Частина перша - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
Схожі роботи
Частина перша - сторінка №2/19

Розділ II БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Історія розвитку банківської справи

Розвиток ринкових відносин, процес товарообміну зу­мовлюють використання грошей як загального еквіваленту. Виникає потреба в реалізації всіх функцій грошей, необхід­ність десь їх зберігати, розмінювати, обмінювати гроші од­нієї країни на гроші іншої, пересилати, а надалі-десь позичити, щоб вчасно здійснити певні розрахунки чи роз­ширити своє діло. Даний процес об'єктивно зумовив зарод­ження і розвиток банківської справи.

' Костюченко О. А. Банківське право- Київ, 1998.-С. 7-8.

Перші банкіри міняйли з'явилися ще у Стародавньому Вавилоні, які не тільки здійснювали «валютні» операції, обмінюючи гроші однієї держави на гроші іншої, а й при­ймали вклади під відсотки та надавали позики проти пись­мових зобов'язань та застав.

Значний розвиток банківської справи відбувся у Старо­давній Греції, де навіть великі багаті храми приймали вкла­ди та надавали позики під проценти.

У Римській імперії фінансові інститути використовува­ли такі удосконалені форми грошового обігу, як акредити­ви та платежі за переказом по банківських книгах.

Після падіння Риму, в епоху раннього середньовіччя банківська діяльність практично припинилась, що було зу­мовлено зниженням активності товарообміну в результаті розвитку натуральних господарств і розквітом феодальних форм господарювання.

Розвиток суспільства, виробничих та торговельних від­носин між людьми та державами у XII—XIII ст. відродили професію міняйла, а вже в ХІУ-ХУ ст. банкіри стали вели­кою силою. Від таких банкірських домів, як Медічі в Італії, залежними були королі та імператори.

У ХУІ-ХУІІ ст. виникають «жиро-банки», що в основ­ному здійснювали розрахункові операції. Вони ставили перед собою завдання впорядкування та спрощення гро­шового обігу. Кредитування не було їхньою основною функцією. Кредитними посередниками залишалися при­ватні банкіри.

Наприкінці XVII ст.- у 1694 р.- виник перший акціо­нерний банк, який надавав комерційні кредити у сучасному розумінні цього слова. Це був Англійський банк, який та­кож мав право випуску банкнот. На аналогічних засадах здійснення операцій, які грунтувалися на випуску банкнот, утворилася ціла низка акціонерних банків.

Надалі, вже в XIX ст., розвиток банківської діяльності пішов шляхом створення великих акціонерних фінансових структур, діяльність яких грунтувалася не на емісії банк­нот, а на вкладах та наданні кредитів.

На території України грошовий обіг з'явився ще за скі­фів, велась активна внутрішня та зовнішня торгівля, що відповідно зумовило появу зачатків банківської справи.

За часів Київської Русі була розвинута активна торгівля з багатьма державами Європи та Азії, великі київські князі карбували власні гроші. Археологія відкрила нам багато монет того часу, найвідоміші з них - золотники Володими­ра Великого та срібляники Ярослава Мудрого.

У ХУІ1-ХХ ст. банківська справа в Україні була дуже тісно пов"язана з ії розвитком у Росії, хоча ці процеси від­бувались із певним запізненням. Першим банком, з якого починається історія банків у Російській імперії, був Держа­вний Зайомний банк, який було засновано в 1754 р. Цей банк надавав кредити під заставу маєтків. В Україні такі кредити почали надавати лише з 1783 р. За часів Катери­ни II були введені в обіг паперові гроші, що обмінювалися на мідні монети. Для зручності обміну було створено в 1769 р. у Петербурзі та Москві Асигнаційний банк, який в

р. відкрив свої відділення у Києві, Ніжині, Харкові, а в

р. у Херсоні.

У 1802 р. у Росії створено Міністерство фінансів, яке для покриття витрат, пов"язаних із війнами кінця XVIII-початку XIX ст., випустило перші облігації державної по­зики. Воно ж здійснювало контроль над фінансовими опе­раціями та управління фінансовою системою держави.

Фінансові операції за межами імперії російський уряд здійснював через придворних банкірів, власників сімейних банкірських домів.

Кредитна система в Україні була започаткована в 1839 р. створенням Державного комерційного банку. У 1860 р. у зв'язку із заснуванням у Росії Державного банку, в Україні, на базі комерційних банків, були створені Київ­ська, Харківська і Одеська контори та Полтавське відділен­ня Державного банку Російської імперії. На баланс цих установ із рахунків комерційних банків були передані век­селі, позики під товари, та процентні папери під золотий запас. Кошти установ Держбанку складалися з капіталів банку, вкладів, поточних рахунків та вартості казни.

Поряд із Державним банком існували банки комерційно­го та іпотечного кредиту. В 1871 р. створено філію Петербу­рзького міжнародного комерційного банку. Харківський торговий та Катеринославський комерційний банки з філія­ми у Полтаві. У 1879 р. відкрито Одеський дисконтний банк, який здійснював облік векселів. Його філії були у Миколаєві та Кишиневі. У 1889 р.- Одеський Купецький банк. Значну роль відігравали філії заснованих у 1885 р. Державного Дво­рянського земельного та Селянського поземельного банків. V 1912 р. у Києві відкрито представництва Волзько-Кам-ського та Петербурзького обліково-позикового банків, а в 1913 р.- Російського банку для зовнішньої торгівлі.

У зв'язку із забороною надання поточних кредитів ка­зенними банками наприкінці XIX ст. у Росії була створена комісія з розробки статуту кредитних товариств. У 1914 р.

13

в Україні було 450 таких товариств, які проіснували до 20-х років XX ст.



