Зорій моє слово над сірим та чорним (літературна світлиця) Підготували і провели: Л. М. Козир-вчитель української мови і літератури - nadoest.com ))
Головна
Пошук за ключовими словами:
сторінка 1
Схожі роботи
Назва роботи кіл. стор. розмір
Ніжинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №17 1 31.46kb.
Урок української літератури в 9 класі 1 196.78kb.
Урок літератури рідного краю «Поети Луганщини про Україну» Вчитель... 1 162.5kb.
Урок-подорож з української мови в 5 класі «Другорядні члени речення» 1 72.64kb.
Сценарій проведення свята Ляшенко Зоя Михайлівна вчитель української... 1 107.68kb.
Мовно літературна вікторина, 6 клас «Мово рідна, слово рідне» 1 36.29kb.
Як правильно розкрити питання з теорії літератури та загальні тенденції... 1 148.84kb.
Наказ №234 від 17. 04. 2013 р м. Добропілля Про підсумки міського... 1 43.82kb.
Урок з української мови в 10 класі вчитель української мови та літератури 1 80.41kb.
Вступне слово до матеріалів «Методична робота» 1 35.22kb.
Краснополянська зош I ii ступенів Великоновосілківської районної... 3 471.22kb.
На рубежі ХХ ххі століття олександр Шевчук 9 1255.35kb.
Таращанський 1 219.63kb.

Зорій моє слово над сірим та чорним (літературна світлиця) Підготували і провели - сторінка №1/1
Зорій моє слово над сірим та чорним

(літературна світлиця)

Підготували і провели:

Л.М.Козир-вчитель української мови і літератури;

В.М.Топчій-завідувачка шкільної бібліотеки;

Л.П.Зуєнко-методист райбібліотеки.

Мета: виховувати патріотизм, любов до Батьківщини, повагу до історичного минулого нашого народу, високі моральні принципи, почуття гордості за український народ, вірність у коханні; прививати уміння досліджувати і аналізувати; розвивати художній смак, акторські здібності.


Вступне слово В.І.Саланської,керівника літературного клубу «Пам’ять».

Читець.


І.Олесь Гончар – сумління України,

Любов пречиста.

Пісня і зоря,

По духу вірний правнук Кобзаря,

Великий син великої родини.

Улюбленець вкраїнського народу.

Він – втілення думок його і мрій,

Палкий поборник правди і свободи.

Він порохом важких доріг пропах.

Він – із тривог і болю,

Весь – неспокій!

Його душа – мов Тронка у степах,

Його душа – Собор надій високих!

Ущух Циклон.

Та вогник – пломенить!

І Бригантина в мандри вирушає,

До Берега Любові завертає

Де майстер і тривожиться, й не спить!


Ведучий1. Народжений у 1918-му, коли Україна виборювала незалежність, сиротою-підлітком, звідавши жахливіші муки голодомору 33-го року, юнацьким гострим розумом і зором прозрівши у зловісні ночі 37-го, беззастережно підставивши молоді студентські крила під мінометну чергу найбільшої світової війни, у 28 літ ставши живим класиком і перейшовши вогонь, воду й мідні труби слави, перетертий на жорнах заздрісних зубів і постійно конвойований системою, принижуваний улесливими ненависниками, ранимий і прощаючий, проникливий, знаючий, точний, уважний до всього і всіх – він тільки відкривається нам у всій своїй повноті.

Демонструється відео 1.

Ведучий2 . Ще з юності, коли Олександр формувався як особистість та творча натура, увесь світогляд юнака зайняла українська культура. Тяжке дитинство без матері здавалося не таким важким, коли приємним бальзамом котилася його душею фольклорна українська пісня. Бабуся Олеся, яка і виховувала хлопчину, полюбляла співати так, щоб аж душа тяглася до оспіваного. У доробку старенької були такі твори: «Ой чий кінь стоїть», «У неділю не гуляла», «Бідна моя головонько», «Посіяла жито», «Цвіте терен» та багато інших визначних пісенних пам’яток народу. Мабуть, найулюбленішими піснями малого Олеся були «Ой чий то кінь стоїть» та «Цвіте терен». Ще у дитинстві Сашко мріяв про палке та чисте кохання, що найяскравіше демонструвала бабусина пісня.

Звучить пісня «Ой чий то кінь стоїть»

Ведучий1. Йому, добровольцю студентського батальйону, довелося пройти через усі пекельні кола війни — від першого до останнього. Вогонь і перемога, оточення й два поранення, три медалі "За відвагу", орден Слави, орден Червоної Зірки.

Скільки верст пройшов по країні нашій разом із війною, ніхто не скаже. Скільки планів, ідей та задумок зріли в його душі наперекір воєнному жаху.



Читець. Мене війна веде все далі

Просторами чужих земель.

Де й наші птиці не літали,

Іду, мов давній менестрель.

Я вірю в пісню, як в молитву,

І смерть, здається, на війні

Щадить мене в найтяжчих битвах

За… недоспівані пісні.

