Теми занять по тематиці «Нові медіа» - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Аплікаційна форма 1 48.6kb.
Демократичність нових медіа. Медіакультура як художній простір на... 1 25.01kb.
Шифр теми Науковий керівник Роки виконання Обсяг у 2013 р. Рейтинг... 1 60.33kb.
Програма «у-медіа» запит на подання заявок 1 42.03kb.
Інтерньюз-Україна проведе навчання для неурядових організацій малих... 1 25.18kb.
Методична розробка позакласного заходу з використанням медіа-технологій... 1 36.62kb.
Орієнтовні теми докурсових завдань для учителів образотворчого мистецтва... 1 40.69kb.
Баркемпі «SuccessCamp» (18 листопада, м. Київ). «SuccessCamp» 1 16.25kb.
С. С. Аверинцева з приводу його лекції " Присутствие Вездесущего... 1 165.79kb.
Електронний вісник Інституту Медіа Права Розвиток законодавства та... 1 39.7kb.
Електронний вісник Інституту Медіа Права Розвиток законодавства та... 1 54.03kb.
Першою офіційно зареєстрованою у селі була козацька церква святого... 1 21.63kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Теми занять по тематиці «Нові медіа» - сторінка №1/1


Теми занять по тематиці «Нові медіа»:

  • Web 2.0

  • Wiki-технологія

  • Мобільні пристрої в роботі журналіста

  • Географічні інформаційні технології

Лисенко Валерій Миколайович

т. 067-1795326, V.Lysenko@i.ua

WEB 2.0
План теми



  1. Етапи розвитку Інтернету.

  2. Зміна парадигм користування інформаційною мережею.

  3. Поняття про модерування і персоналізацію.


Лекційний матеріал

Назва «Інтернет» або мережа мереж з’явилася у 1983 р., хоча її витоки сягають, щонайменше, кінця 60-х років. Проте тривалий час вона (він?) лишалася однією зі спеціалізованих систем передачі даних, орієнтованою на спеціально підготовлений персонал. Прорив стався у 90-ті роки, з появою дружнього інтерфейсу — так званого Всесвітнього павутиння World Wide Web. У цифрову інформаційну мережу широким потоком ринули фахівці масової комунікації, стали створюватися портали друкованих видань, радіостанцій та телевізійних каналів.

Рунет (себто, російськомовний сегмент Інтернету) справедливо гордиться однією з найбільших у світі приватною загальнодоступною цифровою бібліотекою художньої літератури lib.ru, яку аж з 1994 р. самотужки, методом толоки, накопичує московський фізик Максим Мошков. До речі, там є чималий український розділ.

Швидко виявилася принципова особливість Інтернету порівняно з радіо та телебаченням: наявність легкодоступного зворотного зв'язку. Через цю лазівку, слідом за професіоналами, у інформаційний простір ринули з власними й чужими творами натовпи аматорів та ентузіастів, серед яких траплялося чимало бездарних графоманів. Вручну наповнювалися каталоги саморобних сайтів, на допомогу першим недосконалим пошуковим системам.

Зворотний зв'язок охоплює навіть «мовчазну більшість», яка ні сном, ні духом, не мріяла про самовираз — адже у Інтернеті автоматично фіксується сам факт перегляду інформації. На цьому ґрунті швидко розквітли боротьба за рейтинги і платоспроможних рекламодавців.

У 2000-му десятилітті стала очевидною непродуктивність ручної обробки потоків заявок на мережеві публікації. Відтак, було розроблено ідеологію, технології та програмне забезпечення, які надали всім бажаючим можливості будь-що самостійно публікувати й обговорювати на спеціально призначених для цього порталах — різноманітних дошках оголошень, форумах тощо.

Цей технологічний прорив і спричинений ним розквіт самвидаву названо Веб 2.0. Його суттєвими рисами стали:


  • колегіальність мережевого спілкування;

  • право голосу кожного абонента мережі;

  • постійне й швидке вдосконалення програмно-технічних засобів.

Набула популярності надія на перетворення Мережі у глобальний колективний розум. Навіть елітарна «Енциклопедія Британніка» в певній мірі дозволяє деяким своїм читачам впливати на зміст. До того ж, розвиток машинного перекладу розмиває мовні міжкультурні бар’єри.

