Старість у радість. Комедія на дві дії. Дійові особи: Надія Михайлівна Галина Ніна Софія Дарина Максим Степан Петрович Дімон Михайло - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
Схожі роботи
Старість у радість. Комедія на дві дії. Дійові особи: Надія Михайлівна Галина Ніна - сторінка №1/4




Старість у радість.

Комедія на дві дії.
Дійові особи:

Надія Михайлівна

Галина

Ніна

Софія

Дарина

Максим

Степан Петрович

Дімон

Михайло

Олег

Віктор

Відвідувачі нічного клубу.

На сцені декорація кімнати. Заходять Надія і її діти; дочка Софія та син Максим, вони обережно ведуть її під руки.

Софія готує для матері ліжко, тим часом Максим акуратно садовить Надію на стільчик.
Максим: Ось, відпочивай. Як почуваєшся, мамо? Серце болить?

Надія: Та ні, синку, не болить. Я вдома і цей лікарняне пекло вже скінчилося, Богу дякувати. Моє серце радіє, а не болить.

Софія: Болить не болить, а лікар приписав постільний режим. Лягай, мамо, все-таки другий інфаркт, треба тепер удвічі ретельніше берегтися.

Надія: Софіє, я ж і так цілий місяць у лікарні вилежала, я вже хочу рухатись, більше ходити, гуляти.

Софія: Гулятимеш, але не сьогодні.

Надія: Якщо ви мене закриєте удома в ліжку, у мене буде ще один інфаркт.

Софія з Максимом вкладають її у ліжко.

Максим: А якщо ти не лежатимеш і не прийматимеш ліки, то інфаркт буде у нас з Софією.

Надія( лягаючи у ліжко): Які ви у мене золоті діти...

Заходить онука Дарина, одягнута як тінейджер, з мобільним телефоном, у навушниках, вона прийшла зі школи. Дарина кидає рюкзак на підлогу.

Дарина: Бабуля! Привіт! ( обіймає)

Надія: Привіт, моя рідна! Як ти тут без мене? Батьків слухалася?

Софія: Ага, слухалася... Йде куди хоче, приходить опівночі, а про підручники й думать забула.

Дарина: Ма, ну хто зараз в одинадцятому класі уроки вчить - це ж не модно. Ти б ще про щоденник запитала.

Максим: А пиво пити, та по нічних клубах шастати - модно.

Надія : По нічних клубах! ( сідає на ліжку та сплескує руками)

Світлана намагається вкласти її назад у ліжко.

Дарина: От бачите, ви бабусю нервуєте своїми розмовами, а їй хвилюватися не можна. Тому пропоную припинити цей базар. Бабуленька.

( Дарина прихиляє голову до Надії)

Софія: Ну, хитруля, повезло тобі, та розмову не закінчено...
Дарина кривить гримасу у бік матері, за що отримує легкого стусана від дядька Максима, почухала потилицю.

Софія подає матері краплі, вкриває її.

Дарина сидить біля бабусі.

Максим: Я піду, з роботи на годину відпустили. Якщо раптом щось - дзвони.

Підходить до матері, цілує її

Максим: Я йду, а ти слухайся Софію,( до матері) забіжу на днях . Відпочивай і ніяких зайвих емоцій.

Надія: А навіщо ж тоді жити без емоцій, сину? Я ж не рослина.

Максим: Твоя правда, не рослина, а моя мати і я дуже хочу, щоб моя матуся жила довго і була здорова. Бувай. ( повертається до Дарини ) А ти дивись мені, будеш матір нервувати, вуха повідриваю!

Дарина: У мене для того батько є.

Максим: Авжеж, а у твого батька є молода дружина та нова сім`я, тож, поки він згадає про твої вуха, то буде вже пізно, боюсь пропустити момент.

Дарина : ( бурчить) Вміє згадати про наболіле. Лади, я постараюсь бути лапочкою.

Максим: Так би й зразу, а то ще й кусається. Бувай здорова!

Дарина: І тобі не хворіти!

Надія: Дарино!

Дарина: Ну що…? Він перший....

Софія: Я проведу! ( йдуть)

Надія: Даринко, ну що це за походеньки по нічних клубах, там же курять цигарки, п`ють пиво і займаються різними непристойностями.

Дарина: Сексом, шолі?

Надія від несподіванки підскочила.

Надія: Що? Ти знаєш про, про....

Дарина: Про секс, бабусю, про секс. Авжеж знаю, зараз всі знають.

