Методичні рекомендації щодо організації роботи у навчальних закладах по вшануванню пам’яті жертв Голодомору - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Розпорядженням голови облдержадміністрації від 19 жовтня 2007 р. 1 74.79kb.
Розпорядженням голови облдержадміністрації від 8 червня 2007 р. 1 79.11kb.
Екскурсія до Державного музею «Меморіалу пам’яті жертв голодоморів» м. 1 12.82kb.
Методичні рекомендації щодо вшанування пам’ яті жертв політичних... 1 68.41kb.
Розпорядження голови обласної державної адміністрації 11. 08. 1 48.72kb.
Рішення 16 жовтня 201 2 року №195. м. Гнівань Про відзначення на... 1 27.44kb.
80-та річниця вшанування пам`яті жертв Голодомору 32-33 років Керівник... 1 115.82kb.
Розпорядження голови облдержадміністрації від 13. 11. 2012 №336/2012-р... 1 44.83kb.
Наказ №17 Про відзначення міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту 1 11.92kb.
Лінійка-мітинг, присвячена дню Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933... 1 33.67kb.
День пам'яті жертв голодомору «Збудуймо пам'яті негаснучий собор» 1 32.77kb.
Об’єктивне і суб’єктивне в ментальному бутті онімів 1 113kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Методичні рекомендації щодо організації роботи у навчальних закладах по вшануванню - сторінка №1/4
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ




Методичні рекомендації

щодо організації роботи у навчальних закладах

по вшануванню пам’яті жертв Голодомору
Черкаси

2008

Автор-укладач:
Крутенко О.В., завідувач лабораторії виховної роботи Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників

Рецензенти:

Назаренко Г.А., кандидат педагогічних наук, заступник директора Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників;

Король В.М., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри вищої педагогіки Черкаського національного університету імені Б.Хмельницького

Затверджено вченою радою ОІПОПП.

Протокол № 1 від 08.04.08

Віктор Ющенко,

Президент України
Голодомор — це злочин проти людства

Читати спогади, вивчати документи про голодомор – це ніби побачити відблиск світла найвищого суду. Того, на якому  все приховане стає явним, на якому розверзаються старі могили. Ті, що  недавно здавалися горбочками на сільських цвинтарях. Або навіть і ті, на яких не було жодного знака.

Завдяки свідкам та історикам ми вже знаємо досить правди, щоб зрозуміти, яка велика і безповоротно втрачена частина України лежить у тих могилах. Зрозуміти самим і розповісти світові.

У 1932-1933 роках, а ще в 1920-1921, а ще в 1946-1947 роках радянська влада штовхнула в ті могили мільйони своїх підданих. В якійсь із тих могил лежить хто-небудь мало не з кожного українського роду. Не через війну, не за бунт – лише за те, що вони були українцями.

Триває дискусія навколо сухої статистики: 2 -3 -7-10 мільйонів. Ці цифри – чисельність населення цілих країн. За цими цифрами – знищення генетичного коду нації, зміна етнічної карти Європи і світу. Чому замовкла українська мова у Вороніжу і в Курську? Чому її не чути на Кубані? Чому вона досі неголосна у Києві? Все це – наслідок геноциду українців.

Треба мати мужність зрозуміти причини біди. Назвати вбивць. Через 50 років після смерті головного ката не важко назвати його ім’я, імена його челяді. Але маємо йти далі. Українська держава має назвати всіх злочинців. Назвати владу, що вся тоді була в руках партії. Вона стала організатором і виконавцем геноциду. Її ЦК приймав постанови про знищення мільйонів людей, прикриваючи вбивства безбарвними словами про збільшення хлібозаготівель.

Голодомор є геноцидом, злочином проти людяності і проти людства. Мусимо добитись, щоб міжнародне співтовариство зрозуміло масштаб української катастрофи. Необхідно звернутися до ООН, інших міжнародних організацій, підготувати необхідні документи.

Совість вимагає встановити якомога більше імен загиблих. Забуті могили – це сором, який має пекти очі кожному з нас. Їх треба знайти і впорядкувати.

Наш святий обов’язок – по всій Україні, в першу чергу в Києві, звести гідні меморіали і пам’ятники, здатні хоч частково передати глибину тієї трагедії.

Для тих, що загинули в голодоморах, ми можемо зробити тільки одне – пам’ятати і гідно вшанувати їх пам’ять. Для  тих, кому пощастило вижити, необхідно встановити спеціальні пенсії, знайти інші форми підтримки і поваги.

Необхідно підтримати дослідників, учених, які розкривають нові і нові факти про геноцид, шукають і знаходять нові документи. Має бути створено міжнародний центр-музей, базова наукова установа для вивчення голодомору 1932-1933 років, інших голодоморів і геноцидів проти українців.

Необхідно масовим тиражем видати книгу «Правда про голодомор», встигнути записати свідчення очевидців трагедії. Це буде найстрашніша в світі книга, але ми не сміємо відводити від неї очей. Такої книги не хочуть випустити у світ спадкоємці організаторів геноциду. Бо її прочитають діти тих, хто й досі не зважується самому собі сказати правду. Діти не мають генетичного страху, вони будуть дивитися в очі і задавати питання, на які не можна не відповідати. Тоді ми змушені будемо зробити найголовніший висновок. Поразка в боротьбі за незалежність 1917-1920 років, голод 1921-1922 років, великий голод 1932-1933 років, жах війни 1941-1945 років, голод 1946-1947 років, трагедія УПА, загибель Василя Стуса в мордовському таборі мають спільні корені зі слабкістю України сьогодні.

Порівняйте давню біду і нинішні негаразди. Влада, що не хоче залежати від народу. Преса з кляпом у роті. Верховна Рада, яку хочуть перетворити у згодний на все Всеукраїнський Центральний виконавчий комітет.

Ми будемо гарантовані від повторення минулого, тільки якщо влада залежатиме від народу, якщо Верховна Рада стане парламентом, якщо преса буде вільною. Якщо ми побудуємо демократичну країну. Через демократію веде дорога до добробуту держави і людей, на якій немає вороття до голодомору.


Постанова Верховної Ради України

Про Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання

Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років

Провівши згідно з пунктом 1 Постанови Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року №258-IV «Про 70-ті роковини голодомору в Україні» спеціальне засідання з метою вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років, Верховна Рада України постановляє:

Схвалити Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років (додається).

Голова Верховної Ради України В.ЛИТВИН

м. Київ, 15 травня 2003 року

№789-IV


ЗВЕРНЕННЯ
до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України
щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років

Ми, учасники спеціального засідання Верховної Ради України, керуючись ідеалами гуманізму і соціальної справедливості, відстоюючи права людини і громадянина з позицій загальнолюдських цінностей, звертаємося до Українського народу – громадян України усіх національностей у рік трагічної дати у нашій історії – 70-річчя голодомору, організованого сталінським тоталітарним режимом.

Вітчизняна і міжнародна громадськість відзначають 70-ті роковини української національної катастрофи, коли, певно, вперше в історії людства конфіскація продовольства була застосована державою як зброя масового знищення її власного населення з політичною метою. Голодомор 1932-1933 років, що став нелюдським засобом ліквідації мільйонів українців, є підтвердженням злочинної суті тодішньої влади.

Жорстоке вилучення урожаю 1932 року і вивезення його за межі України, конфіскація у кожної селянської родини усіх продуктів харчування, руйнування святинь і храмів, масові репресії української інтелігенції та духовенства – все це спрямовувалося на підрив національного духу українства, викорінення його еліти, ліквідацію економічної незалежності селянства.

Тотальне винищення мільйонів українських хліборобів штучним голодом стало свідомою терористичною акцією політичної системи сталінізму. Поруйновано соціальні основи української нації, її вікові традиції, підірвано духовну культуру і унікальну етнічну самобутність. Трагедія голодомору 1932-1933 років в Україні впродовж багатьох десятиліть не просто замовчувалася, а й офіційно заперечувалася державною правлячою верхівкою СРСР. Її причини, характер, механізм організації і масштаби ретельно приховувалися не тільки від міжнародного співтовариства, а й від кількох поколінь наших співвітчизників. Та спроби навіки замовчати і поховати у плині історичного часу правду про голодомор 1932-1933 років виявилися марними. Про цю Катастрофу України ще з 1933 року знали і писали на Заході. Конгрес США у 1988 році офіційно визнав голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу, тоді ж це зробила Міжнародна комісія юристів.

Щодо громадян України, то для них істина про події 1932-1933 років стала відкриватися напередодні розпаду СРСР. Саме тоді був покладений початок прориву в офіційному замовчуванні цих трагічних фактів історії.

Сьогодні можна з упевненістю твердити, що перші слова правди про голодомор 1932-1933 років відіграли помітну роль у національному відродженні, стали одним з важливих чинників здобуття незалежності України.

Разом з тим ми вважаємо, що в умовах незалежної України страхітливу правду про ті роки має офіційно оприлюднити держава, оскільки голодомор 1932-1933 років був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським суспільством та міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду.

Ми, учасники спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року, чинимо це сьогодні, визнаючи голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу за диявольським задумом сталінського режиму.

Ми вважаємо, що кваліфікація цієї Катастрофи української нації як геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні, є важливим чинником відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від страшного соціального стресу, незаперечним доказом незворотності процесів демократизації суспільства, суворим застереженням спробам встановити в Україні нову диктатуру, нехтувати найголовнішим правом людини – правом на життя.

Розглянувши питання про голодомор як акцію геноциду на спеціальному засіданні Верховної Ради України, ми певною мірою виконали свій громадянський, патріотичний обов'язок перед пам'яттю мільйонів людей, перед підростаючим поколінням.

