Текст для читання Позиційна війна - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
В.І. Артамонов [1] у своїй роботі показує що тіонові бактерії окислюючи... 1 28.22kb.
Війна США в Іраці. Причини та розв’язання проблеми 1 77.77kb.
Завдання для перевірки рівня розвитку навичок читання Прочитай текст 1 84.68kb.
Sampa (виправлено та доповнено) 1 273.27kb.
Завдання для перевірки рівня розвитку навичок читання Прочитай текст... 1 92.85kb.
Урок читання у третьому класі Тема. Василь Сухомлинський «Сергійкова... 1 73.71kb.
Велика Вітчизняна війна: ціна перемоги 1 132.43kb.
Відповіді до презентації (додаток 2) Перша світова війна, також відома... 1 116.14kb.
Цікаві завдання для розвитку навичок читання 1 158.75kb.
Затверджую: затвержую 1 75kb.
Завдання для перевірки рівня розвитку навичок читання I. Прочитай... 1 97.04kb.
Герої Великої Вітчизняної війни, імена яких увічнені на мапі міста... 1 110.09kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Текст для читання Позиційна війна - сторінка №1/1
Текст для читання

Позиційна війна

Напередодні Першої світової війни плани, що розроблялися штабами воюючих держав, передбачали активні воєнні дії. Але реалії війни виявилися зовсім іншими.

Після поразки у битві на річці Марні в 1914 р., німецькі війська відійшли і зайняли найбільш зручні для оборони ділянки місцевості: береги річок і каналів, висоти тощо. Тут вони створили необхідні для оборони укріплення: траншеї, мінні поля, загорожі з колючого дроту тощо. Союзники, що їх переслідували, також стали споруджувати траншеї, щоб захиститися від згубного вогню німецької важкої артилерії. Таким чином, обидві армії стали зариватися в землю, а споруджені ними оборонні позиції стали нездоланною перешкодою для атакуючої сторони. У результаті на кінець 1914 р. на Західному фронті Перша світова війна набула позиційного характеру, коли жодна із сторін не могла подолати противника вирішальною атакою. Хід боїв став нагадувати ведення гігантської облоги, яка здавалося все більше погрожувала крахом старого світу.

Чим далі точилися бойові дії, тим конструкція траншей ставала все складнішою. Уже в 1915 р. вони справляли сильне враження, нагадуючи середньовічні замки, але не у висоту, а в глибину. Як правило їхня глибина сягала 2,5 метра, траншеї прикривалися брустверами і рядами загорож із колючого дроту (іноді до 20 рядів). У траншеях солдати обладнували собі місця для сну, відпочинку, будували землянки, бліндажі. На деяких ділянках, залежно від уміння солдат, будувалися такі споруди, що могли захистити їх від всього, за виключенням прямого влучення артилерійського снаряда. Проте прямі влучення були рідкістю. Так, зі ста випущених снарядів у певну ціль потрапляло лише два і то один через дефекти виробництва не вибухав.

Траншеї будувалися зигзагом, для того щоб вони були менш вразливими від вибухів снарядів і зменшували вплив флангового вогню під час боротьби за траншеї. Часто окопи на передовій складалися з двох траншей на відстані у 200 метрів, але були пов'язані спеціальними ходами сполучень. Для захисту траншей влаштовувалися кулеметні гнізда, які розташовувалися так, щоб максимально ефективно вести вогонь по наступаючому противнику. Так десять кулеметів (кулеметна рота) могли стримувати наступ цілої дивізії противника (15 тис. осіб). За передовою лінією йшли інші лінії оборонних споруд, які на всю глибину прикривалися артилерією. Загалом система оборонних споруд часто сягала 15 км завглибшки. Загальна протяжність траншей на Західному фронті сягала 8 тис. км, у той час як лінія фронту — лише близько 600 км.

Траншеї Першої світової війни стали проблемою, яку не могла розв'язати сторона, що атакує. Захисники траншей могли покладатися на кулемети і гармати, які вбивали все, що з'являлося на відкритому просторі. Крім того захисники мали налагоджений зв'язок і в разі потреби отримували необхідні резерви.

Полководці Першої світової війни по-різному намагались подолати такий глухий кут у війні. Одні намагались подолати оборонні споруди ворога «людськими хвилями», концентруючи на невеликих ділянках фронту великі маси піхоти, які йшли в самовбивчі атаки. Але така тактика призводила до страхітливих жертв. За такі атаки бої Першої світової війни отримали назву «бійня». Найгіршої слави набув наступ французької армії у квітні 1917 р., під час якого за п'ять днів було втрачено 180 тис. осіб. Тоді ці події отримали назву «Бійня Ніпеля», за ім'ям командуючого французькою армією генерала Робера Ніпеля. Терпінню французьких солдат прийшов кінець, по всьому фронту прокотилися солдатські заколоти. Тільки після призначення нового командуючого, генерала Петена, який задовольнив більшість з вимог солдат, заколоти припинилися.