Надія: Та звідки ж?

Дарина: Та ще з дитячого садочка.

Надія: Дариночко, ми ж з мамою тебе виховували зовсім не так, як ти себе поводиш. Ми хотіли, щоб ти у нас була чемною дівчинкою...

Дарина: І до весілля ні з ким нічичирк. Знаю я ваше виховання. Воно називається" Дарино, помри незайманою!". А якщо я ніколи заміж не вийду? То що, порости мені мохом чи що?

Надія: Та чому ж не вийдеш заміж? Ти ж он у мене яка виросла, красуня.

Дарина: А от вас слухатиму.” Дарино, туди не ходи, того не люби, не цілуйся, а про секс і думать не смій”. А хлопці зараз без сексу і розмовляти не хочуть. Нема сексу - нема стосунків.

Надія : Гі...! Боже, Дарино, ти...

Дарина: Спокуха ба. Незаймана, чекаю на принца на Ломбарджині!

Надія: Ой, у мене зараз буде інфаркт!

Дарина: ( біжить за краплями) Ба, ну ти чого? Ось, випий.

Надія випиває.

Дарина: Полегшало?

Надія: Та не дуже погано й було, просто запаморочилось у голові від припливу інформації. Максим правду казав про зайві емоції.

Дарино, а що? Батько приходить? Бачишся з ним? Я у Софії не запитую, боюся її розхвилювати.



Дарина: Мама називає його підстаркуватим кобелем і ніколи по імені. Це ж ти його так зі злості назвала; ну, коли мама вперше дізналася про його юну шанувальницю. Так от, коли він телефонує на домашній телефон, мама мене не кличе, то тепер тато подарував мені мобільник і додому телефонує рідко. Та часом телефонує мамі, щоб повідомити, що забирає мене на прогулянку. Мама до слухавки не підходить, тоді я спілкуюсь з батьком сама. Отакий серіал.

Надія: Біс мене смикнув за язика назвати його підстаркуватим кобелем.

Дарина: Та не парся, ба. Я вже звикла. Ти ж сама казала, що людина, то така істота, яка звикає до всього. Ба, а знаєш, чого я зависаю у тому клубі?

Надія: Що робиш?

Дарина: Зависаю, ну буваю там часто.

Надія: Чого?

Дарина: А матері не здаси?

Надія: Не здам.

Дарина: Закохалася я .

Надія: Господи, у кого?

Дарина: У ді джея.

Надія: У кого?

Дарина: Ну, він музику на дискотеці крутить.

Надія: У нього що, є ломбр, ну, та, джині, чи як там її...?

Дарина ( сміючись) Та яке Ломборджині - у ді джея? Ні, він - крутий такий, стильний, сексі такий.. Одним словом - класний!

Надія: Слава богу, що у нього тої джині нема, бо невідомо, чим би закінчилось те кохання...

Дарина: Закінчилось? Та воно ще й не починалось.

Надія: Як ні? А чому ж ти тоді ходиш туди?

Дарина: Знімати його, ніяк зняти не можу. Вічно біля нього море курей дурних крутиться, підступитись не можна.

Надія: Курей? Там біля вашого клубу що, курятник неподалік?

Дарина: Та ні, ба! Кури - це тьолкі.

Надія: А тьолкі це...?

Дарина: А тьолкі - це дівчата по - вашому, по- старперовськи.

Надія: А.....?

Дарина: А старпери - це старі по - вашому. Ой, ба, як з тобою важко...

Надія: Ну, Дариночко, я вже не дівчинка, щоб так просто вашу науку засвоїти. Ти ж бачиш, я старюсь. А знімати? Фотографуєш його, так?

Дарина: А знімати… Ну, клеїти, кадрити, сподобатися хочу.

Надія: А, то сподобатися означає зняти.

Дарина: Ну так. Бачиш, не така складна вже моя наука. Гаразд. Так от, як тільки я знайду спосіб здихатись тих ку... тих дівчат - він буде мій. За тим і ходжу.

Надія: А як не знайдеш?

Дарина: Повішусь.

Надія: Ти що?

Дарина: Жарт. Щось ти почуття гумору після лікування зовсім втратила. Та нічого, минеться, ще пару днів зі мною потусуєшся і все буде чикі - піки. А зараз спати, спати.