Проте, досить швидко, виявилося, що новітнє глобальне інформаційне дзеркало, окрім чеснот і набутків світової культури, цілком байдуже відображає ще й споконвічні особисті та громадські вади. Для розрулювання конфліктів у багатьох Інтернет-спільнотах довелося запровадити нагляд-модерацію, що, у свою чергу, спричинило вже нові конфлікти. Типовими функціями модераторів стали:



  • нагляд за утриманням змісту сайтів у рамках пристойності,

  • залагодженням скандалів з особистими образами,

  • обмеження відхилень від заданих тем.

Дисциплінарними заходами є видалення чи редагування одіозних повідомлень, вигнання («бан») хуліганів тощо. Словом, технічні засоби, як і слід було очікувати, вчергове стали виразниками суто людських пристрастей.

Наприкінці минулого десятиліття анонсовано концепцію третього покоління розвитку Інтернету. Передбачається, що його визначальною рисою стане остаточна відмова від анонімності користувачів. Всі сервіси тяжіють до персоналізації, себто цілеспрямовано формують співпрацю між споживачами та постачальниками послуг не лише інформаційного характеру, але й реальних повсякденних життєвих потреб. При цьому все більшу роль у житті граюь персональні портативні пристрої, які набувають функцій і документів, і платіжних засобів.


Використані джерела

  1. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. uk.wikipedia.org/wiki/Веб_2.0

  2. Александр Фельдман. Интернет третьего поколения. // Наука в рекламе. 12.01.2009 advertology.ru/article68569.htm


Контрольні питання

  1. В чому полягали схожість і принципові новації цифрових мереж масових комунікацій, порівняно з радіомовленням і телебаченням?

  2. Назвіть етапи розвитку всесвітньої цифрової інформаційної мережі.

  3. Назвіть основні ознаки Веб 2.0 та проілюструйте їх на прикладах популярних Інтернет-порталів.

  4. Які суспільні проблеми породжує розвиток інформаційних технологій?

  5. Проілюструйте прикладами функції модераторів Інтернет-спільнот.

  6. Наведіть приклади інформаційної боротьби в Інтернет-спільнотах.

WIKI-ТЕХНОЛОГІЯ


План теми

  1. Історія появи та розповсюдження вікі-технології.

  2. Корінні принципи та проблеми вікі.

  3. Популярні ресурси, що базуються на вікі.

  4. Соціальний ефект вікі.


Лекційний матеріал

Вікі — це ідеологія, технологія і програмне забезпечення, які дозволяють користувачам веб-сайтів чи інших гіпертекстових збірок документів самостійно змінювати їх наповнення.


Історія

Першим вікі став у 1995 році сайт Portland Pattern Repository, створений Вордом Канін­гемом (Ward Cunningham). Канінгем вигадав і концепцію, і назву «вікі», і сам створив перше втілення такої системи.



Канінгем узяв термін «вікі» від гавайської назви автобусів, що обслуговують аеропорт Гонолулу. Вікі-вікі — це було перше гавайське слово, яке Канінгем вивчив під час першого відвідання Гавайїв, коли йому порадили їхати таким бусиком від одного терміналу аеропорту до іншого.

Наприкінці ХХ століття, вікі-технологія завоювала визнання як перспективний шлях розвитку приватних і публічних баз знань, і саме на базі цього потенціалу Джимбо Вейлз (Jimbo Wales) та Ларрі Сенгер (Larry Sanger) у січні 2001 року створили найавторитетнішу енциклопедію початку ХХІ століття — «Wikipedia». Воістину, це стало достойним продовженням справи перших енциклопедистів!

Вікіпедія, а також окремо її англійська частина — найбільший вікі-портал у світі. Друге місце займає німецька версія, українська — на десятому місці. Всеохопна природа Вікіпедії стала значущим чинником її росту, тоді як багато інших вікі є високоспеціалізованими.

Відкриту базу кодів Вікіпедії тепер перебрали багато інших вікі, які на неї посилаються як на Материнську.


Контроль за змінами

Будучи відкритими для змін, вікі-сайти мають також засоби для перевірки їх правильності. Найвідоміший — веб-сторінка, на якій відображено список редагувань.


Вандалізм

Відкрита ідеологія більшості вікі — дозволяти будь-кому змінювати вміст — не гарантує, що наміри таких редакторів завжди добрі. Більшість публічних вікі уникають обов'язкових реєстраційних процедур. Однак багато з найбільших вікі-систем мають певні методи з обмеження доступу до написання тексту. Деякі системи дають можливість забороняти редагування певним індивідуальним користувачам, чого можна досягти, блокуючи конкретні IP-адреси або імена користувачів, якщо вони відомі. Правда, з цим бувають і певні технічні проблеми.

