Міжнародний день демократії - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Міжнародний день демократії - сторінка №1/1
Міжнародний день демократії був проголошений 8 листопада 2007 року Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй, яка запропонувала державам-членам, всій системі ООН та іншим регіональним, міжурядовим і неурядовим організаціям скористатися приводом і звернути увагу на стан демократії у світі.

Міжнародний день демократії проголошений на ознаменування ухвалення Міжпарламентським союзом 1997 року Загальної декларації про демократію. Сьогодні Декларація служить підмогою, коли йдеться про основні принципи демократії, елементи і стандарти демократичного правління і міжнародні аспекти демократії.

Відомо, що проголошенню цього дня активно сприяли країни, які самі розвивають і укріплюють свої демократичні засади. Зокрема, пропозицію відзначати цей день і відповідну резолюцію на розгляд Генеральної Асамблеї ООН винесла Міжнародна конференція країн нової і відродженої демократії, через Катар, що її очолює.

Як виникла і розвивалася демократія.

Демократія (у перекладі з давньогрецької народовладдя, влада народу) – одна з найстаріших форм організації та управління суспільним і політичним життям, яка забезпечує участь народу в управлінні державою і вирішенні суспільних проблем. Тільки писана історія демократії, коли вона стає однією з форм державного правління, нараховує біля 2,5 тисячоліть.

В історії демократії прийнято розрізняти три великі епохи її розвитку:


демократію давнього, античного світу – демократію невеличких міст-держав Греції і давньоримської республіки;
демократію пізнього середньовіччя і Відродження – демократію торгівельних міст-держав (Генця, Новгорода, Лукки) та аристократичних республік (Венеції, Флоренції);
представницьку демократію національних держав Нових часів.

У ранні історичні періоди "демократія" зводилася до навчання про форми держави. Для Геродота (у нього це поняття зустрічається вперше), так само як і для Платона, Аристотеля, Цицерона, Сенеки й інших класичних авторів демократія означала не якийсь визначений стан суспільства, а особливу форму організації державної влади - нею володіють не одна особа (як при монархії і її варіаціях, скажімо, тиранії) або група людей (приміром, при аристократії і її різновидах, начебто олігархії або плутократії), а всі. Аристотель першим у своїй типології трьох "кращих" форм держави (тиранія, олігархія, демократія або охлократія), поряд із кількісним критерієм розподілу ("хто панує?"), вказує також на критерії якісні ("які засоби панування?"), причому у нього відношення до "демократії" скоріше немилостиве, як до однієї з форм виродження державного життя. Після настільки суворого вердикту Аристотеля, протягом наступних двох тисячоріч, "демократія" виявилася в числі закритих, заборонних понять. Проте, незважаючи на систематичне ігнорування її як поняття, сама демократія, вже в якості соціальної реальності, не вважалася знеціненої.

Давньогрецька демократія була безпосередньою, тобто такою, яка забезпечувала участь кожного громадянина в управлінні державою через участь у народних зібраннях, через зайняття певних державних посад, на які він міг бути обраним за конкурсом або призначеним за жеребкуванням. Ця особливість грецької демократії була одночасно джерелом її сили і слабкості.



В епоху середньовіччя і Відродження демократичне правління існує або у формах безпосередньої демократії, наприклад у вигляді народних зборів у деяких кантонах Швейцарії чи Новгородського віча, яке обирало архієпіскопа, посадника і тисяцького, або у вигляді республік Італії і торговельних міст, владу в яких утримували знать і багатії. Саме існування таких демократичних або аристократичних республік в Європі, де більшістю держав керували монархи, влада яких виводилася “з милості Божій”, свідчило про можливість існування держав, де влада існує з “милості народу”. У цей час демократія починає привертати увагу політичних мислителів до питання про народ як джерело державної влади.

Представницька демократія національних держав Нових часів. Коли в 17–18 століттях в Європі й Америці відбуваються буржуазні, антимонархічні та антифеодальні революції, тоді демократична ідея народного суверенітету, тобто визнання народу джерелом влади в державі, стає першою, до якої звертаються мислителі і політичні діячі цієї славетної епохи. Саме ідея народного суверенітету стає обґрунтуванням права народу на встановлення такої форми правління, яка буде служити його інтересам. Державна влада є законною лише тоді, коли народ дав свою згоду на її існування. У той час набуває широкого розповсюдження концепція “суспільного договору”. Найбільш послідовні захисники народного суверенітету – Руссо, Локк, Пейн – виходять з того, що влада завжди належить народу, він наділяє державу владою і він же має право відібрати її у держави, якщо вона використовує владу не в інтересах народу. Американський президент Авраам Лінкольн у своєму виступі у 1863 році виголосив славнозвісну формулу демократії як “правління народу, для народу, через народ”.

Але демократія, яка встановлюється в цю епоху - це вже не безпосередня демократія невеличких полісів, це форма державного правління великих країн, населення яких складається з різних класів, суспільних верств, часто-густо різниться своїм етнічним (національним) походженням, мовою, сповідує різні релігії. Тому в цей час народжується нова форма демократії – представницька демократія. Це така форма демократії, де править не сам народ безпосередньо, а представники його інтересів, яких він сам обирає і наділяє повноваженнями приймати рішення. Право періодично вибирати своїх представників до складу органів державної влади і бути обраним стає одним з найважливіших політичних прав громадян нових демократичних держав.



Характерною ознакою новітньої демократії є політичний, ідеологічний і культурний плюралізм. Тому у цих людей поряд з загальними інтересами і правами як громадян даної держави є ще й особливі права та інтереси, які потребують визнання і захисту. Ці особливі права і свободи людини і громадянина в новітній демократії постають у вигляді конституційно і законодавчо гарантованих прав і свобод особистості і меншин.