Тема предмет І метод мікроекономіки - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
Схожі роботи
Тема предмет І метод мікроекономіки - сторінка №1/7
ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної економічної теорії –фундаментальної науки про господарство, яка досліджує поведінку людей і пояснює, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення.



1.1. Предмет, суб’єкти та об’єкт мікроекономіки
Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб’єктів в різних ринкових структурах.
Індивідуальний економічний суб’єкт – це неподільний, первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції. Суб’єкти ринкової економіки численні – це покупці та продавці, споживачі та виробники, наймані робітники, підприємці, інвестори тощо.
Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма. Споживач – це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку готової продукції виступає як основний покупець споживчих товарів, що поставляються фірмами, а на ринку ресурсів – як продавець факторів виробництва, якими володіє. Фірма виступає як виробник товарів, їх продавець, як споживач і покупець ресурсів, інвестор. 
Об’єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди. 

1.2. Основні поняття та припущення
Дослідження поведінки учасників ринкової системи спирається на ряд базових понять, таких як економічні ресурси (блага), альтернативна вартість, ефективність, і фундаментальних припущень, найважливішими з яких є:
§ принцип рідкісності або обмеженості ресурсів,
§ закон спадної віддачі; 
§ принцип раціональності поведінки мікроекономічних суб’єктів. 
Ресурси економіки в цілому, ресурси виробництва і споживання обмежені, тоді як потреби суспільства і окремих суб’єктів безмежні. Обмежені ресурси, які мають цінність, купуються і продаються, називаються економічними ресурсами.
Внаслідок обмеженості ресурсів перед економічними суб’єктами постає проблема вибору. Вибір – це компроміс, на який змушені йти економічні суб’єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб. Будь-який економічний вибір пов’язаний з оцінкою альтернативної вартості рішення. 
Альтернативна вартість – це цінність втрачених можливостей; це кількість одного блага, якою необхідно пожертвувати заради одержання додаткової одиниці іншого блага. 
Спадна віддача факторів виробництва полягає у тому, що за певних обставин з нарощуванням використання одного ресурсу за незмінних обсягів інших кожна додаткова одиниця змінного ресурсу дає все менше продукції за одиницю часу. Цей закон обмежує кількість окремих ресурсів у процесі виробництва, вимагає пошуку оптимального співвідношення між основними факторами виробництва. Відображенням закону спадної віддачі є закон зростаючих альтернативних витрат.
Раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності економічного суб’єкта є максимізація безпосередньої вигоди. Мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.
Всі суб’єкти діють у ринковому середовищі. Ринок визначають як місце зустрічі покупця і продавця; як групу економічних суб’єктів, які взаємодіють між собою для обміну товарами чи послугами. Мікроекономіка розглядає ринок як спосіб організації економічної діяльності людей, форму їх взаємодії, як механізм координації їх рішень.
Специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб’єктів, головним засобом передачі інформації в ринковій економіці є ринкові ціни. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит і пропонування на ринку.
Окремі суб’єкти виступають на ринку як відкриті мікросистеми, незалежні у прийнятті рішень та їх виконанні. Для ринкової діяльності економічних суб’єктів, незалежно від їх розмірів чи сфери функціонування, існують рівні можливості, які забезпечує конкуренція. Ступінь розвитку конкуренції відрізняє ринкові структури і визначає особливості поведінки учасників ринку. 
Розрізняють декілька основних ринкових моделей або структур з характерними типами поведінки мікроекономічних суб’єктів. У найбільш загальному вигляді виділяють дві групи ринків: ринок досконалої конкуренції та ринок недосконалої конкуренції.
Ринок досконалої конкуренції – це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будь-яких інституцій – державних або недержавних. 
Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур, основними з яких є чиста монополія, олігополія, монополістична конкуренція. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну.
Досконалу конкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами. У сучасних економіках лише деякі галузі наближено нагадують ці полярні структури, а найбільш поширеними є олігополія та монополістична конкуренція, які належать до реальних ринкових структур. Мікроекономічні дослідження реальних ринкових структур ґрунтуються на моделях ідеальних ринкових структур.