Разом з тим ми глибоко усвідомлюємо, що лише після надання офіційної – на найвищому державному рівні і від імені усіх гілок влади в Україні належної політико-правової оцінки такій соціальній Катастрофі в історії нашої Вітчизни, якою був голодомор 1932-1933 років, гідного щорічного вшанування його незліченних жертв, доведення факту цього голодомору як геноциду українського народу до світової громадськості – лише після цього ми можемо називатися повноцінною цивілізованою Нацією.

Не забуваймо минулого в ім'я майбутнього!

Голодомор 1932-1933 років – геноцид в Україні

(за матеріалами Інституту історії України НАН України)
І. СУТЬ ПИТАННЯ. ПРИЧИНИ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ

Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в пам’яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Ця сторінка сприймається суспільством передусім на емоційному рівні. Але в той же час Голодомор – це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.

Для більш чіткого розуміння, чим же був Голодомор, слід акцентувати такі факти:

1. Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-1933 рр., то вони одностайні в тому, що стосується ходу подій: масштабний голод розпочався наприкінці літа 1932 року, досяг свого піку до початку весни 1933 року та завершився на початку літа 1933 року. Саме за цей менш ніж календарний рік в Україні загинули мільйони людей.

2. Нині є очевидним, що Голодомор 1932-1933 років в Україні був результатом спланованих системних заходів та виступив одночасно інструментом знищення соціальної бази народного опору Радянській владі в Україні, всесоюзної індустріалізації, застереженням Українському радянському урядові проти намірів проводити порівняно самостійну політику.

3. Кількість прямих та непрямих жертв Голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Між істориками тривають дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але так чи інакше йдеться про МІЛЬЙОНИ безвинних жертв. Для порівняння: сучасне населення Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії – 8 млн.; Болгарії – 8,5 млн.; Бельгії – 10 млн.; Угорщини – 10,3 млн. Тобто, під час Голодомору зникла ціла європейська країна.

За даними вчених, найбільш постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донбасі – у 3-4 рази. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.

4. Під час аналізу тих подій рано чи пізно виникає питання про причини та винуватців трагедії. Безумовно, головною причиною Голодомору стала політика тоталітарного сталінського режиму – безвідповідальні експерименти з метою побудови щастя «в окремо взятій країні», які передбачали, зокрема, злиття усіх націй і народностей СРСР в єдиний «радянський народ» з уніфікованою свідомістю та здійснення швидкого «індустріального стрибка» шляхом «мобілізації» внутрішніх ресурсів.

На практиці це означало фізичне винищення усіх класових та національних «ворогів» сталінського режиму, тобто людей, які мали свою думку щодо розбудови «світлого майбутнього». Головним аргументом здійснення цієї політики нерідко ставав терор, зокрема, терор голодом. А Україна була головним полігоном «вирішення національного питання» та проведення індустріалізації...

Для зміцнення своєї влади тоталітарний режим знищував усіх, хто міг хоч якось порушити монополію тоталітарної держави на право вирішувати, як має жити держава. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, а тому становила серйозну загрозу для цього імперського утворення, його геополітичних намірів. З огляду на це сталінський режим вдався до відкритої війни проти українців.

Що стосується політики індустріалізації, то в ній самій, в її меті – швидкому промисловому розвитку країни – нічого поганого не було. Але методи, якими вона проводилася, повністю спотворили ідею і звели нанівець всі позитивні результати, бо вони були куплені ціною величезних втрат.

Щоб отримати валюту для закупівлі промислового обладнання, Сталіну була потрібна ефективна машина видобування товарів на експорт, насамперед – хліба. Для цього він організував економічно не обґрунтовану колективізацію сільського господарства, яка фактично знищила найкращі господарства разом з господарями і призвела до багаторічної руїни. Українські селяни намагалися опиратися такій політиці й тому мільйони з них стали жертвами у нерівній боротьбі.

Звичайно, відповідальність за це повинен нести весь тоталітарний сталінський режим з його розгалуженою каральною машиною. Але було кілька головних дійових осіб, які спровокували Голодомор або ж не відвернули його, хоча могли і повинні були це зробити. Це:

Йосип Сталін – Генеральний секретар ВКП(б), перша особа у комуністичній ієрархії.

В’ячеслав Молотов – голова Раднаркому СРСР, тодішнього радянського Уряду. Безпосередньо відповідав за хлібозаготівлі в Україні.

Лазар Каганович – у 1925-1928 рр. – секретар ЦК КП(б)У, 1928-1939 рр. – секретар ЦК ВКП(б), вірний соратник Сталіна, спеціальний посланець, який керував хлібозаготівлями на Північному Кавказі та здійснював ревізії в Україні, зокрема на Одещині.

Павло Постишев – у січні 1933 р. направлений в Україну як 2-й секретар ЦК КП(б)У з особливими повноваженнями. Головним завданням, яке поклав на нього Сталін, було «безумовне виконання плану хлібозаготівель». Після виконання цього «плану» Постишев став головним ініціатором і безпосереднім керівником репресій проти української інтелігенції.

Станіслав Косіор – у 1928-1938 рр. – перший секретар ЦК КП (б)У, фактичний керівник Української РСР.

Влас Чубар – у 1923-1934 рр. – Голова Раднаркому УРСР, тодішнього радянського уряду. Друга особа серед керівників України.

Мендель Хатаєвич – у 1932-1933 рр. – 2-й секретар ЦК КП(б)У. Також мав «особливі повноваження» стосовно хлібозаготівель.

Станіслав Реденс – керівник ГПУ УРСР. Саме він «відпрацьовував» перші справи, пов’язані з Голодомором.

Всеволод Балицький – повноважний представник ОГПУ в Україні, який потім очолював ГПУ УРСР. Фактично саме він ініціював більшість наказів, за якими голодних селян або осіб, які намагалися допомогти їм, засуджували до смертної кари через вигадані звинувачення. Також відіграв одну з провідних ролей у винищенні української інтелігенції.

Роль цих осіб в організації Голодомору в Україні була різною. Якщо Сталін був головним ідеологом розправи, Каганович, Балицький і Постишев проявляли найбільшу активність, то деякі українські керівники, особливо Чубар, намагалися інколи подавати голос на захист голодуючих селян. Однак їхні дії не були послідовними і навряд чи могли бути успішними. Бо за Голодомором стояла СИСТЕМА. Тих, хто намагався їй хоч якось заважати у проведенні терору, як, наприклад, народний комісар освіти Микола Скрипник, самі ставали жертвами цього терору.

Звичайно, згадані особи нічого не змогли б зробити самотужки. Їм активно або пасивно допомагали сотні тисяч соратників, значна частина яких вірила, що вчиняє правильно.

5. Дехто й досі намагається представити Голодомор 1932-1933 рр. як «збіг об’єктивних та суб’єктивних обставин»: посухи та «перегинів на місцях». Але факти свідчать зовсім про інше. Насамперед, посухи дуже рідко призводять до голоду у таких масштабах. До того ж, посуха не може призвести до повного знищення врожаю, через посуху з селянських господарств не може повністю зникнути худоба та птиця, все, чим можна прохарчуватися. Все це зникло завдяки «зусиллям» активістів, які відбирали в людей останнє.

Про те, що урожай в Україні був, переконує хоча б той факт, що радянський уряд масово продавав збіжжя та інші сільськогосподарські культури за кордон. Наприклад, є свідчення, що в 1932-1933 рр. у Польщі українськими буряками годували свиней, бо цих буряків було багато і вони були дуже дешеві.

Факти переконують, що «випадково», через «перегини на місцях» не вивезеш за кордон сотні тисяч тонн продовольчих товарів. Ті, хто стверджує подібне, вочевидь, грішать проти істини, бо для вивезення продовольства у таких обсягах потрібне ПОЛІТИЧНЕ РІШЕННЯ.

Крім цього, за свідченнями очевидців, в окремих регіонах України тоді, коли від голоду щодня вмирали тисячі людей, майже на повну потужність працювали спиртові заводи, які переробляли дорогоцінний хліб на горілку. Так сталінський режим добував додаткові ресурси для проведення індустріалізації.

6. Про те, що дії більшовиків були свідомими, свідчить ще один характерний факт. Восени 1932 – взимку 1933 року, коли вже всі зрозуміли, що в Україні справжній голод, тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі або хоча б прийняла допомогу інших країн, а навпаки, всі сили кинула на те, щоб ізолювати голодуючі райони. Армія, загони НКВС оточили українські міста (бо селяни намагалися врятуватися там від голодної смерті) та залізничні станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Цьому сприяло запровадження паспортної системи, яка фактично вдруге закріпачила українських селян. Спеціальними розпорядженнями було заборонено продаж залізничних квитків для них. Такі дії важко пояснити якимось збігом обставин.

Отже, аналіз фактів доводить, що тоталітарний сталінський режим діяв свідомо і за чітким планом. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. Всіх невдоволених знищували: розкуркулювали, висилали, просто страчували за вироком «трійок» буз суду і слідства. На місце знищених голодом або репресіями українських селян привозили нових, з Росії, Білорусії...

Все це призводило до страшних наслідків в масштабах нації. Українці мільйонами вимирали. Ті, хто вижив, підірвали своє фізичне та психічне здоров’я. В їхні душі назавжди закрався страх голоду. Через переселенців змінювалася етнічна структура населення України. Все це істотно підірвало життєвий потенціал нації.

Українці повинні знайти в собі мужність визнати і переконати інших, що нація стала жертвою страшного злочину, який ніколи не повинен повторитися. Ми маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Але нас могло б бути набагато більше...

ІІ. МАСШТАБ ТА НАСЛІДКИ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ

Як було зазначено вище, кількість жертв Голодомору досі не встановлено, хоча йдеться, безумовно, про кілька мільйонів людей. Тогочасні втрати населення України можна вивести наближено з порівняльної таблиці приросту і втрат населення СРСР, Росії, Білорусії та України за даними переписів 1926 і 1939 років, що подавались у радянських джерелах незалежною Міжнародною комісією юристів (створена у 1988 році у складі провідних юристів зі Швеції, Бельгії, Великобританії, Канади, Франції, Аргентини, США):



Назва держави,
республіки

Населення у млн.
Дані СРСР за 1926 р.

