Львівський національний університет імені івана франка Юхимюк Ольга Михайлівна - nadoest.com ))
|
Головна Пошук за ключовими словами: |
сторінка 1 |
|
|
Схожі роботи
|
Львівський національний університет імені івана франка Юхимюк Ольга Михайлівна - сторінка №1/1
львівський національний університет імені івана франка Юхимюк Ольга Михайлівна УДК 34:352.075 (09)](477.8) “1918-1939” Правовий статус органів місцевого самоврядування на території Західної України у складі Польщі (1918-1939 рр.) Спеціальність 12.00.01. – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертацією є рукопис
доктор юридичних наук, професор Кульчицький Володимир Семенович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри історії та теорії держави і права Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Тимощук Олександр Валентинович, Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського, декан юридичного факультету кандидат юридичних наук, доцент Присташ Лідія Тихонівна, юридичний інститут Прикарпатського університету імені В. Стефаника, доцент кафедри теорії та історії держави і права Провідна установа Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра теорії та історії держави і права, МОН України (м. Київ). Захист відбудеться 15 квітня 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 73000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5). Автореферат розісланий 13 березня 2004 року. Учений секретар спеціалізованої вченої ради Луць Л. А. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність теми дослідження. Процеси національного відродження в Україні, об’єктивна потреба її входження в європейський простір зумовлює становлення тісних стосунків з найближчими сусідами, зокрема з Польщею. Формування та стабільність українсько-польських відносин неможливі без вивчення їх історичних закономірностей, що потребують глибокого наукового аналізу та формування відповідних висновків. Особливе місце серед проблем, які вимагають такого дослідження є питання правового статусу органів місцевого самоврядування на території Західної України в складі Польщі у 1918-1939 рр. Такий аналіз є важливим і для пошуків оптимальних способів захисту інтересів окремих етнічних територій та національних меншин в будь-якій сучасній державі, в тому числі в Україні. В межах поняття правового статусу в даному випадку розглядаються такі елементи як місце органів самоврядування в суспільстві та державі, їх соціально-політична роль та призначення, а також їх компетенція (сукупність повноважень). Безперечно, у ХХ ст. історія розвитку України і Польщі була подібною, хоча і відзначалась рядом незгод та претензій, пов’язаних зі значними національними особливостями. В досліджуваний період Західна Україна (Східна Галичина та Західна Волинь) входили в склад польської держави, державний апарат якої функціонував і на цих українських територіях. Проте польські уряди не завжди враховували національні та соціальні інтереси українців, а часто навіть спричиняли загострення міжнаціональних відносин, зростання радикальних тенденцій в українському національному русі. Проблеми української національної меншини в міжвоєнній Польщі стали одними з найважливіших і найважчих у внутрішній політиці. Це стосувалося насамперед намагання українців реалізувати свої національні права через органи місцевого самоврядування, а сам правовий інститут місцевого самоврядування розглядався ними як засіб вирішення міжнаціональних конфліктів.
Виходячи з вказаної мети в дисертації розв’язано такі завдання:
Об’єктом дослідження є процес формування та функціонування системи органів місцевого самоврядування на території Західної України (Східної Галичини та Західної Волині) у складі Польщі у 1918-1939 рр. Предметом дослідження є історико-правові закономірності становлення та розвитку правового статусу органів місцевого самоврядування, які функціонували на території Західної України в міжвоєнний період під владою Польщі. Хронологічні рамки дослідження включають період з 1918 р., коли на Західній Волині, як складовій західноукраїнських земель, формувались перші органи самоврядування на основі розпоряджень Генерального Комісара Східних Земель, до 1939 р., початку Другої світової війни, який спричинив втрату Польщею незалежності та зайняття західноукраїнських земель військами Червоної армії СРСР. Східна Галичина остаточно стала складовою частиною Другої Речі Посполитої з березня 1923 р. Територіальні рамки дослідження обмежені Західною Волинню (Волинським воєводством) та Східною Галичиною (Львівським, Станіславським і Тернопільським воєводствами), які в історичній літературі отримали назву Західної України. Методи дослідження. Для проведення дослідження залучались філософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Використовувався, зокрема, соціально-детерміністичний метод, який дозволив ствердити, що розвиток органів місцевого самоврядування міжвоєнної Польщі та їх функціонування були детерміновані розвитком суспільства вцілому. Діалектично-матеріалістичний метод дав змогу виявити закономірності розвитку органів місцевого самоврядування у зазначений період. Історико-правовий метод використовувався при дослідженні еволюції правового статусу органів місцевого самоврядування в різні роки досліджуваного періоду, а також при характеристиці становища Західної України (Східної Галичини та Західної Волині) в складі міжвоєнної Польщі. Порівняльно-правовий метод був застосований при аналізі норм польських конституцій 1921 і 1935 рр. стосовно статусу органів місцевого самоврядування. Метод тлумачення правових приписів використовувався при аналізі нормативно-правових актів, що визначали правовий статус органів місцевого самоврядування у 1918-1939 рр.
