Володимир полевий, кандидат юридичних наук, начальник наукового сектору науково-організаційного центру Національної академії Служби - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Основи права національної безпеки 1 205.14kb.
Олександр бантишев, кандидат юридичних наук, професор кафедри кримінального... 1 160.58kb.
Олександр бантишев 1 113.54kb.
Олександр бантишев, кандидат юридичних наук, професор кафедри кримінального... 1 231.63kb.
Є. В. Столітенко — 1 160.16kb.
Тема Соціологічна служба як спеціалізована науково-дослідна організація 1 99.09kb.
Навчально-методичний посібник по підготовці до державного іспиту... 33 2263.03kb.
Олександр бантишев кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри... 1 90.45kb.
Олександр бантишев, кандидат юридичних наук, професор кафедри кримінального... 1 107.38kb.
Юрій гавдьо, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник... 1 118.83kb.
Олександр бантишев, кандидат юридичних наук, професор кафедри кримінального... 1 97.61kb.
2 Вимоги до оформлення контрольної роботи 1 336.34kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Володимир полевий, кандидат юридичних наук, начальник наукового сектору науково-організаційного - сторінка №1/1




Володимир ПОЛЕВИЙ,

кандидат юридичних наук,

начальник наукового сектору

науково-організаційного центру

Національної академії Служби безпеки України

Соціологічні опитування
як механізм впливу на громадську думку

У час становлення та розвитку інститутів представницької демократії в Україні особливої ваги в суспільно-політичному житті суспільства набуває інститут виборів. Його вплив на суспільно-політичне життя України має тенденцію до постійного зростання. За своїм змістом вибори є інформаційною кампанією, мета якої – вплив на свідомість виборців. Завдяки запровадженню пропорційної (за списками партій) виборчої системи на загальнодержавному та місцевому рівнях, інформаційний вплив у передвиборний період набув загальнонаціонального масштабу. Ефективність такого впливу залежить, у тому числі, від його системності та технологічності.



Виборчі технології за своєю суттю та призначенням представляють собою різновид інформаційного впливу, своєрідну спеціальну інформаційну операцію (СІО), спрямовану на власну аудиторію – виборців, та обмежену часом виборів. Принципова відмінність виборчих технологій від класичної СІО полягає в тому, що її ініціаторами є вітчизняні суб’єкти політичного процесу. Однак хто буде заперечувати широку участь та зацікавленість зовнішніх, іноземних суб’єктів у процесі та результатах виборів в Україні? Зазначене втручання здійснюється із залученням потенціалу спецслужб, інших державних (МЗС) та недержавних організацій (соціологічні служби, комітети спостерігачів за процесом виборів тощо). Конкретний політик, політична сила, яка підтримується, просувається іноземною стороною, отримує легальний доступ до системи державного управління України й у подальшому може лобіювати інтереси інвестора, який вклав гроші у його виборчу кампанію.

Засобом інформаційно-психологічного впливу на виборців є маніпулятивні технології. Стратегія маніпуляторів громадської думки може бути побудована на імітації протистояння людей, структур і цифр. Штабом кандидата одним соціологам протиставляються інші (війни соціологів), результатам паралельного підрахунку голосів протиставляються результати підрахунку іншого штабу (війни штабів), висновкам міжнародних спостерігачів з ОБСЄ – висновки спостерігачів з країн СНД (війни спостерігачів) тощо.

Тож війни соціологів – лише епізод у великому інформаційному протистоянні. Системним і технологічним є вплив на виборця шляхом проведення соціологічних досліджень.

Функціональне призначення соціологічних опитувань полягає в отриманні інформації про специфіку електорату, його уподобання, настрої, характеристики: професійні, статеві, національні, вікові, релігійні тощо. На основі цієї всебічної інформації надалі приймаються адекватні, обґрунтовані рішення. Зміна результатів опитувань, відповідно, може призвести до зміни управлінського, політичного тощо рішення.

Зважаючи на це, соціологічні служби є універсальними структурами, які використовуються для легального отримання всебічної інформації про соціальний, політичний, економічний стан у державі, для проведення акцій вигідного впливу. Але не цей аспект є основним, якщо дивитися на проблему під кутом зору забезпечення інформаційної безпеки, яка включає в себе психологічну складову – свідомість індивіда, громадську думку.