Населення у млн.
Дані СРСР за 1939 р.

+приріст населення
- втрати населення

приріст і втрати (%)

СРСР

147,028

170,557

+23,529

+16,0

Росія

77,791

99,591

+21,800

+28,0

Білорусія

4,739

5,275

+536

+11,2

Україна

31,195

28,111

-3,084

-9,9

Якби в Україні не було втрат населення, що стали наслідком спланованих владою заходів, передусім, безумовно, Голодомору, а також політичних репресій, масових виселень тощо, і припускаючи, що приріст населення на нашій землі з 1926 року до 1939 року дорівнював 16%, як в середньому по СРСР, то кількість населення України у 1939 році становила б близько 36,186 млн. осіб, а не 28,111 млн., як зафіксовано у переписі 1939 року.

Отже, мінімальна оцінка втрат населення України складає 8,075 млн. осіб, або чверть усього населення республіки у 1926 році. При цьому не враховано доведені факти організованого інтенсивного ввезення на територію сіл у спустошені Голодомором садиби українських селян тисяч ешелонів сімей з областей Росії та Білорусії.

Голодомор 1932-1933 років мав деморалізуюче значення для всього Українського народу. Коли йде війна, є очевидний ворог. Тут же, навпаки, офіційно пропагувалася ідеологія інтернаціоналізму і братерства, проголошувалися «найсвітліші ідеали, мета – комунізм», і водночас внаслідок цілеспрямованих дій цивільної влади, за підтримки «громадськості» – комсомолу, профспілок, комнезамів – населення було доведене до масової голодної смерті.

Соціально-демографічні та морально-психологічні наслідки Голоду 1932-1933 років актуальні й до сьогодні. Тоді на довгі десятиліття було підірвано матеріальну базу українського села, зруйновано його виробничу та товарну інфраструктуру, фізично знищено підприємницькі та ініціативні елементи, залякано цілі покоління українців, причому, не лише селян, зламано волю усього Українського народу до опору тоталітарній системі, до національного відродження.

IІІ. ХАРАКТЕР ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ

Роберт Конквест у книзі «Жнива Скорботи (Радянська колективізація і терор голодом)» писав: «Події, висвітлювані в цій книзі, в узагальненому вигляді можна представити так. У 1929-1932 рр. Комуністична партія під керівництвом Сталіна з причин, які розкриватимуться далі, завдала подвійного удару радянському селянству, – йдеться про розкуркулювання й колективізацію. Розкуркулювання означало, по суті, фізичне знищення або депортацію на Північ мільйонів селян разом з їхніми родинами. Офіційно розкуркуленню підлягали найзаможніші селяни, на ділі ж його жертвами стали найвпливовіші, передусім ті, хто не погоджувався з планами насильницької колективізації. Організація колгоспів призвела до цілковитої ліквідації приватного землеволодіння й концентрації решти селянства в контрольованих більшовиками колективних господарствах. Результатом цього подвійного удару стали мільйони жертв, головним чином серед депортованих, але також і серед тих, хто залишався на своїй батьківщині (наприклад, у Казахстані).

Після цього, в 1932-1933 рр., сталося те, що можна охарактеризувати як терор голодом або голод, штучно створений владою проти колективізованих селян України та значної частини заселеної українцями Кубані (разом із деякими регіонами Подоння й Поволжя), здійснюваний шляхом установлення для них аж надто великих, непосильних норм хлібоздачі, вилучення до останку харчів, а також ужиття заходів, аби жертви голоду не дістали допомоги ззовні,— навіть з інших регіонів СРСР. Ця акція, значно згубніша для життя, ніж попередня колективізація 1929-1932 років, супроводжувалася масовими гоніннями на українську культуру, інтелігенцію, церкву. Уявну впертість українських селян, котрі не здавали зерна (якого вони не мали), недвозначно розцінювали як «націоналізм» – відповідно до твердження Сталіна, що національна проблема є за своєю суттю селянською проблемою. Тож український селянин терпів подвійно – і як селянин, і як українець. Так проти українського селянства поєдналося два чинники: протистояння партії селянству і протистояння партії українству».

Відтак можемо говорити про подвійну природу Голодомору 1932-1933 років:

Соціально-класова природа Голодомору 1932-1933 років. У програмі більшовиків було передбачено одержавлення сільського господарства подібно до того, як це було зроблено у містах із заводами та фабриками. Поміщицькі володіння передбачалося перетворити на комуни-радгоспи. Проте в ході більшовицької революції та Громадянської війни з мільйонами одягнених у шинелі та озброєних селян не змогли впоратися не лише біла гвардія, а й більшовики. Під тиском селян поміщицькі володіння було розділено. Однак Радянська держава не збиралася відмовлятися від своїх планів. За більш ніж 10 років після Громадянської війни було зміцнено партійний та каральний органи СРСР, приборкано найбільш бунтівні елементи на селі, вилучено у селян зброю. Це створило головні передумови для успіху колективізації, яку було проведено шляхом терору, і інструментом якої, а не лише наслідком, став Голод 1932-1933 років.

Національна природа Голодомору 1932-1933 років. Пробуджена Українською національною революцією 1917-1921 років Україна швидко відроджувалася, маючи при цьому значні людські та економічні ресурси. Протягом 20-30-х років українські комуністи часто йшли врозріз волі Москви у багатьох організаційних та політичних питаннях, навіть у таких, як формування ЦК КП(б)У. Політика українізації, відомим ідеологом якої був Микола Скрипник, вже на кінець 20-х років вийшла далеко за ті межі, які їй було встановлено більшовиками. Українська національна свідомість до того часу набула загрозливих масштабів, розквітла національна інтелігенція, Україна намагалася проводити самостійну політику, зросло значення України в загальносоюзник процесах, причому сталося це завдяки зростанню національної свідомості українців, а не їхньому злиттю з росіянами. А опора всієї України – селянство – забезпечувало можливість національній самосвідомості розквітати й далі. І саме з цих причин було влаштовано терор голодом, щоб знищити саму українську національну ідею, підірвавши її соціальну базу, деморалізувавши інтелігенцію і зробивши з селян, що вижили після голоду, покірних колгоспників. Оскільки політичну владу було зосереджено у Москві, це вирішило долю українців. Тому Голод 1932-1933 років став відповіддю комуністичної московської влади на український культурно-політичний розвиток у межах СРСР.

Великий Голод 1932-1933 років – не помилка і не просто зла воля московського керівництва, зокрема, Сталіна. У ньому (штучному Голоді) не було нічого ірраціонального. Тому не варто демонізувати ні Сталіна, ні якісь інші причини – Голодомор був засобом комуністичного будівництва.

З політичних мотивів керівництво Радянського Союзу всіляко заперечувало голод в Україні, і тому про допомогу ззовні не могло бути й мови. Наприклад, реальну допомогу голодуючим українцям пропонували не лише інші держави, а й організації Західної України, такі як «Просвіта», ОУН, «Союз українок» та інші. Але зібране серед населення Західної України продовольство передати до Радянської України не вдалося, оскільки керівництво Радянського консульства у Львові запевняло, що голоду в Україні немає. Це є неспростовним підтвердженням керованого характеру Голодомору. До речі, коли у 1946-1947 роках Україна знову переживала голод, а в Західній Україні ще колгоспів не було, то тамтешні селяни-трударі знову виділяли зі своїх врожаїв частину продовольства для порятунку українців зі східних областей.

ІV. СИСТЕМА ДОКАЗІВ

Голодомор 1932–1933 років як явище геноциду народу підпадає під означення геноциду, поданого в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього». Так, стаття 2 цієї конвенції визначає геноцид «як будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу, а саме:

вбивство членів групи;

заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам групи;

умисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;

заходи, розраховані на недопущення дітонароджування в середовищі групи;

насильницька передача дітей з однієї групи до іншої».

Голодомор 1932-1933 років відповідає ознакам геноциду згідно з цією статтею, передусім з її третім пунктом.

Голодомор було спричинено навмисними діями тоталітарного радянського режиму. Суть злочинних дій влади полягала в:

1. Жорстокому придушенні устремлінь Українського народу мати незалежну державу.

2. Знищенні існуючої структури сільського господарства шляхом:

масового «розкуркулювання» селян;

насильницького впровадження колективізації селянських господарств;

накладання на райони України, окремі селянські двори непомірно високих планів хлібоздачі.

Перебуваючи в Харкові 17 і 18 листопада 1932 р., В.Молотов відпрацьовував згідно з одержаними від Сталіна інструкціями тексти двох постанов – ЦК КП(б)У від 18 листопада і РНК УСРР від 20 листопада, які мали однакову назву – «Про заходи до посилення хлібозаготівель». У постановах містилися пункти про натуральне штрафування боржників по хлібозаготівлях м’ясом і картоплею (Джерело: «Колективізація і голод на Україні 1929-1933. – К., 1992. – С.549; Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – С.250-251).

У звіті Сталіну від 8 грудня генеральний секретар ЦК КП(б)У С.Косіор вказав, що у хлібозаготівлях «найбільший результат дає застосування натурального штрафування». На засіданні політбюро ЦК КП(б)У 20 грудня за участю підручних Сталіна Л. Кагановича і П. Постишева голова уряду В. Чубар засвідчив, що недоліком хлібозаготівель є ігнорування натуральних штрафів як стимулюючого засобу. Такою була реальна ситуація з натуральними штрафами на кінець 1932 р. (Джерело: Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С.284, 286; Командири великого голоду. – К., 2002. – С.317).

