Положення та вимоги Конституції і законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні національної безпеки держави

1. Основні положення та вимоги Конституції і законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні національної безпеки держави.

Правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України, Закони України “Про Збройні Сили України” і “Про оборону України”, Військові статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.

Прийняття Конституції України стало могутнім стимулом подальшого розвитку нашої держави. Прийнята парламентом Конституція України дає можливість будувати вільну, демократичну, соціально-правову державу, котра визначає людину найвищою соціальною цінністю.

Згідно з положенням Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову влади. В основі цього принципового положення лежить відома цивілізованому демократичному світу теорія. За цією теорією державна (публічна) влада повинна обов’язково поділятись на окремі гілки. Кожна з гілок влади повинна виконувати свої повноваження, в жодному разі не підмінюючи одна одну. Але в єдності всі вони разом творять єдину державну владу.

Єдиним органом законодавчої влади є її парламент – Верховна Рада України. Органами державної виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади. Органами судової влади – Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.

Верховна Рада України та Кабінет Міністрів водночас є органами військового управління.

В Конституції України знайшли своє вирішення найбільш важливі, принципові, загальні питання, пов’язані з обороною країни, забезпеченням воєнної безпеки України.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою скасування конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Конституція України визначає основні підходи, політико-правові підвалини будівництва не тільки Збройних Сил, а й усієї Воєнної організації держави.

Важливим кроком уперед в реалізації вимог Конституції України стало затвердження в січні 2006 року Указом Президента України Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки. Головною метою Державної програми є створення відносно невеликої, але укомплектованої, навченої, оснащеної сучасним озброєнням, боєздатної армії, яка буде спроможна забезпечити національні інтереси держави.

З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року правове поле у сфері національної оборони України стало більш чітким і визначеним. Це дало помітний поштовх законотворчій діяльності у цій сфері. Верховні Рада України, керуючись положеннями Конституції України, внесла низку змін і доповнень до Законів України від 6.ХІІ.1991 року “Про Збройні Сили України” і “Про оборону України” і виклала їх у редакції від 5 жовтня 2000 року.

У Законі України “Про внесення змін до Закону України “Про Збройні Сили України” зазначається:

Збройні Сили України – це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості.

Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.

З’єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до закону, в межах, визначених указами Президента України, що затверджуються Верховною Радою України, можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Органи військового управління забезпечують неухильне додержання вимог Конституції України стосовно того, що Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяльності.

Завдання збройного захисту України вирішують, перш за все, Збройні Сили України, але не тільки вони. “Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом”.

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оборону України” встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов’язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов’язки громадян України у сфері оборони.

Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, за необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі Збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Для організації оборони держави Президент України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує військово-адміністративний поділ території України.

З метою запобігання збройній агресії та збройному конфлікту, забезпечення національних інтересів і реалізації власної воєнної політики Україна, дотримуючись норм відповідальної і заснованої на співробітництві поведінки в галузі безпеки, бере участь у міжнародних акціях безпеки та міжнародному співробітництві у сфері оборони на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України. Фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок державного бюджету України в обсягах, розмір яких визначається щорічно Законом України “Про Державний бюджет України”, які забезпечують належне виконання завдань оборони, але не менше трьох відсотків від запланованого обсягу валового внутрішнього продукту.

У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, запровадження воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Верховні Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України, здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони.

Президент України здійснює повноваження у сфері оборони відповідно до Конституції України.

Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України у межах повноважень, визначених Конституцією України, видає укази, розпорядження, директиви і накази з питань оборони.

Для забезпечення стратегічного керівництва Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами в особливий період може створюватися Ставка Верховного Головнокомандувача як вищий колегіальний орган воєнного керівництва обороною держави у цей період.

Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Конституція України визначає, що Кабінет Міністрів України здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України (ст. 116, п. 7). За своїм характером це можуть бути заходи економічні (воєнно-економічні), організаційні, кадрові тощо.

Діяльність і управління іншими військовими формуваннями, утвореннями відповідно до законів України, та правоохоронними органами, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні держави, здійснюються згідно із законодавством.

