Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів - nadoest.com ))
|
Головна Пошук за ключовими словами: |
|
Схожі роботи
|
Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів - сторінка №1/16
с.в.глущик, о.в.дияк, с.в. шевчук Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів 3-тє видання, перероблене і доповнене Рекомендовано Міністерством освіти України ББК 81.2УКР-9 Г 55 Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів (Лист № 784 від 08.07.97) Рецензенти: Німчук BJB., доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент HAH України; Козачук Г.О., кандидат філологічних наук, професор Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Глущик С.В. та інші Г 55 Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. та серед, спец. навч. закладів/С.В. Глущик, О.В. Дияк, С.В. Шевчук. — 3-тє вид., переробл. і допов. — К.: A.C.K., 2002. — 400 с. ISBN 966-539-254-9 У посібнику подаються основні ознаки офіційно-ділового стилю та розглядається писемна форма його реалізації — ділові папери. Наведено зразки документів, правила їх оформлення, вправи різного ступеня складності. Виклад основного матеріалу доповнюють словник ділової людини, правила орфографії та пунктуації в таблицях. Для студентів вищих навчальних закладів та всіх, хто цікавиться діловим мовленням. ББК 81.2УКР-9 Навчальне видання ГЛУЩИК Сергій Васильович ДИЯК Олена Володимирівна ШЕВЧУК Світлана Володимирівна СУЧАСНІ ДІЛОВІ ПАПЕРИ 3-тє видання, перероблене, доповнене Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів Відповідальна за випуск Г. Кошманенко Коректор Н. Кунцевська Підписано до друку 14.01.01. Формат 84x108 1/32. Друк високий. Папір друкарський. Умовн.-друк.арк. 21,0. Тираж 50 000. Зам. 1-514. ♦А.С.К.», 04112, Київ-112, вул. Шамрила, 26. Свідоцтво серія ДК № 66 від 29.05.2000 р. Головне підприємство республіканського виробничого об'єднання "Поліграфкнига", 03057, Киів-57, вул. Довженка, 3. ISBN 966-539-254-9 ©С.В. Глущик, O.B. Дияк, С.В. Шевчук, 2000. ©"А.С.К.", 2001. ПЕРЕДМОВА Перед сучасним українських суспільством, яке нарешті дістало можливість будувати самостійну державу, постало чимало проблем, що потребують нагального вирішення. Одна з них — впровадження української мови у всі сфери життєдіяльності держави: політику, економіку, науку, адміністрування, вищу школу, засоби масової комунікації тощо. Загальновідомо, що українська мова тривалий час була і, на жаль, залишається й понині падчеркою в офіційних кабінетах, на кафедрах багатьох вищих закладів освіти, у лабораторіях академічних інститутів, на шпальтах газет і журналів, на радіо та телебаченні. Серед низки причин, що зумовили таку ситуацію, не останнє місце посідає брак відповідної літератури, насамперед навчального характеру. Така література могла б забезпечити належний рівень володіння українським діловим мовленням. Пропонований нами посібник покликаний заповнити цю прогалину. У ньому послідовно і детально висвітлюються питання сучасного ділового мовлення, починаючи від загальних понять мовної норми, офіційно-ділового стилю та класифікації документів, подаються характеристики основних вимог до складання й оформлення документів поряд з аналізом кожного окремого виду документа. Цей аналіз включає в себе ознайомлення читача із структурою документа, порядком його складання. Щоб вибрати потрібне слово, форму слова чи прийменникову конструкцію, слід скористатися матеріалом, уміщеним у розділі "Культура ділового мовлення ". У посібнику подано у вигляді таблиць матеріали про правописні норми сучасної української мови: правила вживання апострофа та м'якого знака, великої літери у власних назвах тощо, а також вживання розділових знаків. У кінці книжки вміщено "Словник ділової людини" та "Тлумачний словник". Оскільки з курсу ділової української мови й понині немає програми, затвердженої Міністерством освіти і науки України, у посібнику подано програму, затверджену вченою радою Національного педагогічного університету імені М. П Драгоманова. Використання засобів мови в різних життєвих ситуаціях під час створення документів з дотриманням етикету ділового спілкування; 4) виховати повагу до української літературної мови. Для цього на практичних заняттях рекомендується виконувати зі студентами такі типи завдань: написання документів, усні вправи до кожної теми, редагування текстів документів, відтворення їх на бланках, різні види диктантів (словниковий, вибірковий, пояснювальний, попереджувальний, диктант-переклад, контрольний). Окрім таких традиційних завдань, радимо практикувати виконання вправ з використанням різних типів словників, переклади з російської мови на українську типових мовних зворотів, кліше, найуживаніших у ділових документах; вправи на заміну одних синтаксичних конструкцій іншими — синонімічними; скорочення й поширення тексту. На практичних заняттях з ділової української мови студенти також повинні засвоїти відомості про ділові документи (класифікація документів та їх види за класифікаційними ознаками, формуляр документа, основні правила оформлення, вимоги до тексту). Аудиторні й домашні завдання не можна будувати на заучуванні цих відомостей та їх автоматичному відтворенні, а треба дбати про активізацію розумової діяльності студентів і підбирати цікаві, оригінальні вправи, урізноманітнюючи їх тексти й форми виконання. Під час вивчення курсу ділової української мови програмою передбачається повторення вивчених у школі тем з орфографії та пунктуації. У програмі немає окремих розділів з лексикології, фразеології, орфоепії, але вони не повинні бути поза увагою викладача і студентів. Збагачення лексичного запасу студентів здійснюється систематично у процесі засвоєння будь-якої теми (вправи на синонімію, багатозначність слів, робота із