Методична розробка практичного заняття «Походження та основні етапи розвитку сучасної української літературної мови» - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Term-element: intra Grammar: Review Мета практичного заняття №1 1 43.63kb.
Методична розробка для студентів до практичного заняття №1 1 145.27kb.
Методична розробка для студентів до практичного заняття №1 по темі... 1 201.07kb.
Методична розробка для студентів до практичного заняття №1 по темі... 18 879.08kb.
Методична розробка відкритого заняття з англійської мови викладач: Т. 1 78.29kb.
Методична розробка 1 363.15kb.
Методична розробка практичного заняття 1 124.41kb.
Методична розробка відкритого заняття «політика влади у царині культури... 2 579.57kb.
Вступ до клінічної фармації. Основні поняття та визначення клінічної... 5 973.67kb.
Методична розробка практичного заняття 1 131.37kb.
Методичні рекомендації до вивчення дисципліни "ділова українська... 1 370kb.
Розпорядження голови облдержадміністрації від 20 квітня 2010 року... 1 124.22kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Методична розробка практичного заняття «Походження та основні етапи розвитку сучасної - сторінка №1/3

Затверджено”


на методичній нараді

кафедри суспільних наук

та українознавства

„____” _________ 2007 р.

Протокол №

Зав. кафедри, проф.____________ М.М. Сидоренко




Методична розробка

практичного заняття

«Походження та основні етапи розвитку сучасної української літературної мови»

Навчальний предмет:

Ділова українська мова”

І курс, медичний факультет

№4 з ВММФФ, спеціальність:

«Фармація»

Методичну розробку склала

ст. викл. А.В.Ткач


Чернівці, 2008



І. Науково-методичне обґрунтування:


Успішно реалізувати стратегічну мету ділової української мови як навчальної дисципліни – сформувати свідомого громадянина України з високим рівнем володіння фаховою мовою – не можна без знання історії походження та розвитку української мови як національної мови світу. Більше того, кожна освічена людина повинна знати найважливіші дати, які характеризують розвиток рідної мови, основні відомості про її походження (сучасні концепції), формування літературно-писемних стандартів, становлення правопису, орієнтуватися в проблемах функціонування літературної мови на сучасному етапі та бачити перспективи її еволюції.

ІІ. Навчальна мета: довести, що без мови не може бути справжньої духовної культури, мова – це душа нації, її найцінніший скарб.

2.1. Студент повинен знати:

  • теорії походження української мови;

  • головні відомості про українську мову, історію її розвитку та становлення;

  • основних представників в історії розвитку української мови;

  • функції мови в суспільстві;

  • місце української мови серед інших мов світу;

  • сучасні проблеми української літературної мови;

  • літературні мовні норми.

2.2. Студент повинен вміти:

  • орієнтуватися в найважливіших датах, які характеризують походження й розвиток мови;

  • тлумачити такі терміни: «праслов’янська мова», «київське койне», «давньоруська мова», «давньоукраїнська мова», «старослов’янська мова», «церковнослов’янська мова», «староукраїнська літературна мова», «нова українська літературна мова», «національна мова» тощо;

  • розрізняти терміни «мова» і «мовлення», «загальнонародна мова» і «літературна мова».

2.3. Опанувати практичні навички: правильного слововживання, наголошування, орфографії та пунктуації й ін; оформлення заяви (простої та складної).

2.4. Розвивати творчі здібності: активізувати участь студентів у розгляді теми на занятті шляхом спонукання їх до мислення, до самостійного аналізу літературних джерел. Підготувати їх до викладу своїх міркувань письмово, тобто написання творчої роботи.

ІІІ. Виховна мета: виховати у студентів почуття гордості за рідну мову. Довести, що чим більший авторитет буде мати українська мова, тим сильнішим світовим конкурентом буде наша держава, тим легше можна буде вибороти для своїх громадян достойний рівень життя та світовий імідж. Тому кожний свідомий громадянин мусить знати українську літературну мову й послуговуватися нею на практиці.
ІV. Міждисциплінарна інтеграція

Назва дисципліни та відповідної кафедри

Знати

Вміти

І. Попередні (ті, що забезпечують) дисципліни

1. Українська мова

(шкільний курс)



Найважливіші дати, які характеризують процес розвитку рідної мови, основні відомості про її походження.

