Назва роботи	кіл. стор.	розмір
Книга перша сигнали з всесвіту частина перша пробудження розділ І син	11	2506.05kb.
Програма надзвичайних заходів (частина перша)	1	44.52kb.
Енеїда Іван Петрович Котляревський Частина перша	6	1348.95kb.
Частина перша Увертюра Вони витають в небесах	1	185.86kb.
Узагальнення і систематизація знань з теми «Початкові хімічні поняття.	1	36.8kb.
Зміст Частина перша: Дисциплінарні правила Глава I. Вступ	2	607.57kb.
Частина перша. Як правильно сказати	1	32.33kb.
Частина перша	16	3009.71kb.
Практикум частина перша 2004 передмова	16	2444.16kb.
Частина перша	11	1935.34kb.
Істину встановлює суд історії	1	165.86kb.
Вплив на здоров’я тютюнового диму	1	114.48kb.
Таращанський	1	219.63kb.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ
СИСТЕМА БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ

Розділ І НАУКОВІ ЗАСАДИ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ

Нині Україна переживає нелегкий перехідний період до регульованої ринкової економіки, тому становлення та роз-виток національної банківської системи відбувається в складних кризових умовах.

Успіх державної політики країни в цілому великою мірою залежить від стабільності її фінансової системи. В умовах переходу від жорсткої адміністративної системи управління економікою до ринкового господарства саме банківська система покликана забезпечити економічно ви­правданий розподіл фінансових ресурсів, стимулювати конкурентні відносини, приватизацію державного майна, перебудову ціноутворення та цінових пропорцій. Банківсь­кий сектор повинен утримувати у досить стабільному стані грошово-кредитну систему, створювати умови для «від­криття» економіки, сприяти конвертованості національної валюти, навчати клієнтуру (населення, підприємства, дер­жаву) рахувати гроші.

Одна з передумов економічно стабільної держави -сильний центральний банк. Діюча нині банківська систе­ма України мас дворівневу структуру, яка включає: з од­ного боку - Національний банк України (центральний банк) як головний банківський інститут, який с емісій­ним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою; з другого боку — мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції покликані задовольняти потреби населення і народного господарства країни у банківських послугах, створити умови для стабілізації та поступового піднесення націо­нальної економіки.

Хоч банки і працюють з метою одержання прибутку, а їхні акціонери чекають на значний прибуток по своїх інвес-

тмиіях. широко вишлеться той факт, що банки віирі шиють­ся від інших, спрямованих на одержання прибутку, видів діяльності. (Х'кі.іькн банки відіграють ключову роль у фінансовій системі й національній економіці, до їхньої діяльності суспільство виявляє неабиякий Інтерес.

Ік>-пі*ріт\ банки надають основні сховища для суспіль­них ліквідних коштів. Схоронність і наявність цих коштів для операцій та інших цілей с значним фактором стабільно­сті Й ефективності фінансової системи.

По-і^руге, банки використовують ці кошти для надання позик та інвестицій, ро імітуючи тим самим обмежені ча-ощадження для виробничого використання в економіці. За умов ринкової економіки цей процес маг працювати для спрямування коштів в економічні сектори, які можуть ви­користовувати їх більш ефективно і продуктивно.

По-третє, банки виступають провідниками між цент­ральним банком І економікою щодо питань монетарної по­літики. Сильна І пристосована до умов банківська система вкрай необхідна для передачі імпульсів монетарної політи­ки всій фінансовій системі і, в кінцевому результаті, еконо­міці в цілому.

По-четверте, комерційні банки створюють основу механізму національних розрахунків. Надійний та ефек­тивний механізм здійснення розрахунків - важливий компонент розвинутої промислової економіки. У той же час розлад механізму розрахунків може мати серйозні і глибокі негативні наслідки, беручи до уваги високий стчпінь взаємозв'язку сучасних фінансової І виробничої систем.

Виходячи з вищевикладених причин, банки в усьому світі більше піддаються державному нагляду і контролю. ніж підприємства інших видів діяльності. Спочатку від­бувається процес ліцензування банків, тобто банки повинні одержати ліцензію на здійснення банківської діяльності. Причини таких ліцензійних вимог у різних країнах різні, але в основному вони націлені на те. щоб попередити банк­рутство банків і уникнути збитків вкладників, підтримуючи громадську довіру до банківської системи, а також «пере­насичення банками^.

Функції регулювання та банківського нагляду \ різних країнах світу виконує центральний банк держави або мініс­терство фінансів чи незалежне агентство. Центральний банк є основою фінансово-кредитної системи, чинним -за­конодавством на нього покладається обов'язок стежити за станом і стабільністю фінансового сектора економіки.

247

Національний банк України було засновано як цент-раїіьний банк нової незалежної держави у травні 199І п У законодавчому порядку на нього були покладені повної важення нагляду за фінансовим станом комерційних банків Для цього у травні 1992 р. було запроваджено нову функцію банківського нагляду.

Значення ролі підрозділу банківського нагляду в сис-темі центрального банку дуже велике тому, що його діяльність охоплює коло питань, від вирішення яких багато в чому залежить формування національної банківської сис­теми, зокрема тут розробляються «правила», обов'язкові для всіх банкірів країни, саме фахівці банківського нагляду визначають і вирішують проблеми створення оптимальних умов для розвитку цивілізованого банківського бізнесу.

В умовах реформування економічної системи, утвер­дження товарно-грошових відносин на ринку тісна взаємодія банку-законодавця і комерційних банків - обов'язкова. Це потрібно, щоб забезпечувати попереднє реагування на по­рушення, виявлені в діяльності банків, це, зрештою, є пере­думовою для підтримання стабільності і надійності банківської системи в цілому. В той же час не можна не ба­чити наявних проблем у розвитку та функціонуванні банківської системи. Банківський сектор не може ефективно функціонувати в умовах стагнації Інших сфер економіки.

Робота українських банків протягом останніх років здійснювалася за таких несприятливих умов, як незадо­вільний стан економіки в цілому, занепад промислового виробництва, неплатоспроможність більшості суб'єктів го­сподарювання - позичальників, реальні втрати статутних фондів від знецінення національної валюти, розвинуті інфляційні процеси, непомірні податки тощо.

Головною сьогоденною стратегією банків стала не стра­тегія зростання і розвитку, а стратегія виживання. Щоб економіка працювала безперебійно, а фінансове посеред­ництво було ефективним і прибутковим, і потрібний банківський нагляд. Зрештою, саме банківський нагляд по­кликаний надійно захищати інтереси вкладників і креди­торів, забезпечувати їхнє довір'я до фінансово-бан-ківської системи України, сприяючи її вдосконаленню і зміцненню. Питання організації банківської діяльності, в силу принципів планово-розподільної системи господарювання, яка панувала у нас до часу набуття Україною незалежності, відносяться до найменш вивчених як у науковому, так і ор-ганізаційно-методичному аспектах, насамперед це стосує-ться банківського нагляду.

Однорівнева структура системи Держбанку СРСР (комер­ційних банків фактично не було) не передбачала здійснення нагляду за діяльністю банківських і фінансових інститутів

Виходячи з викладеного, становлення та розвиток банківської системи України та окремо банківського нагля­ду має велике значення для держави, її подальшого еко­номічного розвитку, для суб'єктів господарювання, кожно­го окремо взятого громадянина.