Дисертація є одним з перших вітчизняному правознавстві історико-правових монографічних досліджень правового статусу органів місцевого самоврядування території Західної України в складі Польщі (1918-1939 рр.) В результаті проведеного дослідження сформульовані такі положення, яким притаманні елементи новизни і які виносяться на захист:
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Положення і висновки дисертації можуть бути використані для в подальших дослідженнях статусу органів місцевого самоврядування і для виявлення оптимальних способів вирішення проблеми захисту інтересів національних меншин в будь-якій сучасній державі, в тому числі в Україні. Матеріали дослідження можуть стати джерелом вивчення новітньої історії держави і права України, історії держави і права зарубіжних країн, розробки спеціальних курсів з вивчення історії муніципального права і підготовці підручників та посібників для поглибленого вивчення українсько-польських відносин, формування окремих напрямків зовнішньої політики України. Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Апробація результатів дисертації. Результати дослідження апробовано шляхом його обговорення на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка, а також на 10 конференціях: VII регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 13-14 лютого 2001 р.); VIIІ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 13-14 лютого 2002 р.); ІХ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 13-14 лютого 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих вчених” (Київ, 29-30 листопада 2001 р.); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 18-19 квітня 2002 р.); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький, 29-30 квітня 2002 р.); Міжнародній науковій конференції “Україна і Польща в світлі історії” (Остріг, 14-15 травня 2002 р.); Науково-практичній конференції “Проблеми державотворення та захист прав людини в контексті конституційної реформи в Україні”, (Остріг, 23-24 квітня 2003); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 18-19 квітня 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття” (Луцьк, 17-18 квітня 2003 р.). Структура роботи побудована за проблемно-хронологічним принципом та зумовлена метою і завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (які включають 7 підрозділів), висновків та списку використаних джерел (187 найменувань). ЗМІСТ РОБОТИ У вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, ступінь новизни роботи, мета і завдання дослідження, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, апробація дослідження та його структура, формулюються основні положення, що виносяться на захист. Розділ І “Стан розробки проблеми і характеристика джерел дослідження” присвячений аналізу наукових праць, які стосуються дослідження, узагальненню законодавства, що регулювало статус органів місцевого самоврядування в Західній Україні у 1918-1939 рр., а також архівних матеріалів. Наукову літературу з цієї проблеми можна поділити на три основні категорії: радянську, що включає праці науковців радянського періоду (С. Макарчук, Ю. Сливка, В. Кульчицький та ін.), пострадянську – праці, опубліковані після здобуття Україною незалежності (М. Швагуляк, Я. Мартинюк, О. Красівський та ін.), та зарубіжну, до якої відносяться праці зарубіжних, зокрема польських дослідників, та істориків української діаспори (В. Верига, Р. Швед, З. Ігнатович та ін.). Розділ 2 “Правове та соціально-економічне становище Західної України у складі Польщі” містить два підрозділи. У першому підрозділі “Політико-правовий статус Західної України в складі Польщі” автор проаналізувала політичні передумови включення Західної Волині та Східної Галичини в склад Другої Речі Посполитої, позиція країн Антанти щодо цього питання, правові аспекти оформлення захоплення Польщею західноукраїнських земель. 18 червня 1919 р. Рада міністрів Паризької конференції офіційно дозволила польському урядові застосувати збройні сили для окупації Східної Галичини, а 20.11.1919 р. підписано “Договір між Союзними державами і Польщею щодо Східної Галичини”, за яким Галичина ставала окремою автономією, якою впродовж 25 р. мала адмініструвати Польща. Наслідком переговорів між УНР та польським урядом став Варшавський договір 1920 р., за яким Польща, визнавши незалежність УНР, отримала 1/5 території України. В той же час переговори між радянською Росією та Польщею закінчились мирним договором, за умовами якого до Польщі відходила вся Західна Україна (Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне Полісся). Такий східний кордон Польщі проіснував 18 років. У березні 1920 р. Східній Галичині Польща надала офіційну назву “Східна Малопольща” і в цьому ж році законами поділила Галичину на Львівське, Станіславське, Тернопільське і Краківське воєводства, а Волинь стала Волинським воєводством. 