Пояснити терміни, що характеризують розвиток української мови.

2. Історія України

(шкільний курс;

кафедра суспільних наук та українознавства)


Історію розвитку України як держави.

Орієнтуватися в основних датах, що характеризують історію розвитку України.

ІІ. Наступні (ті, що забезпечуються) дисципліни

1. Історія України

(кафедра суспільних наук та українознавства)



Історію розвитку України як держави.

Орієнтуватися в основних датах, що характеризують історію розвитку України.

2. Українська та зарубіжна культура; культурологія

(кафедра суспільних наук та українознавства)



Основні відомості про українську мову, історію її розвитку та становлення, оскільки мова є однією із форм культури.

Тлумачити функції мови, зокрема культурологічну, ідентифікаційну тощо, її роль в житті людини й суспільства.

3. Основи етики та естетики (кафедра суспільних наук та українознавства)

Функції мови, зокрема естетичну, волюнтативну, експресивну тощо, роль мови в житті людини й суспільства.

Тлумачити функції мови, її роль в житті людини й суспільства.

4. Основи психології (кафедра психології та соціології)

Роль мови і мовлення в житті людини й суспільства, функції мови, зокрема мислетворчу, волюнтативну, експресивну.

Тлумачити функції мови, її роль в житті людини й суспільства.

ІІІ. Внутрішньопредметна інтеграція

1. Стилі та жанри мовлення. Основні вимоги до мовлення

Поняття «мовна норма». Норми літературної мови. Стилістична норма.

Правильно підбирати слова й синтаксичні конструкції відповідно до мети й умов спілкування та стилю викладу.

2. Терміни та термінологія. Етапи розвитку української медичної термінології

Що українська медична термінологія є складовою української лексики. Що етапи розвитку медичної термінології необхідно характеризувати в контексті суспільно-політичних подій і невіддільно від етапів розвитку української мови взагалі.

Характеризувати умови розвитку української медичної термінології через призму історичних обставин розвитку української мови загалом.



V. Зміст теми заняття
1. Короткий зміст теми заняття (Додаток 1).

2. Термінологічний словник до теми заняття (Додаток 1).

3. Розгорнутий (детальний) зміст теми заняття:

«Українська мова серед інших мов світу», «Загальні закономірності становлення української мови», «Основні етапи розвитку української мови», «Фонетичні особливості, що відрізняють українську мову від західнослов’янських і південнослов’янських мов», «Заборони й обмеження функціонування української мови», «Українське законодавство про мову», «Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі», «Мова і держава», «Мовне питання в різних країнах» (Додаток 2).



VІ. План та організаційна структура практичного заняття

6.1. Тривалість заняття: 2 год.

6.2. Етапи заняття:

п/п

Основні етапи заняття та

їх зміст

Навчальна мета в рівнях засвоєння

Методи контролю

та навчання

Матеріали методичного забезпечення

Розподіл часу (хв.)

Підготовчий етап

1

1.


Організаційні заходи









2


2.

Визначення актуальності та цілей заняття









3


3.

Контроль вихідного рівня знань, вмінь і навичок студентів:

теорії походження мови, етапи її розвитку; функції мови в суспільстві; місце української мови серед інших мов світу; сучасні проблеми української літературної мови; літературні мовні норми



Перший рівень засвоєння навчальної мети

Усне опитування (індивідуальне та фронтальне).


Таблиці, структурно-логічні схеми, літературні джерела.

25

Основний етап

24.

Формування професійних навичок та вмінь

Другий та третій рівні засвоєння навчальної мети

1. Робота з індивідуальними картками.

2. Робота на дошці (оформлення простої та складної заяв).

3. Самостійна робота.


