Розвиток економіки України в середині 60-х на початку 80-х рр - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Розвиток соціальної сфери України в середині 60-х на початку 80-х рр 1 167.9kb.
Реферат Економічний розвиток України на початку XX ст. План Розвиток... 1 105.18kb.
Антикризове фінансове управління в умовах глобалізації економіки 1 79.89kb.
Розвиток культури в Україні в середині 60-х на початку 80-х рр 1 162.65kb.
- 1 138.68kb.
Державне програмування. Цільові комплексні програми розвитку національної... 1 15.69kb.
Урок 41 Особливості розвитку культури. Розвиток освіти Формування... 1 68.26kb.
Постановка звука [ш] 1 43.23kb.
О. Б. Айвазян Бібліотеки Подільської єпархії наприкінці XIX на початку... 1 182.08kb.
Урок англійської мови та історії в 9 класі велика британія в 19 столітті 1 105.43kb.
Урок 43 Українське мистецтво другої половини ХІХ ст. Формування просторової... 1 52.67kb.
1. Відправним пунктом останнього періоду в історії СРСР був 1 15.69kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Розвиток економіки України в середині 60-х на початку 80-х рр - сторінка №1/1
Тема: Розвиток економіки України в середині 60-х — на початку 80-х рр.

Мета: визначати хронологічну по­слідовність та зв’язки між головними подіями періоду «застою» в Україні; порівнювати реформи М. Хрущова з реформами другої половини 60-х рр.; визначати причини і наслідки реформ; поясню­вати на основі карти основні тенденції економічного і соціального розвитку України у 60-80-ті роки XX ст.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.



ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент уроку

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Робота з документамим

«За багатьма найважливішими показниками, особливо за обся­гами промислової продукції та капіталовкладеннями, Україна до­сягла рівня, який мав увесь Радянський Союз напередодні Вітчиз­няної війни» ( Шелест).

«Отже, для соціально-економічного розвитку України в період від 1965 до 1985 р. були характерні диспропорційність, затухання, тенденція до стагнації. Кризові явища дедалі більше поглиблюва­лися під впливом особливостей функціонування господарства рес­публіки (станом в екології, деформованою структурою розміщення продуктивних сил та ін.) (О. Д. Бойко).

Запитання

Чому такі різні оцінки розвитку ситуації і хто з двох авторів по­милявся?

ІІІ. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

►► Спроби реформування економіки в другій половині 60-х рр.

Спроби М. Хрущова послабити владу партійної бю­рократи, бодай частково обмежити матеріальні привілеї номенкла­турної еліти, децентралізувати управління економікою зумовили його усунення з посади. 14 жовтня 1964 р. пленум ЦК КПРС Пер­шим секретарем ЦК КПРС обрав Леоніда Брежнєва, посереднього політика, колишнього партійного функціонера з Дніпропетровщи­ни. Пленум звинуватив Хрущова у суб’єктивізмі і волюнтаризмі, адмініструванні й поспішному експериментуванні, недооцінці еко­номічних законів соціалізму, порушенні норм партійного життя, принципів партійного керівництва.

Гостра критика економічної політики М. Хрущова зобов ’ язувал а нове керівництво розробити власну концепцію розвитку економіки.



Почали з сільського господарства, зокрема із запровадження нових принципів закупівлі продукції: твердого планування, збільшення заготівельних цін, доплат за надплановий продаж, підвищення ма­теріальної зацікавленості селян.

Ці заходи дещо пожвавили сільськогосподарське виробництво, але суттєво вплинути на стан справ не змогли. Адже вони не змі­нювали виробничих відносин на селі, за якими селянин залишав­ся підневільним. Майже узаконена система розкрадання, зневага до збереження вирощеного поглиблювали непривабливу картину колгоспно-радгоспного буття.

Низька ефективність колективізованого й одержавленого гос­подарювання на селі особливо яскраво виявлялася, коли порівню­ють його продуктивність з віддачею особистих підсобних госпо­дарств. Займаючи лише 5,8 % земельних угідь України, останні, наприклад, 1970 р. забезпечили майже три чверті загального ви­робництва картоплі, третину — молока, овочів, м’яса (серед іншого свинини — близько половини), 61,9 % яєць.

