1. Теорія держави та права як наука та її предмет - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
Схожі роботи
1. Теорія держави та права як наука та її предмет - сторінка №1/8




1. Теорія держави та права як наука та її предмет.
Предметом теорії держави і права є найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування права і держави, а також безпосередньо пов’язаних з ними суспільних відносин і форм свідомості.

Структурно теорія держави і права складається з теорії держави та теорії права.

Теорія держави вивчає закономірності виникнення та розвитку держави.

Теорія права вивчає закономірності виникнення, розвитку та функціонування права.

Метод – це сукупність принципів, правил, засобів наукової діяльності, які застосовуються для отримання знань, які об’єктивно відображають дійсність.

Юридична наука використовує сукупність методів. Всі методи можна поділити на три групи:


  • філософсько-світоглядні;

  • загальнонаукові;

  • спеціальні.

Особливу увагу слід звернути на спеціальні методи і детально їх охарактеризувати.

Теорія держави і права посідає особливе місце в системі суспільних і юридичних наук. Оскільки теорія держави і права з одного боку суспільна наука, а з іншого – юридична наука, то по відношенню до суспільних наук теорія держави і права вивчає закономірності, які стосуються тільки держави і права. Тому по відношенню до суспільних наук теорія деталізує і розвиває загальні філософські положення відповідно до свого предмету дослідження.

По відношенню до спеціальних галузевих наук, теорія виступає як вступна дисципліна. Вона розглядає загальні питання спеціальних галузевих юридичних наук, тобто виступає як методологічна галузь правознавства.

2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права.

Метод – сукупність прийомів, операцій та способів практичного і теоретичного засвоєння дійсності, за допомогою яких здійснюється пізнання державно-правових явищ у процесі їх виникнення, розвитку й функціонування.

Методологія – сукупність різноманітних методів, підходів, логічних прийомів та інших можливих засобів пізнання й дослідження державно-правових явищ.

Методологію розуміють як науку про методи; сукупність методів дослідження предмету науки.



Методи:

1.Метод діалектичного й історичного матеріалізму. Діалектичний матеріалізм полягає в застосуванні принципів історизму, нерозривного зв'язку держави і права з іншими явищами й інститутами цивільного суспільства, зв'язку державно-правових явищ із практикою.

2.Порівняльний метод - процес відображення й фіксації відношень тотожності, подібності в державно-правових явищах, у т.ч. на рівні різних країн.

Порівнянню властивий цілий ряд пізнавальних функцій:

- пізнання одиничного.

- пізнання загального й особливого в державно-правових явищах. Порівняння дозволяє:

- класифікувати державно-правові явища.

- виявити їх історичну послідовність,

- виявити генетичні зв'язки між ними.

Об'єкти порівняння:

- системи й галузі права;

- організаційна форма державно-правового управління;

- різноманітні установи;

- матеріали юридичної практики й положення юридичної теорії. Форми здійснення порівняння:

- зіставлення;

- протиставлення.

Порівняння набуває науковості тоді, коли порівнюються не випадкові, а типові факти, враховуються взаємозв'язок із конкретними обставинами, причинами виникнення, динаміка розвитку.

Порівнювані факти мають бути достовірними й відображати тенденції розвитку держави і права.



3) Статистичний методвивчення кількісних змін у державно-правовому житті й опрацюванні цих спостережень в наукових і практичних цілях.

Цей метод дає можливість виявити певні тенденції у розвитку державно-правових явиш.



Спеціально-юридичний метод - опис державно-юридичних норм і т.д. За його допомогою встановлюються зовнішні ознаки правових явищ, їх відмінності і виробляються поняття та їх формулювання.

Головне завдання методу - аналіз змісту чинного законодавства і практики його застосування державними органами.



Системно-функціональний метод - необхідний в юридичній науці через системно-функціональну природу держави і права, що регулюють суспільні відносини.

Право, держава та їх структурні підрозділи складаються із систем більш низького порядку і входять в системи більш широкі. Право і держава функціонують, виконуючі певні функції, у цьому активність системно-функціонального методу - в пізнанні цих складних явищ. Так, початкова клітина права - норма, і вона є системою цілісної і єдиної системи права.