Заходить Софія

Софія: От, ще сусідку тітку Галю зустріла, побалакали з нею. Ось, меду тобі передала, сказала провідати зайде. Дашо, відійди вже від бабусі, хай відпочине.

Дарина: Я якраз це і збираюся зробити. ( нахиляється до Надії, шепоче) Ні слова матері.

Надія киває.

Софія : Дашо, я сьогодні у нічну на роботу, напарниця телефонувала, захворіла, з грипом лежить, треба замінити. Так невчасно, та більше нікому, магазин має працювати. Тому, бабуся на тобі, та ні ногою з хати! Зрозуміла?

Дарина: Мамо, але в мене на сьогодні інші плани!

Софія: Нічого, зачекають твої "інші плани" до завтра. І бажано, щоб вони вирішувалися удень, а не вночі в нічному клубі! Зрозуміла?

Дарина: Зрозуміла ( ображено)

Софія: От і молодець! Я не сумнівалась. Мати й дочка завжди знайдуть спільну мову.

Дарина: ( бурмоче) Угу, не знайдеш тут, зараз знов дядькові нажаліється.

Софія: Що ти там буркотиш?

Дарина: Та нічого, ма, я побуду з бабусею.

Софія: От так би й зразу.

Софія одягається та виходить.

Дарина залишається на самоті, підходить до бабусі, придивляється, та спить. Дарина поправляє покривало та відходить, раптом, у неї дзвонить мобільний телефон.

Дарина ( пошепки) Алло! Привіт, так, так, йолки - палки, блін, западло! А мені з бабулею треба бути....! Та з лікарні виписали, після інфаркту, адаптаційний період. Блін, то кажеш, Фабрика зірок приїжджає? Авжеж, хочу, та я не можу, не можу, ніяк. Мати з мене шкуру здере живцем. Ну, бувай, бувай.

Дарина( з розпачем): Блін, Фабрика зірок до клубу приїжджає.... І він там буде... ( повертається у бік Надії) Ех, ба....!

Заходить сусідка баба Галя.

Галя: Привіт, Даринко. А де бабуся?

Дарина: Спить. А мама пішла на роботу ( починає рюмсати), а мене саму залишила, а там українська фабрика зірок приїхала. І він там, а я тут...

Галя: Цить, розбудиш. А тепер детальніше, та розбірливіше. Чого заливаєшся? Коротко і ясно!

Дарина: Хочу на концерт у нічний клуб.

Галя: Це ж, мабуть, туди, куди мої збираються. У " Срібло"?

Дарина: Так ( здивовано)

Галя: Тю, так іди, я тут побуду. Та не переживай, іди.

Дарина : Баба Галя, яка ж ви.... Дякую, я швидко! Ось, тут усі ліки, якщо буде галімо.

Галя: Як?

Дарина: Ну, зле. І не дозволяйте їй вставати! ( обіймає її та біжить, по дорозі дзвонить по мобільному) Алло, Свєтка, я зараз до тебе зайду.

Галя лишається сама, підходить до столика з ліками, бере, роздивляється, випадково випускає пляшечку з рук, та з брязкотом падає на підлогу. Прокидається Надія.

Надія: Дарина!?

Галя: Ні, це я, Галя.

Надія: Галинко, як я рада бачити тебе!

Галя: Я теж, Надійко, я вже грішним ділом подумала, що й не побачу більше тебе, роки наші такі, що сиди й чекай на смерть, та гадай; хто кого перший ховатиме. А ти ось, жива, слава Богу. ( обіймаються, Надія хоче встати, та Галя не дозволяє) ти що, лежи! Дарина мені заборонила дозволяти тобі вставати.

Надія: Припини, Галино, я вже стільки належалась, що хочу на землю нормально ступити.

Галя: Ну, добре, тільки, помаленько, обережно.

Надія підіймається, проходить, та сідає на стільчик.

Надія: А де Дарина?

Галя: А вона у " Срібло" пішла на концерт якоїсь фабрики. Софія твоя її за тобою доглядати лишила, а сама на роботу подалася, а Дарина як дізналася про концерт, зразу у сльози, а тут я... Бачила б ти, як вона мене обіймала...

Надія: Ну навіщо ти її відпустила? Софія і так з нею свариться за ті пізні гулянки.

Галя: Та чого ти? Нехай повеселиться, дитя, діло ж молоде. У неї ж не було два інфаркти..

Надія: Вмієш ти заспокоїти, подруго.

