Ігрові технології навчання - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Ігрові технології навчання - сторінка №1/1
Ігрові технології навчання

Сьогодні відбуваються значні зміни у підходах до вивчення літератури в школі. Вони полягають у наданні пріоритету особистісно орієнтованій педагогіці. Шкільна літературна освіта покликана створити на основі засвоєння літературних знань оптимальні умови для інтелектуального розвитку й самореалізації особистості, виховання громадянина України. У зв'язку з цим сучасний стан методики вивчення світової літератури вимагає переосмислення. Перевага має надаватися тим видам, прийомам навчальної діяльності, які оптимальні для певного віку дітей і зарекомендували себе як найбільш ефективні. Це, як правило, нестандартні, інтерактивні форми навчання, чільне місце серед яких посідає дидактична гра.

Проблема використання навчально-ігрової діяльності під час вивчення світової літератури у методичній науці вивчена недостатньо. Про це свідчать численні публікації науковців, методистів і вчителів.

Дослідники В.Коваленко, Б.Нікітін, І.Підласий, В Кукушин відносять ігрову діяльність до педагогічних технологій. В.С.Кукушин стверджує, що ігрові технології – це велика група методів і прийомів у формі різних педагогічних ігор. Л.В.Буракова визначає ігрові технології як сукупність педагогічних ігор, підпорядкованих визначеній меті, які гарантують повний позитивний результат.

Отже, основою ігрової технології є педагогічна гра.

Поняття «гра» в педагогічній літературі трактується по-різному. У педагогічній енциклопедії читаємо: « Гра – засіб фізичного, розумового та морального виховання дітей».

І. Підласий трактує пізнавальну гру як «спеціально створені ситуації, що моделюють реальність, із яких учням пропонується знайти вихід».

Гра як педагогічний засіб має об’єктивно значні можливості і визначається у навчально-виховному процесі різноманітністю функцій.

Функція гри - її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність.

Вчений В.С.Кукушин виділяє найбільш важливі функції гри як педагогічного феномена культури:



Соціокультурне призначення гри. Гра - найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.

Функція міжнаціональної комунікації. І. Кант уважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри - це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.

Комунікативна гра. Гра - діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство - колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок ніякої гри між ними бути не може.

Діагностична функція гри. Діагностика - здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе «поле самовираження».

Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.
Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.

Розважальна функція гри. Розвага - це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх - пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність.

Ігрові мотиви й організація ігор

Ігрові форми навчання, як жодна інша технологія, сприяють використанню різних способів мотивації.

1. Мотиви спілкування:

- учні, спільно вирішуючи завдання, беручи участь у грі, учаться спілкуватися, ураховувати думку товаришів;

- при рішенні колективних завдань використовуються різні можливості учнів;

- спільні емоційні переживання під час гри сприяють зміцненню міжособистісних відносин.



2. Моральні мотиви:

- у грі кожен учень має виявити себе, свої знання, уміння, свій характер, вольові якості, своє ставлення до діяльності, до людей.



3. Пізнавальні мотиви:

- кожна гра має близький результат (закінчення гри), стимулює учня до досягнення мети (перемоги) й усвідомлення шляху досягнення мети (треба знати більше інших);

- у грі команди чи окремі учні споконвічно рівні (немає відмінників і трієчників, є гравці). Результат залежить від самого гравця, рівня його підготовленості, здатностей, витримки, умінь, характеру;

- знеособлений процес навчання у грі здобуває особистісне значення. Учні приміряють соціальні маски, поринають в історичну обстановку й відчувають себе частиною досліджуваного історичного процесу;

- ситуація успіху створює сприятливе емоційне тло для розвитку пізнавального інтересу. Невдача сприймається не як особиста поразка, а як поразка у грі й стимулює пізнавальну діяльність (реванш);

- змагальність - невід'ємна частина гри - притягальна для дітей;

- у грі завжди є якесь таїнство - неотримана відповідь, що активізує розумову діяльність учня, штовхає на пошук відповіді;

- думка шукає вихід, вона спрямована на рішення пізнавальних завдань.



До педагогічних підходів організації дитячих ігор, необхідно віднести ряд таких моментів:

  • відсутність примусу будь-якої форми при залученні дітей у гру;

  • принцип розвитку ігрової динаміки;

  • принцип підтримування ігрової атмосфери (підтримка реальних почуттів дітей);

  • принцип взаємозв'язку ігрової та неігрової діяльності;

  • принципи переходу від найпростіших ігор до складних ігрових форм;

  • логіка переходу від простих ігор до складних пов'язана з поступовим поглибленням різноманітного змісту ігрових занять і правил.