Історичний і логічний методи

Історичний - суть в тому, що процес розвитку державно-правових явиш відтворюється у всій багатогранності, враховується все позитивне, накопичене історичним досвідом.

При логічному дослідженні держави і права потрібно відволіктися від усіх випадковостей, окремих чинників, особливостей, несуттєвого.

3. Поняття та класифікація функцій теорії держави та права як науки та навчальної дисципліни.

Функції ТДП - основні напрямки впливу науки на суспільні відносини, в яких виявляється її соціальне призначення й цінність.

Є такі функції:



1) Пізнавальна функція:

а)онтологічна функція, призначена пізнати й пояснити державно-правові явища, які досліджує теорія держави і права. Ця функція властива всім наукам, оскільки в повному обсязі виражає основне призначення кожної науки - здійснення дослідження свого предмета і розкриття, пояснення результатів цього дослідження;

б) евристична функція. За допомогою неї ми пояснюємо, пізнаємо, чому державно-правове явище є таким, яким ми його бачимо. Теорія держави і права відкриває нові закономірності, властиві державно-правовим явищам в нових соціальних умовах, їх відкриття дозволяє по-новому поглянути не лише на сучасність, не тільки передбачити майбутнє, але й оцінювати минуле.

2)Методологічна функція - вироблення юридичної науки, способів, прийомів пізнання права.

Теоретичні знання дозволяють правильно інтерпретувати факти, групувати їх за певними зв'язками й відношеннями.

Теоретичні знання та культура сприяють безпомилковому відшуканню належної до виконання правової норми й ефективному її здійсненню. Ці знання є необхідною передумовою для правильного вирішення будь-якої правотворчої і правоохоронної проблеми.

3)Ідеологічна функція - вплив юридичної науки на розум і свідомість людини та її участь у формуванні певної юридичної думки, певного світогляду.

Кінцевий результат функції - народження ідей. Ідеї, як продукт теоретичного мислення, реалізують себе як необхідний матеріал для творчо перетворюваної діяльності у сфері державно-правового житія. Вони відображають цілі державно-правової активності і тому стають засобом досягнення цих цілей.

Ідеї, продуковані теорією держави і права, є відображенням і передбаченням реального буття державно-правової дійсності, спонуканням до дії, що перетворює цю дійсність.

Принципи ідеології: демократизм, гуманізм, ідеологія правової держави.



4)Системотворча функція теорії держави і права полягає в тому, що вона об'єднує всю юридичну науку у злагоджено-гармонійну пізнавальну систему, визначає її інтегральну єдність. Ця функція виступає як процес, зумовлений властивостями єдності й диференційованості державно-правової надбудови суспільства.

5)Практично-прикладна функція теорії держави і права підвищує рівень її престижності, бо як би глибоко абстрактні знання не відображали сутність державно-правової дійсності, узяті поза практичним їх виявом, вони мають обмежене значення.

Практичний аналіз будь-яких чинників і явищ державно-правового життя здійснюється не лише на основі галузевих наук, а і з позицій загальної теорії держави і права.



6)Комунікативна функція дозволяє вирішувати проблеми піднесення юридичної науки в цілому. Цьому сприяє те, що найновіші досягнення деяких галузей знання теорії держави і права переносить на юридичну науку, пристосовує до її потреб і ТДП, вирішує також проблеми забезпечення найкращих умов для розвитку інших юридичних наук.

7)Навчальна функція теорії держави і права € першоосновою в опануванні юридичних наук, викладається у більш чи менш популярній формі, спрощена до рівня можливостей її активного сприйняття особами, що не мають попередньої юридичної підготовки.

8)Прогностична функція - вироблення юридичною наукою певних прогнозів про подальший розвиток державно-правового явища.

У системі юридичної науки теорія держави і права дає найширше за обсягом і глибиною знання державно-правових явищ. Ці знання використовуються іншими юридичними науками як важливі, з методологічного аспекту, вихідні пункти дослідження, що дозволяють уникнути однобокості у вирішенні галузевих наукових проблем.