На початку XX ст. в Україні працювали 3 контори Дер­жавного банку Росіїта 19 його філій. Руський торговельно-промисловий. Петербурзький банк зовнішньої торгівлі. Московський купецький. Об'єднаний московський, Вар­шавський комерційний банки та відділення «Об'єднаного» комерційного банку. Не меншу роль відігравали Київський приватний комерційний банк (клієнтами якого були най­більші цукрозаводчики України), Київський земельний банк. Харківський земельний банк. Існувало 4 ломбарди, 57 міських громадських банків, комерційні та іпотечні бан­ки із розгалуженою мережею філій, ощадні каси, земські каси, 112 казначейств. В Україні діяли «Облікові дома»-це кредитні установи, які здійснювали короткострокові кредитні операції та облік векселів. У Києві значні кредит­ні операції проводилися на Контрактовому ярмарку.

За недовгого існування України, як незалежної держа­ви, з 1917 по 1919 рр. (Українська Народна республіка під проводом Центральної Ради, Гетьманщина, Директорія) здійснювалися певні цілеспрямовані заходи щодо створен­ня власної грошової та банківської систем.

У грудні 1917 р. Київську контору Державного банку Росії перетворено на Український Державний банк, а 6 січ­ня 1918 р. були випущені в обіг Державні кредитові білети УНР на загальну суму 5,5 млн. крб. 1 березня 1918 р. Цент­ральна Рада прийняла закон про впровадження нової влас­ної валюти — гривні. У травні були здійснені заходи щодо випуску українських платіжних засобів та підписані угоди з деякими країнами Європи про одержання позик на вигід­них для України умовах.

На початку серпня 1918 р. Радою Міністрів було ухвале­но статут Державного банку України, а 23 серпня засновано Державний Земельний банк. Діяльність, що була розпочата Центральною Радою зі складання державного бюджету України на 1918 р., продовжувалася урядом гетьмана Скоро­падського, Директорією, але бурхливі події того часу зава­жали роботі, тому проект бюджету України було затвердже­но тільки у другій половині грудня 1918 р. як «виконавчий кошторис», тобто як звіт про державні прибутки та видатки.

У січні 1919 р. Рада Міністрів Директорії УНР затверди­ла розроблений, тимчасово виконуючим обов'язки Міністра фінансів В. Мартосом, план фінансової політики України, який передбачав, що гривня чи карбованець стануть єдиним засобом платежу у державі, інші гроші підлягали обміну, а

14

згодом втрачали свою вартість; передбачалося також карбу­вання українських монет. Та цим планам не судилося справ­дитися. П'ятого лютого уряд України було евакуйовано з Києва, а наприкінці 1920 р. він опинився у вигнанні.



Із січня 1919 р. в Україні почався радянський період, за якого істотні зміни відбулися і в банківській системі: робіт­ничо-селянським урядом всі приватні кредитні установи було націоналізовано. В жовтні 1921 р. у Харкові були за­сновані: Всеукраїнська контора Державного банку; а в лип­ні 1922 р.- Всеукраїнський кооперативний банк; у січні 1923 р- Всеукраїнська контора торгово-промислового бан­ку, а в Києві відкрито їхні філії. В 1923 р. засновано Київ­ський сільгоспбанк, а в 1924 р. відкрито Київську філію Всеросійського комерційного банку зовнішньої торгівлі та Київський місцевий комунальний банк.

12 червня 1929 р. Центральним виконавчим Комітетом та Радою Народного Господарства СРСР було затверджено перший статут Держбанку СРСР, де визначалося, що філія­ми Держбанку є республіканські, крайові (обласні) конто­ри, контори в окремих торгово-промислових центрах, від­ділення, агентства, каси.

За кредитною реформою 1930—1932 рр. замість контор та філій галузевих банків було засновано контори спеціа­лізованих банків довгострокових вкладів: Промбанк, Сіль­госпбанк, Цекомбанк, Всекомбанк який у 1936 р. перетво­рений у Торгбанк. У цьому ж році, в Україні, було ліквідо­вано Всеукраїнську контору Держбанку, а всі обласні контори безпосередньо підпорядковувалися Москві. Лише в 1948 р. на прохання уряду України було створено апарат Уповноваженого Державного банку на Україні, який вико­нував обов'язки центрального банку не маючи права емісії грошей без дозволу Москви.

У 1955 р. було створено Українську республіканську контору Держбанку та республіканські контори Промбанку, Сільгоспбанку, Торгбанку (останній ліквідовано в 1957 р.). У- (У квітні 1959 р. банківська система була реорганізова­на: Сільгоспбанк, Цекомбанк, комунальні банки, Промбуд-банк були ліквідовані (відповідно ліквідовані й ці республі­канські контори в Україні). В Україні були створені конто­ри Держбанку, Будбанку та відділення Зовнішекономбанку СРСР. На території України Держбанк СРСР став єдиним центром розрахунків, єдиним емісійним та касовим цент­ром, ці ж самі функції мала республіканська контора в Україні, але емісія грошей та видача кредитів здійснювала­ся лише з дозволу Москви.

15

Ця система функціонувала до 1987 р., коли була здійс-щ.ш чеогова реорганізація діючих банків та організовано спГиіа^повані Держбанк СРСР, Промбудбанк СРСР, Аг-оопромбанк СРСР, Жнлсоцбанк СРСР та Ощадбанк СРСР з відповідними конторами у республіках, з управліннями в автономних республіках, краях, областях та за необхідності з відділеннями у окремих містах та районах.



