Проект «Український рушник». 1-ий учень - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Проект «Український рушник». 1-ий учень - сторінка №1/1
Вчитель. Протягом життя Андрій Малишко видав близько сорока збірок. У літературу увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші стали народними. У творчому доробку поета понад сто пісень. Андрій Малишко співпрацював із багатьма композиторами, але найбільше – з Платоном Майбородою. Найвідоміші з них: «Пісня про рушник», «Стежина», «Вчителько моя», «Київський вальс».

На слова Андрія Малишка писали музику композитори Пилип Козицький, Левко Ревуцький, Михайло Вериківський, Григорій Майборода та Олександр Білаш.

Найкращою з-поміж його пісень, а може, й найпопулярнішою в повному розумінні слова народною піснею, якій судилися довгі роки життя, є «Пісня про рушник». Я думаю, що вишивані рушники кожному бентежать душу. Отож, послухаємо групу «Етнографів», які готували

Проект «Український рушник».

http://about-ukraine.com/work_folder/04_okna_1245642351.jpg

http://www.folkart.kiev.ua/images/35-36pg58.jpg

1-ий учень. Рушник є окрасою світлиці. Без рушника не обходилося, він завжди був під рукою, тому і назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник.

2-ий учень. Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті. Ним витирали руки і посуд, з ним ходили доїти корову, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжку після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті.

На Правобережному Поліссі такі невеличкі рушники називають «надіжницями» », а на Лівобережному – «хустками».



3-ий учень. З давніх-давен люди вірили у силу рушника, як у доброго чарівника, що збереже від усякого лиха. Ще в дохристиянські часи обвішували рушниками дерева, аби задобрити сили природи, богів.

Гарний був звичай використовувати рушники і в обряді будівництва хати. У давнину, коли будували хату, то піднімали на рушниках сволок, а потім дарували ці рушники майстрам. Коли стіни були вже зведені, вгорі, в кутку, вішали образ. А на нього – рушник.



4-ий учень. Був і такий звичай в Україні: у перший день огляду озимини (на Юрія, 6 травня) ішли в поле гуртом – частіше родом. Попереду батько ніс на рушнику хліб-сіль, у кошику, накритому рушником, несла різне частування мати. На зеленому полі розстеляли його, клали їжу, пригощалися. Так робили і в перший день оранки, сівби та жнив. Після закінчення жнив господар зустрічав женців з хлібом-сіллю на рушнику, а ті одягали на нього обжинковий вінок.

5-ий учень. Інтер׳єр української хати неможливо уявити без рушників. Піч у хаті займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей і була обернена своїм отвором до фасадної стіни, в якій були вікна. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть, червоний кут, святий кут, божній кут), де розміщували ікони, прикрашені тканими або вишитими рушниками (божниками), обтикані цілющим зіллям та квітами; перед ними вішали лампадку.

Гордістю кожної родини були божники (покутники) – рушники для ікон. Для них брали найкраще тонке полотно, гарно вибілене. У Поліссі вішали на образи «набожники» - довгі (до 7 метрів), вузькі, оздоблені суцільними та орнаментальними смугами.



6-ий учень. Мистецтво вишивання дуже давнє. З покоління в покоління передавалося воно від однієї майстрині до іншої, від матері до дочки.

Кожна українська дівчина вміла вишивати. І ледве підростала, починала готувати собі сорочки, запаски, плахти, а найперше – рушники.



7-ий учень. Та, мабуть, з особливою любов’ю вишивала дівчина довгими зимовими вечорами сватальні (або плечові) рушники, які сватам треба було подавати, ними перев׳язували молодих, прикрашали гільце на дівич – вечір. На рушничок ставали. Під рушником родичі молодого клали срібні монети, пшеницю, щоб життя молодих було щасливим і заможним.

8 – ий учень. Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушнику були високою ознакою гостинності українського народу. Кожному,хто приходив х чистими помислами, підносили цю давню слов׳янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її. Цей звичай пройшов віки, став доброю традицією і в наш час. Він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до рідних. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Хай цей символ завжди буде у нашій хаті як ознака любові й незрадливості.

http://www.uzhgorod.ws/grafica/zakgirl.jpg

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату –

То обереги від біди.

Шануйте, ті, що дала мати,

Готуйте дітям з чистої роси.

Щоб легко їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.



Шануйте, друзі, рушники.

c:\documents and settings\шурик\мои документы\msw-vpjen-1.jpg