Урок з теми «Планети Сонячної системи» - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Урок з теми «Планети Сонячної системи» - сторінка №1/1
Методична розробка уроку астрономії у 11 класі

Урок з теми «Планети Сонячної системи»



Вчителя фізики та астрономії

гімназії «Ерудит»

Солом’янського району

м. Києва

Іванченко Людмила Юріївна

КИЇВ-2011

Тема. Планети Сонячної системи

Мета.

* Дидактична: дати учням основні поняття про Сонячну систему та її складові; виявити головні відмінності між планетами земної групи та планетами - гігантами, з'ясувати причини їхнього виникнення; дізнатись про внутрішні джерела енергії, завдяки яким ці планети випромінюють у космос більше енергії, ніж отримують від Сонця; зрозуміти природу кілець навколо Сатурна та інших планет;дізнатися поро природу супутників планет - гігантів та Плутона; удосконалити навички самостійної роботи.

* Розвивальна: розвивати спостережливість, кмітливість, уміння швидко переключати увагу; розвивати логічне мислення, уміння знаходити правильне рішення; формувати вміння застосовувати комп'ютерні технології для створення наочностей.

* Виховна: формування таких моральних якостей як взаєморозуміння, уміння гідно відстоювати свою точку зору; формувати інтерес до вивчення астрономії, інформатики та фізики.

Наочні посібники: фотоілюстрації на космічні теми (або комп'ютерна презентація в Microsoft PowerPoint.).

Тип уроку: комбінований урок.

Оформлення: на дошці написана тема уроку: “Планети Сонячної системи”, і  прикріплені “платени” з питаннями на зворотному боці.

Методика проведення уроку: лекція, що супроводжується комп’ютерною презентацією, бесіда з учнями, опитування.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент.

  1. Оголошення теми і мети уроку.

  2. Облік відвідування.

ІІ. Перевірка домашнього завдання.

1. Закони Кеплера.

2. Міфи Сонячної системи – учні повинні були знайти відповіді на запитання: «Звідки походять назви планет Сонячної системи».

ІІІ. Пояснення нового матеріалу (Матеріал для вчителя).

У Со́нячну систе́му входить Сонце, вісім великих планет з більш ніж 100 супутниками, декілька малих планет, більше 100 000 астероїдів, порядку 1011 комет, а також незліченна кількість дрібних, так званих метеорних тіл (поперечником від 100 метрів до мізерно малих порошин). Центральне положення в Сонячній системі займає Сонце. Його маса приблизно в 750 разів перевищує масу всіх інших тіл, що входять у цю систему. Гравітаційне тяжіння Сонця є головною силою, що визначає рух всіх тіл Сонячної системи, які обертаються навколо нього. Середня відстань від Сонця до найдальшої від нього планети Нептун складає 30 а.о., тобто 4,5 млрд. км., що дуже мало в порівнянні з відстанями до найближчих зірок. Тільки деякі комети віддаляються від Сонця на 1015 а. о. і піддаються впливу притягання зірок. Рухаючись в Галактиці, Сонячна система час від часу пролітає крізь міжзоряні газопилові хмари. Внаслідок крайньої розрідженості речовини цих хмар занурення Сонячної системи в хмару може проявитися тільки в невеликому поглинанні і розсіюванні сонячних променів. Прояв цього ефекту в минулому історії Землі поки не встановлено.

Будучи обертовою системою тіл, Сонячна система має момент кількості руху (МКР). Головна частина його зв’язана з орбітальним рухом планет навколо Сонця, причому масивні Юпітер і Сатурн дають близько 90%. Осьове обертання Сонця складає лише 2% загального МКР усієї Сонячної системи, хоча маса Сонця складає більше 99,8% загальної маси. Такий розподіл МКР між Сонцем і планетами зв'язано з повільним обертанням Сонця і величезними розмірами планетної системи — її поперечник у кілька тисяч разів більший від поперечника Сонця. МКР планети набули в процесі свого утворення: він перейшов до них від тієї речовини, з якої вони утворилися.Сонце як зірка

Планети

Планети поділяються на дві групи, що відрізняються масою, хімічним складом (це виявляється в розходженнях їхньої густини), швидкістю обертання і кількості супутників. Чотири планети, найближчі до Сонця, планети земної групи, невеликі, складаються з щільної кам'янистої речовини і металів. Планети-гіганти — Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун — набагато масивніші, складаються в основному з легких речовин і тому, незважаючи на величезний тиск у їхніх надрах, мають малу густину. У Юпітера і Сатурна головну частку їхньої маси складають водень і гелій. У них міститься також до 20% кам'янистих речовин і легких з'єднань кисню, вуглецю й азоту, здатних при низьких температурах конденсуватися в лід. В Урана і Нептуна лід і кам'янисті речовини складають головну частину їхньої маси. Усі великі планети — Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун — обертаються навколо Сонця в одному напрямку (в напрямку осьового обертання самого Сонця), по майже кругових орбітах, мало нахилених одна до одного (і до сонячного екватора). Площина земної орбіти — екліптика — приймається за основну площину при відліку нахилень орбіт планет і інших тіл, що обертаються навколо Сонця.