Загальним способом захисту від настирливих «вандалів» є просто дозволити їм зіпсувати стільки сторінок, скільки ті бажають, знаючи, що ці сторінки легко відстежити та відновити після того, як вандал піде. Однак ця стратегія надто непродуктивна, оскільки злість або почуття власної неповноцінності спонукають таких осіб систематично псувати чужі статті.

В разі надзвичайних ситуацій, вікі дозволяють перемикати бази даних в режим доступу тільки для читання. Застосовують також дозвіл на редагування тільки перевіреним користувачам.

Проблематичними є непомітні помилки, які вставляють у сторінки. Приклад: зміни в датах випусків альбомів співаків, їхньої дискографії.

У крайніх випадках, багато вікі дають змогу захистити певні сторінки від редагування. Наприклад, захищені сторінки Вікіпедії можуть редагувати тільки адміністратори, які можуть також знімати такий захист. Але зазвичай вважають, що така практика суперечить основній філософії вікі, а тому її, як правило, уникають. Наприклад, англійська Вікіпедія водночас має, щонайбільш, кілька десятків захищених сторінок із понад двох мільйонів (за даними на грудень 2007).


Студенти наповнюватимуть Вікіпедію в обмін на заліки

Wikipedia запустила новий проект під назвою “Public Policy Initiative“, який передбачає співробітництво з вищими навчальними закладами.

Найбільша у світі онлайн-енциклопедія запропонувала університетам включити наповнення свого сайту в навчальні програми, і зараховувати роботу на Вікіпедії як повноцінний навчальний процес для студентів — наприклад, у вигляді заліків або курсових робіт.

На осінь 2010 р. до проекту вже підключилися 9 професорів з 8-ми університетів світу. Вони повинні видати студентам завдання та навчити, як потрібно правильно редагувати статті на Вікіпедії. Як відомо, енциклопедія має певні засади, серед яких головними є об’єктивність, неупередженість, повне висвітлення фактів, достовірні джерела, тощо. Студенти зможуть не лише редагувати, а й писати власні статті, яких ще не існує на Вікіпедії.

Програма розрахована на 17 місяців. За словами представника Wikimedia Foundation Ліани Девіс, енциклопедія завжди шукає шляхи залучення нових дописувачів. Студенти, на її думку — ідеальна аудиторія для цього, і написання статей в рамках навчального процесу лише посилить їхню співпрацю між собою, навчить засадам об’єктивності та визначення якості матеріалів.

У березні 2010 року колишній український міністр освіти, Іван Вакарчук, в своєму зверненні закликав науковців та професорів приступити до наповнення українського розділу Вікіпедії.


Як і для чого ми розвиваємо Вікіпедію

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Шановні користувачі української Вікіпедії, Ми витрачаємо свій час, свої сили та натхнення на наповнення Вікіпедії. Сформулюймо ж разом відповіді на наступні запитання.

Чи потрібно взагалі наповнювати українську частину Вікіпедії?

Ми однозначно кажемо "ТАК". Зовсім не завадить мати Інтернет-ресурс, де будуть зібрані знання українською мовою.

Для чого потрібно наповнювати українську частину Вікіпедії?



  • щоб створити ще один український острівець в океані Інтернету;

  • щоб самим більше дізнатись або систематизувати свої знання;

  • можливо, ці знання комусь знадобляться;

  • щоб допомогти один одному вдосконалювати знання української мови, грамотність, вміння чітко та логічно висловлювати свої думки;

  • щоб закріпити свої знання в певну структуру;

  • щоб вчитись, знаходити друзів за інтересами, та й навіть цікаво проводити дозвілля (кінематограф, спорт, література — можна поділитись своїми знаннями про все).

Як зробити наповнення української частини Вікіпедії ефективнішим?

