Сценарій українських вечорниць «сонцесяйнакалита» - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Яворів подякував 20-річчю Незалежності відродженням унікальних Українських... 1 30.07kb.
Сценарій до народних „Вечорниць 1 45.39kb.
Сценарій свята в дитячому садку «В українській хаті з Осінню на святі» 1 51.69kb.
Тема. Узагальнення та систематизація знань за темою «Іменник як частина... 1 89.34kb.
Сценарій відкритої виховної години, присвяченої Міжнародному дню... 1 67.69kb.
Сценарій тематичної виховної години, присвяченої дню української... 1 76.44kb.
Сценарій до Дня української писемності й мови : «Від рідного слова... 1 69.31kb.
Сценарій історико-мистецького заходу, присвяченого 140-річчю Товариства 1 253.52kb.
Сценарій виховного заходу до Міжнародного дня театру Мета заходу 1 130.02kb.
Індексація українських часописів у scopus станом на 2010 р у Scopus 1 115.56kb.
Великомостівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа... 1 105.65kb.
Ведуча1: Україно! Чарівна моя, ненько, найкращий куточку землі, солов`їна... 1 131.05kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Сценарій українських вечорниць «сонцесяйнакалита» - сторінка №1/1
СЦЕНАРІЙ УКРАЇНСЬКИХ ВЕЧОРНИЦЬ

« С О Н Ц Е С Я Й Н А К А Л И Т А »
МЕТА: Познайомити учнів із зимовими звичаями, зокрема, пов’язаними із величанням сонця. Прослідкувати в’язок між звичаєм і повсякденним життям українського народу. Познайомити із дитячими іграми та розвагами. Сприяти розвитку творчої уяви, артистизму, умінню декламувати. Сприяти згуртуванню колективу класу через залучення до колективної творчої справи, виховувати відповідальність за результат загальної справи.

Сприяти вихованню поваги до звичаїв народу, виховувати національну свідомість, сприяти поверненню звичаїв українського народу у повсякденне життя сучасної України.



Обладнання: на сцені готуються декорації, які імітують українську хату, - піч, рогачі, кочерга, рушники, портрети родичів, ікони, стіл, лава.

Учасники: господиня ( пані Калитинська), господар (пан Калитинський), дівчата та хлопці – гості господарів. Кожному, хто намагається дістати калиту, отримує «титул» - пан Коцюбинський (їде на коцюбі)

Хід свята

Ведучий:

Народні свята та обряди – це народна душа, що завжди тягнеться до прекрасного, високого. У них концентрується віковічний досвід не одного покоління. Це – скарб, за яким далеко ходити не треба. Досить лишень познайомитися із народною обрядовістю, згадати її.



Ведучий:

Свята на пошану сонця були у нашого хліборобського народу чи не найважливіші. Ще з дохристиянських часів вклонялися наші пращури сонцеві, яке давало життя. Свята - Великодня, Купайли, Калити – не просто вшанування, це поетичне втілення народних знань про світ та його явища. Пізніше народні звичаї об’єдналися із християнською обрядовістю. Коляда стала Різдвом Христовим, Великдень – Паскою. Купайла почали ідентифікувати із Іваном Хрестителем. Свято Калити збігається із вшануванням Святого Андрія.



Ведучий:

Калита втілює згасання сонячної сили й тепла в кінці осені на початку зими. За новим стилем воно припадає на 13 грудня.


Ведучий:

Саме у день Калити відбувалися великі вечорниці. Дівчата брали із собою роботу: пряли, вишивали. Тут завжди було весело, можна було погомоніти, повеселитися, почути якусь бувальщину, поспівати, потанцювати.



Ведучий:

Ой, Калита, Калита, із чого ж ти вилита?



Ведучий:

Ой, я з жита сповита, ой, я сонцем сповита!



Починається дійство.

Господиня походжає по хаті, поправляє скатертину, виглядає у вікно. З-за куліс чути пісню («Несе Галя воду») з піснею до хати заходять дівчата.

Усі разом:

Добрий вечір, пані Калитинська!



Господиня:

Доброго вечора, любі гості. Прошу заходити.



Дівчина:

Як ваше здоров'я?



Господиня:

Добре, хвалити Господа. А де ж це ви забарилися?



Дівчина:

Та Галю чекали, вона косу заплітала довго.



Господиня:

А чого ж це так розчервонілися?



Дівчина:

Холодно ж на дворі. Вітер – колючий!