1 січня 1933 р. Сталін надіслав селянам України телеграму, в якій попереджав: «Щодо колгоспників, колгоспів та одноосібників, які вперто продовжують приховувати розкрадений і прихований від обліку хліб, застосовуватимуться найсуворіші заходи покарання, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р.) (Джерело: Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С. 308). Це означало, по-перше, що до боржників по хлібозаготівлях, у яких виявили хліб, мали застосовуватися найбільш суворі санкції («закон про п’ять колосків» передбачав розстріл або десятирічне ув’язнення). Це означало, по-друге, проведення подвірних обшуків, тому що тільки таким способом можна було знайти хліб. Сталін не вказував, які санкції чекали тих, у кого хліб не знайшли. У цьому не було й потреби, оскільки прийняті під його диктовку листопадові постанови ЦК КП(б)У і РНК УСРР передбачали натуральне штрафування у випадку відсутності хліба. Але селяни штрафувалися не лише м’ясом і картоплею. Сотні свідків голоду в один голос твердять, що у січні і в першій половині лютого на території України у селян забирали все продовольство, прирікаючи їх на голодну смерть.

3. Ізоляції великих територій в сільській місцевості у низці областей України шляхом:

позбавлення селян права мати паспорт громадянина СРСР;

заборони селянам права виїзду з їхніх місць проживання (заборона продажу залізничних квитків);

наказів про арешти селян, що виїхали самовільно з сіл;

оточення озброєними загонами каральних органів СРСР цілих територій;

заборони листування і поширення інформації про фактичне становище.

22 січня 1933 р. Сталін власноручно (автограф зберігся) написав директивного листа ЦК ВКП(б) і РНК СРСР (підпис голови уряду Молотова з’явився у передрукованому примірнику): «До ЦК ВКП і Раднаркому дійшли відомості, що на Кубані і Україні почався масовий виїзд селян «за хлібом» в ЦЧО, на Волгу, Московську обл., Західну обл., Білорусію». В листі вимагалося негайно заблокувати Україну і Кубань. (Джерело: Трагедия советской деревни. – Т.3. – М., 2001. – С.32, 635, 637). Відповідно до цієї директиви продаж селянам проїзних квитків на залізничних і водних шляхах припинявся. На ґрунтових шляхах за межами поселень з’явилися загороджувальні загони з чекістів, міліції та місцевих активістів.

На початку квітня 1933 р. в містах була відновлена вільна торгівля хлібом за підвищеними цінами, що розглядалася як додатковий канал постачання робітників і службовців (поряд з картковою системою). Ті з голодуючих селян, які ще могли пересуватися, приїжджали в найближчі міста і вистоювали у велетенських чергах довгі ночі, щоб купити 1 кг хліба (більше не давали в одні руки). 10 квітня з’явилася постанова Київського обкому, яка регулювала порядок комерційної торгівлі. В ній зазначалося: «З метою охорони міста від занесення інфекційних хвороб, зокрема, висипного тифу, вважати необхідним запровадити продаж квитків винятково за посвідченням по залізниці від станцій: Миронівки, Козятина, Бердичева, Фастова, Коростеня, Яготина, Умані, Гребінки, а також проміжних, до Києва» (Джерело: Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С.486).

Кремль відрізав голодуюче українське село від Росії, Білорусії і міст в самій Україні з цілком очевидною метою: змусити вмирати тих селян, які вже не могли працювати в колгоспі, у себе вдома, а не на людях.

4. Впровадженні особливого режиму проживання, зокрема режиму «чорних дошок», що полягав у:

вивезенні з цілих територій усіх товарів та засобів проживання, що знаходились на складах та в магазинах;

насильницькій реквізиції у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу;

забороні будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів для існування;

забороні будь-якого кредитування та насильницькому поверненні усіх кредитів.

5. Намаганні приховати причини і масштаби трагедії: зокрема, осіб, відповідальних за виявлення в ході перепису 1939 року фактів дискримінації українського населення та його високу смертність, було розстріляно.

Теза про замовчування голоду не потребує документальних підтверджень внаслідок своєї очевидності. Навіть у суворо секретному діловодстві партійних комітетів тему голоду дозволялося порушувати тільки в «особливих папках» з особливим режимом зберігання. Це робилося, цілком зрозуміло, не з метою приховування інформації, а для того, щоб виключити можливість допомоги тим, кого влада прирекла на повільну смерть.

Наслідком таких спланованих дій став страшний Голодомор 1932-1933 років.

V. РІШЕННЯ ТА ПУБЛІЧНІ КРОКИ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ З ВИЗНАННЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ ГЕНОЦИДОМ

Виступ Президента України Л. Кравчука на міжнародній науковій конференції, що відбулася у зв’язку з 60-ми роковинами Голодомору: «Я цілком погоджуюсь з тим, що це була спланована акція, що це був геноцид проти власного народу. Але я тут не ставив би крапку. Так, проти власного народу, але за директивою з іншого центру. Очевидно, саме так слід трактувати цю страхітливу сторінку нашої історії». (Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція. Київ, 9-10 вересня 1993 р. Матеріали. – К., 1995. – С.10).

Звернення Президента України Л. Кучми до Українського народу у зв'язку з Днем пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій 24 листопада 2002 року. Глава держави у Зверненні визнав Голодомор 1932-1933 років геноцидом Українського народу, висловився за встановлення величного Меморіалу пам‘яті його жертвам у м. Києві та закликав міжнародне співтовариство кваліфікувати Голодомор як геноцид Українського народу та злочин проти людства.

Постанова Верховної Ради України від 28 листопада 2002 р. за № 258-ІV «Про 70-ті роковини голодомору в Україні» засудила «політику геноциду, що проводилася на державному рівні керівниками тоталітарного радянського режиму проти громадян України, національного духу, менталітету та генетичного фонду Українського народу», передбачила проведення спеціального засідання Верховної Ради України у травні 2003 року з метою вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, проведення конкурсу на кращий проект Меморіалу жертвам Голодомору в Україні 1932-1933 років для його спорудження у м. Києві, забезпечення спорудження пам'ятників жертвам Голодомору, зокрема й за кордоном у співробітництві з українською діаспорою, рекомендацію Міністерству фінансів України профінансувати підготовку й проведення всіх заходів, присвячених 70-м роковинам Голодомору 1932-1933 років в Україні, а також рекомендацію Міністерству закордонних справ України здійснити міжнародні заходи, спрямовані на визнання Голодомору в Україні 1932-1933 років державною політикою геноциду Українського народу, ініціювати визнання міжнародним співтовариством Голодомору 1932-1933 років в Україні актом геноциду Українського народу, запропонувати Генеральній Асамблеї ООН вшанувати пам'ять жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років хвилиною мовчання перед початком одного з її засідань, сприяти створенню міжнародного музею Голодомору під егідою ООН.

У Розпорядженні Президента України Л.Кучми від 6.12.2002 за №393 «Про додаткові заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні», яким українському Уряду доручалося розпочати проектування та спорудження Меморіального комплексу жертвам Голодомору 1932-1933 років, запровадити церемонію покладання вінків главами іноземних держав, главами парламентів, главами урядів іноземних держав під час їхніх візитів в Україну до Пам'ятного знака «Жертвам голодомору 1932-1933 років» та до Меморіалу пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій після його спорудження, Міністерству закордонних справ доручалося розпочати діяльність з міжнародного визнання Голодомору як геноциду Українського народу та злочину проти людства.

У Рекомендаціях парламентських слухань щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років, схвалених Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року за № 607-IV, зафіксовано визнання Верховною Радою України Голодомору 1932–1933 років в Україні як акту геноциду Українського народу. Крім того, Верховна Рада України доручила Уряду вирішити комплекс питань, пов’язаних зі спорудженням у м. Києві Меморіального комплексу жертвам Голодомору 1932-1933 років, зокрема щодо його проектування, відведення земельної ділянки та фінансування спорудження.

Учасники парламентських слухань наголосили також на відсутності у законодавстві України будь-яких положень стосовно подолання наслідків Голодомору 1932-1933 років чи інших пов'язаних з ним питань.

Учасники парламентських слухань висловили низку побажань, зокрема: Президентові України – сприяти співпраці і стимулювати консолідацію всіх гілок влади у реалізації заходів, присвячених 70-м роковинам Голодомору 1932-1933 років, Верховній Раді України – разом з Кабінетом Міністрів України порушити у встановленому порядку питання перед Організацією Об'єднаних Націй про визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом Українського народу, створити на державному рівні комісію фахівців-юристів для підготовки спеціальної документації та здійснення необхідних процедур, передбачених міжнародним законодавством, прийняти в установленому порядку Закон України про визнання факту геноциду української нації у 1932-1933 роках, разом з Кабінетом Міністрів України забезпечити відповідно до законодавства передачу до Національного архівного фонду матеріалів Комісії Конгресу Сполучених Штатів Америки з розслідування Голодомору 1932-1933 років, Кабінету Міністрів України – внести відповідно до законодавства до Верховної Ради України законопроект щодо політико-правової оцінки Голодомору 1932-1933 років, його наслідків для Українського народу та про статус потерпілих від Голодомору.

За результатами Спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років було прийнято Постанову від 15 травня 2003 року за № 789-IV, яка схвалила Звернення до Українського народу із зазначенням характеру Голодомору 1932–1933 років як геноциду.

Зокрема, у зазначеному Зверненні висловлювалося переконання, що в офіційному оприлюдненні правди про Голодомор 1932-1933 років провідна роль в умовах незалежності України відводиться державі; свідомо організований сталінським режимом Голодомор повинен бути публічно засуджений українським суспільством та міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду; «кваліфікація цієї Катастрофи української нації як геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні»; надання політико-правової оцінки Голодомору 1932-1933 років є певною мірою виконанням громадянського, патріотичного обов'язку перед пам'яттю мільйонів людей, перед підростаючим поколінням.

Від імені Уряду України на Слуханнях у Верховній Раді України щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років 12 лютого 2003 року та на Спеціальному засіданні Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років виступав з доповідями Віце-прем‘єр-міністр України Д.Табачник, який у своїх виступах однозначно кваліфікував Голодомор як геноцид Українського народу.