Картки-висловлювання різних вчених про мову (додаються).
Варіанти додаються.

15

10

20




Заключний етап

5.

Контроль та корекція рівня набутих умінь та навичок

Третій рівень засвоєння навчальної мети

Індивідуальний контроль набутих практичних навичок


«Десять заповідей»

І.Огієнка щодо рідної мови (додаються)



5


6.

Підведення підсумків




Оцінюються знання та вміння студентів, причому обґрунтовується кожна оцінка




5


7.

Оголошення домашнього завдання та списку літератури







Орієнтовна карта для самостійної роботи з літературою

5



6.2.1. Підготовчий етап (30 хв.).

Організація заняття (готовність дошки, наявність крейди, перевірка явки студентів). На початку заняття викладач обґрунтовує актуальність теми, формулює основні цілі заняття, коротко знайомить з планом заняття.

Потім проводить контроль вихідного рівня знань та вмінь студентів шляхом фронтального та індивідуального опитування. При цьому з’ясовує, які питання і якими студентами засвоєні погано, для того, щоб звернути на них увагу на основному етапі заняття. При оцінюванні відповідей враховувати, що це базові знання, необхідні студентам для формування вмінь і навичок.

Питання для усного опитування:

1. У чому полягає роль мови для національно-культурного відродження народу?

2. Чим відрізняється природна людська мова від штучних мов?

3. До якої групи мов належить українська мова?

4. Чи є підстави говорити про спільну «давньоруську» мову східних слов'ян, з якої начебто розвинулися українська, білоруська і російська мови?

5. Чому в основу сучасної української літературної мови лягли саме середньонаддніпрянські говірки?

6. Чому основоположником нової української літературної мови важають Т.Г.Шевченка, а не І.П.Котляревського?

7. Дайте визначення державної мови.

8. Що означає поняття «літературна мова»?

9. Чим відрізняються поняття «літературна мова» й «національна або загальнонародна мова»?

10. Для чого потрібна загальнодержавна мова? Що вона дає для функціонування суспільства?

11. Які Ви знаєте українські законодавчі акти, що стосуються мови? Чи виконуються вони?


6.2.2. Основний етап (45 хв.).

Викладач роздає картки з висловлюваннями різних учених про мову для того, щоб студенти їх собі записали й потім обґрунтовували занотоване. Зокрема, були готові дати відповіді на такі питання:



1. Що таке мова?

2. Як ви розумієте роль мови в житті людини й суспільства?

3. Що означає українська мова особисто для Вас?



4. Які функції виконує мова у Вашому житті?
Тим часом двоє студентів виконують роботу на дошці: оформлюють просту й складну заяви, автобіографію.
Потім студенти виконують самостійну роботу під контролем викладача:

І – варіант

1. Пояснити значення таких термінів: «київське койне», «старослов'янська мова», «давньоруська мова», «полемічна боротьба».



2. Заборони української мови XVIII століття.

3. Роль І.П.Котляревського у розвитку нової української літературної мови.

4. «Закон про мови в УРСР» та його реалізація.
II - варіант

1. Пояснити значення термінів: «праслов’янська мова», «літературна мова», «державна мова», «інтермедії».



2. Заборони української мови XIX століття.

3. Роль Т.Г.Шевченка у розвитку нової української літературної мови.

4. «Закон про мови» в Україні та його реалізація.
6.2.3. Заключний етап (15 хв.).

Підводячи невеликий підсумок практичного заняття, викладач зачитує «десять заповідей» І.Огієнка щодо рідної мови:

1. Мова – то серце народу: гине мова – гине народ.

2. Хто цурається рідної мови, той у саме серце ранить свій народ.

3. Літературна мова – то головний двигун розвитку духовної культури народу, то найміцніша основа її.

4. Уживання в літературі тільки говіркових мов сильно шкодить культурному об'єднанню нації.

5. Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією.

6. Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис.

7. Головний рідномовний обов'язок кожного свідомого громадянина –працювати для збільшення культури своєї літературної мови.

