Свято Покрови І церкви, й ікони - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Свято Покрови І церкви, й ікони - сторінка №1/1
Свято Покрови

І церкви, й ікони

    В Україні свято Покрови поширилося давно, оскільки християнство прийшло до Київської Русі з Константинополя. Перші ікони Богородиці до Києва привезла Анна, дружина Володимира Святославовича. Ці ікони стали чудотворними. В Україні ікона Покрови стала улюбленою. Зображується на ній Матір Божа, що стоїть у повітрі і тримає в руках покрову (тканину), якою вона неначе покриває весь світ, оберігаючи його від нещасть і всіляких бід. Сюжети ікон різні, серед них є ікони із зображенням під покровом Матері Божої Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та інших гетьманів, єпископів, церков.
    За всіх часів в Україні було збудовано багато церков, що мали ім’я Покрови. Тільки в Києві із сімнадцяти церков, побудованих за часів гетьманства, три були Покровськими.
    Ще раніше, за часів козацтва, на Запоріжжі, як стверджує Д.Яворницький, було 13 церков Покрови Богородиці. Першу церкву на її честь козаки збудували 1659 року в Чортомлицькій Січі. Залишаючи Запоріжжя, козаки взяли ікону Покрови із знаменитої Січової церкви до Задунайської Січі.
    Ікона Покрови Пресвятої Богородиці була своєрідним символом України всіх часів. Під час Другої світової війни Українська повстанська армія обрала собі свято Покрови як національне свято української армії.

Толока

    Свято Покрови по всій Україні святкують піднесено й урочисто.


    Особливо значущим це свято було для жінок та дівчат. Цього дня кожна жінка покривала образ Матері Божої рушником. Такі рушники, що їх приносили в дар до церкви на образ Матері Божої на Львівщині називалися «обітними».
    Перед святом Покрови був гарний звичай на Покутті, Львівщині, Буковині – збиралися чоловіки і молоді хлопці толокою – покривали хату, справляли огорожу вдовиці чи сироті, «аби Матінка Божа їх благословила і покрила доброю долею, здоров’ям».
    На Закарпатті жінки дарували сорочину сиротині, бідній каліці в честь свята Покрови, покриваючи немічних та дітей своїм покровом, освяченим молитвою доброчинності.
    На Буковині на Покрову зберігся звичай обдаровування хлібом. До Покрови майже закінчувалися роботи біля землі, а щоби врожаю вистачило на зиму та давав він силу й міць, родичі, сусіди обмінювалися хлібом. Хто хотів комусь виказати свою честь і повагу, той старався першим зайти з хлібом до хати, примовляючи: «Бог дав мені, і я вам ділю – на щастя, на здоров’я, на злагоду», і клав на стіл. Господиня подавала свій хліб зі словами: «Хай Вас Господь поблагословить, як Ви нас, грішних, поблагословили».
    На Покрову над криницями запалювали свічку і капали воском на воду, зазиваючи Матір Божу: «Матінко Божа, Господиня Царице, – хай буде все зле, що коло цієї водички, вмерле».

…Аби не зосталася дівкою

    З настанням Покрови у селах розпочиналися сватання та весілля. Тому на Покутті дівчата із самого ранку бігли до церкви і ставили празникову свічку, бо вірили: хто перший поставить її, той скоріше заміж вийде. На Полтавщині відданиці молилися: «Свята Мати Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою». На Поділлі казали: «Свята Мати Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматинку, чи в онучу – най ся дівкою не мучу». А ще на Покрову дівчата ворожили. Увечері вони їли дуже пересолену їжу, а лягаючи спати, просили: «Пресвятая Покрово-Богородице, хай-но дасть мені по милості своїй пити той, хто має мене покрити». Той мав наснитися.


    На Буковині була гра-ворожба на рушник. Дівчата вішали рушник на дереві і співали: «Покровочко-Покровочко, покрий мені головочку, заквітчай її в барвінчик, аби борзо мала вінчик». При останньому слові бігли до рушника: яка швидше схопить його та швидше покриє голову – вийде заміж.
    Ворожили ще й на долю. Дівчина варила пшеницю на воді з дев’яти криниць, а ввечері, відрахувавши 72 кроки від воріт, висипала ложку каші на землю. Потім старалася взяти в руки, що трапиться: якщо земля – буде суджений хліборобом, тріска, паличка – тесля, якщо папірець – книжник.
    На Покрову зранку мати з донькою відчиняли навстіж сінешні двері та ворота – «аби свати заходили». На Полтавщині, центральній Україні на Покрову зранку мати з донькою йшли до комори і перекладали приготовлені рушники для заручин, примовляючи: «На рушнику стати, рушником сватів пов’язати».
    Ще дівчата щиро молилися і примовляли до Матері Божої, стаючи на коліна перед іконою святої Покрови. Ніч перед Прокровою набувала якоїсь таємничості... і виходили дівчата на поріг хати й закликали: «Свята Покровонько, покрий мою головоньку».
    А на ранок ішли до церкви покривати ікону рушником, а на Буковині – вишитою хусткою і приказували: «Як я тебе покриваю, так і мене покрий».
    Покрова накривала траву листям, землю – снігом, воду льодом, а дівчат – шлюбним вінцем. Від цього самого дня починалися вечорниці.

Де листом, а де сніжком

    Вважалося, що з цього дня починається зима: «На Покрову до обіду – осінь, по обіді – зима». Господарі примічали погоду: якщо вітер віяв з півночі – зима мала бути холодною і з великими снігами, якщо з півдня – теплою. У народі казали: «Свята Покрова землю вкриває де листом, а де сніжком». Відліт журавлів до 14 жовтня віщував ранній холод, пізніше птахи відлітають – зима не квапитиметься.
    Від Покрови господарі починали робити загати біля хат, затикували мохом стіни. На Покрову перший раз клали вогонь у печах. Розпалювали тільки дровами з вишні або яблуні, примовляючи: «Свята Покрова, покрий нашу хату теплом, а господаря добром!» Вважалося, що від цього в хаті всю зиму буде тепло.
    На Покрову згодовували худобі останній сніп вівса і від цього часу тримали її вдома. Зерном із цього снопа годували курей.