  • необхідно збільшити кількість користувачів (зокрема, активних дописувачів). Для цього кожен з нас повинен рекламувати українську Вікіпедію в інтернеті (форуми, посилання), серед друзів, знайомих тощо;

  • пошукові системи працюють на нас: чим більше корисного змісту = тим більше результатів при пошуку = тим більше людей взнає про нас;

  • доповнити кожну статтю якнайбільшою кількістю істотних перенаправлень, щоб різниця в орфографії не заважала пошуку. Наприклад слово "Лугано" має перенаправляти на статтю про місто Луґано;

  • додати посилання на українську версію статті в англійській, та інших іншомовних вікіпедіях в меню "іншими мовами" (не треба випускати з уваги російську, оскільки це чи не найголовніший наш конкурент серед користувачів з України).

Потенційні читачі української частини Вікіпедії (або Яка користь з нашої праці?) Кому може знадобитися ця база знань?

Передусім тим, хто хоче поповнити свої знання, використати зібрані тут дані для власних потреб (написання рефератів, статей тощо) — це учні, студенти — тобто найактивніша частина суспільства. Але, знову ж таки, все залежить від кількості та якості змісту — чим більше корисних даних, тим більше читачів.

"Геть від СССР". Відходити від штампів радянської науки. Не копіювати російську Вікіпедію, інакше для чого мати українську, бо всі можуть читати російською. Але створювати власний погляд на світ. Тут в пригоді стає знання іноземних мов: англійської, німецької, польської, чеської, на яких накопичене досі невідкрите знання.

Якщо в когось є ще якісь запитання чи відповіді — доповнюйте список!



Славетний петербурзький фоторепортер Карл Булла 1886-го року одержав дозвіл МВС на вуличні зйомки. До нашого часу дійшло близько 200 тисяч негативів, знятих Карлом Буллою та його двома синами
Використані джерела

  1. В основу лекції покладено відомості з веб-сторінки uk.wikipedia.org/wiki/Вікі

  2. Студенти наповнюватимуть Вікіпедію в обмін на заліки watcher.com.ua/2010/11/25/studenty-napovnyuvatymut-vikipediyu-v-obmin-na-zaliky/?utm_source=feedburner&utm_medium=feed&utm_campaign=Feed:+watcherua+(Watcher.com.ua)

  3. Викиномика focus.ua/economy/162747

  4. uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія:Як_і_для_чого_ми_розвиваємо_Вікіпедію

  5. Стеценко Г.В. Педагогічний потенціал вікі-енциклопедії та її використання в навчально-виховному процесі. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. — 2008. — №7. — С. 53–57. galanet.at.ua/publ/1-1-0-25

  6. Стеценко Г.В. Практичне використання вікі-енциклопедії в навчально-виховному процесі // Комп’ютер в школі та сім’ї, 2009 — № 5. — С.34–39. galanet.at.ua/publ/praktichne_vikoristannja_viki_enciklopediji_v_navchalno_vikhovnomu_procesi/1-1-0-32


Контрольні питання

  1. Розкажіть про історію і основні риси вікі-ідеології.

  2. Окресліть статистику розвитку Вікіпедії. Які Ви ще знаєте популярні вікі-портали?

  3. Яке соціально-культурне значення Вікіпедії для розвитку українських культури та суспільства?

  4. Наведіть приклади інформаційної боротьби на вікі-порталах.

МОБІЛЬНІ ПРИСТРОЇ В РОБОТІ ЖУРНАЛІСТА


План теми

  1. Історія та сучасний стан мобільної апаратури журналіста.

  2. Можливості та проблеми мобільної журналістики.

  3. Перспективи розвитку мобільної журналістики.

  4. Практичні навички користування обладнанням.


Лекційний матеріал

Історично, ще у ХІХ ст., фотоапарати стали першими мобільними пристроями журналістів. І хоча були вони дуже громіздкими, в історію увійшли сотні тисяч фотознімків, що зберегли дух того часу. У другій половині ХХ ст. журналістика взяла на озброєння диктофон, а згодом і відеокамеру. Нарешті, з’явився мобільний телефон. Нині він перетворився на персональний кишеньковий інформаційний центр, який дозволяє будь-кому постійно перебувати на зв’язку, збирати, передавати й приймати чим далі, тим більші потоки інформації.

Бурхливий розвиток інформаційних технологій ставить перед фахівцями ряд проблем. Зокрема, доводиться:


  • систематично оновлювати обладнання;

  • освоювати все нові технологічні прийоми;

  • шукати, аналізувати й консолідувати інформацію в різноманітних інформаційних мережах;

  • конкурувати з великою кількістю дилетантів, які збивають ціни на інформаційному ринку.