8. Стан літературної мови – то ступінь культурного розвитку народу.

9. Як про духовну зрілість окремої особи, так і про зрілість цілого народу судять найперше з культури його літературної мови.

10. Кожний свідомий громадянин мусить практично знати свою соборну літературну мову й вимову та свій соборний правопис, а також знати й виконувати рідномовні обов'язки свого народу.


Потім викладач оголошує студентам оцінки за знання та вміння, причому обґрунтовується кожна оцінка.
Після цього студентам дається домашнє завдання у вигляді плану та орієнтовної карти для самостійної роботи з літературою:

1. Стилістика української мови.

2. Функціональні стилі української мови.

3. Структура та види наукового тексту.

4. Фразеологізовані одиниці у текстах різних стилів.

5. Оформлення простої та складної заяв, автобіографії.



VІІ. Матеріали методичного забезпечення.

7.1. Методичні вказівки для підготовки студентів до заняття та методичний посібник, підготовлений викладачами кафедри.

7.2. Матеріали для контролю вихідного рівня знань, вмінь та навичок та рівня підготовки студентів:

7.2.1. Контрольні питання з теми заняття (подано вище) # :

1. Подайте генеалогічну класифікацію слов’янських мов, поясніть у ній місце української мови.

2. Що ви знаєте про походження та розвиток української мови?

3. Назвіть основні етапи розвитку української літературної мови.

4. Охарактеризуйте розвиток української мови з VIII по XVI століття.

5. Охарактеризуйте розвиток української мови з XVII по XIX століття.

6. Охарактеризуйте розвиток української мови у 20 – 30-ті роки XX століття.

7. Що таке «застійний період» у розвитку української мови та культури? Охарактеризуйте його.

8. Становлення українського правопису.

9. Літературні мовні норми.

10. Сучасні проблеми української мови.

11. Українська мова серед інших мов світу.

12. Функції мови.
7.3. Матеріали для методичного забезпечення основного етапу заняття: індивідуальні картки (з висловлюваннями різних вчених про мову) (додаються); варіанти самостійної роботи (додаються).

7.4. Матеріали для методичного забезпечення заключного етапу заняття: «десять заповідей» щодо рідної мови І.Огієнка (додаються).

7.5. Матеріали для методичного забезпечення самопідготовки студентів викладені у відповідних методичних вказівках.

VIIІ. Література

Навчально-методична:

Основна:

1. Ковбан Л.Б., Навчук Г.В. Ділова українська мова: Методичний посібник для студентів І-го курсу медичного інституту. – Чернівці, 1996. – 91с. – С. 3 – 15, 83.

2. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За заг. ред. Н.Д.Бабич. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 496 с. – С. 5 – 29, 146 – 154.

3. Шутак Л.Б., Ткач А.В. Ділова українська мова: Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних медичних закладів І – ІV рівнів акредитації. – Чернівці, 2003. – 144 с. – С. 4 – 28, 119 – 120.


Додаткова:

1. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. та серед. спец. навч. закладів. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К.: А.С.К., 2002. – 400 с. – С. 13 –18, 65 – 71.

2. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навчальний посібник / Вид. 5-те, доп. переробл. – К.: Атіка, 2005. – 544 с. – С. 11 – 30, 87 – 97.

3. Діденко А.Н. Сучасне діловодство: Навч. посібник . – 5-те вид. – К.: Либідь, 2006. – 384 с. – С.107 – 109, 113 – 115, 311 – 316, 332 – 333.

4. Зубков М. Сучасне ділове мовлення. – Х.: Торсінг, 2001. – 384 с. –

С. 8 – 18, 118 – 126.

5. Мацько Л.І., Мацько О.М., Сидоренко О.М. Українська мова: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2003. – 480 с. – С. 5 – 14.

6. Мацюк З., Станкевич З. Українська мова професійного спрямування: Навч. Посібник. – К.: Каравела, 2006. – 352 с. – С. 7 – 36, 250 – 256.