Романа Кобальчинська,


провідний етнограф Державного музею
народної архітектури та побуту України.

КОЗАЦТВО, ЧЕРНЕЦТВО І СВЯТА ПОКРОВА


Радуйся, непобедимая Воеводо вождей и воинств
христианских...


Радуйся, Радосте наша, покрый нас от всякого зла
честным Твоим омофором.

Акафист Покрову Пресвятой Богородицы


Нам поможе святий Юрій ще й Пречиста Мати
турка звоювати.
Ой чи пан, чи пропав – двічі не вмирати.
Козацька пісня-марш

    Усвідомлення Матері Божої як “непереможної Перемоги”, перед любов’ю і милосердям якої не можуть встояти ніякі сили зла, закономірно привело до пошани Пресвятої Діви Марії як небесної Воєводи, Покровительки православного воїнства.


    Загальна історія виникнення свята Покрови, яке ми з традиційною радістю, урочистістю й упованням на ласку Заступниці відзначаємо щороку (1) 14 жовтня, така. До Константинополя наближалися чужинці-напасники. Мешканці знемагали від жаху, чекаючи варварських убивств та спустошень. У церквах посилено молилися духовенство та миряни. І ось у Влахернському храмі, одному з відомих у місті праведників, Андрію Христа ради юродивому, з його учнем, благочестивим Єпіфанієм, було в храмі: явилася Богородиця та сонм інших небесних жителів, “Архангел и Ангел множество, со Предтечею, Богословом и всех святых ликом”, як говориться в акафісті цього свята. Людям було явлено сліпучо-осяйний омофор, Покров, яким Богоотроковиця покривала свій православний народ від усяких бід та напастей. Столицю було врятовано, вороги несподівано повернули назад. Інший переказ уточнює, що напасниками були наші предки-язичники. Коли священики на чолі з Патріархом занурили у води Чорного моря святиню – ризу Цариці Небесної, човни поган стали із громом та тріском битися один об одного. Настрахані русичі на вцілілих суднах повернули геть, а їхні зверхники Аскольд і Дір, потрясшись таким чудом, що перевищувало людські можливості й розуміння, прийняли хрещення.
    Заступництво Божої Матері не стало загальноцерковним святом у Константинопільській Церкві, але його відмічали православні Влахерни. Влахернські будівники, які зводили Успенський собор Києво-Печерської Лаври, перенесли його на Русь. Як загальноцерковне свято воно було затверджено великим князем Андрійом Боголюбським, збудувавшим перший храм на Русі, який став шедевром древньоруської архітектури - Покрову на-Нерлі.
    В Україні вшанування Богородиці набуло особливо теплого, ліричного забарвлення. Передусім відзначимо, що Покрова пов’язувалася із заступленням жінок від усякої наруги, Покрова–свято розумілася як захисниця дівочої честі. У селянському побуті Покрова носила, так би мовити, рубіжний календарний характер: після неї вже намічався поворот до зими. В народі казали: “Покрова покриває або листом, або снігом”. Тому до цього дня конче треба було завершити усі сільськогосподарські роботи, добудувати хату чи господарські приміщення, в кого велося таке будівництво, а головне – віддати заміж дівчат, які вже на порі. Тому дівчата склали примовку-прохання, таку собі фольклорну “молитву”: “Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку: хоч хусткою, хоч ганчіркою, аби не зостаться дівкою”.
    Україна віками страждала від чужоземних нападів, від ярма поневолювачів. Тому зміст свята Покрови став особливо актуальним для української землі. Пресвята Богородиця як Захисниця й Воєначальниця вкрай благоговійно шанувалася запорозьким козацтвом. Образ Богородиці вінчав козацькі корогви та штандарти, цю ікону обов’язково брали в морські та сухопутні походи, перед битвами служили їй молебні. Церква на Січі завжди була Покровською; хоча немилосердна історія не раз руйнувала й переносила на нові місця Січовий табір, але ця традиція не мінялася. За легендою (яку використано і в одній з поезій Т.Шевченка) після зруйнування Січі царицею Катериною козаки понесли з собою в блукання лише ікону Пречистої... День Покрови січові лицарі святкували особливо урочисто, з піснями, феєрверками та хвацькими бойовими змаганнями... Але будні січовиків підкорялись аскезі. Чому?
    Скоріше за все, далася взнаки києворуська традиція пошанування мирськими людьми монахів, чернечого ладу життя як “світла для світу”, квінтесенції та зразка християнського життя, ідеалу спасіння. Як у Київській Русі князі та воїни часто завершували життєвий шлях постригом, так і козацтво – армія під Покровом Богородиці, шанувала чернецтво (та й з білим духовенством, із братськими школами підтримувала плідні зв’язки); до всього, запорожці під старість часто переселялися в монастир. На цьому грунті виникало багато переказів та легенд. Відома легенда, про те, як козацький полковник Семен Палій постригся в ченці. (Але насправді він тільки був похований у Межигірському монастирі). Тарас Шевченко проникливо, лірично обробив цю легенду в поезії “Чернець” (“... У Києві на Подолі було колись..”) Ось ми бачимо, як гуляє козацтво на подільському ринку; миготять “шовки та єдваби” запорозьких убрань, грає музика, ллються вина-меди... Юрба козаків проводить до брами старого побратима, який, незважаючи на старі літа, навприсядки наближається до монастирської брами... Це – його останні кроки у житті мирському, суєтному, тимчасовому.