Спираючись на практику викладання світової літератури, використовуючи як власні спостережен­ня, так і опублікований у фаховій періодиці досвід організації навчально-ігрової діяльності у процесі вивчення літератури, науковець А.О.Мельник дійшла висновків, що літе­ратурні ігри можна класифікувати за такими озна­ками:

- метою;


- характером пізнавальної діяльності;

- видом діяльності;

- засобами організації;

- особливостями мовленнєвої діяльності;

- кількістю учасників;

- підготовкою;

- тривалістю;

- засобами керівництва;

- формою проведення.

Відповідно до мети, літературні ігри поділяють на актуалізуючі, формуючі, узагальнюючі, контрольно-корекційні, комбіновані. Такі ігри використо­вуються на тому чи іншому етапі уроку або на певному етапі вивчення художнього твору. Під час підготовки до сприйняття художнього твору доцільно проводити літературні ігри, які активізують читацький і життєвий досвід учнів, сприяють зацікавленню художнім твором чи особистістю письменника. Ігри, організовані на початку вивчення теми, також стимулюють мотива­цію подальшої діяльності учнів, а порушені в них про­блеми передбачають подальше розв'язання на наступ­них уроках.

На етапах сприйняття та аналізу художнього твору переважатимуть формуючі ігри, тобто такі, що спри­яють розширенню й поглибленню знань із літерату­ри, спонукають учнів до вдумливого, уважного чи­тання, готують до використання елементів аналізу художнього тво­ру, вчать стисло характеризувати й порівнювати персонажів твору, знаходити в тексті зображальні за­соби мови тощо.

Узагальнюючі ігри застосову­ються на підсумковому етапі вив­чення художнього твору або під час підбиття підсумків уроку. Мета узагальнюючих літературних ігор — перевірити розуміння учнями прочитаного твору й зроблені ними висновки; уза­гальнити й систематизувати вивчене, а також спо­нукати школярів самостійно працювати над ху­дожнім твором і додатковою літературою. Узагальнюючі ігри доцільні також після вивчення творчості письменника, певної теми або розділу, на­прикінці семестру чи навчального року. Відповідно до цього змінюється зміст та обсяг навчального ма­теріалу.

На підсумковому етапі вивчення художнього тво­ру також проводяться різноманітні ігри з метою кон­тролю, корекції та оцінювання знань учнів. Специфіка предмета "Світова література" та сучасні підходи до оцінювання навчальних досягнень учнів передбачають використання активних засобів конт­ролю, таких як, скажімо, тестування. Більшість тестів із світової літератури для учнів 5 — 7 класів мо­жуть бути представлені в ігровій формі, а саме: як літературні вікторини; завдання на встановлення відповідності, послідовності, усунення неточностей; розв'язання головоломок, ребусів, кросвордів тощо.

Комбіновані ігри поєднують у собі кілька цілей. Наприклад, на заключному етапі роботи з художнім твором — виконанні учнями творчих усних та пись­мових робіт — літературна гра сприятиме узагаль­ненню здобутих на попередніх етапах знань й фор­муванню вмінь їх практичного застосування.

В основу типології літературних ігор за характером пізнавальної діяльності учнів покладено теорію поетап­ного формування розумових дій (П. Гальперін, Н. Тализіна), згідно з якою розумовий розвиток (як і засвоє­ння знань, умінь та навичок) відбувається поетапно: від "матеріальної" (зовнішньої) діяльності до внутрішнього розу­мового плану. Враховуючи дидак­тичну мету уроків та етапи вив­чення художнього твору, ми з'ясували, що всі літературні ігри різняться між собою рівнем ви­мог до характеру пізнавальної діяльності учнів. Відповідно до цього було виділено такі літера­турні ігри: 1) репродуктивні; 2) пошукові; 3) творчі.



Репродуктивні ігри передба­чають наявність зразка у вирі­шенні накресленого грою пізна­вального завдання й наслідування цьому зразку. Діяльність учнів у репродуктивних іграх спрямова­на на вдосконалення знань школярів.

Пошукові ігри передбачають елементи шукань на основі знань, набутих учнями. Характерною озна­кою таких ігор є ускладнення навчальних завдань, залучення школярів до діяльності, яка передбачає елементи дослідження. У процесі виконання ігро­вих завдань учні здійснюють логічні операції: виді­ляють головне у навчальному матеріалі, визначають поняття, застосовують порівняння, доведення, спро­стування, узагальнення тощо.

