Методичний кабінет Відділ освіти районної державної адміністрації Класифікація насильства в сім’ї - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Погоджено: Відділ освіти Костянтинівської районної державної адміністрації 1 119.35kb.
Відділ освіти Єланецької районної державної адміністрації Методичний... 2 490.73kb.
Міністерство освіти і науки України Відділ освіти Лохвицької районної... 2 228.49kb.
Відділ освіти Шполянської районної державної адміністрації Шполянський... 2 629.16kb.
Відділ освіти Христинівської районної державної адміністрації Районний... 11 2782.97kb.
Районний методичний кабінет 1 19.51kb.
Відділ освіти Баришівської районної державної адміністрації Методичний... 1 44.45kb.
Українська мова в загадках 2 453.41kb.
Відділ освіти чемеровецької районної державної адміністрації методичний... 9 1551kb.
Урок біології на тему: «Запилення» Розробила : вчитель біології 1 94.99kb.
Відділ освіти Борівської районної державної адміністрації Районний... 3 456.53kb.
Управління культури сумської обласної державної адміністрації 2 624.88kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Методичний кабінет Відділ освіти районної державної адміністрації Класифікація насильства - сторінка №1/3



Методичний кабінет

Відділ освіти районної державної адміністрації

Класифікація насильства в сім’ї

(методичні рекомендації)




смт Велика Лепетиха

2010-2011
Упорядник: Слаквич Т. В. методист районного методичного кабінету відділу освіти районної державної адміністрації

Відповідальний за випуск: Вольська Т. В. завідувач районного методичного кабінету відділу освіти районної державної адміністрації

Методичні рекомендації для використання в роботі практичним психологам соціальним педагогам та класним керівникам.

Затверджено на методичній раді районного методичного кабінету відділу освіти від 26 серпня 2010 року протокол № 3


ПРОБЛЕМИ НАСИЛЛЯ В СІМ'Ї

Насильство над дітьми як найгірший різновид насильства

Діти, безумовно, є найбільш незахищеною та вразливою частиною населення. Вони повністю залежать від дорослих. Вони так само, як і дорослі, стають жертвами фізичного, сексуального й психологічного насильства.

Насильство над дітьми - це проблема, що викликає серйозну стурбованість суспільства. Насильство над дітьми - широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, учителів, вихователів, будь - яких осіб, які старші або сильніші.



КЛАСИФІКАЦІЯ НАСИЛЬСТВА НАД ДІТЬМИ

Насильство над дітьми можна розглядати у межах чотирьох категорій, дві з яких, хоча й не є насильством у прямому значенні цього слова, але також справляють шкідливий вплив на дітей. Працівники соціальних та правоохоронних органів, педагоги повинні мати базові знання про ці категорії.

Нехтування - хронічна нездатність батьків або осіб, які здійснюють догляд, забезпечити основні потреби дитини у відповідній її віку турботі, в їжі, одязі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті та догляді. Це ставлення є результатом безвідповідальності дорослих. Воно варіюється від випадків, коли батьки залишають дитину одну вдома без догляду на кілька годин, поки вони працюють, до так званих випадків «один вдома», коли дитина залишається без догляду, а батьки від'їжджають на вихідні та свята. Найгіршим варіантом є ситуація, коли особа, яка відповідальна за турботу про дитину, не робить того, що потрібно для забезпечення її здоров'я, безпеки та фізичного розвитку. Наприклад, коли дитина голодує чи утримується в холодному приміщенні, коли в неї немає одягу, можливості вчитися тощо.

Психологічне насильство. Це поведінка, яка наносить шкоду емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності. Психологічне насильство включає словесні випадки, такі як постійна критика, приниження, образи, висміювання, кепкування, піддражнювання та відмова вислухати дитину. Психологічне насильство також включає нездатність проявити любов, надати підтримку та керівництво, необхідне для психологічного зростання і розвитку дитини.

Фізичне насильство. До цієї категорії відноситься фізичне травмування дитини, причому не тільки, коли наявні його відповідні ознаки (синці, поранення, переломи тощо), а й такі різновиди фізичного насильства, коли ознаки неможливо виявити одразу, оскільки вони проявляються пізніше.