Портативний диктофон 70-х років, вага 4 кг
Використані джерела

  1. Валерий Перевалов. Начала hi-tech журналистики. Российская академия государственной службы при Президенте РФ. Кафедра информационной политики. Москва, 2007. samlib.ru/p/perewalow_w_w/hitechjournalism.shtml

  2. Александр Городников. СМИ в XXI веке: от интерактивности к мобильной культуре. mediaguide.ru/?p=news&id=444cf00d

  3. Як ЗМІ можуть використовувати Google Docs в своїй роботі. watcher.com.ua/2011/04/18/yak-zmi-mozhut-vykorystovuvaty-google-docs-v-svoyiy-roboti

  4. Новітні технології в інформаційному жанрі. kyrsa4.com.ua/work.php?id=39

  5. Мобільна громадська журналістика. slideshare.net/usnires/09-7072280


Контрольні питання

  1. Окресліть історію створення мобільних пристроїв, що їх використовують журналісти.

  2. Охарактеризуйте ситуацію на ринку мобільної апаратури, назвіть провідні бренди.

  3. Продемонструйте навички володіння мобільними пристроями.

ГЕОГРАФІЧНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ


План теми

  1. Основи е-картографії.

  2. Поняття про супутниковий моніторинг Землі.

  3. Популярні картографічні ресурси.

  4. Супутникова навігація.

  5. Поняття про багато вимірність світу.

...именно я лучше всех из джиннов знаю географию!



Лазарь Лагин. Старик Хоттабыч
Я вижу, вас интересует мой глобус, — заметил Воланд.

О да, я никогда не видела такой вещицы.

Хорошая вещица. Я, откровенно говоря, не люблю последних новостей по радио. Сообщают о них всегда какие-то девушки, невнятно произносящие названия мест. Кроме того, каждая третья из них немного косноязычна, как будто нарочно таких подбирают. Мой глобус гораздо удобнее, тем более что события мне нужно знать точно. Вот, например, видите этот кусок земли, бок которого моет океан? Смотрите, вот он наливается огнем. Там началась война. Если вы приблизите глаза, вы увидите и детали.

Маргарита наклонилась к глобусу и увидела, что квадратик земли расширился, многокрасочно расписался и превратился как бы в рельефную карту. А затем она увидела и ленточку реки, и какое-то селение возле нее. Домик, который был размером в горошину, разросся и стал как спичечная коробка...

Михаил Булгаков. Мастер и Маргарита
Історія з географією

Років 30 тому з’явилася на світ енциклопедична «Історія міст і сіл Української РСР». Ці грубезні томи й понині не втратили актуальності, хоча головним їх мотивом було звеличення радянської влади. Лише після відміни компартійних заборон на інформацію у продажу з’явилися якісні географічні карти, картосхеми, буклети. Нині ж у краєзнавстві все ширше застосовуються сучасні інформаційні технології.

В часи Другої світової війни географічні карти з’явилися на екранах радіолокаторів. Розвиваючись і ускладнюючись, електронна картографія нині базується на геоінформаційних системах (ГІС). Створюються спеціалізовані пристрої — широкоформатні екрани та принтери.

Але на звичайних, масових дисплеях теж можна побачити багато цікавого. Сайти visicom.ua, transnavi.com та інші пропонують електронні путівники — для перегляду з комп’ютерів, мобілок та інших кишенькових «гаджетів». А за кількасот гривень не дадуть заблукати ще й системи супутникової навігації, наприклад американська GPS.

З початку ХХ ст. у картографії використовувалася авіаційна зйомка. У 60-ті роки почалася доба зйомки космічної, яка дозволила значно збільшити не лише охоплювані території, а й поглибити аналіз зображень. На початку 90-х в Інтернеті почали публікуватися матеріали дрібномасштабної зйомки метеорологічних супутників. На цих зображеннях видно деталі розміром від кількох кілометрів: в основному, обриси хмарності.

Е-карта на великоформатному сенсорному дисплеї TouchTable
Географічний Інтернет

У 2005 р. найуспішніша в світі Інтернет-компанія Google презентувала черговий сенсаційний проект: Google Maps / Google Earth — кібер-глобус, складений з величезної кількості високоякісних космофото. Вже трохи схоже на глобус булгаковського Воланда!?