... Хто ж сей сивий


Попрощався з світом?
Семен Палій, запорожець,
Лихом не добитий.

    І заключна картина твору – це вже молитва, роздуми та спогади ченця. Перед ним оживають картини заслання, поневірянь, мук, яких він зазнав через інтриги Мазепи. До речі, попри всі потуги сучасних кон’юнктурно-ідеологічних “оновлювачів” історії та класичної літератури, незаперечним лишається факт – у Шевченка ніде немає позитивної згадки про гетьмана-клятвовідступника, хоч зараз цього малосимпатичного феодала багато хто виставляє мало не Шевченковим ідеалом та ідеалом державотворця (ми вже не раз переконувалися, які біди нашій землі - від ігнорації Хреста й канону святої Церкви, від братовбивчої ненависті...) Шевченко пише:

... і в келії, неначе в Січі,
Братерство славне ожива.
А сивий гетьман, мов сова,
Ченцеві зазирає в вічі.

    Сова – нічний, хижий птах української історії...


    А красива легенда під Шевченковим пером набуває рис відчутної очевидності, реальності, “живості”:

... Чернець мій встав,


Надів клобук, взяв патерицю,
Перехрестився, чотки взяв...
І за Україну молитись
Старий чернець пошкандибав.

    Легенди легендами, але Святий Афон у своїх монастирських “костницях” (сховищах чернечих останків) зберігає і надписані черепи монахів – колишніх козаків з України. Це – незаперечний історичний факт, який недавно було нагадано церковною пресою при висвітленні візиту Блаженішого митрополита Володимира на Афон. Чимало козацьких тіл зберігають і вкраїнські монастирі... Втомившись від битв та походів, лицарі Божої Матері продовжували своє служіння у бранях з невидимими ворогами – демонами та пристрастями, віддавали вже не тільки фізичну силу й військові здібності, а й самих себе у “всесожженіє”, досконалу жертву Богові.


    Козацький побут був настільки невибагливим, що, коли б не епізодична схильність до мирських забав, можна було б говорити про риси подібності козацького ордену та монастирської спільноти. Суворі були звичаї на Січі: під страхом смерті не могла туди втрапити жодна особа жіночої статі – навіть рідна мати. Тут каралися смертю крадіжка, братовбивство, збочення. Найбільша вольність, яку доволяли козаки – це вживання хмільного, а “раблезіанські” дози цього вживання чудували й лякали іноземців. Відомий мандрівник Боплан, французький інженер XVII ст., пише: “... гадаю, навряд чи жоден інший народ у світі давав би собі стільки волі у питті, як вони...” (втім, згадаємо слова кн.Володимира Великого з літопису: “Руси есть веселие пити”). То були справді веселощі, а не сучасна патологія. Крім того, це траплялося, як зазначає і сам Боплан, “у час дозвілля”, бо “коли вони воюють або коли задумують якусь справу, то вкрай тверезі”. В походи спиртне не брали взагалі. П’яниць просто викидали в море за борт.
    Так, це були прості люди, і деякі слабкості їм були не чужі. Але послухаємо далі вченого француза: “Вони сповідують грецьку віру, яку по-своєму називають руською (Rus), дуже шанують святкові дні і дотримуються постів, які у них тривають 8 або 9 місяців на рік (малися на увазі і середи з п’ятницями та пости “покаянні”, за провини. – О.Я.) і полягають в утриманні від м’яса”. Згадаймо, що й П.Куліш в славнозвісному історичному романі “Чорна рада” відзначає, що козаки харчувалися переважно рибою, фактично не вживали м’яса (майже відповідно до чернецьких обітів!) “Вони надзвичайно міцні статурою, легко переносять спеку і холод, голод і спрагу, невтомні на війні, мужні, сміливі, а швидше нерозважливі, бо не дорожать власним життям... Мало хто з козаків помирає від хвороби, хіба що в глибокій старості, бо більшість гине почесною смертю на війні”.
    Народ любив своїх воїнів, оспівав мужність захисників Вітчизни та святої православної віри в багатьох піснях і думах.

Ей козаки, діти, друзі, молодці!


Прошу я вас, добре дбайте!
Од сна уставайте,
Руський “Отченаш” читайте,
На лядський табун нападайте...
Віри своєї християнської у поругу вічні часи
Не подайте!
(“Дума про Хмельницького та Барабаша”)

    Чи не найпоширеніші храмові свята в Україні – Покровське та Архістратига Михаїла. Архангел скував сатану вогненною Божою силою, міццю меча; Пресвята Богородиця, “Превишша Архангел и Ангел”, перемагає, “упраздняє” диявола святою любов’ю до роду людського, тихим, лагідним і милосердним заступництвом... Нехай же кожен з нас на свято Покрови поставить дві свічки, вознесе дві молитви: і за живих, хто нині трудиться на благо Вітчизни земної й небесної, і за усопших – воїнів січових та келійних, наших добропобідних предків. Усі ми – під святим вічним Омофором Богородиці, де вистачить місця і мертвим, і живим, і ще не нарожденним.

Олександр Яровий,
кандидат філологічних наук
Передруковано.
Оригінальну версію шукайте за адресою:

http://pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=author&action=fullinfo&id=4483
Сьомий рік поспіль Україна відзначатиме День Українського козацтва, який збігається з одним із найвеличніших християнських свят – Покрови Пречистої Богородиці. 7 серпня 1999 р. Президент України, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, визначив цю дату своїм указом.

В Україні немає більш важливого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів, та більш важливого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво. Саме цей феномен сприяв виробленню такого способу життя українського етносу, який допоміг йому вижити в умовах не тільки відсутності власної держави, але й за часів тотального знищення всього національного, самобутнього. За останні три з половиною століття український народ тричі піднімався на боротьбу за встановлення державної незалежності.