Пошукові ігри готують учнів до наступного виду ігор цієї групи — творчих. Творчі літературні ігри передбачають здійснення визначених логічних опе­рацій, прояв творчої активності учнів, уміння уза­гальнювати й систематизувати набуті знання як у стандартних, так і нестандартних ситуаціях.

Така типологія може використовува­тись лише за умови послідовного включення ігрових прийомів до навчального процесу. Це означає, що після напрацювання й закріплення у школярів навичок вирішен­ня навчальних завдань у літературних іграх репродуктив­ного характеру вчитель може звернутися до пошукових, а потім переходити до творчих ігор. Порушення визначе­ної послідовності спровокує ускладнення ігрової взає­модії або займе у школярів багато часу під час включен­ня до ігрової ситуації.

Наступна типологія літературних ігор зумовлена особливостями навчальної діяльності учнів. Так,за­лежно від виду діяльності, що покладена в основу тієї чи іншої літературної гри, ми виокремлюємо читацькі, виконавські, інтелектуальні ігри.



Предметний зміст читацьких ігор становлять знан­ня, вміння та навички, набуті учнями під час вивчення художнього твору. Ці ігри моделюються на основі тек­сту виучуваного твору і спрямовані на розвиток нави­чок правильного, виразного, уважного читання й ро­зуміння прочитаного. Читацькі ігри можуть бути лексичні й стилістичні. Перші — це літературно-мов­леннєві ігри, джерелом яких є як слова з тексту худож­нього твору, так і інші. Лексичні ігри сприяють форму­ванню в учнів цілісного уявлення про художній твір, що складається з окремих слів; розвивають творчі здібності; збагачують словнико­вий запас; привчають уваж­но ставитися до художнього слова тощо. Метою стилістичних ігор є дослідження особливостей індивідуального стилю письмен­ника, композиції художнього тво­ру, створення художніх образів тощо.

Виконавські літературні ігри ми поділяємо на рольові та ігри - драматизації. Рольовою літера­турною грою називається така педагогічна гра, яка відтворює певну ділянку художньої або соціальної дійсності й передбачає рольову поведін­ку її учасників. Характерною ознакою рольової гри є узагальненість ігрової дії, що збуджує уяву учнів, відкриває можливості для імпровізації, стимулює творчий підхід до вирішення навчальних завдань. Ос­новні структурні елементи рольової гри — сюжет і ролі. Сюжет — це предмет ігрового зображення, по­слідовність і взаємозв'язок зображуваних подій, їх су­купність, спосіб розкриття теми гри. Сюжет рольо­вих літературних ігор визначається відповідно до змісту навчального матеріалу з літератури (вивчен­ня художнього твору, біографії письменника, теоретико- літературних понять та ін.). Роль — це той об­раз, в який втілюється учасник рольової гри. Її зміст складає основу рольової гри. Специфіка рольової гри полягає в тому, що діяльність учня наповнюється но­вим змістом: він займає нову позицію за уявлюваних умов, усі його дії й переживання визначаються рол­лю, яку він виконує у грі. Саме нова позиція учня (обрати її він може завдяки уявленню себе кимось іншим) і утворює принадність гри та спонукає його подальшу діяльність.

­Відповідно до змісту ролі ми поділили рольові літе­ратурні ігри на художні та ділові. У перших за учня­ми закріпляються рольові функції, запозичені з ху­дожнього твору, театральної вистави, кінофільму тощо. Скажімо, художніми рольовими іграми на уро­ках світової літератури можуть бути такі види робіт, як читання за ролями, словесне малювання, переказ від імені персонажа твору або зі зміною осо­би, художня розповідь (розповідь учня літературного героя про себе) та ін.

Ділові ігри — це рольові ігри, що побудовані на програванні професійних ро­лей. У таких літературних іграх учні з необхідними змінами імітують діяльність представників про­фесій, дотичних до словесного мистецтва: письмен­ників, сценаристів, операторів, режисерів, декора­торів, журналістів та ін.

Гру-драматизацію у педагогічних дослідженнях вважають різновидом рольової гри, оскільки їх по­єднують наявність сюжету й системи ролей. Але, враховуючи істотні ознаки, які розмежовують ці ігри, вважаємо за доцільне виділити їх в окрему гру­пу.