Правда, поновлюються ці зйомки, як правило, весняними ранками, коли видимість найкраща, отже тут не йдеться про сьогоднішню ситуацію. До того ж, з високою якістю, в супроводі великої кількості картографічних та краєзнавчих матеріалів, відображаються лише популярні міста. На більшій же частині Земної кулі можна розрізнити деталі, не менші від кількасот метрів.

У травні 2006 р. в нашому місті виник неформальний краєзнавчий клуб «Интересный Киев», який створив сайт interesniy.kiev.ua та Живий Жур­нал interesniy_kiev.livejournal.com. Вони знайомлять, згуртовують, зігрівають життя сотень людей цікавістю до історії — живої, збереженої камінням старовинних вулиць і будинків, потаємними стежками, старими газетами й фотографіями. Виявляється, не обов’язково їхати світ за очі, щоб торкнутися захоплюючих таємниць.

24 травня 2006 року — день народження ще одного цікавого краєзнавчого проекту — WikiMapia.org, гасло якого: «Давайте опишемо весь світ!» Користуючись Інтернетом, кожен бажаючий може не лише віртуально мандрувати, а й ділитись враженнями, публікувати фото, вказуючи на карті місця пригод. Подробиці можна дізнатись з мережевої енциклопедії en.wikipedia.org/wiki/WikiMapia та зі стрічки новин wikimapiablog.blog­spot.com.

Створили цей глобальний краєзнавчий кібер-форум молоді москвичі Олександр Корякін та Євген Савєл’єв, на основі двох популярних винаходів сучасного Інтернету: Wiki та Google Earth. За перші три місяці всіма бажаючими було нанесено перший мільйон відміток, до 22 листопада другий, а до 8 березня — третій. Вищезгаданий «Интересный Киев» утримує першість щодо відомостей про наше місто. Правда, серед них трапляються не лише загальновизнані скарби культури. Адже важко утриматися від спокуси відмітити на фото дім коханої чи улюблену корчму.

Робочою мовою WikiMapia від початку була англійська, проте для написів на карті можна вибирати будь-яку з десятків мов, з їх національними шрифтами. А згодом, залучивши машинний переклад, розробники підключили ще й можливість обирати мову інтерфейсу. Добре, що у такому цікавому проекті є українська земля й українська мова. Правда, і те, й друге подане на досить кустарному рівні — адже вітчизняні фахівці гребують такими забавками. Зате пересічні дилетанти мають змогу оприлюднювати свої знахідки.

Підтримувати лад у цьому вавілонському стовпотворінні дозволяє технологія Wiki — спосіб збору інформації методом толоки, себто народної будови, характерний для доби Web 2. За правилами Wiki конфлікти вирішуються колективно, отже є змога підправити відомості, які не подобаються, або проголосувати за їх видалення. Зокрема, на цей спосіб поповнення у липні 2005 р. перейшла Інтернет-енциклопедія Києва wek.kiev.ua, яка діє з серпня 1999 р.

На початку 2008 року відома російська Інтернет-компанія Яндекс запропонувала новий Інтернет-сервіс по транспортній ситуації на вулицях Києва — „Яндекс-пробки” maps.yandex.ua/kiev_traffic. Очевидним стимулом до його появи є поширення мобільного цифрового зв’язку. Неясно лише, яким чином організовано оперативне оновлення інформації про дорожню обстановку.

А ще нині виповнюється 10 років одному з перших краєзнавчих сайтів Укрнету — приватному проекту автора цих рядків “1000-ліття української культури” 1000years.uazone.net. У його складі є розділи «Погляди на Київ», «Київські шляхи», «Битви за рідну землю», «Бабин яр», «Наші мандрівки», «Наші Карпати», «Мій рідний Ніжин», «Глобус України», путівники київськими околицями тощо. І відвідують цей сайт щодня понад сотня глядачів з усього світу.

Кажуть, корова набирає вагу навіть від погляду доброго господаря. Будемо ж старатися, щоб погляди на нашу планету принесли користь і їй, і нам.
Супутникова навігація

Мандрівникові потрібні не лише путівники та карти — важливо уміти вчасно в них зорієнтуватися, а для цього, перш за все, постійно знати своє місцеположення. Буває також потрібно співставляти місцезнаходження багатьох рухомих об’єктів. Саме для реалізації цих завдань у 70-ті роки військове відомство США почало створення глобальної системи супутникової навігації, яка нині відома під назвою Global Positioning System. У 80-ті роки вона не лише запрацювала, а, подібно до мережі Інтернет, стала доступною для цивільних споживачів. У 90-ті роки приймачі GPS з’явилися у пост-радянських країнах. Попри спротив спецслужб, ці невеличкі й не надто дорогі пристрої набувають все ширшого розповсюдження. Нині з їх допомогою можна не лише контролювати рух особливо дорогих і цінних вантажів, але навіть батьки можуть спостерігати за тим, як їх дитина йде зі школи додому.