Указ Президента України В.Ющенка від 11.07.2005 за №1087 «Про додаткові заходи щодо увічнення пам'яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні», окрім інших важливих положень, містить доручення Уряду створити Український інститут національної пам‘яті, а також підготувати і внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії Українського народу.

Указ Президента України В.Ющенка від 4.11.2005 за №1544 «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні» передбачив створення Оргкомітету на чолі з Прем‘єр-міністром України з відзначення 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні та проведення низки інших заходів, зокрема прискорення підготовки та подання законопроекту щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії Українського народу, здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду Українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства, вирішення питання щодо спорудження в м. Києві Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні, прискорення утворення Українського інституту національної пам'яті.

Указ Президента України В.Ющенка від 12.10.2006 за № 868 «Про відзначення у 2006 році Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій» затвердив Оргкомітет з відзначення у 2006 році Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, передбачив 25 листопада 2006 року приспущення Державного Прапора на території країни, оголошення Загальнонаціональної Хвилини мовчання та низку інших заходів, зокрема прискорення проектування та спорудження Меморіального комплексу пам‘яті жертв Голодомору 1932-1933 років, активізацію роботи з визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду Українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства.

VІ. МІЖНАРОДНЕ ВИЗНАННЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ ГЕНОЦИДОМ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Історичний факт Голодомору 1932-1933 років в Україні визнали близько 70 країн світу, у тому числі парламенти 10 країн визнали його актом геноциду (США, Канади, Естонії, Аргентини, Австралії, Італії, Угорщини, Литви, Грузії, Польщі). Своє ставлення до цієї трагедії висловили також Іоанн Павло II та Генеральний директор ЮНЕСКО К.Мацуура, які у 2003 році надіслали на адресу Українського народу відповідні послання у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору.

Пам'ятники або пам'ятні знаки жертвам голодоморів в Україні встановлено у низці країн світу – Австралії, Австрії, Аргентині, Бельгії, Естонії, Казахстані, Канаді, Росії (Тюмень), США (Вашингтон Чикаго, Клівленд), у процесі встановлення – пам'ятні знаки на території Канади, США та Угорщини.

Важливим у політичному плані результатом проведеної роботи стало ухвалення 58-ю сесією ГА ООН «Спільної заяви з нагоди 70-х роковин Голодомору – Великого голоду 1932-1933 років в Україні», яку було розповсюджено як офіційний документ 58-ї сесії ГА ООН. Співавторами Спільної заяви (а по суті – Декларації) стали 36 держав-членів ООН, у тому числі Аргентина, Азербайджан, Бангладеш, Білорусь, Бенін, Боснія і Герцеговина, Гватемала, Грузія, Єгипет, Іран, Казахстан, Канада, Катар, Киргизстан, Кувейт, Македонія, Монголія, Науру, Непал, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан, Перу, Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Судан, Таджикистан, Туркменистан, Тимор-Леште, Узбекистан, Україна та Ямайка, її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, 15 країн - членів ЄС та 10 країн – нових членів ЄС. При цьому жодна з решти країн-членів ООН не висловилася проти. Вперше в історії ООН визначила Голодомор 1932-1933 років як національну трагедію українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала всі держави-члени Організації, її спеціалізовані установи, міжнародні та регіональні організації, неурядові організації, фонди і асоціації віддати данину пам'яті тим, хто загинув у цей трагічний період історії.

Важливим також є те, що співавтором заяви виступила Російська Федерація, яка, по суті, вперше на державному рівні визнала факт Голодомору, його масштаби та наслідки для Українського народу.

Надзвичайно важливими для міжнародного визнання Голодомору геноцидом стали Висновки Спеціальної комісії Конгресу США з питань дослідження Голодомору 1932-1933 років в Україні, ухвалені ще 1988 року.

Найважливішими з них є такі:

«1. Немає сумнівів, що велика кількість населення Української РСР та Північної території Кавказу померли від голоду протягом 1932-33 років через Голодомор, спонуканий людьми шляхом конфіскації врожаю 1932 року Радянською владою.

2. Жертви українського Голодомору налічують мільйони осіб.

3. Офіційна заява Радянської влади про «диверсію куркулів», яка стала причиною усіх «труднощів» протягом Голодомору, не має підстав.

4. Голодомор не був, як часто заявлялося, пов’язаний з посухою...»

«…7. Неспроможність Радянської влади в Україні виконати граничні норми поставок зерна змусила її вжити надзвичайно жорстоких заходів, аби забрати у селян максимальну кількість зерна.

8. Восени 1932 року Сталін використав цю спонукану «кризу поставок» в Україні як привід для зміцнення свого контролю в Україні, а також для ще більшого посилення заходів по конфіскації зерна.

9. Голодомор в Україні в 1932-1933 рр. був наслідком максимальної конфіскації сільськогосподарських продуктів у населення села.

10. Представники влади, які відповідали за заходи щодо конфіскації зерна, також жили в страху покарання.

11. Вже в кінці 1932 року Сталін знав, що в Україні люди помирали від голоду.

12. В кінці 1932 року Сталін використав «слабкість» української влади в зборі зерна для ще більшого зміцнення свого контролю над Комуністичною партією України і дав наказ для дій, які ще більше погіршили ситуацію і довели до максимуму людські втрати.

13. Постишев мав подвійні повноваження від Москви: збільшити конфіскацію зерна, і тим самим збільшити Голодомор в Україні, та знищити новітні національні самопрояви, які були до того часу дозволені українцям владою СРСР.

14. Голодомор також мав місце і в басейні ріки Волга та на території Північного Кавказу, але такі наслідки і масштаби, як в Україні, він мав у місцевостях, де проживали етнічні українці.

15. Робилися заходи не допустити переїзд голодуючих в регіони, де харчі були більш доступні.

16. Сталін та його оточення здійснили геноцид проти українців в 1932-33 роках...»

за матеріалами Інституту історії України НАН України


УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1087/2005

Про додаткові заходи щодо увічнення пам'яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні
З метою увічнення пам'яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні, забезпечення глибокого осмислення історичного минулого українського народу, його багаторічної боротьби за відновлення державності, а також посилення уваги суспільства, зокрема молоді, до трагічних сторінок історії держави постановляю:

1. Кабінету Міністрів України:

а) вирішити до Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, який у 2005 році відзначається 26 листопада, питання утворення Українського інституту національної пам'яті, для чого, зокрема:

утворити до 15 серпня 2005 року з урахуванням пропозицій Національної академії наук України, Українського добровільного культурно-просвітницького правозахисного благодійного товариства «Меморіал» ім. В. Стуса, Асоціації дослідників голодоморів в Україні, Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих міжвідомчу робочу групу з утворення Українського інституту національної пам'яті, підготовки пропозицій щодо його структури та основних напрямів роботи, включивши до складу цієї робочої групи провідних науковців, учених, авторитетних експертів, представників громадських організацій, які безпосередньо займаються вивченням проблем політичних репресій і голодоморів;

забезпечити вирішення в установленому порядку питання розміщення Українського інституту національної пам'яті у центральній частині м. Києва;

б) внести до 1 серпня 2005 року в установленому порядку пропозиції щодо надання Державному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» статусу національного;

в) підготувати та внести до 1 листопада 2005 року в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії українського народу.

2. Службі безпеки України, Державному комітету архівів України надавати всіляке сприяння представникам громадських організацій, наукових установ та організацій, ученим у доступі в установленому порядку до відповідних архівних документів, що стосуються питань політичних репресій та голодоморів в Україні, а також опублікуванню таких документів.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям за участю громадських організацій, які безпосередньо займаються вивченням проблем політичних репресій і голодоморів:

вжити протягом 2005-2006 років заходів щодо належного впорядкування поховань жертв політичних репресій, спорудження пам'ятників та встановлення пам'ятних знаків;

організувати роботу із залученням учнівської та студентської молоді щодо пошуку поховань жертв політичних репресій та голодоморів;

сприяти створенню музеїв, формуванню музейних зібрань, організації постійно діючих експозицій про історичні події, пов'язані з політичними репресіями та голодоморами в Україні.

4. Міністерству закордонних справ України за участю громадських організацій, які безпосередньо займаються вивченням проблем політичних репресій і голодоморів, а також із залученням представників української громадськості за кордоном вживати в установленому порядку заходів щодо активізації проведення пошуку та дослідження на території іноземних держав місць поховань українців, які загинули внаслідок політичних репресій.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

11 липня 2005 року

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1544/2005

Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні

З метою забезпечення належного вшанування жертв та постраждалих від голодоморів, відновлення історичної справедливості, глибокого усвідомлення громадянами причин та наслідків геноциду Українського народу, утвердження у суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства постановляю:

1. Встановити, що здійснення конкретних, дієвих заходів для вшанування пам'яті жертв та підтримки осіб, які постраждали від голодоморів в Україні, виховання поваги до історичного минулого, до людей, які пережили трагічні сторінки в історії Українського народу, є пріоритетними завданнями центральних та місцевих органів виконавчої влади.

2. Кабінету Міністрів України:

вжити невідкладних заходів для прискорення підготовки та подання законопроекту щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії Українського народу та визначення статусу громадян, які постраждали від голодоморів;

забезпечити здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства;

забезпечувати належну організацію та проведення щорічно за участю відповідних громадських організацій, молоді Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій;

утворити в двотижневий строк Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 75-ми роковинами голодомору 1932-1933 років в Україні на чолі з Прем'єр-міністром України, включивши до складу Організаційного комітету представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій;

затвердити за поданням зазначеного Організаційного комітету до 20 грудня 2005 року план заходів на 2006-2008 роки у зв'язку з 75-ми роковинами голодомору 1932-1933 років в Україні, передбачивши, зокрема, вирішення питання щодо спорудження в м. Києві Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні, а також пам'ятників, монументів та пам'ятних знаків в інших населених пунктах України, впорядкування місць поховання жертв голодоморів;

вжити дієвих заходів до:

– вирішення до 20 листопада 2005 року питання утворення Українського інституту національної пам'яті;

– внесення в установленому порядку до 15 грудня 2005 року пропозицій про надання Державному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» статусу національного.