1.3. Методи мікроекономічних досліджень


Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тобто певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати об’єкт дослідження. Цей метод є сукупністю взаємопов’язаних загальних та специфічних методів.
До загальних методів відносяться спостереження, відбір фактів, статистичний та економічний аналіз. Із спостереження і відбору фактів починається будь-яке дослідження. Важливо відібрати ключові факти, які відображають процес, що вивчається. З метою впорядкування доволі хаотичної фактичної інформації використовують статистичний аналіз, який дозволяє виявити динаміку і тенденції розвитку досліджуваного процесу. Економічний аналіз починається з абстрагування, тобто відкидання другорядних, несуттєвих елементів і виділення суттєвих. Так формується ідеальний образ, який не співпадає з реальним предметом, але дозволяє відстежити властивості та взаємозв’язки, характерні для даного процесу. Аналіз також вимагає деяких припущень. Найчастіше застосовується припущення „за інших рівних умов”, яке дозволяє більш виразно показати вплив кожного з досліджуваних факторів. 
До специфічних методів мікроекономіки відносяться граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.
Граничний аналіз – один з головних методів мікроекономіки – це аналіз прирістних величин, в якому всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора. 
Економічне моделювання – це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури. Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, об’єктів. За способами вираження розрізняють вербальні (словесне описання), математичні (виражені формулами), графічні, табличні, комп’ютерні, змішані моделі.
Модель конструюється за певними правилами і включає три елементи: 1) мету, 2) обмеження, 3) вибір рішення. Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми. У стані рівноваги суб’єкт цілком реалізує всі свої можливості, як правило, досягає оптимального стану і не має жодних стимулів змінювати своє положення за незмінності інших умов.
Межа виробничих можливостей або крива трансформації виробничих можливостей – модель, яка ілюструє ситуацію обмеженості ресурсів, необхідності компромісного вибору та оцінки його альтернативної вартості. Вона єднає точки максимально можливого виробництва двох благ за умови цілковитого використання обмежених ресурсів. Рис. 1.1 представляє криву трансформації економіки, в якій виробляються засоби виробництва (y) та предмети споживання (x). Кутовий коефіцієнт нахилу кривої трансформації показує альтернативну вартість виробництва двох благ .


У ситуації обмеженості ресурсів нарощування виробництва одного блага можливе лише за рахунок скорочення виробництва іншого. Така ситуація вважається ефективною, оскільки забезпечує одержання найкращого результату від використання наявних ресурсів. Межа виробничих можливостей є опуклою спадною зі зростаючим в міру просування донизу кутом нахилу, що є проявом закону зростання альтернативної вартості, який діє внаслідок недосконалої взаємозамінюваності ресурсів. 
Всі точки на межі виробничих можливостей (А,В,С) є точками ефективного розподілу ресурсів. Всі точки над нею (Н) є недосяжними за даного обсягу ресурсів і даної технології. Всі точки під нею (К) відповідають неповному використанню ресурсів, є неефективними. Щоб розширити виробничі можливості, потрібно або збільшити обсяги ресурсів у суспільстві, або підвищити ефективність їх використання за рахунок технологічних інновацій, що зрушить криву трансформації далі від початку координат. Це означає, що відбувається економічне зростання.
Мікроекономіка виконує загальнотеоретичну та практичну функції, які реалізують два види аналізу – позитивний і нормативний.
Позитивний аналіз дає відповідь на запитання „що є”, вивчає реальний стан речей в економіці, з’ясовує об’єктивні взаємозв’язки між економічними явищами, формує наукові уявлення про принципи поведінки мікроекономічних суб’єктів.
Нормативний аналіз відповідає на запитання „що повинно бути”, представляє оцінкові судження про стан об’єкта чи суб’єкта економіки згідно з певними критеріями, які залежать від поглядів вченого, його прихильності до певних теоретичних концепцій. Результати позитивного аналізу дозволяють визначити шляхи досягнення нормативних цілей.

ТЕМА 2. ПОПИТ, ПРОПОНУВАННЯ, ЦІНА. РИНКОВА РІВНОВАГА

Всі мікроекономічні суб’єкти взаємодіють через ринок, який характеризують такі основні змінні: попит, пропонування, ціна. Вони тісно пов’язані і взаємно впливають одна на одну, формуючи ринковий механізм саморегулювання. Поведінку покупців описує категорія „попит”, поведінку продавців – категорія „пропонування”. Ринкова ціна визначається як результат складної взаємодії продавців і покупців. 

2.1. Аналіз попиту
Покупці, які мають потребу у певних товарах, виходять на ринок і пред’являють попит. Попит – це форма вираження потреб, представлених на ринку і забезпечених грошовими засобами. Розрізняють індивідуальний попит – попит окремого споживача та ринковий попит, який складається з суми індивідуальних попитів.
Попит – це множина співвідношень цін і відповідних кількостей товару. Попит, як взаємозв’язок ціни і кількості, можна зобразити графічно у вигляді кривої попиту (рис.2.1). 

Конкретну кількість товару, яку покупці бажають і можуть придбати за кожного рівня ціни, називають обсягом попиту. Його можна визначити за графіком як параметр точки на кривій попиту: наприклад, обсяг попиту на яблука за ціною 4 гривні за кг становить 20 кг на день.


Закон попиту твердить, що між ціною і обсягом попиту існує обернений зв’язок: обсяг попиту скорочується зі зростанням ціни і зростає зі зниженням ціни.
Математичним виразом закону попиту є функція попиту: QD=f(P), 
де QD – обсяг попиту на товар, D – попит, P– ціна товару.
Лінійна функція попиту описується рівнянням: QD=a–b·P.
Ціна є основною детермінантою попиту, зміна якої спричиняє зміни в обсязі попиту, що графічно відповідає руху між точками на даній кривій попиту (рис. 2.2).