У системі юридичних наук теорія держави і права виступає як наука методологічна за своїм характером.
4. Місце теорії держави та права в системі юридичних наук, її роль в оволодінні юридичними знаннями.

Складність таких об'єктів, як право і держава, призводить до того, що вони вивчаються багатьма юридичними науками. Останні вивчають той чи інший бік, елементи і риси державно-правової дійсності у визначеному аспекті, на визначеному рівні. Право і держава як складні соціальні феномени мають у своєму складі велику кількість різноякісних компонентів і підсистем. Їхні функції багатогранні, їхні структури складні. У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівнів вивчаються, і підрозділяються юридичні науки.

Весь комплекс юридичних наук, за досить усталеною в науці схемою, поділяється на три великі групи: фундаментальні історико-теоретичні, галузеві і спеціальні юридичні науки. Діюча в даний час класифікація юридичних наук, передбачає наступні розділи:

1) теорія й історія держави і права, історія політичних і правових навчань; 2) державне право і керування, державне будівництво, адміністративне право, фінансове право; 3) цивільне право, сімейне право, цивільний процес, міжнародне приватне право; 4) господарське право, арбітражний процес; 5) трудове право, право соціального забезпечення; 6) сільськогосподарське право, земельне, водне, лісове і гірське право, екологічне право; 7) кримінальне право і кримінологія, виправно-трудове право; 8) кримінальний процес і криміналістика; 9) міжнародне право; 10) судоустрій, прокурорський нагляд, адвокатура.

Тут окремі науки зведені в групи по деяких родових ознаках.

Існують й інші класифікації, що так чи інакше мають сліди швидко мінливого часу чи суб'єктивних представлень авторів. Деякі з них, наприклад, включають в історико-юридичний цикл римське і мусульманське право, а господарсько-правовий цикл (господарське право, земельне право, трудове право й ін.) відокремлюють від цивільно-правового циклу (цивільне право, сімейне право й ін.). Тут немає особливої необхідності приводити різні точки зору. Ясно одне: ніякі детальні підрозділи юридичних наук не зможуть адекватно відбити швидко мінливу, динамічну картину сучасного життя, для якої характерно не тільки виділення наукових напрямків, але і становлення галузей, підгалузей права, комплексних галузевих утворень і в той же час самоліквідація інших напрямків галузевої юридичної науки. Справді, спеціалізація наукового знання, розвиток тих чи інших процесів викликали до життя такі галузі, як космічне, атомне, комп'ютерне право. Неблагополучне становище з охороною навколишнього середовища змусило наукове співтовариство зайнятися розробкою екологічного, природоохоронного права. Політична лінія, спрямована на розвиток ринкових відносин, спонукує юристів займатися комерційним, податковим, біржовим правом і т.п. Поява нових чи ускладнення правових явищ, що існували, (іпотека, застава, траст, приватизація, комерціалізація і т.д.), нових суб'єктів права (банки, акціонерні товариства, комерційні структури і т.д.), розширення сфери цивільного обороту, збільшення прав громадян і т.п. привертають увагу правознавців, юристів-практиків і стимулюють проведення наукових пошуків.

Галузеві і спеціальні юридичні науки займаються дослідженням, як правило, якої-небудь однієї області, чи напрямків сфери державного чи правового життя. На відміну від них теорія права і держави займається загальними специфічними закономірностями розвитку права і держави. Теорія права і держави виступає своєрідним резервуаром, у який можуть “занурюватися” чи знову “спливати” деякі юридичні дисципліни загального чи “стикового” характеру. Так, філософські, політичні і соціологічні аспекти пізнання загальних закономірностей права і держави в радянський період були інтегровані в єдиній науці — теорії держави і права. Однак останнім часом з'являються підстави для виділення з цієї загальної основи самостійних дисциплін: політичної науки, філософії права, соціології права, енциклопедії права.

