Рідна школо моя, снишся ти мені звечора й зрання. Я до тебе щоднини роками раненько спішу. Ти надія моя, ти любов моя перша й останн - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Моя сім’я, моя родина це наша рідна Україна 1 112.06kb.
Година спілкування «Ти моя біль, ти моя кров, о, воїне безсмертний... 1 73.88kb.
«Земля моя земля моїх батьків» 1 36.96kb.
Рідна мати моя Звучить пісня Д. Гнатюка «Рідна мати моя» Під мелодію... 1 164.71kb.
Зачарованадесн а 1 61.77kb.
Ти стоїш, моя школа, поміж інших будинків Незнайома чужим, але рідна... 1 30.09kb.
Рідна школо! Ти храмом маленьким стоїш на землі… 1 35.96kb.
Дмитро Васильович Павличко Підгірському селі Стопчатові 28 верес­ня... 1 198.78kb.
Дорога додому Заросла бур’янами моя рідна домівка 1 8.95kb.
Дмитро Васильович Павличко – поет нової доби Підгірському селі Стопчатові... 1 204.83kb.
О. В. Крутенко Н. М. Степанова Моя Україно, колиско-калино, пізнати... 1 267.92kb.
Завдання1: виписати речення з прямою мовою у тому порядку, що відповідає... 1 16.71kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Рідна школо моя, снишся ти мені звечора й зрання. Я до тебе щоднини роками раненько - сторінка №1/1
Рідна школо моя

Рідна школо моя, снишся ти мені звечора й зрання.

Я до тебе щоднини роками раненько спішу.

Ти - надія моя, ти - любов моя перша й остання.

Навіть присмерті я ці слова тобі знову скажу.

Рідна школо моя, ти дала мені зоряні крила.

Ти - святилище, де сподіваюся я і молюсь.

Що сьогодні я знаю -тому ти мене научила.

Що я знатиму завтра -у тебе ж таки научусь.
На канікулах

Я іду по школі - - в коридорах тиша.

Та дзвенить у вухах сміх моїх дітей.

Катя і Оксанка, Вася, Коля, Миша –

Як же я люблю вас, крихітних людей!

З вами я до сонця зорі привертаю,

З вами я радію, плачу і сміюсь.

Кращої ж бо долі у житті не знаю –

І ніколи з вами жити не стомлюсь.

Осінь барвінкова сріблить мої скроні,

Вересень вже стука у ясні шибки.

Я несу вам, діти, серце на долоні,

Я на вас чекаю, милі, залюбки!

1991р.
Виступ на святі останнього дзвоника

Двадцять п 'яте травня знов до нас гряде,

З квітами до школи кожен з вас іде.

Тільки не покличем ми вас на урок,

Бо останній нині пролуна дзвінок.

Настає сьогодні травня двадцять п 'яте,

Всі ви дуже раді, хлопчики й дівчата.

Навіть хмарки в небі підуть у танок,

їм закомпанує останній дзвінок.

Двадцять п 'яте травня нині настає,

Добре, що це свято завжди з нами є.

Я усіх сердечна, від душі вітаю,

Веселих канікул кожному бажаю!

25.05.1997р.

Заповідаю дітям

Життя прожить - - не поле перейти.

Цю мудрість із дитинства добре знаєм.

Але тоді про неї забуваєм,

Як за собою палимо мости.

Щоб знати, де нам світить наш маяк,

Умійте пережите пам'ятати,

Своїм онукам в спадок передати,

Щоб добре знали: що? і де? і як?

І ще я вам сказати чесно мушу:

Щоб перед Богом легше звітувать,

Умійте самовіддано кохать –

Це возвеличить серце ваше й душу.

І ще одна є істина свята,

Повідала її в дитинстві мати:

Умійте вибачити і прощати,

Хоча це справа, може, й не проста.

Життя у вічності - - єдина мить.

Але щоб бути в злагоді з собою,

Не стать байдужим до чужого болю –

Молитвою його ви освятіть.