Автор виділяє дві головних технології здійснення вигідного замовнику інформаційного впливу, пов’язані із соціологічними опитуваннями:

1. Маніпулятивний вплив в процесі проведення соціологічних опитувань.

2. Маніпулятивний вплив шляхом оприлюднення результатів соціологічних опитувань.

Витонченим засобом маніпуляції є вплив на свідомість у процесі опитування. Належним чином сформульовані та підібрані запитання можуть непомітно підвести аудиторію до запланованих висновків, сформувати громадську думку.

Для формування стереотипу корупційності влади (окремої її гілки, установи, посадовця, політика), наприклад, достатньо поставити запитання: «Який, на Вашу думку, розмір хабарів, що їх отримує певний політик? 500 дол.; 1000 дол.; 10000 дол.» Корупційність самого політика при цьому подається як факт, що не підлягає обговоренню.



Для формування образу ворога слід провести опитування: «Хто, на Вашу думку, заважає створенню парламентської коаліції?» або «Хто несе особисту відповідальність за газову кризу в Україні?», «Яка політична сила перешкоджає розвитку дружніх відносин з Російською Федерацією?» тощо. При такій постановці запитання будь-який варіант відповіді буде мати яскраво виражений негативний контекст. Проведення опитування відносно конкретного суб’єкта матиме наслідком зниження його рейтингу.

Існують запитання, які запрограмовані на конкретну відповідь:

Чи хочете Ви жити краще?

Чи задовольняє Вас заробітна плата?

Чи вважаєте Ви, що політики повинні приділяти більше уваги питанням екології?

Таким чином ЗМІ нав’язують населенню пропагандистські кліше з наперед відомим результатом. Так 14 січня 2001 року Національна телекомпанія провела інтерактивне опитування: «Чи повинен саморозпуститися Парламент, якщо не буде здійснена імплементація результатів всеукраїнського референдуму?» Було отримано результат понад 80 % «за». На що А. Гриценко (тоді ще керівник Центру Разумкова) зауважив: «А якби УТ-1 поставило інше питання: «Чи повинен піти у відставку Президент, протягом п’яти років діяльності якого погіршується рівень життя й зростає безробіття?» Я впевнений, що ми також отримаємо понад 80 %.»

Під час проведення референдуму 2000 року (одним із прийнятих ним положень було зменшення кількості народних депутатів з 450 до 300 чол.) використовувались ті самі кліше: якби ми запитали у населення: «Чи варто скоротити Адміністрацію Президента, наприклад, з 2000 до 200 чоловік?», то отримали би такий самий результат [1].

Не менш результативним є маніпулятивний вплив у процесі оприлюднення результатів соціологічних опитувань.

Автор погоджується з точкою зору М. Варія [2], що метою технології «рейтингів» є створення враження динамічно зростаючого (стабільного) рейтингу політика протягом виборчої кампанії. Головним (але далеко не єдиним) доказом зростання «рейтингу» кандидата є соціологічні дослідження (тут і далі під кандидатом розуміємо окремого політика, партію чи блок). Стабільний та переконливий рейтинг був і залишається важливим психологічним чинником для хиткого електорату демократій.

При цьому опитування можуть взагалі не проводитись або лише імітуватись. Перевірити їхню достовірність у час передвиборчого перенасичення інформацією у виборця немає можливостей.

Досвід свідчить, що виборець не голосує за партію-аутсайдера, яка навряд чи подолає прохідний бар’єр (для України 2006 року це 3 % голосів), справедливо побоюючись, що його голос не буде враховано. Голосують за кандидата-лідера, який нехай не повністю, але приблизно відповідає поглядам виборця. Зазначене обумовлює підвищений інтерес до соціологічних служб зі сторони учасників виборів. Непоодинокі випадки, коли такий інтерес закінчується приватною пропозицією, наприклад, відображати стабільний прохідний рейтинг партії до дня голосування (4  % голосів), коли реальний рейтинг складає 2 % (показовим є приклад Народного блоку В. Литвина «Ми» у парламентській кампанії 2006 року). Враховуючи, що статистична похибка соціологічних досліджень з вибіркою 2000–3000 осіб (стандартна вибірка для соціологічних служб України) складає 2 %, оприлюднена цифра в 4  % не дозволяє говорити про поширення недостовірної інформації (це надзвичайно складно процесуально довести). З таких обставин єдиним стримуючим фактором для соціологічних служб є власна совість та професійна репутація.