Вивчаючи право і державу в цілому, державно-правова теорія не обмежується аналізом досвіду якої-небудь країни, чи окремого регіону, чи напрямку державно-правового життя, а на основі вивчення права і держави різних історичних епох, всіх областей і напрямків державно-правової дійсності визначає загальні і специфічні закономірності їхнього розвитку, основні ознаки й істотні характерні риси. Сама “логіка справи” виділяє загальну теорію права і держави в системі юридичних наук як самостійну наукову галузь знання, тому що в реальному житті діють об'єктивні державно-правові закономірності, найбільш істотні їхні зв'язки і відносини, що виступають загальним, властивим усім явищам даного роду. Без їхнього пізнання неможливо глибоке засвоєння всього того, що вивчають галузеві і спеціальні юридичні науки. Так, без загального наукового поняття сутності, змісти і форми права, галузі й інституту права, системи і систематики правил, норми права і правовідносини і т.п. жодна галузь юридичної науки не зможе ефективно розвиватися, розраховуючи на соціально значимі результати. Без знання загальних питань правомірного поводження, правопорушень і юридичної відповідальності і законності не можна сподіватися на успіх у боротьбі зі злочинністю, особливо з її найбільш складними й організованими формами. Без фундаментальних понять про сутність і її прояви, змісті і формах держави, його структурі, соціальній ролі і призначенні неможливо з'ясувати особливості держав різних історичних типів, різних етапів свого розвитку, сформулювати задачі і напрямки формування основ демократичної соціальної правової держави і т.д.

Загальна теорія права і держави стосовно галузевих і спеціальних юридичних наук виступає наукою узагальнюючою, що має керівне, направляюче, методологічне значення. Вона потрібна для розробки спеціальних, досить вузьких проблем, що стоять перед галузевими і спеціальними юридичними науками. Загальна теорія права і держави узагальнює, синтезує і систематизує висновки галузевого знання, включаючи їх в арсенал власних наукових ідей. Це не означає, що висновки теорії зводяться до сукупності останніх.

Державно-правова теорія зв'язана з практикою не тільки через галузеві і спеціальні дисципліни, а й безпосередньо. При цьому, якщо галузеві науки роблять наголос на сучасну державну практику, на діюче право, то загальна теорія права і держави аж ніяк не обмежена в просторі і в часі у своїх дослідженнях. Тому інтеграція даних усіх юридичних наук приводить до їхнього взаємного збагачення, а картина державно-правової дійсності стає більш вірної і цілісною. У кінцевому рахунку рішення численних проблем юридичної практики, реформування суспільних відносин, забезпечення законності дій різноманітних суб'єктів права, удосконалювання роботи механізму правового регулювання одержують адекватне, об'єктивно-наукове обґрунтування.

Таким чином, теорія права і держави — це суспільна наука про закономірності виникнення, розвитку і функціонування права, правосвідомості і держави взагалі, про типи права і держави, зокрема про їхні класово-політичні і загальнолюдські сутність, зміст, форми, функції і підсумки.

5. Суспільство, держава та право: поняття та співвідношення.

Держава і суспільство не тотожні. Їх необхідно розрізняти.

Держава виділилася із суспільства на відомій ступіні його зрілості. Суспільство — мати держави, і відповідно держава — дитя суспільства, продукт суспільного розвитку. Яке суспільство — таке і держава. Держава виявляє турботу про чи суспільство, навпроти, чи паразитує навіть розтрощує суспільний організм. У міру того як суспільство переходить у своєму поступальному розвитку від однієї формації до іншої, від нижчої ступіні до вищого, міняється і держава. Воно також стає більш зробленим і цивілізованим.

Виявлення закономірностей співвідношення цивільного суспільства і держави дозволяє правильно проаналізувати весь шлях. пройдений людством, зрозуміти сучасні проблеми державності, побачити перспективи політичних і власне державних форм, у яких розвиваються живі суспільства різних країн. Саме суспільство не є простою сукупністю індивідів. Це складний соціальний організм, продукт взаємодії людей, визначена організація їхнього життя, зв'язане насамперед з виробництвом, обміном і споживанням життєвих благ. Суспільство — складна динамічна система зв'язку людей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими відносинами. Це така спільність індивідів, де діють уже не біологічні, а соціальні закони. Глобальні проблеми виживання людського роду сьогодні стають визначальними для нормального суспільного розвитку.