Формування банківської системи у незалежній Україні

Розпад Радянського Союзу, прийняття Верховною Ра­дою України у липні 1991 р. Декларації про державний су­веренітет та проголошення у серпні 1991 р. України неза­лежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи./20 березня 1991 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про бан­ки та банківську діяльність», за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створе­но Національний банк України. З перших днів його діяль­ність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обі­гу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці]

Декларація про державний суверенітет та Закон «Про економічну самостійність Української РСР», які законодав­чо закріпили за нашою державою право самостійного фор­мування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків. За 1989-1991 рр. бу­ло зареєстровано біля двох десятків українських банків.

У процесі формування сучасної банківської системи України можна виділити чотири етапи.

Перший етап - 1991-1992 рр.- це процеси перереєстра­ції та реорганізації.

Із жовтня 1991 р. Національний банк починає перереєс­трацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР.

У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіта­лу вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні банки «Промінвестбанк», «Агропромбанк», «Укр-соцбанк» акціонуються, а точніше приватизуються персо­налом банків та великими клієнтами.

Другий етап — 1992-1993 рр — виникнення банків «нової хвилі».

На цьому етапі з різних бюджетних та позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків таких, як «Аваль», «Інко» (отри­мує самостійність від Москви), «Відродження», «Транс-банк» та інші. У комерційних банках спостерігалося по­дальше зменшення частки «міністерського» капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів «Про пе­редачу міністерських пакетів акцій на управління до Мініс­терства фінансів України». Цією постановою передбачало­ся, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів по акціях, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств.

У цей же час спостерігалося масове народження дріб­них «кишенькових» банків. Протягом року їх було зареєст­ровано більше сотні, значна частина з них мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпе­чити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гі­перінфляції 1992-1994 рр., використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор. На кінець 1992 р. в Україні у реєстрі НБУ зафіксовано 133 банки, ліквідовано Збанки. На кінець 1993 р. у книзі реєстрації вже 211 банків, ліквідо­вано протягом цього року ще 6 банків.

Третій етап — 1994—1996 рр.— це етап банкрутства.


Активізація роботи Національного банку України з по­
будови чіткої системи регулювання діяльності комерційних
банків співпала з періодом призупинення інфляційних про­
цесів, які були основним джерелом безбідного існування
цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до
більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юн­
ктури фінансового ринку, до централізованого управління
банківською системою, що поставило їх на межу банкрут­
ства. Багато банків у цей період було ліквідовано: в 1994 р.
стали банкрутами та ліквідовано 11 банків; 1995 р.-
20 банків банкрутів, серед яких були найбільші комерційні
банки - «Інко», «Відродження», «Економбанк», «Лісбанк»; в
1996 р. прямими банкрутами стали 45 банків, а ще
60 опинилися у стані прихованого банкрутства. Процес
масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення
У функціонування не тільки банківської системи, а й позна­
чився на всій економічній системі, була підірвана довід
банківської системи у вкладників— "^

Для цього періоду характерні й інші процеси, які істот­но вплившін на структуру банківської системи України. Гак. на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва (всього їх було «реєстровано 14). З'являються 5 нових українських комерційних банків. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціо­нерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків.

Ч Четвертий етап - 1996-1998 рр- стабілізація та впро­вадження національної валюти - гривні.

Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці — гривні. Також у цей пері­од посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ.

У роки незалежності України було не тільки реформо­вано, але й створено нову банківську систему:

-створені основи дворівневої банківської системи, ва­лютного ринку та ринку цінних паперів;

здійснено перший етап реформування грошової сис­
теми держави з введенням проміжної валюти — українсь­
кого карбованця, що склало основу для проведення гро­
шової реформи і введення національної грошової одини­
ці - гривні;

створено національну платіжну систему із запрова­


дженням нових прогресивних технологій перерахування
коштів на основі електронних платежів, що дозволило до­
сягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбан-
ківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність,
дало можливість максимально обмежити ризик створення
фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму тер­
мін проходження платежів;

введено у дію Банкнотно-монетний двір та фабрику


банкнотного паперу, що дало можливість створити потуж­
ності по друкуванню банкнот та карбуванню монет:

розпочато реформування бухгалтерського обліку та


звітності у банках;

напрацьовано нормативну базу для здійснення моне­


тарної політики та банківського нагляду:

-діяльність Національного банку України, його моне­тарна політика позитивно позначилися на подоланні гі­перінфляції, керованості інфляційних процесів.

18

Проте, і рішали економічна, фінансова та платіжнії кри­


ці т'іі.мпчіння процесу ринкоїшх перетворень економіки
інвестиційного процесу, серйочні недоліки у діяльності ко­
мерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, ио-
рміісння багатьма ч них економічних норма типів, невпо­
рядкованість та нестабільність нормативмо-иравового регу­
лювання, недосконалість податкового та фінансовою
чаконодаветва визначають необхідність поглиблення бан­
ківської («-'форми. .

Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дісвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку ІІЬУ. Однак, залишається значним системний ріі'.шк внаслідок надмірної відкритості банківсь­кої системи для слабких підпрж -мете та неякісного мене­джменту. Не вдасться повністю задовольнити потреби при­ватною сектору, який сьогодні активно зростає. Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб'єктам госпо­дарювання буде важко одержати доступ до необхідних ін­вестиційних коштів. Крім того, їм бракуватиме інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості.

Не вирішені остаточно мигання діяльності фінансово-кредитних установ, інсгитуціонадьного рочвитку банківсь­кої системи, стандартів бухгалтерського обліку та аудиту, банківської тагмниці та захисту інтересів клієнтів.

Висока вартість фінансового посередництва, обмеже­ність кількості послуг, відсутність відповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька жити -здатність фінансових інститутів (приховані банкру­ти), повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюючі, те коло проблем, вирішення яких треба передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.