Сексуальне насильство. До цієї категорії відносяться всі види сексу між дорослими та дітьми, а також примушення дітей займатися сексом між собою з метою отримання задоволення з поглядання цих дій. Сексуальне насильство і сексуальна експлуатація є одним з найтяжчих порушень прав дитини. За величиною нанесених травм сексуальне насильство та сексуальна експлуатація прирівнюються до тортур і катування. Навіть якщо дитина із задоволенням сприймає хтиві дії дорослого, це все одно є сексуальним насильством.

Кожна із цих категорій насильства може призвести до нанесення дитині фізичної або емоційної шкоди різного ступеню, що, в свою чергу, може призвести до серйозної травми або навіть до смерті.

Насильство над дітьми можна класифікувати за такими ознаками:

залежно від стратегії кривдника: явне та приховане;

- за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилось в минулому;

- за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває довгі роки;

- за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів, в школі - з боку педагогів або дітей, на вулиці - з боку дітей або незнайомих дорослих.
Зазвичай, дитина-жертва страждає одночасно від кількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім'ї, маніпулятивними стосунками, а часте й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практичне всіх видів насильства є фізичне (побиття) і психологічне (загрози вбити або покалічити). Дослідники вважають, що в основі будь-якої форми насильства лежить емоційні депривація, відторгнення, що спричиняє шкоду розвитку особистості дитини.

Щоб відрізняти випадкові пошкодження у дитини від результатів можливих фізичних зловживань (насильств наведемо такі ознаки фізичного насильства:

1. Місце пошкоджень. Найчастіше підлягає пошкоджене задня частина тіла. Саме таке розташування складає найбільший відсоток наслідки фізичних зловживань. Настт ним місцем за частотою ураження є обличчя та верхня частина голови. Ушкодження на підборідді, ліктях чи колі­нах, як правило, спричинені необережністю самої дитинн

2. Випадки, коли пошкодження не є притаманним для конкретної вікової групи: наприклад, будь-який перелом у дитини грудного віку.

3. Утруднення батьків (чи опікунів) у поясненні причини пошкодження; розбіжності у поясненнях, покладання провини на інших; аргументація пошкодження з бску батьків не збігається з медичним діагнозом.

4. Батьки, (опікуни) не поспішають звертатися за допомогою для дитини у разі пошкодження, або вживають заїдів, не відповідних ступеню та характеру травми.

5. Дитина надмірно пасивна, залякана, сумирна або навпаки, надмірно агресивна, схильна до фізичного насильства над іншими дітьми.
Типи фізичних пошкоджень та їх причини:

Синці, спричинені фізичним насильством, можуть бути у багатьох місцях тіла, особливо на спині та обличчі. Вони можуть мати характерну форму (наприклад, обрис руки, подвійні синці від щипання, сліди від ремінця, різки, зашморгу, відбиток від прикраси тощо). Синці можуть бути одного кольору або різних, якщо пошкодження завдавалися в різний час.

Слід урахувати, що удари важкими предметами спричиняють глибокі м'язові синці або крововиливи на м'якіх тканинах, що здебільшого не забарвлені, й тому можуть бути виявлені лише на рентгенівському знімку, якщо він зроблений вчасно.

Форма, глибина та розміщення опіків також є ознакою фізичного насильства. Зважаючи на те, що діти інстинктивно втікають від болю, випадковий опік не має чіткого відбитку. Якщо дитину силоміць тримали у гарячій воді. то опіки будуть мати чітко обмежені форми, лінія занурення буде ясно вираженою. Опіки, що є точечними чи мають окреслення конкретного предмета, свідчать про тривалий примусовий контакт з гарячим предметом.

Садини та подряпини. Садини від ременя можуть мати характерну форму букви S або С. Сліди від мотузок з'являються навколо зап'ясть або гомілок, коли дитину прив'язують до ліжка чи інших предметів, щоб обмежити її пересування.

Пошкодження голови виявляються не тільки при зовнішньому огляді, а й при діагностиці стану очей та нервової системи, рентгені черепа. Серйозні внутрішньочерепні пошкодження можуть бути наявні без видимих ознак травми. Слід підкреслити, що вони є причинами серйозних неврологічних розладів, що можуть призвести до смерті.



Синдром «струшеної дитини». Коли дитину трясуть з використанням надмірної сили, це викликає внутрішні крововиливи та пошкодження кісток, але при цьому відсутні явні сліди пошкоджень. Єдиними проявами цього синдрому можуть бути блювання та неврологічні ознаки, які свідчить про пошкодження мозку. Серйозніші наслідки - сліпота, глухота, параліч - можуть з'явитися ізніше.