В Україні діють Закон України “Про основи національної безпеки України”, Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 18.06.99 року, а також Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про альтернативну (невійськову службу)” від 18.02.99 року. Конституція України встановлює, що у разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою (ст. 35) і тим самим конституційно закріплює відповідне положення Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу”. Це також є одним з проявів гуманістичного характеру нашого Основного Закону.

Законом України “Про основи національної безпеки України” визначається, що «національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету І єдиного джерела впади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та ЇЇ прогресивний розвиток». Кажучи іншими словами, національні інтереси можна визначити як усвідомлену кожним членом суспільства, незалежно від його соціального статусу, інтегровану систему потреб у гармонійному розвитку особистості, суспільства і держави. Тобто національні інтереси - це те, що має життєво важливе значення як для кожного окремого громадянина, такі для суспільства і держави. Це такі потреби та інтереси, які не можна класифікувати на основі соціальної структури суспільства, а тільки на основі класифікації: сфер життєдіяльності суспільства. Закон України «Про основи національної безпеки України» визначив одинадцять пріоритетних національних інтересів. Без сумніву, одним з ключових у системі пріоритетних національних інтересів е «захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України».

Аналізуючи цей пріоритетний інтерес, необхідно особливо наголосити на тому, що його реалізація - це справа не тільки держави та її органів і установ, а й усіх громадян України. Внесок у реалізацію цього інтересу кожного суб'єкта забезпечення національної безпеки може бути різний, але не може бути жодного громадянина, об'єднання громадян, державних і недержавних установ, котрі не вважали б його власним інтересом або були вільні від обов'язку діяти в інтересах його реалізації.

Як один з пріоритетних національних інтересів Законом України «Про основи національної безпеки України» Визначається «інтеграція України в .європейський політичний, економічний простір та євроатлантичний безпековий простір». У цьому контексті необхідно наголосити, що євроатлантична інтеграція України передбачає й інтеграцію Збройних Сил у військові структури НАТО. Основні умови реалізації даного національного інтересу знаходяться в самій Україні; й полягають у досягненні нашою державою євроатлантичних стандартів у галузі політики, економіки, права та безпеки.

Реалізація національних інтересів України супроводжується наявністю загроз національним Інтересам і національній безпеці, котрі Закон України «Про основи національної безпеки України» визначає як «наявні та потенційні можливі явища і чинники, що створюють не безпеку життєво важливим національним інтересам України», Стаття 7 Закону визначає основні загрози Національним інтересам і національній безпеці України у сферах; зовнішньополітичній, державної безпеки, воєнній та безпеки державного кордону, внутрішньополітичній, економічній, соціальній і гуманітарний, науково-технологічній, екологічній та інформаційній.

Законом України “Про основи національної безпеки України” визначені такі загрози:

- посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав;

- загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об'єктів на території Україні;

- нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

- небезпечне зниження рівня забезпечення військовою і спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їхньої боєздатності;

- накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних Сил України військової техніки, озброєння, вибухових речовин;

- незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби та членів їхніх сімей.

Це ті загрози національній безпеці України, нейтралізація яких, без сумніву, є першочерговою справою всього суспільства. Але військовослужбовці й особовий склад інших силових структур держави - суб'єкти забезпечення національної безпеки, для котрих захист суспільства від названих загроз є їх функціональним призначенням. Тому вивчення й усвідомлення цих загроз та визначення засобів і шляхів боротьби з ними є безпосереднім, завданням особового складу Збройних Сил України.

Законом України “Про основи національної безпеки України” визначається, що «з урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та забезпеченні оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації».

Стаття 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» конкретизує напрями державної політики з питань національної безпеки України у відповідних сферах.

У воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України основними напрямами державної політики визначено:

- прискорення реформування Збройних Сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності давати адекватну відповідь реальним та потенційним загрозам Україні;

- перехід до комплектування Збройних Сил України на контрактній основі;

- здійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;

посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єктів;

- активізація робіт з утилізації зброї;

- впровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та Правоохоронними органами держави;

- забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей;

- дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України; ^г

- боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в пунктах перепуску та виключній (морській) економічній зоні України;

- Поглиблення транскордонного співробітництва з суміжними державами.