словниками). На заняттях здійснюється також робота, скерована на підвищення культури усного мовлення. Для досягнення цієї мети рекомендуємо проводити читання вголос, монологічні усні перекази та діалоги, бесіди, прослуховування радіо- і телепередач, виступи перед аудиторією з повідомленням чи доповіддю. Ділова українська мова є курсом практичним, тому потрібно систематично організовувати самостійну роботу студентів з навчальними посібниками, зі словниками іншою довідковою літературою. На основі програми викладач самостійно визначає теоретичний матеріал для індивідуального опрацювання, розробляє систему вправ і через аудиторні заняття, консультації, індивідуальні бесіди здійснює контроль за його засвоєнням. Ділова українська мова вивчається впродовж двох семестрів. За цей час студенти виконують чотири контрольні роботи, які включають комплексні завдання: написання та редагування документів, визначення їх класифікаційних ознак, заповнення формулярів-бланків; завдання на пояснення орфограм та пунктограм. Програма визначає тільки загальну спрямованість викладання курсу та обов'язковий обсяг знань, якими повинні оволодіти студенти. Викладачі ж мають можливість працювати з програмою творчо, вносити корективи в її зміст, розробляти індивідуальні завдання, але вся робота з ділової української мови мусить бути спрямована на підготовку кваліфікованого працівника, що має необхідні теоретичні знання і вміє застосовувати їх на практиці. Отже, ділова українська мова допоможе студентам заповнити прогалини в знаннях з української мови, сприятиме розвитку їхньої загальної культури мовлення, а також усвідомленому та ґрунтовному оволодінню мистецтвом ведення ділової кореспонденції. Години, передбачені навчальним планом на вивчення курсу ділової української мови, орієнтовно можна розподілити так:
Тематичний план Орієнтовна тематика лекцій
Оформлення листа. Листи-підтвердження. Листи-прохання та відповіді на них, листи-пропозиції. Листи-нагадування. Рекламаційні листи і листи-претензії. Супровідні листи. Листи-запрошення й листи-вітання. Рекомендаційні листи.
10. Усне ділове спілкування. Прийом відвідувачів. Телефонна розмова. Ділові засідання (наради). Жанри публічних виступів: доповідь, промова, лекція. Орієнтовна тематика практичних занять
8. Документи щодо особового, складу. Накази та їх основні види (про прийняття на роботу, про переведення на іншу роботу, про надання відпустки, про звільнення). Рек- візити наказу та вимоги до викладу тексту. Правила вживання апострофа. Розділові знаки при однорідних членах речення. 9. Довідково-інформаційні документи та правила їх оформлення. Адреса, телеграма, телефонограма, радіограма. Подвоєння приголосних на письмі. Розділові знаки при відокремлених означеннях. 10. Довідково-інформаційні документи. Довідка та її основні реквізити. Спрощення у групах приголосних. Розділові знаки при відокремлених прикладках. П. Довідково-інформаційні документи. Доповідні та пояснювальні записки, їх реквізити. Правопис префіксів. Розділові знаки при відокремлених обставинах та додатках.
Теми, винесені на самостійне опрацювання
5. Довідково-інформаційні документи. План роботи (перспективний, квартальний, місячний, тижневий, денний). Фонетика. Чергування голосних.
ВСТУП §1. Поняття літературної мови Українська мова — слов'янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує: а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній українській літературній мові; б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіальних діалектах. Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. За функціональним призначенням — це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства. Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П.Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою ("Енеїда", "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник"). Він першим використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору. Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича, Шевченка. Саме він уперше "своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови... У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, уснорозмовні форми народної мови". Традиції Т.Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники. В основу української літературної мови деякі письменники й до Т.Шевченка намагалися покласти живу народну мову, але це мало переважно діалектний характер: мова І.Котляревського спиралася на полтавську говірку, мова Г. Квітки-Основ'яненка — на харківську, мова І.Вагилевича, ( М.Шашкевича, Я.Головацького — на говірки Галичини тощо. Т.Шевченко першим "піднісся до розуміння синтетичності і соборності" літературної мови. Проте ще довго точилася дискусія щодо галицького впливу на українську літературну мову. За збагачення її галицькими елементами виступали О.Пчілка, М.Драгоманов, В.Мова (Лиманський), М.Старицький, І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський. Проти були П.Куліш, І.Нечуй-Левицький, Б.Грінченко, А.Кримський. Через певний час дискусія привела до засудження крайностей і ствердження середньої лінії. Однак сучасна літературна мова широко використовує галицькі елементи: в абстрактній лексиці (засада, властивість, зарозумілість, необізнаний, вплив, відчувати); в поняттях побуту (парасоля, кава, серветка, цукерки, тістечко); в адміністративно-канцелярській сфері (звіт, уряд); подвійний наголос (засідання, роки, тисячі, часу); вживання прийменників (о першій годині, за наказом, за десять хвилин одинадцята, по обіді). Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм. § 2. Мовна норма Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які с обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість — основна ознака літературної мови.
Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, опанування якими сприяє підвищенню культури мови. Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів. Для прикладу зосередимо увагу на порушеннях літературної норми у вимові злитих звукосполучень [дж], [дз] та розрізнення приголосних [г], [ґ]. В усному мовленні [дж], [дз] в позиції на початку слова вимовляються здебільшого правильно: джерело, дзвін. Всередині слова часто ці звуки вимовляються окремо, що є порушенням норми: дослід/ження, поход/ження. В українській мові слід розрізняти [г] і [ґ]. Літера ґ була вилучена з правопису у 1933 році, але третім виданням "Українського правопису" 1990 року поновлена, проте не всі слова з цією буквою зафіксовані у цьому виданні. Найповніший список слів з літерою ґ подається в "Орфографічному словнику української мови", яким варто послугуватися, оскільки сьогодні втрачена літера вживається не лише згідно з нормою, а й на власний розсуд мовців:
Калька
поставщик учбовий багаточисельний малочисельний міроприемство співпадати співставляти слідуючий відноситися Функціонування переважної більшості кальок в українській мові теоретично обумовлене відповідними словотворчими моделями: підприємство, співіснувати, багатогалузевий тощо. Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень. Наприклад, у сучасній українській мові обмежено вживаються активні дієприкметники теперішнього часу, які під час перекладу з інших мов, зокрема з російської, замінюються прикметниками або іменниками: Українські відповідники вирішальний наступний попередній бездіяльний вступник завідувач службовець Російські дієприкметники решающий последующий предшествующий бездействующий поступающий заведующий служащий На особливу увагу заслуговують прийменникові конструкції, поширені насамперед у діловому мовленні. Порушенням норми вважається вживання прийменника по, оскільки в українській мові є чимало прийменників, які є вдалими замінниками, порівняйте: Українські відповідники на ваш погляд у службових справах зі службового обов'язку за наказом після закінчення терміну через недбалість за законом Російські конструкції по вашему усмотрению по делам службы по долгу службы по приказу по истечении срока по небрежности по закону Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Наприклад, для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення — мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення внаслідок впливу російської мови. Норма укладати угоду брати участь впроваджувати у виробництво відшкодувати збитки витяг із протоколу чинне законодавство обіймати посаду Порушення норми заключати угоду приймати участь внедряти у виробництво возмістити убитки виписка із протоколу діюче законодавство займати посаду Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:
Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері. Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматичному, смисловому та інтонаційному принципах. Розділові знаки, вживані за граматичним принципом, є обов'язковими, бо зумовлені граматичною структурою речення. Вони ставляться: в кінці речення (крапка, знак оклику, знак питання, три крапки); між частинами складного речення (кома, крапка з комою, тире, двокрапка); у простому реченні на місці пропущеного члена речення та між підметом і присудком відповідно до правил (тире); при вставних і вставлених конструкціях, звертаннях, вигуках (кома, тире, дужки, знак оклику); між однорідними членами речення (кома) і при узагальнювальних словах (двокрапка, тире); при відокремлених членах речення (кома, тире). Наприклад: Особисті офіційні документи — це документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, прохання, скарги, передають повноваження іншій особі щодо отримання документів, грошей, товарів тощо, закріплюють свої права перед державою, установами, іншими особами. За смисловим принципом розділові знаки ставляться з урахуванням семантики речення та його структури, проте досить часто, особливо в рекламних оголошеннях, можна прочитати: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий, вовняний одяг. Або: Фірма реалізує срібні ложки, ножі, виделки, меблі та сантехніку. Це типовий приклад порушення смислового принципу розстановки розділових знаків та пунктуаційної норми у використанні однорідних членів речення. Правильно було б так: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий вовняний одяг. Фірма реалізує меблі, сантехніку та срібні столові набори: ножі, ложки, виделки. На основі інтонації ставиться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, а іноді й тире. Скажімо, у реченні: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу, його нелегку історію — можна поставити й тире: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу — його нелегку історію. Цей принцип е допоміжним до граматичного і смислового. Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватися. У зв'язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї і тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові. У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти: акцентні (алфавіт і алфавіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, родовий відмінок — моста і мосту). У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови. Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами і послідовно дотримуватись їх.
наступна сторінка >> |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||