Внутрішні пошкодження. Сильні удари по тілу можуть пошкодити печінку, нирки, кишечник та інші життєво важливі органи. Поверхневі докази травм наявні не більш ніж півгодини. Фізичними ознаками внутрішніх ушкоджень можуть бути надування живота, кров у сечі, блювання та біль у животі.

Переломи. Спіральні переломи довгих кісток завжди є неприродними, оскільки виникають від скручувальних сил. Також викликають підозру уламкові

переломи біля кінців довгих кісток, численні переломи ребер.

Найчастіше жертвами насильства з боку як дорослих, так і однолітків є:

- діти, які виховуються в умовах жорстких стосунків у сім'ї, які вороже сприймають світ і готові самі проявля­ти насильство до більш слабких ніж вони; - «діти вулиці»;

- діти, які виховуються в умовах бездоглядності, покинутості, емоційного відторгнення, які не отримують достатнього догляду та емоційного тепла, часто відстають у психофізичному розвитку, легко навіювані, не здатні оцінити ступінь небезпеки і чинити опір насильству;

- діти, які виховуються в обставинах безумовного підкорення, боязливі та тривожні, які не вміють сказати «ні», з нечіткими внутрішніми границями, які роблять їх нездатними чинити опір насильству; діти з психічними аномаліями (психопатії, олігофренія., наслідки органічних захворювань центральної нервової системи та черепно-мозкових травм), які не здатні адекватно оцінити небезпеку ситуації;

- маленькі діти через їх безпорадність;

- недоношені або з малою вагою при народженні (оскільки такі діти зазвичай більш дратівливі, більше плачуть, менше привабливі



Законодавство про насильство над дітьми

Законодавство про насильство над дітьми суттєво відрізняється у різних країнах та юрисдикціях. Однак у межах Конвенції ООН про права дитини, були формовані такі міжнародні норми з питань насильства над дітьми та відсутності турботи про дітей: Стаття 12 містить вимогу про те, щоб діти мали можли­вість висловлювати свою точку зору в ході судового або адміністративного ділочинства.

Стаття 19 містить вимогу про те, щоб були вжиті законодавчі та адміністративні заходи для захисту дітей від всіх форм насильства та сексуальної експлуатації. Стаття 20 містить вимогу про те, щоб забезпечувався спеціальний захист та допомога всім дітям, які полишили свої домівки внаслідок насильства. Стаття 34 містить вимогу про те, щоб були вжиті заходи для захисту дітей від сексуальної експлуатації. Стаття 39 містить вимогу про те, щоб офіційні особи направляли дітей-жертв насильства на реабілітацію.

У деяких країнах діють спеціальні закони стосовно сек­суального насильства над дітьми. В інших застосовуються загальні закони про злочини на сексуальному ґрунті, але той факт, що жертвою є дитина, розглядається, як обставина, що обтяжує провину. У деяких країнах застосовується комбінований підхід.

Хоча в багатьох країнах Європи встановлені різні положення про мінімальний шлюбний вік, існує повна згода стосовно того, що секс з дітьми молодше 12 років підлягає покаранню. В багатьох країнах прийнято також, що секс дорослих осіб з дітьми віком від 13 до 16 років також підлягає покаранню.

У деяких європейських країнах також існують деякі положення цивільного права, які можна застосовувати і для захисту дітей. Застосування положень з цивільного права має такі переваги:

- Цивільні суди зазвичай працюють разом з професіоналами з органів соціальної служби. Вони можуть рекомендувати сім'ям спеціальні послуги, такі як консультації, лікування алкогольної та наркотичної залежності; пропонувати заходи, альтернативи тюремному ув'язненню. Карні суди, зі свого боку, мають лише обмежені можливості в цьому аспекті.

- У цивільному праві часто приймається більш низький рівень доведеності і дітям зазвичай не треба особисто давати показання.

- Тим часом, як в карних справах основна увага приділяється засудженню злочинця, в цивільних справах основна увага приділяється статусу дитини і визначенню того, чи становить насильство відсутність турботи про дитину.