Науковець В.Семенов виз­начив такі відмінності рольових ігор та ігор -драматизацій:



- рольова гра розгортається на основі ігрової моделі й має ігровий кодекс, який, однак, не означає жорсткої детермінації дій і поведінки її учасників. Основою ж гри- драматизації є заздалегідь написаний сценарій, який значно обмежує сво­боду поведінки учасників гри;

- ж характер ігрових завдань у ро­льових та іграх-драматизаціях прин­ципово різний. У рольових іграх — це розв'язання певних проблем відтво­рюваної дійсності, в іграх-драматиза­ціях на першому плані — ігрове спілкування з метою естетичного впливу на глядачів;



- рольові ігри та ігри-драматизації відрізняються також і мотивацією навчально-ігрової діяль­ності. Мотив рольової гри лежить у самому процесі ви­рішення навчально-ігрових завдань, а для учасників гри- драматизації мотивація зумовлена їхнім впливом на глядачів;

- рольова гра охоплює максимальну кількість учас­ників, тоді як у грі-драматизації більшість із них станов­лять глядачі. У рольових іграх глядачі відсутні.

Темою гри-драматизації може бути драматичний твір або інсценізація епічного чи ліричного твору. Відповідно до твору, покладеного в основу такої гри, розгортається її сюжет, розподіляються ролі, відбу­ваються рольові дії, реалізується спілкування між дійовими особами, обговорюється зміст реплік, організується ігрова атмосфера. Драматизація літе­ратурного твору може набувати імпровізаційного характеру, коли його зміст творчо інтерпретується учнями, а сюжет і ролі зберігаються повністю. Але найчастіше літературний твір інсценізується дослі­вно або близько до тексту.

Ігри-драматизації поділяються на інсценізації та те­атралізації. Під інсценізацією слід розуміти трансформацію тексту літературного твору для його по­становки на сцені. За засобами створення розріз­няється вербальна й невербальна інсценізації. До невербальних належать інсценізації без словесного тексту, тобто такі, в яких зміст розкривається за до­помогою міміки, жестів, виразних рухів. Окрім на­вичок художньої виразності, які передбачаються в інсценізації, ігри-театралізації вимагають певного ігрового простору, а також деталей костюмів, ігро­вих атрибутів. Ігри-драматизації удосконалюють тех­ніку читання, сприяють цілісному осягненню за­собів словесно-художнього зображення в літературному творі, розвивають уміння характери­зувати літературний персонаж у сукупності вербаль­них і невербальних засобів, збагачують мовну культуру учнів, формують навички колективного спілкування, що ускладнюються естетичними зав­даннями, тощо.

У загальній класифікації ігрової діяльності інте­лектуальні ігри належать до ігор із готовими пра­вилами. Головне в них — пізнавально-розумовий зміст. Мотив в інтелектуальних іграх полягає в їхньо­му змісті, особливо в інтелектуальних емоціях, ігро­вому мікрокліматі, який спонукає до появи інтелек­туальних почуттів: подиву, сумніву, допитливості, упевненості у своїх силах тощо. Мета інтелектуаль­них ігор — розумове самоутвердження, тому вони можуть бути як індивідуальними, так і колективними. Результатом таких ігор є задоволення від розу­мового зусилля, подолання труд­нощів інтелектуального характеру або невдоволення досягнутим. Отже, особливості мотивації, мети, ігрових дій та результату інтелекту­альних ігор дають підставу цілесп­рямовано використовувати їх у процесі вивчення світової літератури з метою формування в учнів інтересу до предмета, активізації розумової діяль­ності, виявлення рівня сформованості знань та умінь, використання набутих знань у нестандартних ситуаціях.

Як було зазначено вище, характерною ознакою гри є наявність уявлюваної ситуації, що визначає роль, вико­нувану учасником гри. В розгорненому вигляді в іграх із готовими правилами (інтелектуальних) цього не спо­стерігається. Але ґрунтовний аналіз інтелектуальних ігор, що практикуються у процесі вивчення світовоїї літера­тури, привів нас до висновку про існування окремих видів ігор із готовими правилами, в яких можна виділити еле­менти уявлюваної ситуації. До таких належать інтелек­туальні сюжетні завдання, в яких на першому плані еле­мент розгадування, а водночас зберігаються й елементи уявлюваної ситуації у формі захоплюючого сюжету. На уроках світової літератури найчастіше ігри цього виду) представлені прийомом какографії — розповіддю, записом із навмисними помилками.