Розділ II ЗНАЧЕННЯ СИСТЕМИ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ І НАГЛЯДУ У ЗДІЙСНЕННІ КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Банківський нагляд у країнах із ринковою економікою

Банківський нагляд існує в різних формах понад 100 років, особливого значення він набув у Сполучених Штатах Америки і країнах Західної Європи. Країни з рин­ковою економікою усвідомили важливу роль банківського контролю в фінансовому секторі та в загальному економіч­ному зростанні:

-уряд, державні органи, суб'єкти господарювання, кре­дитори, вкладники, мають право переконатися в тому, що банківська система країни стабільна;

- нестабільність банківської системи призводить до краху банків, і як наслідок, до підриву довіри суспільства до банків у цілому.

ЦІ події можуть включати такі макроекономічні наслід­ки: скорочення грошової пропозиції; розвал системи пла­тежів; величезні й несподівані зобов'язання уряду.

Банківський нагляд, у широкому розмінні, є систе­мою, яку використовує уряд, щоб гарантувати стабіль­ність фінансової системи, її безпеки та здоров'я. Щоб бути ефективним, банківський нагляд повинен ставити перед собою чіткі завдання, зрозумілі всім, хто визначає еконо­мічну політику, а також тим, хто безпосередньо здійснює контроль банків.

249

У різних країнах використовують різноманітні способи створення структур, що виконують функцію банківського нагляду, як правило, під егідою центрального банку, мініс­терства фінансів або незалежного агентства.

Незалежно від того як організований і налагоджений банківський нагляд, орган, що відповідає за виконання ф>нкцій нагляду, має бути наділений відповідною владою щоб виконати це завдання.

Ефективний банківський нагляд грунтується на адекват­ній правовій інфраструктурі. Діяльність служби банківсь­кого нагляду дає позитивні результати тільки тоді, коли вона підкріплена міцним законодавством і чіткими прави­лами регулювання діяльності банків, а саме:

- чітка і конкретна правова інфраструктура дозволяє

всім банкам «знати правила гри»;

-банківський нагляд повинен мати право і владу здійс­нювати дієвий нагляд, чинити швидкі й ефективні дії від­носно проблемних банків;

— у період перебудови фінансового сектора, тоді, коли
починають працювати нові банки, чи в період розладу фі­
нансової системи, суттєвим є те, що правова інфраструктура
повинна відповідати вимогам часу. Правова інфраструктура
ефективного банківського контролю може змінитися залеж­
но від країни, але в багатьох випадках вона мас три рівні:

перший — законодавство. Законодавчий акт чи банків­ське законодавство, яке прийняте парламентом чи еквіва­лентним органом, дає широкі офіційні права контролюю­чим органам. Якщо в таке законодавство вносяться поправ­ки або воно повністю переглядається, то спричиняє масштабний законодавчий процес;

другий - серії регулятивних правил. Визначення Інтер­претуючих вимог або обмежень, які вносяться органами нагляду відповідно до їхніх повноважень. Приклади вклю­чають правила регулювання достатності капіталу банку чи кредитування банком своїх директорів;

третій —роз 'яснения політики. Це може бути інтер­претація чи роз'яснення, що надається наглядовим органом для деталізації своїх дій щодо застосування законодавства або регулятивних правил.

Отже, правова інфраструктура має надати центрально­му банку права і повноваження виконувати свої завдання щодо раціонального банківського нагляду від створення, і якщо необхідно, до процесу ліквідації банку.

Ефективне регулювання можна сприймати як обмежен­ня, що накладаються на банки та інші фінансові інститути, а

250

також як ліміти, що визначаються для них 'і метою тракт її безпеки і сіалості при шхисті вкладників. Оскільки не ісиу< системи, яка б гарантувала бс-шеку і сталість банку на неї випадки, то лише раціональне рсіулюїіания, пракильио ор­ганізоване і запроваджене в житія, може допомогти іаіюбн-ти чи принаймні обмежити втрати, шо чшіодіяиі банку не­дбалим керівниці"ом. Щустинне реї улювання маг бу ти справіуиіивим і послідовно «проваджуватися а життя, спм>-рюючи чех лий ринок конкуренції між байками. Щоб чаСкги лечу вати ефективність раціональною регулювання, оріаи банківської о наїляду повинен маїи право Гясовува-іи пи­тання і сумнівними банками на власний роюуд. Раціональне регулювання, як правило, фокусується на таких сферах: лі­цензування нових банків та інших фінансових інститутів; достатність капіталу; обмеження на кредитні операції; вимо­ги ліквідності.

У кожній країні ді<; своя система правових актів, що ре­гламентує річні аспекти банківської діяльності, роботу не-банківських кредитно-фінансових установ, фондових бірж тощо. ЦІЙ особливості розвитку та становлення національ­ного банківського і фінансового шконодавсгйа, форм та методів здійснення контролю за роботою банків, сприяють особливості Історичного розвитку та вплив різного роду політико-економічних факторів.

Країною, де до останнього часу (в історичному вимірі) не було окремих законів, що регламентують діяльність банків, а нагляд за їх діяльністю мав формальний характер, є, наприклад, Великобританія. Так, на думку видатного банківською фахівця Г. Шелдона: «...банкіри в цій країні були в минулому вільні від законодавчого реіулювання та державного втручання, банки моїли розвиватися виходячи із розумних, практичних та конкурентних принципів...».

При відсутності анти монопольного законодавства та жорсткого контролю процесів щодо злиття банків, у країні була досягнута велика ступінь концентрації банківського капіталу. Були створені великі банківські об'єднання з розвинутою мережею відділень, у тому числі й за її межа­ми, через які проводився майже увесь безготівковий обіг коштів країни.

Разом із тим, в останні роки, після банкрутства деяких банків, у країні визначились тенденції щодо посилення ас­пектів регулювання банківської діяльності. У 1979 р. було введено обов'язкове ліцензування комерційних банків та сформовано національний фонд страхування депозитів. Ьанківським законом 1987 р. було визначено порядок на-

251

дання великих позик, проведення злиття банків, аудиторсь­ких перевірок тощо. Однак, нагляд за банківською діяльні­стю у Великобританії і сьогодні залишається найменш жорстким, у порівнянні з іншими країнами.

Прикладом протилежної ситуації щодо розвитку та ста­новлення банківського нагляду може бути банківська сис­тема США. де за багато років створена досить складна та розгалужена структура банківського нагляду і контролю, контрольно-рег\'люючі функції яких частково дублюються, а обов"язки в деяких випадках є паралельними (схема 1).

ФЕДЕРАЛЬНІ ОРГАНИ

БАНКІВСЬКІ ДЕПАРТАМЕНТИ ШТАТІВ

Контролер

Федеральна

Казначейство

ФРС
грошового
страхуванню
депозитів

—1
Банки не члени

Грошово-
Національні
Штатів
ФРС із застра-

кредитна
банки (члени

(члени
хованими депо-

політика
ФРС)

ФРС)
зитами

С>ем» 1.