Брежнєвська аграрна політика була «одностайно» підтримана партійним керівництвом України як єдино правильний шлях, про­те сільське господарство не досягло запланованого рівня. Причини вбачалися у повільній реалізації вказівок, послабленні контролю, зниженні відповідальності за доручену справу, поверховості керів­ництва.

Програма економічної реформи в промисловості передбачала ліквідацію раднаргоспів, що означало обмеження прав союзних республік і їх територіальних органів, відновлення всевладдя со­юзних міністерств. 90 % підприємств республіки підпорядковува­лись Москві. У розпорядженні уряду УРСР залишилась фактично місцева промисловість. Жовтневий (1965 р.) пленум ЦК Компартії України схвалив це рішення ЦК КПРС, зазначивши, що ліквідація раднаргоспів має винятково важливе політичне і народногосподар­ське значення, хоч не так давно, у квітні 1957 р., пленум ЦК КПУ констатував народногосподарське значення саме запровадження раднаргоспів.

Реформа мала негативні як економічні, так і політичні наслід­ки: перервались усталені народногосподарські зв’язки, збільши­лася собівартість продукції, погіршилася дисципліна поставок, почастішали зустрічні поставки одних і тих самих матеріалів, сировини і палива. Позбавлення республік права управляти під­приємствами на своїй території, насадження централізаторських тенденцій, посилення адміністративно-командних методів управ­ління — все це позбавляло реформу реальних перспектив.

Водночас реформатори прагнули послабити прояви місництва, прискорити технічний прогрес. Було запропоновано нову систему оцінки діяльності підприємств (за реалізацією продукції, рівнем рентабельності, виконанням плану поставок). Планувалося роз­ширення прав підприємств, їхньої самостійності на основі повного госпрозрахунку. Але запровадження цієї концепції в економічну практику здійснювалось повільно і непослідовно. На заваді змінам стояв бюрократичний апарат.

Складання таблиці

Учні по групах складають таблицю за розповіддю вчителя й ма­теріалами підручника.

  1. ша група — І етап реформ 1964-1965 рр.

  2. га група — реформування сільського господарства в 1965-1969 рр.

  3. тя група — реформування промисловості в 1965-1969 рр.


ЕКОНОМІКА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 60-Х РОКІВ

Етап

Характеристика

І етап. (1964- 1965 рр.)

Перевірка на практиці та відпрацювання нових методів гос­подарювання. Економічні експерименти. 1964 року деякі об’єднання швейної промисловості УРСР перейшли на роботу за прямими зв’язками з крамницями. Виробництво продук­ції безпосередньо залежало від її реалізації. Перші результа­ти вселяли оптимізм. Передбачалося поширити цей досвід як на інші галузі легкої промисловості, так і на суміжні галузі. 1965 р. у Львівському раднаргоспі на підприємствах машино­будівної, вугільної, приладобудівної промисловості, галузей легкої промисловості було запроваджено госпрозрахунок, змінено систему планування, поліпшено матеріальне сти­мулювання. 1965 р. апробовано нову систему преміювання інженерно-технічного персоналу (85 підприємств) і робітни­ків (90 підприємств).

Сільське господарство У листопаді 1964 р. було скасовано всі рішення 1959-1963 рр., які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Проте нові документи в цій галузі свідчили, що держава не відмовилася від регламентації особистих селянських госпо­дарств. Були запроваджені норми на утримання худоби

Висновок. Позитивні результати експериментів засвідчили необхідність переходу від адміністративних до економічних методів управління гос­подарством








II етап. (1965- 1969 рр.)