Законодавчі акти СПІА встановлюють відповідальність дорослих за викриття фактів насильства. Так, «Закон про повідомлення випадків» (Кодекс штату Огайї 1979 р., розділ 2151. 421) вимагає: «Будь-який адвокат, лікар, включаючи практиканта лікарні, дантист, педіатр або терапевт, практикуючий будь-яку галузь медицини або хірургії, зареєстрована або з ліцензією медична сестра, сестра по викликах, або будь-який професіонал медичної галузі, психолог, патолог мовлення, або аудіолог, адміністратор або працівник дитячого садка; адміністратор або працівник агентства по догляду за дітьми, державного або приватного; вчитель школи або шкільний керівник; соціальний працівник або людина, яка проводить духовні розмови та діє в межах своєї професійної діяльності, якщо вони мають підстави вважати, що дитина віком молодше 18 років, або дитина з розумо­вими або іншими дефектами віком до 21 року має наслідки травми, поранення, інвалідності або іншого стану, який може вказувати на можливість насильства або нехтування дитиною, повинні негайно повідомити про це...»

На жаль, в Україні як законодавча база, так і практична робота правоохоронних органів не забезпечують своєчасного попередження родинного насильства над дітьми та не передбачають серйозного покарання за це. Зокрема, немає цивільних чи спеціалізованих ювенальних судів, де розглядалися б справи про насильство над дітьми. Також суди не мають повноважень видавати судові приписи, що відомі також як охоронні або заборонні судові приписи, які регламентують контакти між злочин­цями та їх жертвами.

Дитина, яка зазнає насильства вдома, має ризик багаторазового повторення насильства, що здебільшого триває роками. Батьки не на її боці. Оскільки в суспільстві непри-йнято розголошувати «сімейні справи», вона і надалі буде жити під загрозою насильства.

Цей подвійний стандарт також присутній у випадках насильства щодо дорослих. Чоловік, який вдарив будь-яку іншу людину, буде притягнений до відповідальності, але якщо він б'є власну дружину чи дітей, то правоохоронні органи не поспішають втручатися.

СПЕЦИФІКА РОДИННОГО НАСИЛЬСТВА

Насильство в сім'ї - це різновид насильства (а отже, це правопорушення чи злочин), яке скоює один член сім'ї щодо інших членів сім'ї або осіб, які можуть бути визнані як члени сім'ї, а саме: чоловік, дружина, діти, батьки (один з батьків) чоловіка (дружини), а також інші особи, які постійно проживають разом з агресором і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до цього означення насильство в сім'ї - це насильство, яке відбувається між:

- чоловіком та дружиною, які перебувають у шлюбі,

- батьками та дітьми незалежно від віку;

- батьками одного з подружжя та іншим членом подружжя, що не є їх дитиною (тобто між тестем або тещею та зятем, між свекром або свекрухою та невісткою);

- особами, які не мають вищезазначених зв'язків або їх втратили, але ведуть разом спільне господарство і проживають в одному ізольованому приміщенні. Звичайний напад (якщо, наприклад, людину побили невідомі на вулиці) і насильство в родині мають спільні характерні ознаки: обидва злочини пов'язані з фізичним насильством, яке може призвести до смерті. Однак наявні деякі особливості, що відрізняють насильство в родині від інших видів нападу.

Звичайний напад може трапитися де завгодно, а на­сильство в сім'ї найчастіше відбувається в домаш­ніх обставинах. Зазвичай воно трапляється вдома, але може відбуватися в готелі, в автомобілі або поза приміщенням.

Звичайний напад часто є одноразовим, складається лише з одного або з кількох насильницьких дій. У протилежному цьому, насильство в родині є неперервним ланцюгом насильства і приниження. Окремі інциденти насильства в родині можуть не кваліфікуватися як «серйозні» злочини. Однак кумулятивний (накопичувальний) ефект від насильства і приниження, що повторяється та виснажує, призводить до того, що насильство в сім'ї слід розглядати як серйозний злочин.

У протилежність більшості інших видів насильства, насильство в родині завжди супроводжується примушенням та контролем і не обов'язково тільки фізичним, але завжди й психологічним тиском. Акти насильства часто супроводжуються сексуальною та емоційною агресією.

Подібно до будь-якого іншого злочину, пов'язаного з нападом, насильство в сім'ї є тяжким злочином, що може закінчитися смертю жертви.

Реально 50% жінок, які стають жертвами вбивства, гинуть від рук своїх партнерів. У багатьох випадках є свідчення про те, що жінки зверталися до правоохоронних органів. Швидкі і професійні дії цих органів могли б попередити багато таких вбивств.