Принципи, що покладені в основу розробки програми реформування та розвитку банківської системи в Україні, такі:

Макроекономічна політика ма< бути спрямована на


забезпечення стабільних умов для підприємницької діяль­
ності.

Життєздатність (платоспроможність) фінансових ін­


ститутів мас бути більш прозорою і забезпеченою.

'Сприяння розбудові фінансової інфраструктури, яка включає інформаційні системи, правову систему та систему банківського нагляду.

4 Необхідно створити умови для зменшення витрат на фінансове посередництво.

Основними сьогодні є такі напрямки реформування банківської системи України:

Забезпечення розбудови банківської системи, здатної
ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової економіки.

Вдосконалення системи нагляду та контролю за дія­


льністю комерційних банків.

Встановлення клімату довіри до банківської системи


з боку юридичних та фізичних осіб.

Створення умов для підтримання стабільності націо­


нальної грошової одиниці - гривні.

Посилення мобілізації заощаджень населення та під­


приємницьких структур за рахунок створення ефективної
системи страхування вкладів.

Ефективне використання фінансових інструментів


для поліпшення грошово-кредитного регулювання на осно­
ві ринкової конкуренції та пріоритетності розвитку, а не за
рахунок директивного розподілу кредитів.

Розв"язання проблеми неплатежів та запобігання їх


виникненню.

Подальше вдосконалення та підвищення ефективнос­


ті платіжної системи.

В Україні сформована дворівнева банківська система на чолі з Національним банком України (див. схему 3).


На початок 1999 р. банківська система України налічу­вала 216 банків. Із загальної чисельності банків 180 установ функціонують у формі акціонерних товариств, при чому: закритих акціонерних товариств - 53; у формі відкритих акціонерних товариств - 127 банків; 2 державних банки; у формі товариств з обмеженою відповідальністю - 34; бан­ків, створених за участю іноземного капіталу - 28 (у тому числі зі 100 відсотковим іноземним капіталом - 9). За період з 1992 р. із Книги реєстрації банків було вилучено 52 уста­нови у зв"язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин. За цей же період у 51 банка була відізвана ліцензія на здійснення валютних операцій. Кількість банків, які мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій налічує 161 установу, крім того, ще двом фінансово-кре­дитним установам надано таку ліцензію. Сплачений статут­ний фонд діючих комерційних банків на кінець 1998 р. у гривневому еквіваленті складав 2015 млн. грн.



Банківська система України на сучасному етапі

У період економічних реформ, які розпочались у 1989-1992 рр. в Україні в основному сформувалася нова банківсь­ка система, що базується на основі роздержавлення і розви­тку кредитних інститутів різних форм власності. Система кредитно-фінансових інститутів складається сьогодні з двох рівнів - відомств Національного банку України (НБУ) і комерційних банків (КБ).

! На протязі останніх років пройшло інтенсивне зростан­ня загальної кількості комерційних банків, склалася інфра­структура ринку, в обіг були введені основні інститути, за-діяна система державного регулювання і контролю діяль­ності, необхідна законодавча база, підготовлена достатня кількість кваліфікованих банківських кадрів, склались ба­зові передумови для повноцінного функціонування банків­ських інститутів в умовах ринкової економіки.

У 1995-1996 рр. завершився етап екстенсивного розви­тку банківської системи, її діяльності, характеру взаємодії з іншими економічними структурами, відомствами і органі­заціями, включаючи державу. Таким чином, сучасна бан­ківська система України була сформована і створена в ос­новному у період з 1989 по 1994 р. На сьогоднішній день вона має дворівневу структуру.

Перший рівень - Національний банк України (НБУ).

21

Дру.-ий рівеш. - система комерційних банків. За станом на І січня 1999 р. в Українській республікан­ській кни-іі ресстрації банків було зареєстровано 216 коме­рційних банків. -» них 177мають ліцензію ІІЬУ на чдійс-нення банківських операцій. Це, в основному, працюючі банки. З яких 54 банки Національним банком України від­несено до категорії проблемних, із них 20 перебувають у режимі фінансового оздоровлення. У чотирьох банків віді­звані ліцензії на здійснення банківських операцій, 30 банків знаходяться в стадії ліквідації.



Діючі комерційні банки за рівнем капіталу й обсягу операцій можна розділити на 4 групи:

/ група - найбільші банки, з активами що становлять більш ніж 1000 млн. гри. — 7 банків. Сума їхніх активів складає 52,28 відсотка від загальної суми активів усієї бан­ківської системи.

група - великі банки, з розміром активів понад
100 млн.грн. До цієї групи відносяться 22 комерційних
банки, а їхня частка в загальній сумі активів складає 23,24
відсотка.

група — середні банки, розміри активів від 10 до


99 млн. грн. У цю групу входить 98 банків. Частка їх у за­
гальних активах- 17,35 відсотка.

група — малі банки, з активами до 10 млн. грн. (30


банків). їхня частка в загальних активах - 0,93 відсотка.

Капітал комерційних банків за станом на 01.03.99 р. склав 4581млн. фн., що еквівалентно 1,2 млрд. доларів США. У номінальному виразі сума загального капіталу ко­мерційних банків за минулий рік зросла на 730 млн.грн. або на 19 відсотків.

Кредитний портфель комерційних банків за станом 01.03.99 р. перевищує 11,7 млрд. грн., що в сумарних акти­вах складає 55,3 відсотка.

За минулий рік заборгованість по кредитах зросла на 2157 млн. грн. або на 23,3 відсотка.

За 1998 р. прибуток у цілому по системі комерційних банків склав 449 млн. грн. проти 1114 млн. грн. у 1997 р., або зменшився в 2,5 рази.