Сільське господарство

У березні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який назвав причини відсутності прогресу в розвитку сільського госпо­дарства (ігнорування економічних законів, порушення прин­ципу єдності суспільних і особистих інтересів, недостатня матеріальна зацікавленість робітників, прояви волюнтариз­му та суб’єктивізму в керівництві сільським господарством, особливо в ціноутворенні, плануванні тощо). Пленум змінив практику планування: план заготівлі сільськогосподарськи­ми підприємствами продукції почали складати не на рік, а на тривалу перспективу. Було підвищено основні закупівельні ціни. Скасовувався порядок щорічних змін у заготівельних цінах залежно від урожайності. Було запроваджено додат­кову оплату праці працівників, які вирощували рис, просо, гречку, соняшник. Була дозволена вільна заготівля сільсько­господарської продукції у населення за сталими цінами. За здачу колгоспами понадпланової продукції встановлювалася 50 % надбавки від вартості. Зросли капіталовкладення в роз­виток сільського господарства, обсяги зрошення і меліорації земель

Висновок. Нові ціни, жорсткий план здачі продукції, надбавки за над­плановий продаж, значні капіталовкладення на деякий час стимулю­вали розширення виробництва. Проте практика довела, що причини відставання аграрного сектору економіки криються значно глибше і без розвитку різних форм власності й господарювання, без розкріпачення ініціативи та підприємливості селянства надалі позитивні зрушення в сільському господарстві неможливі




Промисловість та система управління

У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який визначив програму реформ у промисловості. На пленумі було вирішено ліквідувати раднаргоспи і відновити галузеву систему управ­ління через союзні та союзно-республіканські міністерства (фактично галузеві монополії).

У жовтні 1965 р. пленум ЦК КПУ та засідання сесії ВР УРСР шостого скликання ухвалили рішення про реоргані­зацію органів управління. В УРСР було утворено 22 союзно- республіканських і 7 республіканських міністерств (авто­мобільного транспорту і шосейних доріг; будівництва; комунального господарства; місцевої промисловості; освіти; охорони громадського порядку; соціального забезпечення). Таким чином, реальні можливості щодо управління економі­кою республіки були суттєво обмежені



Удосконалення системи планування Підвищення наукового рівня роботи планових органів, за­безпечення сталості планових завдань, перехід до складання п’ятирічних планів із розведенням найважливіших завдань по роках. Розширення господарської самостійності підпри­ємств, зокрема шляхом скорочення кількості планових показників (до 8), що доводилися до підприємств, та запро­вадження повного госпрозрахунку. В основу оцінки госпо­дарської діяльності підприємств було закладено насамперед показники обсягу реалізованої продукції, одержаного при­бутку й виконання завдань щодо поставок найважливіших видів продукції

Посилення стимулювання виробництва Замість фонду підприємства було утворено три самостійних фонди: розвитку виробництва (для поповнення основних фондів, запровадження нової техніки, технологій тощо); матеріального заохочення (для преміювання, одноразового заохочення, матеріальної допомоги); соціально-культурних заходів та житлового будівництва (для будівництва і капі­тального ремонту житла, культурно-побутових установ, по­ліпшення обслуговування працівників). Перехід на нові умо­ви праці відбувався поступово: 1966 р. за новими умовами господарювання працювало 100 підприємств УРСР (1,5 %), а в 1970 р. — 8,2 тис. підприємств (83 %)

Запитання

  1. На що було спрямовано заходи партійного керівництва для по­ліпшення розвитку економіки?

  2. Що заважало проведенню цих реформ?

Робота з таблицею


ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ



Показники

1961-1965 рр.(%)

1966-1970 рр. (%)

Валовий суспільний продукт

6,9

6,7

Вироблений національний доход

7,0

6,7

Вся продукція промисловості

8,8

8,4

Капітальні вкладення

5,2

6,8

Продуктивність суспільної праці

6,4

6.1







Запитання

Порівняйте показники першої і другої половини 60-х років і зробіть висновки.

►► Економічне становище УРСР у 70-ті — на початку 80-хрр. XX ст.



Складання тез

За розповіддю вчителя учні складають тези, що характеризу­ють розвиток економіки в цей період.

