державах відбуваються схожі процеси еволюції сім’ї та її місця і ролі в суспільстві. Ця подібність зумовлена переходом посткомуністичних держав від тоталітарних до демократичних форм соціально-політичного устрою, від «закритого» до «відкритого» типу суспільств. Сім’я все більше унезалежнюється від держави і суспільства в цілому. Ставлення держави до сім’ї поступово перестає бути споживацьким та інструменталістським. Держава позбавляється функцій контролю і застосування каральних санкцій по відношенню до сімей та їх членів, перш за все підлітків і неповнолітніх. На перший план виступає забезпечення державою сприятливих умов для утворення та існування сімей і відображення цих процесів у державній сімейній політиці, в тому числі розробка і прийняття відповідного законодавства.

Слід враховувати, що на сьогодні сім’я та шлюб орієнтуються переважно на емоційні відносини та інтереси. Відбувається подальша приватизація життя людей та ізоляція сім’ї від суспільства. Майже всі західні дослідники погоджуються, що з усіх традиційних засад побудови сім'ї та її ролі у суспільстві нині збереглася тільки одна – турбота про нащадків. Лише у ставленні до дітей та їх підготовці до вступу в доросле соціальне життя на Заході ще зберігається значення сім'ї як соціального інституту. Історико-культурні дослідження засвідчують, що зі зростанням темпів індустріалізації тієї чи іншої країни з дитиною пов'язують в більшій мірі психологічні, аніж матеріальні цінності. Одночасно змінюються і рольові позиції батьків: на зміну піклуванню про матеріальне забезпечення дитини приходить нова потреба: можливість розкриття себе в дитині. Таким чином, в сучасний час як ніколи раніше на перший план в сімейних правовідносинах виступають особисті немайнові відносини між батьками та дітьми.

Значною мірою на розвиток немайнових відносин батьків та дітей в сім’ї впливає фактичне та юридичне визнання за кожною особою значного переліку особистих немайнових прав та можливість їх судового захисту. Тенденція законодавчого захисту порушених особистих немайнових прав батьків і дітей, нарівні з іншими цивільними, сімейними та процесуальними правами, яку можна спостерігати в новому сімейному та цивільно-процесуальному законодавстві, має своє відображення і в правовому регулюванні особистих немайнових прав батьків і дітей.

Всі вищезазначені тенденції так чи інакше знайшли свій прояв у Сімейному кодексі України. Варто зазначити, що в основному відносини в сім’ї регулюються нормами моралі, і лише набираючи форму конфліктних потребують втручання з боку держави, зокрема вирішення в судовому порядку. Сучасне право принципово утримується від втручання в інтимну сферу відносин людей [59, с. 20].Стосовно особистих сімейних відносин об’єктивні можливості юридичного регулювання виявляються істотно обмеженими, оскільки ці відносини пов’язані з внутрішніми переживаннями їхніх учасників, що не піддаються зовнішньому контролю. Тому якщо для сімейних майнових правовідносин закон вводить загальний режим правового регулювання, то правове регулювання особистих взаємовідносин членів сім’ї зачіпає лише їхні окремі сторони, визначає лише зовнішні межі їх здійснення, деякі загальні імперативні заборони (наприклад, закон не визначає форми та способи виховання дітей, а лише забороняє зловживання цими правами) [102, с. 177-178]. Саме в цьому проявляється взаємопов’язаність сімейного та цивільного процесуального права. Цивільне процесуальне право має безпосередні зв’язки з сімейним правом, оскільки в його межах захищаються та охороняються сімейні права, встановлюються родинні стосунки між членами родини, в тому числі між батьками та дітьми (ст. 15 Цивільного процесуального кодексу). Але незважаючи на значну прогресивність Сімейного кодексу, чимало його положень вступають в протиріччя з Цивільним процесуальним кодексом. Ряд прогалин у регулюванні порядку провадження в справах щодо немайнових правовідносин батьків і дітей є і в самому ЦПК.

Що стосується наукових розробок, то після прийняття нового Цивільного процесуального кодексу та Сімейного кодексу комплексних досліджень в галузі захисту особистих немайнових прав батьків та дітей не проводилось.