Розгляд суспільства як сукупність суспільних відносин дозволяє, по-перше, підходити до йому історично (виділити різні суспільні формації, розрізняти етапи розвитку суспільства), по-друге, виявити специфіку головних сфер громадського життя (економічної, духовної), по-третє, називати суб'єктів соціального спілкування (особистість, родина, нація, держава й ін.).

Соціальна норма - це історично зумовлене правило поведінки чи діяльності людей, що має загальний характер, встановлюється різноманітними суб‘єктами, забезпечується різними засобами громадського чи державного впливу і спрямоване на регулювання і охорону різноманітних суспільних відносин і соціальних цінностей.

Нормативне регулювання - це сукупність соціальних норм.

Всі соціальні норми залежно від їх ролі і місця в системі соціального регулювання поділяються на правові(юридичні), моральні, політичні, естетичні, норми громадських організацій, релігійні норми, корпоративні норми, звичаї і традиції.



1.Моральні- такі правила поведінки, що встановлюються різними суб’єктами і виражаються в категоріях "добра і зла", "справедливості і несправедливості" і можуть регулювати майже всі суспільні відносини(християнська мораль).

2.Політичні- регулюють політичні відносини між різними суб’єктами і ними встановлюються(статут політичної партії).

3.Естетичні- регулюють ставлення людей до порядку оформлення і оцінки предметів матеріальної і духовної культури з позицій краси зручності якості.

4.Релігійні- регулюють відправлення релігійних культів, ставлення людей до Бога і навколишнього світу.

5.Корпоративні- встановлюються громадськими організаціями для своїх членів.

6.Звичаї- правила поведінки, що склалися історично в результаті їх багаторічного застосування на основі звичок (весілля, хрестини).

Норми права регулюють найважливіші економічні, політичні, моральні та інші соціальні відносини. В правових нормах виражається економічна політика держави чи суспільства; в них закріплюється політична система; вони регулюють діяльність політичних партій і інших громадських організацій. Вони закріплюють основні права людини(на життя, працю…).

Норми права офіційно встановлюються державною владою, виражені в законах і інших нормативних актах, є загальнообов’язковими і охороняються державою від порушень.


6. Суспільна влада та соціальні норми в первісному суспільстві.

Для кожного суспільства характерна визначена система підпорядкування між людьми (соціальна влада) і регулювання їхнього поводження за допомогою загальних правил (соціальних норм). Відмітною рисою суспільної влади і норм первіснообщинного ладу є те, що вони виражали і забезпечували єдність співтовариства людей, обумовлена суворою економічною необхідністю. Знаряддя праці були примітивні, продуктивність праці — низька, і для людей не було іншого виходу, як жити спільно — групами, родом, плем'ям, спільно мати і використовувати засобу виробництва. Це спричиняло необхідність суспільної власності на засоби виробництва і розподілу продуктів праці на засадах рівності.

Суспільна влада первісного суспільства характеризувалася низкою рис.

По-перше, основою організації суспільства був рід (родова громада) - об'єднання людей по дійсному чи умовному кровному спорідненню, а також спільності майна і праці. Кожен рід виступав у якості самостійної господарської одиниці. Роди поєднувалися в племена чи об‘єднання племен.

По-друге, соціальна влада будувалася на засадах первісної демократії, суспільного самоврядування і спиралася на авторитет, повагу, традиції. Органами влади виступали родові збори, тобто збори всіх дорослих членів роду, і старійшини. Деякі функції влади виконували воєначальники. Загальними справами племені керувала рада, утворена зі старійшин і воєначальників родів.

По-третє, соціальна влада була єдиною, тому що роду властива взаємодопомога; усередині родової організації не було груп із протилежними інтересами, і тому всі питання врівноважувалися порівняно легко, без конфліктів.