Нецінові детермінанти попиту спричиняють зміни у попиті, що графічно відповідає зміщенню всієї кривої попиту: праворуч-вгору, якщо попит зростає, і ліворуч-вниз, якщо попит скорочується (рис. 2.3). Нецінові детермінанти являють собою основні мотиви споживчого попиту. До нецінових детермінант попиту відносяться: смаки і уподобання споживачів; доходи споживачів; ціни сполучених товарів; кількість споживачів на ринку; очікування споживачів відносно майбутніх цін.
Смаки і уподобання споживачів визначаються звичаями, рекламою, модою, освітою і здатні змінювати попит в обох напрямках за незмінної ціни та інших рівних умов. 
Доходи споживачів чинять неоднозначний вплив па попит. Відповідно до динаміки попиту в залежності від динаміки доходів розрізняють:
• нормальні товари – це товари, попит на які зростає зі зростанням доходів споживачів, крива попиту зміщується праворуч. Абсолютна більшість товарів є нормальними; 
• нижчі товари – це товари, попит на які скорочується зі зростанням доходу, а крива попиту зміщується ліворуч. До таких товарів можна віднести немодне вбрання, висококалорійні, з низьким вмістом вітамінів продукти, а також товари низької якості. 
Ціни сполучених товарів чинять взаємний вплив щодо попиту залежно від виду цих товарів. Розрізняють два види сполучених товарів: 
• товари-субститути або взаємозамінні товари – це пари товарів, для яких зростання ціни одного викликає зростання попиту на інший товар, і навпаки. Наприклад, м’ясо і риба: з підвищенням ціни м’яса попит на рибу зросте незалежно від її ціни, що графічно відповідатиме зміщенню кривої попиту на рибу праворуч;
• товари-комплементи або взаємодоповнюючі товари – це пари товарів, для яких зростання ціни одного призводить до зменшення попиту на інший товар, і навпаки. Ці товари споживаються одночасно, наприклад, бензин і шини або інші запасні частини до автомобіля. З підвищенням ціни бензину попит на шини скоротиться, оскільки власники автомобілів будуть їздити менше. Графічно скороченню попиту на шини внаслідок підвищення ціни бензину відповідає зміщення кривої попиту ліворуч.
Кількість споживачів на ринку – зі збільшенням числа покупців попит зростає, крива попиту зміщується праворуч, зі зменшенням – ліворуч за інших рівних умов.
Очікування споживачів. Очікування зміни цін є фактором попиту, який набуває особливої актуальності в умовах інфляції. Очікування підвищення цін у майбутньому спричиняють зростання попиту у поточному періоді за інших рівних умов, крива попиту зміщується праворуч, і навпаки – за умови очікування майбутнього зниження цін. Аналогічною є реакція споживачів в очікуванні підвищення або зниження доходу.
З врахуванням нецінових детермінант попиту функція попиту може бути представлена формулою: QD = f(P, ND) , де ND – нецінові детермінанти попиту.

2.2. Аналіз пропонування
Пропонування – це кількість товарів, яка перебуває на ринку або може бути доставлена на ринок; визначається виробництвом, але не тотожне йому. Розрізняють індивідуальне пропонування, або пропонування окремої фірми, та ринкове пропонування, яке складається з суми обсягів індивідуального пропонування. На рішення фірм щодо пропонування, як і на рішення споживачів відносно покупок, в першу чергу впливає ціна. Ціна є основним індикатором, який показує, скільки і якої продукції виробляти. 
Пропонування – це множина співвідношень цін і відповідних кількостей товару. Конкретна кількість товару, яку продавці бажають та можуть продати на ринку за деякий період часу за певного значення ціни називається обсягом пропонування.
Закон пропонування твердить, що між ціною та обсягом пропонування існує прямий зв’язок: обсяг пропонування зростає з підвищенням ціни і скорочується зі зниженням ціни. Математичним виразом закону пропонування є функція пропонування: QS=f(P), де QS – обсяг пропонування товару, - пропонування.
Лінійна функція пропонування може бути описана рівнянням: QS= – c+d·P. 
Графічним відображенням функції пропонування є крива пропонування (рис. 2.4). 

Зміни ціни спричиняють зміни в обсязі пропонування, що графічно відповідає руху між точками на даній кривій пропонування (рис. 2.4).