26 вересня 1922 р. польський парламент ухвалив “Закон про принципи загального воєводського самоврядування, зокрема, Львівського, Тернопільського і Станіславського воєводств”, за яким українцям надавалась автономія. Завдяки цьому закону Рада Послів визнала 14 березня 1923 р. суверенні права Польщі на Східну Галичину. Другий підрозділ “Соціально-економічне становище населення Західної України в складі Польщі” висвітлює особливості розвитку промисловості, сільського господарства, освіти та науки в західноукраїнських землях. Польська репресивна політика щодо українців здійснювалася в різних формах. Практичним діям польських колоністів сприяли закони про земельну реформу (1919, 1920 і 1925 рр.), особливості якої у Західній Україні полягали в тому, що польські політичні кола розглядали її як національно-політичну проблему. Тяжкий економічний гніт доповнювався системою національного гноблення, придушенням української національної культури і освіти, чому сприяв дискримінаційний мовний закон 1924 р., що заборонив користування українською мовою в урядових установах. Добре розвинена мережа українського шкільництва піддавалась централізації і полонізації. В часи Австрії існував Львівський університет, де успішно діяли українські кафедри, які поляки скасували. Весною 1921р. засновано Таємний Український університет без дозволу польської влади, який проіснував до липня 1925 р. Особлива увага приділялась урядом Польщі питанню греко-католицької церкви, який прагнув поглибити поділ у ній між українцями і поляками. Заходи уряду Польщі в українському питанні обіймали цілий комплекс політичних, культурних, соціально-економічних та релігійних проблем з метою зміни національної структури західноукраїнських земель.
Другий підрозділ “Зміни в системі місцевого самоврядування в Західній Україні за Конституцією Польщі 1935 року” містить характеристику змін, що відбулись в конституційному статусі місцевого самоврядування. Переворот, що відбувся в Польщі у травні 1926 p. спричинив прийняття сеймом нової конституції 25 березня 1935 р., що зберегла попередній територіально-адміністративний поділ Польщі на воєводства, повіти, міські та сільські громади, Організація і діяльність місцевих органів державного управління і самоврядування за Конституцією Польщі 1935 р. ґрунтувалась на таких принципах:
Квітнева конституція пішла по шляху обмеження ролі самоврядування в житті суспільства і перетворення його в придаток органів урядової адміністрації. Розділ 4 “Організація і компетенція органів місцевого самоврядування на території Західної України в 1918-1939 рр.” складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі “Правова основа організації інституту місцевого самоврядування в Східній Галичині та на Західній Волині” охарактеризовано нормативно-правові акти, що були джерелами створення органів місцевого самоврядування в Західній Україні в складі Польщі. Після остаточного включення західноукраїнських земель до складу Польщі, на території Східної Галичини та Західної Волині продовжували діяти дві системи органів самоврядування: в Галичині існувала триступенева структура самоврядування (громадське, повітове і воєводське), а на Волині - чотириступенева система самоврядування (громада, волость, повіт, воєводство). Правовою базою для створення і функціонування органів місцевого самоврядування був ряд нормативно-правових актів, різних за змістом, часом і місцем видання, назвою, структурою, юридичною силою та суб’єктами, які видали ці акти. Вказані документи можна розділити на дві частини: статусні та виборчі. Перша частина – це нормативно-правові акти, що визначали поняття та компетенцію органів місцевого самоврядування різних рівнів. До другої частини відносяться акти, які регулювали порядок організації та проведення виборів, формування виборчих комісій, оголошення результатів та ін. На території Львівського, Станіславського і Тернопільського воєводств територіальне самоврядування в загальному організовувалось на основі крайового галицького закону від 12.08.1866 р., де громада була найнижчою адміністративною одиницею самоврядування (село, присілок, місто і т.