Інші за допомогою артилерії намагалися знищити всі оборонні споруди противника, а потім у бій кидали піхоту. Як писав песимістично президент Франції Р. Пуанкаре: «Ми ведемо тепер атаку удосконаленим способом. Вона довго готується. Спочатку інтенсивний артилерійський вогонь нищить окопи ворога і знищує оборонні споруди. Коли замовкає артилерія, піхота йде в атаку і бере позиції в штиковому бою. Але після цього складність полягає в тому, щоб тримати під вогнем ворожі батареї; наші гармати повинні відповідати на їх вогонь могутнім контрударом. У цих запеклих боях, де проявляються чудеса хоробрості й кров ллється ріками, ми, напевно, не домагаємося ніяких реальних переваг, не тільки стратегічно, а навіть і тактично». Але і ця тактика не дала ніякого результату. На час багатоденних артобстрілів противник відводив свої війська з передових рубежів, а коли ворог ішов в атаку, то повертав їх. До того ж ефективність артилерійського вогню була мінімальною по закритих і малорозмірних позиціях. Він лише робив багато шуму і вражав уяву, перетворюючи поле битви у місячний пейзаж. Так, під час битви на річці Соммі англійці використали 1,5 млн. снарядів, але не досягли якихось помітних результатів. Крім того масований артилерійський вогонь призвів до снарядного голоду в 1915 р., коли промисловість воюючих країн не справлялася з постачанням великої кількості боєприпасів. Найгірша ситуація склалася в російській армії, яка значною мірою через відсутність снарядів і патронів була змушена терпіти поразку і відступати в 1915 р., а в 1916 р. під час Брусиловського наступу не змогла довести його до логічного завершення. Так, у дні німецького наступу 1915 р. начальник генерального штабу Росії Янушкевич писав: «Вчора на ділянці одного з полків німці випустили три тисячі важких снарядів, а ми випустили ледь сто».

Спроби долати траншеї за допомогою «вогняного валу» — коли артилерійський вогонь іде перед атакуючими шеренгами, наражався на неможливість координувати дії артилерії і наступаючих через відсутність засобів зв'язку. Намагалися противники домогтися вирішального прориву і за допомогою отруйних газів. Але і це не дало бажаних результатів, а лише ускладнило життя солдатам в окопах і призвело до нічим не виправданих жертв. У Першій світовій війні від хімічних атак загинуло близько 1 млн. осіб. Революційний спосіб подолання позиційної війни запропонували англійці, застосувавши нову зброю - танки. Проте, їх технічна недосконалість не дала змогу повною мірою використати цю нову перевагу. Намагалися противники долати оборону і за допомогою вдосконалення дій піхоти. Так, росіяни під час Брусиловського наступу 1916 р. завдали декілька головних ударів на різних ділянках фронту, тим самим дезорієнтувавши противника і не давши йому ефективно використати резерви. У 1918 р. під час останнього німецького наступу німці застосували нову тактику, яка отримала назву «тактика Гутіра» (від імені німецького генерала Оскара фон Гутіра, який узагальнив і вдосконалив нові тактичні прийоми). Так, у наступ німецька піхота йшла вже не хвилями, а короткими кидками спеціальних штурмових груп, що були озброєні ручними кулеметами, гранатами, мінометами, вогнеметами. Крім того, по-новому стала використовуватися артилерія. Тепер її завданням було не знищення ворога, а не дати йому «підняти голову», порушити управління і не допустити надходження підкріплень. Ця нова тактика передусім мала значний тактичний успіх. Проте це вже був кінець війни, а не її початок.

Але у той час як стратеги розробляли нові методи війни, створювалися нові зразки техніки і зброї. Довгі чотири роки солдати провели у траншеях. Ті,кому доля випала побувати в окопах Першої світової війни, потрапляли у світ троглодитів — жахливий, нудний і потворний. Люди місяцями жили під відкритим небом або у невеликих землянках, переносили спеку і холод, терпіли спрагу, іноді голод, тонули в багнюці під зливами. «Зоря вставала над виснаженими людьми, перемазаними крейдою, які з побілілими лицями кидалися на гнилу солому сирого укриття. Ах, ці укриття! Це були діри, що виходили в окоп, вирубані в тій же крейді, замість даху в ній були дошки, засипані декількома лопатами землі. Коли йшов дощ, зі стелі цілими днями лило, і не без чорного гумору хтось вішав таблички з написом... «У душ для чоловіків»... Якщо лягти бажали декілька чоловік, то ноги їм доводилося витягувати в окоп, створюючи перепону для тих, хто ходив в окопах», — так описує окопи один французький солдат. У таких умовах їм доводилося працювати: рити траншеї, будувати укріплення, тягати гармати. Іноді люди гинули, навіть не побачивши противника в лице від артилерійських і кулеметних обстрілів. Частими були психічні захворювання, які не знали як лікувати. Попервах, психічні розлади сприймали як боягузтво, тому таких солдат розстрілювали.

