Вид заняття урок-презентація. Тема Трагізм жіночої долі у творчості Анни Ахматової. Мета заняття - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
«Мотив жіночої долі у творчості Т. Г. Шевченка. Поеми «Катерина», 1 51.92kb.
Методична розробка відкритого заняття з англійської мови викладач: Т. 1 78.29kb.
Плану- конспекту гурткового заняття Схема-конспект гурткового заняття... 1 64.47kb.
Уроку з української літератури в 11 класі Тема. «Я народився і жив... 1 48.54kb.
Тема. Хімічна промисловість і охорона довкілля 1 75.33kb.
Інформація про галузевий підрозділ Практичне заняття №1 Тема заняття... 3 232.3kb.
План-конспект заняття Тема заняття: Сервірування столу. Навчальна... 1 146.42kb.
Заняття гуртка образотворчого мистецтва Тема заняття виготовлення... 1 87.93kb.
Інформації про тип. Анотації 16 Заняття Узагальнення 18 Заняття Колекції... 1 150.65kb.
Подорож у країну професій (заняття для учнів 3-4 класу) Мета заняття 1 41.22kb.
Методична розробка "підготовка конспекту заняття" 1 263.46kb.
Спільне і відмінне у художній манері Івана-Нечуя Левицького і Панаса... 1 138.28kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Вид заняття урок-презентація. Тема Трагізм жіночої долі у творчості Анни Ахматової. - сторінка №1/1
Підготувала викладач

світової літератури

Лінійчук Тетяна Вікторівна

Вид заняття урок-презентація.
Тема Трагізм жіночої долі у творчості Анни Ахматової.
Мета заняття допомогти студентам усвідомити ідейно-художній зміст поезій,значення і художні особливості образів;розвивати навички аналізу художніх образів,уміння висловлювати та обґрунтовувати свої думки,зіставляти літературу й життя;сприяти формуванню справжніх цінностей,філософського ставлення до життєвих проблем.
Матеріально-технічне забезпечення портрет письменниці, мультимедійна презентація.
Структура заняття

1. Організаційний момент

Вітаюсь зі студентами, перевіряю їх готовність до пари. Відмічаю відсутніх.



2.Актуалізація опорних знань.

  • Чому російську літературу др.пол.ХІХ – поч.ХХ ст.. називають «срібною добою»?

  • Назвіть представників цієї доби?

  • Чим «срібна доба» відрізняється від «золотої доби» російської літератури?

3.Повідомлення теми,формування мети та основних завдань.

Ми повинні поглибити знання про життя і творчість Анни Ахматової,розкрити основні чинники формування її творчого потенціалу,неординарної творчої манери письма,особливостей творчого пошуку.


4.Мотивація навчальної діяльності. Слово викладача.

Вивчення творчості А.Ахматової є актуальним в тому ключі,що поетеса описує у своїх творах одвічні проблеми людства,горя, яке спіткало сотні безневинних людей, в тому числі і її родину, поетичними барвами вимальовує витонченість жіночої душі,що є актуальним для даного віку молодих людей.



Епіграфи до заняття

Поет - людина, у якої ніхто нічого не може відняти

і тому ніхто нічого не може дати.

Не той поет, хто створив риму, а той, хто рядкам життя віддав.


Анна Ахматова.
5. Сторінки усного журналу ( студентські презентації )

  • Анна Ахматова – унікальна постать в світовій літературі.

  • Особиста життєва драма поетеси.

  • Масштаб людського горя у поемі «Реквієм».