7. Медвідь А.М. Практикум з ділової української мови. – К.: Здоров’я, 2002. – 220 с. – С. 3 – 26.

8. Чорненький Я.Я. Українська мова (за професійним спрямуванням). Ділова українська мова / Теорія. Практика. Самостійна робота: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 304 с. – С. 3 – 12, 34 – 36, 59 – 63.

9. Шевчук С.В. Ділове мовлення. Модульний курс: Підручник. – К.: Літера ЛТД, 2005. – 448 с. – С. 3 –12, 40 – 42, 49 – 50, 54 – 60.

10. Юкало В.Я. Культура мови: Навчальний посібник для студентів вищих медичних закладів освіти / За ред.. Л.В.Струганець. – Тернопіль, 1999. – 77 с. – С. 17 – 20.


Наукова:

1. Огієнко Іван (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. – К.: 1995. – 296 с.

2. Півторак Григорій. Українці: звідки ми і наша мова. – К., 1993. – 200 с.

3. Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації. – Дрогобич, 1997. – 359 с.

4. Руденко Ю. Основи сучасного українського виховання. – К.,2003. – 328 с. – С. 3 – 100, 271 – 323.

5. Український правопис. – 4-те вид. – К., 1993. – С. 3 – 6.

6. Український правопис: так і ні. – К.: 1997. – 181 с.

7. Ющук І.П. Українська мова. – К.: Либідь, 2003. – 640 с. – С. 13 – 49.

Методичну розробку підготувала доц. Г.В.Навчук
Рецензія позитивна

Зав. кафедри, проф. М.М. Сидоренко



Додаток 1

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК ТА КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТЕМИ

Мова – система знаків (звукових, з виникненням письма – графічних), що виникла на певному періоді розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; засіб спілкування між людьми, передання власного досвіду іншим і збагачення досвідом інших. Вона є засобом і матеріалом формування та становлення особистості людини, її інтелекту, волі, почуттів і формою буття. Мова є однією з ознак сучасної нації.

Мовлення – це спосіб спілкування, реалізація мови-коду, процес використання людиною мови для спілкування. Воно не існує і не може існувати поза мовою. З іншого боку, сама мова існує як жива тільки за умови, коли активно використовується людьми.

Праслов’янська, або спільнослов’янська, мова – мова-основа, мова-предок усіх слов’янських мов, яка існувала у вигляді слов’янських племінних мов (чи діалектів) приблизно з ІІІ тис. до н. е. до V ст. н. е. З перетворенням і формуванням слов’янських племен в окремі народності й сформувалися усі слов’янські мови.

Київське койне – своєрідний конгломерат (суміш) діалектних рис різних племен, які заселяли Київську Русь. Дослідники вважають, що воно є початком літературної мови на території Київської Русі, оскільки у період її розквіту койне вважали навіть державною мовою.

Давньоруська мова – писемно-літературна мова народності, яка населяла Київську Русь. Ймовірно, вона була своєрідним продовженням, відшліфованим варіантом київського койне.

Церковнослов’янська (старослов’янська) мова – перша писемно зафіксована слов’янська літературна мова, створена Кирилом і Мефодієм на базі одного з праслов’янських діалектів – солунського (староболгарського) – для репрезентації слов’янською мовою службових і канонічних книг. Одна із двох літературних мов, що існували в період Київської Русі.

Староукраїнська літературна мова – поширена в 14 – 18 cт. в Україні, Білорусі, а частково і в прилеглих землях (Польщі, Молдові) мова юридичних документів, згодом – конфесійної, полемічної, художньої, проповідницької, історіографічної, частково наукової літератури.

Полемічна боротьба – боротьба-суперечка на сторінках друку між прихильниками двох церков (католицької та православної), а значить – двох світоглядів, культур. Основним представником полемічної літератури був Іван Вишенський – видатний проповідник, вчений.

Інтермедії – музично-сценічні вставки (міні-п’єси) побутового, здебільшого комічного, характеру, які ставили між діями театральної вистави з божественним змістом (часті в ХVІ – ХVІІ ст.).