Названими обставинами і обумовлюється актуальність, науково-практичне значення дисертаційного дослідження та вибір даної теми.



Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної теми Одеської національної юридичної академії „Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті” на 2006 – 2011 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970). У межах цієї теми автором здійснено дослідження науково-дослідницької теми „Традиції та новації у цивільному процесуальному праві України, нотаріальній практиці та в науці правова статистика”, яка розробляється на кафедрі цивільного процесу відповідно до плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на 2006 – 2011 роки.

Мета і завдання дослідження. Основною метою даної роботи є виявлення та дослідження процесуальних особливостей розгляду та вирішення судових справ, пов’язаних з особистими немайновими правовідносинами батьків та дітей, розробка теоретичних положень в цій сфері та вироблення науково обґрунтованих рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення відповідного цивільного процесуального та сімейного законодавства.

Відповідно до цієї мети автором визначені такі основні завдання дисертаційного дослідження:

дослідити основні етапи формування та розвитку на території України законодавства у сфері здійснення та захисту особистих немайнових правовідносин батьків і дітей, починаючи від звичаєвого права в дохристиянські часи і до прийняття Сімейного кодексу 2002 р.;

визначити перелік нормативно-правових актів матеріального права (а саме цивільного та сімейного), які підлягають застосуванню при розгляді справ, пов’язаних з особистими правами й обов’язками батьків та дітей;

на основі аналізу теоретичних розробок та положень законодавства визначити порядок, форми та способи захисту особистих немайнових прав батьків і дітей;

визначити юрисдикцію та підсудність цієї категорії справ, виявити процесуальні особливості подачі позову, відкриття провадження, а також встановити процесуальні передумови звернення до суду за захистом немайнових прав батьків і дітей;

окреслити коло учасників судових справ, що виникають із сімейних відносин, їх процесуальний статус; охарактеризувати процесуальне становище та обсяг процесуальних прав дитини в цивільному процесі;

установити особливості предмета доказування та джерел доказів в категорії справ, що розглядається;

визначити специфіку судових рішень у даній категорії справ та особливості їх виконання;

виходячи з характерних рис здійснити поділ судових справ, пов’язаних з особистими немайновими правами батьків і дітей, на окремі категорії та встановити процесуальні особливості їх розгляду;

на підставі здійсненного дослідження внести пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального та сімейного законодавства.

Об’єктом дисертаційного дослідження виступають цивільні процесуальні та сімейні правовідносини, які виникають в зв’язку зі здійсненням та захистом особистих немайнових прав батьків і дітей.

Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативних актів, положень нового Сімейного, Цивільного, Цивільного процесуального кодексів України, що визначають порядок, підстави та правові наслідки розгляду судами спорів, що виникають між батьками і дітьми стосовно їх немайнових правовідносин, вітчизняні й зарубіжні наукові джерела, судова практика розгляду спорів між батьками і дітьми щодо їх немайнових правовідносин.

Методи дослідження. У процесі дослідження були використані сучасні положення теорії пізнання і загальнотеоретичні положення цивільно-процесуального, сімейного, цивільного права та інших галузей права. Дисертант використовував як загальний діалектичний метод, так і окремі наукові методи: історичний, логіко-юридичний, системний, аналітичний методи, метод порівняльно-правового аналізу тощо. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ. За допомогою історичного методу в роботі проведено дослідження історичного розвитку та формування законодавства про охорону та захист немайнових прав батьків і дітей. Логіко-юридичний і системний методи дисертант використовував для постановки логічно обґрунтованих висновків, а також для послідовного викладення матеріалу дослідження. Аналіз стану розгляду судами справ стосовно немайнових правовідносин батьків і дітей в сімейному та цивільно-процесуальному праві України, а також аналіз законодавства інших країн світу (Росії, Франції, ФРН, Англії, Іспанії та ін.) здійснені за допомогою порівняльно-правового методу. Порівняльно-правовий метод також використовувався для зіставлення чинного сімейного та цивільно-процесуального законодавства України з тим, що діяло раніше.