Це в значній мірі пов'язане з тим, що в країні «™РИ™° існують дві великі групи банків: система н™™^и?а™ ків, яка підлегла федеральним властям, та■«"™^^ штатів, які знаходяться під юрисдикщєю «реми^ида ^ Крім того, нагляд за діяльністю оанків И»*ніос фєд н на резервна система та Федеральна корпорація по V хуванню депозитів. 252

З метою недопущення кризових ситуацій у банківсько­му секторі, в СШЛ існують два типи регулювання По-перше. \ законодавчому плані обмежуються операції, що мають великий ризик для банків та знижують їх ліквідність (наприклад, встановлюється гранична межа кредиту який надасться одному позичальнику). По-друге, з метою* недо­пущення вилучення з банку вкладниками своїх вкладів та заощаджень протягом короткого часу та виникнення паніки на грошовому ринку, у 1934 р. була запроваджена загаль­нонаціональна система страхування банківських депозитів. Традиційний принцип американського банківського законодавства - обмеження концентрації капіталу, під­тримка конкурентних взаємовідносин на фінансовому ринку за рахунок встановлення територіальних обмежень на відкриття банками відділень (як в межах одного штату, так і між штатами), контролю з боку Федеральної резерв­ної системи за створенням холдінгових компаній, регулю­вання різними органами нагляду процесів злиття банків­ських установ тощо.

Ці особливості банківського законодавства сприяли збереженню зовнішньої децентралізації та роздрібненості банківської системи у США. На відміну від країн Західної Європи, де створювались великі банки із розгалуженою філійною системою, в США існує велика кількість малень­ких банків. Так, із 15.5 тис. банків у США на початку 1997 р. 7 тис. банків не мали відділень.

На діяльність банків мають вплив також рішення інших органів влади: Міністерства юстиції (з питань злиття банків та створення банківських холдінгів), Комісії по біржах та цінних паперах (емісія акцій, право працювати на біржі), Федеральної торгівельної комісії (обслуговування спожи­вачів) тощо.

Існують і неурядові органи контролю за діяльністю окремих груп кредитних установ (наприклад. Американсь­ка асоціація банкірів. Асоціація незалежних банків і т. ін.). УсІ вони розробляють стандарти обслуговування клієнтів, вирішують технічні питання проведення операцій, підтри­мують стосунки із Конгресом та пресою.

Банки у США повинні подавати щоквартальні повні зві­ти про свої операції, включаючи баланси, дані про прибутки та збитки, до зазначених федеральних контролюючих уста­нов, крім того ці органи здійснюють обов'язкові зовнішні перевірки кожного банку не менше ніж 1 раз у 1-2 роки.

У західноєвропейських країнах система контролю за дій­сністю банків має більш чітку та централізовану структуру.

253

Так, у Німеччині правовою основою регулювання діяльності банків є «Закон про банки Федеративної республіки Німеч­чини» та «Закон про центральний банк» від !957 р., а практи­чний контроль за операційною діяльністю банків веде спеці­альний орган - Федеральне відомство по контролю над бан­ками. Основні принципи контролю визначені спеціальним декретом цієї установи, погоджені з центральним банком. Ці дві установи тісно взаємодіють між собою. Так, Відомство не має своїх відділень, тому воно постійно звертається до Цент­рального банку для отримання консультацій та інформації щодо стану справ у різних регіонах країни. Відомство надає дозволи на відкриття нових банків, встановлює обов'язкові вимоги для банківських установ, здійснює нагляд за вико­нанням банківського законодавства. Воно має можливість вимагати від банків надання будь-якої інформації, проводити ревізії, втручатися в операційну діяльність та давати накази щодо негайного припинення операцій. Банки, в свою чергу, зобов'язані Інформувати Відомство про всі зміни щодо їх юридичного статусу, подавати місячні та річні баланси.

За узгодженістю з Центральним банком Федеральне ві­домство, яке контролює банки, встановлює ряд обов'яз­кових нормативів. Відповідно до діючих правил це:

сума ризикових активів банку не повинна перевищу­
вати суму акціонерного капіталу більш ніж у 18 разів;

наприкінці кожного операційного дня непокрита по­

зиція в іноземній валюті не повинна перевищувати акціо­
нерний капітал банку більш ніж на ЗО відсотків;

відкрита позиція з фінансових ф'ючерсів та опціонів

не повинна перевищувати суму акціонерного капіталу
більш ніж на 20 відсотків кожного дня;

про великі кредити одному позичальнику (на суму, що

перевищує 15 відсотків капіталу банку) банки повинні не­
гайно інформувати Центральний банк, а загальна сума ве­
ликих кредитів не повинна перевищувати капітал банку
більше ніж у 8 разів.

Всі вказані принципи мають рекомендаційний характер і необов язкові для виконання. В той же час, якщо Відомст­во вважає наявність у банку низької ліквідності та відсут­ність дос гатнього капіталу наслідком невиконання зазначе­них принципів, воно може застосувати такі санкції до бан­ку, як, наприклад, припинення проведення операцій або тимчасове закриття.

У Франції нагляд за банками здійснюють ряд комітетів, які очолює керуючий Банком Франції. Так, Комітет по ре­гулюванню банків встановлює операційні стандарти для

254

всіх кредитних установ щодо достатності капіталу, кредит­ної політики, ліквідності, платоспроможності оперативної діяльності та звітності.

Наприклад, у залежності від типу банку, його органі­заційної структури, кількості відділень, розміру балансу тощо, найнижчий розмір акціонерного капіталу може б.ти від 15 до ЗО мли. франків. Сума кредитів та інших вимог банку до одного клієнта не повинна перевищувати 40 від­сотків акціонерного капіталу, а загальна сума індивіду­альних ризиків не може бути більше ніж восьмикратна величина капіталу. Банки зобов'язані постійно підтриму­вати коефіцієнт ліквідності, забезпечувати 100 відсоткове покриття усіх активів та пасивів строком до 1 місяця. Крім того, довгострокові кредити та капітальні вкладення банку повинні бути покриті акціонерним капіталом і резервами не менше ніж на 60 відсотків.

У Швейцарії законодавством визначені вимоги до міні­мального капіталу, нормативи ліквідності, можливості кре­дитування одного клієнта тощо.

Так, банки зобов"язані інформувати Банківську комісію,

якщо співвідношення кредитів одному позичальник} до
суми власного капіталу банків перевищує такі розміри:
Федеральним та урядовим органам - 160%

Банкам (кредити строком до 1 року) - 100%

Банкам (кредити строком більше 1 року) - 50% Іншим позичальникам (із забезпеченням) - 40% Іншим позичальникам (без забезпечення) - 20% До важливих форм контролю за діяльністю банківських установ відносяться постійні перевірки та ревізії, аналіз фінансових звітів.

Сувора система контролю за діяльністю банків існує у Бельгії, де перевірка банківської діяльності проводиться перманентно спеціально визначеними інспекторами, які закріплені за кожним банком.

У Швейцарії та Німеччині планові ревізії банків, як правило, не здійснюються, але у законодавчому плані пе­редбачено подання фінансових звітів, погоджених незале­жними аудиторськими фірмами.

У Німеччині банки надають Німецькому Федеральному банку наступну інформацію:

щомісячний баланс та статистичний звіт;

щомісячні дані щодо мінімальних обов'язкових ре­

зервів;

-щомісячний звіт за зобов'язаннями банку стосовно відкритих кредитів та виконання кредитних ліній;

-щоквартальний звіт про позики нефінансовим сгрук-прам;

- щоквартальний звіт по позичальниках, які мають за останні три місяці заборгованість понад 1 млн. марок і більше.