23.04.2002р.
Славні гості у нас, сивочолі старі ветерани.

Вам вклоняємось низько, встеляємо квітами путь.

У живих, ще болять фронтові незагоєні рани,

На могилах полеглих багрянці яскраво цвітуть.

Зморшки вкрили обличчя, та сяють звитягою очі.

Йти у полум 'я й дим довелось вам тоді молодим.

А матусі й дружини молились тихенько щоночі,

Щоб вернувся з вас кожен з походу додому живим.

Ви долали яри, ви долали круті перевали,

Додавала вам сили велика синівська любов.

Землю рідну свою від наруги й ганьби захищали.

І за те вам сьогодні ми дякуємо знову і знов.

Славні гості у нас, сивочолі старі ветерани.

Ви до нас принесли розтривожене серце своє.

І нехай не болять по ночах ваші давнії рани,

Хай зозуля вам щастя невтомно і щиро кує.



Випускникам

Юність, наче пісня, дужа і крилата!..

У Дроздівській школі виросли орлята:

І Сергій, і Юра, Саша і Микола.

Вам уже не треба поспішать до школи.

Вас будити буде ротний старшина,

Тільки він матусі точно слів не зна.

А дівчатка ніжні, як цвіт абрикоси,

Ніби ще учора всі ходили босі.

Як стрункі берізки швидко виростали

Й на порозі юності, як одна, постали.

Люда і Світланка без ніяких мук

Вивчили основи головних наук.

А Оксанка щиро "інглиш" полюбляла,

Хочу я, щоб долю з нею пов 'язала.

Рая лиш шукає ще життєву путь –

Добре серце й розум, ні, не підведуть!

Всі сьогодні школі кажете: "Прощай!"

А Танюша твердо: "Трохи почекай!

Як вступлю до вузу, старанно повчуся,

То лише до тебе, рідна, повернуся!"

А тобі я, донечко, атестат вручатиму,

Ніби з свого серця душу вириватиму.

Пропливають роки — в вирій відлітають,

Восени, як птахи, гнізда полишають.

Зупинити б часу невблаганну путь –

Хай ще наші діти з нами поживуть!

Та, на жаль, немає рокам вороття,

Підуть наші діти в нелегке життя.

Перше перехрестя - -радощі, тривоги...

Складно, дуже складно обирать дороги.

З радістю і сумом вас ми виряджаєм,

Частку свого серця з вами залишаєм...

Червень, 1996р.

Учительське свято

Дощик мжичить-сіється.

Нам же з вами мріється

В нашій рідній школі.

Дощик не кінчається,

Літо нам ввижається –

Сонечка доволі!

Я люблю вас, дітоньки,

Ви ж бо мої квітоньки,

Ягідки у полі...

Зоряними роками,

Кроками широкими

Іде моя доля.

Осінь золотиста,

Різнобарвнолиста

Зустрічає свято вчителів.

І щасливі діти

їм дарують квіти,

Що говорять часто більше слів.

Осінь барв надбала -

Сиві жмутки впали

Вже на скроні любих вчителів.

Дякуємо долі,

Що у нашій школі

Ми щороку чуєм

Співи дітлахів.



1998р.
Легенда про калину

Ще дітьми при дорозі

Ми калину ламали, її кетяги повні

У намисто низали.

Чому зветься так дивно,

Ми тоді ще не знали,

І про слово чарівне

Дідуся запитали.

То - історія давня,

Промовив старенький.

Нападали на неньку

Лихі воріженьки:

І татари, і турки, І ляхи погані,

І боролась Вкраїна День і ніч з ворогами.

Грекам теж захотілось

Увійти в наші брами,

І посунули з півдня

Полки за полками.

Заіржали коні,

Запалали хати –

Б'ється Україна

З ворогом проклятим!

Чоловіки гинуть,

А жінок — в неволю!

Смерть блукає близько,

Смерть гуля по полю.

Та немало й греків

Полягло в двобої,

Впав і лицар їхній,

Вражений стрілою.