Емпіричним підґрунтям дослідження є положення актів сімейного, цивільного, цивільно-процесуального законодавства та практика їх застосування. У ході дослідження опрацьовувалася також монографічна й навчальна література, використовувалися постанови Пленуму Верховного Суду України, практика місцевих судів м. Одеси, апеляційного суду Одеської області.



Науково-теоретична основа дослідження. Сформульовані в дисертаційній роботі теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях українських і російських вчених-юристів радянського і сучасного періодів у галузі цивільного процесу, цивільного і сімейного права.

Умовно досліджену автором літературу можна розділити на три групи. Перша група стосується досліджень проблем здійснення та захисту особистих немайнових прав батьків та дітей в розрізі матеріального (сімейного та цивільного) права. Цій тематиці присвячені роботи І.А. Агабабовяна, М.В. Антокольської, Є.М. Ворожейкіна, Н.Д. Єгорова, Н.М. Єршової, О.С. Іоффе, Т.Д. Кочнєва, М.М. Малеїної, М.В. Матєрової, А.І. Пергамент, О.О. Пунди, З.В. Ромовської, В.А. Рясенцева, Л.А. Савченко, Т.А. Фадєєвої, С.Я. Фурси, Ю.С. Червоного та інших.

Друга група – праці в галузі цивільного процесу, а саме розробки М.А. Гурвіча, В.В. Комарова, Я.П. Зейкана, В.І. Тертишнікова, М.К. Треушнікова. Значна увага приділена особливостям теорії доказування (С.В. Курильов, Я.Л. Штутін, К.С. Юдельсон).

Третю групу наукових розробок щодо особистих немайнових прав батьків та дітей складає література комплексного характеру, що поєднує питання як сімейного права, так і цивільного процесу, і присвячена судовому захисту цих прав. Це роботи таких авторів, як А.М. Нечаєва, А.М. Бєлякова, С.А. Іванова, І.М. Ільїнська, Н.В. Кравчук тощо. Зазначені роботи написані, як правило, ще в радянський період, тому не відбивають актуального стану досліджуваних проблем на сьогоднішній день. Що стосується українських авторів, то варто відзначити, що в Україні стосовно до обраної автором теми було захищено декілька дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, зокрема: О.О. Грабовська «Особливості судочинства в справах про усиновлення (удочеріння) іноземними громадянами дітей, які проживають на території України», Л.А.Савченко «Особисті права та обов’язки батьків і дітей за сімейним законодавством України», Кондрат’єва Людмила Анатоліївна «Судовий захист неповнолітніх осіб у цивільному процесі України» та ін. Проте комплексний аналіз теоретичних та практичних проблем здійснення судочинства в цивільних справах щодо особистих немайнових прав та обов’язків батьків і дітей в Україні на сьогоднішній день здійснений не був.



Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є першою спробою на монографічному рівні закласти основи комплексного аналізу питань щодо судового розгляду спорів щодо немайнових правовідносин батьків і дітей та процесуальних особливостей їх розгляду з позицій нового сімейного та цивільно-процесуального права.

Відповідно до мети та поставлених завдань дослідження дисертанту вдалось обґрунтувати такі нові науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації що мають наукову новизну:



уперше:

враховуючи тривалий характер сімейних правовідносин, зроблено висновок про можливість незастосування як підстави відмови у відкритті провадження у справах, що виникають з деяких сімейних відносин, обставин, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, та про можливість повторного звернення до суду з вимогою, що була вже предметом судового розгляду та за якою було винесено судове рішення чи ухвалу про закриття провадження у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди;

виявлено невідповідність положень ст.ст. 128, 130, 132, 136, 139 СК України в частині обмеження права на звернення до суду у передбачених цими статтями випадках положенням ст. 3 ЦПК України, що містить загальне правило про право на звернення до суду особи, чиє право порушене, невизнане чи оспорюється, та ст. 122 ЦПК України, що містить вичерпний перелік підстав для відмови у відкритті провадження в цивільній справі, у зв’язку з чим запропоновано внести зміни до вищезазначених статей СК;

з огляду на особливість сімейних правовідносин та характеру прав і обов’язків, що в них реалізуються, запропоновано за порядком виконання виділяти три категорії судових рішень, що приймаються в сімейних справах: рішення, примусове виконання яких неможливе; рішення, що не потребують примусового порядку виконання; рішення, що виконуються в примусовому порядку;

зроблено спробу розмежувати компетенцію судів цивільної та адміністративної юрисдикції щодо розгляду справ, які виникають з особистих немайнових правовідносин батьків та дітей.