У Канаді створено державний орган банківського конт­ролю - Бюро нагляду за фінансовими установами. Раніше ці функції виконував Банк Канади. Щорічно проводяться загальні ревізії банків. Крім того, банки повинні щомісячно та щоквартально надавати звіти по операціях не тільки в Бюро нагляду, але і відповідному органу в Парламенті.

Базові принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю Базельського комітету із банківського регулювання

Базельський комітет із банківського регулювання є комі­тетом органів банківського нагляду, який було створено в кі­нці 1974 р. керівниками центральних банків країн із групи «великої десятки». До його складу входять представники на­глядових органів за банківською діяльністю та центральних банків із Бельгії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Люксембургу, Голландії, Швеції, Швейцарії. Англії та США.

При розробці принципів ефективного банківського на­гляду Базельський комітет тісно співробітничав як із орга­нами нагляду цих країн, так і з органами нагляду за банків­ською діяльністю інших країн.

Базельський комітет вважає, що досягнення відповідно­сті основним принципам кожною країною буде важливим кроком на шляху поліпшення як національної, так і міжна­родної фінансової стабільності. Для цього в багатьох краї­нах необхідно було провести зміни як в законодавчій струк­турі так і в повноваженнях наглядових органів, тому, що в даний час багато органів банківського нагляду не мають достатніх повноважень для реалізації всіх принципів.

Ефективний нагляд за банківськими інститутами є клю­човим елементом сильного економічного середовища, в якому банківська система відіграє основну роль щодо здій­снення платежів і перерозподілу накопичень. Мета нагля­дових органів - це впевненість у тому, що банки функціо­нують ефективно та безпечно, що вони мають достатній капітал та резерви для недопущення ризиків, що виникають у їх бізнесі. Ефективний банківський нагляд є важливим

інструментом, яким ринок сам себе забезпечити не може, а разом з ефективною макроекономічною політикою є осно­вним для фінансової стабільності в країні. Незважаючи на те, що вартість банківського нагляду є досить високою, на­слідки недбалого банківського нагляду набагато дорожчі.

При відпрацюванні основних принципів ефективного банківського нагляду базовими були наступні положення:

-основною метою нагляду є зменшення ризику втрат для вкладників та інших кредиторів, а також підтримка до­віри до фінансово-банківської системи;

- органам нагляду необхідно сприяти організації ринко­вої дисципліни за рахунок встановлення ефективного кор­поративного керівництва (через створення необхідної стру­ктури та переліку обов'язків для правління банку та його керівництва), а також сприяти збільшенню прозорості рин­ку для полегшення контролю;

-для ефективного виконання своїх обов'язків співро­бітники наглядових органів повинні мати операційну неза­лежність, засоби і повноваження для отримання інформації як на місці, так і дистанційно, а також повноваження для застосування прийнятих ними рішень;

-органи нагляду повинні повністю розуміти природу банківських операцій та контролювати, наскільки це мож­ливо, ризики з якими стикаються банки;

- ефективний банківський нагляд вимагає оцінки рівня ризику окремих банків і, відповідним чином, розподілу ре­сурсів;

- органи нагляду повинні бути впевнені у тому, що ре­сурси банків (включаючи статутний капітал, кваліфіковане керівництво, ефективну систему внутрішнього контролю та бухгалтерської звітності) достатні для того, щоб брати на себе той чи інший ризик;

-необхідне тісне співробітництво з органами нагляду інших країн, особливо при міжнародних банківських опе­раціях.

Банківський нагляд повинен створювати ефективну та конкурентоздатну банківську систему, яка б реагувала на потреби населення в наданні якісних фінансових послуг за розумну вартість. Необхідно розуміти, що завжди існує взаєморівновага між рівнем захисту, який пропонує нагляд, та вартістю фінансової діяльності посередників. Чим нижче ступінь сприйняття ризику банками і фінансовою систе­мою, тим більше дієвим повинен бути нагляд.

Нагляд не може виступати гарантом проти банкрутства. В ринковій економіці банкрутство є протилежною сторо-

257

ною тоїх"». що суб'єкт бере на себе рилик. Ге, нким чином здійснюється процедура банкругетка, лбиіки, які при цьому будуть понесені, с політичним питанням, яке породжує дискусії, наскільки повинна підгримувашся банківська си­стема за ра\\нок громадян. Тому такі питання не можугь знаходитися тільки у полі зору орпшів нагляду.

Банківський нагляд повинен динамічно рсаі-уваги на всі зміни на ринку, виявляти ічггавність періодично перегляда­ти політик} та практику наїляду з урахуванням нових чмін та тенденцій на ринку. Для цього необхідна достатньо гну­чка законодавча сне гема.

З урахлванням викладеного Базельеький комігет із бан­ківського регулювання сформулював 25 принципів сфекти-вного нагляду за банківською діяльністю. До них належать:

-попередні умови ефективного банківського нагляду, принцип 1;

-ліцензування і структура нагляду, принципи 2-5;

пруденційні правила і вимоги, принципи 6-15;

методи поточного банківського нагляду, принципи
16-20;

вимоги, що пред'являються до інформації, принцип 21;

- офіційні повноваження паї ладових орпшів. принцип 22;

-транскордонні банківські операції, принципи 23~2>.

Принцип 1. Ефективна система банківського нагляду по­винна передбачати чітке визначення відповідальності і цілей кожної установи, що бере участь у нагляді за банківськими організаціями. Кожна з таких установ повинна володіти опе­ративною незалежністю і необхідними ресурсами. Необхідні також прийнятні правові рамки по здійсненню банківською нагляду, включаючи положення, що відносяться до видачі дозволів на створення банківських організацій і до поточною нагляду за їх діяльністю; повноваження розглядати питання про відповідність цієї діяльності існуючому законодавству однаково як вимогам безпеки і надійності; і про правовий за­хист працівників наглядових органів. Повинні існувати поло­ження з обміну Інформацією між наглядовими органами І по захисту конфіденційного характеру такої інформації.

Принцип 2. Необхідно чітко визначити, які види діяль­ності дозволено здійснювати установам, що отримали ліце­нзію і стали об'єктом нагляду.

Принцип 3. Орган який видає ліцензії повинен мати право встановлювати необхідні критерії і відхиляти заявки установ, які не відповідають встановленим нормам. Процес ліцензування повинен, як мінімум, передбачати оцінку структури володіння банківською організацією, її дирокто-

ріп і керівну управлінську ланку, операційний плин і меча ніш нн> грішнього конгролю, її фінансового сінновища, ик> плннупьім. нключаіочн Піну ЇЇ кнмІішіу; н гих нипадках, коли власником або Гшікківсі.кою оргапішцігіо банку г іно­земний банк, необхідна попередня ііодц наглядовою оргн-ну його країни походження.

Принцип 4. Орган банківською нагляду повинен маги право ршглядати і відхиляти будь-яку пропочицію відносно передачі іншим сторонам -іначної частки власності або кон­тролюючих Інтересів в існуючих банках.

Принцип 5. Орган банківського нагляду повинен маги право встановлювати критерії, регулюючі великі придбання або інвестиції банку; критерії, напрямлені нате, щоб корпо­ративні філіали або структура не піддавали банк невиправ­даному ризику або не створювали перешкод здійсненню ефектнішого нагляду.