Причини насильства в родині.

Проблема алкоголю в сім'ї та феномен співузалежнення

Нерідко жінка, яка потерпіла від насильства, продовжує любити чоловіка, вона вірить, що лише вона може допомогти йому вирішити його проблеми, наприклад, позбутися алкогольного узалежнення. Вона сподівається, що коли він перестане пити, то перестане й знущатися над нею.

Таке поширене явище, як прив'язаність дружини до чоловіка-алкоголіка, пояснюється феноменом співузалежнення.

Співузалежнення - це особистісне новоутворення, яке розвивається у дружин алкоголіків у результаті довготривалого підпадання стресу і сконцентрованості на проблемах чоловіка, аж до самозречення та ігнорування своїми обов'язками щодо дітей.

Співузалежнене подружжя не знає, де закінчується особистість одного з подружжя і починається особистість іншого. У дружин алкоголіків розмиті межі свого «Я». Вони так поглинені відповідальністю за свого чоловіка, що втрачають себе, пригнічують свої потреби і почуття, нібк «заморожують» їх. Це сприяє підвищенню переносимост: емоційного болю.

Незважаючи на постійні конфлікти, сварки, негативні переживання (острах, гнів, сором, тривога, відчай). співузалежнене подружжя тісно пов'язане в емоційному відношенні. Співузалежнення - це такий психологічний феномен, який призводить до симбіотичних стосунків між близькими людьми. Стосунки ці дисгармонійні, руйнівк: для обох, але, водночас, подружжя не може припинити пі стосунки. Дисгармонія проявляється в емоційному стані, який у чоловіка і жінки часто протилежний: коли один в гарному настрою, інший - в поганому; коли один прагне близькості, інший витримує дистанцію тощо.

Симбіотичні стосунки подружжя являють собою такий союз, в якому то чоловік, то жінка займають домінуюче положення, то підлегле. Наприклад, для жінки домінуюче положення означає: «Поки тобі погано, я відчуваю себе сильнішою, я можу тебе контролювати, мені мало що загрожує; виховуючи тебе, турбуючись про тебе, «рятуючи тебе, я зводжу будинок самоповаги, я маніпулюю тобою відповідаю за твоє життя». Чоловік, знаходячись в цей час в підлеглому стані, відчуває приблизно наступне: «Моє життя не склалося, я нічого не можу вдіяти і мушу покла­датися на тебе. Рятуй мене! Доки ти в домінуючому стан: я відчуваю себе захищеним, але й ображеним, що може ви­правдати мою поведінку. В усякому разі ти відповідаєш зі моє життя». Здебільшого, таке співвідношення позицій подружжя буває тоді, коли чоловік знаходиться в тверезом-стані (особливо «з похмілля» ). Коли ж чоловік в черговий раз п'яний, позиції міняються: чоловік намагається помститися за своє приниження, доводить (доступними йом. в такому стані засобами) свою перевагу, владу над дружиною, а дружина, побоюючись його агресії, знітившисі займає підлеглий стан.

Ототожнення себе з чоловіком призводить співузалежЕе-ну дружину до того, що вона страждає за обох. Оскільхг алкоголізм сприймається у нас як ганьба, дружина соромиться за поведінку чоловіка рівнозначно тому, якби це була її поведінка. Боячись приниження, засудження оточуючих, дружина з усіх сил намагається приховати п'янство: чоловіка. Алкоголізм - це велика таємниця сім'ї. «Ніхто не повинен здогадатися про те який жах коїться у мене вдачі Чим гірші стосунки у мене з чоловіком, тим вище я тричі:-: голову на людях, жартую і сміюсь голосніше», - таке нія поведінки співузалежнених дружин. Вони намагаютьіі виправдати чоловіка перед родичами, вишукують причкгт для вибачення його поведінки; телефонують на роботу і по-відомляють, що він хворий, коли він п'яний; слідкують 54 тим, щоб зовнішній вигляд чоловіка не видав його пияптства: просять чоловіка, щоб він краще пив вдома, тощо.

Постійна необхідність вести подвійне життя (на роботі грати роль щасливої жінки, коли вдома - пекло) призводить співузалежнену дружину до звички казати неправду. Вона обманює не тільки сторонніх, але й дітей чоловіка, вважаючи, що лише неправда врятує її в скруї них ситуаціях.