Потрапляючи в руки виборців, рейтинги досить рідко зіставляються, аналізуються, і при цьому їхня розбіжність виявляється, і виборець розуміє, що ним маніпулюють. Найприроднішою реакцією є просто розгубленість. Найчастіше виборець довіряє власному переліку ЗМІ та результатам опитувань, які в ньому подаються, абсолютно не переймаючись співставленням та аналізом інших даних. Знаходячись у стані розгубленості, він або визначається щодо одного джерела інформації, яке на його суб’єктивну точку зору варте довіри, або відсторонюється від процесів, які викликають розгубленість – невизначеність – страх.

Для переконання виборців кандидати постійно підтримують власні рейтинги, оприлюднюють їх у якомога ширшому колі ЗМІ, в інших джерелах (листівки, плакати, виступи тощо).



Одним з ефективних засобів реалізації маніпулятивного впливу є створення підставних соціологічних служб. На початку лютого 2006 року усього за 6 днів виникло 6 нових «соціологічних центрів», про які раніше ніхто із соціологів нічого не знав.

6 лютого на сайті «Український вибір-2006» у рубриці «Рейтинги» з’явився Інститут досліджень регіонального розвитку України.

7 лютого – Фонд «Україна-2000»

8 лютого – Київська соціологічна академія

9 лютого – Юкрейніан Соціолоджі Онлайн груп

10 лютого – Центр політичного й соціологічного консалтинга

10 лютого – Всеукраїнський центр політичних досліджень

1 березня – Інтерсоціосистема ПС

1 березня – Центр политического и экономического консалтинга

9 березня – Фонд «Свобода»

Не можемо не погодитися з представником соціологічної служби «Демократичні ініціативи» І. Бекешкіною [3], що особливістю цих центрів є те, що їхні назви співзвучні з раніше існуючими. Так існують Фонди «Україна» та «Україна-3000», але не існує «України-2000», існує фірма «Юкрейніан соціолоджі сервіс», яка під час виборчої кампанії 2006 року співпрацювала з коаліцією «Чисті вибори», але не існує фірма «Юкрейніан соціолоджі Онлайн груп», існує Український незалежний центр політичних досліджень, але не зареєстрований Всеукраїнський центр політичних досліджень.

Закономірно, що результати опитувань таких центрів йдуть у розріз з реальними опитуваннями, що були проведені в той самий час. Так, наприклад, станом на 1 березня три відомі українські структури «Київський міжнародний інститут соціології», «Соціс» та «Юкрейніан соціолоджі сервіс» оприлюднили рейтинг блоку Наталії Вітренко, який дорівнював 1,5–2,5 %, в той час як новостворений «Центр політичного та економічного консалтингу» подає рейтинг блоку «Народна опозиція» на бажаному, але недосяжному рівні 6,2  %.

Рейтинг блоку Юлії Тимошенко станом на 1 березня оцінювався в 12–15 % голосів. У той же день раніше невідома фірма Юкрейніан Соціолоджи Онлайн Груп БЮТ оприлюднює результат – 21,4 %, Центр политического и экономического консалтинга – 22 %, а «Інтерсоціосистема-ПС» – усі 32 % (оцінюючи рейтинг «Регіонів України» у 8,6 %, при реальному рейтингу 26–30 %) [4]. Зазначимо, що рейтинг БЮТ справді піднявся до 22 %, але лише після 9–10 березня, коли оприлюднення результатів опитувань було заборонено виборчим законом.

Про об’єктивність роботи організацій «Київський міжнародний інститут соціології», «Соціс» та «Юкрейніан соціолоджі сервіс» свідчать результати проведеного ними екзит-полу в день виборів, який збігся з реальними результатами із похибкою в 1 %. Крім цього, перелічені структури надзвичайно цінують власний імідж, який сформувався за більш ніж десятилітній досвід роботи, а тому не зацікавлені в оприлюднені результатів, які не відповідають дійсності. Інша справа – фірми, які були створені у лютому, оприлюднили результати на початку березня й благополучно припинили діяльність 26 березня.