Відстані планет від Сонця утворюють закономірну послідовність — проміжки між сусідніми орбітами зростають з віддаленням від Сонця. Ці закономірності руху планет у сполученні з розподілом їх на дві групи за фізичними властивостями вказують на те, що Сонячна система не є випадковим скупченням космічних тіл, а виникла в єдиному процесі. Тому вивчення кожного з тіл Сонячної системи проливає світло на походження всієї Сонячної системи, а разом з тим і на походження, еволюцію і сучасну будову нашої Землі. Завдяки майже круговій формі планетних орбіт і великим проміжкам між ними виключена можливість тісних зближень між планетами, при яких вони могли б істотно змінювати свій рух у результаті взаємних притягань. Це забезпечує тривале існування планетної системи. Планети обертаються також навколо своєї осі, причому у всіх планет, крім Венери й Урана, обертання відбувається в прямому напрямку, тобто в тому ж напрямку, що і їхнє обертання навколо Сонця. Надзвичайно повільне обертання Венери відбувається в зворотньому напрямку, а Уран обертається, ніби лежачи на боці. Сатурн, Юпітер і Уран крім окремих супутників помітних розмірів мають безліч дрібних супутників, що ніби зливаються в суцільні кільця. Ці супутники рухаються по орбітах, на стільки близько розташованим до планети, що її приливна сила не дозволяє їм об'єднатися в єдине тіло. Переважна більшість орбіт нині відомих малих планет розташовується в проміжку між орбітами Марса і Юпітера. Усі малі планети обертаються навколо Сонця в тому ж напрямку, що і великі планети, але їхні орбіти, як правило, витягнуті і нахилені до площини екліптики.

Надра планет і деяких великих супутників (наприклад Місяця) знаходяться в розпеченому стані. У планет земної групи і супутників внаслідок малої теплопровідності зовнішніх шарів внутрішнє тепловиділення невелике, його вклад у температуру поверхні порівняний із теплом, отриманим від Сонця. У планет-гігантів конвекція в їхніх надрах приводить до помітного потоку тепла з надр, що перевершує потік, одержуваний ними від Сонця.

Венера, Земля і Марс мають атмосфери, що складаються з газів, що виділилися з їхніх надр. У планет-гігантів атмосфери являють собою безпосереднє продовження їхніх надр: ці планети не мають твердої чи рідкої поверхні. При зануренні всередину атмосферні гази поступово переходять у конденсований стан.

Порівняльна таблиця основних параметрів планет



Всі параметри нижче вказані відносно їх значень для Землі:

Планета

Екваторіальний діаметр
(земних діаметрів)

Маса
(земних мас)

Орбітальний радіус
(а. о.)

Орбітальний період
(років)

Доби
(земних діб)

Супутники

Меркурій

0,382

0,06

0,38

0,241

58,6

відсутні

Венера

0,949

0,82

0,72

0,615

−243**

відсутні

Земля*

1,00

1,00

1,00

1,00

1,00

1

Марс

0,53

0,11

1,52

1,88

1,03

2

Юпітер

11,2

318

5,20

11,86

0,414

63

Сатурн

9,41

95

9,54

29,46

0,426

49

Уран

3,98

14,6

19,22

84,01

−0,718**

27

Нептун

3,81

17,2

30,06

164,79

0,671

13

** Негативне значення тривалості доби означає обертання планети навколо своєї вісі в протилежну, у порівнянні з орбітальним рухом, сторону.

IV. Закріплення набутих знань

1. Як можна пояснити червоний колір планети Марс?

2. Який зв'язок між планетою Земля та її природним супутником Місяцем?

3. Досі ніколи не спостерігалося чіткої межі між атмосферою і тілом Юпітера (як, наприклад, у випадку Землі). Перехід між ними чисто умовний. Про яку особливість будови Юпітера говорить цей факт?

4. Установлено, що Сатурн (або Юпітер) випромінює в 2,5 раза більше енергії ніж отримує від Сонця. Звідки він бере скільки енергії?

5. Яка особливість руху планети Уран? До чого це приводить?

6. "В родині не без виродка", про яку з планет Сонячної системи так можна сказати? Чому?

V. Підбиття підсумків

Підсумок уроку можна провести у вигляді астрономічних дебат, на яких повинні з’ясуватися наступні питання:

1. Які з планет Сонячної системи є найбільш дослідженими?

2. Чим відрізняються планети земної групи від гігантів і які між ними спільні риси?

3. До якої групи планет найбільш правильно було б відносити планету Плутон, чи його взагалі не можна вважати планетою?

Виставляються оцінки.



VI. Домашнє завдання: § 7-10 - підручник Астрономія 11 (рівень стандарту, академічний рівень), автор Пришляк М.П.