Неймовірна складність світу
Тем, кто хорошо знаком с пятым измерением, ничего не стоит раздвинуть помещение до желательных пределов.

Михаил Булгаков. Мастер и Маргарита
«Припустімо, що наш Всесвіт унікальний» — таким зачином, схожим на казкове «В деякому царстві...», починалась дивовижна стаття, надрукована у 80-ті роки в «Доповідях Академії наук СРСР». В ній було опубліковано вишукану космологічну ідею: що розмірність фізичного світу не є постійною глобальною характеристикою Всесвіту, а «вібрує» більш-менш незалежно в кожній окремій точці простору, приймаючи значення від 0 до безмежності. Найвірогіднішим значенням розмірності простору, в якій він перебуває найчастіше, є щось близько 6–7. Пригадаємо, що і здоровий глузд, і різноманітні філософські системи вчать в усякому складному явищі з безлічі чинників виділяти щонайменше сім найвпливовіших факторів.

Ця карколомна фантазія підкріплювалась екзотичною математичною побудовою, казковими біографіями її автора, італійського аристократа-комуніс­та Роберта Ороса Людвіга ді Бартіні, та її «хрещеного батька» Бруно Понтекорво (одного з радянських «атомних» академіків, і також втікача з Італії), а також надзвичайно переконливим висновком — табличкою з трьох стовпчиків, рядків так на 20. В першому стовпчику перераховано такі світові константи як швидкість світла, гравітаційна стала, заряд електрона й таке інше. В другому стовпчику наведено значення цих Богом даних величин, одержані внаслідок тонких та громіздких дослідів з граничною для сучасної науки точністю — порядку 15 знаків. А в третьому стовпчику наводяться значення тих же величин, обчислених згідно даній теорії. Співпадіння — знаків 13–15. Себто на правду дуже-таки схоже!



Використання картографічного матеріалу для проектування магістралі. Ілюстрація Центру ГІС-Аналітик РІАЦ ІНТЕК-Україна © giscenter.net

Автомобільний навігатор
З біографією Р. Бартіні можна ознайомитися за старими авіаційними часописами, оскільки він був відомий здебільшого як авіаконструктор. Втім, вся його біографія відобразилася в вищезгаданій теорії: дитинство його пройшло в старовинному родинному палаці-Всесвіті, єдиному і неповторному, життя прожив казково багатовимірне, і як результат — створив чудові твори на папері і в металі. Концепція ді Бартіні чудово відповідає природі будь-яких інформаційних об’єктів, в яких кожен елемент, і навіть їх невловиме співвідношення, може набувати то надзвичайного, то мізерного значення.

Конкретно для ГІС багатовимірність перш за все означала врахування рельєфу. Надзвичайно важливо відображати часову координату, тобто показати зміни в часі. Але крім того ще є різноманітні спеціально-тематичні показники, які також утворюють свій уявний рельєф. Так, багатьох людей може зацікавити відображення на картосхемі чистоти повітря, питної води та інших факторів ризику, які можуть впливати на якість життя, і зокрема на розрахунки зі страховими компаніями.



Розподіл людей по території, побудований за місцезнаходженням

мобільних телефонів, на фоні космічного знімка міста.

З сайту Російської геоінформаційної асоціації gisa.ru/24456.html
Використані джерела

  1. Сайт Центру ГІС-Аналітик РІАЦ ІНТЕК-Україна. giscenter.net

  2. Сайт Російської геоінформаційної асоціації. gisa.ru


Контрольні питання

  1. Що таке ГІС?

  2. Які бувають види супутникового моніторингу Землі?

  3. Порівняйте можливості різних цифрових картографічних сервісів.

  4. Як застосовуються цифрові картографічні технології?

  5. Що таке GPS? Які ще існують супутникові навігаційні системи?

  6. Як можна проілюструвати багатовимірність світу?



Насмішка над російською супутниковою навігаційною системою