Існує і така група інтелектуальних ігор, у яких відсутні уявлювані ситуації й ролі, а увага акцентується на самооцінці, інтересі до розумових зусиль. До таких інтелектуальних ігор належать крип­тограми, кросворди, чайнворди, ребуси, вікторини тощо.

Окрему групу інтелектуальних ігор складають ігри, в яких інтелектуальні зусилля підпорядковані змаганню. У них мотив діяльності полягає не в про­цесуальному, а в результативному аспекті. Тобто мотив діяльності цілком переноситься на її резуль­тат. На уроках світової літератури змагальними іграми можуть бути літературні конкурси, віктори­ни, чемпіонати, турніри, імітації телевізійних пере­дач тощо.

За засобами організації ігри поділяються на кому­нікативні, предметні, із використанням технічних за­собів навчання та комбіновані. Літературні ігри, ос­новою яких є спілкування (учень — учитель; учень — учень; учень — група учнів), називаються кому­нікативними. До предметних ігор належать такі, в яких використову­ються додаткові засоби: дошка, підручники, книги, роздавальний матеріал або інші ігрові атрибути. Ігри з використанням технічних засобів поділяються на телевізійні, аудіотехнічні, комп'ютерні. Якщо у літературних іграх поєднуються кілька засобів їх організації, доц­ільно говорити про комбіновані літературні ігри.

Ігри на уроках світової літе­ратури тісно пов'язані з мовлен­нєвою діяльністю учнів. Так, за характером цієї діяльності виок­ремлюють монологічні, діалогічні та комбіновані ігри. Основою монологічної гри є мо­нолог, діалогічної -— діалог, в іграх комбінованих представлені як монологи, так і діалоги.

За кількістю учасників ігри з літератури поділя­ються на індивідуальні, парні, групові, фронтальні. Індивідуальні ігри передбачають самостійне вико­нання навчального завдання без взаємодії з іншими школярами з безпосередньою або опосередкованою допомогою вчителя. Ігрова взаємодія у парних іграх відбувається між двома учасниками, найчастіше сусідами по парті. Групові ігри — це ігри, навчаль­не завдання в яких ставиться для групи школярів. Групові літературні ігри передбачають, що:

- клас поділяється на кілька груп для виконання пев­них навчальних завдань;

- кожна група отримує конкретне завдання і виконує його разом та під безпосереднім керівництвом учителя або лідера (капітана) групи;

- склад групи формується таким чином, щоб із мак­симальною ефективністю для учнівського колективу могли реалізуватися можливості кожного члена групи.



Фронтальні ігри передбачають одночасну ігрову взаємодію усіх членів учнівського колективу.

Організація навчально-ігрової діяльності завжди вимагає певної підготовки з боку вчителя-словесника. Він з'ясовує доцільність проведення гри, ре­тельно обмірковує підготовку до гри та її проведен­ня, прогнозує певні підсумки тощо. З боку учасників підготовка до проведення гри може бути різною: попередня підготовка; підготовка під час гри; ігри-імпровізації (без підготовки). Характер підготовки учнів до впровадження навчально-ігро­вої діяльності залежить від змісту гри та досвіду учасників у її проведенні.

Літературна гра може бути складовою певного етапу уроку, самостійним етапом, окремим уроком, а також покладена в основу системи уроків літера­тури.

Так, на уроках світової літератури нерідко практику­ються епізодичні ігри. Такою грою можна, наприклад, за­вершити вивчення літературного твору, узагальнити вив­чений матеріал, систематизувати знання учнів, підвести їх до розв'язання нових проблем. Створивши таким чином мотив діяль­ності, епізодична гра надає місце іншим методам та прийомам навчан­ня. Можливі також випадки використан­ня гри на кількох уроках літератури під час вивчення певної теми. Такі літера­турні ігри називаються тривалими. Ака­демічна гра — це гра, яка відбуваєть­ся протягом академічної години (сорок п'ять хвилин).

Різняться літературні ігри й засо­бами керівництва. Якщо гра про­понується учням уперше, вчитель ознайомлює школярів із її прави­лами, етапами проведення,регла­ментує кількість учасників, розпо­діляє ролі, контролює хід гри, підбиває підсумки, оголошує пере­можців, тобто повністю керує грою. В даному разі йдеться про ігри керовані. Якщо літературна гра вже знайома школярам, то окремі функції — дібрати матеріал для гри, розподілити ролі, бути членами журі тощо — вчитель може пе­редати групі учнів. Така літературна гра частково керована. Якщо вона добре знайома учням і не ви­магає втручання вчителя, говоримо про самостійні літературні ігри.