( на фоні музичної композиції «Реквієм» Моцарта студенти починають презентувати творчість А.Ахматової ).
Анна Ахматова – унікальна постать в світовій літературі

Анну Ахматову сучасники називали – «Анна всея Руси». Насправді, в її постаті, зовнішності, в поводженні з людьми було щось величне. Не випадково її поетичний «похресник» Йосип Бродський говорив, що дивлячись на Ахматову, він уявляв собі, що можливо такою могла бути цариця Катерина ІІ. А німецький письменник Г. В. Ріхтер, будучи на врученні Ахматовій літературної премії в Таорміні в Італії, називаючи її «царицею поезії», писав: «Анна Ахматова… висока жінка, на голову вища всіх поетів середнього зросту, схожа на статую, об яку розбиваються хвилі часу з 1889 р. і до наших днів…»

Природність, простота і скромність були визначальними в характері Анни Андріївни. Протягом всього життя, де б вона не перебувала, з ким би не спілкувалася, кожен відразу помічав в цій жінці «спокійну величність», яка викликає захоплення. ЇЇ зовнішності гармонічно відповідали істинна велич духу, стійка душевна сила, жіноча мудрість.

Висока свобода духу давала Анні Ахматовій можливість статично переносити наклепи і зраду, образи і несправедливість, злидні і самотність, якими була багата її жіноча доля. І проходила вона ці негаразди так, наче вся земна реальність для неї не існує. Однак всюди поетеса намагалася залишити частинку себе, свого добра, співпереживання і правди. Можливо саме тому поезія Анни Ахматової, наповнена світлом, музикою, жіночою мудрістю і тихою печаллю, сьогодні звучить так легко і вільно.


Особиста життєва драма поетеси

Російська поетеса Анна Ахматова (справжнє прізвище – Горенко) родом з Одеси. Вступивши на юридичний факультет Вищих жіночих курсів, вона все ж віддавала перевагу історії та літературі. Творчий шлях Ахматової пов'язаний з естетичним відкриттям акмеїзму,хоча надалі вона обирає свою поетичну дорогу. До її лірики ставлять шаблон «жіночої поезії», адже пише вона про кохання, розлуку, біль втрат, про переживання жіночої душі, але її поезія значно ширша – через усю творчість червоною ниткою пролягла любов до рідної землі. Ліричні збірки «Вечір» (1912), «Вервиці» (Чëтки) (1914), «Біла зграя» (1917), «Подорожник» (1921), «Anno Domini» (1922), «Біг часу» (1965) являють собою зразки витонченої лірики. Та однією з центральних тем її поетичних і художніх творів є тема трагічної долі жінки-матері, дружини. І коли цей сакральний, чистий образ, ця своєрідна ікона весь час принижується, терпить знущання, поетеса не може залишатися осторонь. Жіноча доля для Ахматової – не просто одна з тем творчості, це, справді, незагоєна рана її власної душі. Життєвий шлях поетеси був нелегким, вона не мала особистого щастя. Тричі доля їй посилала різних чоловіків – поета Миколу Гумільова, вченого і перекладача кленописних текстів В. Шилейка, мистецтвознавця Миколу Пуніна. Вона пережила розстріл першого чоловіка, три арешти сина, їй випали нелегкі випробування відчуження і забуття, та вона не зламалась, змогла вистояти, всупереч усьому і всім, вибороти собі світову славу і визнання, а головне – залишитися справжньою сильною жінкою. Підтвердженням цьому є той факт, коли в 1964 році Ахматова була в Лондоні, де відбувалася святкова церемонія посвяти її у докторську мантію, вперше в історії Оксфордського університету була порушена традиція: не Анна Ахматова підіймалася по мармурових сходах, а ректор опускався до неї.


Масштаб людського горя у поемі «Реквієм»

До кінця життя Анна Андріївна Ахматова залишалася Поетом. У кожного поета є своя трагедія. Трагедія Ахматової в тому, що ціле покоління не знало свого поета. Для багатьох вона залишилася просто автором любовних віршів, чарівних, глибоких, але далеких від тривог і жахів сучасного життя. Далеко не всі знали про те, яка величезна праця йде в душі поета, які гнівні і гіркі рядки зберігаються, ховаються в пам’яті її «Реквієм».

Поема «Реквієм» (1940-1961) почала писатися під мурами в’язниці, куди поетеса приходила до сина і, де стояли тисячі таких, як вона. Відображення трагедії особистості, родини і цілого народу ми бачимо в рядках:

А здесь, в глухом чаду пожара

Остаток юности губя,

Мы не единого удара

Не отклонили от себя

Саме страдницький голос багатьох0 людей пролунав у «Реквієм». У той час сина Ахматової, Лева Гумільова, молодого талановитого вченого, кілька разів заарештовували. І разом з іншими жінками поетеса стояла в довгих тюремних чергах, з жахом і надією вдивляючись у віконце, де байдужий наглядач нудним казенним голосом повідомляв убогі відомості про сина.