Коли при спалахах заграви

Вночі, ввірвавшися у дзот,

Я дістаю із-за халяви

З піснями вільними блокнот.

І на трофейному папері

Лягає туга і печаль, —

Я наче відкриваю двері

У рідний дім, у рідну даль…


Ведучий 2. Прийшов Олесь Гончар у літературу з фронту молодим воїном, коли Європа і світ стікали кров’ю від найстрашнішої на планеті війни. Прийшов і приніс фронтові поезії.
Демонструється фото О. Гончара воєнних років.

Читець.

Сніги! Не сніги, а ріллі,

Наорані смертю за мить.

І хлопець — одне вугілля —

Біля танка свого лежить.

Руку підняв до неба,

Крик занімів на вустах,

Бо жити б йому ще треба

В незайманих десь містах.

Ще б чути довкола себе

Той гомін прекрасних міст

Бунтуючи, зняв до неба

Чорний кулак танкіст.

І руки його обгорілі

Не хочуть такого кінця!

І зуби аж сяють білі

На спаленій масці лиця!

Бо то ж недомріяна мрія,

То ж вірність його комусь —

Напис на танку біліє:

"Жди —я вернусь!"
Ведучий1. Він обороняв свій Харків, рідну домівку на Полтавщині, Дніпропетровській області. Не з почутого міг Олесь розповісти світові про усі жахи війни, не з почутого міг описати біль від рани, не з почутого відкрити таємницю щастя від повернення на Батьківщину. Одне сумно: повертатися митцеві майже не було куди. На Харківщині вже не залишилося друзів та рідних, Полтавщина спорожніла… Усіх забрала війна.

Читець. (Олесь Гончар. 1944 рік. “Думи про Батьківщину”)
Здраствуй, мій сонячний краю,

Ти снишся мені і тут,

Серцем щодня я літаю

До тебе, за бистрий Прут.


Як пишуть листи солдати,

Тужливо стає мені.

Кому ж мені писати,

Якій догукнути рідні?


Той – мамі, а той – дружині,

Той – сестрам, а той – братам.

А я пишу – Україні!

Сонцю її і степам,


Сивим, як згадки, могилам,

Що тонуть в імлі голубій,

Шляхам, окутаним пилом,

Якими пішли у бій.


Бачу далекі вершини

В тумани повитих Карпат.

Може, моя то Вкраїна

Біліє черідкою хат?


Слово, в бою огрубіле,

У тому краю забрини,

Де вишні в убранні білім

Мене виглядають з війни.



Ведучий2. Пізніше він скаже : «Я хочу писати… Про собори, що їх руйнують через дурість, про звитягу, мужність, що її загартовують боєм, про людей, що їх щирістю щедро одарувала сама природа….» У кожному творі Олеся Гончара можна знайти поєднання трагічного і людяного. І хоч він зображує взаємодію життя і смерті, немає в ньому жодної ноти приреченості. Його філософія людяності заклична і світла. Вона віщує перемогу добра і щастя.

Ведучий1. Час коригує наші вподобання й симпатії, а “Прапороносці” продовжують осявати душу все нових і нових поколінь читачів чистим світлом людяності й доброти, творячи мікроклімат високої духовності, по-особливому висвітлюючи найголовніше – Людину. Олесь Гончар зумів відшукати в душах своїх героїв незамулені джерела вірності й совісті, любові й ніжності, співчуття й милосердя, закладені самою природою.

Ведучий 2. Олесь Гончар і Херсонщина – це цілий материк у нашій літературі, подиву гідне залюблення письменника в смагляву Таврію, її простори і її людей. Саме півдневі України в повоєнній творчості автора «Прапороносців» судилося посісти осібне місце, і на те були свої передумови. (виступ Саланської)

Тема степу, життя степовиків зазвучала владно уже в книжці оповідань «Південь» (1951 р.). Назвімо такі з них, як «Жайворонок», «Сусіди», «Зірниці», а надто «Соняшники». У цьому творі глибоко й щемливо розкрита краса людини праці - степовички Меланії Чобітько, образ якої не мерхне з плином часу серед численних героїв гончаревої прози, яку справедливо названо класикою ще за життя її творця.

Але, звичайно ж, природа нашого батьківського краю змальована, як ніде інде, яскраво, розлого, повно сонячно в романі «Таврія».