зважаючи на суб’єктивний склад проваджень у справах про оспорювання батьківства (материнства), та мету, яку переслідує позивач, для позначення позовної заяви у цих справах запропоновано використовувати назву „позовна заява про оспорювання батьківства (материнства)”, на відміну від назви „позовна заява про виключення запису…”, що на даний момент міститься в СК;

зроблено висновок про можливість того з батьків, який проживає разом з дитиною, звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права на участь у вихованні дитини або його обмеження щодо того з батьків, який проживає окремо. Виявлена недосконалість ч. 1 ст. 159 СК, яка передбачає лише право того з батьків, який проживає окремо, звернутись до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, які чинить той із батьків, з ким проживає дитина, та запропоновано нову редакцію зазначеної норми;

удосконалено:

виходячи з матеріально-правової заінтересованості осіб, що беруть участь у справі, в результатах її розгляду, класифікацію категорії справ у даній сфері сімейних відносин: 1) справи, в яких особи, що звертаються з позовом та до яких заявляється позов, діють у власних особистих інтересах, реалізуючи право на захист, надане законом (справи про передачу дитини на виховання позивачеві, про визначення місця проживання дитини, про визначення прізвища дитини); 2) справи, в яких особи, що подають позов (до яких заявлено позов), виступають в інтересах неповнолітніх (малолітніх) дітей (справи про визнання батьківства (материнства), про позбавлення та поновлення батьківських прав, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, про скасування усиновлення та визнання усиновлення недійсним);

на основі системного аналізу сімейного та цивільного процесуального законодавства виявлена невідповідність ст. 131 СК, що передбачає порядок звернення до суду особи, яка вважає себе матір'ю дитини, з вимогою про визнання свого материнства, правовідношенню, що встановлюється за результатами розгляду такої вимоги. Наводяться аргументи, на користь того, що зазначена вимога повинна розглядатися в порядку позовного провадження, і обґрунтовується пропозиція внесення відповідних змін до зазначеної статті, згідно з якими така особа повинна звертатися до суду з позовною заявою, а не з заявою, як закріплено у ст. 131 СК на сьогодні;

набуло подальшого розвитку:

положення про те, що виходячи із суб’єктивного складу матеріальних (сімейних) правовідносин, позивачем у справах про визнання батьківства (материнства), позбавлення батьківських прав, відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав є сама дитина, а інші особи на стороні позивача діють в процесі в її інтересах. Виходячи із цих же міркувань, обґрунтовується твердження про те, що у справах про поновлення батьківських прав, оспорювання батьківства, про визнання батьківства за особою, яка вважає себе батьком та звертається з відповідним позовом, дитина набуває процесуального статусу відповідача;

те, що справи про поновлення батьківських прав (повернення дитини батькам, у яких вона була відібрана без позбавлення батьківських прав), повинні розглядатися в порядку позовного провадження, причому відповідачем у таких справах слід визнати дитину, від імені якої в процесі беруть участь особи, яким дитина була передана згідно із судовим рішенням про позбавлення батьківських прав чи про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що в роботі міститься комплексний аналіз проблем розгляду в судовому порядку спорів щодо немайнових правовідносин батьків і дітей, результати якого сприятимуть більш ефективному розгляду судами спорів між батьками і дітьми стосовно їх немайнових правовідносин, визначення порядку прийняття судом рішення по зазначених категоріях справ, а також інших питань, пов’язаних з немайновими правовідносинами батьків і дітей.

Положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій для студентів юридичних факультетів, при розробці навчальних програм і викладенні курсу „Цивільне процесуальне право України” та спеціальних курсів „Сімейне право України”, „Розгляд окремих категорій судових справ”, а також стануть у пригоді студентам вищих навчальних закладів при підготовці наукових праць у процесі вивчення зазначених курсів. Отримані результати можна буде взяти за основу при подальшому дослідженні проблеми судового розгляду справ щодо немайнових правовідносин батьків і дітей. Висновки та пропозиції, викладені в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані в практичній роботі органів юстиції, органів суду, нотаріату, органів опіки та піклування, РАЦС при вирішенні спорів у конкретних справах.



Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження використовувалися у навчальному процесі Одеської національної юридичної академії при викладанні курсів „Цивільне процесуальне право України”, „Сімейне право України”, „Розгляд окремих категорій судових справ” та проведенні практичних занять.

Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на: міжнародній науковій конференції „Верховенство права в адвокатській діяльності” Академії адвокатури України (Київ, 2007), міжнародній науково-практичній конференції „Визначальні тенденції генезису державності і права” (Миколаїв, 2007), 7-й звітній наукової конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 2004), 8-й звітній наукової конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 2005), 9-й (61-й) звітній наукової конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 2006), 10-й ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу „Правове життя сучасної України” (Одеса, 27 – 28 квітня 2007).



Структура дисертації. Дослідження будується за принципом поступального розгляду окремих питань, які пов’язані проблематикою дисертації.

Відповідно до наукових цілей та поставлених завдань, предмета дослідження, дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають 10 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 227 сторінок, у тому числі список використаних джерел що включає 200 найменувань и розташований на 18 сторінках.

За темою дисертаційного дослідження опубліковані такі роботи:


  1. Тріпульський Г.Я. Поняття немайнових правовідносин батьків і дітей // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Вип. 29 – Одеса: Юрид. л-ра, 2006. – С. 327-331

  2. Тріпульський Г.Я. Процесуальні особливості розгляду цивільних справ про позбавлення батьківських прав // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Вип. 32 – Одеса: Фенікс, 2007. – С. 133-138

  3. Тріпульський Г.Я. Процесуальні особливості розгляду цивільних справ про оспорювання батьківства (материнства) // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Вип. 34 – Одеса: Юрид. л-ра, 2007. – С. 269-274

  4. Трипульский Г.Я. Особенности рассмотрения личных неимущественных споров между родителями и детьми // Визначальні тенденції генезису державності і права: Зб.наук. пр. Міжднар. наук.-практ. конф. „Треті Прибузькі юридичні читання” / За заг.ред. В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка. – Миколаїв: Вид-во „Іліон”, 2007. – С. 498-500.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html



ВИСНОВКИ


  1. В різні історичні періоди держава по-різному ставилась до регулювання відносин в сім’ї. Так, в давні часи та в часи Середньовіччя всі питання всередині сім’ї вирішувались її головою. В радянські часи ситуація була прямо протилежною – соціалістична держава залишала за собою досить значну сферу прямого та активного втручання у сімейні відносини. Так само по-різному вирішувалося питання обсягу прав дітей, народжених в законному шлюбі, та позашлюбних. Навіть вже за радянських часів Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення почесного звання «Мати-героїня» та заснування ордену «Материнська слава» і медалі «Медаль материнства» заборонив встановлення батьківства стосовно дітей, народжених поза шлюбом, причому як в добровільному, так і в судовому порядку, чим істотно обмежив права позашлюбних дітей аж до введення в дію Основ законодавства Союзу РСР та республік про шлюб та сім’ю з 1 жовтня 1968 р.

  2. На сьогоднішній день правове регулювання особистих немайнових правовідносин між батьками та дітьми здійснюється СК 2002 р. з субсидіарним застосування норм ЦК. Характерною ознакою регулювання цієї сфери суспільних відносин є широке застосування численних міжнародних актів із зазначеного питання.

  3. Особисті немайнові права батьків і дітей у випадку їх порушення чи оспорювання можуть захищатись в певній формі, в певному порядку та певними способами. Захист права може здійснюватись в двох формах: неюрисдикційній та юрисдикційній. Неюрисдикційна форма захисту сімейних прав передбачає дії самих учасників сімейних правовідносин щодо захисту належних їм прав, тобто здійснення самозахисту, передбаченого ст. 55 Конституції та ст. 19 ЦК. Юрисдикційна форма захисту сімейних прав – це діяльність державних органів, спрямована на попередження порушення або відновлення порушених прав або законних інтересів учасників сімейних правовідносин.