Вивчення й аналіз основних напрямів державної політики національної безпеки у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону необхідно проводити у тісному зв'язку з аналізом реального стану справ у конкретних частинах і підрозділах, визначенням і коригуванням їх практичних повсякденних завдань.

Таким чином. Закон України “Про основи національної безпеки України” ґрунтується на досвіді розв'язання проблем національної безпеки сучасних розвинених країн, власному досвіді, реальному стані й міжнародному статусі України та актуальних завданнях і перспективах розвитку України. Законом також визначено повноваження, функції і завдання суб'єктів.

Завдання, повноваження та основні функції Збройних Сил України в галузі національної безпеки визначена Законом України «Про основи національної безпеки України». Стаття 9 визначає, що «воєнна організація держави забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіє зовнішнім загрозам воєнного характеру». В статті 10 Закону визначається, що основними функціями суб'єктів забезпечення національної безпеки України є підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх застосування згідно з призначенням;

систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму; локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників; участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України, та інші.

2. Військові статути Збройних Сил України – правова основа життєдіяльності військ.

Питанням упорядкування життєдіяльності війська, підтримання міцної військової дисципліни у всі часи приділялася особлива увага. В історії людства можна знайти безліч різноманітних порадників, указів, кодексів, в яких визначалися основні норми і правила поводження вояків у мирний і воєнний час.

Українські вояки із статутними вимогами вперше познайомилися в ході відбуття військової повинності у складі армії Російської імперії. Петро І, який разом з розбудовою регулярної армії ввів у дію «Статут військовий», вимагав від військовиків твердого дотримання дисципліни: «Ніщо людей до зла не приводить так, як слабка команда. Так і у війську командувач є батьком для підлеглих, яких належить любити, забезпечувати, а за огріхи карати...».

За часів СРСР військові статути розроблялися найдосвідченішими фахівцями військової справи. Ось що з цього приводу відзначив славнозвісний маршал Г. К. Жуков: «Повинен сказати, що змісту статутів у РСЧА надавалось серйозне значення. В них кожного разу закріплювалися досягнення військової науки, вони базувалися на сучасному рівні техніки, враховували зміни в характері воєнних операцій».

В наш час невпинно підвищується роль військового права у регулюванні відносин у військовому середовищі. Основні засади і принципи цього процесу сформульовані в Конституції України, згідно з якою всі військовослужбовці мають усю повноту соціально-економічних та особистих прав і виконують обов'язки громадян України. Деякі особливості, обмеження та компенсуючі пільги викладено в законодавчих актах з військових питань, серед яких важливу роль відіграють військові статути Збройних Сил України.

Повсякденна життєдіяльність військовослужбовців у військовій частині здійснюється відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Цей статут складається з трьох частин та додатків.

У першій частині розкривається порядок взаємовідносин між військовослужбовцями, загальні обов'язки командирів та начальників, обов'язки посадових осіб, солдатів та матросів. Ця частина є основою повсякденної діяльності Збройних Сил, тому що без знання своїх функціональних обов'язків кожним військовослужбовцем неможливе виконання покладених завдань військовими частинами.

Серед специфічних обов'язків, обумовлених особливостями посади, яка займається, можна виділити низку основних вимог, безумовне виконання яких обов'язкове для всіх категорій військовослужбовців Збройних Сил України:

— свято і непорушне додержуватися Конституції України та Законів України, військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;

— бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;

— постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

— поважати бойові та військові традиції, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї частики, честю і гідністю військовослужбовця Української армії;

— допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій;

— вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;

— виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку й дисципліни;

— додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

В другій частині Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України «Внутрішній порядок» висвітлюються вимоги щодо розміщення та обладнання приміщень, розподіл часу і повсякденний порядок, обов'язки та основи несення добового наряду, обов'язки за бойовою тривогою та збором, а також розкривається система збереження здоров'я військовослужбовців.