Нецінові детермінанти спричиняють зміни у пропонуванні, що графічно відповідає зміщенню всієї кривої пропонування праворуч-вниз, якщо пропонування зростає, і ліворуч-вгору, якщо пропонування скорочується (рис. 2.5).
До нецінових детермінант пропонування належать: ціни ресурсів; технології виробництва; кількість продавців на ринку; податки та дотації; зміни цін інших товарів; очікування зміни цін.
Ціни ресурсів чинять вплив на пропонування через витрати виробництва. Зниження цін ресурсів дозволяє виробляти більше продукції. Наприклад, якщо ціни енергоносіїв або матеріалів знизяться, фірма за інших рівних умов зможе закупити більше ресурсів і виробити більше продукції. Крива пропонування зміститься праворуч. 
Більш досконалі технології виробництва дозволяють фірмі виробляти більше з тими ж самим ресурсами. Крива пропонування зрушиться праворуч. 
Збільшення числа продавців на ринку призводить до зростання пропонування, крива пропонування зміщується праворуч, і навпаки, зменшення числа продавців змістить криву пропонування ліворуч.
Податки скорочують пропонування, якщо розглядаються виробниками як збільшення витрат виробництва. Субсидії, навпаки, покривають частину витрат виробника, внаслідок чого пропонування зростає. Податки зрушують криву пропонування ліворуч, дотації – праворуч.
Зміни цін інших товарів чинять вплив на пропонування через зміни у структурі виробництва. Якщо, наприклад, фермер вирощує два види сільськогосподарської продукції – моркву та цибулю, і ціни на моркву зростають, фермеру буде вигідно збільшити угіддя під морквою за рахунок зменшення площ під цибулею. Пропонування цибулі зменшиться, хоча її ціна залишилася незмінною. Крива пропонування цибулі зміщується ліворуч.
В очікуванні зміни цін поведінка продавців є прямо протилежною поведінці споживачів. Якщо виробники очікують зростання цін у майбутньому, вони вже сьогодні скоротять пропонування, розраховуючи продати свій товар згодом дорожче. Крива пропонування зміститься ліворуч. 
З врахуванням нецінових детермінант функція пропонування може бути представлена формулою: QS = f(P, NS), де NS – нецінові детермінанти пропонування.

2.3. Ринкова рівновага. Утворення ринкової ціни та її роль. Зміни у стані рівноваги
Взаємодія попиту і пропонування визначає ринкову рівновагу. Ринкова рівновага – це стан ринку, за якого обсяги попиту та пропонування збігаються. Криві попиту і пропонування в точці кількісно-цінової рівноваги перетинаються (рис. 2.6). 


Ціна рівноваги – це ринкова ціна (P*), за якої обсяг попиту дорівнює обсягу пропонування. Це ціна, яка задовольняє і продавців, і покупців, за цією ціною їхні інтереси співпадають. У точці рівноваги відсутні як дефіцит, так і надлишок товарів, отже, зникають чинники, які спричиняють зміну ціни. 
Рівновага окремого ринку певного товару, називається частковою рівновагою. Її умовою є: QD=QS. 
Ринок не завжди перебуває в стані рівноваги, але завжди існує тенденція до вирівнювання обсягів попиту і пропонування. Якщо ціна відхиляється вгору від рівноважної, з’являється надлишок товарів у продавців, загострення конкуренції змушує їх знижувати рівень ціни до рівноважного, а якщо ціна опустилась нижче за рівноважну, то виникає дефіцит товарів і, користуючись конкуренцією серед покупців, продавці піднімають ціну (рис. 2.7). Отже, зміна ціни повертає ринок до попередньої рівноваги. Точка рівноваги є стійкою, а коливання ціни відіграє роль механізму саморегулювання ринкової системи. 


Але рівновага може змінитися під впливом будь-якої з нецінових детермінант. Точка рівноваги переміщується в нове положення і не повертається назад, ринкова система набуває нової рівноваги з іншими параметрами рівноважних цін і обсягу (рис.2.8). Якщо на ринку за інших рівних умов зростає (скорочується) лише попит, то рівноважна ціна і рівноважний обсяг продукції зростуть (скоротяться); якщо зростає (скорочується) лише пропонування, то рівноважна ціна зменшиться (збільшиться), а рівноважний обсяг зросте (скоротиться), Якщо одночасно зростають (скорочуються) і попит, і пропонування, рівноважний обсяг продукції зросте (скоротиться), але вплив на рівноважну ціну є невизначеним, він залежить від ступеня взаємних змін попиту та пропонування. Рівноважна ціна зменшиться, якщо попит зросте в меншій мірі, ніж пропонування, і зросте, якщо попит зростає в більшій мірі, ніж пропонування.
Зміни параметрів ринкової рівноваги також можуть відбуватись в результаті втручання держави, коли вона встановлює податок на виробників або надає їм субсидію. Виробники розглядають податки як збільшення витрат виробництва, що за інших рівних умов означає скорочення пропонування, крива пропонування зміщується ліворуч. Зміщення кривої пропонування залежить не тільки від величини податку, але й від способу його стягнення.
Податок може стягуватись як певна сума з одиниці товару або як відсоток до ціни товару. У випадку встановлення податку з одиниці товару на виробників крива пропонування зміщується паралельно до початкової на величину податку по вертикалі, точка рівноваги зміщується з до (рис. 2.9). 