70-80-ті роки відзначалися подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік. Союзні відом­ства на свій розсуд використовували багатства і трудові ресурси України. Лише вони монопольно вирішували, де, скільки і коли будувати, що в Україні виробляти та куди направляти, їх голов­ним аргументом була економічна доцільність, хоча за цим при­ховувалась глибинна політика збереження радянської імперії. Першочергова увага приділялась вугільній промисловості, чорній металургії, важкому та електротехнічному машинобудуванню, військово-промисловому комплексу. В Україні споруджувалися нові гірничо-збагачувальні, трубні, металургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони будувалися за застарілими про­ектами і технологіями, що призводило до забруднення довкілля. На Донбасі, в промислових центрах Наддніпрянщини, Західної України, у багатьох містах інших регіонів республіки рівень за­брудненості повітря значно перевищував допустимі норми. За оцін­ками спеціалістів, забруднення України відходами мінерально- сировинного комплексу відбувалося вдесятеро інтенсивніше, ніж Радянського Союзу загалом.

Водночас погіршувалося становище з водою; у республіці інтен­сивно будувалися підприємства «великої хімії», причому форсова­на «хімізація» більшості регіонів не відповідала потребам України.

«Штучні моря» поглинули близько 1 млн гектарів чудових ро­дючих земель. Про недоцільність побудови Київського, Кремен­чуцького та інших водоймищ попереджали науковці, літератори, публіцисти, протестували місцеві жителі, які вимушені були пере­селятися, залишаючи рідні місця. Проте влада проігнорувала дум­ку громадськості.

Протягом короткого часу в Україні без належного обґрунту­вання, розрахунків, за застарілими і недосконалими технологі­ями, без урахування геологічних особливостей місцевості було споруджено 8 атомних електростанцій. Центральні міністер­ства й відомства довели концентрацію атомних електростанцій в Україні до небезпечного рівня. Необхідності в цьому, з точ­ки зору інтересів народного господарства республіки, не було.



В Україні виробляли 21 % загальносоюзного обсягу електроенер­гії, причому в республіці використовували лише частину, а ре­шту передавали до сусідніх республік й експортували за кордон. Вирученими за продаж електроенергії коштами розпоряджалися ті ж таки центральні відомства.

Як і в попередні десятиліття, у 60-80-х роках Україна залиша­лася одним із найважливіших виробників зброї та різноманітних видів військової техніки. Замовлення військовиків виконували кращі підприємства, там концентрувалися найбільш кваліфікова­ні робітники, інженерно-технічні працівники, вчені, туди спрямо­вувались найбільш якісна сировина і матеріали. В Україні сформу­вався потужний військово-промисловий комплекс (ВПК), основу якого становило керівництво армії та оборонні підприємства. Це був додатковий фактор централізації радянської економіки, що не знав ні національних меж, ні місцевих особливостей, ні респу­бліканських кордонів і мав тенденцію до необмеженого зростання, посилення політичного впливу, підпорядкування своїм інтересам усіх цивільних структур.

Водночас розвиток галузі, що займалася випуском товарів на­родного споживання в республіці, тривав дуже повільно. Більшість машин та обладнання підприємств легкої і харчової галузей про­мисловості застаріли, а ефективність їхньої роботи була дуже низь­кою. Через це незадовільною була і якість вітчизняних товарів, ба­гато з яких, до того ж, були дефіцитними.

Згортання економічної реформи означало придушення госпо­дарської ініціативи, ледь помітної самостійності підприємств, но­вих економічних методів управління виробництвом, повернення командно-адміністративної системи до звичних директивних засо­бів керівництва. Панівним залишився екстенсивний шлях розви­тку виробництва, тобто зростання обсягів досягалося за рахунок за­лучення додаткової робочої сили, будівництва нових підприємств на старій технічній основі, нарощування капіталовкладень, роз­ширення посівних площ тощо.

У результаті основні виробничі фонди України в 1966-1985 рр. майже почетверилися, кількість робітників і службовців зросла в 1,5, а капіталовкладення — у 2,5 раза. Проте якщо у першому п’ятиріччі цього періоду обсяг промислової продукції, згідно з офі­ційною статистикою, збільшився на 50 %, то в останньому — лише на 19, середньорічний приріст продукції сільського господарства знизився з 3,2 до 0,5 %, темпи зростання продуктивності суспіль­ної праці зменшились у 2,2 раза, національного доходу — у 2,5 ра­за, реальні доходи населення — у 2,6 раза.