Перший потужний спалах відродження власної державності припав на добу Козаччини. Друга спроба створити державу за козацькими традиціями демократизму і рівності робилася в період революційних змагань 1917–1920 рр. Третя – вже в наш час. Наприкінці 80-х рр. XX ст. інтерес до свого минулого та генетична пам'ять поряд з активізацією політичного життя в Україні спричинили виникнення козацьких громадських утворень; Козацького земляцтва (1984), що у 1989 р. перетворилося на Донецький курінь українського козацтва; спортивної школи козацького мистецтва «Бойовий гопак» у Львові (1985); Запорізького козацького товариства «Запорозька Січ» (1990); «Козацького товариства Київщини» (1990) та ін. Влітку 1990 р. відбулося святкування 500-річчя від дня першої писемної згадки про українських козаків. Особливим розмахом відзначалися урочисті заходи на о. Хортиця в Запоріжжі та с. Капулівка на СІчеславщині. Це дало поштовх до створення цілої низки регіональних організацій українського козацтва – Карпатська Січ (Львівщина), Поліська Січ (Житомирщина), Прикарпатська Січ (Івано-Франківщина), Кальміуська паланка (Донеччина), Буковинська Січ (Чернівеччина), Херсонський кіш, Волинська Січ, Закарпатська Січ та ін. Їх члени активно підтримували демократичні процеси та створення незалежної Української держави. 14 жовтня 1991 р. на Всеукраїнській установчій козацькій раді було проголошено утворення єдиної загальноукраїнської громадської організації Українське козацтво, яка об'єднала усі регіональні козацькі структури України та української діаспори. З нагоди 10-річчя початку козацького руху 16 вересня 2000 р, у Києві відбувся З'їзд козаків-засновників Українського козацтва. До 1995 р. процеси відродження козацтва в Україні наштовхувалися на певний спротив окремих державних структур: провокації під час проведення козацької ради в Переяславі-Хмельницькому (1992), затримання козацької старшини під час вшанування пам'яті П. Сагайдачного у Києво-Могилянській академії (1994), заборона поховання за участю козаків Патріарха Володимира (Романюка) поблизу Свято-Софіївського собору (1995) тощо.

І все-таки протягом 1990–2004 рр. українські козаки зробили значний внесок у справу реального втілення національної ідеї в українському суспільстві.

Враховуючи історичне значення і заслуги козацтва у створенні української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення, Президент України видав низку указів, що безпосередньо стосуються козацького руху, а 15 листопада 2001 р. було прийнято положення «Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002–2005 роки». Метою Національної програми є подальший розвиток і утвердження козацтва як громадської сили, здатної істотно впливати на процес консолідації суспільства. Вона передбачає участь українського козацтва у військово-патріотичному вихованні молоді; створенні, відродженні, відновленні та охороні заповідних місць і об'єктів; проведення освітянських, культурно-про-світницьких заходів; науково-дослідної, пропагандистської та видавничої роботи; організацію туризму, спортивних змагань, здійснення- господарської, природоохоронної та міжнародної діяльності.

На сьогодні зареєстровано близько десятка Всеукраїнських громадських організацій українського козацтва та більш ніж п'ятсот обласних, районних, міських і сільських козацьких утворень. Серед них: «Українське козацтво» (1991), «Спілка козацьких організацій України» (1999), «Козацтво України» (2001), «Об'єднане козацтво України» (2003) та ін. На сьогодні у своїх лавах вони нараховують майже 200 тисяч осіб.

З 1991 р. постійно організовуються кінні походи «Козацькими шляхами», з 1992 р.– зарубіжні походи козацької чайки «Свята Покрова» до берегів Франції та Англії, з 1996 р. у Києві щорічно проводиться фестиваль-турнір бойових мистецтв «Козацька слава», з 1999 р. у Запоріжжі проходить щорічний фестиваль національних видів єдиноборств, а у Дніпропетровську – всеукраїнський чемпіонат козацького морського багатоборства. Періодично стартує регата пам'яті 1. Сірка за маршрутом Київ–Запоріжжя–Босфор. У 2001 р. створено Всеукраїнську федерацію козацького двобою та Міжнародну федерацію бойового гопака.

Функціонують наукові установи з вивчення українського козацтва: Науково-дослідний інститут Козацтва при Інституті історії України Національної академії наук України (з 1996 р.) та при Запорізькому державному університеті (з 2000 р.), його філії діють у Донецьку, Запоріжжі. Нікополі, Одесі. Проведено наукові конференції: «Козацькі джерела» в Одесі, «Сучасна козацька педагогіка» у Києві, «Проблеми розвитку Українського козацтва як державотворчої інституції» в Черкасах, «Козацька педагогіка в системі сучасної освіти» в Сумах та ін. Створені також освітні заклади: Інститут Українського козацтва при Харківському державному педагогічному університеті ім. Г. Сковороди (2002), Народний університет козацької культури при Донецькому художньому музеї (2002), Український військово-козацький інститут ім. князя Святослава при Міжрегіональній академії управління персоналом (2003).

У багатьох регіонах України діють козацькі школи, ліцеї, молодіжні та дитячі регіональні організації; «Молода Січ» (Запоріжжя, Суми, Нова Каховка). «Січ» (Київ), «Сокіл» (Тернопіль, Нікополь), «Козацьке коло» (Харків) та ін. Підготовлено загін спеціального козацького вишколу при Донецькому інституті фізкультури, в Одесі створено загін сприяння прикордонній службі, а також функціонують постійно діючі табори козацького вишколу. Проведена підготовча робота щодо відкриття державного Тернопільського козацького ліцею ім. Д. Байди-Вишневецького з посиленою військово-фізичною підготовкою. Українське козацтво опікується Борзненською школою-інтернатом на Чернігівщині. Започатковано постійний всеукраїнський історичний конкурс серед учнів загальноосвітніх середніх шкіл «Козацька держава».