п.). На Волині владою Польщі була збережена російська система місцевого самоврядування, введена земською реформою 1864 р., повністю підконтрольна царському апаратові. До часу встановлення східних кордонів Польщі адміністрування тут здійснювало Цивільне Управління Східних Земель на чолі з Генеральним Комісаром, повноваження якого були передані центральним органам влади Польщі. Проте самоврядування тут і надалі врегульовувалось розпорядженнями Управління. Ще одна група документів – акти про міське самоврядування. На Волині до 1933 р. міське самоврядування спиралось на розпорядження Генерального комісара Східних земель від 14 серпня 1919 р. У менших містах Галичини керувалися законом 1896 р., в більших містах – законом 1889 р. (за винятком Львова). Основна різниця між цими містами полягала в структурі органів самоврядування, проте всі вони мали міські ради. Місто Львів було “статутним”, тут самоврядування нормувалось спеціальним законом від 14 жовтня 1870 р. – Статутом. Наступна група актів безпосередньо визначала функціонування повітового самоврядування. На Волині воно встановлювалось декретом Начальника держави "Про тимчасову повітову ординацію для території Польщі, що перебували під російською окупацією” від 04.02.1919 р. і об'єднувалось з органами загальної адміністрації. Повітове самоврядування в Галичині, органами якого були повітові ради і повітові виділи, врегульовувалось законом галицького сейму від 12.08.1866 р. “Про повітову репрезентацію та повітову виборчу ординацію”, Окрема група актів стосувалась місцевого самоврядування на рівні воєводства. Такий рівень самоврядування реально не створювався. Далі в Польщі відбувалась реорганізація самоврядування в напрямі його централізації і підпорядкування урядовій адміністрації. Цей етап розпочинається із прийняттям нового закону "Про часткову зміну устрою територіального самоврядування", ухваленого сеймом 23 березня 1933 p. Закон уніфікував на всій території держави організм самоуправління. Між громадою і повітовим староством по всій Польщі вводилась нова ланка адміністрації - волость, апарат якої мав проводити політику колонізації Західної України. Названий закон став підставою для прийняття міністром внутрішніх справ Польщі ряду розпоряджень, спрямованих на створення механізму його реалізації. Другий підрозділ “Організація і реалізація виборчого процесу до органів місцевого самоврядування на території Західної України” визначає особливості проведення виборів до самоврядних установ Західної Волині і Східної Галичини міжвоєнного періоду. Перший етап формування самоврядування в Польщі (1918-1933 рр.) охарактеризувався тенденцією застосування норм виборчого права закріплених в актах, виданих різними суб’єктами в різний час. Другий етап (1933-1939 рр.) відзначився прийняттям окремих актів з виборчого права, спрямованих на виконання закону 1933 р. Виборчий процес на Волині і в Східній Галичині початково різнився, що обумовлювалось відмінностями структури органів самоврядування. Поруч з демократичними принципами проведення виборів до органів місцевого самоврядування в актах про вибори містились норми, що служили жорсткому підпорядкуванню виборів органам урядової адміністрації на місцях. Зміни, внесені у виборчий процес з 1933 року, узаконили фактично існуючу ситуацію залежності органів місцевого самоврядування від органів урядової адміністрації на місцях. Третій підрозділ “Компетенція і особливості діяльності органів місцевого самоврядування на території Східної Галичини та Західної Волині” визначає повноваження самоврядних органів. Компетенція органів місцевого самоврядування різних рівнів на території Західної України в перший період (1918-1933 рр.) після здобуття Польщею незалежності регламентувалась розрізненими правовими актами. Суть цих повноважень була ідентичною і стосувалась господарських та соціально-культурних питань. Характерною рисою компетенції усіх рівнів самоврядування було законодавче закріплення поділу повноважень самоврядних одиниць на власні та доручені. Власні повноваження здійснювались самостійно, приймаючи автономні рішення з цих питань. Доручені повноваження – повноваження, передані самоврядній одиниці органами державної адміністрації. При цьому державні органи залишали за собою право жорсткого контролю та корегування рішень в цих питаннях. До власних повноважень громадської ради належало схвалення громадського бюджету, встановлювала зарплату війтові і громадським службовцям, надавала дозвіл для початку і закінчення правового спору, могла створювати місцеву поліцію, приймала рішення про надання допомоги бідним, заслуховувала звіти громадської управи та ін. До компетенції війта і громадської управи належали справи власні (управління громадським майном, місцевими дорогами, опіка над школою, питання культури і т.