Правилами поводження людей у первісному суспільстві були звичаї - історично сформовані норми поводження, що ввійшли в звичку в результаті багаторазового застосування протягом тривалого часу. Вони регулювали працю, побут членів роду, сімейні відносини і т.д. Одночасно це були і норми організації громадського життя, і норми первісної моралі, і норми релігії, зв'язані з відправленням обрядів, ритуалів.

Для соціальних норм первіснообщинного ладу характерно те, що вони були продиктовані економічною необхідністю, виражали інтереси всіх членів первісного суспільства, існували у свідомості і поводженні людей, не передбачали чіткого розподілу на права й обов'язки, їхнє виконання забезпечувалося в основному звичкою.



7.Поняття, структура та суб’єкти громадянського суспільства.

В античному суспільстві розподілу на громадянське суспільство і державу не було. Людина за Аристотелем визначалась як політична тварина. Свобода розумілась тільки як політична свобода . Політичне значення мало все: сім'я, господарство, наука, культура, філософія та ін.

Виникнення громадянського суспільства пов’язано з переходом від феодалізму до буржуазного суспільства, з відокремленням економіки від політики, філософськими ідеями Нового часу: особистість, свобода, рівність, права і т. д.

Поняття громадянського суспільства з’явилось у ХVІІІ столітті.

Держава і громадянське суспільство розглядають­ся як суб'єкти права, тобто рівні і вільні. Публічна влада є прерогативою держави і здійснюється на засадах державно­го суверенітету у формі публічного права. Громадянське суспільство виступає як матеріальна основа правової дер­жави, що підпорядкована йому і діє в інтересах громадян. Народ — це джерело публічної влади держави. Він формує державну владу і контролює її діяльність, безпосередньо створює право. Призначення держави формулювати конк­ретні правові відносини, правові звичаї, правові норми, створені суспільством, в юридичних нормативних докумен­тах і охороняти право від порушень з боку окремих грома­дян. Громадяни володіють природними правами і свобода­ми, які невід'ємні і є виразом самообмеження держави.

Право панує у суспільстві, воно відображує як загальні, так і інтереси окремих осіб. Правові норми утворюються на широкому соціальному ґрунті, вбирають у себе цінності, що існують у суспільстві, формально відображають їх і охороняють за допомогою держави.



Громадянське суспільствоце система суспільних відносин, яка забезпечує вільну реалізацію кожним громадянином його природних прав (права на життя, свободу, власність, гідне існування).

Суспільство і громадянське суспільство – це не одне і теж. Суспільство старше від громадянського суспільства. Воно складається із двох частин: громадянське суспільство; політичне суспільство (політична система).

Сфера громадянського суспільства – це сфера свободи, рівності, сфера договірних відносин. А політичне суспільство – це сфера влади, управління, відносин влади і підкорення.

Передумовами виникнення громадянського суспільства є : індивідуалізм (природні права особи); приватна власність; розвиток само управлінських засад.

Для відносин громадянського суспільства характерна відсутність прямого державного контролю і впливу. В сферу громадянського суспільства входять такі види відносин: економічні; сімейні; демографічні; духовні; соціально-культурні та інш.

Інститутами громадянського суспільства є: сім’я; школа; церква; політичні партії; громадські організації і інш.

Виникає питання про взаємодію громадянського суспільства і держави. Є два підходи.

Держава виходить на перший план, а потім вже все інше – економіка, культура тощо. У таких умовах громадянського суспільства немає і не може бути. Такий суспільний устрій називається тоталітаризм, де держава контролює все.

І другий підхід – держава повинна бути заснована на громадянському суспільстві. Значний розвиток повинні отримати інститути громадянського суспільства.

Тому сучасні демократичні держави засновані на громадянському суспільстві і тільки за умови розвинутого громадянського суспільства можлива правова держава.



8. Причини та форми виникнення держави та права.