Козацьку культуру відроджують і пропагують професійні та самодіяльні художньо-мистецькі колективи: «Козацькі забави» (Київ), «Козак Мамай» (Черкаси), «Козаки Поділля» (Хмельницький), «Козацькі шляхи» (Дніпропетровськ), хор Зборівської Січі ім. І. Богуна (Тернопільщина), «Чорномор» (Одеса), «Харцизяки» (Донеччина), «Вітер» (Житомирщина), «Чумацький шлях» (Черкащина), оркестр Білоцерківської Січі (Київщина), хор Кіцманської Січі (Чернівеччина) та ін. 1997 р. у Києві відбувся Всесвітній фестиваль мистецтв Українського козацтва. З 2000 р. у Тернополі проводяться щорічні всеукраїнські фестивалі-огляди козацької пісні «Байда», а з 2002-го на теренах Донеччини відбувається Всеукраїнський фестиваль «Козацькому роду – нема переводу».

Виходять друком всеукраїнські та регіональні періодичні видання: журнали – «Гетьман», «Козацька рада», «Козацтво України», «Нова Січ»; газети – «Свобода слова», «Козацький вісник», «Віра та Воля», «Україна козацька», «Козацька нація», «Козацьке коло» (Запоріжжя), «Козацький дзвін» (Житомирщина), «Богданів край» (Черкащина), «Козацька родина» (Дніпропетровщина), «Козацькі литаври» (Рівненщина), «Бузький козак» та «Козацька держава» (Миколаївщина), «Лугарі» (Луганщина), «Слава козацька» (Херсонщина) та ін.

Протягом 1992–2004 рр. Українському козацтву вдалося відновити багато старовинних козацьких храмів, серед яких Свято-Георгіївський собор Видубецького монастиря у Києві, за його сприяння встановлено пам'ятники гетьманам – Б. Хмельницькому (в Одесі), І. Виговському та І. Са-мойловичу (на Житомирщині), П. Сагайдачному (в Києві), І. Мазепі (в Галаці, Румунія), полковнику І. Богуну (на Вінниччині), отаману А. Головатому (в Одесі) та ін. Створено проект щодо побудови в м. Києві пантеону гетьманів України та Алеї слави Українського козацтва. Українське козацтво неодноразово виступало на захист козацьких святинь у Трахтемирові, Межигір'ї, на о. Хортиця і території Буго-Гардівської паланки (Миколаївщина) тощо.

Основні завдання, які стоять сьогодні перед Українським козацтвом: взаємодія з органами влади щодо формування державної політики у сфері відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських, культурних традицій Українського козацтва; відновлення та розвиток на звичаєвих засадах Українського козацтва як вираження способу життя, діяльності та поведінки українського народу; відродження та розвиток козацької господарської діяльності, створення козацьких січей, паланок і поселень як осередків відродження і розвитку традиційних козацьких форм самоврядування; сприяння підготовці молоді до військової служби, військовому вишколу українських козаків, сприяння розбудові Збройних Сил України, Прикордонних військ, Митної служби та підрозділів Цивільної оборони. Підписано угоду про співпрацю Українського козацтва з Товариством сприяння обороні України, з яким проведено низку спільних заходів: відзначення річниці битв під Берестечком, Жовтими Водами, Пилявцями, Зборовом, Конотопом, перемоги П. Сагайдачного під Хотином, заснування Чортомлицької Січі тощо. У 2001 р. було підписано угоду про співпрацю між Українським козацтвом та Мальтійським орденом, який є одним з найстаріших лицарських об'єднань Європи. У 2003 р. керівництво Українського козацтва підписало меморандум про дружбу і співробітництво з представниками Російського козацтва та уклало Угоду з Міжнародними військами козацької гвардії (Білорусь).

За Статутом Українське козацтво – правонаступник всіх без винятку історичних гілок Українського козацтва, які дотримувалися державницьких засад відновлення незалежності України. Це фактично було підтверджено передачею клейнодів від Українського Вільного козацтва (яке, емігрувавши, з 1923 р. діяло в Німеччині та Австрії, а з 1960 р. - в США) до Генеральної канцелярії Українського козацтва, що відбулася у серпні 1996 р. Сьогодні існують підрозділи Українського козацтва в Австрії, США, Російській Федерації, Австралії, Великобританії, Канаді, Франції, Німеччині, Аргентині.

Першим Гетьманом сучасного Українського козацтва у 1991 – 1992 рр. був В'ячеслав Чорновіл – визначний державний і політичний діяч, змінив його генерал-майор ЗСУ, народний депутат України Володимир Мулява. На Великій Раді у жовтні 1998 р. Гетьманом Українського козацтва було обрано гвардії генерал-майора, народного депутата України І. Біласа. У 2000 р. він очолив українських козаків та групу спортсменів, які вперше в історії десантувалися на Північний полюс і встановили там прапор Українського козацтва. Ця акція набула великого розголосу в Україні та світі.

Попри все процес новітнього козацького відродження ще не набув належної динаміки. Цьому певною мірою сприяють: відсутність Закону України «Про Українське козацтво, штучне розростання козацьких структур, вплив на Українське козацтво різноманітних політичних сил та ідеологій, певна залежність від окремих гілок влади та економічних еліт, різна конфесійна орієнтація членів козацьких організацій, особисті амбіції та протистояння деяких козацьких керівників тощо.