Галя: Чесно кажучи, я навмисне її відправила. Побалакать мені з тобою треба. Ледь діждалась тебе з лікарні. До тебе ж не пускали. Я навіть подумала, що якщо ти помреш, не дай Бог і я тобі цього не скажу, то лусну від надлишку емоцій.

Надія: Ого, початок багатообіцяючий. Продовжуй.

Галя: Я закохалася!

Надя: Здуріти можна! Ви що, зговорилися всі, чи що?!

Галя: А хто ще?

Надя: Д... Та не важливо. Ну, ну, я слухаю.

Галя: Я ж записалася на танці, ну, для тих кому за....

Надя: Ну зрозуміло.

Галя: Він мій партнер. Це все сталося під час того, як ми розучували танго. Такий темпераментний танок і він такий темпераментний, екстравагантний чоловік ( танцює танго та показує як її обіймав партнер, ) як те танго. Він мене і так , і так, і так...

Надія перебиває

Надія: Гей, гей, гей! Я ще тут... Нічого собі, танго!

Галя: Це ще не все.

Надія: Я вже вся тремчу.

Галя: У нас був той, ( шепоче) секс.

Надя: Що?

Галя: Секс.

Надя: Боже! Галя!

Галя: Надьо! І це ще не все. Він молодший за мене на 15 років і я вперше за все життя відчула горгазм!

Надя: Господи Боже ти мій, ти здуріла на старості літ чи що!? Ось, звідки ці твої слова про діло молоде. 15 років? І що то таке за горгазм?

Галя: Ну, це коли так добре, добре. А відчуття таке, ніби, з`їла кислючого лимона, та отримала від цього величезне задоволення! Ну, щоб тобі краще пояснити: так, як у американських кінофільмах показують, чи у серіалах бразильських. Спочатку така пристрасть божевільна, герої після першого ж побачення йдуть до квартири, а по дорозі гублять одяг, роздягаються, а тоді а, а, і о...( падає на крісло)

Надя: Як не соромно тобі, таке молоти? У тебе ж двоє дітей! Не чує тебе твій Степан, покійник, земля йому пухом!

Галя: Отож - бо, що не чує. І не чув. З ним я ніколи горгазму не відчувала. А те, що якихось 15 років, то й що? Пугачовій можна з Кіркоровим, а мені ні?

Надя: Нічого собі! Якихось 15! Слово якесь дурнувате вигадали для такого задоволення. Що це за слово таке - горгазм? Треба у Дашки запитати, вона це з садочка повинна знати. Так я не зрозуміла; що ти далі зібралася робити?

Галя: Він просить, щоб я до нього переїхала. Овдовів він, жінка рік тому померла. Тепер йому самотньо і потрібна господиня в домі. Важко ж самому, не хлопчик вже. Хоч і молодший.

Надя: А діти?

Галя: А що діти? Його діти вже дорослі, живуть окремо, а моїм байдуже, їм удома більше місця буде. Тулимось всі на купу на 30 -ти квадратних метрах. ( зітхає) Ніякого особистого життя..

Надя: Як ти змінилась за місяць, Галино! Вже навіть усі рішення прийняла.

Галя: А чого зволікати? Немає вже часу, вік не той. Завтра, хвороба, інфаркт,смерть і що, даруйте, так і помирати без горгазму?

Надю, я вас познайомлю, він тобі сподобається. Ну ти хоч за мене рада, подруго?А то он, Нінка тільки й насміхається наді мною.



Надія: Ти що їй теж про горгазм розповіла?

Галина: Ти що? Вона б мене засміяла. Я їй тільки про танго розповіла.

Надія: Так як мені розповіла? З показом?

Галина: Угу.

Надія: Вважай, що розповіла про все.

Надія позіхає та йде до ліжка.

Галя: Ой, втомила я тебе своїми балачками, але ти не уявляєш собі, як це важко носити в собі такі почуття і не розказати нікому. Дітям та онукам не розкажу ж? Вони мене у дурдом покладуть. ( сміються) А Нінка з заздрощів своїми шпильками до божевілля доведе.( Галя подає ліки Надії, та вкладає спати.)

Надія: Галко, а цей горгазм - це справді так круто?

Галя: Надю, офігенно!

Надя: Як?

Галя: Ну, офігенно, класно значить. Так мої онуки говорять.

Надія: А.а.. класно, так би й сказала.

Надія засинає.

Приходить Дарина, заходить тихо.

Дарина до Галі: ( шепоче) Ну, як ви тут?