Суспільний поділ праці й розвиток на його основі більш потужних продуктивних сил зумовили появу надлишкового продукту, його обмін, виникнення приватної власності, можливість не працювати, а жити за рахунок інших, поділ суспільства на специфічні групи людей (класи), які відрізняються між собою за роллю й місцем у суспільному виробництві; розподілі матеріальних благ, а відповідно - за соціальним і майновим станом, способом життя тощо. Між цими групами виникають різноманітні суперечності, які з часом стають все гострішими, антагоністичними, тобто такими, що характеризуються непримиренною боротьбою.

Тому на певному етапі розвитку суспільства виникає необхідність у державі - специфічній організації, яка б забезпечила узгодження інтересів цих груп населення, а відповідно - єдність і цілісність суспільства.

Ознаки, які відрізняють державу від влади в первісному суспільстві:



  1. Наявність особливої публічної влади. Влада носить політичний характер та виражає інтереси лише окремої групи людей. З’являються управлінські посади, є апарат держави.

  2. Територіальна організація влади.

  3. Наявність єдиної системи податків, грошових засобів для підтримки державного апарату і для здійснення функцій держави.

  4. Єдина оборона і зовнішня політика.

  5. Єдина транспортна, інформаційна, енергетична система.

  6. Єдина мова спілкування на тій чи іншій території.

Всі ці ознаки в сукупності характеризують суспільство як державно організоване.

9. Теорії походження держави та права.

Питання про походження або виникнення держави можна розглядати з двох позицій. По-перше, яким чином в умовах ро­дового суспільства зародилась держава? По-друге, яким чином в останні століття і в сучасний період виникають нові держави? Умови виникнення держави в останні століття відомі, оскільки збереглись історичні джерела виникнення таких держав. Їх можна проаналізувати щодо виникнення нових суверенних держав після розпаду Радянського Союзу, в тому числі і виникнення України.

Складніше питання — виникнення держави в “доісто­ричний” період, в умовах родового суспільства, оскільки дуже мало збереглось письмових джерел, де пояснюються причини і умови її виникнення. В зв'язку з цим (та з інших причин) в науці виникло декілька теорій про історичне походження дер­жави. До таких теорій (концепцій) відносяться: теологічна (бо­жественна), космічна, договірна, патріархальна, патримоніаль­на, завоювання (насильства), соціально-економічна або класо­ва.

Однією з найдавніших теорій є теологічна або теорія божест­венного походження держави. Її суть зводиться до того, що дер­жава виникла по Божій волі, або визначена людині Богом. Підтвердження цієї теорії ми можемо знайти в Біблії (Старий Заповіт), де говориться про виникнення держави в Стародав­ньому Ізраїлі, коли Мойсей виводив євреїв з Єгипту. Ця теорія мала успіх у стародавньому світі: в країнах Далекого Сходу, в Єгипті, Вавилоні, Сирії та інших.

Другою теорією є договірна те­орія про походження держави, яка є складовою частиною теорії “природного права” (XVII—XVIII століття). Суть цієї концепції зводиться до того, що держава і право виникли із людських угод; створені по волі людей шляхом суспільного договору для захисту власності, життя і свободи людей. Елементи цієї теорії можна знайти в процесі виникнення держави в Стародавньому Римі, коли точилася боротьба між патриціями і плебеями за дер­жавну владу і, як наслідок, прийшли до компромісу — угоди.

Третя — патріархальна теорія виводить походження держави від сім'ї, яка шляхом розвитку переходить в рід, від роду до пле­мені, до об'єднання племен і до виникнення народності, як со­юзу племен. Державна влада поступово виростає від влади батька в сім'ї до влади Ради старійшин племені і досягає влади кня­зя, короля або вождя.

Четвертою теорією є теорія “завоювання” або насильства. Її суть зводиться до того, що держава виникла в результаті на­сильства і завоювання одного племені іншим, одного народу іншим. Вона розглядається як панування сильного над слаб­ким. Ця теорія розкриває зовнішні, політичні фактори ви­никнення держави, але упускає соціальні причини виник­нення держави.