Для економічної характеристики можливостей вітчиз­няних банків можна привести такі порівняльні дані.

Сумарні активи українських комерційних банків скла­дають 21,4 млрд.грн., або приблизно 5,6 млрд. дола­рів США.

Активи німецького банку «Дойчебанк», що оголосив про поглинання «Банкертраст», будуть складати 750-

22

«по млрд доларів США, що перевищують активи всієї бан-


к^ькоїсистеми України в 133 рази. .

Минулий рік був дуже складним для економіки України й особливо для діяльності комерційних банків.

Як відомо, у середині серпня минулого року в країні вибухнула фінансова криза, що особливо вдарило по бан­ківській системі.

Безпосереднім поштовхом до спалаху фінансово-бан­ківської кризи в Україні стало погіршення ситуації на сві­тових фінансових ринках, що відбулося під впливом фінан­сової кризи в східно-азіатському регіоні, а також гострої кризової ситуації в Росії.

Це сприяло масовому відтокові капіталів нерезидентів, підвищився попит на іноземну валюту. До цього необхід­но додати скупчення платежів за зобов'язаннями держави, для погашення яких через названі причини джерел не було.

Держава опинилася у переддефолтному стані.

Слід зазначити, що Асоціація українських банків (АУБ) передбачала можливість погіршення економічної ситуації в країні і загострення фінансової кризи, насамперед у банків­ському секторі.

Національним банком України в липні минулого року була організована і проведена міжнародна конференція на тему: «Економічні і правові передумови фінансово-бан­ківської кризи в Україні: шляхи запобігання і досвід інших країн».

На цій конференції були детально проаналізовані еко­номічна ситуація в країні, стан банківської системи, а та­кож шляхи запобігання загострення кризових явищ у вітчи­зняній економіці з урахуванням світового досвіду. Конфе­ренцією були прийняті рекомендації з розглянутих проблем і визначені конкретні напрямки діяльності банків.

Напередодні кризи економічна ситуація в Україні де­що стабілізувалася: було досягнуто пожвавлення вироб­ництва, навіть мав місце невеликий приріст ВВП, протя­гом тривалого часу курс національної валюти - гривні -був стійким, інфляція за 9 місяців минулого року складала 2,3 відсотка.

Проте кризовий стан бюджету і особливо державних фінансів, а також вплив світових фінансових катаклізмів призвели до різкого загострення фінансової ситуації в краї­ні і вибуху кризи, що відбулася в 3-й декаді серпня.

У результаті загострення кризи гривня була девальво­вана на 38 відсотків. Міністерство фінансів практично при-

спинило ---итежі и ^.ч.і ч чв'язанками. \ рилу банків виникли проблеми зі здійсненням розрахунків і платежів.

Кабінет Міністрів України і НБУ вжили ряд заходів щоб запобігти розростання кризи в країні.

Насамперед б>ли введені с\ттеві зміни в порядок здійс­нення валютних операцій. Зокрема, введено спочатку 75%, а після 50° о обов'язковий продаж валютної виручки, обме­жена дія чіжбанківського валютного рннк>. встановлено підвишений контроль за здійсненням платежів у валюті, заборонена попередня оплата операцій по імпорту.

НБУ б>ла підвищена норма обов'язкових резервів для комерційних банків з і 1 до 16.5 відсотка, виключені з залі­ку обов'язкових резервів залишки готівки в касах. ОВДП. введений щоденний контроль за резервуванням, обмежено міжбанківськин кредитний ринок.

Мінфін провів реструктуризацію зобов'язань перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами. Особливе значення мала домовленість із генеральним агентом по розпов­сюдженню ОВДП між нерезидентами — фірмою «Мері Ленч» про конверсію заборгованості на суму близько 1.2 млрд. доларів США.

Була проведена реструктуризація ОВДП. що знаходять­ся у внутрішніх кредиторів - комерційних банків на сучу більш ніж 800 чин. грн.

Слід зазначити, що Кабінет Міністрів зробив спробу провести примусову конверсію ОВДП. Проте наполеглива позиція комерційних банків і ЛУБ справили належний ваіив і призвели до того, що дія спільної Постанови Кабі­нету Міністрів і НБУ від 10.09.98 р. № 1416 була призупи­нена.

Асоціація українських банків, надаючи особливого зна­чення ролі міжнародних фінансових організацій у цей пері­од, здійснювала контакти з Міжнародним Валютним Фон­дом.

З огляду на зміни у фінансовій ситуації в Україні й у світі в порівнянні з ситуацією, коли був прийнятий Ме­морандум про співробітництво України з МВФ. АУБ бу­ло поставлено питання про послаблення деяких вимог МВФ при наданні кредитів у співробітництві з Украї­ною.

Слід відзначити, що МВФ задовольнив наші прохання і пропозиції, та продовжив співробітництво і це дало можли­вість послабити фінансову кризу.

Як відомо, фінансова криза в Росії проходила у більш гострій формі і мала серйозніші наслідки. Криза виявила

24

^обгрунтовану довіру до уряду з боку банків, суб'єктів господарювання і суспільства в цілому. За цю довіру роз­платилася, в першу чергу, банківська система.



Однією з головних причин кризи була незадовільна полі­тика обмінного курсу рубля, неплатоспроможність держави.

В Україні завдяки спільним, погодженим діям уряду, НБУ і комерційних банків вдалося послабити вплив фінан­сової кризи. У банківській сфері вона не переросла в об-вальну кризу, але банки дорого заплатили за це.

Криза призвела до таких наслідків:

1. Девальвація гривні склала 38 відсотків, внаслідок чо­го банківська система другого рівня втратила від знецінен­ня капіталу більш як 1 млрд. доларів СІІІА.