Створити комплексний міжгалузевий план не вдалося, як і зро­бити стимулювання залежним від результатів праці. Розбіжність інтересів трудівника, підприємства і суспільства, нежиттєздат­ність виробничих відносин зумовили крах економічних новацій.

Замість того щоб виробничі пропорції регулювати потребами споживання, тобто ринком, соціалістична система запровадила плановість, волюнтаристськи встановлені показники. Окрім того, у 70-80-ті роки надзвичайно поширилася практика коригування планів у бік зниження. Все це перетворило країну у суспільство то­тального дефіциту. Катастрофічно бракувало металу, будівельних матеріалів, обладнання, палива, паперу, кормів, транспортних за­собів тощо. Водночас виробляли чимало нікому не потрібних речей, і це робили лише тому, що вони були включені в план.

Високорозвинені країни побудували постіндустріальне суспіль­ство, вступили в технотронну еру. Україна ж у складі СРСР все ще продовжувала індустріалізацію. Але вилучення з виробництва за­старілого устаткування, середній вік якого 1985 р. становив 28 ро­ків, відбувався дуже повільно. Зношеність основних виробничих фондів становила 1961 р. — 28 %, а 1985 р. — 43 %. Хронічним стало невиконання «накреслених» партійними з’їздами планів. Економіка республіки, як і всієї країни, стрімко наближалася до кризи.

У цей час Україна все ще зберігала за собою роль однієї з най­важливіших паливно-енергетичних, металургійних та машинобу­дівних баз країни.


СЕРЕДНЬОРІЧНИЙ ПРИРІСТ ВАЛОВОГО СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ В УКРАЇНІ (% )






Завдання

Проаналізуйте і зробіть висновки за даними, наведеними в діа­грамі та на графіку.

У зошиті учні записують тези щодо розвитку економіки України.


  • Негативні тенденції в розвитку економіки України

  1. Несприятлива демографічна ситуація:

а) приріст у 80-х роках знизився порівняно з 60-ми рр. у 4 рази;

б) міграційні процеси, основний напрямок яких — переселен­ня із сіл до міст (у 1961-1986 рр. міське населення зросло з 20,6 млн до 33,7 млн осіб, або на 63,6 %, водночас сільське населення зменшилося на 23 %);



в) динаміка вікового складу розвивалась у бік зростання людей похилого віку (якщо 1960 р. співвідношення числа пенсіо­нерів і зайнятих у народному господарстві становило 1:3,8, то 1985 р. — вже 1:2).

  1. Домінування зрівнялівки в оплаті праці. Якщо 1946 р. співвід­ношення між 10 % трудящих, що одержали найвищі, і 10 %, що мали найнижчі заробітки, становило 1:7,2, 1956 р. — 1:4,4, то 1988 р. — 1:3,5. Отже, захисна функція заробітної плати пе­реважала над стимулюючою, що не сприяло активізації люд­ського чинника на виробництві.

  2. Криза організації праці. Тобто нездатність існуючої системи забезпечити ефективне, раціональне використання людських ресурсів та інтелектуального потенціалу. Незважаючи на те, що з питання НТР було прийнято 40 (!) постанов ЦК КПРС, а в 1976-1980 рр. — майже 200 комплексних програм розвитку народного господарства (енергетична, продовольча, меліора­тивна тощо), кардинальних позитивних зрушень не відбулося.

  3. Висока інтенсивність використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів України в межах загальносоюзного госпо­дарського комплексу. Можна погоджуватися чи не погоджувати­ся з твердженням американського економіста Холланда Хантера, який констатує, що вилучення поточного доходу України й вико­ристання його в інших регіонах СРСР є визначальною ознакою економічної історії України. Можна також піддавати сумніву обґрунтованість розрахунків британського вченого Пітера Вайл- за, відповідно до яких Україна регулярно вносила до радянсько­го бюджету на 10 % більше, ніж отримувала з нього. Водночас цілком очевидно, що у цей період постійне зміщення паливно- енергетичного комплексу СРСР на Схід та зростання питомої ваги воєнних витрат вимагали перекачування з України значної частини фінансових, матеріальних та людських ресурсів.