У точці нової рівноваги ціна пропонування PS, яка визначає виторг продавців, відрізняється від рівноважної – ціни попиту , за якою купують товар покупці, на величину податку: PD=PS+Т. 
За рівнянням рівноваги: а–b·(PS+Т) = – c+d·PS можна знайти ціну пропонування PS, а потім – нові ціну рівноваги та рівноважний обсяг.
Площа прямокутника визначає суму податкових надходжень. Параметри нової рівноваги після введення податку також можуть бути визначені шляхом корекції рівняння пропонування:
З встановленням відсоткового податку крива пропонування також зміщується ліворуч, але не паралельно до попередньої. У цьому випадку змінюється і точка перетину кривої пропонування з відповідною віссю, і кут її нахилу, оскільки має місце непропорційне зростання рівнів цін для різних обсягів пропонування (рис.2.10). 


Як і у випадку податку як суми з одиниці товару, ціна пропонування відрізняється від ціни попиту , але співвідношення між ними інше: PD=(1+t)·PS, де t – ставка податку. З врахуванням ставки податку рівняТЕМА 3. ЕЛАСТИЧНІСТЬ І ПРИСТОСУВАННЯ РИНКУ

Попит і пропонування мають властивість реагувати на зміну численних детермінант. Еластичність показує ступінь їх чутливості до цих змін.

3.1. Еластичність попиту та її види
Еластичність – це міра чутливості функціонально пов’язаних величин. Вона визначається як співвідношення процентних змін залежної і незалежної змінних.
У мікроекономіці застосовується багато різних показників еластичності в залежності від чинників, що викликають зміну досліджуваного явища – попиту, пропонування чи виробництва. Стосовно попиту розрізняють наступні види еластичності: 
§ еластичність попиту за ціною
§ перехресну еластичність попиту
§ еластичність попиту за доходом
Еластичність попиту за ціною – це процентна зміна обсягу попиту, спричинена однопроцентною зміною ціни даного товару:
Величина цінової еластичності попиту, як правило, виражається від’ємним числом, тому що відображає різноспрямовані зміни: коли ціна зростає, обсяг попиту зменшується, і навпаки. В аналізі часто знак “мінус” відкидають і порівнюють лише абсолютні значення показника (за модулем). Наприклад, якщо підвищення ціни на взуття на 20% викликало зменшення обсягу попиту на 5%, то цінова еластичність попиту на взуття становить:
Застосовують два способи обчислення показника еластичності. 
Показник лінійної еластичності визначає процентну зміну обсягу попиту у точці. Він обчислюється для випадку лінійної кривої попиту, заданої рівнянням , або у випадку незначної зміни ціни для нелінійної кривої попиту:
або
Показник дугової еластичності застосовується для вимірювання еластичності попиту в центральній точці інтервалу на певному відрізку кривої попиту і розраховується за середніми величинами ціни та обсягу:
або
Еластичність лінійної функції попиту не постійна. Кожна лінійна крива попиту має два відрізки: верхній, в межах якого попит є еластичним, і нижній, в межах якого попит стає нееластичним, вони розмежовуються точкою одиничної еластичності (рис. 3.1). Для нелінійної функції попиту ця закономірність може виконуватись, а може й не виконуватись.

Розрізняють наступні випадки цінової еластичності попиту.