Відтік вкладів населення становив біля 400 млн. грн.

Погіршилася структура кредитного портфелю - част­


ка проблемних кредитів зросла з 29,2 відсотка на 01.09.98 р.
до 31,1 відсотка на 01.01.99 р.

Прибутковість активів банків знизилася в 2 рази.

У зв'язку з девальвацією гривні 50 банків вийшли із
зменшенням статутного капіталу нижче мінімального рів­
ня-1 млн. ЕКЮ.

Практично перестав діяти Фондовий ринок і насам­


перед, ринок ОВДП.

Призупинив роботу міжбанківський валютний ринок.

8. Значно скоротився міжбанківський кредитний ринок.
Проте, в результаті кризи жодний комерційний банк не

був ліквідований.

Головні проблеми, які стоять перед банківською систе­мою на даному етапі:

1. Однією з важливих проблем діяльності банків у цьсь


му році була проблема мінімального розміру статутного
фонду.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 01.02.96 р. банки повинні забезпечити наявність мінімаль­ного розміру статутного фонду в сумі, еквівалентної 1 млн. ЕКЮ. Національному банку доручено щорічно здійс­нювати контроль за станом на 31.03 (поточного року) про наявність мінімального розміру статутного фонду. Стосовно банків, що не зберігають цей показник, НБУ повинен вжива­ти заходи у вигляді відкликання ліцензій на здійснення бан­ківської' діяльності. Контроль за діяльністю комерційних банків повинен здійснюватися через загальний капітал.

2. Негативне відношення до малих банків. Як вже зга­
дувалося в системі комерційних банків 15 відсотків від за­
гальної кількості становлять малі банки.

АУБ займає позицію захисту права на існування всіх фінансово-сгійких банків, незалежно від розміру їхніх ак­тивів і капіталів.

Малі банки (а значна частина їх є надійними і плато­спроможними) мають своє місце, свою нішу в економіці, мають свою специфічну клієнтуру і цілком виконують функцію по обслуговуванню цієї клієнтури, особливо мало­го і середньою бізнесу.

3. Із 54 банків, які віднесено до категорії проблемних, 20 банків знаходяться в режимі фінансового оздоровлення! у 4 банків відкликані ліцензії і 30 банків перебувають у стадії ліквідації.

Групи банків, що знаходяться в стадії ліквідації — це го­ловним чином, банки, відновлення нормальної діяльності яких майже неможливо. У цій групі повинна провадитись реструктуризація — злитгя, приєднання або ліквідація.

Процедура ліквідації банків дуже складна, вона не ви­значена законодавчо. Немає органу, який міг би цим займа­тися. У Росії для здійснення процедури банкрутства і лікві­дації банків створена спеціальна структура - АРКО (Агент­ство з реструктуризації кредитних організацій).

Особливе значення має питання захисту інтересів креди­торів, і насамперед, вкладників. З цією метою зараз в Україні створюється Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

4. Однією з проблем у системі ринкових відносин, є зверхність позичальника над кредитором. Діючі ідеологіч­на, правова, політична і адміністративна інфраструктури дозволяють позичальнику в багатьох випадках законно не повертати борги. Позичальник спочатку стає боржником, а потім — власником грошей. Іншими словами, у рамках чин­ного законодавства і судочинства, кредитор мас суттєві проблеми з поверненням своїх коштів.

Можна виділити два головних типи позичальників. Один - позичає, щоб збільшити гроші по формулі Д-Т-Д1, а другий - для того, щоб привласнити дохід за схемою: гро­ші - борг - власний прибуток.

Боржник привласнивши прибуток, продукує для суспі­льства не прибуток, а збитки. Зростає кількість збиткових підприємств.

На ідеологічних засадах пріоритету позичальника сформувався особливий вид боржника — держава.

Зовнішній борг України в 1992 р. становив 450 млн. до­ларів США, у 1994 р.— вже 4,5 млрд. доларів, а зараз -12 млрд. доларів США. Борг зріс майже в 27 разів. Ре­зультати ситуації не важко передбачити.

26

Гіада


тора ринк

Без радикальних змін в економіці й ідеології, політиці і

законодавстві змінити ситуацію не можливо.

Задача полягає в тому, що забезпечити пріоритет креди­тора над позичальником і це є вихідним пунктом успішної ринкової економічної політики. Про це повинна потурбува­тися держава: її законодавчий орган і відповідні правові та силові структури.

5. Питання стійкості національної валюти є невід'єм­ною умовою діяльності банків.

У період загострення кризи НБУ і комерційні банки ба­гато зробили для того, щоб не припустити різкого знеці­нення національної валюти - гривні. З урахуванням ситуа­ції, що склалася, були внесені деякі корективи в порядок курсоутворення, змінені межі валютного коридору, було посилено контроль за валютними операціями.

Зараз НБУ відновив дію міжбанківського валютного рин­ку, змінив порядок визначення офіційного курсу гривні.

Але проблема стабільності гривні залишається актуаль­ною і може вирішуватися лише в умовах ефективної еко­номічної політики.

6. У результаті загострення фінансової кризи в серпні -
вересні минулого року фондовий ринок України практично
припинив свою дію. Особливо це стосується ринку держав­
них цінних паперів (ОВДП).

На стан цього ринку додатково негативно вплинуло рі­шення Кабінету Міністрів України від 30.01.99 р. про при­мусову конверсію ОВДП з терміном погашення в лютому 1999 р.

Державі необхідно відновити довіру до її цінних папе­рів практичними діями. І це буде кроком до пожвавлення фондового ринку. Без його активізації подальший розвиток ринкових відносин не можливий.