Відродження та подальший розвиток Українського козацтва можливі лише за його активної діяльності. Зовнішнє і, по суті, бутафорське відродження козацтва якихось відчутних наслідків не дасть: у такий спосіб історія може відродитися лише як фарс. Цей процес єдино можливий на грунті досягнень сучасного суспільного розвитку, соціальної науки. Лише за таких умов може спрацювати сьогодні на користь нашого народу в рамках чинного законодавства звичаєве право козацтва, і здатні відродитися його могутні за своїм потенціалом історичні, патріотичні, господарські та культурні традиції.

Покрова – День українського козацтва(Сценарій)


Ведучий: Як відомо людина нерозривно пов’язана з минулим свого народу, його історією, і сьогодні ми перегорнемо одну із сторінок нашого славного минулого, проведемо один день на Запорізькій Січі й ближче познайомимося із життям та побутом українських козаків.


Ведуча: З кожним днем зростає інтерес багатьох людей до нашої історії. Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у сучасному нашому житті.

Ведучий: Ми можемо пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а вміло захищала себе від ворогів. Був час, коли всю нашу землю загарбали й поділили між собою сусідні держави. Нестерпно було жити українському народу в неволі. І почав він утікати в пониззя Дніпра, за пороги, де були дикі степи. Втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. На островах, що лежали посеред бистрої Дніпрової води, вони заснували Запорозьку Січ.

Ведуча: Сьогодні великої ваги набуває відродження українського козацтва, бо це і відродження України. Указом Президента України 14 жовтня оголошено Днем українського козацтва. Таким чином, Покрова святкуватиметься в нас не тільки як народнорелігійне, а й національне свято. На Запоріжжі була церква святої Покрови, і запорозькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою.
А зараз запрошуємо наших славних козаків
(під марш хлопці шикуються, проходять коло і стають в кінці залу).
Ведучий: Кіш, шикуйсь! До вносу Державного прапора України та хоругви школи стояти струнко!

(Звучить мелодія козацького маршу, вноситься прапор і хоругва).

(Гімн України.)

Ведучий:
Гей ви, хлопці-запорожці,


А де ж ваша сила?
Чи свою козацьку славу
Ви не розгубили?
Будем, хлопці-запорожці,
Завжди пам'ятати:
Хто безсилий, той безкрилий.
Тому не літати.

Ведуча:
І справді, запорожці були витривалі, дужі кмітливі і, на диво, хоробрі. Вони чинили опір найзапеклішому ворогові. У нашому святі сьогодні беруть участь козаки двох куренів" Козачок" і "Батьківщина"


Кошовий: Поведу таку я річ:
Що ви знаєте про Січ?
І про нашу Україну?
Розкажи усім нам, сину.
 

1-й учень: Знаю, батьку, славна Січ


ворогам ішла навстріч,

рідну землю захищала


і народ наш прославляла.
 

2-й учень: Лихо отчий край зазнав -


не бажаємо нікому.
Людолов нас чатував,
щоб позбавить свого дому.
 

3-й учень: Бранців до галер кували,


ржею злоби пожирали.
шляхта нас вогнем пекла,
на тортури прирекла.
 

4-й учень: Цар Петро і Катерина


зневажали наш народ.
горювала Україна
під п’ятою всіх заброд.
 

5-й учень: Але наш народ боровся, 


і Хмельницький в нас знайшовся,
і Сірко, і Дорошенко,
Полуботок й Морозенко.
 

6-й учень: Рабства каламутну ніч


переборювала Січ.
козаків боялись завжди,
бо була в них сила правди.
 

Кошовий: Що говорить вам козак,


це крилате горде слово.
Чом завжди буває так,
що світлішає від нього?
 

Разом: Козаки - це вільні люди.


Козаки безстрашні всюди.
Козаки - борці за волю,
За народну щастя й долю. 
 

7-й учень: Козак - чесна, смілива людина,


найдорожча йому Батьківщина!
 

8-й учень: Козак - слабкому захисник,


цінити побратимство звик.
 

9-й учень: Козак - усім народам друг,


і лицарський у нього дух.
 

10-й учень: Козак - це той, що за освіту,


хто прагне волі і блакиту.
 

11-й учень: Козак вкраїнську любить мову,


він завжди здержить своє слово!
 

Кошовий: Козацькому гурту ви, бачиться, раді,


Скажіть, чи готові ви жити по правді?
 

Всі козачата: Готові, так. І жити чесно будем,


І правил ми козацьких не забудем.
(Звучить пісня "Козацькому роду нема переводу")
Ведучий: Що ж, бачу, ви готові до змагання, то ж починаємо наші забави.
1 конкурс "Козацька естафета"
На першому етапі перший козак повинен добігти до стільця, оббігти навколо нього і, вдягнувши на себе перший еле¬мент українського вбрання (а їх на кріслі лежить 7: шаровари, вишита сорочка, крайка, жупан, шапка, двоє чобіт), повернутися до свого куреня і допомогти вдягнути цей елемент на другого. На другому етапі другий учасник робить те саме, що й пе¬рший, одягнувши на себе другий елемент українського вбран¬ня, повертається до куреня і передає свій одяг третьому учас¬никові. Змагання проводяться до того часу, поки останній учасник куреня не буде повністю вдягнутий і не сяде на крісло, на яко¬му лежав одяг.

  2 конкурс.


Пробігти дистанцію, вдарити шаблею по дзвіночку, повернутися в курінь і передати шаблю.
3 конкурс. 
Проскакати на “коні” (з м’ячем затиснутим між ногами) дистанцію, повернутись у курінь і передати “коня”.

Ведуча: Ось тобі і козаки! Цікаво, а що потрібно робити, щоб такими стати?