«Скільки енергії потребує таке життя військ кожен день, наполовину під землею, в окопах, під дощем і снігом. У зруйнованих гранатами і мінами схованках без чистого повітря і світла, у паралельних ровах, що завжди перебувають під руйнівною дією снарядів, у бокових ходах, які раптово можуть бути відрізані ворожою артилерією, на висунутих вперед постах, де патруль кожну хвилину може бути захоплений зненацька атакою ворога. Як можемо ми в тилу ще знати хвилини оманливого спокою, якщо там, на фронті, такі ж самі люди, як ми, приречені на таке пекло?» — у розпачі говорив президент Франції Р. Пуанкаре.

Але найбільше за артилерійський і кулеметний вогонь противника людей у траншеях турбували проблеми санітарії і погане харчування. Іноді місяцями солдати не бачили гарячої їжі. Єдиною їх розрадою була банка тушонки, і то лише в англійських солдат. Узагалі у французькій армії було вкрай погано налагоджено постачання продовольства. Проблемою була і питна вода. Використання будь-яких джерел води призводило до поширення кишкових захворювань.

Відсутність елементарних санітарних умов призводило до того, що солдати хворіли і швидко вкривалися вошами. Як згадував один з учасників війни: «Воші особливо не допікали тебе на холоді, коли стоїш на посту або йдеш у дозор. Але коли повертаєшся в землянку, коли починаєш зігріватися, саме тут вони починають вилазити з потаємних схованок лахміть нашого одягу... Вони не залишали нас у наших буднях ніколи... замучені вкрай як фізично, так і морально, ми не могли стулити очей через вошей. Я сам бачив одну людину, яка плакала і на чому світ стояв сварила воші й Того, хто їх створив».

Під час затяжних боїв нічийна земля між позиціями противників перетворювалась на кладовище без могил і пам'ятників, по якому були розкидані тіла тисяч убитих і поранених, яким не могли надати допомогу. Як писав англійський солдат: «Наші траншеї йшли на відстані 500 ярдів (457 м) від їх (німецьких), і всю цю полосу вкривали людські останки — тіла деяких вбитих пролежали там із 12 вересня, тоді ми простояли на наших позиціях до 13 жовтня. Можете уявити собі сморід. Усе місце перетворилося на розритий могильник, начинений гниючою мерзотою». Схожі картини малює і німецький солдат у своєму листі: «Тепер я знаю, чим є війна. Ми сидимо вже вісім днів в окопах, і тут дуже холодно. Уже десять днів ми не їли теплої їжі. Тільки галети з паштетом, бо польова кухня не може до нас доїхати. На пагорбі біля нас лежить багато вбитих. Моїм єдиним бажанням є якнайшвидше завершення війни».

Не варто забувати, що убиті й важкопоранені були товаришами тих, хто, продовжував жити в окопах. Але ще гірше те, що вцілілим доводилося дивитися на те, як мільйони щурів, що наводнили поля боїв, добиралися і жадно рвали тіла тих, хто був так недавно близьким. «Тіло його майже розклалося, Мене ледь не вирвало... Щось таке в ньому ворушилося, щось дуже велике. Боже правий! Ми могли поховати його. Могли зарити... Але тут величезний чортів щур виліз з його передпліччя, такий величезний, він прогриз його...».

Ще важче було пораненим, яким через обстріли і затяжні бої не могли надати кваліфіковану медичну допомогу. Від зараження і різних хвороб померло більше, ніж було вбито.



Такі страшні сцени стали у спогадах ветеранів тієї війни проявом земного Пекла. Подібного в літописах воєнної історії важко знайти.

Позиційна війна стала головною ознакою Першої світової війни. Але війна не часто виграється, сидячі в обороні, та і, як повелося серед військових, вони намагалися атакувати. Але коли атаки, що йшли одна за одною, не досягали результату, війна набувала репутації жахливої. А якщо ще додати жахи окопного існування, то слово «жах» не передає всього того, що являла собою Перша світова війна.