Свого часу на важливості останнього питання особливо наголошував славнозвісний генералісімус О. В. Суворов: «Солдате дорогий, бережи здоров'я... Хто не береже людей — офіцеру арешт, унтер-офіцеру та єфрейтору — палки, та й самому палки, хто себе не береже».

В третій частині цього Статуту визначено порядок несення служби під час бойового чергування, особливості внутрішньої служби в парках, під час розташування військ на полігонах і перевезеннях. Розділи даної частини важливі тим, що вони обіймають питання, пов'язані з виконанням бойових завдань. Суворе дотримання статутних вимог щодо несення бойового чергування, а також досконале знання і сумлінне виконання обов'язків осіб добового наряду є запорукою високої бойової готовності військової частини.

Наступним не менш важливим правовим актом, що визначає порядок і якість взаємовідносин у військовому середовищі, є Дисциплінарний статут Збройних Сил України.

Цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок надання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Військова дисципліна — це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншими законодавчими актами України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності військовій присязі.

Міцна військова дисципліна є основою боєздатності будь-якого війська, її важливість усвідомлювали і наші славетні предки. Так, незважаючи на демократичний устрій козацького війська, у якому всі важливі політичні й організаційні питання (вибори старшини, гетьманів, згода на військові походи, судові справи, поділ угідь, укладання угод з іншими державами) вирішувалися на раді, поряд з цим існувала міцна військова дисципліна. Найбільше козак боявся осуду своїх товаришів. Суворо каралися такі злочини, як вбивство, бійки між козаками, крадіжка приватного та громадського майна, невиконання обов'язків, засуджувались аморальні вчинки і неповернення позичених грошей і речей, дезертирство. За пияцтво під час походів козаків карали на смерть. Зрада Батьківщині вважалася найтяжчим злочином.

Козаки суворо дотримувалися розпорядку дня. Щодня проводилися змагання на конях, стрільба з вогнепальної зброї, долання ровів і загорож, бій на шаблях до першої крові та інше.

У сучасних Збройних Силах України військова дисципліна покликана забезпечувати злагодженість і єдність дій військовослужбовців, моделювати їхню поведінку, активно впливати на їхню свідомість, почуття, волю, формуючи тим самим особистість воїна, виробляючи у нього необхідні морально-психологічні бойові якості.

Вимоги Дисциплінарного статуту можуть конкретизуватися залежно від безпосередніх обставин нормами інших статутів або знаходити своє відображення в постановах, інструкціях, наказах командирів і начальників та інших правових актах.

Однією з головних норм Дисциплінарного статуту Збройних Сил України є право командира віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого — їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаним сумлінно, точно та у встановлений строк.

Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених законами та військовими статутами заходів примусу аж до арешту винного й притягнення його до кримінальної відповідальності.

Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність ( в тому числі і кримінальну).

У разі, коли військовослужбовець вважає, що по відношенню до нього старшим командиром (начальником) або іншим військовослужбовцем була вчинена несправедливість (незаконне рішення, дія або бездіяльність щодо нього, порушення його прав, законних інтересів та свобод, а також незаконне покладання на нього обов'язків, або незаконне притягнення до відповідальності) — в цих випадках військовослужбовець має право направляти письмове звернення або звернутися до посадових осіб органів військового управління, органів, які проводять попереднє (досудове) слідство та інших державних органів влади.

З інших питань службової діяльності скарга подається безпосередньому командирові тієї особи, чиї дії оскаржуються, а якщо ті, хто подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їхні права, скарга подається у порядку підлеглості.

Викладене свідчить, що для повнокровної життєдіяльності сучасного війська і окремого військовослужбовця законодавством створені всі умови. Отже, необхідно кожному на своєму місці докладати максимум зусиль по його дотриманню.

Наступним важливим документом в системі організації життєдіяльності військ є Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України.

Цей статут складається з двох основних частин і додатків.