Захист особистих немайнових прав батьків та дітей здійснюється в передбаченому законодавством порядку – судовому та адміністративному. Адміністративний порядок захисту сімейних прав означає вирішення сімейно-правових спорів органами опіки та піклування. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. Судовий порядок визнається основною формою захисту сімейних прав, оскільки володіє безперечними перевагами, а головне – служить засобом забезпечення державою інтересів учасників сімейних відносин. Як окремий порядок захисту сімейних прав можна виділити їх захист в міжнародних судових установах.

Що стосується способів захисту суб’єктивних прав, то в сімейних правовідносинах найчастіше застосовуються такі способи, як визнання суб’єктивного права, зміна правовідношення, примусове виконання обов’язку.



  1. Справи, що випливають з особистих немайнових правовідносин батьків та дітей порушуються в суді за позовною заявою (заявою) заінтересованої особи. Досить чіткий перелік таких осіб міститься у відповідних статтях СК.

Для відкриття провадження в цій категорії справ необхідне дотримання загальних умов для відкриття провадження з урахуванням особливостей, характерних для сімейних правовідносин. Так, враховуючи триваючий характер цих відносин, наявність такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, не є підставою для відмови у відкритті провадження, якщо виникли нові обставини, які змінюють фактичний склад, а відтак і підставу позову.

  1. Оскільки учасниками сімейних правовідносин є фізичні особи, спори між ними, що виникають з цих правовідносин, розглядаються судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. У випадку порушення прав цих осіб актами, діями, бездіяльністю органів державної влади чи місцевого самоврядування (органами РАЦСу, органами опіки та піклування) та за відсутності спору між власне учасниками сімейних правовідносин, такі справи підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до КАС України.

При визначенні підсудності справ щодо особистих немайнових прав батьків і дітей слід враховувати, що для цих справ ЦПК передбачено ряд особливостей. За загальним правилом позов подається за місцем проживання відповідача. Для справ про визнання батьківства передбачена альтернативна підсудність за вибором позивача: або за місцем проживання позивача, або за місцем проживання відповідача. Оскільки вимоги позивача досить часто поєднуються з вимогами про стягнення аліментів на дитину, при об’єднанні вказаних позовів позовна заява також може бути подана на розсуд позивача як місцем проживання позивача, так і за місцем проживання відповідача. При об’єднанні вимог про захист немайнових прав батьків чи дітей з вимогами про розірвання шлюбу справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з подружжя.

  1. Правильне визначення процесуального становища основних учасників процесу в справах щодо особистих немайнових прав та обов’язків батьків та дітей має велике теоретичне і практичне значення, оскільки від цього буде залежати обсяг їхніх процесуальних прав та обов’язків. За характером і ступенем юридичної заінтересованості осіб, які беруть участь у справах щодо особистих немайнових прав та обов’язків батьків і дітей, ці справи можна поділити на дві групи. У справах про передачу дитини на виховання позивачу, про визначення місця проживання дитини, про визначення прізвища дитини суд розглядає спір між батьками або між батьками та іншими особами, які претендують на здійснення своїх прав щодо дитини, щодо здійснення прав цих осіб. Звертаючись до суду, названі особи діють у власних особистих інтересах, реалізуючи право на захист, надане законом. В справах про визнання батьківства/материнства, про позбавлення та поновлення батьківських прав, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, позов подається з метою встановлення, припинення або зміни правовідношення між особою, яка звертається з таким позовом чи до якої подається такий позов, та дитиною. У цих випадках позов подається на захист інтересів дитини і в силу закону дитина тут є особою, яка бере участь у справі та займає юридичне становище позивача або відповідача.

Позивачем у справах щодо захисту прав та інтересів безпосередньо дитини слід визнати саму дитину. Незалежно від того, хто порушує справу: один з батьків, опікун (піклувальник), орган опіки та піклування чи сама дитина, юридично позивачем є дитина, оскільки вона є суб’єктом спірних правовідносин і про її права та законні інтереси йде мова. Так само дитина в цивільному процесі може займати і становище відповідача. Це має місце в разі подання позову про поновлення батьківських прав, оспорювання батьківства, подачі позову про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини. В даних випадках заінтересованість дитини полягає в тому, щоб мати можливість спростувати позов в тому випадку, коли він виявиться необґрунтованим.