Дівчина:

А у вашій світлиці так тепло та затишно!



Дівчина:

Зараз зігріємося.



Господиня:

Сідайте, будьте ласкаві, у нашій хаті на лаві.



Дівчата сідають, беруться кожна до своєї роботи. Співають пісню «Посилала мене мати…» Господиня тим часом готується місити тісто.


Господиня:

Дівчата, а нумо, йдіть до мене, я навчу вас Калиту робити. Кожна з вас спробує місити, щоб знати, яким має бути тісто. Робиться воно із борошна, меду, додамо ще й маку. Розкачувати треба тоненько. «Рік тоншиться»- , кажуть люди. Місити треба по черзі, від старшої дівчини, до молодшої.



Дівчата по черзі місять тісто.
Дівчина:

Треба зробити більше зубців, щоб усім вистачило.



Дівчина:

Бабуся казали, що дрова для печі треба по – особливому класти: навхрест. Це – символ сонця і вогню.



Господиня:

Нумо, дівчата, допоможіть вогонь розпалити.



Усі разом:

Гори, гри, ясно! Спечи нам Калиту красну! Щоб ми її кусали і горя не знали!



Дівчата пританцьовують під музику.

Дівчина:

Мабуть уже пора Калиту у піч садити.



Господиня:

А ну, Галю, окропи дорогу калиті до печі!



Дівчина: (взявши кропильце)

Водиця - студениця, окропи Калиті дорогу до печі від порогу, а від печі до стелі, щоб ми були гарні та веселі!



Господиня садить калиту в піч.

Господиня:

А тепер, дівчата, я вам змию руки. Аби ви були красні-прекрасні, як наша Калита, щоб вона була така славна, як ви потрудилися.

Поки Калита спечеться, потанцюйте трохи.

Грає музика, дівчата танцюють.

Тим часом Калита спеклася.

Господиня:

Подивіться, яка гарна, кругла, запашна! Засяяла на всю хату!



Дівчина:

Денне сонце лягло на спочинок, а нам Калита світить!



З-за куліс чути, як співають хлопці («Ой, там на горі, та й женці жнуть»)

Хлопці заходять до хати.

Хлопець:

Пугу-пугу, дівчата, пустіть мандрівника у хату!



Дівчина:

Це – свої! Заходьте!



Хлопець:

Добрий вечір всім у хаті!



Усі:

Доброго здоров'я!



Хлопець:

Боже, помагай!



Господиня:

Дякуємо, будьте й ви здорові!



Пан Калитинський:

Ну, коли вже усі зібралися, то несіть вже Калиту.



Дівчата несуть Калиту приговорюючи:

Сонце заходить, а Калита сходить!



Господиня виходить на середину із рушником, на якому – горщик каші.

Господиня:

Калита наша, оце тобі – каша! А нам дай краси і сили, щоб ми в світі славно жили!



Калиту чіпляють на стрічку і піднімають.

Пан Калитинський: (виносить коцюбу, на якій їдуть Калиту кусати)

А ну, хто перший Калиту кусати їхатиме? Я – пан Калитинський, прошу пана Коцюбинського Калиту кусати. Хто до сонця-калити доїде?



Хлопець:

Дозвольте мені!



Пан Калитинський:

Тоді витанцьовуй собі «коня» (показує на коцюбу) танцювати треба від порогу. Хто зачепить кочергу, того вимажу в сажу, і не бачити тоді Калити.



Хлопець витанцьовує.

Пан Калитинський:

Гарно вискакав, сідлай тепер коня. Маєш право на їзду.



Хлопець:

Діду, діду, Калиту кусати їду!


Пан Калитинський:

А я буду сажею писати.



Хлопець:

Напишеш, чи ні, а я – на білім коні! І Калита – мені! (підстрибує і відриває зубчик в Калити) Смачна, запашна, аж на душі засяяло!



Дівчина (бере коцюбу)

Діду, діду, Калиту кусати їду!



Пан Калитинський:

Звідки ти?



Дівчина:

З молитви!



Пан Калитинський:

Чого хочеш?



Дівчина:

Калити!


Пан Калитинський:

А не боїшся чорноти?



Дівчина:

Не боюся!



Пан Калитинський:

Тоді присядь!



Дівчина присіла і вибула з гри. ЇЇ вимазали у сажу.

Звучить фрагмент пісні «Ой, яка я гарна…»)

Хлопець:

А ну, я поїду Калиту кусати1



Пан Калитинський:

Танцюй!