3. Службі безпеки України опрацювати питання спрощення порядку доступу представників громадських організацій, наукових установ та організацій, вчених до архівних матеріалів, що стосуються питань голодоморів та політичних репресій в Україні, та у разі потреби внести пропозиції щодо необхідних змін до законодавства.

4. Главі Секретаріату Президента України подати у тижневий строк пропозиції щодо ритуалу проведення вшанування пам'яті жертв голодоморів у м. Києві та регіонах України.

5. Міністерству закордонних справ України забезпечити проведення закордонними дипломатичними установами України заходів, пов'язаних з відзначенням у 2005 році Дня пам'яті жертв голодоморів і політичних репресій, зокрема за участю представників української громадськості за кордоном.

6. Державному комітету телебачення і радіомовлення України забезпечити широке висвітлення у засобах масової інформації заходів з відзначення у 2005 році Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, а також підготовки до 75-х роковин голодомору 1932-1933 років в Україні, організувати цикли тематичних теле- та радіопередач, публікацію документів і матеріалів про ці трагічні події.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

4 листопада 2005 року



УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 868/2006

Про відзначення у 2006 році Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій

З метою гідного вшанування пам'яті жертв і постраждалих від голодоморів та політичних репресій в Україні, забезпечення належної організації та проведення заходів до Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, який відзначатиметься 25 листопада 2006 року, постановляю:

1. Утворити Організаційний комітет з підготовки та відзначення у 2006 році Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій (далі – Організаційний комітет).

Призначити ВАСЮНИКА Івана Васильовича – Першого заступника Глави Секретаріату Президента України та ТАБАЧНИКА Дмитра Володимировича – Віце-прем'єр-міністра України співголовами Організаційного комітету.

Затвердити персональний склад Організаційного комітету (додається).

Надати право співголовам Організаційного комітету у разі необхідності вносити зміни до його персонального складу.

2. Організаційному комітету затвердити у тижневий строк план заходів з підготовки та відзначення у 2006 році Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити у День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій покладання траурних вінків і композицій з житніх та пшеничних колосків до пам'ятних знаків, місць поховань жертв голодоморів та політичних репресій, вшанування пам'яті загиблих хвилиною мовчання, запалення свічок, проведення вечорів-реквіємів та інших скорботних заходів.

4. Оголосити 25 листопада 2006 року о 16 годині на вшанування пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій хвилину мовчання, зупинивши на цей час роботу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях (крім підприємств, де це не допускається за технологією виробництва), рух громадського та приватного транспорту у населених пунктах з подаванням відповідних звукових сигналів.

На території України 25 листопада 2006 року приспустити Державний Прапор України, обмежити проведення розважальних заходів, внести відповідні зміни до програм радіо і телебачення.

5. Кабінету Міністрів України:

прискорити разом із Київською міською державною адміністрацією вирішення в установленому порядку питання виділення земельної ділянки для спорудження у м.Києві Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні;

передбачити під час доопрацювання проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» кошти для фінансування спорудження Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні та для здійснення Українським інститутом національної пам'яті дослідницьких робіт, зокрема, з проблем історії голодоморів в Україні;

вжити додаткових заходів із забезпечення в установленому порядку доступу наукових та громадських установ і організацій, вчених, окремих громадян, що досліджують проблеми голодоморів в Україні та їх наслідків, до архівних та інших матеріалів з відповідних питань.

6. Секретаріату Президента України, Українському інституту національної пам'яті забезпечити організацію та проведення у жовтні 2006 року в м. Києві круглого столу для обговорення представниками державних органів, громадськості, народними депутатами України, науковцями питання надання Верховною Радою України політико-правової оцінки Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду.

7. Міністерству культури і туризму України разом із Міністерством закордонних справ України забезпечити організацію та проведення закордонних турів творчих колективів, солістів, читців, режисерсько-постановочних груп з метою поширення правдивої інформації про трагедію Голодомору 1932-1933 років в Україні.

8. Міністерству закордонних справ України:

активізувати роботу щодо визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду Українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства;

вивчити питання щодо можливості спорудження пам'ятників та встановлення пам'ятних знаків в іноземних державах про Голодомор 1932-1933 років в Україні;

забезпечити проведення закордонними дипломатичними установами України заходів, пов'язаних з відзначенням у 2006 році Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, а також участь представників дипломатичного корпусу іноземних держав в офіційних заходах, які проводитимуться в Україні.

9. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення в засобах масової інформації заходів з підготовки та відзначення у 2006 році Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, а також підготовки до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні, організувати цикли тематичних теле- та радіопередач, публікацію документів і матеріалів про ці трагічні події.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

12 жовтня 2006 року


З А К О Н   УКРАЇНИ 
             Про Голодомор 1932-1933 років в Україні
( Відомості Верховної Ради України. -2006. - N 50.-Ст.504 )

Верховна Рада України  п о с т а н о в л я є: 


     вшановуючи пам'ять   мільйонів   співвітчизників,  які  стали жертвами Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідків; 
     шануючи всіх громадян,  які пережили цю  страшну  трагедію  в історії Українського народу; 
     усвідомлюючи моральний обов'язок перед минулими та наступними поколіннями  українців   і   визнаючи   необхідність   відновлення історичної справедливості,  утвердження в суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства; 
     відзначаючи, що трагедія Голодомору 1932-1933 років в Україні офіційно заперечувалася владою СРСР протягом багатьох десятиріч; 
     засуджуючи злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей,  руйнування  соціальних  основ  Українського  народу,  його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності; 
     співчуваючи іншим народам колишнього СРСР,  які зазнали жертв внаслідок Голодомору; 
     високо цінуючи    солідарність   та   підтримку   міжнародної спільноти у засудженні Голодомору 1932-1933 років  в  Україні,  що відображено   в   актах   парламентів   Австралії,   Аргентинської Республіки,  Республіки Грузія, Естонської Республіки, Італійської Республіки,  Канади,  Литовської  Республіки,  Республіки  Польща, Сполучених  Штатів  Америки,  Угорської  Республіки,  а  також   у розповсюдженій   як  офіційний  документ  58-ї  сесії  Генеральної Асамблеї ООН Спільній заяві з нагоди  70-х  роковин  Голодомору  - Великого  голоду  1932-1933  років  в  Україні  ( 995_g07 ),   яку підписали  Аргентинська  Республіка,  Азербайджанська  Республіка, Народна  Республіка  Бангладеш,  Республіка  Білорусь,  Республіка Бенін,  Республіка  Боснія  і  Герцеговина,  Республіка Гватемала, Республіка   Грузія,   Арабська   Республіка   Єгипет,   Ісламська Республіка  Іран,  Республіка  Казахстан,  Канада,  Держава Катар, Киргизька   Республіка,   Держава  Кувейт,  Республіка  Македонія, Монголія,  Республіка Науру, Королівство Непал, Об'єднані Арабські Емірати,   Ісламська   Республіка   Пакистан,   Республіка   Перу, Південно-Африканська   Республіка,  Республіка  Корея,  Республіка Молдова,   Російська  Федерація,  Королівство  Саудівська  Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Республіка Судан,    Республіка   Таджикистан,   Туркменістан,   Демократична Республіка  Тимор-Лешті, Республіка Узбекистан, Україна та Ямайка, а також підтримали Австралія, Держава Ізраїль, Республіка Сербія і Чорногорія та 25 держав - членів Європейського Союзу; 

     виходячи з   Рекомендацій   парламентських    слухань    щодо вшанування  пам'яті  жертв  Голодомору 1932-1933 років,  схвалених Постановою Верховної  Ради  України  від  6  березня   2003   року N 607-IV ( 607-15 ), та Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003  року щодо   вшанування   пам'яті   жертв  Голодомору  1932-1933  років, схваленого Постановою Верховної Ради України від  15  травня  2003 року  N 789-IV  (  789-15  ),  в  якому Голодомор визнається актом геноциду   Українського   народу   як   наслідок   зумисних    дій тоталітарного  репресивного  сталінського  режиму,  спрямованих на масове знищення частини українського та інших  народів  колишнього СРСР; 

     визнаючи Голодомор  1932-1933  років  в Україні відповідно до Конвенції від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину  геноциду та  покарання    за  нього    ( 995_155 )   як цілеспрямований акт масового знищення людей, приймає цей Закон. 
     Стаття 1.  Голодомор 1932-1933 років в  Україні  є  геноцидом Українського народу. 
     Стаття 2.  Публічне  заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні  визнається   наругою   над   пам'яттю   мільйонів   жертв Голодомору,   приниженням   гідності   Українського   народу  і  є протиправним. 

     Стаття 3.  Органи  державної  влади   та   органи   місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень зобов'язані: 

     брати участь у формуванні та реалізації державної політики  у сфері  відновлення та збереження національної пам'яті Українського народу; 

     сприяти консолідації  та  розвитку  української   нації,   її історичної   свідомості  та  культури,  поширенню  інформації  про Голодомор 1932-1933 років в  Україні  серед  громадян  України  та світової громадськості, забезпечувати вивчення трагедії Голодомору в навчальних закладах України; 


     вживати заходів щодо увічнення пам'яті жертв та  постраждалих від Голодомору 1932-1933 років в Україні, в тому числі спорудження у населених пунктах меморіалів пам'яті та  встановлення  пам'ятних знаків жертвам Голодомору; 

     забезпечувати в  установленому  порядку  доступ  наукових  та громадських установ і організацій,  вчених,  окремих громадян, які досліджують  проблеми Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідки,  до архівних та інших матеріалів з питань, що стосуються Голодомору. 