  1. Доказування в даній категорії справ здійснюється за допомогою будь-яких доказів, що відповідають вимогам належності та допустимості. Винятки становлять лише справи про визнання батьківства щодо дітей, народжених до 1 січня 2004 р., де законом визначений конкретний перелік обставин, які можуть служити підставою для встановлення батьківства (факту батьківства). Законодавством також встановлені випадки, коли твердження сторони не вимагає доказування. Серед таких випадків слід назвати передбачені законом презумпції, зокрема презумпцію батьківства чоловіка матері.

  2. Судове рішення у справах щодо особистих прав батьків і дітей окрім вимог, передбачених ст. 215 ЦПК, повинно відповідати вимогам СК щодо його змісту та відображати специфіку провадження в цій категорії справ, зумовлену перш за все захистом інтересів дитини.

  3. В цих справах виходячи з порядку, в якому виконуються судові рішення, можна виділити три категорії таких рішень: рішення, примусове виконання яких неможливе; рішення, що не потребують примусового порядку виконання; рішення, що виконуються в примусовому порядку. Характерною ознакою примусового порядку є обов’язкова участь при виконанні рішення органу опіки та піклування.

  4. Необхідність в судовому розгляді справ про визнання або встановлення факту батьківства (материнства) викликана тим, що мати та батько дитини не перебувають в зареєстрованому шлюбі, в зв’язку з чим між ними відсутні подружні відносини. Внаслідок цього між дитиною та одним із батьків також відсутній юридичний зв'язок. Тому особа, яка представляє інтереси дитини, повинна в суді у встановленому цивільно-процесуальним законом порядку довести, що вказана нею особа є фактичним батьком (матір’ю) дитини. Проте оскільки в одних випадках справа виникає в зв’язку із спірністю походження дитини (наприклад, гаданий батько заперечує своє батьківство), а в інших – з невизначеністю її правового становища (наприклад, гаданий батько дитини помер), СК передбачає різний процесуальний порядок захисту прав дитини – позовне провадження в першому випадку та окреме провадження в другому.

  5. Метою оспорювання батьківства (материнства) в судовому порядку є скасування сімейних відносин між дитиною та особою, що оспорює своє батьківство (материнство) або особою, стосовно якої таке батьківство оспорюється. Тому, на нашу думку, в статті СК, що передбачають оспорювання батьківства (материнства), необхідно внести зміни, закріпивши, що позивачі в даних випадках звертаються з вимогою не про виключення запису, а про оспорювання батьківства (материнства).

  6. З позовом про вирішення спору про порядок участі батьків у вихованні дитини вправі звернутись будь-який з батьків, незалежно від попереднього звернення до органів опіки і піклування. В позовній заяві позивач повинен конкретно сформулювати свої вимоги, не обмежуючись загальною вимогою про усунення перешкод у вихованні дитини, а й вказати, які саме способи участі у вихованні дитини він вимагає встановити, конкретний час та місце його спілкування з дитиною.

  7. Залежно від законності перебування дитини у відповідача слід розрізняти два наступні види судових справ: за спорами про визначення місця проживання малолітньої дитини, якщо вона знаходиться у відповідача на законних підставах, та про відібрання малолітньої дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

  8. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Тому суд у справах про позбавлення батьківських прав та відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав не вправі вирішувати питання про стягнення аліментів, виселення відповідача за власною ініціативою, якщо відповідні вимоги не були заявлені в позовній заяві.

15. Позбавлення батьківських прав та відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав не є безповоротним заходом. Якщо відпадуть причини, які послужили підставою такого позбавлення чи відібрання, такі батьки чи один із них мають право звернутись до суду з позовом про поновлення батьківських прав чи повернення дитини. Закон не визначає коло осіб, які будуть виступати відповідачами в даній категорії справ. Відповідачем слід визнати дитину, від імені якої в процесі будуть брати участь особи, яким була передана дитина за рішенням про позбавлення батьківських прав чи відібрання дитини.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html




наступна сторінка >>