Окремими видами діяльності соціологічних служб є так звані екзит-поли (англ. exit poll – голосування при виході з виборчої дільниці). Зазначена технологія активно використовувалася під час Президентських виборів 2004 року.

Так 20 листопада 2004 року російський державний телеканал РТР оприлюднив прогноз на голосування у другому турі виборів Президента України, який нібито ґрунтувався на даних опитувань (екзит-полу) «Київського міжнародного інституту соціології». КМІС, у свою чергу, категорично заперечив дані російських журналістів. 21 листопада ряд російських Інтернет-сайтів оприлюднили цілковито вигадані дані, нібито від імені відомого українського Центру ім. Олександра Разумкова. Нарешті, вже після закриття виборчих дільниць телеканал «Інтер» поряд з екзит-полами відомих в Україні соціологічних фірм оприлюднив і дані невідомої організації «Соціальна перспектива» – цілковито вигаданого суб’єкту, який з’явився в інформаційних повідомленнях лише на один, але вирішальний день. Звісно, усі оприлюднені результати були на користь одного кандидата.

Інші соціологічні фірми, не бажаючи оприлюднювати невигідні для своїх замовників дані, замінювали їх заявами, що їм не вдалося провести екзит-пол до кінця. Так 31 жовтня вчинив російський фонд «Общественное мнение», а 21 листопада це повторив Український інститут соціальних досліджень Олександра Яременка [5].

Лише на перший погляд така «благородна поза» заслуговує на повагу, але насправді вона цілком відповідала виборчій стратегії штабу одного з кандидатів, яка полягала в нейтралізації громадського контролю над процесом встановлення результатів виборів. Адже якщо одні «чесні» соціологи визнають, що не справилися зі своїм професійним завданням, тоді можна поставити під сумнів і дані тих, хто говорить, що таки справились (як це зробили, наприклад, Центр Разумкова та КМІС) [6].

Зважаючи на те, що забезпечення інформаційної безпеки полягає не тільки в захисті власного інформаційного простору, але й в активному формуванні громадської думки відповідно до національних інтересів, зазначена діяльність соціологічних служб не повинна залишатись поза увагою контролюючих органів. Ефективність реагування на перелічені у статті маніпулятивні впливи залежить від кількісно-якісних показників об’єктивної інформації, яка знаходиться в інформаційному просторі; від рівня довіри до ЗМІ, якими розповсюджується інформація; від швидкості реагування, спростування недостовірної інформації.

Правовими засобами впливу на ЗМІ, які розповсюдили неперевірену, недостовірну інформацію можуть бути позови, санкції і вимоги оприлюднення спростувань зацікавлених суб’єктів.

Автор не заперечує важливість свободи слова як основоположного принципу демократичного суспільства, але наголошує, що зазначена свобода не повинна бути абсолютною і, відповідно до міжнародних правових норм, може обмежуватись в інтересах забезпечення національної безпеки та громадського порядку. У наведеній статті маємо справу саме з таким прикладом. ■

Література:

1. Гриценко А. Виступ на Парламентських слуханнях «Проблеми інформаційної діяльності, свобода слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки» http://www.uceps.org.ua/ua/show/199/

2. Варій М. Й. Політико-психологічні передвиборні та виборчі технології: Навчально-методичний посібник. – К. : Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 400 с. – С. 383.

3. Бекешкіна І. Обережно, шахраї! // Сайт «Українська правда» // 13.02.2006, 10:30 http://www.pravda.com.ua/news/2006/2/13/

4. Сайт «Український вибір 2006». http://www.uv.ukranews.com/r6/rating/list.html



5. Горбач В. Війни соціологів: Reload // Офіційний сайт Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України.http://www.intellect.org.ua/. – 22.11.04 р.

6. Горбач В. Війни соціологів: Reload // Офіційний сайт Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України.http://www.intellect.org.ua/. – 22.11.04 р.

Юридичний Радник №4 2006