Принцип 6. Орган банківського нагляду повинен вста­новлювати обачні і належні мінімальні вимоги доеіатпосіі, що пред'являються до власного капі галу всіх банків. І Іодібні вимоги повинні відображати ті ризики, на які йдуть банки, і визначати компоненти капіталу, враховуючи при цьому зда­тність банків покрити збитки. Щонайменше у випадку з бан­ками, що активно займаються міжнародними операціями, ці вимоги не можуть бути нижче за тих, які встановлені Ьа-зельською угодою по капіталу І поправками до неї.

Принцип 7. Важливим елементом будь-якої наглядової системи < оцінка політики, практики і процедур банку, по­в'язаної з наданням кредитів І розміщенням Інвестицій, і по­всякденної о управління портфелями позики й Інвестицій.

Принцип 8. Органи банківського нагляду повинні пе­ресвідчитися в тому, що банки мають і застосовуюсь на практиці політику, практичні методи і процедури за оцін­кою якості активів, достатності резервів для покриття іден­тифікованих сумнівних боргів і загальних резервів для від­шкодування втрат по позиках.

Принцип 9. Органи банківського нагляду повинні пе­ресвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпоря­дженні управлінські системи інформації, що дозволяють менеджменту банку Ідентифікувати концентрації в рамках портфеля; наглядові органи повинні встановлювати пруде-нційні межі, що обмежують ризик потенційних збитків від окремих позичальників або груп позичальників.

Принцип 10.3 тим, щоб попередити зловживання, пов'язані і кредитуванням родинних установ, орган банків­ського нагляду повинен маги в свосму розпорядженні ви-

« 259

могн. які передбачають: що банки повинні здійснювати кредитування родинних компаній і фізичних осіб при ефек­тивному моніторингу за наданням таких кредитів і при на­явності відповідних заходів контролю за ризиками або зниження загрози їх виникнення.

Прннинп 11. Органи банківського нагляду повинні пе­ресвідчитися в тому, шо банки мають у своєму розпоре дженнІ необхідну політику і процедури, які дозволяють ідентифікувати, відстежувати і контролювати, в ході здійс­нення міжнародних позикових та інвестиційних операцій ризик неплатоспроможності суверенної держави і транс­фертний ризик і передбачають належні резерви на покриття таких ризиків.

Принцип 12. Органи банківського нагляду повинні пе­ресвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпоря­дженні системи, що дозволяють точно оцінювати, відсте­жувати і ефективно контролювати ринкові ризики; нагля­дові органи повинні володіти повноваженнями встанов­лювати, при необхідності, конкретні ліміти і/або вимоги до капіталу на покриття потенційного ринкового ризику.

Принцип 13. Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки розробили всеосяжний процес управління ризиком (включаючи відповідний на­гляд з боку правління і керівництва банку), що дозволяє ідентифікувати, оцінювати, відстежувати і контролювати всі інші види матеріальних ризиків і, у разі необхідності, мають у своєму розпорядженні капітал для покриття та­ких ризиків.

Принцип 14. Органи банківського нагляду повинні пе­ресвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпоря­дженні систему внутрішнього контролю, відповідну харак­теру І масштабам їх діяльності. Такий контроль повинен передбачати чітку процедуру делегування повноважень і відповідальності; розподіл функцій, що передбачають при­йняття зобов'язань від імені банку, виплату його фондів і представлення звітності по його активах і зобов'язаннях; узгодження цих процесів; гарантію збереження його акти­вів; відповідний внутрішній або зовнішній аудит і правила, що забезпечує перевірку на відповідність таким видам кон­тролю, однаково як застосовним законодавчим положенням і правилам.

Принцип 15. Органи банківського нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають у своєму розпоря­дженні адекватну політики, практики і процедури, вклю­чаючи чіткі правила «знай свого клієнта», які забезпечу-

260

ють дотримання фінансовим сектором високих етичних і професійних стандартів, перешкоджають навмисному або мимовільному використанню банка злочинними елемен­тами.

Принцип 16. Ефективна система банківського нагляду повинна складатися з певних форм нагляду як на місці, так і заочного нагляду.

Принцип 17. Органи банківського нагляду повинні під­тримувати регулярні контакти із керівництвом банку і доб­ре розбиратися в операціях банківської установи.

Принцип 18. Органи банківського нагляду повинні ма­ти в своєму розпорядженні кошти для збору, оцінки і аналі­зу пруденційних звітів і статистичної інформації, що поступає від банків на індивідуальній і сукупній основі.

Принцип 19, Органи банківського нагляду повинні ма­ти в своєму розпорядженні кошти незалежної оцінки на­глядової Інформації які отримані за допомогою перевірок на місцях або за допомогою зовнішніх аудиторів.

Принцип 20. Важливим елементом банківського нагля­ду є здатність наглядового органу здійснювати нагляд за банківською групою на сукупній основі.

Принцип 21. Органи банківського нагляду повинні пере­свідчитися в тому, що кожний банк веде необхідну звітність на основі послідовної бухгалтерської політики і практики, що дозволяє наглядовому органу отримати правдиве І достовірне уявлення про фінансове положення банка та про прибутко­вість його операцій, що банк регулярно публікує фінансові заяви, які правильно відображають його стан.

Принцип 22. Органи банківського нагляду повинні ма­ти в своєму розпорядженні адекватні можливості впливу, щоб застосовувати своєчасні коригуючі заходи відносно банків, які не дотримають встановлених пруденційних ви­мог (таких, як мінімальні коефіцієнти достатності капіталу) в разі поширення регламентуючих положень або виникнен­ня будь-якої загрози депонентам. У крайніх випадках це може включати право на відзив банківської ліцензії або ре­комендацію відносно її відзиву.

Принцип 23. Органи банківського нагляду повинні здійснювати глобальний сукупний нагляд за своїми актив­ними в міжнародному плані банківськими організаціями, ефективно застосовуючи моніторинг і відповідні пруден-ційні норми відносно всіх аспектів операцій, що проводять­ся цими банківськими організаціями на глобальній основі, головним чином через іноземні філіали, спільні підприєм­ства І дочірні установи.

261

Пранавп 24. Одним з ключових елементів сукупного нагляд> € контакти й обмін інформацією з іншими наглядо­вими органами, насамперед із наглядовими органами при­ймаючої країни.

Принцип 25. Органи банківського нагляду повинні ви­магати, шоб місцеві операції іноземних банків здійснюва­лися відповідно до тих же високих стандартів, які пред"яв-ляються до національних банківських установ, і в Інтересах сукупного нагляду повинні мати в своєму розпорядженні повноваження по обміну необхідною інформацією про такі банки з наглядовими органами країни походження.