Ведучий1. Справжньою поемою про степ і степовиків є роман у новелах «Тронка» (1960-62 р.р.). Книгою доби назвав його Дмитро Павличко. А ще пригадаємо «Перекоп», «Бригантину», «Берег любові», «Далекі вогнища»…

Так отож - Гончар і Херсонщина... Врівні, як степ аж п'янить своїм простором, так і твори Майстра про наш Край і краян п'янять нас гончарівською сонячністю думок і почуттів, неповторністю геніально мовленого слова. Ось ще кілька свіжих думок із його записних книжок, опублікованих уже після смерті письменника. 19.V.66 О.Гончар згадує про зустріч з виборцями в с. Осокорівці Нововоронцовського району: "Багато хвилюючого. Будень, як свято. Квіти. Добрі привітні обличчя". Макар Дудченко ("Козак Дудка") називає Гончара "наш Олесь", висловлює "мудрі поради, думки про літературу. "Буде важко — приїзди до нас, - чую звернення "Козака Д", - Потім подорож до Гаврилівської затоки, де й досі стоять руїни Фальцфейнівського палацу". А ось погляд на Каховське море й Каховську ГЕС у записі від 20.V.66 p.: "Каховське море рве берег, накидається на нього своїми рудими лапами. Незатишно, непривітно, картина моря пустинна, птахів над ним нема, бо нема в ньому риби - її з року в рік меншає, бо понищено нерестилища, нема корму і ще рівень не постійний - то підіймається, то падає... Всі кленуть це море, воно для всіх безглузде. Так само, як і Каховська ГЕС. Просто дивно: люди в переважній більшості розумні, а робимо стільки дурниць. За одно знищення плавневих річок, плавневого лісу треба комусь руки поодбивати" (ЛУ, 1998, 2 квітня). Про перебування Олеся Терентійовича на Херсонщини розповість наш гість, вчитель української мови та літератури загальноосвітньої школи № 1, Михайло Павлович Романишин. Будь ласка, Вам надається слово.



( слово надається М.П.Романишину,вчителю української мови і літератури)

Ведучий2. Роман Олеся Гончара “Собор” ішов до своїх читачів майже 20 років. Як же це могло статися? Виявляється, могло! Це було в той час, коли оброслий мохом всевладний радянський чиновник одним розчерком пера міг приректи художній витвір літератури чи мистецтва на замовчування, знищення, духовну смерть. Такою виявилася доля “Собору” Гончара - твору, сповненого великого гуманізму, краси, щирого вболівання за збереження навколишнього середовища і чистоту людських душ.

Ведучий1. У центрі роману, як серед степу широкого, височів собор – пам’ятка стародавньої козацької архітектури. Двоє закоханих біля собору спиняться, повільно обійдуть довкола нього, і він їм буде наче обертатися навколо своєї осі, виринаючи все новими банями, більшими та меншими, яких ніби безліч.

Навколо собору розвиваються всі події, стикаються інтереси людей молодих і старих, сміливих і заляканих, добрих і злих



Ведуча2. Читаймо “Собор”! Він написаний рукою видатного майстра, чесного, правдивого, безкомпромісного. Читаймо “Собор”! Він розкриває нам очі й на сучасний світ, складний і суперечливий, допоможе знайти відповіді на питання, куди ми йдемо і що з нами буде. Читаймо “Собор”! Він сповнений жорстокої правди і водночас віри в людину. Він учить любити свою історію.

Ведучий1. “Бережімо собори наших душ”. Ці слова великого сина української нації, класика нашої літератури Олеся Гончара є найсвятішим заповітом українцям сущим і їхнім нащадкам. Все, що створив Олесь Гончар, залишилося для майбутнього.

Ведуча2. На 77-му році життя перестало битися велике серце великої Людини. Не стало Олеся Гончара. Пішов од нас талановитий письменник і палкий патріот України.

Ведучий1. Олесь Гончар ще належно не прочитаний. Перечитуючи його твори, щоразу відкриваєш щось нове. Скільки в них мудрих філософських узагальнень і підтексту! Майбутнім поколінням письменник відкриває правду минулого. Новели “Кресафт”, “Чорний яр”, “Геній в обмотках” оголять для них облудність гасла тоталітарної системи “Все для блага людини!”; роман “Собор” розкриється новими невіданими гранями, застерігатиме від проявів бездуховності, войовничого дикунства, руйнації святинь; “Твоя зоря” засвітиться благородством, людяністю, шляхетністю українського характеру, носієм кращих рис якого був сам Олесь Гончар.

(Демонсмтрується відео)

Ведучий2. Олесь Гончар не був, а є! І сьогодні він найвеличніша особистість нашого часу. І через десять, двадцять років він буде нашим сучасником, бо це з його уст новітня Україна підхопила слова про рідну мову, про суверенітет, незалежність України, щастя народитися українцем. “Найвища краса – краса вірності”, - сказав він вустами своїх героїв і сам був утіленням цієї краси і правди.

Ведучий1.

Він стукав у груди України і будив її словом, що йшло від сонця, падало дощами на рідну землю і, дасть Бог, проросте буйним колосом. Він навіть смертю своєю, на останній путі у вічність, зібрав усіх і заповітно прошептав, як молитву: “Бережіть Україну”.

Бібліотекар.Презентація літератури про О.Гончара і його творів.

Хакер.Показує на яких сайтах можна більше дізнатися про письменника і де можна прочитати мало відомі твори.



Нововоронцовка-2013р.