Найбільш розповсюдженою теорією виник­нення держави є соціально-економічна або класова (марксист­ська) теорія. Вона пояснює причини розпаду родового су­спільства виникненням моногамної сім'ї, великими суспіль­ними поділами праці, переходом від родової (колективної) власності до приватної власності, а також виникненням про­тилежних антагоністичних класів. З виникненням антагоніс­тичних класів і соціальних груп родове суспільство (Рада старійшин) уже не могли регулювати відносини між цими кла­сами і соціальними групами. В зв'язку із цим необхідна була нова організація влади — державна влада та її апарат, чинов­ники, для яких управління і примус були основною діяльніс­тю. Ця концепція викладена в роботі Ф. Енгель­са “Походження сім'ї, приватної власності і держави” на уза­гальненні і аналізі виникнення держав в Афінах, Стародав­ньому Римі і в германців. Виникнення кожної конкретної держави має свої особливості і загальні закономірності: ви­никнення моногамної сім'ї, приватної власності і протилеж­них антагоністичних класів.

В останні десятиліття розробляється космічна теорія виникнення держави. Її суть зводиться до того, що держава виникла і була рекомендована іншими космічними цивілізаціями як вища організація управління суспільством. Суть цієї концепції можна знайти в літературі останніх десятиліть, де розповідається про роль космічних цивілізацій в житті земної цивілізації.

З усіх цих теорій найбільш обґрунтована соціально-економіч­на теорія походження держави, оскільки розглядає соціальні і економічні причини виникнення держави, а також частково політичні фактори. Ця теорія виходить із внутрішніх факторів, але майже не враховує зовнішніх факторів, які впливали на ви­никнення держави. До виникнення держави необхідно підходи­ти з різних позицій, розглядати як внутрішні, так і зовнішні фактори, як причини, так і умови виникнення держави, а також політичні, економічні, соціальні і природні фактори, які впли­вали на виникнення держави.

Питання про виникнення права потрібно також розглядати з двох позицій: права, яке створене державою, і права, як природ­ного соціального явища. Виникнення права, як загальних пра­вил поведінки, не можна відривати від соціально-економічних і політичних факторів життя суспільства. Воно виникає як при­родне право членів суспільства, сім'ї, роду, племені і існує в формі суб'єктивних прав і обов'язків, в формі правових звичаїв, які мають моральний, релігійний, економічний і політичний зміст. З виникненням держави багато правових звичаїв було пристосо­вано чи санкціоновано нею і вони стали офіційними нормами права і законами. Крім того, держава сама почала видавати нові нормативно-правові акти і закони для регулювання нових су­спільних відносин.

10. Поняття, ознаки та сутність держави.

Термін “держава” ми ого періоду не було наукового визначення цього поняття і його зміст часто зустрічаємо дуже часто в засобах масової інформації та побуті. Протягом тривалого історичн змінювався. Наприклад, французький король Людовік XIV ототож­нював державу із своєю верховною владою і говорив, що “дер­жава — це я”. Він мав певну рацію, оскільки вся вища влада належала йому, але ототожнювати владу одного монарха з дер­жавою не можна. В колишньому СРСР вживався термін (ло­зунг): “Держава — це ми”. Державу ототожнювали з усім наро­дом. Хоча народ і громадяни дуже тісно пов'язані з державою, але ототожнювати їх неправильно. В.І.Ленін ототожнював дер­жаву з машиною для придушення одного класу іншим. Для пев­них історичних періодів такі порівняння можливі, особливо коли існують авторитарні або диктаторські режими. В даних порівнян­нях виражається суть держави, а не її поняття і визначення.

Науковий підхід до визначення поняття держави, як і будь-якого іншого поняття, вимагає відмежувати одне поняття від іншого або від аналогічних соціальних явищ. Такими аналогіч­ними або близькими соціальними явищами є родове і громадянське суспільство, політичні партії, релігійні і громадські організації, колонії, напівколонії, домініони, мафіозні організації.

Держава від усіх цих соціальних явищ відрізняється такими найбільш важливими ознаками: 1) особливим апаратом публічної влади; 2) територіальною ознакою; 3) суверенітетом публічної влади; 4) наявністю законів, які видає держава; 5) стягуванням податків.




наступна сторінка >>