Напрочуд легко дружини алкоголіків обманюють і самих себе, повіривши черговим обіцянкам чоловіка пре я що він більше не буде пити. Співузалежненим дружинілі притаманна афективність сприйняття - вони чують бачатьчать те, що хотіли б бачити і чути, вони вірять не тому, що є в дійсності, а тому, що співпадає з бажаним. Цей дедуктивний, руйнівний процес самообманювання і нечесності міжособистісних стосунках призводить до деградації особистості. Однак така ситуація може продовжуватися протягом багатьох років.

Знаходячись в симбіотичному емоційному зв'язку з чоловіком-алкоголіком, дружина намагається захистити його від неприємностей та критики інших людей, оскільки сприймає його біль як власний. У тому, що чоловік п'є, вона звинувачує його друзів та колег, висуває різні обставини, що «довели його до п'янки», наприклад, неприємності на роботі, чвари у вирішенні житлового питання, невдачі сина в навчанн: тощо. Подібно до того, як хворий не бачить зв'язку між своїм пияцтвом і тими проблемами, що виникають в результат: цього, так і співузалежнена дружина заперечує безсилля чоловіка перед алкоголем. Вона вважає, що все залежить від бажання чоловіка, ображається, коли його кличуть алкоголіком.

Прагнучи примусити чоловіка відмовитися від спиртного, дружина починає контролювати його поведінку, керувати ним і життям всіє: сім':. Наприклад, вона покладає на себе ту роботу, яку має в ломі виконувати чоловік; намагається якомога більше заробити грошей, щоб підтримати матеріальний рівень сім'ї; контролює фінанси, приховуючи при цьому реальний прибуток, і не дає грошей чоловіку, щоб він не витрачав їх на горілку. Намагаючись зберегти його соціальний статус, дружина докладає всіх зусиль, щоб чоловік утримався на роботі, або ж влаштовує його на нову роботу; щоб заповнити дозвілля чоловіка, намагається знайти йому хобі, наприклад, купує спортивний інвентар, фотоапарат, столярне приладдя тощо; використовує сексуальні відносини як засіб впливу на чоловіка. Нарешті, вона умовляє його пити потроху, не ходити без неї до друзів, випиває разом з ним, щоб він так сильно не п'янів. Проте іншим часом вона, навпаки, кричить і лається, плаче і загрожує, виливає горілку в раковину тощо. Страх і тривога за чоловіка, жаль до нього спонукають дружину няньчитися з ним, тішити його, коли він кається в тому, що коїть; прибирати і прати за ним після його блювоти чи ще гіршого.

Беручи на себе всю відповідальність за чоловіка, співузалежнена дружина відчуває себе незамінною. Це, природно, підживлює її самоповагу та підвищує самооцінку, вона стає впевненішою в тому, що чоловік без неї не зможе прожити. І в той самий час, співузалежнена дружина панічно боїться бути покинутою. Для неї незбагненне те, що чоловік зможе обходитися без неї. Перспектива розлучення з чоловіком лякає її, оскільки це руйнує всю її картину світу. Така амбівалентність почуттів притаманна дружинам п'яниць і в інших сферах стосунків. Вони часто кидаються від однієї крайності до іншої: від кохання до ненависті, від піднесеного настрою до депресії, від максимального контролю над життям сім'ї до повного ігнорування своїх обов'язків як матері, господині тощо. Тому поведінка співузалежненої дружини часто протирічна і суперечить елементарній логіці. Наприклад, вона гірко скаржиться на чоловіка за те, що він п'яниця, що він пропиває всі гроші, а потім сама купує йому «пляшечку», щоб нагородити за гарну поведінку; вона звертається в міліцію, щоб поскаржитись, що він її побив, а потім сама забирає заяву; вона може сказати: «Тиняйся де хочеш, мені все одно», а потім сама починає його розшукувати і телефонувати всім знайомим.

Дуже часто в поведінці співузалежнених дружин проявляється непослідовність. Наприклад, жінка або підтримує в домі ідеальну чистоту, дбайливо слідкує за своєю зовнішністю, або зовсім все занедбує, махнувши на все рукою, забуває про свої сімейні обов'язки і навіть про дітей; то вона завзято доводить чоловікові, що не можна бити дітей і кричати на них, а потім сама починає бити дітей і кричати на них; вона може категорично заявити, що більше не потерпить від нього образ і побоїв, а потім знову і знову терпить його сварки і побої; вона може загрожувати чоловікові, якщо він не припинить випивати, покине його, але роками не виконує своїх погроз.