7. Важливою умовою подальшого розвитку банківської


діяльності, залучення додаткових коштів населення, є ви­
рішення проблеми гарантування вкладів фізичних осіб.

Практика показує, що в умовах загострення кризової ситуації повернення вкладів населенню набуває особливого політичного значення.

У зв'язку з цим у даний час створюється Фонд гаранту­вання вкладів населення. Кошти цього Фонду формуються за рахунок двох джерел: внесків НБУ в сумі 20 млн. грн. і внесків комерційних банків, початкова сума яких складає 19 млн. грн.

Членами цього Фонду стануть банки, що внесуть свою частку у Фонд. Банки, що не є членами Фонду будуть по-

27

збавлені ліцензії на здійснення операцій із коштами насе­лення.



Розмір компенсації вкладу встановлений у межах 500 грн. на одного вкладника.

Завдання Національного банку України, комерційних банків і Асоціації українських банків на сучасному етапі полягає в тому, щоб загальними зусиллями подолати труд­нощі, які виникли внаслідок фінансової кризи і вжити захо­дів щодо вирішення нагальних проблем, які стоять перед банківською системою країни, сприяти подальшому її змі­цненню і розвитку.'

Відомо, що кредитно-банківська система має життєво важливе значення для любої країни світу, вона служить об'єктом пильного нагляду і регулювання як зі сторони На­ціонального банку України, так і зі сторони вищих органів державної влади й управління.2

Банківська система України є однією з найважливіших структур ринкової економіки.

Це обумовлено тим, що сьогодні Україна переходить до нової економічної системи — ринкових відносин. Ос­кільки банківська діяльність у любій країні світу є визна­чальною, до нових умов життя, в Україні формується нова банківська система. її структура представлена двома рів­нями (схема 4).

Банківська система України

Національний банк України

Комерційні банки різних форм власності, спеціалізації і територіального рівня

Схема 4.

Як зазначає А. Г. Зюнькін: «Фінансово-кредитна сис­тема — сукупність фінансових, інвестиційних і кредитних інститутів держави». Структурно вона може бути представ­лена таким чином (див. схему 5).3

1 Даний розділ написаний спільно з президентом Асоціації українських
банків О. А. Сугоняко.

2 Основи банковского дела- Киев, 1994.-С. 22.

Зюнькін А. Г. Фінансове право.- Київ, МАУП, 1999-С. 59.

28

Фінансово-кредитна система



І

Банки


*—т-:

Позабанківська система (спеціалізовані фінансово-кредитні інститути)



Центральний банк

і

Інвестиційні фонди


1

зиійні
Спеціалізовані банки


банк*
інвестиційні

компанії


інноваційні

Страхові компанії

біржові

Пенсійні фонди


іпотечні
-

Лізингові компанії

ощадні


Банківські та небанківськІ консорціуми і корпорації

Схема 5.


Стаття 1 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» установила дворівневу банківську систему в Україні, а ст. 2 формулює поняття банку: «Банки — це установи, фун­кцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, уста­нов, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, ка­сове та розрахункове обслуговування народного господарст­ва, виконання валютних та інших банківських операцій».

Перший рівень банківської системи України займає Національний банк України. Національний банк України є юридичною особою, основну функцію якої - забезпечення стабільності грошової одиниці - визначила Конституція України. Повноваження і принципи організації Національ­ного банку України визначаються законодавством.

Статутний капітал Національного банку України є за­гальнодержавною власністю. Банк функціонує як економі-

29

чно самостійна державна установа, здійснює видатки, як ппавиіо за рахунок своїх доходів. При перевищенні дохо­дів над 'видатками Банк суми перевищення відраховує в



^ЄРШдпНовідно до законодавства Національний банк Ук-

па'іни:


визначає та проводить грошово-кредитну політику на
підставі загальнодержавної програми економічного розвит­
ку затвердженої Верховною Радою України;

монопольно здійснює емісію національної валюти


України та організує її обіг;

виступає кредитором останньої інстанції для банків і


кредитних установ, організує систему рефінансування;

встановлює для банків та інших кредитних установ


правила проведення банківських операцій, бухгалтерського
обліку і звітності, захисту інформації та коштів;

організує створення та методологічно забезпечує си­


стему грошово-кредитної і банківської статистичної інфор­
мації та статистики платіжного балансу;

визначає систему, порядок і форми розрахунків, у то­


му числі між банками та іншими кредитними установами;

визначає напрями розвитку сучасних електронних бан­


ківських технологій, координує та контролює створення елек­
тронних засобів, систем розрахунків, автоматизації банківсь­
кої діяльності та засобів захисту банківської інформації;

здійснює банківське регулювання та нагляд;

веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних
бірж і кредитних установ, здійснює ліцензування банківських
та інших операцій у передбачених законом випадках;

складає платіжний баланс і баланс міжнародних ін­


вестицій України, здійснює їх аналіз та прогнозування;

представляє інтереси України в центральних банках


інших держав, міжнародних банках та інших кредитних
установах, де співробітництво здійснюється на рівні цент­
ральних банків;

здійснює відповідно до визначених законом повно­


важень валютне регулювання, визначає порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті, організовує і здійснює ва­
лютний контроль;

забезпечує накопичення, зберігання та здійснення


операцій з золотовалютним резервом;

аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, ціно­


вих та валютних відносин;

організує інкасацію та перевезення банкнот і монет


та інших цінностей;

ЗО

16) реалізує державну політику з питань захисту дер­жавних секторів у системі Національного банку Ук­раїни.1



фінансово-правові норми українського чинного законо­давства визначають порядок утворення і компетенцію дру­гого рівня банківської системи - комерційних банків.