  Стаття 4.  Держава забезпечує умови для проведення досліджень та   здійснення  заходів  з  увічнення  пам'яті  жертв  Голодомору 1932-1933 років в Україні на основі відповідної  загальнодержавної програми,   кошти  на  виконання  якої  щорічно  передбачаються  в Державному бюджеті України. 

     Стаття 5. Прикінцеві положення.


     1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. 
     2. Кабінету Міністрів України: 
     1) визначити   статус   і   функції   Українського  інституту національної пам'яті та  забезпечити  його  утримання  за  рахунок коштів   державного   бюджету   як   спеціального   уповноваженого центрального  органу  виконавчої  влади  у  сфері  відновлення  та збереження національної пам'яті Українського народу; 
     2) у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом: 
     подати на розгляд  Верховної  Ради  України  пропозиції  щодо приведення  законодавчих  актів  України 

у  відповідність  із цим Законом; 

     привести свої  нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; 
     забезпечити перегляд  і  скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону; 
     3) вирішити  в  установленому  порядку  за  участю  Київської міської державної  адміністрації  питання   щодо   спорудження   у м. Києві  до  75-х  роковин Голодомору  1932-1933 років в Україні Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні.
 Президент України                                                                                                                                  В.ЮЩЕНКО 
 м. Київ, 28 листопада 2006 року  N 376-V 
 Відомості Верховної Ради України вiд 15.12.2006 - 2006 р.- № 50- стор. 1587. - стаття 504


О.В.Крутенко,

завідувач лабораторії виховної роботи

Черкаського ОІПОПП



Методичні рекомендації щодо організації роботи у навчальних закладах

по вшануванню пам’яті жертв Голодомору
І. Орієнтовні заходи по вшануванню пам’яті жертв Голодомору


  1. Забезпечити проведення в навчальних закладах лекцій, уроків пам’яті, вечорів-спогадів та інших заходів з теми голодомору.

  2. Сприяти учнівським пошуковим загонам у їх діяльності з ушанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, залучити учнів до пошукової та дослідницької діяльності (збирання документальних матеріалів, свідчень очевидців голодомору для поповнення фондів краєзнав­чих та шкільних музеїв).

  3. Організувати постійно діючі та пересувні експозиції, виставки архівних документів, фотоматеріалів, творів мистецтва та літератури, які відображають події, пов’язані з геноцидом українського народу.

  4. Забезпечити проведення конкурсів на створення кращого твору літератури, образотворчого мистецтва, музичного твору, присвячених ушануванню пам’яті жертв геноциду українського народу.

  5. Організувати допомогу учнів-волонтерів особам похилого віку, що пережили голодомор.

  6. Взяти участь у всеукраїнському конкурсі науково-пошукових робіт «Голодомор 1932-1933 років. Україна пам’ятає» серед школярів, студентів та педагогічних працівників.

  7. Забезпечити участь у щорічній всеукраїнській акції «Колосок пам’яті» із покладання учнями загальноосвітніх навчальних закладів колосків пшениці до пам’ятників жертвам геноциду українського народу.

  8. Забезпечити впорядкування місць поховань жертв Голодомору, існуючих пам’ятників та пам’ятних знаків

  9. Забезпечити висвітлення заходів, пов’язаних із 70-ми роковинами голодомору в Україні, організувати публікацію документів і матеріалів про ці трагічні події у засобах масової інформації.



ІІ. Список літератури з питань дослідження Голодомору 1932-1933 років:


  1. Про звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років: Постанова Верховної Ради України 15 трав. 2003 р. № 789-ІV // Голос України. – 2003. – 23. трав. (№94). – С.3; Уряд. кур'єр . – 2003. – 29 трав. (№97). – С. 6.

  2. Про Рекомендації парламентських слухань щодо вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років: Постанова Верховної Ради України 6 берез. 2003 р. № 607- ІV// Голос України. – 2003. – 3 квіт. (№ 64). – С. 6.

  3. Безпалько П. Війна проти народу: [Про книгу Ю.Семенко «Голод 1933 року в Україні: Свідчення про винищування Москвою укр. Селянства» (Мюнхен, 1963) ] /П.Безпалько // укр.. слово. – 2003. – 16-22 січ. (№ 3). – С. 9.

  4. Бровар Д. Мовою документів про голодомор в Україні 1932-1933 рр. /Д.Бровар// Літ. Україна. – 2003. – Лют. (№ 8). – С.4.

  5. Голод 1933 року в Україні: Свідчення про винищування Москвою українського селянства / Упоряд. Ю. Семенко. - 2-ге вид., доп. -Дніпропетровськ: Дреском, 1993. - 223 с. - (Українське зарубіжжя).

  6. Голодомор в Україні 1932-1933 рр.: Бібліографічний покажчик / Упоряд.: Л.М.Бур’ян, І.Е.Рікун; Редкол.: О.Ф.Ботушанська, С.В.Кульчицький (відп.ред.), В.Мотика; Ред.:М.Л.Десенко, І.С.Шелестович; ОДНБ ім.М.Горького, Ін-т історії України НАН України, Фундація українознавчих студій Австралії. - Одеса, 2001. - 656 с.

  7. Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Київ, 15 листопада 2002 р. - К.: МАУП, 2003. -278 с.

  8. Голодомори в Україні. Причини, жертви, злочинці: Матеріали конференції. Харків, 5 квітня 2003 року. -Харків: Асоціація дослідників голодоморів в Україні, 2003. - 60 с.

  9. Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки /НАН України, Ін-т історії України; Ред.. рада: В.А.Смолій (голова), І.М.Дзюба, В.М. Литвин та ін. – К.: Наук. Думка, 2003. – 887 с. – Бібліогр.: С. 862-880.

  10. Заставний Ф. Український голодомор 1932-1933 років та його географія: через призму сучасної демографічної статистики: (До 70-річчя вшанування жертв голодомору) / Ф.Заставний //Географія та основи економіки в шк.. – 2003. - № 1. – С. 33-37. – Бібліогр.: 8 назв.

  11. Колективізація і голод на Україні, 1929-1933: Збірник документів і матеріалів / АН України. Ін-т історії України; Упоряд.: Г.М.Михайличенко, Є.П.Шаталіна;

  12. Кому був вигідний голодомор?: На допомогу тим, хто вивчає Голодомор в Україні. - К.:МАУП, 2004. -64 с.

  13. Кудрявцев М. «Розіп’ято мільйони без вини…»: Голокост-33 в худож. інтерпретаціях: До 70-річчя трагедії /М.Кудрявцев //Укр. мова та л-ра. – 2003. – Жовт. (№ 38). – С.25-28.

  14. Лікіна А.А. «Не люди, а живі мерці…»: [Про голод 1932-33 рр. В Україні]

/ А.А.Лікіна// Слово Просвіти. – 2003. – 30 квіт. – 6 трав.. (Чис. 18). – С.9.

  1. . Методичні рекомендації по випуску "Атласу жертв голодомору 1932-1933 рр. в Україні" / Уклад. А.Семенюк, О.Кульматицька; Міжрегіон. громад, об-ня "Організація патріотів України". - Львів, 2003. - 24 с.

  2. Новоженець Р. Народовбивство голодом: [До 70-х роковин голодомору в Україні]/Р.Новоженець //Укр. слово. – 2003. – 4-10 груд. (№ 49). – С.12.

  3. Портрет темряви: Свідчення, документи і матеріали у двох книгах / Асоціація дослідників голодоморів в Україні; Упоряд. П.Ящук. - К.:Дивосвіт; Нью-Йорк:Вид. М.П.Коць, 1999. -Кн.1, 2.

  4. Смертю смерть подолали: Голодомор в Україні 1932-1922 / Авт. кол.: П.П.Панченко, М.М.Вівчарик, А.І.Голуб та ін. - К.:Україна, 2003. - 352 с.

  5. 33: голод: Народна Книга-Меморіал / Упоряд.: Л.Б.Коваленко, В.А. Маняк. - К.:Рад. письменник, 1991. - 582 с.

  6. Хандрос, Борис. Смертні листи: Документальна повість /Б.Хандрос. -К.:Дніпро, 1993. -125 с.

  7. Ховзун А. Голодомор – війна з селянством: [Голодний геноцид в Україні 1933 р.] /А.Ховзун // Голос України. – 2003. – 20 трав. (№ 91). – С.7.

  8. Шуляк М. Згадки про 33-й: [Свідчення очевидців]

/М.Шуляк//Уряд. кур'єр. – 2001. – 24.листоп.(№ 219). – С.8.

До уваги бібліотекарів.

Інформаційний бібліографічний список «Голодомор в Україні» (укладач Л.Самчук, науковий співробітник ДНПБ) надрукований у газеті «Шкільний світ» (№ 6, лютий 2004, стор. 19-20).
ІІІ. Зразки публікацій у ЗМІ

Крутенко Ольга Володимирівна,

завідувач лабораторії виховної роботи

Черкаського обласного інституту

післядипломної освіти педагогічних працівників

Майже три чверті століття відділяють нас від страшних років, які в історії нашої країни отримали назву Голодомор. По багатьох куточках України розкидані страшні пам’ятники тієї події: хрести, хрести, хрести… Нагадують вони про дітей, які так і не пішли до школи; батьків та матерів, які намагалися врятувати діточок від страшної голодної смерті; старих та немічних, які молилися за всіх своїх рідних і Україну-неньку. Стоять хрести на місці непобудованих шкіл і непосаджених парків, нерозчищених стадіонів і необладнаних дитячих майданчиків. І ніхто не знає, скільки геніїв українського народу загинуло або не народилося через страшний злочин, здійснений проти людства!