Дружина чоловіка-алкоголіка постійно відчуває такі емоційні стани: сором, тривога, страх, нескінченний відчай (почуття безсилля, песимістичні погляди на світ, постійні поразки в житті); почуття образи на чоловіка, на себе, на дітей, на все на світі. Постійні переживання негативних емоцій спричинюють невротичні розлади та соматичні захворювання. Як правило, у дружин алкого­ліків відзначаються неврози, депресії, дисфорії, афективні стани; вони страждають захворюваннями травної системи (виразкові хвороби шлунка, коліти), гіпертонією, головними болями тощо.

Природно, що всі вищезазначені негативні наслідки співузалежнення дружин виявляються в їх стосунках з дітьми. Не випадково, що діти, якщо батько-п'яниця не агресивний, у 8 випадках із 10 віддають перевагу спілкуванню з ним, а не з матір'ю, яка зовсім не п'є. Це пояснюється тим, що мати, витримуючи величезні перевантаження, зовсім не має сили на те, щоб вислухати дітей, побавитися з ними; частіше за все вона буває втомленою, дратівливою, сварливою і непослідовною.

Таким чином, якщо в сім'ї хтось з подружжя хворіє алкоголізмом, то другий також хворий - співузалежненням. В іноземній літературі цей термін так і називається - коалко-голізм. Схожість алкоголізму і співузалежнення виявляється в тім, що і те, й інше є хворобливим станом. Співузалежнення, як і узалежнення від алкоголю, призводить до деградації морального обличчя людини, до порушень емоційної, психічної та соматичної сфер. Як при алкоголізмі, так і при співузалежненні відзначається анозогнозія: чоловік не бажає визнавати себе алкоголіком; його дружина нездатна зрозуміти, що її поведінка ускладнює дисфункцію сім'ї.

Усі сім'ї, де є зловживання алкоголем, є дисфункцій-ними. Не зважаючи на зовнішні відміни життя такої сім'ї (матеріальний рівень життя та освітній рівень подружжя, його соціальний статус, події та обставини), сутність того, що відбувається, одна й та сама. В цих сім'ях постійно присутні напруженість, тривога, відчуття хаосу і непередбаченості, душевний біль.

Алкоголь, по суті, стає центром сум'ї, навколо нього зосереджені всі думки, почуття, дії та вчинки решти членів сім'ї. Незважаючи на те, що в сім'ї п'є лише один з батьків, алкоголізм є сімейною хворобою. Це можна пояснити тим, що поведінка алкоголіка настільки деформує стосунки, так впливає на емоційний клімат сім'ї, що хворими стають і всі близькі люди, які живуть з ним під одним дахом, турбуються про нього і люблять його.

Найпоширенішим у нас є такий тип сімей, узалежнених від алкоголю, де зловживає спиртним чоловік, а дружина намагається його врятувати, повернути на вірний шлях. Таку сім'ю слід називати узалежненою від алкоголю, оскільки дружина в такій сім'ї постає співузалежненою від алкоголізму чоловіка, і саме це є причиною її хворобливої прив'язаності до нього, саме це спонукає дружину терпляче ставитись до образ, принижень, побоїв та інших видів насильства з боку чоловіка.

СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО НАД ДІТЬМИ

Американські дослідники визначають сексуальне насильство над дітьми (Child Sexual Abuse - CSA) як будь-який сексуальний досвід між дитиною до 16 років (за деякими джерелами - до 18) і людиною щонайменше на 5 років старшою від неї. Також сексуальне насильство над дітьми визначається як «втягнення залежних, психічно та фізіологічно незрілих дітей та підлітків до сексуальних дій, що порушують суспільні табу сімейних ролей, які вони ще не можуть повністю зрозуміти і на які не в змозі дати усвідомленої згоди».

Сексуальне насильство, скоєне стосовно дитини, за своїми наслідками відноситься до найтяжчих психологічних травм. Сексуальне насильство щодо дітей включає велику кількість дій та доповнюється такими, як примушення або заохочення дитини здійснювати сексуально завуальовані дотики до тіла дорослого або дитини, втягнення в оргії.