Технологією ефективного банківського нагляду пере­дбачено:

-перед\ мови, що визначають розподіл цілей, функцій і зобовязань кожного учасника банківського ринку;

-ліцензування і структуру, які чітко окреслюють коло установ, охоплених банківським наглядом, види їх діяль­ності, що потребують ліцензування, а також передбачають оцінки власності банкл. ділових якостей його керівників, реальності операційних планів, системи внутрішнього контролю та прогноз фінансового стану банку на май­бутнє;

- пр\денційні вимоги і пруденційне регулювання, тобто
вимоги щодо обов'язкової наявності мінімального капіталу,
який би відповідав рівневі ризиків банку; ведення ним ефе-

[ ктивної політики та оволодіння процедурами оцінки якості активів і забезпечення, а також резервів для відшкодування можливих втрат за кредитами; лімітів для обмеження роз­міру ризику на одного позичальника чи групу позичальни­ків; наявності адекватної системи внутрішнього контролю та аудиту;

- методики поточного банківського регулювання, яка
органічно поєднує дистанційний та інспекційний нагляд, і
передбачає постійні контакти з керівництвом банку, ство­
рення ефективної системи збору, розгляду й аналізу пру-
денційних звітів та статистичних даних;

-вимоги щодо надання необхідної інформації, завдяки чому органи нагляду отримують правдиву звітність про фінансовий стан банку;

- повноваження, які дозволяють органам нагляду вжи­
вати адекватні виправні заходи щодо банку в разі порушен­
ня ним пруденційних вимог ведення банківської справи,
чинного законодавства або створення ситуації, яка загро­
жує інтересам вкладників;

262

- міжнародні оанківські операції - нагляд за діяльністю банків за межами країни та обмін інформацією Із зарубіж­ними колегами.

Викладені принципи слід розглядати як мінімальні ви­моги, які кожна країна доповнює, виходячи з властивих лише їй > мов і можливих ризиків.

Служба банківського нагляду Національного банку України здійснює покладені на неї функції на засадах за­значених принципів ефективного нагляду. Банківський на­гляд скоординований за вертикаллю і функціонує як єдина система у складі центрального апарату та регіональних управлінь Національного банку України.

Створення і функціонування системи банківського нагляду в Україні

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 20 березня 1991 р. № 873-12 «Про порядок введен­ня в дію Закону Української РСР «Про банки і банківську діяльність»1, який вводився в дію з 1 травня 1991 р.. на базі Українського республіканського банку "Держбанку СРСР створено Національний банк України. Цією ж Постановою Національному банку України було визначено:

-до 1 травня 1991 р. розробити проект Статуту Націо­нального банку України, визначити структуру і чисельність центрального апарату, підпорядкованої мережі установ:

-до 1 листопада 1991 р. встановити порядок видачі лі­цензій на здійснення операцій в іноземній валюті в Україні та за кордоном і переглянути всі видані ліцензії на здійс­нення цих операцій;

- провести перереєстрацію усіх розташованих на тери­торії республіки банків. їх філіалів та інших кредитних установ. Банки, їх філії та інші кредитні установи, які не пройшли до 1 листопада 1991 р. перереєстрацію у НацІо-нальномч банку України, вважаються не діючими.

Основним законом, яким визначено основи організації в Україні банківської системи, функції, в тому числі контро­льні та ліцензійні, повноваження та підзвітність Національ­ного банку України, порядок створення комерційних банків і основні принципи їх діяльності є Закон України «Про банки і банківську діяльність і Закон «Про Національний банк України».

У Статуті Національного банку України, який було за­тверджено постановою Президії Верховної Ради України

7.10.1991 р-, одним з основних його завдань визначено -здійснення контролю за додержанням банками, їх філіями й установами положень І економічних нормативів, вста-новлених відповідно до Закону України «Про банки і бан-ківську діяльність». А серед основних функцій і прав визна-чені положення, які мають безпосередньо відношення до здійснення ліцензування та організації роботи банківського нагляду, а саме: визначає порядок реєстрації комерційних банків і видачі ліцензій; дає дозвіл на створення комерцій-них банків за участю іноземних юридичних осіб й інозем-них громадян; дає дозвіл комерційним банкам на відкриття їх філій і представництв як на території України, так і за її межами; встановлює комерційним банкам економічні нор­мативи та порядок їх розрахунку. При систематичному по­рушенні встановлених нормативів, невиконанні розпоря­джень Національного банку, виникненні становища, що загрожує інтересам вкладників, кредиторів банку, має пра­во: ставити перед засновниками комерційного банку пи­тання про здійснення заходів з фінансового оздоровлення банку, його реорганізацію або припинення діяльності; при­значати тимчасову адміністрацію управління банком на період фінансового оздоровлення;

-підвищувати норму обов'язкових резервів; стягувати грошовий штраф у розмірах доходу, отриманого внаслідок неправомірних дій комерційного банку; виключати комер­ційний банк із Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансових установ, анулювати лі­цензії на здійснення банківських операцій тощо.

Таким чином, визначені у зазначених документах права та обов'язки Національного банку України стосовно здійс­нення нагляду за діяльністю комерційних банків - є осно­вою становлення в його структурі та розвитку окремого підрозділу банківського нагляду.

Першими окремими нормативними актами, в яких було визначено порядок створення банків, реєстрації, в тому чи-елі за участю іноземного капіталу, реєстрації змін і допов-нень, відкриття філій і представництв, припинення діяльно-сті, необхідність проведення банківського нагляду, його структура, функції, повноваження, в тому числі щодо за­стосування санкцій, були - «Тимчасове положення про по­рядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснен­ня нагляду за їх діяльністю» (затверджено постановою Правління Національного банку України № 16 від 17.07.1992 р.) та «Банківський нагляд. Функції банківського нагляду Національного банку України» (затверджено про-

токольним рішенням Правління Національного банку України № 39 від 10-12.06.1993 р.). В останньому докумен­ті було зазначено, яку саме звітність і коли повинні надава­ти комерційні банки до Національного банку України, не­обхідну для здійснення нагляду; а також положення стосо­вно повноважень регіональних управлінь Національного банку України з питань проведення ними нагляду за діяль­ністю комерційних банків та ліцензування.

Із серпня 1991 р. по березень 1992 р. Національний банк України провів перереєстрацію 82 комерційних банків. На той час мінімальний статутний фонд для новостворюваних комерційних банків було встановлено у розмірі 5 млн. крб., для кооперативних - 500 тис. крб. Надалі статутний фонд встановлювався вже в українських карбованцях і система­тично зростав, створюючи власні кошти для кредитування. Ліцензування на здійснення комерційними банками тих чи інших операцій, передбачених Законом України «Про бан­ки і банківську діяльність», на той період ще не передбача­лось. Але, враховуючи всебічний розвиток кредитно-бан­ківської системи та валютного ринку в Україні, вимоги чинного законодавства з питань валютного регулювання, необхідність підвищення вимог валютного контролю та забезпечення умов розвитку сучасного внутрішнього валю­тного ринку, Національним банком України протоколом № 11 від 25.06.1992 р. було затверджено «Дорядок надання ліцензій на право здійснення операцій з валютними ціннос­тями». В подальшому було розроблено «Перелік технічних вимог до комерційних банків, необхідних для здійснення валютних операцій», «Кваліфікаційні вимоги до працівни­ків комерційних банків, які здійснюють операції з інозем­ною валютою». «Про надання ліцензій Національного бан­ку України», «Положення про економічні нормативи регу­лювання діяльності комерційних банків», які надалі по­стійно переглядались, виходячи з необхідності поліпшення роботи щодо регулювання валютно-кредитних відносин та забезпечення стабільності банківської системи.