Проте Україна мала особливості власного економічного розвит­ку, які ще більше ускладнювали ситуацію в республіці:

  1. Деформована структура розміщення продуктивних сил. Ця структура склалася фактично ще за довоєнних п’ятирічок, ко­ли на підставі аналізу наявних природних ресурсів союзним центром було вирішено зробити акцент на першочерговому роз­витку у республіці таких галузей, як вугільна промисловість, чорна металургія, важке та електротехнічне машинобудуван­ня. У 60-80-х роках ці галузі дістали новий імпульс, відбувся інтенсивний процес прирощення потужностей, що ще більше посилило деформації в економіці України. Ніякими аргумента­ми не можна виправдати те, що в республіці, на яку припадало 2,6 % території Радянського Союзу, у цей час було побудовано і будувалися надалі майже 40 % атомних енергоблоків. До речі, частина з них (Чорнобильська, Хмельницька, Південноукраїн­ська) мали працювати не на Україну, а виробляти електроенер­гію для європейських країн РЕВ. Внаслідок незбалансованого розвитку господарства республіки частка галузей, що працю­вали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продук­ції не перевищувала 29 %, тоді як у розвинених країнах цей показник становив 50-60 % і більше. Деформації в економіці зумовили не тільки появу товарного дефіциту, а й загострення екологічних, демографічних та соціальних проблем.

  2. Катастрофічна екологічна ситуація. Перекоси в розміщенні продуктивних сил стали причиною різкого зростання техно­генного навантаження на природу, що у 6-7 разів перевищу­вало загальносоюзний рівень. У цей час щорічно промислови­ми об’єктами в атмосферу та водний басейн викидалося понад 8 млн тонн шкідливих речовин. Екологічну ситуацію в рес­публіці ускладнювало нераціональне розширення посівних площ у сільському господарстві. Ступінь розораності території України сягав 57 %, а в степовій зоні — 73 %. Розораність без­посередньо сільськогосподарських угідь становила 80 % проти 25 % у США і 48 % у Франції. Це спричинило активізацію еро­зійних процесів, через що Україна щороку втрачала до 600 млн тонн родючих ґрунтів. Катастрофічні екологічні процеси поси­лили гостроту демографічних проблем, оскільки питома вага населення республіки, зайнятого у галузях із шкідливими для здоров’я умовами праці, становила в Україні 53 %. У складній екологічній ситуації опинилося населення міст, адже, напри­клад, третину території Львова займали промислові підприєм­ства, у Чернівцях вироблялися майже три чверті промислової продукції області. Цей перелік екологічних негараздів України можна продовжувати.

  3. Значна зношеність основних виробничих фондів. Рівень їхньої спрацьованості в промисловості республіки збільшився від 28 % у 1961 р. до 43 % у 1985 р. Характерно, що основні ви­робничі фонди України зношувалися швидше, ніж загалом по країні, оскільки частка старих підприємств була вищою. А от за темпами зростання основних виробничих фондів республіка посідала 1986 р. останнє, 15 місце у Радянському Союзі.

  4. Хронічне відставання за принциповими економічними показ­никами. За період від 1960 р. до 1985 р. Україна за темпами зростання загального обсягу продукції промисловості посідала 13 місце в СРСР. Не кращим був і стан сільського господарства — республіка за темпами збільшення валової продукції 1960 р. посідала 11 місце, а 1985 р. перемістилася на 13. З огляду на це, закономірним є той факт, що і за темпами зростання вироб­леного національного доходу за період 1980-1986 рр. Україна посідала те саме 13-те місце в Радянському Союзі. Трохи кра­щими були показники реальних доходів на душу населення, відповідно до яких республіка 1980 р. поділяла 12-14 місця, а 1985 р. — 5-6-те.

Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

  1. Які економічні реформи були здійснені протягом 60-70-х рр. XX ст.?

  2. З якою метою вони проводились?

  3. Що заважало їх проведенню?

  4. Які негативні тенденції проявлялись в економіці України?

  5. Що свідчило про «застій» в економіці?

Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.