Ведучий: Потрібно мати велику силу, а щоб її мати, треба багато їсти.
Ведуча: А яка головна козацька страва? (Запитання до за¬лу.) Правильно, куліш. Отож, ми зараз і побачимо, чи полюб¬ляють наші козаки цю страву.
4 конкурс ,,З"їж куліш"
 Асистенти виносять по макітрі з кулішем і ложки для козаків кожного куреня. За сигналом ведучого вони починають їсти його. Виграє той курінь, який впорається із завданням швидше.

Ведуча: Бачу порожнісінькі миски. А ти говорив, що вони не козаки!


Ведучий: Так, вони їли те, що ми їм приготували. А чи самі вміють готувати?
Ведуча: Зараз перевіримо, але спочатку скажи, яка козацька страва найпопулярніша в Україні?
Ведучий: А її їдять зранку чи ввечері?
Ведуча: Козак їсть і зранку, і вдень, і ввечері, особливо такі гарненькі, смачненькі, маленькі і великі, з сиром, картоплею, грибами, вишнями і звуть їх...
Ведучий: Та це ж вареники. Я їх теж люблю.
Ведуча: Отож ми зараз подивимося, чи вміють наші козаки ліпити їх.

5 конкурс «Зліпи вареник».


Біля кожного куреня на кріслі стоїть макітра з борошном, збан із водою, миска з сиром, дошка для замішування тіста, качалка. За командою ведучого перший учасник пробігає від¬стань до крісла навпроти і залишає там макітру з водою, дру¬гий несе туди воду, третій - миску з сиром, четвертий бере дошку і на ній замішує тісто, п'ятий розкачує його, шостий - викладає всередину сир, а сьомий учасник команди заліплює краї вареника. Конкурс закінчиться, якщо сьомий учасник по¬вернеться до свого куреня з вареником на тарілці.

Ведучий: Ось подивись, які гарні вареники зліпили наші ко¬заки!


Ведуча: Ти їх віднеси на пробу козацькій старшині. Нехай вони оцінять працю наших козаків. Подякуйте, нашим козакам
Ведучий: А я викликаю два куреня у центр 
Ведуча: Ну, і що ти задумав цього разу?
Ведучий: Зараз побачиш. Наші козаки будуть змагатися в силі
6 конкурс «Хто сильніший».
Перетягування канату

Ведуча: А зараз конкурс отаманів. До мене підходять з кожного куреня отаман витягує запитання і дає відповідь.

7 конкурс "Конкурс курінних отаманів".
 Отамани підходять до ведучого який тримає у руках шапку. 
Отамани по черзі витягують із шапки запитання і відповідають на них. Виграє той, хто дасть найбільшу кількість правильних відповідей.
Запитання для конкурсу:
1. Що означає слово «козак»?
2. Де знаходиться Запорізька Січ?
3. Як називається місце, де жили козаки?
4. Хто був першим козацьким гетьманом?
5. Кого на Січі називали джурою?
6. Чи були на Січі жінки? Чому?
7. Як називалися козацькі судна?
8. Назвіть деякі речі, якими користувалися козаки.
9. Назвіть атрибут влади гетьмана.
10. Хто зруйнував Запорізьку Січ? 
Ведуча: Ось подивіться - це наші козаки. Вони із честю ви¬тримали всі випробування і можуть гідно носити це почесне звання - «козак».
Ведуча: А зараз довгожданий момент - козацька старшина виносить своє рішення. Звучить музика.

Козацька старшина зачитує своє рішення: усім учасникам конкурсу присвоїти звання «козак» і вручити пам'ятні подарунки 


Ведуча: Після сьогоднішніх наших змагань в нас залишається світла пам'ять про
славні подвиги наших предків-запорожців. Отож, пам’ятаєте, дорогі діти,
що ви є нащадками славних українських козаків. 
Ведучий: То ж любіть Україну,шануйте її народ. Хай кожен з вас своїми добрими справами і вчинками
доведе
Два ведучих разом: що козацькому роду нема переводу! 

(Команди під музику маршовим кроком виходять з місця


проведення Козацьких забав).

Реквізит.

1. Музика -Козацький марш, Козацька пісня,Гімн України.
2. Козацький прапор,прапор України
3. Слова –вірши роздати козакам
4. 1 конкурс дві пари : рубашки,шаровари пояси,сапоги,жупани,шапки.
5. 2 конкурс14 шарів та 2 палки
6. 3 конкурс 2 м"яча
7. 4 конкурс 2 тарілки з кулішем
8. 5 конкурс мука,вода,сир,2 дошки,2 качалки
9. 6 конкурс канат
10. 7 конкурс шапка з нарізаними запитаннями
11. підсумок подарунки

















Конкурс ,,Козацька пісня”

(Для участі в конкурсі кожен клас підготував одну з козацьких пісень)

Вступне слово вчителя: 14 жовтня щорічно відзначається День українського козацтва (згідно Указу Президента України від 7 серпня 1999р.). Козацтву належить особливе місце в історії України та в історичній пам'яті українського народу. Саме козацтво було тією силою, яка активно впливала на історію України XVII – XVIII ст.
День Покрова, 14 жовтня, святкується в усіх козацьких громадах світу дуже урочисто, з молебнями про живих, з панахидами про тих хто відійшов в інший світ, з урочистими загальними зборами козакі.
Така історична традиція приурочується до дива поразки турків під Азовом у 1641 році. Гарнізон Азова в той час налічував 6 тис. Донських і запорозький козаків, а турецько-татарське військо – 227 тис. чоловік. Штурм Азова розпочався 6 червня 1641 року, але втративши близько 100 тис. чоловік, ворог відступив. У вирішальний час довгої героїчної оборони козацькому гарнізону з'явилося небесне видіння "діви чудесної в багряній ризі", яке надихнуло козаків на новий подвиг, і до 1 жовтня 1641 року здійснилось дійсно диво: місто звільнилося від облоги.
Сьогодні світле та радісне свято – Покрова Пресвятої Богородиці. Від часів Хрещення Київської Русі і до наших днів це свято духовно об’єднувало наш народ, живило його вірою у повсякчасне заступництво Божої Матері за людській рід, за мир і добро на нашій землі.