п.) і доручені (стягнення податків, військові справи і т.п.). Сільською громадою керував солтис, підпорядкований безпосередньо війту. Його основним обов'язком було виконання розпоряджень і наказів війта та рішень громадських зборів. Сфера компетенції сільської волості включала будівництво на території волості та підтримка в належному стані доріг і мостів, водопроводу і каналізації, шкіл і бібліотек, медичних закладів і установ, котрі займались доброчинною діяльністю, сільського господарства, торгівлі, ремесла і кооперації. Керівним та нормотворчим органом волості була рада, а виконавчим – управа. Рада визначала правила і способи користування майном волості, затверджувала її бюджет та зміни в ньому, встановлювала розмір податків на користь громадських самоуправ, контролювала діяльність управи сільської волості, обирала її членів, затверджувала штати працівників волості. На рівні волості війт був одночасно головою органу державної адміністрації і керівником органу самоврядування, який повинен був запобігати бродяжництву та жебрацтву, піклуватись про протипожежну безпеку, охорону здоров'я та добробут громади. Функції правотворчого та наглядового органу у міських громадах виконувала міська рада, що самостійно затверджувала плани забудови волості та вносила корективи в ці плани, будувала та утримувала лікарні, школи, бібліотеки, музеї, театри, займалась доброчинною діяльністю і ін. Однією із важливих інституцій самоврядування був магістрат, як виконавчий орган. Бургомістр - керівник магістрату – у надзвичайних випадках виконував усі функції, що належали цій самоуправі, що обов'язково затверджувались на найближчому засіданні магістрату. Нагляд над громадським самоврядуванням здійснювали повітові старости і органи повітового самоврядування. Повітовий виділ був виконавчим органом повітової ради, представляв на затвердження ради проект бюджету повітового самоврядування, звітував перед радою, готував справи на засідання ради і т. п. На Волині на рівні повітів діяли спеціально створені союзи самоврядування, які складались з повітового сеймику та його виконавчого відділу. Підтримка освіти, будівництво початкових шкіл, фінансова допомога приватним школам, організація дошкільного виховання, утримання народних будинків, бібліотек, музеїв та видавництв також були покладені державною владою на повітові союзи самоврядування. Обсяг діяльності повітових союзів самоврядування охоплював різні сторони економічного, соціального, громадського і культурного життя кожного повіту. Закон 1933 р. вводив суттєві зміни в структуру органів громадського самоврядування: самостійність і компетенція громадських органів значно обмежувалась, оскільки центр адміністрації був перенесеним у волость. За цим законом розпорядчим і контрольним органом громади була громадська рада або громадські збори (в селах до 200 чоловік населення), на чолі з солтисом. Новий закон значно обмежив роль громадської ради, віддаючи її повністю під контроль і залежність солтиса, війта і старости. Органами волосного самоврядування були волосна рада і волосна управа. Функції волосної ради обмежувалися до контролю за діяльністю волосної управи і прийняття постанов в справах місцевого значення, перелік яких чітко вказувався в законі. Закон визначав коло питань, які вимагали колегіального вирішення волосних управ: підготовка плану виконання бюджету, продовження короткотермінових позик, передача в оренду майна і видача концесій. Всі інші справи вирішував війт самостійно і за них персонально відповідав. Розпорядчими і контрольними органами міського самоврядування були міські ради, компетенція яких, подібно до волосних рад, була обмеженою, вони підпорядковувались старостам і воєводам. Органи повітового самоврядування - повітові ради і виділи - очолювалися старостами. Коло діяльності органів повітового самоврядування охоплювало господарські