Галя: Все добре, тільки заснула, втомилась. А як твій концерт?

Дарина: Офігенний! Це було щось..!

Галя: Значить, класний був концерт. Піду я.

Дарина: Дякую, баба Галя. Ви мене здорово виручили.

Галя: На добраніч, Дарино!

Дарина йде спати, світло гасне, тоді знову загоряється , настає ранок, Дарина збирається до школи, ходить у навушниках по кімнаті та наспівує пісню " Любий, кохай мене", прокидається Надія.

Надія: Дарино! ( не чує) Дарино! ( майже крикнула)

Дарина: Га? Що?

Надія: Та зніми ти свої навушники! Оглухнеш ще!

Дарина: А, ба, привіт! Як почуваєшся?

Надія: Доброго ранку, Дарино! Нічого почуваюсь. А як концерт?

Дарина: Концерт відпадний. Ми так надурілися з дівчатами; я аж захрипла, так кричала. А Дімон на мене аж два рази подивився. Це щось.

Надія: Дімон, той ді -джей?

Дарина: Угу.

Надія: Даринко, ( підкликає до себе онуку трохи соромлячись) я спитати хочу.

Дарина: Про що?

Надія: Ну, ти ж у нас з дитячого садочка розумниця... Так?

Дарина: Ну...

Надія: Тоді скажи мені, що воно таке горгазм?

Дарина: Що?

Надія: Ну це - коли ніби з`їла дуже кислого лимона, та отримала море задоволення. А ще як у американських кінофільмах; ну, коли після побачення закохані герої повертаються додому та по дорозі гублять одяг, а тоді а ..і о...

Дарина: А, оргазм! ( зайшлася сміхом). Це називається оргазм, ба. Вища точка насолоди. А що, цікавишся?

Надія: Та ні…То просто слово таке....

Дарина: Та нічого, ба, краще пізно аніж ніколи. Ось, ( дістає" Камасутру" і подає Надії) на, почитай, потім враженнями поділишся. Та ховай від мами. А як знайде, то скажи, що це тобі... баба Галя почитати дала. Пішла я, бувай!

Надія: І тобі гарного дня, дитинко. ( читає) Ка - ма -сут - ра.

Надія пильно роздивляється книжку, гортає її, соромиться, знову закриває відкриває.

Вертається з роботи Софія, Надія злякано ховає книжку під подушку.

Софія: Привіт, мамо! Як ти? Серце не болить?

Надія: Та ні. Дарина про мене так гарно турбувалася, що я вже скоро танго танцюватиму.

Софія: Ще чого ( підходить та подає Надії ліки). Я тобі з роботи лікаря викликала; так що лежи, чекай.

Надія: Навіщо? Я ж нормально почуваюся!

Софія: Нормально - ще не добре. ( позіхає) Очі злипаються, піду спати.

Надія: Іди, відпочивай, доню.

Софія йде. Надія знову дістає книгу, та починає листати. У кімнату заходить лікар.

Лікар: Добрий день! Лікаря викликали? У вас двері були відчинені, перепрошую, що не постукав.

Надія злякано, нашвидкоруч почала ховати книжку.

Лікар: Хто тут хвора?

Надія: Я. Проходьте, проходьте, будь ласка. Вас дочка викликала, та даремно, я добре себе почуваю.

Лікар: Ну, добре чи ні - це ми зараз перевіримо. ( перевіряє пульс, міряє тиск)

Надія: Коли вже мені можна буде встати, лікарю? Піти до магазину, на базар, з подругами у парк. Набридло лежати, лікарю.

Лікар: Серцебиття у вас ще нестабільне, тиск трохи підвищений, це треба тримати під контролем. Я б не радив вам поки - що дуже напружуватись, особливо емоційно.

Надія: А мені вже дуже хочеться напружитись емоційно, лікарю. Ви розумієте, про що я.?

В цей момент з - під матрацу випадає книжка та падає на підлогу. ( німа сцена) Лікар уважно дивиться на книгу, тоді на Надію, тоді підіймає книгу, її швидко відбирає Надія.

Надія: ( ніяково) Це - моєї онуки, Дарини, підручник з анатомії.... Вони у школі анатомію тепер так вивчають.... В наш час такого не було. Правда, лікарю?

Лікар ( здивований побаченим) Авжеж. І часто ви з онукою уроки вчите?