Хлопець незграбно танцює.

Пан Калитинський:

Та він танцює, як ведмідь у решеті. Не приготувався до свята! Ось тобі - сажа!



Дівчина:

Іди у клуню, з околотом танцюй!



Хлопець:

Я калиту кусатиму!



Пан Калитинський:

Танцюй!


Хлопець танцює, отримує коня, їде:

Хлопець:

Їду, їду калиту кусати!



Пан Калитинський:

А ти хто?



Хлопець:

Я – Коцюбенко, а ти?



Пан Калитинський:

А я – пан Калитенко! Ти звідки?



Хлопець:

З Черкас!



Пан Калитинський: Чого хочеш від нас?

Хлопець:

Калиту кусати!



Пан Калитинський:

А як її звати?



Хлопець:

Сонячна, знати!



Пан Калитинський:

Коли ніч від нас відійде?



Хлопець:

Лишень сонце зійде!



Пан Калитинський:

Чи зумієш Калиту дістати?



Хлопець:

І вмію, і знаю, і білим конем доскакаю!



Дівчина:

То ж не кінь, і не білий, а коцюба в сажі!



Хлопець (розповідає небилиці) ( Камал Курбанов)

Слухайте, дівчата, я вам розкажу, що колись зі мною було! Було це тоді, як мого батька на світі не було. А ми з дідом удвох на печі жили. На комині хліб сіяли. Та було в нас п’ять курок дійних та сім півнів їжджалих. Ось раз дід дав мені здоровенний гріш та й каже: «Піди на ярмарок, та й купи там кобилу й сокиру» Поїхав я на ярмарок та купив найбільшого оселедця та в’язку бубликів: поснідав гарненько, а потім купив кобилу і сокиру, ув’язав сокиру в тороки і поїхав додому. Моя кобилка трюх-трюх, а моя сокира цюк-цюк, та й відрубала кобилі ногу. А я, бач, був хлопець не дурний, зліз з кобили, взяв сокиру, зрубав найвищу вербу та й прив’язав її кобилі замість ноги. Сів та й поїхав. Їду, їду аж зачепився вербою за самісіньке небо. Що тут його робити? Поліз я по тій вербі, щоб, бач її відчепити, та й виліз на небо. Дивлюсь, а там циган лопатою гроші віє. Йшов я йшов і дійшов до самого раю. А в раю річка сметани тече, понад нею дерева ростуть, а на них все гречані вареники, - здоровені…



Дівчина:

Та досить вже! Чи то й справді було? Знаєм, який ти видумщик!



Хлопець: (Павло При лепський)

А я знаєте про що мрію, ось послухайте:

Коли б я був полтавський соцький,

Багато б дечого зробив.

Зробив би так, щоби жилося

Всім людям добре. Напримір:

Поставив би я скрізь дерева

З медових пряників самих,

І ніжки з холодцю свинячі

Щоб з часником росли на них.

Замість лози росли б ковбаси,

А листя все б були млинці.

Земля б була з самої каші

Та з добрих свіжих потрухів.

Ставки б з сметаною стояли

З лемішки з салом береги,

В ставках вареники стирчали:

Товсті, гарячі і пухкі.

Ну, годі. Треба б замовчати,

Щоб ще хтось шиї не набив.

Коли б я був полтавський соцький,

Усе б дочиста це зробив!



Хлопець (бере коцюбу)

Діду, Діду, Калиту кусати їду!



Пан Калитинський:

А будеш нам слово казати?



Хлопець:

Буду!


Пан Калитинський:

Що в світі найсильніше?



Хлопець:

Вода!


Пан Калитинський:

А що в світі найпрудкіше?



Хлопець:

Світло!


Пан Калитинський:

Скільки в небі зір?



Хлопець: Як у морі піску

Пан Калитинський:

А скільки у морі піску?



Хлопець:

Як трави на землі



Пан Калитинський:

А скільки трави на землі?



Хлопець:

Як проміння у сонця



Пан Калитинський:

А скільки проміння у сонця?



Хлопець:

Як у людини думок!



Калиту опускають і роздають усім.

Дівчина:

Пора вже розходитися.



Хлопець:

Дякуємо господаря за гостину!



Дівчина:

А господині за науку.



Господиня:

Спасибі на добрім слові, приходьте ще.



Господар: Бувайте здорові. Переказуйте вітання своїм батькам.

Звучить пісня ( «Так будьте здорові. Живіте багато…»