На жаль, більшість невеликих і навіть середніх банківсь­ких установ на той час не могли повноцінно виконувати функції комерційних банків на рівні, наближеному до за­гальноприйнятих у світовій практиці стандартів. Це пов'я­зано з тим, що за умов ринкової економіки власний капітал банків повинен виконувати функцію внутрішніх страхових фондів банківських установ, тобто бути резервним запасом, який можна використати у разі необхідності для компенсації збитків. Крім того, власний капітал має забезпечувати впев-

неність у їавтрашньому дні, а це дозволяло б залучати таю, кількість вкладів, яка необхідна банку для нормального фун­кціонування. Саме тому Національний банк України з гр\д ня 1Ч*>3 р. встановив мінімальний розмір статутного фонду комерційним банкам 3 млн. ЕКЮ. Від банків, які 6>ли ство­рені до цієї дати. НБУ вимагав поступового нарощування їх статутних фондів. Так. на 1 січня 1994 р. банкам необхідно було сформувати статутний фонд у розмірі 2 млрд. крб., на 1 липня 1994 р.- 5 млрд. крб., до кінця 1995 р.- у розмірі, еквівалентному 0,5 млн. ЕКЮ.

У 1994 р. наказом Голови Правління Національного банку України № 110 від 12 липня, било затверджено «По­ложення про службу банківського нагляду Національного банку України», де вищезазначені функції, права, обов'язки та завдання нагляду були доповнені з урахуванням набуття певного досвіду роботи, аналізу стану справ > банківській системі та вимог часу щодо забезпечення її стабільності. Зокрема, були визначені конкретні форми контролю при здійсненні наглядом контрольно-наглядових функцій -вступний, попередній, поточний та мета їх здійснення.

Вступний контроль банківським наглядом проводиться з метою чіткого і повного визначення вимог для отримання ліцензії на проведення банківських операцій.

Попередній контроль здійснюється з метою дотримання банками вимог розумного (з оптимальним ризиком) ведення банківських справ і включає заборону або обмеження окре­мих видів банківської діяльності з бок\ Національного банку України, відрахування до резерву для відшкодування мож­ливих втрат за позиками банків, встановлення штрафних санкцій за порушення банками показників економічних нор­мативів, порядку формування обов"язкових резервів тошо.

Поточний контроль за банками здійснюється шляхом їх інспектування, а також розроблення І вжиття заходів що­до організаційного зміцнення та фінансового оздоровлення банків.

Реалізація такої політики потребує уважного та прод>-маного баіансу між діями, які можуть несприятливо впли­нути на довіру'громадян України до банківської системи та діями, метою яких є створення бази для корекції ненадій­них операцій та для реабілітаційних заходів. Національний Банк України виконує покладені на нього завдання на ос­нові необхідної інфраструктури банківського наглядч. яка постійно пристосовується до змін у банківській систем».

У 1995 р. розпочалася подальша розбудова інфрастрчк-т>ри банківського нагляду, яка мала забезпечити методоло-

гію, організаційні структури, нормативні акти, закони, під­готовку кадрів та збір інформації, достатні для того, щоб забезпечити ефективну та своєчасну систему нагляду. В значній мірі ця інфраструктура залежала від запроваджен­ня нової системи бухгалтерського обліку для Національного банку України та комерційних банків, яка узгоджувалася б з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та звіт­ності. Належне функціонування системи нагляду, розвиток довіри до цієї системи та місце яке займає вона в системі ринкових відносин вимагають надання банками надійної та прозорої фінансової інформації. У 1996 р. Національний банк України очолив роботи по реформуванню бухгалтерсь­кого обліку в банківській системі України, в результаті якої з ] січня 1998 р. банки надають звіти згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та звітності.

На протязі цих років розвитку банківського нагляду зу­силля спрямовувалися на розробку методології як для виїз­ного інспектування, так І для безвиїзного контролю, форм звітності, положень та процедур для проведення ефектив­них перевірок комерційних банків та аналізу Інформації, що надходить із банків, для забезпечення поточною інфор­мацією про банківські операції у період між запланованими виїзними перевірками. Першою розробленою методологією були Методичні вказівки щодо Інспектування комерційних банків та банківських установ України для банківських ін­спекторів, які були затверджені Правлінням Національного банку України у грудні 1996 р. Протягом 1997 р. проводи­лася ґрунтовна підготовка інспекторів у всіх регіональних управліннях внутрішнього контролю та аудиту, а також визначення принципів взаємодії між аудиторськими фірма­ми,- службою банківського нагляду Національного банку України та іншими контролюючими органами державного регулювання та нагляду.

18 грудня 1997 р. Національним банком України було прийнято постанову за № 443 «Про роботу департаменту безвиїзного нагляду Національного банку України щодо удосконалення системи внутрішнього та зовнішнього ауди­ту в комерційних банках». З цього часу проводилася робота по розробці Положення «Про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України» (затверджено постановою Правління Національного банку України від 20 березня 1998 р. за №114), а також методичних реко­мендацій щодо порядку проведення внутрішнього аудиту, кваліфікаційних вимог до керівників служб внутрішнього аудиту.

Здійснення комерційними банками внутрішнього ауди ту та контроль за цією діяльністю з боку Національного банку України сприятиме зменшенню ризиків банківсь­кої діяльності, захисту інтересів банку, його акціонерів "і

КЛІЄНТІВ.

Зміни, які відбуваються в економіці країни, у банківсь­кій системі та їх розвиток постійно спонукають до прове­дення якісних змін у банківському нагляді. Він теж, як ко­жен живий організм, удосконалюється й розвивається, під­вищується рівень його повноважень, що також цілком відповідає рекомендаціям Базельського комітету з питань банківського нагляду.

За останні роки серед комерційних банків України ви­значились кілька банків, які давно подолали мінімальні ви­моги НБУ щодо статутного фонду, створили розгалужену мережу відділень, сконцентрували капітал, який у загаль­ному обсязі валюти балансу банківської системи, власних коштів, кредитного портфелю, складає понад 70 відсотків. У свою чергу, їх провідна роль на фінансовому ринку по­требує посиленої уваги з боку НБУ та інших державних органів, що важко забезпечити при масштабах їх діяльнос­ті. Тому, 19 листопада 1997 р. постановою Правління Наці­онального банку України за № 384 були прийняті додаткові заходи щодо вдосконалення роботи НБУ в галузі банківсь­кого нагляду та реорганізації Центру міждержавних розра­хунків у Головне управління Національного банку України. Основними завданнями діяльності якого стали - здійснення нагляду за великими банками з найбільшим обсягом статут­ного фонду, власних коштів, валютних запасів та великою кількістю філій (АКБ «ПромІнвестбанк», АПБ «Україна», АППБ «Аваль», АКБ «Укрсоцбанк», Укрексімбанк, Ощад­ний банк), від діяльності яких багато в чому залежить ста­більність банківської системи та економіки України, а та­кож забезпечення розрахунків між зазначеними та іншими банківськими установами.

Акціонери, клієнти, вкладники, кредитори комерційних банків, відповідні державні органи зацікавлені в отриманні достовірної економічної інформації щодо їх діяльності. В цьому плані важко переоцінити значення внутрішнього контролю та аудиту в банках, а також незалежного позаві­домчого контролю, тобто зовнішнього аудиту.

Враховуючи, що комерційні банки на етапі розвитку 1997 р. набули більшої стабільності, досвіду та професіона­лізму, більш зважено підходять до прийняття управлінсь­ких рішень, виникла потреба удосконалення системи внут-

рішнього контролю та аудиту в банках, яка відповідала б характеру і масштабам їх діяльності. Тобто виникла на­гальна потреба створення єдиної системи аудиторської дія льності в комерційних банках із чітко визначеними цілями і завданнями, сферою компетенції підрозділами банківського нагляду регіональних управлінь НБУ.