Уся поема пронизана болісною логікою чекання – арешту, вироку, очікування єдиного сина з в’язниці. Що робить звичайна пересічна людина, коли життя стає нестерпним? Намагається забутися, відволіктись – у молитві, у праці, в побутових турботах. Що робить поет? Намагається перелити своє страждання у вірші. І не тільки своє. Ахматова пише в передмові про жінку, що випадково впізнала її в тюремній черзі. Вона запитала: «А це ви можете описати?» і Ахматова відповіла: «Можу».

Розмірковуючи про долю своєї дитини, вона згадує про Богородицю і її сина, розп’ятого за всіх людей. Для кожної матері неприпустимо боляче бачити страждання своєї кровиночки. Сюжет поеми – це, по суті, шлях Матері разом із Сином його хресним шляхом. Ахматова воліла б сама відбувати ув’язнення і покарання, лише б з її сином все було добре. Поетеса пише про безмірність материнського страждання:

Магдалина билась и ридала

Ученик любимый каменел,

А туда, где молча Мать стояла,

Так никто взглянуть и не посмел.

Довгих 14 років поневірявся син Ахматової по таборах на засланні, але материнське серце все ж дочекалось дня довгожданої зустрічі.

Поет ніби піднімається над окремою долею і пише про долі усієї країни, й у той же час Ахматова конкретно описує свій час і своє місто:

Это было, когда улыбался

Только мертвый, спокойствию рад

И ненужным привеском болтался

Возле тюрем своих Ленинград…

Звезды смерти стояли над нами,

И безвинная корчилась Русь

Под кровавыми сапогами

И под шинами черных марусь.

Жінка, що страждає, хоче напевно, забути про свій біль. Але великий поет, мимовільний літописець епохи, розуміє, що забути – не можна. Забути – значить зрадити. Адже тисячі безневинно вбитих завжди житимуть в пам’яті сестер, матерів і дружин. Даючи згоду на пам’ятник у «цій країні», Ахматова просить не ставити його ні біля моря, де пройшло її дитинство, ні в царському Селі, місті муз і поезій. Пам’ятник має стояти біля тюремної стійки. Це має бути пам’ятник не тільки Поетові, але і Матері, що оплакує і своїх, і чужих дітей:

И пусть с неподвижных и бронзовых век,

Как слезы, струится подтаявший снег,

И голубь тюремный пусть гулит вдаль,

И тихо идут по Неве корабли.

Голуб символізує посмертне буття, заспокоєння невинних душ. І велична картина Неви нагадує про найкрасивіше місто в світі, побудоване на людських кістках. І це місто вічне, як і вічні сльози матерів, що втрачають навіки своїх діточок,втрачають сенс до життя, втрачають радість в очах, залишається лише пам'ять. А значить завжди буде звучати за ними лише реквієм – «Реквієм» А. Ахматової – як протест усіх матерів проти світової несправедливості во ім’я своїх дітей.


6. Інтерактивна вправа «Мікрофон».

Закінчіть речення:



  • Історія життя Анни Ахматової наштовхнула мене на думку…

  • Це заняття допомогло мені усвідомити…

  • Найбільше мені запам’яталося…



7.Підведення підсумків, висновки.
Навіщо нам варто пам’ятати минуле? Якими людина має володіти якостями, щоб відстояти внутрішню свободу, не зламатися під гнітом часу і обставин, не підкоритися жодній владі і правителям. Доки народ не втратив пам'яті про своє генетичне й національне древо, доти зберігається надія, що його не перетре час на порох.

Як стверджував Г. Лаубе «Пророкам ставлять пам'ятники з тих же каменів, якими їх закидали», так власне можемо стверджувати і про прижиттєве визнання творчості Анни Ахматової.