Національна мова – важлива ознака визначення народу, його самобутності, засіб єднання поколінь та формування національної свідомості. У ній виявляється генотип нації, її ментальність, закладено її код, досвід її буття.

Українська мова національна мова українського наро­ду. Відповідно до ст. 10 Конституції України, прийнятої Вер­ховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є дер­жавною мовою в Україні, «держава забезпечує всебічний роз­виток і функціонування української мови в усіх сферах су­спільного життя на всій території України».

Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній ук­раїнській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови – її терито­ріальних і соціальних діалектах.

Поняття «загальнонаціональна мова» значно ширше, ніж поняття «літературна мова», адже загальнонаціональна мова охоплює різно­манітні говірки даної мови, просторіччя, жаргонізми, а також літературну форму мови, яка виникає значно пізніше за діалекти.



Літературна мова це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Поняття «сучасна українська літературна мова» слід розуміти як унормовану літературну форму загальнонародної української мови від часів І.П.Котляревського, Т.Г.Шевченка і до нашого часу. Вона сформувалась на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні ри­си інших наріч.



І.П.Котляревський – зачинатель нової української літературної мови (1798 рік – опубліковано три перші частини «Енеїди»), автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Він першим використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Т.Г.Шевченко основоположник сучасної української мови. В основу української літературної мови дехто з письменників і до Т. Шевченка намагався покласти живу народну мову, але це мало переважно діалектний характер: мова І. Котляревського спи­ралася на полтавську говірку, мова Г. Квітки-Основ'яненка – на харківську, мова І. Вагилевича, М. Шашкевича, Я. Головацького – на говірки Галичини тощо. Т. Шевченко першим «піднісся до ро­зуміння синтетичності і соборності» літературної мови. Саме він уперше «своєю творчіс­тю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-ху­дожньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови. У мові тво­рів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, уснорозмовні форми народної мови». Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови продовжува­ли у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мир­ний, М. Коцюбинський та інші письменники.

Проте ще тривалий час точилася дискусія щодо галицького впливу на українську літературну мову. За збагачення її галицькими елементами виступали О. Пчілка, М. Драгоманов, В. Мова (Лиманський), М. Старицький, І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, проти були П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко, А. Крим­ський. Через певний час дискусія привела до засудження крайнос­тей і ствердження середньої лінії, тому й понині сучасна україн­ська літературна мова послуговується галицькими елементами, пор.: в абстрактній лексиці (засада, властивість, зарозумілість, необізнаний, вплив, відчувати); в поняттях побуту (парасоля, кава, серветка, цукерки, тістечко;, в адміністративно-канцелярській сфері (звіт, уряд); паралельний наголос оки, тисячі, здогадка, скарбовий, сивизна, простий, зокрема, байдуже, вибачний, доповіс­ти, усмішка, помилка); вживання прийменників (о першій годині, за наказом, за десять хвилин одинадцята, по обіді); кличний відмі­нок (земле, країно, Києве, пане, Маріє, душе, матусю, Андрію, ра­досте); закінчення -ові, -вві, -еві в давальному відмінку іменників чоловічого роду (майстрові, добродієві, учителеві, пасажирові, професорові, паперові, інженерові).



М.Шашкевич – основоположник сучасної української мови в Галичині.

Норма літературної мови це сукупність загальноприй­нятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Розрізняють різні типи норм:

  • орфоепічні ( нормативна вимова звуків і звукосполучень);

  • акцентуаційні (регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених);

  • графічні (нормативна передача звуків на письмі);

  • лексичні та фразеологічні (правильне вживання слів та фразем);

  • морфологічні (правильне вживання морфем);

  • синтаксичні (усталені зразки побудо­ви словосполучень, речень);

  • стилістичні (відбір мовних одиниць відповідно до умов спілкування);

  • орфографічні (нормативне написання слів);

  • пунктуаційні (нормативне вживання розділових знаків).


наступна сторінка >>