Надія: Та ні, тільки почали. ( витягує з рук лікаря книгу та ховає під подушку)

Лікар: А в якому класі ваша онука навчається?

Надія: В одинадцятому.

Лікар: Як вас звати?

Надія: Надія, Надія Михайлівна. А вас?

Лікар: Степан Петрович ( встає, кланяється)

Надія: Дуже приємно.

Лікар: І мені. Ну, Надіє Михайлівно, стан у вас стабільний. Трохи серце... Та тиск, та вам, мабуть, потрібно просто провітритись все-таки. Можна, та небагато і недовго. .. Ви заміжня?

Надія: Розлучена.

Лікар: Угу. Маю йти, у мене ще пацієнти... Дозвольте відкланятись. Лікуйтеся, я зайду на тижні. Всього доброго. ( Вийшов)

Надія розсміялась.

Заходить Галина

Галина: Що це за переляканий лікар від тебе вийшов? Таке обличчя у нього, ніби плісняви наївся.

Надія, сміючись, подає Галині книжку. Галина передивляється.

Надія: Ось, випала, коли він мене оглядав. Ти б його очі бачила у той момент?

Галина: Я думаю. Де ти це взяла?

Надя: Дарина дала про горгазм почитати. Спитався як мене звати, чи я заміжня, сам представився, дозволив гуляти, та на останок сказав, що ще зайде.

Сміються удвох

Галина: А що, він такий нічогенький собі старикан. Схожий на старого холостяка; дуже вже якийсь пожований. Таке враження, що нікому на старості років сорочку попрасувати. Кажеш, дозволив прогулянки? Чи, бува, не з ним? Мабуть після побаченого у нього приступ віагри почався.

Надя: Ти що? Тобі тільки одне в голові. ( сміються)

Галя: Може ми й справді рванемо кудись «прошвирнутися», як мої онуки кажуть.Потусуватись поковбаситись. Зараз, Нінці подзвоню, щоб зайшла, все ніяк з хати не вибереться тебе провідати.

Надя: У тебе що, мобільний є?

Галя : Аякже, коханий подарував. Він же в мене ще не пенсіонер, працює у супермаркеті; м`ясо фасує у пакети. Так що, грошенята водяться.

Надя: Слухай, у нього хоч ім`я є, бо про лимони ти розповіла, а ім`я забула назвати.

Галя: О, його звуть Михайло. ( набирає номер на мобільному) Алло, Нінок, привіт! Як ся маєш? Як сім`я, як благовірний? А, ну і добре.

Давай, заходь до Надії. Час провідати подругу по - перше, а по - друге, є тема для обговорення. Ок`ей, чекаємо! ( вимкнула телефон)



Сказала, скоро буде.

Заходить Софія.

Софія: Добридень, тітко Галино!

Галино: Привіт, Софіє!

Софія: Мам, лікар ще не приходив?

Надя: Приходив.

Софія: А чому ж ти мене не розбудила?

Надя: А навіщо тебе будити? Тобі ж знов у нічну сьогодні йти. Та він поміряв тиск, оглянув мене, та сказав, що мені вже час потроху на вулицю виходити, гуляти побільше.

Софія: Угу, от через тиждень і вийдеш.

Надя: Що? Через тиждень?! Та я тут збожеволію удома, доню!

Галина:( підморгує Надії) Софія права, треба тобі ще полежати, встигнемо ми ще погуляти.

Софія: Дякую за підтримку, тітко Галино. Чуєш, мамо? Як мене не слухаєш, то хоч подругу свою послухай, вона дурного не порадить. ( йде).

Заходить Ніна.

Ніна: Привіт, дорогенька! З поверненням! Гарно виглядаєш, мабуть, добре почуваєшся?

Надя: Так, непогано. Дякую, що прийшла.

Ніна: Так що ви мені хочете сказати? Що за тема для розмови?

Галина: Треба вигуляти нашу хвору.

Ніна: Як вигуляти? Ну, йдемо, до парку сходимо: подихаємо свіжим повітрям, це корисно для таких хворих, помірні навантаження на серце.

Галина: А я десь читала, що людям із хворобами серця, треба займатися сексов. Це замінює дихальні вправи. То що, Надії хлопчика за викликом замовити, чи що, щоб її вилікувати? Не бачиш, нудиться людина вдома. Лежачи, ще більше захворіє, потрібно рухатись. Рух - це життя!

Ніно: Крос побіжимо, чи що?