Попит еластичний, якщо , тобто однопроцентна зміна ціни призводить до більшої процентної зміни обсягу попиту. Попит нееластичний, коли , тобто однопроцентна зміна ціни спричиняє менш ніж однопроцентну зміну обсягу попиту. Попит з одиничною еластичністю має місце, коли , тобто однопроцентна зміна ціни веде до однопроцентної зміни обсягу попиту.
Існують також граничні випадки еластичності. Абсолютно еластичний попит має місце, коли , і означає, що споживачі купують товар у необмеженій кількості, але лише за однією ціною. Найменше зростання ціни зменшує попит до нуля, а будь-яке зниження ціни веде до безмежного його зростання. Крива попиту є горизонтальною лінією. Абсолютно нееластичний попит має місце, коли , і означає, що покупці зовсім нечутливі до зміни ціни, незалежно від її рівня попит пред’являється на одну й ту саму кількість товару. Крива попиту має вигляд вертикальної лінії.
Факторами цінової еластичності попиту виступають: 
§ наявність товарів – замінників: чим більше близьких і досконалих замінників має товар, тим більш еластичним є попит на нього, і навпаки;
§ питома вага товару у видатках споживача: чим більшу частку займає товар у видатках споживача, тим більш еластичним є попит на нього, і навпаки;
§ фактор часу у споживанні: у короткостроковому періоді попит менш еластичний, ніж у довгостроковому, оскільки для зміни смаків, уподобань і структури споживання потрібен час;
§ важливість товару для споживача: попит на товари першої необхідності є нееластичним, на предмети розкоші – еластичним за ціною.
За неціновими чинниками попиту розрізняють перехресну еластичність попиту та еластичність попиту за доходом. Обидва показники вимірюють, на скільки процентів зміститься крива попиту під впливом даного нецінового чинника.
Перехресна еластичність попиту – це процентна зміна обсягу попиту на один товар при зміні на 1% ціни іншого товару:
або
Для товарів – субститутів перехресна еластичність попиту додатна , тому що при зростанні ціни одного товару обсяг його продажу зменшується, а попит на товар-замінник зростає. Для товарів – комплементів перехресна еластичність попиту від’ємна , оскільки зростання ціни одного товару призводить до зменшення обсягу попиту і на цей товар, і на товар–доповнювач. У випадку, коли два товари є незалежними у споживанні, перехресна еластичність попиту рівна нулю ( ).
Еластичність попиту за доходом – це процентна зміна обсягу попиту, викликана однопроцентною зміною доходу: або
Еластичність попиту за доходом для нормальних благ є додатною ( ), для нижчих – від’ємною ( ), для нейтральних – нульовою ( ). Предмети розкоші мають еластичність попиту за доходом більшу за одиницю , предмети першої необхідності - меншу за одиницю .

3.2. Еластичність пропонування 
Еластичність пропонування характеризує чутливість продавців (виробників) до зміни ціни на продукцію.
Цінова еластичність пропонування – це процентна зміна обсягу пропонування, обумовлена однопроцентною зміною ціни товару:
Оскільки крива пропонування має позитивний нахил, то значення коефіцієнта еластичності пропонування завжди є додатним, : зміни цін і обсягів пропонування відбуваються в одному напрямку. 
Для пропонування, як і для попиту, розрізняють декілька випадків еластичності: еластичне пропонування , нееластичне пропонування , пропонування з одиничною еластичністю . Абсолютно нееластичне пропонування означає, що обсяг пропонування не реагує на зміни ціни. Крива пропонування є вертикальною прямою, 0. Абсолютно еластичне пропонування має місце, коли пропонування зовсім відсутнє доти, доки ціна не досягне певного рівня, за якого продавці готові продати будь-яку кількість продукції. В цьому випадку крива пропонування є горизонтальною лінією, а .
Продавці також можуть переключатись з виробництва одного товару на виробництво іншого, тому і для пропонування застосовується показник перехресної еластичності, значення якого є від’ємним.
Основним фактором еластичності пропонування є фактор часу. 

3.3. Часові періоди і пристосування ринку
Часові періоди є найважливішою характеристикою в мікроекономіці, вони враховуються при аналізі всіх змін у ринкових процесах і в сфері виробництва. Особливості реакції попиту та пропонування за часовими періодами ілюструють рис. 3.2 і 3.3.

Розрізняють три часових періоди: 


· найкоротший (миттєвий) період - m- це період часу, протягом якого у попиті чи пропонуванні не відбувається жодних змін: ні продавці, ані покупці не встигають відреагувати на зміну ціни. Попит і пропонування є абсолютно нееластичними, відповідні криві є вертикальними прямими (Dm, Sm).
· короткостроковий період - s - це період часу, протягом якого відбувається часткова адаптація виробників і споживачів до зміни ціни, а попит і пропонування стають більш еластичними. Виробничі потужності залишаються незмінними, але виробники можуть збільшити випуск продукції за рахунок більш інтенсивного їх використання. Споживачі можуть знайти замінники певного товару або обмежити споживання. Попит і пропонування стають більш еластичними (криві DS, SS).
· довгостроковий період – l – це період, достатній для повної адаптації і покупців, і продавців до зміни ціни. За цей період виробники можуть розширити виробничі потужності. Споживачі можуть змінити смаки і уподобання. Попит і пропонування стають надзвичайно еластичними (криві DL, SL ).

Пристосування ринку до змін у пропонуванні ілюструє рис. 3.4. Початкова рівновага встановлюється в точці , рівноважна ціна . При зменшенні пропонування до у короткостроковому періоді точка рівноваги поступово переміщується вздовж кривої попиту до . Оскільки короткострокова крива є досить стрімкою, попит нееластичний, ціна різко зростає з до , а обсяг попиту знижується незначно, з до . Різке зростання ціни спонукає споживачів до заміни дорогого товару дешевшим. З перебігом часу покупці змінюють свої смаки, знаходять все більше замінників. Довгострокова крива попиту стає пологішою, а попит – більш еластичним. Рівновага зміщується у точку вздовж кривої пропонування . При цьому ціна знижується з до , а обсяг попиту значно зменшується до .