В першій частині розкриваються зміст і функції гарнізонної служби, обов'язки посадових осіб щодо організації та забезпечення дотримання високої дисципліни особовим складом гарнізону, необхідні умови для повсякденного життя та підготовки військ, проведення гарнізонних заходів за участю військ.

Особливої уваги потребує друга частина — «Вартова служба». Значення цієї частини полягає в тому, що несення вартової служби є виконанням бойового завдання, відтак і положення, які регламентують цю сферу військової діяльності, вимагають особливо суворого дотримання.

Для несення вартової служби віднаряджуються варти, тобто озброєний підрозділ, віднаряджений для виконання бойового завдання з метою охорони та оборони військових об'єктів, бойових прапорів та осіб, яких тримають на гауптвахті й у дисциплінарній частині (батальйоні), вони можуть бути постійними або тимчасовими.

Для безпосередньої охорони та оборони об'єктів із складу варти виставляються чатові, котрі виконують бойове завдання щодо охорони та оборони доручених їм постів.

Специфіка цих завдань накладає на військовослужбовців особливий рівень відповідальності, що в свою чергу вимагає досконалого знання прав та обов'язків осіб варти, а також суворого їх дотримання. Зміст останньої тези полягає у тому, що несення вартової служби завжди пов'язане з перебуванням людини в екстремальних умовах, що потребує від неї максимального напруження морально-психологічних та фізичних сил. Охороняючи об'єкти, зазначені в табелі поста, чатовий перебуває наодинці з проблемами, котрі можуть в будь-який час виникнути і на вирішення яких майже не буде часу. В разі необхідності чатовий повинен застосувати зброю. Саме у такій ситуації чатовому потрібно діяти, і тут на допомогу приходять тверді знання положень Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України.

З цього приводу можна навести багато позитивних прикладів, коли завдяки рішучим, впевненим діям чатові з честю виконували свій військовий обов'язок.

Останнім серед статутів є Стройовий статут Збройних Сил України.

Цей документ визначає строї та управління ними, обов'язки командирів і солдатів перед шикуванням і в строю, стройові прийоми без зброї, зі зброєю і при виконанні військового вітання, строї підрозділів та частин пішому порядку і під час руху на машинах, проведення стройового огляду, положення Бойового Прапора військової частини в строю тощо.

Дії військовослужбовців, підрозділів в строю почали застосовуватися задовго до початку нашої ери. Так, наприклад, в стародавній Спарті справі ходити в ногу, змінювати напрям руху, не втрачаючи рівняння в рядах та шеренгах, ходити строями навчали вже з малолітства. Це було дуже важливо, тому що під час бою від стройового вишколу безпосередньо залежала міць війська.

Не менш славетні приклади міцності строю є і в нашій історії. Під час Грюнвальдської битви саме завдяки витримці і стійкості строю українських полків була стримана тяжко озброєна тевтонська кіннота, що дало змогу в подальшому польсько-литовсько-українському війську розгромити один з найпотужніших орденів хрестоносців

Дехто може зауважити, що стройова підготовка в наші дні є анахронізмом і марним витрачанням сил та часу, але гарний стройовий вишкіл — це і вироблення в собі навички до швидкого і точного виконання наказу, це набуття вміння діяти сумісно з іншими. Дії в одному строю породжують так зване відчуття ліктя, військової єдності і відповідальності за спільну справу. Стройовій вишкіл виховує у військовослужбовця такі якості, як зібраність, витривалість, стійкість.

Отже, Стройовий статут Збройних Сил України разом з іншими створює певну систему підготовки і розвитку як окремого військовослужбовця, так і українського війська в цілому.

Підсумовуючи зазначене, потрібно зауважити, що служити за статутом можна тільки за умови, якщо добре його знаєш. Справа кожного військовослужбовця — глибоко вивчати статути і з усвідомленням особистої відповідальності за безпеку Батьківщини сумлінно їх виконувати.

Життя переконливо свідчить, що в тих підрозділах, де статутні правила стали нормою військового життя, там служба йде на лад, взаємовідносини у колективі здорові, принципові, проникнуті духом поваги і взаємодопомоги, там і кожний окремий воїн почуває себе впевненим у своєму майбутньому.