Для вироблення методичних інструментів здійснення банківського нагляду створено Консультативну Раду з пи­тань нагляду і регулювання діяльності банків на чолі з кері­вником служби банківського нагляду НБУ. В Ті складі - ди­ректори департаментів, представники окремих обласних управлінь Національного банку України та постійні радни­ки з Агенції міжнародного розвитку (США). На своїх засі­даннях Консультативна Рада розглядає поточну діяльність комерційних банків, визначає пріоритетні напрямки розвит­ку служби банківського нагляду, обговорює питання щодо створення єдиної інформаційної системи управління бан­ківським наглядом, технічного забезпечення служби бан­ківського нагляду, порядки формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат за по­зиками тощо.

Налагоджено ефективні партнерські стосунки спеціалі­стів новостворених департаментів із постійними радниками з Агенції міжнародного розвитку.

Щоб банківський нагляд набув якості комплексного процесу, який забезпечив би методичну основу моніторин­гу системного ризику у банківському секторі економіки, прийнято рішення про розмежування функцій вступного, попереднього та поточного контролю між департаментами банківського нагляду і регіональними управліннями Націо­нального банку України.

Постановою Правління НБУ № 380 від 17.11.97 р. ви­значено оптимальну структуру системи банківського на­гляду Національного банку України. Вона передбачає такі підрозділи та керівні ланки:

- відділ банківського нагляду регіонального управління
НБУ;

-Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при регіональному управлінні НБУ;

начальник регіонального управління НБУ;

відповідні департаменти банківського нагляду НБУ;

заступник Голови Правління НБУ;

Наглядові обов'язки служби банківського нагляду спря­мовані на оцінку і недопущення численних ризиків при здійсненні банківських операцій з метою недопущення не-

платоспроможності, збитковості, неліквідності і банкрут­ства банків.

Банківські ризики можуть набувати різних форм, але в цііом\ їх можна класифікувати за двома категоріями:

І) вкладники протягом короткого часу приймають рі­шення про вилучення з банку своїх вкладів та заощаджень; 2) позичальники неспроможні виплатити банку свою заборгованість за кредитами.

Повсякденна присутність ризику в діяльності банків ви­кликає неабияку увагу служби банківського нагляду ще й тому, що згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки створюються і функціонують як господарські товариства, тобто в умовах відмежування безпосередніх власників (акціонерів, учасників) банку від власне керівників (правління, директорів).

Систему нагляду і регулювання діяльності комерцій­них банків необхідно вдосконалювати та розвивати, під­вищуючи рівень повноважень банківського нагляду, зо­крема у сфері застосування санкцій. Щоб мати змогу вес­ти скоординовану, зважену і послідовну політику бан­ківського нагляду, прогнозувати зміни у банках України і своєчасно на них реагувати. Правління Національного банку України Постановою № 180 від 9 червня 1997 р. «Про напрями стабілізації та підвищення надійності бан­ківської системи України І поліпшення роботи банківсько-. го нагляду Національного банку України» прийняло рі-I шення про реорганізацію банківського нагляду НБУ. На ' базі управлінь колишнього департаменту банківського на­гляду створено нові департаменти: реєстрації та ліцензу­вання банків; безвиїзного нагляду; інспектування банків; з питань роботи з проблемними банками; а також Управ­ління координації з питань банківського нагляду.

Керівник служби банківського нагляду на рівні засту­пника Голови Правління Національного банку України здійснює управління процесом взаємодії між новостворе-ними департаментами та між ними і відповідними Управ­ліннями аналізу діяльності банків та контролю за економі­чними нормативами. Підготовлена інструкція № 10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» (затверджена постановою Правління Національ­ного банку України № 343 від 30.12.1996 р.), якою пере­дбачено:

-контроль за дотриманням обов'язкових нормативів і оціночних показників регулювання діяльності комерційних банків;

270

раннє реагування;

упереджу вальні заходи;

-застосування штрафних санкцій за порушення обо­в'язкових нормативів та заходів впливу за порушення оці­ночних показників;

-економічний аналіз діяльності комерційних банків (у тому числі аналіз капіталу банку, якості активів, надхо­джень, ліквідності, менеджменту).

Загальною метою банківського нагляду Національного банку України є підтримка довіри суспільства до надійної та здорової фінансової системи в цілому та захист Інтересів вкладників, а у більш широкому розумінні - безпеки усіх кредиторів банку. Служба банківського нагляду НБУ вирі­шує і тактичну задачу, а саме - гарантування впевненості в тому, що всі комерційні банки, які здійснюють свою діяль­ність на основі ліцензії, мають:

компетентний, чесний контрольний орган та керівні

органи, що усвідомлюють свою діяльність та планують на
довгостроковий період безпеку і прибуткове (рентабельне)
функціонування установи;

ефективну практику управління, зокрема системи фі­

нансового та внутрішнього контролю, підкріплені відповід­
ними аудиторськими функціями;

стабільну практику оцінки активів та ведення бухгал­

терського обліку, особливо щодо визначення доходів;

відповідні доречні стандарти визначення достатності

капіталу та достатньої ліквідності;

відповідальну та життєздатну конкурентну позицію на

ринку, що базується на підтримці високої прибутковості
для компенсації непередбачених збитків.

Методології, що використовуються банківським нагля­дом, спрямовані, головним чином, на дотримання банками пруденційних нормативів, при оцінці роботи банків через аналіз інформації, що надасться.

Зміни, які відбулися в цих сферах банківського нагляду, а також погіршення фінансового стану групи комерційних банків спонукали до появи у 1996 р. додаткової функції банківського нагляду - реабілітації та ліквідації банків. З того часу триває розробка необхідної методології як для реабілітації, так і для ліквідації банків. Було проведено зна­чну роботу щодо внесення пропозицій про законодавчі змі­ни до Законів України «Про банки та банківську діяль­ність» та «Про Національний банк України» з метою спри­яти здатності Національним банком України реабілітувати або ліквідувати банки, та розробляти на підставі чинного

законодавства нормативні акти, які забезпечують виконан­ня цієї важливої функції.

У подальшому, враховуючи що вимоги до розміру ста­тутного фонду фактично гальмували створення нових бан­ків, та паралельно хвилю банкрутств, призупинення діяль­ності та введення режиму фінансового оздоровлення в окремих діючих банках, виходячи з економічного станови­ща в державі, вимоги щодо мінімального розміру статутно­го фонду для новостворюваного банку було понижено з 3,0 до 1,0 млн. ЕКЮ (постановою Верховної Ради України №25 від 01.02.1996р. прийнято Закон України «Про вне­сення змін до Закону України «Про банки і банківську дія­льність»). Крім того, в новій редакції Закону від 1 лютого 1996р. було передбачено надання дозволу на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та надання ліцен­зії на виконання банківських операцій. Відповідно до цьо­го, департаментом банківського нагляду були підготовлені положення «Про порядок ліцензування банків в Україні» та «Про порядок створення і реєстрації комерційних банків», які затверджені постановою Правління Національного бан­ку України від 27.03.1996 р. № 77.

20 травня 1999 р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національний банк України» в якому є окремий «Розділ X. Банківське регулювання і банківський нагляд (ст. 55—63)», що становить нову сторінку в удоско­наленні банківського нагляду в Україні.

<< попередня сторінка   наступна сторінка >>