Під своїм наметом

З Богом розмовляє,

Знає, порятунку

Вже йому немає.

Хіба диво дивне

Рани тут лікує...

Хто мене врятує,

Все віддам тому я!

І почувся раптом

Срібний голосочок.

Дівчина чарівна...

Плаття і віночок...

Ти чому цареві

Навіть не вклонилась?

Чи не знаєш, крале,

До кого з'явилась?

Кланятись не буду! -

Гордо йому каже. –

Вилікую швидко,

Хай лиш цар накаже,

Щоб полки негайно

В край свій відступили

І ніколи більше

Сюди не ходили!

Згода! - їй почав тут

Цар відповідати, -

Ми не будем більше

З вами воювати.

Загорівсь я щойно

Думкою одною...

З нами ти поїдеш

Моєю жоною.

Так судилось, мабуть,

І до того йшлося –

Царське побажання

Тут же і збулося.

То була дівчина

На ім 'я Калина –

Сонячна іскрина,

Золота дружина.

Чистою красою

Заступила лихо,

Щоб на Україні

Мирно було й тихо.

А щоб в ріднім краї її не забули,

Зацвіла калина

Пишно, густо, буйно

В березі, у полі,

При дорозі, в лузі...

І цвіте Вкраїна,

Мовби та калина...

Хай не буде в тузі

Мила Батьківщина.

1991р
У лелечому краї Україні

Україно, краю мій лелечий.

Тут мій дім і школа, і сім 'я.

Чи світанок, чи обід, чи вечір –

Що без тебе в світі моє "я "?

Україно, краю неозорий, -

Це ставки й левади за селом,

І туман замріяно-прозорий

Над славетним лицарем Дніпром.

Не одне століття воювати

Довелось, щоб зараз ти жила.

Ну, чому історія не мати,

А зловісна мачуха була?

Крається душа, коли побачу,

Що і те не так, і те --не те...

Але перемучусь-переплачу

Й вірю, що Вітчизна розцвіте.

Україно, зоре світанкова,

Кращої немає більш ніде...

Ржею не сплюндрована підкова

Ще віщує щастя молоде.

Україно, краю мій лелечий!

Хай співають вічні солов "і!

Чи світанок, чи обід, чи вечір

Ти і біль, і радощі мої...

1996р.

Пам'яті 33-го

Я хочу, щоб довіку пам 'ять спала

І не тривожила ні серце, ані душу,

Щоб начебто й ніколи я не знала,

Про що сказати, діти, зараз мушу.

Злиденні Явтухи та Опанаси

Вмирали, як у зливу комарі...

Як їлося людське, бувало, м 'ясо,

Як хліб пекли не з борошна --з кори.

А лантухи добірної пшениці

Везли по світу з нашенського поля,

Щоб іноземець випік паляницю:

Йому ж таки судилась краща доля!

Дивилися голодні діти ласо

На пухле тіло мертвої сестри.

А у Москві вже смажились ковбаси,

І за кордон ішли смачні дари.

Хто ж то послав народу ті пости,

У першородні всіх загнав печери?

О Господи! Пробач їм і прости:

Із голоду ж пішли у людожери!

Натуживши охлялі рештки сил,

Ті трупи, що недавно поховали,

Викопували потай із могил,

Одежу з них на себе одягали.

Навіть собаки завивали мало,

Хоч українці, звісно, не китайці...

Та псів у селах багатьох не стало,

Бо раді були люди і собаці.

Не з неба впала голоду лавина,

Коли хилилося важке колосся.

Так ставили Вкраїну на коліна,

І це значною мірою вдалося,

"У наших грудях кулі і ножі,

І нас розп 'ято й нищено не раз.

Боже, Україну збережи!

Господи, помилуй нас!

І навіть на останнім рубежі

У нас ще промінь віри не погас.

Боже, Україну збережи!

Господи, помилуй нас!"

2000р.

За село молюся

Село моє у ріднім краї,

На карті нашій ти - піщинка.