Пристосування ринку до змін у попиті ілюструє рис. 3.5. Початкова рівновага встановлюється в точці на перетині кривих попиту і пропонування , значна крутизна якої демонструє його нееластичність у короткостроковому періоді. Припустимо, що доходи населення зросли, крива попиту зміщується праворуч у положення . Точка рівноваги переміщується вздовж короткострокової кривої пропонування до, ціна стрімко зростає до , а обсяг пропонування збільшується незначно – до , оскільки виробники можуть збільшити виробництво лише за рахунок його інтенсифікації.


Поступово виробники нарощують потужності, і крива пропонування у довгостроковому періоді стає пологішою. Точка рівноваги переміщується до вздовж нової кривої попиту , рівноважна ціна знижується до , а рівноважний обсяг продукції зростає до . Отже, як і в попередньому випадку, в короткостроковому періоді в першу чергу відстежується реакція ціни, значне підвищення якої сигналізує виробникам, що нарощувати виробництво вигідно.
Загалом аналіз пристосування ринку до змін у попиті та пропонуванні показує, що у короткостроковому періоді на ці зміни найбільше реагує ціна, у довгостроковому періоді – обсяги продукції; а еластичність попиту і пропонування за ціною у довгостроковому періоді є значно вищою, ніж у короткостроковому.

3.4. Практичне застосування теорії еластичності
Концепція еластичності має численні сфери практичного застосування. Однією з них є визначення цінової стратегії продавців: яку ціну призначити, щоб отримати найбільший виторг, чи варто її знижувати або підвищувати. Сукупний виторг продавців (TR=P·Q), одночасно є видатками покупців, тому зв’язок між показником еластичності і зміною видатків представляє інтерес для обох сторін. 

На рис. 3.6. зміни видатків покупця (виторгу продавця) зображені прямокутниками (+,–). На верхньому відрізку кривої попиту, де попит на товар еластичний, зростання виторгу за рахунок збільшення обсягу продажу (+) перевищує його втрати від зниження ціни з до . У нижній частині кривої, де попит нееластичний, втрати виторгу від зниження ціни (–) перевищують приріст (+), отже, знижувати ціну нема сенсу.


Таким чином, якщо попит на товар еластичний, ціна і виторг змінюються у протилежних напрямках, якщо попит нееластичний, виторг і ціна змінюються в одному напрямку. У випадку одиничної еластичності видатки покупців і виторг продавців не змінюються зі зміною ціни. У точці одиничної еластичності ( ) виторг досягає максимальної величини, що ілюструє крива TR на рис. 3.7. 


Теорія еластичності і пристосування ринку також має важливе практичне значення для аналізу і прогнозування наслідків зміни ринкових умов. Наприклад, якщо через посуху очікується скорочення пропонування будь-якого сільськогосподарського продукту на світовому ринку, то для визначення впливу цієї події на світову ціну товару можна зобразити криві фактичного попиту і пропонування, а потім розрахувати їх зміщення і визначити зміну рівноважної ціни.
Ще один важливий аспект застосування теорії еластичності – визначення наслідків державного втручання у ціноутворення. У разі відхилення цін від рівноважних внаслідок державного регулювання величини дефіцитів та надлишків, що виникають в результаті цього, прямо залежать від еластичності попиту та пропонування. Чим менш еластичними є попит і пропонування, тим меншими будуть величини дефіциту і надлишку, і навпаки. 
Важливою сферою застосування концепції еластичності є політика оподаткування. Звичайно податки встановлюються на товари та послуги, попит на які нееластичний, що дозволяє збільшити податкові надходження. Якщо попит на товар еластичний, встановлення чи підвищення податку може призвести до скорочення податкових надходжень. 


Відносна еластичність попиту і пропонування визначає розподіл податкового тягаря між покупцями і продавцями (рис 3.8). Якщо попит на товар відносно нееластичний порівняно з пропонуванням (рис. 3.8.а), більшу частину податкового тягаря будуть нести покупці (площа А), меншу частину будуть сплачувати продавці. І навпаки, якщо попит на товар еластичніший за його пропонування (рис. 3.8.б), з встановленням податку більшу частину податкового тягаря будуть нести продавці (площа В), а меншу частину – покупці. 

ння кривої пропонування матиме вигляд:



ТЕМА 4. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА. МЕТА, ОБМЕЖЕННЯ ТА СПОЖИВЧИЙ ВИБІР 

В основі формування ринкового попиту лежать рішення споживачів. Модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.
Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності.
Обмеження – це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.
Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

4.1. Мета споживача. Кардиналістська модель
Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба – це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ.
Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називається корисністю. Корисність являє психологічно-суб’єктивну оцінку задоволення. Максимізація корисності є метою споживача, основним мотивом його поведінки. 
У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.
Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.
Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція:TU = f(X,Y,…), де Х, Y... – кількості споживаних благ. Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X). 
Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощування споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”.
Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю: .
Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби.
Таблиця 4.1

Цей закон ілюструють дані таблиці 4.1, на основі яких побудовані криві сукупної та граничної корисності (рис 4.1) для споживача, що нарощує споживання блага Х від 0 до 8 одиниць. Зауважте, що значення граничної корисності у таблиці пишемо між рядками, щоб показати, що це прирістні величини. 