справи, охорону здоров'я і культуру повіту, також нагляд за волосними і громадськими органами самоврядування. Міста, що мали понад 25 тис. населення, були вилучені з повітового самоврядування і органи міського самоврядування цих міст виконували функції органів повітового самоврядування. Функції воєводського самоврядування в Західній Україні виконували призначувані воєводські ради і виділи, очолювані воєводами і були їх дорадчими органами. У Висновках наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у з’ясуванні об’єктивних закономірностей формування та функціонування системи органів місцевого самоврядування в Західній Україні у складі Польщі (1918-1939 рр.). У результаті проведеного дослідження отримано такі головні результати:
основні положення дисертації відображено у таких публікаціях:
АНОТАЦІЯ Юхимюк О. М. Правовий статус органів місцевого самоврядування на території Західної України в складі Польщі (1918-1939 рр.). - Рукопис Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2003 У роботі досліджується процес формування та функціонування системи органів місцевого самоврядування на території Західної України (Східної Галичини та Західної Волині) у складі Польщі у 1918-1939 рр. Територія Західної України після Першої світової війни стала частиною Польщі. Конституція Польщі 1921 р. закріплювала демократичний характер органів місцевого самоврядування, а Конституція 1935 р. його звузила. Правовий статус органів місцевого самоврядування на території Західної України в складі Польщі формувався поетапно. Перший етап (1918-1933 рр.) характеризувався існуванням в Польщі трьох різних систем самоврядування (російської, австрійської і пруської). Другий етап відзначився прийняттям Закону “Про часткову зміну устрою територіального самоврядування” від 23 березня 1933 р., за яким на всю територію Польщі поширилась єдина система самоврядування, яка була підконтрольною органам урядової адміністрації. Ключові слова: Західна Україна, Східна Галичина, Західна Волинь, самоврядування, правовий статус, закон. АННОТАЦИЯ Юхимюк О. М. Правовой статус органов местного самоуправления на территории Западной Украины в составе Польши (1918-1939 гг.). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01. – теория и история государства и правая; история политических и правовых учений. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2003 С окончанием Первой мировой войны возрожденное Польское государство, решая территориальный вопрос, одновременно должно была решить проблему статуса национальностей, которые заселяли земли, включенные в ее состав. Польское государство старалось решить проблему путем полонизации, фальсификации результатов переписи, колонизационной земельной реформы, искоренения украинского языка и культуры, пацификации. В исследуемый период Западная Украина (Восточная Галиция и Западная Волынь) входили в состав польского государства, государственный аппарат которой функционировал и на этих украинских территориях. Тем не менее, польские правительства не всегда учитывали национальные и социальные интересы украинцев, провоцируя обострение межнациональных отношений. Целью исследования стало выявление объективных закономерностей формирования и функционирование системы органов местного самоуправления в Западной Украине (1918-1939 гг.) в составе Польши. В работе впервые осуществлен анализ правового статуса органов местного самоуправления на территории Западной Украины в 1918-1939 гг. Конституция 1921 года содержала правовые нормы, которые закрепляли демократический характер органов местного самоуправления. Конституция 1935 года наоборот сузила демократический характер статуса органов самоуправление, ограничив их роль в жизни общества, подчинив государству. Развитие местного самоуправления на западно-украинских землях между войнами охарактеризовался рядом особенностей, причины которых состояли в дискриминационной политике правящих кругов Польши, в этнических и социально-экономических потребностях украинского населения. Правовой статус органов местного самоуправления на территории Западной Украины в составе Польши формировался поэтапно. Первый этап (с 1918 г. по 1933 г.) характеризовался существованием в Польше трех разных систем самоуправления (русской, австрийской и прусской) и отсутствием единого правового акта, который определял бы правовой статус органов местного самоуправления. Второй этап отметился принятием Закона “О частичном изменении устройства территориального самоуправления” от 23 марта 1933 года, за которым на всю территорию Польши, в том числе Западную Украину (в частности, Львовское, Тернопольское и Станиславское воеводства), распространилась русская система самоуправления, которое предварительно существовало в Волынском воеводстве. Система органов местного самоуправления на территории Польши в таком виде, который был закреплен в многочисленных правовых актах, никогда не была создана. Таким образом, в Западной Украине был образованный бюрократический аппарат местного самоуправления во главе с солтысами, профессиональными войтами и волосными писарями, бургомистрами и президентами. Анализ архивных материалов о составе, выборах и деятельности самоуправ обнаружил их подчиненность и подконтрольность централизованной системе государственных органов. В сущности, определяющей постоянная концепция включение органов самоуправления составной частью в государственный механизм межвоенной Польши. Национальные меньшинства преимущественно устранялись от участия в органах местного самоуправления на основании языкового и других цензов, предусмотренных законодательством. Правовой статус органов местного самоуправления по польскому закону “О принципах общего воеводского самоуправления, в частности, Львовского, Тернопольского и Станиславского воеводств” от 26 сентября 1922 года формально разрешал украинцам указанных территорий более широко реализовать своего права через самоуправляющиеся органы, но реально, исходя из политических обстоятельств, они не реализовывались. А по Закону “О частичном изменении устройства территориального самоуправления” от 23 марта 1933 года и рядом подзаконных актов, которые были принятые на его выполнение, и формальные возможности реализации прав сузились через ограничение компетенции органов местного самоуправления. Существенной чертой деятельности самоуправ на региональном уровне был значительный вклад в поддержку сельского хозяйства, ремесла, торговли, медицинского обслуживания и здравоохранения. В условиях нынешнего становления института местного самоуправления в Украине необходимо использовать исторический опыт построения и функционирование органов местного самоуправления в Западной Украине в межвоенный период. Работа самоуправ Западной Волыни и Восточной Галиции в направлениях социальной опеки, градостроительства, развития ремесленничества и торговли была важным положительным аспектом, заслуживающего внимания при определении границ компетенции современных органов местного самоуправления. Ключевые слова: Западная Украина, Восточная Галиция, Западная Волынь, самоуправление, правовой статус, закон. ANNOTATION O. Yukhymyuk The legal status of self-government local authorities at the territory of Western Ukraine in the form part of Poland (1918-1939). – Manuscript. Thesis for a master’s degree on speciality 12.00.01. – Theory and History of State and Law; History of Political and Legal Sciences. – Lwiw National University, Lwiw, 2003. This investigation is about the process of formation and functioning of the system of self-government local authorities at the territory of Western Ukraine (East Galichina and Western Wolyn) in the form part of Poland in 1918-1939. This territory after the I World War gradually became a constituent part of Poland. The Constitution of Poland of 1921 has fixed democratic character of self-government local authorities and the Constitution of 1935 narrowed it. It was established that legal status of self-government local authorities in form part of Poland had been formed stage by stage. The I period (1918-1933) was characterized by the existence of 3 different systems of self-government in Poland. The II period was made by the acceptance of Law “On partial change of the system of territorial self-government ”, which was adopted on the 23 of March 1933. According to this Law Russian system of self-government has been spread at the territory of Poland. The institute of local self-government was under the control of organs of government administration. Key words: Western Ukraine, East Galichina, Western Wolyn, self-government, legal status, law. Підписано до друку 12.03.2004 р. Формат 60х90/16. Ум. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9. Тираж 100 прим. Папір офсетний. Зам. № 35 Надруковано друкарня “Волиньполіграф” 43007, м.Луцьк, вул. Привокзальна, 12 |