Мені ж милішого немає,

Ко я його ясна кровинка.

У назві - Дрозд з глибин тих дивних

Іде до нас через віки,

Із жовтих книг, старих, архівних,

У нас питають козаки:

Як нам ведеться, як ми мрієм,

Один про одного, як дбаєм,

Чи живемо, чи животієм,

Чи плачем, може, чи співаєм...

Відводять очі їх онуки...

Та ж чи не гріх таке казати,

Що роботящі мають руки,

Та не одержують зарплати;

Що поле плаче за роками,

Коли доглянуте було,

Коли співало тракторами

І день, і ніч моє село...

З пшениці можна піраміду

Було колись побудувати...

І щоб не засмутити діда,

Нащадок так велів сказати:

"Козацькі звичаї шануєм

І у житті, і у законі,

Тому лиш сурму ми почуєм,

Сідлаємо відразу коні,

А їх тепер у нас без ліку:

Чи ж не козацькі ми нащадки?"

(Сказати сором чоловіку,

Що ними оремо ми грядки). ...

В дроздівські далі я дивлюсь,

У бур 'янах йдучи по полю,

І щиро Богові молюсь

За хліб і сіль...

За кращу долю...



1999р.

Кращого немає

Село моє у ріднім краї -

Моя душа, моя Дроздівка.

У світі кращого немає:

Тут моя школа і домівка.

Все надихає мою пісню,

Впліта навік у мою долю.

Так щемно в грудях мені тисне,

Як йду босоніж серед поля.

Люблю ставків весняну повінь,

І, як серпанок огорта,

Твоє ім 'я шепчу, мов сповідь, -

Споконвіків земля свята.

Люблю п'янкий туман прозорий,

Коли окутує дахи,

І як ставки купають зорі,

І як щебечуть дітлахи,

Як сповиває ніч оселі,

І соловейко не дріма...

Я й Інші знаю гарні села,

Але милішого нема.

Проїду всю я Україну,

Усі дороги перейду,

Але душа невпинно лине,

В твою первісну чистоту,

В твої зелені пишні шати...

І серце рветься із грудей...

Тебе не можна не кохати...

Й твоїх людей... Моїх людей...

1999р.
Пісне, лунай

Ми є народ прадавній, Історичний,

Паплюжений і кривджений віками.

Але живе у серці промінь вічний,

Що сяє із глибин душі піснями.

Ми є народ -не молена нас зігнути,

Поставити не можна на коліна,

Допоки в тиші можна буде чути,

Як вчить співати мати свого сипа.

Лунай же, пісне наша непоборна,

Бо тільки ми умієм так співати!

Живи в віках, прославлена, соборна,

Свята, як хліб, Вкраїно -наша мати!

1997р.

Батькова сорочка

Вічним сном мій батько давно уже спить,

Його вишиванка на стіні висить

Як сіда вечерять вся моя сім’я

Батькову сорочку ( завше ) одягаю я.

Приспів:


Батькова сорочка

Скільки тобі літ

Та не в’яне колір –

Наче маків цвіт.

До грудей притисну –

Серце ожива,

Ніби це мій батько ніжно

Мене обніма. ( двічі )

Затихають бурі над моїм селом,

Коли сидить батько з нами за столом

Селянська вечеря щедра і проста

А у тебе доля , батьку, наче хліб свята.

Приспів той самий

Повернусь додому із життя доріг,

Коли ступлю знову на батьків поріг,

Одягну сорочку – вишиваночку

На моїх дорослих сина ( може ) чи дочку.

Приспів :

Батькова сорочка –

Вишиваночка

Бережуть святиню

Син мій і дочка

До грудей притисну –

Серце ожива

Ніби це мій батько ніжно

Всіх нас обніма.


Батькова сорочка ,

Скільки тобі літ

Та не в’яне колір –

Наче маків цвіт

До грудей притисну –

Серце ожива



Ніби це мій батько ніжно

Всіх нас обніма.