Ведуча 1: Добрий день вам, друзі щирі,


Хай живеться вам у мирі,
Не минайте нашу хату,
Бо у нас сьогодні свято.

Ведуча 2 : Сьогодні гадаєм, якраз буде вчасно,


Щоб був у вас дійсно чудовий настрій.
Упоравшись з ділом, хіба нам не варто
Зустрітися з силою, піснею, жартом.

Ведуча 1: Наша мандрівка – в історію давню і близьку, хотілося б поєднати розповідь про славну Січ Запорозьку з тими піснями і думами, що їх складав народ про своїх героїв, своїх богатирів, а почнемо з легенди ...

Ведуча 2: Колись дуже-дуже давно Бог запросив до себе дітей різних народів, щоб обдарувати їх до свята. Зібралося тут багато люду та всім знайшовся подарунок.

Ведуча 1: Аж тільки тоді помітив Господь, що в обшарпаній одежині стоїть ще одна дитина і гірко плаче. Це була українська дитина, яка, соромлячись свого вигляду, боялася підійти ближче. Зажурився Господь – усе ж всім роздав. Захмарилося його чоло та згодом проясніло, і подарував віну українській дитині найцінніший скарб – пісню, ту пісню, що ніхто її ще так не співав, ту пісню, що й досі береже в душі український народ.

Пісня про Україну «Ой у лузі червона калина»

Ведуча 1: Відгомоніли століття з того часу, як в пониззі Дніпра за його порогами, мужні і вільнолюбиві лицарі заснували Запорозьку Січ. Світ звав їх козаками .

Ведуча 2: Народ оспівав у своїх думах, піснях, легендах цих ,,святих лицарів, захисників вітчизни”.

Козацька пісня

Ведуча 1: У народі існує багато легенд про випробування прийому в козаче товариство. Розповідають, що після того, як хлопець перехреститься, його пригощали пекучим від перцю борщем. Новачок мав його з’їсти, запиваючи квартою оковитої. Опісля новачка вели туди, де не – Хортиці, чи в іншому місці на Дніпрі – лежала перекинута між скелями колода : хлопець мав пройти тим ,,містком”, не зірвавшись у воду. Подолавши цей іспит, майбутній козак повинен був пропливти певну відстань проти течії в смузі Дніпровських порогів.

Ведуча 2: Алей то ще не все. Хлопець повинен був, осідлавши дикого лошака – чолом до хвоста, - без сідла й вуздечки проскакати полем і повернутися неушкодженим. Якщо хлопець ,,на дикому лошаку скакав”, то це означало – у козаки годиться.

Ведуча 1: Чи кожен юнак проходив такі випробування, чи народ просто наділив їх богатирськими доблестями, - цього не відомо, достовірно одне : на Січ приймали незалежно від національності, віку та минулого, аби був вільний та нежонатий, говорив козацькою мовою, був православний, знав і приймав порядки та звичаї січового лицарства.

Ведуча 1 : Козаки були віддані своєму товариству, любили влучне слово, дотепні жарти, вигадки й розваги, а над усе – пісню.

Пісня

Ведуча 2 : Ой заграйте ж, музики, ви од хати до хати.


Та нехай же не журиться за мною рідна мати.
Ой заграйте ж, мужики, ви од дому до дому,
Та нехай же не журиться моя мила за мною !

Пісні (для дівчат) і шумить, і гуде, ....

Ведуча 1 : Серед імен гетьманів Січі пам’ять людська зберегла і ім’я Петра Сагайдачного.

Ведуча 2 : І одразу ж на згадці ,,Ой на горі та й женці жнуть”.

Ведуча 2 : Скільки очолював Сагайдачний Запорозьке військо, всюди був овіяний славою подвигів.

Ведуча 1 : Взагалі це був чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям. У битві був першим, коли доводилося відступати – останній.


Пісня

Ведуча 1 : Важливі доручення Богдана Хмельницького часто виконував Петро Дорошенко. На початку 1660-го року він стає Чигиринським полковником.

Ведуча 2 : Пізніше став гетьманом Правобережної України.

Пісня ,,Ой на горі та й женці жнуть”

Ведуча 1 : Українська пісне !
Ти пройшла шляхами
До мого серця і живеш у нім.

Ведуча 2 : Українська пісне !


Чарівна, всесильна !
Ти такою будеш через сотню літ !

Ведуча 1 : Українська пісне !


Вчить тебе дитина,
Щоби пам’ятала свій козацький рід !

Ведуча 2 : Засвідчимось разом сьогодні,


Брати і сестри,

Разом : Що козацькому роду – нема переводу.

Пісня

Ведуча 1 : Ось і закінчилося свято,


Хотілося б вам усім побажати
Добра і злагоди, й краси,
Щоб для України ви росли.

Ведуча 2 : Хай вам щастить завжди й у всьому,


Не піддавайте серце злому.
Хай Бог нам усім допомагає
І рідний край оберігає !

Пісні:
ОЙ НА ГОРІ ТА ЖЕНЦІ ЖНУТЬ


ЗАВИСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ
ОЙ У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА
РОЗПРЯГАЙТЕ, ХЛОПЦІ, КОНІ
ЇХАВ, ЇХАВ КОЗАК МІСТОМ
ЗАЖУРИЛАСЬ УКРАЇНА
ОЙ РОЗВИВАЙСЯ ТА Й СУХИЙ ДУБЕ
ЇХАВ КОЗАК ЗА ДУНАЙ
ЇХАЛИ КОЗАКИ