Надія: Слухай, Ніно; ти ж колись у театрі працювала. Може організуєш нам якусь розважальну програму на дому?

Ніна: Ну ти й згадала, я ж вахтером у театрі працювала, а не режисером. Що я можу вигадати? У якій позі краще вішати ключі, чи що?

Галина: Ну ти ж повинна була пройнятися тією богемною атмосферою - атмосферою мистецтва.

Ніна: Угу, сидячи біля дверей, та брязкаючи ключами.

Галина: Ну невже ти не подивилась у своєму театрі жодної вистави?

Ніна: Ну дивилась. Та я ж їх не ставила.

Галина: То постав. Або хоча б спробуй. З нами.

Ніна: Може, вам ще стриптизерів замовити?

Галина: Бачиш, непогані ідеї фонтанує твій розум. Від кросу - до чоловічого стриптизу. Клас!

Надія: Та ви що, зовсім вже? Давайте просто посидимо за чаєм.

Галина: Як пенсіонери. З кефіром та жменею пігулок. Ні, для серця корисний кон`як, він судини розширює.

Надія: А у мене нема.

Галина: А ми збігаємо. Все одно Софія твоя ще вдома, поки не піде, у нас нічого не вийде.

Надія: Це точно, треба зачекати.

Ніна: То, може, прогуляємось по магазинах?

Надія: Ви йдіть, а мене Софія не пустить, сваритиметься...

Галина: То ми тоді пішли скупимось, а ти, як Софія на роботу піде, подзвониш мені на мобільний. Ось, номер, ( пише на папері) на столі кладу.

Надія: Добре, я передзвоню.

( йдуть)

Надія сідає на ліжко перелистує модний журнал. Дзвонить телефон.

Надія: Алло, привіт, Олеже! Ні, Дарини нема, вона ще в школі. Софія? Спить вона, з нічної прийшла. А що? Дарину на вихідні забрати хочеш. Добре, я перекажу і Софії перекажу. Здоров`я? Нічого здоров`я, може бути. Не дочекаєтесь. ( сміється). Бувай, Олеже, всього доброго.

Заходить Максим.

Максим: Привіт, мамо.

Надія: Привіт, сину.

Максим: Як почуваєшся?

Надія: Слава Богу, нормально.

Максим: Лікар заходив? Що казав?

Надія: Казав, що мені вже час потроху вставати з ліжка, повітрям свіжим дихати, гуляти.

Максим: Що, твої подруги - сороки заходили? І тобі теж закортіло прогулятись.

Надія: Так. Не може ж людина увесь час лежати. Від цього я ще більше слабію. До того ж, лікар дійсно дозволив.

Максим: Ну, раз лікар дозволив... А з ким це ти розмовляла по телефону?

Надія: З Олегом. Хотів Дарину на вихідні на шашлики забрати.

Максим: А що, своїх дітей йому замало? Про Дарину згадав.

Надія: Я розумію, що тобі шкода сестру, та він батько Дарині. І добре, що не забуває її, інші батьки он, як покинули дружину, то й про дітей забули. А Олег навпаки, пам`ятає, що у нього ще дочка є, а міг і не цікавитись. Попутало його. За молоденькою спідничкою пішов, а не за коханням. Вже, мабуть, шкодує. Твій батько теж колись назад, у сім`ю просився, та я не пробачила зради. Та все одно, вам з Софією не забороняла бачитися з ним, бо батько - є батько. Принаймні вам - рідня. Пробачати Олега чи ні - це тільки Софії вирішувати.

Максим: Це так, мамо. Та мені справді шкода її.

Надія: Не переживай, з нею все буде добре, з часом рани загояться. Розкажи краще про себе. Як малі, як дружина, справляється з малими дітьми сама? Важко, напевно?

Максим: Так, важко. Я на роботі, вона у декреті сама з грудною дитиною. Назарчик у такому віці, що за ним ще більше дивитися потрібно ніж за малям. Та вона молодець, тримається. Я приходжу з роботи, трохи її підміняю. Вона вітання тобі передавала, та часу зайти, сама розумієш, не має.Та ще я ось, у відрядження збираюсь.

Надія: Це я така бабуся, мала б допомогти та ось, лежу. Нічого, одужаю, допоможу їй з дітьми.

Максим: Не хвилюйся, ще встигнеш допомогти. От Олена вийде з декрету на роботу, тоді й допоможеш.

Надія: Обов`язково допоможу. А надовго у відрядження?


наступна сторінка >>