Узагальнивши різноманітні існуючі форми прове­дення літературних ігор, переконуєшся в необхід­ності систематизувати останні за особливостями їх проведення. Так, можна виділити загальні, зовнішні та внутрішні форми проведення літератур­них ігор. До ігор першої групи належать урочні, позакласні та загальношкільні літературні ігри. Залеж­но від наявності або відсутності ігрового елементу, якого стосується зміст гри, виділяють ігри зовн­ішньої форми (очні та заочні). Внутрішню форму визначають особливості мовленнєвого викладу літе­ратурної гри. Скажімо, ігри з літератури можуть відбуватися і в усній, і в писемній формі.

Отже, використання на уроках світової літератури ігрових технологій сприяє розвитку суб’єктності школяра та процесу самоуправління власною навчальною діяльністю.
Ігрові технології навчання
Літературна вікторина «Чи уважний ти читач?»

Мета: гра допомагає опрацювати навчальний матеріал, сприяє виробленню навичок швидкого обдумування запитань і відповідей на них, розвиває пам'ять, увагу школярів.

5 клас. Тема: Казки братів Грімм.

- Чим займалися брати Грімм?

- Чому ці вчені – філологи вирішили збирати казки?

- Хто їм розповідав казки?

- Коли побачила світ перша збірка казок?

- Як вона називалась? Поясніть назву.

- Скільки казок було записано братами?

- Як читачі зустріли казки братів Грімм?

- Які казки братів Грімм ви читали?

Гра «Ланцюжок фактів»

Мета: гра допомагає краще засвоїти матеріал, тренує увагу, пам'ять.

5 клас. Тема: Письменники – дітям. Життєвий і творчий шлях Дж. Толкіна.

Завдання: учні по черзі називають факти з життя письменника і коментують їх. Перемагає той, хто назве таких фактів найбільше.



Гра – змагання «Хто більше знає творів автора?»

Мета: гра привчає учнів контролювати правильність інформації, шляхом мислительських операцій пригадати вивчені раніше твори, тренує пам'ять.

Тема: Казки О.С.Пушкіна

Гра-конкурс. «Кращий ілюстратор твору»

Мета: підвищує емоційний стан уроку, сприяє розвитку творчої уяви, фантазії.



Гра «Літературне лото» (робота в парах).

Мета: гра тренує увагу і спостережливість, розвиває вміння об’єднувати окремі частини в одне ціле, знаходити відповідності.

Це можуть бути:


  • літературознавчі поняття та їх визначення;

  • назви творів та імена авторів;

  • імена героїв та їхні репліки;

  • частини творів.

Гра «Істинне – хибне»

Мета: гра вимагає від учнів зосередженості, уваги, знання вивченого матеріалу, кмітливості.

Завдання: зачитуються певні твердження з теми. Якщо учні згодні, ставлять знак «+», якщо ні «-».

5 клас Тема: Усна народна творчість.

Фольклор у перекладі з англійської означає народна мудрість, народні знання.

Художня усна розповідь фантастичного характеру називається міф.

Невеличкий твір, у якому в прихованій формі описано предмет називається загадка.

Гра «Режисерування тексту»

Мета: гра сприяє зміцненню знань учнів, формує практичні навички школярів щодо встановлення послідовності фрагментів тексту відповідно до змісту твору, тренує увагу, пам'ять, розвиває логічне мислення.

Завдання: учні отримують картки з фрагментами тексту. Потрібно встановити їхню послідовність відповідно до змісту казки Г.Х.Андерсена «Снігова королева».

«Хлопчик і дівчинка», «Маленька розбійниця», «Принц і принцеса», «Садок жінки, яка знала чари», «…про дзеркало та скалки», «Лапландка і фінка», «У замку Снігової королеви».



Гра «Перевтілення»

Мета: гра сприяє засвоєнню школярами художнього твору, розвиває творчі здібності, культуру мовлення.

Завдання: спробувати «перевтілитися» у Герду, розповісти про пригоди на шляху до Кая.

Рольова гра «Інтерв’ю з героєм твору»

Мета: активізує читацький досвід учнів, забезпечує розвиток уваги, пам’яті, сприяє розвитку мовленнєвої культури школярів.

5 клас Тема: М.Твен «Пригоди Тома Сойєра».

Завдання: взяти інтерв’ю у бешкетника Тома.



Трохименко А.А., учитель Степківської ЗОШ І-ІІІ ступенів