Крива сукупної корисності (рис. 4.1 а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності (рис. 4.1 б) представлений гістограмою та спадною кривою. 
Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:
· сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю; 
· величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності = 
· за від’ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.
Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.
Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію поведінки споживача, але й могла бути застосована до аналізу вибору серед набору благ – двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко. Набір товарів, який купує споживач, називається ринковим споживчим кошиком. Сукупна корисність ринкового кошика утворюється додаванням значень граничної корисності кожної одиниці товарів. Функція сукупної корисності визначається присвоєнням числового показника кожному споживчому кошику. Таким чином можна забезпечити кількісне ранжирування споживчих кошиків: раціональний споживач вибере кошик з найбільшою сумою корисності (ютилів).
Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оцінити різницю в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба корисніший за пакет молока. Радше споживач здатний визначити, наскільки один споживчий набір привабливіший для нього за інший. Саме такий підхід до аналізу поведінки споживача був застосований в ординалістській моделі.

4.2. Мета споживача. Ординалістська модель
В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):
§ порівняність: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, або вказати на їх еквівалентність з її точки зору;
§ транзитивність: споживач встановлює певний порядок уподобань. Якщо набір благ привабливіший для суб’єкта, ніж набір , той в свою чергу переважає привабливістю набір , то набір буде привабливішим також і за набір ;
§ ненасичуваність: всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів.
На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рівень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості. 
Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат. З’єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву байдужості . 
Крива байдужості – це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності. 
Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих комбінацій двох товарів застосовується карта байдужості – сукупність кривих байдужості , кожна з яких представляє інший рівень корисності (рис. 4.2.). Вона описує поведінку споживача без врахування видатків на будь-який кошик і є „моделлю бажаного”.


Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривих байдужості до початку координат означає, що збільшення в кошику кількості одного товару супроводжується зменшенням кількості іншого, тобто споживач може лише замінювати один товар іншим. 
Кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці: 

Крива байдужості на рис. 4.3 стає пологішою при просуванні вздовж неї донизу, а гранична норма заміни зменшується, тобто споживач готовий відмовлятись від все меншої кількості блага заради отримання додаткової одиниці товару у міру зменшення в кошику запасу товару і збільшення запасу товару . Так, при зміні кошиків Б на В за додаткову одиницю він готовий віддати 2 отже, MRS=2; при зміні кошиків В на Г – лише 1,25 , MRS=1,25 і т.д.


Форма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня замінності благ у споживанні. Оскільки більшість товарів є неповними замінниками, то їхні криві байдужості є монотонно спадними, опуклими до початку координат. Разом з тим, вони можуть мати й іншу форму. Якщо товари є абсолютними замінниками, споживачу байдуже, який з них споживати (купити учнівський зошит червоного чи синього кольору), гранична норма заміни є сталою, а криві байдужості матимуть вигляд спадних прямих. Якщо товари є абсолютними взаємодоповнювачами (наприклад, взуття на праву та ліву ногу), то заміщення неможливе, гранична норма заміни дорівнює нулю або є нескінченною, а криві байдужості мають вигляд прямого кута. 
Узагальнимо властивості кривих байдужості:
§ криві байдужості не можуть перетинатися; 
§ криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ з вищим рівнем корисності; 
§ криві байдужості мають від’ємний нахил для абсолютної більшості благ. 
§ в міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється. 
Споживач бажав би обрати кошик, який належить найвищій кривій байдужості, з найбільшою кількістю товарів. Однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.

4.3. Бюджетне обмеження споживача
Бюджетне обмеження споживача формують його доход і ціни товарів і послуг. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження визначає множину наборів товарів, доступних споживачу, тобто враховує його фінансові можливості, і має назву „модель можливого”.
Загальні видатки на придбання товарів і в межах певного доходу споживача визначаються рівнянням бюджетного обмеження: , 
де – ціни товарів, - кількості товарів.
Розв’язавши це рівняння відносно , можемо обчислити різні варіанти наборів товарів: 
Наприклад, якщо тижневий доход споживача складає 80 грн. і цілком витрачається на покупку двох товарів, ціни яких =1 грн., а = 2 грн., то він може вибрати будь-який кошик з такими наборами (табл. 4.2): 
Таблиця 4.2.

Набори


А

Б

В

Г

Д

Товар

0

20

40

60

80

Товар

40

30

20

10

0


наступна сторінка >>