Діти, які одного разу потерпіли від насильства з боку незнайомої людини, і діти, які втягнені у інцестні стосун­ки протягом багатьох років, рівною мірою визначаються як жертви насильства.

До моделі дитячого сексуального насильства має бути включений попередній досвід дитини, сімейний контекст, також супутнє емоційне нехтування або відторгнення.

Статистичні дані свідчать про поширеність цієї проблеми в сучасному суспільстві. В пострадянських країнах тема насильства була тривалий час закритою, і донині статистичні дані відсутні. Так, за даними МВС Росії, в 1994 році зафіксовано 3110 сексуальних посягань щодо неповнолітніх; за даними ж благодійного фонду «Захист дітей від насильства», щорічно від подібних посягань потерпає 60 000 дітей.

Існує думка, що інцест не є насильницьким стосовно дитини, оскільки він не завжди включає в себе застосування сили або пряме примушення. Часто діти добровільно погоджуються на певні сексуальні дії, оскільки відчувають довіру і любов до насильника, страх втратити його прихиль­ність. На початковому етапі розвитку інцестних стосунків вони не видаються дитині насильницькими, оскільки все починається зазвичай з фізичного контакту - дотиків, погладжувань - і лише пізніше ці дії набувають дедалі більше сексуалізованого характеру. Маленькі діти можуть вважати, що такі стосунки є нормальними і прийнятними між люблячим дорослим і дитиною. Деякі жертви розуміли неправильність того, що відбувається, але не хотіли втрачати те емоційне тепло, яке отримували від насильника в обмін на згоду та мовчання.

Однак слід ураховувати, що дитина може не усвідомлювати, що над нею чиниться насильство, через свій вік або з інших причин. Навіть тоді, коли діти усвідомлюють сутність дій, які над ними здійснюються, у них немає достатнього досвіду, щоб передбачити всі наслідки таких дій для свого фізичного або психічного здоров'я.

Збереження дитиною таємниці може забезпечуватися за рахунок погроз та дезінформації. Як правило, насильник не застосовує фізичної сили, але може загрожувати побиттям чи смертю самій дитині або людині, яку дитина любить.

Сексуальне насильство над дітьми включає й окремі одноразові випадки, і постійне насильство, що повторюється протягом багатьох років. Прикладами такого насильства можуть бути не тільки випадки, коли дорослі демонструють дітям свої геніталії, але й жорстокі сексуальні тортури, що повторюються, а в найекстремальніших випадках -і смерть дитини.

В останні роки громадськість почала усвідомлювати ступінь поширення цієї проблеми. Люди почали розуміти, що сексуальне насильство над дітьми - це не тільки злочин, що відбувається в приватних обставинах вдома, а таке насильство включає систематичну сексуальну експлуатацію дітей шляхом проституції, торгівлі живим товаром, порнографії та секс-туризму.

Важливо пам'ятати, що діти можуть охоче погоджуватися на сексуальні контакти з дорослими, оскільки вони не розуміють дій дорослого. Крім того, їхній соціальний стан також не дає змоги їм робити вільний, рівний та інформований вибір. Тому будь-який сексуальний контакт з дітьми є злочин.

Зазвичай у розмовах про сексуальне насильство над дітьми вживаються такі терміни: кровозмішення; педофілія; розбещення неповнолітніх, розпусні дії; сексуальна експлуатація дітей.

Як у побутовій мові, так і в юридичній термінології термін «кровозмішення» описує сексуальні стосунки між кровними родичами. Найчастіше кровозмішення відбувається між батьком (або вітчимом, якого дитина сприймає як рідного) та донькою або сином; братом та сестрою; двома братами, коли старший експлуатує молодшого. Кровозмі-шувальні сексуальні стосунки над дитиною часто набувають форму сексуального нападу або примушення дитини до сексу в обмін на поблажливе ставлення, якісь подарунки тощо.

Кровозмішення призводить до дуже тяжких наслідків для дітей, навіть коли вони стають дорослими людьми. Часто кровозмішення в дитинстві призводить до нерозбірливості у зв'язках або до сексуального утримування як і юності, так і в подальшому житті. Без втручання та допомоги дорослих дитина, яка зазнала сексуального насильства, може в майбутньому сама стати злочинцем, яка насилує дітей або партнером такого злочинця.



наступна сторінка >>