Більше 20 років назад було розпочато роботу по спорудженню одного з таких пам’ятників у селі Сахнівка Корсунь-Шевченківського району на Черкащині. На початку 1932 року в Сахнівці проживало 2000 жителів. Страшні роки голодомору забрали життя 1200 сахнівчан, серед яких було 400 дітей. Трагічна історія того періоду розповідає про те, що була в селі освячена криниця, до якої безсилі люди йшли з надією, що ковток святої води дасть їм сили перебороти страшні муки голоду. Наприкінці 80-х років минулого сторіччя на місці цієї криниці зведено п’ятигранну споруду, що носить назву «Криниця скорботи», - в пам’ять про померлих сахнівчан. На одній із внутрішніх стін Криниці скорботи контур виходу лише намальовано – як символ того, що іншого виходу, ніж смерть, для багатьох уже не існувало. І ще один страшний символ: під куполом пам’ятника, який ще іноді називають Криницею Совісті, розташовано 400 дзвіночків – це символи тих дитячих душ, що постраждали заради чиїхось брудних політичних цілей…

Навколо Криниці – п’ять скульптур, що відображають долі реальних сахнівчан: дідусь, який звозив мертвих людей на кладовище; батько, якому немає чим нагодувати голодну дитину; скорботна мати, що поховала своїх дітей. Вражає центральна фігура: жінка, яка тримає на руках мертву дитину. Вона кожного дня приходила до криниці і напувала маленьку дитину свяченою водичкою, і цього дня вона принесла дитину сюди, але тільки тут зрозуміла, що несла її мертвою, - і наче хрест виріс за спиною.

Меморіальний комплекс «Криниця Совісті» був створений жителями Сахнівки на чолі із Олександром Антоновичем Захаренком за проектом Івана Сергійовича Куща, колишнього учня Сахнівської школи. Важливим є той факт, що в Сахнівці пам’ятник жертвам Голодомору з’явився задовго до того, як про ці страшні сторінки історії українського народу почали говорити вголос. І сьогодні сахнівська криниця з освяченою водою є не тільки символом чистоти, пам’яті, скорботи, а й символом очищення від марнославства і заздрості, жадібності і ненависті, злоби і непотрібного багатослів’я…

І юне покоління українців має право знати повну Історію свого героїчного народу.


Кудін В.С.,

методист з позашкільної освіти

лабораторії виховної роботи

Черкаського ОІПОПП

Доки пам’ять жива
Голод 1932-1933 років. Скільки часу спливло, але з пам’яті нашого народу ніколи не зникнуть спогади про ті страхіття. У кінці 80-х років у пресі з’являються перші публікації про цю трагедію українського народу. До цього часу завіса таємничості тих подій була опущена. Більше 60 років замовчувалися справжні причини страхітливих діянь. Але людська пам’ять, архівні документи зберігають спогади про ті події, розкривають причини голоду на Україні, називають конкретних винуватців.

Не оминуло те лихо і Черкащину. Кровава зоря прокотилася по долях і оселях жителів нашої області, зачепивши кожного, і великого і малого. Адже голод це не тільки смерть, а й велике горе усього народу. То ж чи потрібно оберігати нас, дітей, онуків і правнуків від тієї жорстокої правди? Чи мусить знати підростаюче покоління про ті страхіття? Відповідь дає саме життя.

Велику пошукову і дослідницьку роботу проводять учні шкіл області, займаючись у туристсько-краєзнавчих гуртках при школах. Саме для збереження пам’яті українського народу про ті події 1932-1933років було започатковано Всеукраїнську акцію «Краса і біль України» за напрямком «З попелу забуття». Координує роботу обласний центр туризму краєзнавства та екскурсій. У Центр надійшло 27 робіт гуртківців з цього напрямку. У них зібрані матеріали про події 1932-1933 років. Під керівництвом досвідчених наставників учні проводять значну пошукову роботу щодо увіковічення пам’яті тих, хто загинув мученицькою смертю від голоду: збирають спогади очевидців, статистичні відомості, газетні статті того часу та ін. Серед найзмістовніших робіт потрібно відмітити такі:


  • «Голодомор – доки жива пам’ять» - гурток туристів-краєзнавців станції юних туристів м. Умані.

  • « З попелу забуття» - загін «Пошук» Яблунівського НВК-ДНЗ ЗОШ І-ІІІ ступенів Лисянської районної ради.

  • «Великі твої жертви Україно» - Небесна В.І., вчитель історії Шевченківської СПШ-інтернату .

  • «Історія життя простих людей» туристсько-краєзнавчий гурток «Всюдихід» Мошнівської ЗОШ І_ІІІ ступенів Черкаської районної ради.

  • «Голод 32-33 рр. в селі Городниця Уманського району. Колективізація – початок голоду» - Римбалюк О., Городницька ЗОШ І-ІІІ ступенів Уманської районної ради.

  • «Голод на Смілянщині» - гурток літературного краєзнавства ЦТКІЕ м.Сміли.

Голод, безхліб’я і страх. Скільки про нього мовчали день при дні пам’ятаючи. Старенькі бабусі сушать сухарі і дбайливо складають у вузлик. З якою повагою вони ставляться до кожного шматочка хліба. То зашпари 33 року, які нічим з пам’яті не вигнати й не стерти, навіть коли є хліб і до хліба на столі. Мабуть і ми маємо відчувати від них мороз пори поминальної і дня буднього. Як же ми можемо дивитись у день завтрашній , не повернувшись у день минулий. Люди мають задуматися і навчитися цінувати хліб, зрозуміти, що він – святий, що він – наше життя. Не можна з ним поводитись недбало, викидати його на смітники, згодовувати худобі. Не робімо цього в ім’я пам’яті мільйонів дорослих і дітей, що померли під час страшного голодомору1932-1933 рр., в ім’я тих, хто вирощує його ціною важкої хліборобської праці.
Світлана Іванівна Палієва,

заступник директора з виховної роботи ЗОШ № 1 м. Сміли,

Ірина Миколаївна Кавун,

вчитель історії ЗОШ № 1 м. Сміли



З попелу забуття

(з досвіду організації пошукової роботи учнів)

У світання і вечоріння,

Коли радощі, коли біль,

Пам’ятаймо своє коріння,

Пам’ятаймо, хто ми й відкіль.
Українська система виховання – глибоко самобутнє явище, аналогів якої у світі не було. Головною її метою є формування у школярів національної свідомості, любові до рідного краю, свого народу, бажання працювати задля поступу української економіки.

У структурі виховної роботи загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 м. Сміла значне місце посідає пошукова та краєзнавча діяльність.

Координує роботу рада з патріотичного виховання (голова Гайдай І.Б., директор школи). Програма виховання учнівської молоді спрямована на дослідження учнями рідного краю, його історії, виховання любові до свого народу. Плануючи виховну роботу з краєзнавчого напряму, ми керуємося таким твердженням, що виховний ідеал української людини криється в історичному минулому.

Девізом краєзнавчого напряму є слова: “Шукати, оберігати, примножувати скарби рідного краю”. Завданням цього напряму роботи є: виховувати особистість у контексті духовних та культурних надбань українського народу, формувати в учнівської молоді шанобливе ставлення до культури і традицій рідного краю.

Основний зміст виховної роботи з краєзнавчого напряму такий:


  1. Інтеграція краєзнавчої інформації на уроках історії, географії, літератури, образотворчого мистецтва.

  2. Екскурсії до міського, обласного, краєзнавчих музеїв та історичними місцями України.

  3. Ознайомлення із заповідниками і заказниками.

  4. Вивчення побуту земляків.

  5. Ознайомлення з архітектурними пам’ятками рідного краю.

  6. Знайомство з видатними земляками.

Без минулого немає майбутнього. Без духовних і матеріальних культурних цінностей, залишених попередніми поколіннями, ми не можемо називатися нацією. Ці та інші істини добре розуміють школярі-краєзнавці. Усвідомлення цих істин дає поштовх до пошуку, дослідження забутих сторінок історії.

Рідна Земля – єдина у світі. Тут наше коріння: могили предків і чиста криниця дитинства, батьківський поріг, від якого кожна молода людина стартує у велике життя.

Педагогічний колектив прагне того, щоб і шкільний поріг був для наших вихованців рідним оберегом, який би зігрівав їхні чисті душі згадкою про шкільні роки.

У цьому навчальному році учні школи ознайомились з історичними місцями України, відвідавши Черкаси, Чигирин, Канів. Умань, Корсунь-Шевченківський, Київ, Львів, Переяслав-Хмельницький, Кам’янку, Яремчу, Кам’янець-Подільський, Процес пошукової роботи – складний і тривалий, тож потребує спільної праці вчителів, учнів та батьків. Лише спільна взаємодія в роботі здатна забезпечити успіх. У рамках пошукової акції “Краса і біль України” учні школи провели значну роботу в мікрорайоні школи.

Активними учасниками акції були учні:


  1. Дяченко Анна – 11-Б клас

  2. Озеров Віталій – 11-Б клас

  3. Марченко Станіслав – 11-А клас

  4. Сиротенко Марина – 11-Б клас

  5. Уразбахтін Дмитро ­– 11-Б клас

  6. Дяченко Олександр – 8-В клас

  7. Березняк Тамара – 11-Б клас

  8. Рудіч Ірина – 11-Б клас

Учні школи зустрічались з жителями мікрорайону, які пережили голод 1932-1933 років, зібрали спогади завдяки анкетуванню, опрацювали історичний матеріал. На основі цього матеріалу в Кімнаті Бойової Слави школи №1 було створено експозицію “Голодомор - 33”, проведено екскурсії для учнів школи.

Деякі матеріали ми подаємо на огляд (нарис про голодомор, текст анкет, матеріали анкетування).



Матеріали експедиції “Твій біль, Україно!”

А вік новий… з яких доріг

Привів нам тридцять третій рік?

Понад селом, як бурелом,

Прийшов Великикй Перелом…



наступна сторінка >>