Комерційні банки різних видів і форм власності на ак­ціонерних або пайових засадах створюються відповідно з Законами України «Про Національний банк України». «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товарис­тва». «Про пінні папери і фондову біржу» та Правилами Національного банку України. Утворювати банки можуть українські та іноземні юридичні та фізичні особи (не менше трьох), крім Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконав­чих органів, державних підприємств, політичних, проф­спілкових організацій і об'єднань, партій, громадських фондів.

Забороняється бути засновниками військовослужбов­цям, посадовим особам усіх правоохоронних органів, дер­жавних організацій, покликаних здійснювати контроль за діяльністю банків.

Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, до закінчення терміну, встановленого вироком. Не дозволяється бути засновниками особам, що мають непогашену судимість за крадіжки і хабарництво, вони не можуть також займа­ти керівні посади, що зв'язані з матеріальною відповідаль­ністю.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного фонду акціонерного банку.

Статутний капітал акціонерного банку може формува­тися тільки за рахунок власних коштів акціонерів. Заборо­няється збільшувати статутний капітал і створювати нові банки за рахунок нерозподілених прибутків або кошіів ін­ших фондів.

Частку в статутний капітал можна зробити у національ­ній, вільно конвертованій валюті, майні і пов'язаних з ним майнових правах. Не можна робити внески за рахунок бю­джетних коштів, кредитних і заставних коштів.

Правові основи діяльності Національного банку України, йоіх> корінні органи, організаційні основи та структура Національного банку, гтюшово-крсдиіної політики, управління готівковим ірошовим обігом, організація розрахунків та бухгалтерського обліку, операції, які проводить Національний )аі1к 'оіш>. більш детально будуть розглянуті в слідуючих розділах.

ЗІ

Для формування статутного фонду відкривається тим­


часовий рахунок за місцем знаходження акціонерного
банку. .

До реєстрації акціонерного банку засновники оголошу­ють підписку на акції на строк до 6 місяців. На протязі ого­лошеної підписки на акції повинні підписатися не менш 60 відсотків акціонерів. Якщо не набирається така кіль­кість, банк вважається неутвореним. Якщо акції банку роз­поділяються між засновниками, то до дня установчих збо­рів вони повинні внести не менш 50 відсотків номінальної вартості акцій.1

Комерційні банки вважаються створеними і набувають статус юридичної особи з моменту реєстрації в Національ­ному банку України. Реєстрація проводиться у відповіднос­ті з «Положенням про порядок створення і реєстрації коме­рційних банків» № 77, затвердженим Правлінням Націо­нального банку України 27 березня 1996 р.

Для реєстрації комерційних банків орган управління банку (Рада банку) після аудиторської перевірки фінансо­вого стану засновників подає в регіональне управління На­ціонального банку України за місцем створення банку ви­значені законом документи.

Національний банк України може відмовити у реєстра­ції комерційних банків:

у разі порушення порядку створення банку;

невідповідності його статуту та інших установчих
документів законодавству;

незадовільного фінансового стану засновників, що


загрожує інтересам кредиторів банку;

у разі професійної непридатності рекомендованого


керівництва.

Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржене в судовому порядку.

Про зміни, що вносяться в установчі документи, комер­ційні банки повинні повідомляти Національний банк Ук­раїни і подавати у місячний термін нотаріально засвідчені копії змінених документів.

Реєстрація змін і доповнень здійснюється у місячний строк з моменту одержання заяви та всіх необхідних доку­ментів шляхом внесення їх до книги реєстрації банків.

Комерційні банки можуть відкривати на території України і за її межами філії та представництва, які висту-

' Фінансове право.- X.: «Консум», 1998- С. 403^110.

32

імюгь від імені головного банку і не с юридичними особа­ми, але мають свої повноваження. Філія мас свій субкорес-пондентеький рахунок та здійснює банківські операції, передбачені її положенням. Ііредсгаїїницгно банку фінан-сусться головним банком, від імені якою він виступає, але не маг права виконувати банківські функції.



Комерційний банк маг право відкривати філії за умова­ми повної сплат заявленого статутного фонду.

Для відкриття філії чи представництва необхідна пись­мова згода Національного банку. Після одержання згоди до Національного банку подаються:

-клопотання про реєстрацію філії і економічне обгрун­тування доцільності його створення за підписом голови ра­ди, завіреного печаткою банку;

рішення зборів акціонерів банку про створення філії;

положення про філію;

-висновок Управління Національного банку за місцем знаходження філії комерційного банку про відповідальність вимогам приміщення філії банку, про професійну придат­ність і репутацію керуючою філією банку і головного бух­галтера та забезнеченісті, кваліфікованими кадрами.

Національний банк України може відмовити комерцій­ному банку у відкритті філії у разі порушення його ство­рення, невідповідності документів законодавству та статуту банку, незадовільного фінансового стану банку, порушення ним економічних нормативів через професійну непридат­ність керівника головною бухгалтера, відсутності належної матеріально-технічної бази.

За діяльністю комерційних банків здійснює контроль Головне управління банківського нагляду Національного банку України, Кримське республіканське та обласне упра­вління Національного банку України.

Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування. 'Законо­давство обмежує можливість комерційного банку мати у власності нерухомість.

Комерційний банк забезпечує широкий комплекс різно­манітних банківських послуг. Ця кредитна установа прий­має та розміщує грошові внески громадян та юридичних осіб, надає різні види позик, здійснює розрахунки за дору­ченням клієнтів та касове обслуговування; випускає чеки, акредитиви, акції, облігації гоню, купує, зберігає та продає цінні папери; здійснює валютні операції; падає консульта­ційні послуги.




<< попередня сторінка   наступна сторінка >>